Невмирущість Качанівки. Попри все

Вирушаючи до цього славного куточка Чернігівщини, науковці й краєзнавці НСКУ менш за все розраховували відкрити для себе щось нове. До палацово-паркової перлини манило природне бажання з’ясувати реальну ситуацію взамін найнеймовірніших – переважно апокаліптичних – чуток. Рухала нами, що тут приховувати, й елементарна порядність: попри славетність Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» новин про нього на веб-сайті Спілки краєзнавців – катма. Що вже казати про ґрунтовніші речі типу журнальних публікацій чи книжкових монографій під егідою НСКУ.
А ще ж цього року заповіднику – 30!
… Хоч багато хто бував тут не раз – годинна міні-екскурсія стала в пригоді. Лагідна пора року й погода дозволили нам максимально комфортно насолодитися як інтер’єрами палацу, так і парковими галявинами й крутосхилами. Очі жадібно вбирали казкові фарби дерев і кущів, відблиски ставків, матовість скульптур, містечок та «руїн» нижнього плато. А на горішньому рівні кожна зала палацового комплексу архітектурних пам’яток кликала залишитися якомога довше. Тим паче, що довкола все було таким позитивним! Ні тобі траншей з «кишками» комунікацій, чим «славилася» Качанівка ще так недавно, ні вбогих стін, піддашків і карнизів… Свіжо і світло! І – явно не з нагоди науково-краєзнавчого «десанту» НСКУ.
Катарсис-катарсисом, але кортіло поспілкуватися. Генеральний директор заповідника Володимир Буренко запросив до обміну враженнями. Зізнався, що був приємно подивований настільки авторитетними гостями, тому благав не обмежуватися компліментами. Двічі просити не мусив.
Експедицію НСКУ очолив заступник Голови Спілки, заслужений працівник культури України Григорій Клепак. До її складу також увійшли заступник Голови НСКУ, перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України, к. і. н. Сергій Попович; відповідальний секретар Спілки, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, к. і. н., доцент Руслана Маньковська; заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, учений і дипломат Роланд Франко; вчений секретар Центру пам’яткознавства НАН України й УТОПіК, кандидат архітектури Богдан Колосок; президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина; помічник ректора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, доцент, фундатор Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів), заслужений працівник культури України Микола Ходаківський; старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, пам’яткознавець Тетяна Катаргіна; заступник голови правління Чернігівської обласної організації НСКУ, доцент Чернігівського державного технологічного університету, к. і. н. Олександр Крук та члени апарату НСКУ.
Григорій КЛЕПАК зізнався, що народився в цих краях, і лебеді на плесах рідного Старого Бикова йому часто сняться. «Цю красу ми зобов’язані передати наступним поколінням», – дещо пафосно зауважив він, але в голосі «правиці» Голови НСКУ бриніла непідробно-тривожна нотка. Формат науково-краєзнавчих експедицій, започаткований Петром Троньком, – це й вивчення стану пам’яткоохоронної справи, нагадав модератор наради. Збереженість пам’яток національної культурної спадщини передбачає їхній розвиток – аж ніяк не занепад. Григорій Олексійович підкреслив важливість активної просвітницько-пропагандистської роботи щодо таких об’єктів.
Представляючи членів експедиції, пан Клепак згадував і відсутніх, хто не зміг долучитися до «рейду на Качанівку». Серед таких, зокрема, – керівник відділу Представництва Європейського Союзу в Україні Хосе Роман Леон Лора. Із цим єврочиновником, за словами Г. Клепака, у Спілки є спільні задуми, оскільки він опікується давньою архітектурою і може запропонувати цікаві гранти для гідних культурологічних програм. Єврокомісар неодмінно відвідає Качанівку, запевнив заступник П. Тронька.
Він назвав приїзд киян не ревізійною групою, а гуртом симпатиків заповідника. Закликав зізнатися, де Качанівку «лихоманить», у чому може полягати допомога від «центру». Заступник Голови НСКУ, наприклад, бачить покликання заповідника і в його акумулюючій, просвітницькій ролі для інтелігенції різних усюд.
Володимир БУРЕНКО висловив переконання, що будь-яка увага принесе очолюваному ним заповіднику лише користь. Він провів ще й інтерактивну «екскурсію» комплексом, графічно показавши (усе ж таки) позитивну динаміку діяльності «Качанівки». Особливо за останнє десятиліття. Це – стрімке зростання кількості відвідувачів та їхньої «якості» (вже не лише країни СНД, але і Європа та віддаленіші краї). Гендиректор нагадав, що ніде в світі музеї не утримуються виключно державами, і «Качанівка» не виняток. Поодинокі й нечасті фінансові «джерельця» з-за кордону (приватні фонди, індивідуальні внески) суттєво не допомагають. «Виручають» власні кошти, і очолюваний ним заклад старається «підняти гроші з землі». «Рятує оптимізм!», – так пан Буренко сформулював кредо свого колективу. Він висловив переконання, що всі реставраційні роботи тут будуть закінчені протягом найближчих 10 років. «Пророкувати» йому дозволяє те, що вже майже десять років «Качанівка» є єдиним майновим комплексом. Усе це, за словами пана Володимира, дозволить зберегти все, що залишили попередники сьогоднішніх мешканців.
