Краєзнавчі новинки з Черкащини

IMG_9860Тетяна Курінна

Благодійна діяльність та її вплив на розвиток освіти, просвіти, духовності в Україні

Навчально-методичний посібник викладачам, науковцям, учителям, вихователям початкових класів  і студентам для спецкурсів «Милосердя і благодійність»   в т. числі для курсу «Історії педагогіки».

Також для спецкурсу «Витоки благодійної діяльності» по історії України.         Частково посібник стане в нагоді для спецкурсу з вивчення ментальних, родинних традицій.

Ціна посібника-20 грн.

Тетяна Курінна

Топоніми Млієва: історичний аспект

Брошура містить відомості про історію походження назв (топонімів) кутків, вулиць, хуторів, зокрема Платонового, Яхнового і ярів, полів рідного села та ін.

Ціна посібника-20 грн.

Праці можна придбати в таких магазинах: Київ, вул. Грушевського, 4 «Книгарня «Наукова думка» »; Черкаси,вул. Байди Вишневецького маг. «Світоч»; Городище Черкаської обл., вул. Миру книжковий відділ центрального ун-магу.

kyrinna.tm@ukr.net

  htth: //www. facebook.com /pages / Kurinna_TM/528177790529966

Мандрівка до Буші – свято для душі

Буша. 2015 . Шляхами Гайдамацького яру. 047З падінням залізної завіси у наших співвітчизників з’явилася можливість подорожувати різними країнами, милуватися тамтешніми пейзажами, відкривати для себе щось нове, цікаве і, навіть, таємниче. Але ж багато цікавого, гарного, дивовижного є і на нашій рідній землі, зокрема, на Вінниччині. У цьому ми, працівники наукової бібліотеки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, переконалися, відвідавши у 2015 році мальовниче село Бушу, що на Ямпільщині. У 2000 р. на території села було створено Державний історико-культурний заповідник, який вже через рік був визнаний пам’яткою національного значення. Науковий співробітник заповідника Ірина Вікторівна Захарчук повела нас історичними стежками цього мальовничого куточка нашого краю.

Село невелике, оповите легендами й нерозгаданими таємницями. Нині тут нараховується до тисячі осіб. Буша межує з Молдовою, оточена трьома горами: Лисою, Татарською, Леськівкою; обмивається трьома ріками: Бушанкою, Сухою Бушанкою і Мурафою. Працьовититй і волелюбний люд мешкав тут ще за сивої давнини. Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Москви, пізніше – неподалік Кучманського шляху. Тут знайдено залишки поселень мисливців на мамонтів, знаряддя скіфської, трипільської, черняхівської культур. Родючі ґрунти, м’який клімат, розкішний рослинний світ, розмаїття і багатство тваринного світу здавна вабили завойовників. Тутешні землі були ареною запеклих битв.

У XVII ст. починається швидка забудова поселення, Буша стала прикордонним містом Брацлавського полку і нараховувала понад 16 тис. населення. У 1654 р. в Буші було сім  церков. На той час це було велике місто. Тут на високій скелі височіла укріплена фортеця – «орлине гніздо». Інженер і військовий картограф Гійом Левассер де Боплан стверджував, що Бушанський замок мав 6 веж, які з’єднувалися між собою підземними переходами, в кожній був пороховий льох. Історики називали Бушу «Малим Кам’янцем». Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. З розповіді Ірини Захарчук, нашого екскурсовода, ми дізналися про найбільшу й найкривавішу трагедію, що сталася в Буші 1654 року.

«Це було у самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство у спілці з прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського духу, на його буття, – трагедії, що охопила пожарищами всю Україну, пронизала серце в Польщі і під її руїнами закінчилася… Це було тої доби, коли два кревних народи, призначених на дружнє і рівне буття, вчинили між себе розраду, і піднявши стяг на стяг, стали «у дідівську славу дзвонити». Це було восени 1654 року», – писав Михайло Старицький в історичній повісті «Облога Буші».

