«Київ та його давня давнина в творах народних»

«Київ та його давня давнина...

Національна спілка краєзнавців України за ініціативи Київської міської організації НСКУ видала до Дня Києва книгу О. О. Тулуба «Київ та його давня давнина в творах народних». Упорядники фольклорної збірки – професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. І. Ульяновський та доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. В. Пилипенко.

Унікальність видання в тому, що так уперше систематизовано публікацію фольклорних матеріалів, які репрезентують народну уяву про Київ із найдавніших часів до XVIII ст. включно. Рукопис «Києва…» був підготовлений до друку ще 1929 р., але так і не був виданий. На сьогодні він зберігається в особовому архіві О. Тулуба в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.

Олександр Олександрович Тулуб народився 7 жовтня 1869 р. в Кам’янці-Подільському в родині відомого кирило-мефодіївця Олександра Даниловича Тулуба. Навчався в 2-й Київській гімназії та на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. Під час навчання прослухав майже всі курси історико-філологічного відділення університету. Член Київської молодої громади. Активний учасник національного руху і дописувач (під псевдонімами) до львівської преси про утиски українського національно-культурного життя.

Офіційний збирач пожертв на спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Києві у 1911 році.

Працював судовим слідчим у Єлисаветграді, Луцьку, а в 1916-1920 рр. – мировим суддею у Києві. З 1922 р. – науковий співробітник Всеукраїнської академії наук. Репресований у 1937 р. Помер у засланні. Дата смерті невідома.

Автор численних публікацій з історії, літературознавства, ономастики тощо.

«Київ та його давня давнина в творах народних» містить народні оповідання, легенди, казки тощо про Київ як самих киян, так і гостей міста. Збірка складається з передмови упорядників а також авторської передмови Олександра Тулуба та чотирьох розділів: І). Передісторична доба м. Києва. II). Феодально-князівська доба. III). Литовсько-польська доба. ІV). Козацька доба (до кінця XVIII століття).

До книги Олександр Тулуб включив твори своєї племінниці – видатної української письменниці Зінаїди Тулуб, – які раніше не публікувалися.

Фольклорна збірка «Київ та його давня давнина в творах народних» зацікавить фахівців і широкі кола читачів, відкриє для багатьох із них ім’я талановитого вченого, збирача усної народної творчості про стародавній Київ О. Тулуба.

Додаток І

25-ті роковини Чорнобиля – на державних телеканалах України

Держкомтелерадіо провело прес-конференцію «Нові проекти державних телекомпаній, присвячені 25-м роковинам чорнобильської трагедії». Із пресою напередодні гіркого ювілею прийшли поспілкуватися Голова Комітету Юрій Плаксюк, генеральний директор Київської регіональної ТРК Олександр Савенко, режисер, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, автор фільмів «Чорнобиль: два кольори часу», «Чорнобильський час» та нового проекту «Чорнобильський час триває» Леонід Мужук (ТК «Культура»), журналіст-чорнобилець Сергій Комісаров та автор теленарису «Люди і долі» Галина Устенко-Гайдай (обидва – від КРТРК).
Юрій ПЛАКСЮК емоційно пригадав події чвертьстолітньої давності, акцентувавши, передовсім, на тотальній засекреченості їх для ЗМІ. Затим показали ролик із кадрами, які для більшості присутніх журналістів – а їх нині представляє, як не крути, переважно молодь – напевне були одкровенням.
Прес-реліз інформував, що у висвітленні чорнобильської тематики беруть участь усі державні ТРК України. Було подано стислий переказ рубрик та програм, автори яких розповідають про соціальний захист чорнобильців, медичну підтримку інвалідів-чорнобильців, аналізують уроки Чорнобиля. Названо й окремі програми, які вийдуть до Дня пам’яті. У програмах беруть участь – і робитимуть це в майбутньому – самі ліквідатори, переселенці із зони, представники громадськості, медики, фахівці МНС.
На КРТРК 23 квітня Галина УСТЕНКО-ГАЙДАЙ представить власний теленарис, присвячений вертолітникам-ліквідаторам. Ці 27 мужніх чоловіків, за її словами, фактично й створили карту зон радіаційного забруднення, з яких було виселено людей. «А 1992-го держава їм заборонила літати, нарахувавши компенсацію… 5 гривень на рік!», – журналістка ледве стримувала емоції, розповідаючи про гіркі епізоди своєї праці. Не всі з її героїв-ліквідаторів дожили до сьогодні, а їхні гвинтокрили давним-давно покояться в чорнобильських могильниках: «Люди пережили метал!». Пані Галина зізналася, що багато матеріалу залишилося поза межами стрічки, а вона «всім тим живе щодня»…
Її колега по КРТРК Сергій КОМІСАРОВ розповів, як випускав газету про атомників, а затим – ліквідаторів і якою потрібною вона там була. Писали про рядових – яких згодом назвуть героями; про давніші будні, пов’язані з «відлунням Чорнобиля». Він зізнався, що чорнобильські технології порятунку людей і території недавно «даром віддали» приїжджим японцям, аби ті не дозволили гинути людям і ширитися новій ядерній біді далі світом.
Леонід МУЖУК поділився окремими епізодами, пов’язаними зі зйомками своїх стрічок. А від виходу до річниці Чорнобиля нового фільму відхрестився. На його переконання, все ще є чимало нюансів, які не дозволяють благословити нову роботу в світ: «Чорнобильський час не повинен тривати, він має зупинитися». Пан Леонід зазначив, що дотепер «ніхто не має повного уявлення, що слід робити»: замість зведення нового саркофагу пропонують технологічно пришвидшити розпад залишкових радіоактивних речовин. «Не хочу лякати новим фільмом. Потрібна чітка позиція вчених, як чинити далі», – додав автор. Він озвучив і маловідомі факти минулого. Так, фільм «Чорнобиль: два кольори часу» міг бути знищений, оскільки документалісти зафіксували в ньому чимало такого, що швидко притягло гриф «Цілком таємно». Зокрема, і солдатів у зоні не повинно було бути (а вони є в кадрі), і в костюмах «не таких» мали працювати рятувальники, і рівень радіації заборонено було подавати… «А ми не послухалися, і фільм зберігся!».
Олександр САВЕНКО анонсував проведення на їхньому каналі 26-го квітня 12-годинного телемарафону пам’яті. При цьому зазначив, що заклику надсилати кошти не буде: «Раніше були фонди, збиралися серйозні гроші, а тепер… Ми просто чесно розповідатимемо про людей». Крім телемарафону, в ефірі Київської КРДТРК у прямому ефірі програми «Київський форум» відбудеться соціальне «не-ток-шоу» про Чорнобиль і його наслідки для громадян України.
Наприкінці зустрічі пан ПЛАКСЮК припустив, що про річницю Чорнобиля напевно згадають й недержавні студії країни. На них працюють журналісти, котрі теж тоді були там. «Не скажу, що цього дня покажуть 1+1, Інтер, ICTV чи СТБ, – зазначив Голова Держкомтелерадіо. – Їм поставлено завдання давати в ефір більше оптимізму, любові, рекомендовано жити майбутнім…». Він зазначив, що 26 квітня, за ініціативою Держкомтелерадіо, у фойє Національної радіокомпанії буде встановлено пам’ятний знак на честь журналістів-чорнобильців.
А Сергій Комісаров нагадав усім слова університетського «батька» кількох поколінь журналістів Дмитра Прилюка. Той закликав пам’ятати, що журналістика – “храм, в який не можна ходити брудними ногами». Учив говорити правду, якою б гіркою і болючою вона не була.
Присутні сьогодні в Національному прес-центрі телебачення і радіомовлення – із тих, хто так чинив і чинить.
Власна інформація