Олександр КРУК самокритично оцінив використання наукового потенціалу членів НСКУ у відновленні чернігівських заповідників. Зізнався, що саме з Качанівкою їхні комунікації доволі слабкі. Тому зупинився на науковій помічі місцевих краєзнавців лише Батурину та Любечу. Лінію ж контактів із Качанівкою назвав просто перспективною. З огляду на ексклюзивність споруд Качанівки («садибних комплексів такої збереженості в Україні більше немає, і в цьому головна принада Качанівки» – цитата з путівника) така неувага обласних краєзнавців до заповідника є принаймні дивною. Тож міркування віце-голови ОО НСКУ про науково-методичні перемоги та проекти на дослідницькому ґрунті Чернігівщини (щодо історичної інформації про тутешніх діячів як краєзнавчої, екскурсії для студентів заповідниками краю та ідеї видати посібник/підручник з історії української культури на місцевому матеріалі тощо) сприймалися як зайва оказія прозвітувати на чужому полі про власну потрібність… «Раціо» у виступі пана Крука вбачалося хіба що в теоретичній можливості для керівника Качанівського заповідника якимось чином адаптувати почуте до своїх реалій.
Микола ЯКОВИНА зізнався, що 15 років тому працював із Качанівкою предметніше, однак за цей час особливих динамічних змін не зауважив. Він назвав Чернігівщину не просто багатою, а надзвичайно багатою – та перебуває в українській трійці лідерів за числом пам’яток нерухомої культурної спадщини під охороною держави. На його переконання, в області немає жодного місця чи топоніму, якимось копилом не пов’язаного з низкою певних історичних подій чи імен. Пан Яковина критично оцінив зусилля краєзнавців регіону щодо подання до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’яток обласного центру: за його словами, попередня номінація була… 20 років тому. Так само жоден зі 170 членів ICOMOS не представляє Чернігівщину. Микола Михайлович висловив надію, що цього року ситуація поліпшиться і за рахунок Качанівки.
Пан Яковина пригадав останнє 10-11-річчя заповідника. На той час заклад залишило, либонь, 7 директорів, атмосфера була нестерпною: коштів на найнеобхідніші реставраційно-консерваційні заходи бракувало. Не було навіть чітких меж «Качанівки»: присадибні ділянки з домоволодіннями окремих громадян дивним чином потрапили до складу заповідника! На початку каденції Л. Кучми пан Яковина звернувся до нього з листом, в якому детально описав унікальність палацово-паркового ансамблю Качанівки. І запропонував – без змін щодо профілю заповідника, його загальної доступності і діяльності музеєфікованих пам’яток створити тут державну резиденцію міжнародного класу. На той час в Україні ще не було аналогів американському Кемп-Девіду чи нинішній «Синьогорі», і аргументи М. Яковини мали бути переконливими: VIP-відпочинок і ділові контакти того ж рівня. Аби лиш інфраструктуру «підтягнути»! «Візитами чина з Кабміну тоді ж і обмежилися. Зосередилися, здається, на реконструкції Палацу «Україна», – гірко констатував автор ідеї «ошляхетнення» Качанівки початку 90-х. Тоді уряд Баварії ще давав грант для Качанівки, а британські ландшафтні архітектори називали заповідник одним із найкращих і найбільших територіально збережених парків світу…
Відтоді керівництво й колектив стабілізувалися. М. Яковина висловив переконання, що Качанівка дочекається внесення до Списку ЮНЕСКО. Вона вже тепер є конкурентоздатним місцем для зібрань якнайрізноманітнішого масштабу.
Сергій ПОПОВИЧ змалював туристичний ресурс Качанівки. На його думку, поширювана інформація про майже 200 тис. місцевих історико-культурних пам’яток реально підтверджується привабливими для туристів лише 5-6 тисячами. Як не крути, меморіальні дошки чи пам’ятники загиблим односельцям переважно не занесені до популярних туристичних маршрутів. А заповідник «Качанівка» – так. Пан Попович, на відміну від попередників, динаміку його розвитку назвав «надзвичайно високою». Тутешнє керівництво й колектив – цього немає в аналогічних місцях – ідуть назустріч навчальним закладам, турагентствам. Так залучається більше відвідувачів, і заповідник отримує стабільніший розвиток. Край славиться «туристичним ареалом» – крім «Качанівки», не бракує приваб і в Тростянці, Сокиринцях, Ічні, Густині. Атмосферу саме «Качанівки» він назвав винятковою. Щиро дякуючи гендиректорові Буренку за постійну самовідданість, запевняв, що з такою політикою тут не бракуватиме туристів.