В кінці листопада 1654 року козаки й польські жовніри зійшлися в нерівному герці.                30-тисячне військо під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Потоцького підійшло до Буші. Метою гетьмана було повернення міста під владу короля Речі Посполитої Яна Казимира, адже, згідно з Переяславською угодою, підписаною Богданом Хмельницьким у січні 1654 року, Україна переходила під владу Росії. Польним гетьманом у польському війську був Станіслав Лянцкоронський, а коронним обозним – Стефан Чарнецький, безжальний і жорстокий полководець. Він назавжди запам’ятав, як у битві під Батогом (1652) ледве уникнув смерті: сховався у копиці сіна, звідки спостерігав розправу над декількома тисячами поляків, тому завжди дотримувався думки, що ніякі компроміси з ворогами неможливі. Замок було взято в облогу. Захисники розуміли, що шансів перемогти ворога не було – занадто нерівні сили. Бій був жорстоким і затятим з обох сторін. Заливаючи кров’ю землю, поляки хотіли залякати і поставити захисників на коліна. Бушанці не забули чванливої жорстокості, звірячих розправ переможців-поляків з переможеними українцями у повстаннях кінця 16 – початку 17 ст., тому й билися до останнього. Анонімний автор подільської «Римованої хроніки» згадує про двох жінок, які з косами у руках чинили мужній опір ворогам, пошматувавши не одного ляха. Коли жовніри почали проникати у місто, бій ішов за кожен будинок. Не бажаючи потрапити до рук жовнірів, мешканці самі підпалювали будинки, вчиняли самогубства. Польський історик і письменник Веспасіан Коховський (1633-1700), який перебував у полку С. Чарнецького, засвідчував, що дівчата й жінки з дітьми топилися у глибоких криницях, йшли у полум’я, стрибали з високих скель. Краще смерть, ніж звірячі знущання ворога, наруга над тілом, краще смерть, аніж занапастити душу…

Захисники Буші були знищені. Загинули полковники Гречка і Гавратенко. Вдова (за іншими свідченнями донька) вбитого козацького сотника Зависного (в переказах – Мар’яна, за дослідженнями науковців – Олена) зайшла з палаючим смолоскипом у пороховий льох. Пролунав потужний вибух – загинули останні захисники, підірвавши себе й жменьку захисників фортеці, що залишилися. Обірвалася нитка не одного десятка тисяч українських поколінь… Разом з собою вибух забрав і третину ворожого війська.

Після цих подій місто перестало існувати. Село з тією ж назвою виникло тільки через кілька десятків років. «Тут земля кров’ю предків покроплена так, що цвісти на ній мусив би вже тільки мак…», писала Валентина Сторожук. Героїчний подвиг захисників навічно вкарбувався в серця українців, став прикладом для наступних поколінь, а сама Буша стала символом величі національного духу, нескореності українського народу.

Працівники нашої бібліотеки піднялися на сторожову вежу, яка дивом уціліла під час облоги міста, оглянули музеї етнографії, оборони Буші, археології і гончарства, старовинний цвинтар 18 ст., символічну могилу Мар’яни Зависної, скельний язичницький храм, або капище – найзагадковіше місце в Буші. Тут до цього часу зберігся унікальний наскельний рельєф, на якому – безлисте дерево, півень на одній з його гілок, людина, що стоїть навколішки, олень. Вгорі прямокутник, в якому ще наприкінці XIX століття простежувався напівстертий напис. Століття невблаганно руйнували зображення – напис уже не прочитати. На протилежній стіні, навпроти – також прямокутник з круглим віконцем. У 1883 році професор Володимир Антонович, першим відкрив цю древню пам’ятку для широкого наукового загалу. Виступаючи на 4-му археологічному з’їзді в Одесі сказав, що малюнок у храмі «представляет редчайший тип рисунка не только у нас, но и в Европейской археологии…». Дослідження храму проводилися неодноразово, та науковці не одностайні в часі його виникнення, в тлумаченні загадкового рельєфу на камені.

Храм називають місцем сили, де діє потужний енергетичний потік. А ще це місце називають воротами у потойбіччя, порталом у інший світ. Буша стала туристичною Меккою України. Окрім звичайних туристів це місце вабить до себе екстрасенсів, магів, шаманів, езотериків. Та капище не поспішає розкривати своїх таємниць – мабуть, ще не час.

Плин тисячоліть не змінив прадавніх вірувань наших предків. За словами екскурсовода, у селі ще й досі попереду похоронної процесії несуть курку, «щоб душа на крилах» у кращі світи перенеслась, або «щоб курка розґрабала дорогу» до вирію. На тильній стіні на багатьох бушанських хатах можна побачити лише одне маленьке віконечко, як у капищі. Село вважається місцем, де людині можуть відкритися таємниці її минулого, її роду (найчастіше уві сні) і майбутнього, насамперед, про призначення людини на Землі. Дивні дива відбуваються у Буші. Ірина Вікторівна розповіла про недавній випадок, коли одна з учасниць екскурсії, підійшовши до могили Мар’яни Зависної, впала на землю і протягом півгодини вимолювала у неї прощення. На запитання: «Що сталося?» відповіла, що вона була у польському війську, яке взяло в облогу Бушу…

Здавна Буша славиться своїми вишивальницями, килимарницями, ткачами, гончарами. Традиційний для Буші ще один промисел – обробка каменю. Адже пісковиків у селі вистачає й майстровиті люди не перевелися. Щорічно, починаючи з 1986 року на творчі пленери приїздять до Буші митці-каменотеси і лишають витвори своїх рук на землі легендарного села. Поступово просто неба сформувався справжній парк кам’яних скульптур. Одного разу, коли майстри почали обробляти камінь під майбутню скульптуру, він розколовся на дві частини. Якщо стати між цими частинами і задумати бажання, то, як зауважила наш екскурсовод, воно обов’язково здійсниться. Задумавши бажання, ми вирушили до кришталевого джерела. Вода з нього, збагачена кремнієм, вважається цілющою, чудово тамує спрагу та додає сил. А ще ми смакували смачними стравами Бушанської кухні, придбали на згадку оригінальні сувеніри – вироби тутешніх майстрів. Коли ступаєш на цю землю, здається, що потрапляєш в інший час, інший світ, інший вимір. Зникають звуки, притаманні розвиненій цивілізації. Все тут дихає тишею і спокоєм, чарують аромати землі, нагрітої сонцем, змушує забути про повсякдення і долучитись до чогось високого, величного, вічного.

Подякувавши нашому екскурсоводу – науковому співробітнику заповідника «Буша» Ірині Вікторівні Захарчук за майстерний, глибокий і філософський виклад інформації, вирушили до Державного геологічного заповідника «Гайдамацький Яр», який розкинувся за селом аж на 96 га. Цей казковий каньйон вражає велетенськими скульптурами, створеними вітром, сонцем і дощами. Тридцятиметрові грабові дерева, рідкісні породи вільхи, могутні дуби, широколисті клени утворюють тут суцільне шатро, а велика кількість кущів – суцільні чагарники. Перейшовши дерев’яний місток, рухалися крутими берегами неглибокої й бурхливої річки Бушанки, фотографувалися, пригощалися доспілим глодом і тереном, милувалися красою рідної землі.

Погідний осінній день подарував нам незабутню мандрівку одвічними стежками нашого краю. Неодмінно хочемо подякувати профспілковому комітету співробітників Вінницького національного медичного університету, зокрема його голові Матвійчуку Миколі Васильовичу, за організацію чудової екскурсії, унікальну можливість збагатитися духовно, прилучитися до нетлінних предковічних скарбів рідної землі.

 

Ольга Юрчишина, головний бібліотекар

Вінницького національного медичного

університету імені М.І. Пирогова

Письменники за прилавком

DSC_0421_0Член правління ЗОО НСКУ Р. А. Офіцинський розпочав цьогорічну акцію «Письменники за прилавком», яка стартувала 1 грудня. На думку професора, доктора історичних наук Романа Андрійовича Офіцинського, мате заходу – привернути увагу до літератури, літературного процесу і якісного читання.
Акція проходила у найстарішому і найвідомішому книжковому магазині Ужгорода з символічною назвою «Кобзар» і тривала до 18 грудня 2015 року. Читачі мали змогу зустрітися, поспілкуватися і випити каву з найвідомішими письменниками Срібної Землі – Д. Кешелею, М. Дочинцем, С. Федакою, І. Хлантою, Ю. Шипом, М. Рішком, В. Сурніним та іншими.

МІСТО ЄНАКІЄВЕ: КРАЄЗНАВЦІ ПРОДОВЖУЮТЬ ПРАЦЮВАТИ З ВІРОЮ ТА НАДІЄЮ

Так трапилося, що Єнакієве, місто, яке свого часу прославили чимало відомих земляків, в т.ч. його засновник Ф.Єнакієв, космонавт Г.Береговий та президент-утікач, опинилося під владою сепаратистів та російських бойовиків. Знаходячись у нелегкому становищі: матеріальні нестатки, а, головне, моральна приниженість громадянської й національної гідності, відірваність від Великої України, – краєзнавці Єнакієвого, дійсні члени НСКУ, продовжують досліджувати історію та культуру рідного міста. Вони проводять збори, роблять підсумки зробленого, складають плани на рік наступний. Ми отримали звіт голови краєзнавчого осередку Василя Чубенка, протоколи їхніх зборів як доказ їхньої козацької витримки, віри та сподівань на кращі часи.

 На обліку у Єнакієвому 6 членів краєзнавчої організації. У 2015 р. вони були активними учасники заходів з історії міста, які проводилися у міській бібліотеці, у музеї космонавта Г.Берегового, у багатьох навчальних закладах, де виступали з повідомленнями краєзнавчого характеру. Євген Чаленко проводив заняття в гуртку «Історичне краєзнавство» у ЦДЮТ, де разом з вихованцями випустили буклети «Балка Скельова», «Вулиця Тіунова», «Кам’яні вироби Вуглегірська»; підготував презентацію «Меморіальна дошка на вулиці Швигіна» і паспорт-опис «Пам’ятник загиблим шахтарям»; надрукував 14 краєзнавчих статей з історії краю та про відомих земляків.

Василь Чубенко працював над «Словником римованих слів» та керував літоб’єднанням «Чумацький шлях». Олександр Купцов продовжував збирати архівні матеріали про Ф.Єнакієва та підготував статтю «Память про Федора Енакиева хранит в своём имени его город». Марина Джеріхова підготувала виставки архівних документів і фотографій, присвячених знаменним датам з історії міста. Ірина Рубан підготувала цикл краєзнавчих радіопередач «Відомі люди міста» «Єнакієве у роки Другої світової війни».

На зборах, проведених членами Єнакієвської міської краєзнавчої організації 16 грудня, затверджено план роботи на 2016 рік. Краєзнавці, повні віри у кращі часи, продовжують виконувати свою любиму й відповідальну справу – досліджувати та правдиво й об’єктивно висвітлювати історію свого краю.

Краєзнавець Іван Васильович Хланта – академік

unnamed (5)-53Краєзнавці Закарпаття щиро вітають колегу Івана Васильовича Хланту з обранням його дійсним членом Академії наук вищої освіти України на річних зборах 19 грудня 2015 року (відділення філології). Новообраному академіку вручено відповідні диплом і посвідчення.

Нагадаємо, що напередодні, 18 грудня йому було вручено диплом і грошову відзнаку лауреата Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава (С. Сабола).

Колеги – краєзнавців поздоровляють Івана Васильовича, заслуженого діяча мистецтв України з успіхами 2015 року і бажають нових вагомих творчих досягнень, а також міцного здоровʻя, родинного щастя і удачі.

В Івано-Франківську засновано премію імені Євгена Паранюка

eugene 1  11-3017 грудня 2015 року в приміщені Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею відбувся пленум правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України. На пленумі прийнято рішення заснувати краєзнавчу премію ім. Євгена Паранюка.

Довідково: Євген Паранюк краєзнавець, етнограф, громадський діяч зарубіжний член Національної спілки краєзнавців України народився 27 червня 1923 року селі Хмелівка Богородчанського району, а 22 березня завершив свій земний шлях у Нью-Йорку на 92 році життя.

На початку 40-х рр. ХХ ст.  п. Євген потрапив на роботи у німецькі шахти під голландським кордоном, працював і навчався в Українському технічному господарському інституті, брав активну участь у культурно-мистецькому житті української громади за кордоном.

У 1949 р. переїхав до США, працював на виробничих підприємствах, займався педагогічною діяльністю, самоосвітою, багато подорожував. За своє емігрантське життя назбирав велику бібліотеку, написав одноосібно і в співавторстві та видрукував і видав ряд книг, зокрема «Олександр Кошиць», «Мій стрийко — Іван Франко», «Василь Франко. Спомини», «Від Хмелівки до Нью-Йорка», «Паранюки — рід простий, але славний», «Мед із духовних сот», «Неповторні зустрічі», «Хмелівка — події і люди». Є. Паранюк автор цілої низки нарисів, статей і навіть кількох віршів.

Після проголошення незалежності України був учасником Світового форуму українців у Києві, Першого світового конгресу гуцулів, а також неодноразово відвідував всеукраїнські і міжнародні форуми, науково-практичні конференції, різноманітні свята і вечори. Є. Паранюк неодноразово відвідував рідний край з щедрою гуманітарною допомогою, зокрема для національної освіти.

Діяльність Євгена Паранюка назавжди вписана в літопис історії Івано-Франківщини як її очевидця і творця. У відділах літератури іноземними мовами, краєзнавчих і мистецтвознавчих видань ІФОУНБ ім. І. Франка зберігаються книжки і музичні платівки із його приватної колекції. Загальне число фонду Є.Паранюка становить понад 900 видань.

Євген Михайлович заповів частину своїх скромних фінансів на розвиток краєзнавства. Його рідні – сестра Палагна Михайлівна Паранюк та племінниця Любов Володимирівна Лапчак зініціювали заснування щорічної краєзнавчої премії для поважних краєзнавців, які все життя активно працювали на ниві дослідження минувшини.

Такі жертовні патріоти, як Євген Паранюк, його сестра Палагна та племінниця Люба є золотим фондом української нації.

ПОСВЯЧЕННЯ НОВИХ ЧЛЕНІВ НСКУ

19 грудня 2015 р., на славетний день Святого Миколая, що є символічним для кожного миколаївця, відбулося урочисте вручення членських квитківНСКУ науковцям, вчителям і краєзнавцям-аматорам, які вступили до Миколаївської обласної організації протягом 2015 року.

Вручення відбулося у стінах одного з найстаріших вищих навчальних закладів Миколаївщини – Навчально-науковому інституті історії, політології та права (колишній історичний факультет, яким він для багатьох випускників і залишається) Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського.
В урочистій обстановці Голова Миколаївської обласної організації НСКУ, доктор історичних наук, професор Олександр Тригуб вручив квитки
– директору Навчально-наукового інституту історії, політології та права, доктору історичних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки Миколі Миколайовичу Шитюку;
– директору Науково-дослідницького центру “Лукомор’є” Інституту археології НАНУ, старшому викладачеві ННІ історії, політології та права Кирилу Володимировичу Горбенку;
– кандидату історичних наук, доценту ННІ історії, політології та права Господаренко Оксані Валеріївні;
– старшему викладачеві ННІ історії, політології та права, заступнику директора НДЦ “Лукомор’є” ІА НАНУ, “Горожанину

року-2014″ у номінації “Наука та вища школа” Смирнову Олександру Ігоровичу;
– кандидату історичних наук, доценту ННІ історії, політології та права Погорєлову Анатолію Анатолійовичу;
– кандидату історичних наук, доценту, автору багатьох краєзнавчих праць історії Миколаєва та області, лауреату Миколаївської обласної премії імені Миколи Аркаса Горбурову Євгену Григоровичу;
– археологам-краєзнавцям, співробітникам НДЦ “Лукомор’є” ІА НАНУ Смирнову Леоніду Ігоровичу та Філатову Дмитру Вікторовичу;
– вчителю Миколаївської загальноосвітньої щколи І-ІІІ ступенів №35, археологу-краєзнавцю Олейниченку Євгену Валентиновичу.

У своїй урочистій промові Олександр Тригуб висловив надію на тісну співпрацю професійних істориків Миколаївщини у межах Національної спілки краєзнавців України. У рамках цього Голова МОО НСКУ закликав усіх долучатися до створення багатотомної “Історії міст і сіл Миколаївщини”, початок роботи над якою заплановано на 2016 рік.

Також Директор ННІ історії, політології та права доктор історичних наук, професор Микола Миколайович Шитюк нагадав усім присутнім, що плідна співпраця вже почалася, оскільки на базі Інституту історії, політології та права у травні 2016р. буде проходити урочистий Пленум НСКУ, присвячений 25-річчю створення Миколаївської обласної організації.
Окрім того вже було досягнуто попередні домовленності про активну участь археологів-краєзнавців у роботі над “Історією міст і сіл Миколаївщини”. Кирило Горбенко, Олександр Смирнов, Леонід Смирнов, Дмитро Філатов висловили щире зацікавлення до праці у проекті, наголосивши на особливій ролі археологів у вивченні питань історії зниклих населених пунктів області, оскільки інформацію про їх побут та економіку інколи можливо отримати лише завдяки археологічним матеріалам.
Загалом подія відбулася на достойному рівні та показала, що краєзнавство є об’єднуючою силою не лише для істориків різних спеціальностей, а й для усіх небайдужих до історії рідної землі.

Вчений секретар Миколаївської обласної організації

Національної спілки краєзнавців України,
кандидат історичних наук В. Погромський

Презентація книги краєзнавця

unnamed-4В Закарпатській обласній бібліотеці для дітей та юнацтва презентовано книгу активного члена Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заслуженого діяча мистецтв України Івана Васильовича Хланти «Літературно-мистецьке життя Копашнова». Нова книга доповнила перелік його 90 книг, серед яких добре відомі «Пісня над Карпатами», «Закарпатський вертеп», «Літературне Закарпаття у XX столітті», «Вчора була неділенька», «Ой видно село», «Пісні Іршавщини», «Народні пісні українців Банату (Румунія)», «Співанки Закарпатських гір і долин» та інші.

«Літературно-мистецьке життя Копашнова» містить історико-біографічні статті про діячів літератури, культури та мистецтва, які побували в Народному літературно-мистецькому музеї Копашнова, виступали перед учнями і вчителями сільської загальноосвітньої школи і про котрих широко розповідають музейні експонати.

Народний літературно-мистецький музей, створений з ініціативи Івана Васильовича у рідному селі у 20015 році, відомий далеко за межами району і області. Нині у ньому нараховується більше 3 тисяч експонатів, зібраних особисто ініціатором створення музею. У музеї можна ознайомитися з біографією і творчістю майже всіх письменників Закарпаття.

На зібранні вірш про рідне село Копашново виконала внучка фольклориста Вероніка Хланта, учениця ужгородської загальноосвітньої школи № 6 ім. В. Гренджі-Донського. У презентації книги взяли участь слухачі курсів підвищення кваліфікації вчителів образотворчого мистецтва, української мови та літератури Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти та чимало відомих особистостей Ужгорода і області, нариси і статті про яких опубліковані у книзі. Саме вони – член правління обласної краєзнавчої організації, заслужений працівник культури України Василь Габорець, художник Василь Вовчок, архітектор Петро Гайович, член правління обласної краєзнавчої організації Дмитро Федака, педагог Дравицької ЗОШ I-III ст. Ганна Ковач, бібліотекар Центральної дитячої бібліотеки «Казка» Олена Левко, фотохудожник Семен Мельник, педагог і автор книг про с. Пацканьово Марія Панько та інші, висловили щиру вдячність творчій особистості Івау Хланті за сподвижництво у збереженні духовної спадщини народів Каарпатського регіону, імен його талановитих людей.

У презентації також взяв участь голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України М. В. Делеган.

І. Хланта відомий не тільки як фольклорист, а й педагог, літературознавець, бібліограф. Він автор 20 бібліографічних покажчиків про відомих діячів культури Закарпаття: Володимира Ладижця, Петра Лінтура, Степана Жупанина, Семена Панька, Юрія Керекеша, Петра Угляренка, Василя Вовчка, Миколу Рішка, Василя Пагирю, Омеляна Довганича, Миколу Зимомрю, Івана Сенька, Василя Микитася та інших. А найбільший з покажчиків – «Літературне Закарпаття у XX столітті» – цілком обґрунтовано вважається закарпатською літературною енциклопедією.

Організатором презентації виступила Закарпатська обласна організація Національної пілки краєзнавців України спільно з І. В. Хлантою та обласною дитячою бібліотекою.

Про вручення премії ім. В.Полєка

IMG_7194_(1)_(1)В Музеї мистецтв Прикарпаття відбулось під час урочистого Пленуму правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України вручення обласної премії ім. Володимира Полєка в галузі краєзнавства.

Премію вручали начальник управління культури, релігії і національностей облдержадміністрації Володимир Федорак та голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України Михайло Косило.

«Премія імені Володимира Полєка –  добрий імпульс задля розвитку краєзнавчого руху на Прикарпатті, – підкреслив Володимир Васильович Федорак. – Вона стимулюватиме дослідників у галузі історії, краєзнавства, етнографії, музейної справи до нових творчих пошуків».

Як зазначив Михайло Юрійович Косило «Премія ім. В.Полєка вручається з 2010 року і відзначає краєзнавців за вагомий внесок у справу вивчення, збереження і популяризації історико-культурної спадщини рідного краю Прикарпаття, особливий вклад у розвиток різних напрямків краєзнавчих досліджень».

Почесні знаки та дипломи отримали члени Національної спілки краєзнавців України Василь Бабій – письменник, краєзнавець, директор Хмелівської ЗОШ Богородчанського району, Микола Кугутяк – доктор історичних наук, професор, директор Інституту історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, заслужений діяч науки і техніки України та Богдан Купчинський – істориккраєзнавець, культурно-громадський діяч.

Опісля були вручені квитки новоприйнятим до НСКУ краєзнавцям.

Завершило церемонію високопрофесійне звучання музичних творів у виконанні академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile».

СЕНСАЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ КРАЄЗНАВЦЯ IГОРЯ КОРНАЦЬКОГО

11 грудня 2015 р. у краєзнавчому музеї міста Бахмута відбулася презентація перевиданого №1 журналу «Вільні думки», який вийшов у цьому місті у січні 1918 року. Свого часу його підготували та видали члени гуртка Бахмутської української шкільної молоді за редакцією Гната Побігайла. Довгий час вважалося, що журнал втрачено назавжди, адже ні одного повідомлення про те, що його знайдено, не було. І ось майже через 98 років ми можемо гортати сторінки цього унікального видання, читати його матеріали. А вони про життя учнівської молоді нашого краю, з літературними творами, і що особливо важливо, з двома ранніми віршами Володимира Сосюри «Чи вже не пора» та «Вечір».

А віднайшов примірник журналу у фондах Національної історичної бібліотеки України (м. Київ) невтомний краєзнавець, головний зберігач краєзнавчого музею, голова Бахмутської міської краєзнавчої організації НСКУ Ігор Корнацький. Перший і останній номер журналу «Вільні думки» (на жаль, про подальші його номери нічого невідомо, скоріше всього, їх не було) ще потребує серйозного прочитання та детального аналізу.

Валерій Романько, доцент Донбаського державного педагогічного університету