Краєзнавчу конференцію старшокласники Черкащини присвятили 20-річчю незалежності України

Краєзнавчу конференцію ста...

У Черкасах відбувся заключний етап обласної краєзнавчої конференції старшокласників ,,Черкащина в історії державності України”, присвяченої 20-річчю незалежності України.

 

Організатори форуму – обласна організація Національної спілки краєзнавців України, управління освіти і науки, сім’ї та молоді облдержадміністрації, обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників –  ще в кінці минулого року ухвалили спільне рішення про його проведення.

Конференція проходила в два етапи. Перший – заочний ­ – включав конкурс учнівських робіт у школах, містах та районах з 1 лютого до 15 березня. А другий – за участю авторів кращих робіт – був підсумковим і відбувся 19 – 20 квітня в обласному центрі.

 

У змаганні взяли участь юні дослідники рідного краю та їхні наукові керівники з усіх міст і районів області. Під час пленарного засідання голова правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України В. М. Мельниченко, доктор історичних наук, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького А. Ю. Чабан і директор обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Н. М. Чепурна вручили дипломи та подарунки всім учасникам конференції.

 

Пленарне і секційні засідання проводилися за такими тематичними напрямами: ,,Черкащина – невід’ємна частина Української держави”, ,,Історія краю від найдавніших часів до сьогодення”, ,,Місто (село), в якому я живу: минуле і сьогодення”, ,,Історико-культурна спадщина краю та її пізнавально-виховний потенціал”.

У виступах юних краєзнавців передусім знайшли відображення теми, пов’язані з державотворчими процесами, в епіцентрі яких перебували землі сучасної Черкащини – визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, утворення Української козацької держави в середині ХVІІ століття, події 1917 – 1920 рр. Значна увага була приділена майже 60-річній історії Черкаської області як невід’ємної частини незалежної України, видатним постатям краю й України.

 

Прикметно, що секційні засідання відбулися в Чигирині. Там учасники конференції не лише провели плідні наукові дискусії з проблем регіональної історії, а й мали змогу ознайомитися з історико-культурною спадщиною гетьманської столиці – важливого центру творення Української держави, відчути свою причетність до її долі.

Конференцією ,,Черкащина в історії державності України” розпочалися заходи обласної організації Національної спілки краєзнавців України з нагоди ювілейної дати в житті Української держави. До 20-річчя її незалежності на Черкащині передбачено презентації краєзнавчої літератури, виступи членів Спілки в засобах масової інформації, зустрічі з громадськістю краю та інші пізнавально-виховні заходи.

Василь Мельниченко,

голова  правління

Важливий етап у дослідженні теренів Святошинського району м. Києва

Важливий етап у дослідженн?...

11 квітня 2011 р. у приміщенні Центру позашкільної роботи “Північне сяйво” Святошинської районної держадміністрації відбулося громадське обговорення підготовленого до друку енциклопедичного довідника “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року”.

Автор проекту – Сергій Вакулишин, відомий києвознавець, методист ЦПР, відмінник освіти України, голова Святошинського районного осередку Київської міської організації НСКУ.  Джерельною базою довідника  є напрацьований автором значний архівний матеріал, періодику, мемуари, спогади місцевих довгожителів.   Енциклопедичний довідник висвітлює життя західних околиць міста від середини XIX ст. до часу утворення Ленінградського району і містить понад 130 статей з історії, географії, економіки, культури, літератури тощо.

Статті викладено в алфавітному порядку, в чіткій доступній формі. Значну частину обсягу довідника (56%) присвячено періоду до 1945 року, що, безумовно, збільшує його наукову цінність.  15 статей розкривають “білі плями” києвознавства. Зважаючи на бурхливий розвиток передовсім північних мікрорайонів та вагомий внесок місцевих фахівців у розвиток авіації, машинобудування, кібернетики, 21% обсягу довідника присвячено науково-технічним аспектам.

Поряд з цим належну увагу приділено й південним (борщагівським) мікрорайонам.У громадському обговоренні даного проекту взяли зацікавлену участь краєзнавці, представники освітніх та бібліотечних закладів, громадських організацій столиці. Вони високо оцінили працю С. М. Вакулишина, відзначили позитивні сторони й значення цього проекту, а також висловили деякі побажання при доопрацюванні довідника. Це важливе починання  Кабінету краєзнавства ЦПР Святошинської райдержадміністрації може бути гарним прикладом для наслідування краєзнавцями інших районів столиці.

 Енциклопедичний довідник “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року” буде корисним   державним службовцям, освітянам, студіюючій та шкільній молоді, широкому загалу киян.      

Олександр Богдан,

член  правління  Київської  міської  організації  НСКУ

«Черкащина. Універсальна енциклопедія»

Національна спілка краєзнавців України висунула на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки працю професора, завідувача кафедрою журналістики Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, доктора філософських наук Віктора Олексійовича Жадька «Черкащина. Універсальна енциклопедія».
Автор-упорядник підготував це видання внаслідок десятилітнього збирання матеріалів про край Хмельницького і Шевченка на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу. Енциклопедія дає цілісний образ Черкащини в подіях, інституціях, установах, поняттях тощо й охоплює період від XV до початку XXI століття.
В. Жадько представляє рідний край через його села й міста, річки та історичні пам’ятки, козаків та гайдамаків, героїв-земляків Другої світової війни, відомих особистостей. Досі чимало впорядкованого ним матеріалу не друкувалося, і це робить видання унікальним.
У роботі подано 3525 статей (крім історії кожного села та міста) і 3500 світлин про кожний населений пункт; 187 малюнків (із них – 50 авторства Т. Шевченка). Серед 124 кольорових тематичних вкладок – «Богдан Хмельницький», «Портретна Шевченкіана», «Ватажки», «Козаки», «Природа кожного району» тощо.
Цитовані джерела вказано після кожної статті та в кінці видання. Видання розраховано на фахівців та широке коло читачів.
Висунення на здобуття Державної премії роботи В. Жадька підтримали академік НАН України Іван Дзюба, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Власна інформація

Пленум правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України

Пленум правління Київської...

5 квітня 2011 року в залі засідань Ученої ради Інституту історії України НАН України відбувся пленум правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Учасників пленуму привітав заступник голови НСКУ Григорій Клепак і передав теплі вітання від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Пленум заслухав звіт президії правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України про діяльність у 2010 р. (доповідач – голова правління КМО НСКУ Олександр Гончаров).

Доповідач зазначив, що у звітний період пріоритетним напрямом діяльності Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України залишалась організаційна робота у зв’язку з реформуванням НСКУ у професійну творчу спілку. Зокрема, виконанням рішень пленуму правління НСКУ від 12 червня 2009 року щодо необхідності завершення реєстрації та перереєстрації регіональних структур Спілки на місцевому рівні в управліннях юстиції, податкових інспекціях, управліннях статистики, у державних реєстраторів місцевих органів влади.

26 лютого 2010 року у приміщенні історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася Установча конференція Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Конференція одностайно ухвалила рішення про створення Київської міської організації НСКУ. Було сформовано персональний склад правління та ревізійної комісії, затверджено “Положення про Київську міську організацію Національної спілки краєзнавців України”. Президії правління КМО НСКУ доручено здійснити заходи з реєстрації міської організації в органах влади. Накреслено ряд конкретних заходів щодо розвитку краєзнавчого руху в столиці.

Виконуючи постанову Установчої конференції Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України, президія правління КМО НСКУ здійснила заходи з реєстрації міської організації в органах влади згідно з Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Головним управлінням юстиції у місті Києві 26 вересня 2010 року зареєстровано “Положення про Київську міську організацію Національної спілки краєзнавців України ” та видано “Свідоцтво про державну реєстрацію творчої спілки ”. 3 листопада 2010 року отримано “Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи”. У грудні виготовлено печатку, штампи тощо.

Здійснювалась робота з розбудови організації – перереєстрація членів Спілки відповідно до нових реалій, залучення в ряди Спілки нових членів, налагодження внутрішнього діловодства, оформлення персональної документації та обліку членів Спілки, збір вступного та членського внесків, видача членських квитків, налагодження співробітництва з установами краєзнавчого спрямування. Так, за звітний період в ряди КМО НСКУ прийнято 11 нових членів, столична організація налічує 85 чол. У 2010 р. було організаційно оформлено первинний осередок КМО НСКУ в Інституті туризму Федерації профспілок України (голова – Соловей Л. С.). Розпочато роботу з формування осередків у Солом’янському районі, Міжнародному центрі дитячо-юнацького туризму тощо.

Президія правління КМО НСКУ здійснювала інформаційне наповнення офіційного веб-сайту НСКУ, організувала надсилання матеріалів про заходи, які проводилися міською організацією.

Значну організаторську, наукову та культурно-просвітницьку роботу проводять члени президії Правління КМО НСКУ – Вакулишин С. М., Гончаров О. П., Дмитрук В. І., Киркевич В. Г., Маньковська Р. В., Соболєва О. В. та ін. Особливо плідною є діяльність Віктора Геннадійовича Киркевича – дослідника-краєзнавця, журналіста, колекціонера, заслуженого працівника культури України, котрий протягом багатьох років успішно працює на ниві української культури та духовності. Він зібрав одну з набільших колекцій з історії Києва: 4 тисячі поштових листівок, тисячу книг, півтисячі журналів, газет, сто гравюр та творів живопису, твори декоративно-ужиткового мистецтва, предмети побуту тощо. В. Киркевич допомагав створювати музеї, брав участь у понад 50 виставках у різних містах України, має 17 персональних виставок. У квітні 2010 р. колекція В. Киркевича виставлялася в Українському музеї у Нью-Йорку (виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII – XVIII століття)”. 18 жовтня 2010 р. у Музеї Національного університету “Києво-Могилянська академія” відкрилася виставка, присвячена багатовіковій історії українсько-шведських відносин. Експозиція сформована цілком на матеріалах колекції В. Киркевича. З цією збіркою ознайомилися кияни та гості міжнародного семінару, присвяченого діяльності гетьманів П. Орлика та І. Мазепи, який відбувся 15–20 жовтня у стінах НаУКМА. Зараз Віктор Геннадійович створює приватний музей історії Києва.

У грудні 2010 р. Київська міська організація Національної cпілки краєзнавців України провела „круглий стіл” для науково-педагогічної громадськості столиці „Проблеми викладання києвознавства”. Захід відбувся на базі Святошинського центру позашкільної роботи. З метою обговорення, виявлення наявних проблем києвознавства та шляхів їх розв’язання зібралися разом представники різних установ – Інституту історії України НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту туризму Федерації профспілок України, Державного архіву Києва, Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму, Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, столичних шкіл, Святошинського центру позашкільної роботи. Обговорення проблем києвознавства в середовищі фахівців різних установ допомогло керівництву Київської міської організації НСКУ спланувати свою роботу на 2011 рік та перспективу.

Доповідач зазначив, що значну краєзнавчу роботу проводять первинні осередки Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України.

Масштабну організаторську роботу здійснює первинний осередок Інституту історії України НАН України (голова – Дмитрук В. І.), члени якого входять до керівних органів НСКУ. Тронько П. Т., Клепак Г. О., Маньковська Р. В., Дмитрук В. І. та інші взяли активну участь у розробці і проведенні заходів Спілки 2010 року. Серед них – зустріч української інтелігенції з нагоди 125-річчя перших відвідин Києва Іваном Франком (26 лютого), відкриття Шевченківської світлиці та презентація книги Б. Войцехівського “Я роблю те, що може кожен” (15 квітня), Урочистий пленум правління НСКУ, присвячений 85-річному ювілею Спілки (27 травня), урочистості з нагоди вручення Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2010 року (8 листопада) тощо. Велику роботу на патріотично-краєзнавчій ниві проводить Голова НСКУ, академік НАН України П. Т. Тронько. Герой України, фронтовик, полковник у відставці, він узяв активну участь у ряді заходів, присвячених 65-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, які відбувалися в столиці України. Членами осередку також проводиться значна науково-дослідницька, видавнича робота в галузі краєзнавства, зокрема видання науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” (голова Головної редколегії П. Т. Тронько), журналу “Краєзнавство” (Тронько П. Т., Бажан О. Г., Дмитрук В. І.) та ін.

Активно працюють члени первинного осередку Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Значну краєзнавчо-просвітницьку роботу проводить член правління КМО НСКУ, директор  Музею історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Казимирович Патриляк. Протягом 2010 року в музеї було організовано  сім тематичних виставок, фонди музею поповнилися 165 одиницями зберігання, серед яких три персональні комплекси колишніх викладачів університету. Члени осередку підготували наукові статті та книги з історії України, про життя і діяльність діячів науки і культури України, про розвиток науки в Київському університеті. Підготовлено наукові статті для журналу “Краєзнавство”. Здійснюється підготовка наукових кадрів через аспірантуру, зокрема з етнокраєзнавчого напряму, забезпечується проведення етнологічної практики студентів у Криму, в процесі якої практиканти досліджують населені пункти за розробленими програмами, знайомляться з визначними пам’ятками Південно-Західного Криму, отримують навички проведення краєзнавчих екскурсій. Плідно працюють викладачі – члени осередку: член-кореспондент НАН України, декан історичного факультету Колесник В. Ф., професори Казьмирчук Г. Д., Коцур А. П., доценти Гончаров О. П., Іваницька Л. В., Короткий В. А., Пилипенко В. В., Сорока Ю. М., Терес Н. В. та ін.

Святошинський районний осередок (голова – Вакулишин С. М.) виступив з ініціативою про відновлення історичних назв місцевих вулиць (Брест-Литовського проспекту, Романівського шляху, Старо-Житомирської дороги); про перейменування чотирьох вулиць (зокрема, на честь О. Маноцкова, легендарного конструктора першого в світі махольота), про присвоєння імені преподобного Миколи Святохи (Святоші) одній із місцевих бібліотек, а також святошинському хоспісу. У Музеї історії Святошинського району організовано 11-у традиційну виставку “Круглі дати місцевої історії” тощо.

Члени Голосіївського районного осередку (голова – Терес Н. В.) продовжували досліджувати історію перейменування вулиць Києва, беруть активну участь у підготовці відповідних праць.

Викладачі-члени первинного осередку Інституту туризму Федерації профспілок України (Попович С. І., Бабушко С. Р., Соловей Л. С.) проводять значну роботу з розробки екскурсій по Києву та Україні, підвищення кваліфікації гідів-перекладачів, популяризують журнал “Краєзнавство”, беруть участь в оформленні сайту НСКУ англійською мовою тощо.

Членами КМО НСКУ видано за 2010 рік більше десяти книг.

Пленум правління розглянув і затвердив план роботи Київської міської організації НСКУ на 2011 рік та перспективу, зміни у складі ревізійної комісії, символіку Київської міської організації НСКУ. Було розглянуто також низку організаційних питань та урочисто вручено членські квитки новим членам Спілки.

 

О. П. Гончаров,

голова правління

Київської міської організації НСКУ

Відкрилась фотодокументальна виставка, присвячена Троньку П.Т. (1 квітня 2011 р.)

1 квітня у Кабінеті Міністрів України відбулось відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої життю та діяльності відомого державного, наукового та громадського діяча, Голови Національної спілки краєзнавців України, завідуючого відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька.
Виставку відкрив Заступник Міністра Кабінету Міністрів України Юрій Авксентьєв. Він зокрема відзначив: «Петро Тимофійович – людина унікальна. Він понад 17 років працював на посаді заступника Голови Ради Міністрів Української РСР. Це, якщо так можна висловитися, – рекорд. Адже за всю історію українських урядів, починаючи від 1917 року, на цій посаді так довго не перебував ніхто, крім Тронька.»
На відкритті виставки з теплим словом виступила колишній заступник Голови Ради міністрів УРСР Марія Орлик, котра поділилася особистими спогадами про урядову та громадську діяльність Петра Тронька.
П.Т.Тронько подякував всім присутнім та побажав плідної праці на благо України.
Присутні відповідальні працівники Кабінету Міністрів України з великим інтересом ознайомилися з матеріалами виставки.
Фоторепортаж з виставки Олега Гончара.

НАТХНЕННІ ГАЙДАМАЦЬКИМ ДУХОМ

НАТХНЕННІ ГАЙДАМАЦЬКИМ ДУХ...

Чи тече в моїх жилах гайдамацька кров? Достеменно не знаю, адже не збереглося переказів про участь моїх безпосередніх пращурів у Коліївщині. Уже три століття мій рід живе в селі Грузькому на Київщині, а 1772 року, через чотири роки після завершення славетного повстання, оспіваного Т. Г. Шевченком, поміщик Харлінський просив Коденську судову комісію не карати за масову участь у Коліївщині мешканців Грузького, “бо нікому буде обробляти землю”.

Родом із мого рідного села був і славетний гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Сьогодні я так само, як і він, “приїхав до Грузької, до матері в гості” і пишу ці рядки. 1768 року, саме у розпал повстання, моє село хотіли спалити московські гусари, але гайдамаки відбили напад і знищили ворогів у лісі, що здавна називається “Обідне”. Пам’ять про цю подію односельці ще й досі бережуть у піснях, а крім того намагаються й у інший спосіб вшанувати найвидатнішу людину, народжену тут, “між ярів глибоких”. Із 2004 року в селі діє громадська організація “Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка”, а від 2009 року кожну четверту суботу вересня розігрується футбольний кубок імені славетного односельця.

Не лише гружчанці, а й мешканці майже всіх сіл сучасного Макарівського району під час Коліївщини були у кількатисячному гайдамацькому війську 22-річного полковника Бондаренка. Але під час храмового свята в Макарові, у переддень наступу на одну з найбільших фортець Київського Полісся Чорнобиль, ватажка схопили зрадники – підкуплені поляками корнинські надвірні козаки на чолі з Данилом Щербиною.

Саме в Макарові, нинішньому районному центрі, 27 травня відбулося нагородження переможців літературного конкурсу до 265-річчя з дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка.

Проведення конкурсу ще на початку лютого ініціювали Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнський культурологічний тижневик “Слово Просвіти”, Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва імені Данила Туптала та районна газета “Макарівські вісті”. До 1 травня оргкомітет приймав роботи на поштові адреси організаторів та електронну скриньку.

Зважаючи на доволі складну тему, яка потребувала не лише письменницького таланту, а й дослідження долі маловідомої історичної особи, на конкурс надійшло лише 17 робіт. Журі, яке очолювала головний редактор тижневика “Слово Просвіти”, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Любов Голота, визначило переможців. Ними стали: Паша Ґран із с. Леонівки Макарівського району (І місце), житомирянин, студент-другокурсник Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергій Чапля (ІІ місце), Олена Щербій, учениця 10 класу з с. Ситняки Макарівського району (ІІІ місце). Заохочувальними призами журі відзначило Аю Стеценко та Ірину Паламар із с. Грузького, Оксану Філатенко з с.  Королівки Макарівського району та Юлію Бойко (Дьячищенко) з м.  Біла Церква.

Конкурс став справді всеукраїнським: окрім Київщини, в ньому взяли участь мешканці Автономної Республіки Крим, Харкова, Донецької, Житомирської, Луганської, Рівненської областей.

На урочисте спільне засідання літературної студії “Сузір’я”, краєзнавчого клубу “Пошук” та етнографічного гуртка “Дивокрай”, присвячене оголошенню результатів літературного конкурсу, в ЦТДЮ ім. Данила Туптала зібралися учасники конкурсу, учні шкіл, представники громадськості Макарівщини, гості. Ще до початку всі охочі мали можливість оглянути експозицію музею Святителя Димитрія Ростовського в Центрі творчості.

Засідання розпочалося “Молитвою Святителю Димитрію за Макарів”, яку виконала Наталія Силакова. Вірші учасників конкурсу Ірини Паламар і Паші Ґран читали вихованці гуртка “Дивокрай” – учні другого класу, справжню козацьку пісню подарував бандурист Олександр Третяк – учасник відомого ансамблю “Козацькі джерела”. Члени Національної спілки краєзнавців України Ігор Годенков – директор ЦТДЮ ім.  Данила Туптала, Діна Нетреба – керівник клубу “Пошук” і Петро Сухенко – головний редактор газети “Макарівські вісті” отримали подяки від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Дипломи й подарунки – книжки від видавничого центру “Просвіта” та грошові премії від НСКУ – переможцям конкурсу вручила голова журі Любов Голота. А ведучий заходу Ігор Годенков вручив членські квитки ВГО “Конгрес літераторів України” Паші Ґран, Галині Герасименко і Світлані Ходаківській. Переможців, учасників і організаторів конкурсу привітав заступник Макарівського селищного голови Володимир Круподеря. Він відзначив ЦТДЮ ім. Данила Туптала грамотою Макарівської селищної ради.

… Позитивні емоції переповнювали всіх присутніх. Дух гайдамацької боротьби за правду і волю дивовижно вплинув на учасників зібрання в Макарівському центрі творчості. Яке місце в історії України належить Коліївщині? За що поклали голови двадцятирічні ватажки-повстанці в далекому XVIII столітті? Вони хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Молодь завжди вірить, що може змінити світ. Тому-то 28-річний полковник Максим Залізняк і говорив московському генералу Кречетнікову: “Про нас ще співатимуть пісень!”. І був правий! Я переконаний – якби тоді не було Коліївщини, сьогодні не було б української держави.

… Після двотижневих тортур і допитів у Корнині закутого в кайдани Івана Бондаренка вели через села і містечка його недавньої вольниці до Чорнобиля. Там, між селами Залісся і Запілля, поляки “вивели Бондаренка на високу могилу. Тепер дивись, Бондаренку, на свою Вкраїну!” і привселюдно четвертували його. Після цього “розлетівся Бондаренко, як білеє пір’я”. Як влучно зауважила у своєму виступі голова журі, саме в останній рядок пісні народ заклав найглибший зміст: Іван Бондаренко і його брати-гайдамаки посіяли білим пір’ям серед народу віру в справедливість, у можливість майбутнього припинення беззаконня.

Тому дух Коліївщини витатиме над Україною завжди. Особливо тоді, коли новітні “магнати”, забувши уроки історії, знову захочуть впрягти в ярмо вільний козацький народ.

Євген БУКЕТ,

відповідальний секретар Київської ОО НСКУ

Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Земля Шевченківського району – місце творення Державності та Незалежності України

Земля Шевченківського райо...

Майже усі етапи творення нашої державності – від Київської Русі до українського державного будівництва у ХХ ст. – проходили саме на теренах Шевченківського району м. Києва. Так склалося, що всі найважливіші події: мітинги, збори, установчі з’їзди та конгреси проводились на майданах та вулицях сучасного району. Характерно, що багато з тих, хто відстоював та віддав життя у боротьбі за Незалежність мешкали, вчились та працювали саме тут.

Крім відомих подій та місць, таких як Софійська площа, Свята Софія, Університет та Центральна Рада, з’ясувалося, що на території Шевченківського району організовувались перші підрозділи Української армії, працювали перші урядові органи, друкувались гроші самостійної України, розроблявся “Тризуб” – державний символ та писався гімн “Ще не вмерла Україна”.

 

Андріївська церква. За легендою на цьому місці Святий Апостол Андрій поставив хреста та провістив майбутню велич Києва та Матінки України: “На горах засіяє благодать Божа, і збудують місто велике…”.

 

Старокиївська гора – місце початкового державотворення.

Наприкінці ІХ ст. утворилась давньоруська держава, політичним центром якої став Київ, про що у Нестора Літописця сказано: “Звідки є й пішла Руська Земля та хто у Києві почав княжити”. На Старокиївської горі бачимо позначену лінію оборонних валів, що на думку археологів, оточували найдавнішу частину міста з ІV ст., та під валами було викопано рів, глибина якого сягала шести метрів. Між цими валами й урвищем гори, власне, й зосереджено Київ Аскольда, Ольги, Святослава, Володимира.

Вражає кам’яна гряда з символічним написом “Откуда єсть пошла Руська Земля”. Вона підкреслює значення нашої державності. Резиденцією перших київських князів, починаючи з легендарного Кия, стала Старокиївська гора, що відповідала найважливішим вимогам укріпленої місцевості. Тут є можливість роздивитися по особливій бруківці два князівських палаци. Західний датують кінцем Х ст., але більш величний був Південний, того ж часу. За билинами та переказами тут мешкав і бенкетував з друзями Володимир Красне Сонечко. Вважається, що саме тут відбувся “Вибір Віри”, – подія, при якій правитель Київської Русі Володимир Святославич запросив до свого палацу представників усіх основних релігій того часу. Саме з цього почалося Хрещення Русі-України.

На Старокиївській горі у 989 р. князь Володимир Святославич почав будувати храм в ім’я Богородиці – першу у Київській Русі кам’яну будівлю такого масштабу. Зведення її тривало сім років. Її будували та оздоблювали візантійські майстри. У день урочистого освячення Хреститель Русі дав обітницю жертвувати на церковні потреби десяту частину своїх прибутків – “десятину”, звідки й пішла назва – Десятинна. Відтворений кварцитом контур є умовним, він зроблений на підставі археологічних досліджень. За скляним покриттям видно частину справжніх фундаментів Десятинної церкви. Неподалік експонуються фрагменти мозаїчної підлоги.

Володимир прожив після хрещення киян ще 28 років, і цей час він присвятив, головним чином, освіті населення, бо для великої держави потрібні були освічені люди. Перша школа з’явилась біля Десятинної церкви. Про це свідчить пам’ятник Першої вітчизняної школи, котрий поставлено у 1982 році, з нагоди 1500-річчя Києва. До школи князь набрав дітей (“нарочитые чади”) своїх дружинників та заможних людей і наказав їх вчити; тим самим Володимир поклав у нас початок шкільної справи, бо хотів мати в своїй державі освічених громадян.

Свята Софія Київська починаючи з її будівництва – вважається символом ствердження державної могутності України. Вівтарна конха має напис про Боже місто, яким є Київ: “Бог посередині його; воно не похитнеться: Бог допоможе йому з раннього ранку”. (Пс.45,6). Величне зображення Божої Матері називають “Орантою”. Ця частина має особливе сакральне значення, у народі його називають “Непорушна стіна”. Здавна існує переказ: поки в соборі існує образ Оранти-захисниці, – місто буде існувати.

Біля Дзвіниці поховання патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка) – який 19 років перебував у тюрмах та на засланні.

У Берегівський лікарні знайшов тимчасовий притулок в січні 1918 р. Томаш Масарик (пер.Гергіевський,9).

Пл. Богдана Хмельницького. Майдан перед св. Софією здавна був місцем народних зібрань, починаючи з Віче. Особливо це було в 1917-19 рр., коли тут виголошувались універсали, пройшов парад після визволення міста військами Директорії. Саме тут було проголошено 17 липня 1917 р. ІІ універсал. Там же урочистим парадом 22 листопада 1917 р. відзначили ІІІ Універсал.

Коли 29 квітня 1919 р. було обрано гетьманом України П.Скоропадського, на Софійському майдані пройшло урочисте “коло”, важливий акт прийняття гетьманом присяги Українській Державі та Народові України на вірну службу. Тепер це площа Б.Хмельницького. Саме на ній 22 січня 1919 р. проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

В УНР не було міністерства ісповідань, яке створили у гетьманському уряді. Міністром по сумісництву став виконувач обов’язків голови Кабінету Міністрів М.Василенко. Міністерство було розміщено в будинку по Володимирській,22.

Генеральний суд розмістився у “Присутствених місцях”, дуже відомих приміщеннях, традиційного жандармського користування (вул. Володимирська, 15).

Генеральне секретарство (Народне міністерство) земельних справ було розміщене у славнозвісному прибутковому будинку (не зберігся) (арх. П.Альошин) за адресою вул. Володимирська,19.

Символом державності, який нерідко використовували творчі люди, стали Золоті Ворота. Побудовані ще за часів Ярослава Мудрого, вони стали головними воротами для в’їзду до Києва. Тому через браму після перемог урочисто в’їздили князі, а пізніше ? Богдан Хмельницький.

Палку любов до свого краю та патріотизм виховував щотижневик “Літературно-науковий вісник”. Редакція щотижневика, якою керував М.Грушеський, знаходилась за адресою вул. Володимирська,28.

Служба Безпеки України, де зараз проводиться велика работа по висвітленню темних сторінок з життя полум’яних борців за незалежність України, знаходиться на вул. Володимирській,33.

Приймальня СБУ розташована в особняку (вул. Володимирська,35), де у 1927-34 рр. діяла історична секція Всеукраїнської академії наук. Тут працювали провідні працівники національної історичної науки, зокрема академік Михайло Грушевський, про що свідчить меморіальна дошка (скульптор Г. Пустовійт).

Першим організованим проявом державного руху стало створення Української Центральної Ради 20 (7) березня 1917 р., що відбулося на спільних зборах українських організацій у приміщенні національного клубу “Родина” по вул. Володимирська 42. Клуб як літературно-мистецька спілка був створений з ініціативи Миколи Лисенка та розташувався у напівпідвальному приміщенні вказаного будинку.

Новостворена Українська Центральна Рада незабаром переїхала до будинку Педагогічного музею на вул. Володимирська,57. Цей представницький орган було визнано вищою крайовою владою, а зрештою перетворено на парламент незалежної держави. У його стінах лунали історичні Універсали, зокрема 22 січня 1918 р. 4-й Універсал, якій проголосив суверенність України. Секретаріат УЦР, який був тут, проіснував до 17 травня 1918 р., коли Радою Міністрів Української держави його було ліквідовано. У вестибюлі встановлено пам’ятний знак з зображенням провідних діячів Центральної Ради (скульптори В.Сівко, М.Білик,1995).

Поруч стоїть пам’ятник Михайлові Грушевському (скульптор В.Чепелик,1998).

18-25(5-8) травня 1917 р. Клуб ім. гетьмана Павла Полуботка за погодженням з ЦР скликав І Український військовий з’їзд, який відбувся у будинку ЦР по вул. Володимирська,57. З’їзд обрав Український генеральний військовий комітет, який ставив за мету створення української армії. Очолив цей комітет С.Петлюра.

Через місяць комітет перебрався у будинок пансіону графині Левашової вул. Володимирська,54. Згодом комітет перемістився на вул. Гімназичну, зараз Леонтовича,5.

 

9-15 червня (28 травня – 2 червня) 1917 р. відбувся Всеукраїнський селянський з’їзд, почесним головою якого обрано голову ЦР М. Грушевського. Ця подія відбулася в будинку Міського театру (вул. Володимирська,50). Там проходив також ІІ Український з’їзд який почався 18(5) червня 1917 р. Після закінчення роботи з’їзду 23(10) червня там було проголошено І універсал ЦР. Ухвалення його стало початком формально-юридичного оформлення Української Народної Республіки як держави.

І Всеукраїнський жіночий з’їзд проходив 27 вересня 1917 р. по вул. Володимирська,42.

Важко переоцінити величезну роль Київського університету у формуванні національної свідомості патріотів України. Неможливо назвати усіх світочів науки та культури, життя і творчість яких пов’язана з ним, але скажемо лише про кількох політичних діячів: В.Винниченко, Д.Дорошенко та перший президент України Л.Кравчук.

Навпроти університету встановлено пам’ятник Т. Шевченку (скульптор М.Манізер,1939).

Перший Уряд – Генеральний Секретаріат – було розміщено у готелі “Савой”. Його будинок, що знаходився за адресою Хрещатик,38, на жаль, не зберігся.

Генеральний секретаріат судових справ знаходився на Хрещатику,22 (будинок не зберігся).

Пізніше Генеральний секретаріат судових справ перебрався на вул. Терещенківську,9. Там згодом розмістився Генеральний секретаріат міжнародних справ, який очолив Олександр Шульгін. При створенні Української держави його було перейменовано на Міністерство закордонних справ.

Одна з провідних учасниць боротьби за свободу слова в Україні ? Алла Горська ? мешкала за адресою вул. Терещенківська,25.

Військова політика УНР формувалася у Генеральному секретаріаті військових справ, який очолював С.Петлюра. Секретаріат знаходився в будівлі Колегії Галагана (вул. Б.Хмельницького,11).

Генеральний секретаріат морських справ, очолюваний Д. Антоновичем, знаходився у готелі “Франсуа” (Б.Хмельницького,17).

Генеральний секретаріат шляхів – вул. Б.Хмельницького,23.

Ошатний особняк (Б.Хмельницького,60) у 1934 р. привабив Панаса Любченка, який там поселився.

Перші українські гроші почала друкувати Експедиція заготівель державних паперів. Вона перебувала у друкарні В. Кульженка, де самі гроші і друкувались. Це вул. Пушкінська,4.

Але технічні можливості цієї друкарні були незначні, тому більшість українських гривень друкувались у будинку “Исправительного Арестанского отделения” на бульв. Шевченка,27.

Генеральний штаб армії УНР –  бульв. Т.Шевченка,10.

Генеральний секретаріат праці, яким керував К.Василенко, знаходився у приміщенні “Прим’єр Палас” (бульв. Т.Шевченка,12).

Генеральний секретаріат освіти було розміщено в будинку І-ї Київської гімназії (бульв.Т.Шевченка,14). З червня 1918 р. він мав іншу назву – Міністерство народної освіти та мистецтва.

Генеральний секретаріат харчових справ розмістився в приміщенні 2-ї Київської гімназії (бульв. Шевченка,18).

Там вчився майбутній автор гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський (меморіальна дошка Б. Довгань).

Український педагогічний університет ім. М.Драгоманова – головний корпус колишнього Комерційного інституту. Тут на початку 1917 р. під проводом М.Міхновського формувалися перші підрозділи української армії (бульв. Т.Шевченка,20-22).

Вищою судовою інстанцією Української держави став Державний сенат. Він працював на бульв Т.Шевченка,56.

В будинку по Толстого,15 за нацистської окупації жив поет і діяч Організації українських націоналістів О.Ольжич (меморіальна дошка В.Луцак).

У кварталі між вулицями Маршала Рибалка і Г.Андрющенка знаходились казарми 132 Бендерского пехотного полку, де служив майбутній війсковий міністр УНР В.Сальский. 1917 р. тут в казармах перебував новосформований – І український козачий полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького (Андрющенка,4).

У Шевченківському районі жили та працювали Апостоли Незалежності: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Григорій Нарбут, брати Кричевські, Анатолій Петрицький, Патріарх Володимир (Романюк), Алла Горська…

Видавнично-поліграфічний факультет КПІ, вул. Володимирська,7, колись тут у приватному комерційному училищі викладали Д.Дорошенко, В.Липківський, І.Огієнко.

Адміністративний будинок колишнього міністерства, де в інформаційному відділі до першого арешту у 1972 р. працював полум’яний борець за права людини Василь Стус. Вул. Володимирська,16.

У буремні роки Української революції робилося усе можливе для розквіту національної культури. Театр “Березіль”, який очолив видатний Лесь Курбас (пам’ятна дошка, ск. М.Рапай) був духовним продовженням Молодого театру, який працював у цьому приміщенні. Вул. Прорізна,17.

У 6-поверховому будинку жив поет-патріот Євген Плужник (пам’ятний знак, ск. О.Чеботар). Вул. Паторжинського,18.

Ошатний особняк по вул. Десятина,9. Тут з 1915 р. знаходилось Українське наукове товариство, потім Кабінет українського мистецтва. За часи тимчасової гітлерівської окупації тут розміщувалась Спілка українських письменників – прихильників незалежності. Керівником її була Олена Теліга, яку саме тут і заарештували, а потім стратили.

 

Михайлівський золотоверхий монастир один з величних архітектурних пам’ятників Київської Русі. Біля Економічної брами пам’ятний знак на честь Миколи Макаренка, який намагаючись врятувати від зруйнування св. Софію загинув у сталінській в’язниці.

Перед відновленою Дзвіницею Михайлівського монастиря ліворуч стоїть пам’ятник Жертвам Голодомору – висічена в граніті фігура Матері-України з дитиною (ск. В.Перевальский, 1993).

Це місце пов’язане з Хрещенням Русі-України тому тут на Володимирській гірці стоїть пам’ятник князю Володимиру (ск. В.Демут-Малиновський, П.Клодт, арх. О.Тон,1853).

Вул. Велика-Житомирська,4. Тут мешкав Арнольд Марголін – відомий діяч Директорії.

Вул. Велика-Житомирська 8-б. Тут у 1918 р. жив банкір А.Добрий, арешт якого всупереч волі німецького командування став приводом для падіння Центральної Ради.

Вул. Велика-Житомирська,18. Тут під час громадянської війни у своєї сестри переховувався О.Шаргей, який здобув документи на ім’я Юрія Кондратюка та з цим прізвищем ввійшов до історії космонавтики.

Велике значення для пробудження національної свідомості мала щоденна газета “Рада”, яка виходила у 1906-14 рр.  Її видавав спочатку Б.Грінченко, а потім Є.Чикаленко. В ній друкувались М.Коцюбинський, А.Тесленко, С.Єфремов, П.Тичина, С.Петлюра. Вона знаходилась по вул. Ярославів Вал,6.

За  адресою Ярославів Вал,15 стояв невеличкий будиночок, де працювала з 1904 р. Музично-драматична школа, заснована Миколою Лисенком.

У невеличкому будинку Ярославів Вал,32 у 1907 р. проходив медовий місяць після вінчання Климента Квітки та його дружини Лариси Косач (Лесі Українки).

Колишня приватна гімназія Науменка Ярославів Вал,25, де вчився Максим Рильський. Володимир Науменко був міністром народної освіти у гетьманському уряді, за що був розстріляний чекістами у 1919 р. Науменко був також віце-головою Українського наукового товариства, що розмістилося у гарному будинку Ярославів Вал,36.

Тут 27 листопада 1918 р. відбулися перші збори Української академії наук, де було обрано її першого президента В.Вернадського.

На фасаді невеличкого будинку Рейтарська,19 встановлена пам’ятна дошка, котра свідчить що тут у 1888-94 рр. жив М.Лисенко.

Особняк вул. Стрілецька,15 важливий тим, що тут жила Леся Українка та написала твір “Давня казка”. Потім тут жив Б.Антоненко-Давидович, який був засуджений по справі “СВУ”, та багато років провів у сталінських таборах.

На фасаді будинку Стрілецька,28 на пам’ятній дошці (ск.Ю.Богаліка) на честь Василя Кричевського бачимо тризуб. Це свідчить про те, що саме тут митець розробив державний символ України.

Навесні 1846 р. у простенькому будиночку на пров. Шевченка,8-а поселився Тарас Шевченко. Тепер тут літературно-меморіальний музей.

Перший та єдиний, хто знімав кінохроніку Української революції був кінооператор В.Добржанський, який працював у А.Шанцера, та мешкав у цьому будинку. На цьому місті стоїть будинок Київради. Хрещатик,36.

На Хрещатик,40/1 знаходився готель “Кане”, де на початку 1918 р. перебував майбутній гетьман України П.Скоропадський.

На місці сучасного Хрещатик,52 у першій половині ХІХ ст. була невеличка садиба, яка належала М.Костомарову, у якого не раз бував П.Куліш та Т.Шевченко.

На вул. Смирнова-Ласточкіна,20 знаходиться Академія Образотворчого мистецтва і архітектури. На будинку меморіальна дошка про заснування у грудні 1917 р. першої Української Академії мистецтв.

На Гоголівській,8 жил Б.Грінченко, бачимо меморіальну дошку (ск.А.Чемирис).

Ще нема пам’ятних дощок на будівлях Лукянівської в’язниці, де перебувало багато відомих борців за волю України: В.Винниченко, М.Грушевський, С.Єфремов. У трагічні 1930-роки ув’язнено діячів української культури: М.Вороного, М.Зерова, Г.Косинку…

На Лукянівському кладовищі знаходяться могили “розстріляного українського відродження”: К.Буревій, О.Близько, Г.Косинка, та інших Новомучеників ХХ сторіччя. Там про це нагадує символічний хрест. Тут-таки зберігся доволі скромний надгробок М.Василенка – міністра освіти у гетьманському уряді, другого президента АН України.

У Бабиному Яру можна побачити дерев’яний хрест на пам’ять українських патріотів, розстріляних тут. Серед них була О.Теліга.

Це велика та тяжка справа створення Незалежної Держави. Адміністрація Шевченківського району проводить важливу роботу по вшануванню пам’яті людей, що віддали себе без остатку на олтар державотворення України. Відновлення пам’яті про це та фіксація тих подій повинно служити патріотичному вихованню наших громадян, яскраво демонструвати велич нашої історії, світле майбутнє нашої України.

 

Література:

 

Кальницький М. Киркевич В. Київ. Туристичний путівник. – Львів: Центр Європи, 2001.

Кучерук Олександр. Київ 1917–1919. Адреси. Події. Люди. – К.: Темпора, 2008.

Огієнко І.І. Українська церква. – К.: Україна, 1993.

Субтельний Орест. Україна. Історія. К.: Либідь, 1993.

 

 

Кальницький Михайло, Киркевич Віктор.

Весняні здобутки і плани краєзнавців Дніпропетровщини

Весняні здобутки і плани...

25 березня 2011 р. відбулася зустріч науковців із Дніпропетровська, Херсону, Запоріжжя, Бердянська, Ніжина, Кривого Рогу в рамках 10-ї регіональної краєзнавчої конференції «Придніпров’я: давнє і недавнє». Організатори – кафедра історії та політичної теорії Національного гірничого університету.

 

***

Хронологія засідань краєзнавчого клубу «Ріднокрай» при Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці:

  1. 20 січня 2011 р. – «Григорій Микитович Омельченко – лоцман дніпрових порогів»

  2. 17 лютого 2011 р. – «Життя у сяйві пекторалі». Присвячено 75-річчю від дня народження видатного археолога і поета Бориса Миколайовича Мозолевського.

  3. 17 березня 2011 р. – «Забуте ім’я. Оперна співачка і педагог Зінаїда Малютіна»

***

Засідання історико-краєзнавчого клубу «Грані», який діє при кафедрі історії та політичної теорії Національного гірничого університету:

24 лютого 2011 р. – «75 років від дня заснування Жовтневого району м.  Дніпропетровська».

***

21 квітня 2011 р. на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки пройде засідання клубу «Ріднокрай» на тему: «Видатний син Січеславщини генерал Микола Капустянський».

13 травня 2011 р. – на базі Дніпропетровського національного університету відбудеться VII Дніпропетровська обласна історико-краєзнавча конференція «Історія Дніпровського Надпорожжя».

 

 

Ігор Кочергін,

голова правління

Дніпропетровської ОО НСКУ