Микола ХОДАКІВСЬКИЙ «щастям» назвав саму збереженість заповідника в «нормальному стані». Вочевидь, натякав на набагато сумнішу долю іншого Національного заповідника – в Пирогові під Києвом, який він мав честь довгий час очолювати. Порадив активізувати науково-пошукову роботу і наповнити експозиції матеріалами селянського побуту: «на палац» напевно працювала сила спростого люду. Крім того, навколо чимало центрів народних ремесел. Тут здавна мешкали сільські майстри, і в «Качанівці» «аж проситься» Дні ремесел. На думку Миколи Степановича, це б заохочувало відвідувачів і (що вже манірничати) наповнювало касу заповідника. Доречно було б це поєднувати і з фольклором. Зауважив він і певні архітектурні «різнобої» – зокрема, «загубленість» бюсту Т. Шевченка за пам’ятником грецькому філософу…
Онук Великого Каменяра Роланд ФРАНКО «заповнив пробіл»: «Тепер казатимете, що Франко в Качанівці таки був!». Він нагадав, що дід одружувався саме тут – у колегії Галагана, але його приїзд на Східну Україну мав амбітнішу мету. «Дружину він міг знайти й на Галичині, а сюди їхав, щоб об’єднатися!», – як про наукову сенсацію, повідомив «непрофесійний краєзнавець» Р. Франко. Він гірко констатував, що спроби штучного розпалювання ворожнечі між сходом і заходом України є й тепер. На думку пана Роланда, святотатством є розділяти красу Галичини і тієї ж Чернігівщини. А марнувати туристичні можливості було б і взагалі нерозумним. «Туризм – то патріотизм, відчуття вроди й потуги свого краю», – поетично підсумував свій виступ онук І. Франка.
Тетяна КАТАРГІНА теж високо оцінила реставраційні темпи в «Качанівці», порадивши «підключати» громадські організації та фонди задля піар-кампаній на користь приваб оновленого заповідника по всій країні. Явно не жартуючи, вона озвучила ідею у Дні «Качанівки» перераховувати одноденний заробіток українців на користь комплексу. Мило докоряла керівництву закладу пані Катаргіна і з приводу відсутності написів під експонатами іноземними мовами. «Правда, ця біда є й у Софії Київській», – поремствувала пам’яткознавець.
Богдан КОЛОСОК тепло згадав про давню співпрацю з НСКУ в особі її Голови Петра Тронька. А роль організації, яку представляв, пов’язав із конкретною пам’яткоохоронною діяльністю. Високо оцінивши зусилля теперішньої адміністрації «Качанівки», пан Колосок висловив надію і щодо кращої долі України. Це гарантуватиме й ліпше майбуття для самого заповідника.
Руслана МАНЬКОВСЬКА зупинилася на започаткованих НСКУ проектах. У плані пам’яткоохоронної роботи згадала збереження сакральної дерев’яної архітектури, популяризацію музейних скарбів, близький ювілей Олешківської Січі. На її переконання, краєзнавці є надзвичайно активною частиною суспільства, на них «тримається» більшість ініціатив і пошукових заходів. Зокрема, і щодо збереження історико-культурної спадщини. Пані Маньковська підкреслила обов’язковість уваги громадських організацій (значить, і НСКУ) до проблем історико-культурних заповідників. Отже, і «Качанівки» – вона може гідно представляти Україну і в очах іноземців. Р. Маньковська підсумувала озвучені пропозиції та побажання, зазначивши, що їх не варто відкладати «на потім».
Наостанок слово взяв Григорій КЛЕПАК. Зізнався, що НСКУ розробляє краєзнавчий інформаційний модуль для розміщення на популярному інтернет-ресурсі Вікіпедія. В цьому контексті важливою йому бачиться і здобута сьогодні інформація про «Качанівку»: «Така «культурна інтервенція» в Європу буде, вочевидь, більш ніж затребуваною». Ще пан Клепак додав, що «вічний краєзнавець» Тронько дуже хотів відвідати із нами Качанівський заповідник. Просив передати Чернігівщині гарячий привіт, бо не раз тут бував – ще заступником Голови Ради Міністрів УРСР та керівником УТОПіК. Дав наказ розповісти про підтримку НСКУ усіх серйозних починань чернігівців. Від імені Героя України П. Тронька Г. Клепак передав заповіднику книги – його власні та про нього. Серед іншого – спогади про непросте життя, яке для багатьох поколінь було і є взірцем. У пригоді науковцям «Качанівки» стануть, вочевидь, і примірники журналу «Краєзнавство», який видає Спілка, для підготовки своїх публікацій. «Тим паче, що тема національних заповідників у часописі ще жодного разу не звучала», – зауважив Григорій Олексійович.
Володимир БУРЕНКО не приховував емоцій, зазначивши, що дуже радий знайомству з краєзнавцями. Подякував і за доброзичливі зауваження. Він підтвердив реальність озвученої гостями ідеї відпрацювань на користь заповідника. Похвалився, що вже друкується путівник по Качанівці кількома іноземними мовами. А ще в планах – зведення пам’ятника меценатові Василю Тарновському-молодшому…
«Приїжджайте до нас частіше!», – запросив куратор «Качанівки», і було видно, що то – не просто ввічливі слова.
Ми пообіцяли.
Вл. інф.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *