Василь Слободян – лауреат краєзнавчої премії імені Д. Яворницького за 2010 рік

Урочистості, присвячені вшануванню пам’яті видатного історика, археолога, етнографа, фольклориста і письменника Дмитра Івановича Яворницького та лауреата цьогорічної премії імені Д. Яворницького, пройшли 8 листопада 2010 року у Київському будинку вчителя.
До початку дійства присутніх потішив своїм майстерним виступом квартет бандуристів Київського національного університету культури та мистецтв під орудою завідуючого кафедри Андрія ІВАНИШИНА.
Ведучий нинішнього «чину» – як він дозволив собі висловитися – диктор Українського радіо, заслужений артист України, протоієрей УАПЦ Петро БОЙКО розповів про життя Дмитра Івановича Яворницького, особливо наголосивши не лише на його цнотах історика-дослідника, але й на таланті популяризатора своєї роботи.
Петро Тодосійович нагадав присутнім, що сьогодні Національна спілка краєзнавців України відзначає не лише роковини славного українця, але й 20-річний ювілей самої премії імені Д. Яворницького.
Форум краєзнавців та їхніх симпатиків привітав духовним співом і хор хлопчиків Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (керівник та диригент – лауреат міжнародних конкурсів Алла ШЕЙКО).
Вітаючи шановане зібрання, Голова Національної спілки краєзнавців України, академік НАН України, Герой України ПетроТимофійович ТРОНЬКО, зокрема, підкреслив значимість студій Д. Яворницького у вивченні та популяризації козаччини й інших славетних сторінок української історії. На його переконання, щорічні лауреати премії теж є самовідданими вченими-дослідниками, справжніми патріотами України. Й учасників сьогоднішнього зібрання він назвав людьми, небайдужими до історії власного народу, котрі не задля премій та відзнак її вивчають і зберігають. «Наш літопис складається з історії вулиць сіл і міст, життєписів їхніх жителів, – зазначив головний краєзнавець держави. – Історія ж України починається з особистого внеску кожного».
«За героєм – герой». Так ведучий надав слово Герою України, голові правління Українського фонду культури, голові Комітету з національної премії ім. Т. Шевченка, академіку НАН України, поету Борису Іллічу ОЛІЙНИКУ.
Шановний академік не втримав інтриги. Більшість присутніх, імовірно, не одразу збагнули, до кого саме пан Олійник адресував свої теплі слова. Але ж претендентів на премію виявилося всього кілька, і Василем Михайловичем серед них був лише добродій Слободян! Той, хто «менше говорить, а більше працює» (цитуємо Б. Олійника). Голова правління Українського фонду культури зізнався, що по-доброму заздрить лауреатові. Тим, що премію пан Слободян отримає з рук сподвижника геніального краєзнавця – академіка Тронька. Останньому, як тонко підмітив оратор, не доводилося перебудовуватися, «бо він за всіх режимів працював на Україну».
Наступні оратори говорили, по суті, одне: нагорода знайшла свого героя справедливо.
Перший заступник Голови Державної служби охорони національної культурної спадщини Віктор Васильович ВЕЧЕРСЬКИЙ, зокрема, підкреслив, що офіційні органи збереження культурної спадщини не були б варті чогось поважного без громадського активу, а значить – краєзнавців. Віце-директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського Олександр Олександрович МАВРИН доповів про стан видання повної творчої спадщини Д. Яворницького, зокрема, порадував і новиною про видання диску із аудіоспогадами сучасників Д. Яворницького.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана Вікторівна МАНЬКОВСЬКА ознайомила аудиторію з життєписами претендентів на здобуття премії, підкресливши, що від обласних організацій НСКУ на розгляд комісії Спілки з присудження премії ім. Д. Яворницького надійшло 4 подання.
Рішення президії НСКУ про присудження премії саме пану Слободяну зачитав П. Т. ТРОНЬКО.
Щиро зворушений – вочевидь, не лише самим фактом отримання такої премії, але й почутим на свою адресу з уст високодостойників – пан Слободян якийсь час не міг розпочати промову лауреата. Аж ось хвилювання відступило, і львівський пошуковець та захисник старовини повідав аудиторії, як «дійшов» до такої сходинки свого життєпису. Чимало в його виступі слухачів відверто дивувало – пан Слободян не надто добирав «округлі» вирази, говорив, як думав.
Звісно ж, ми почули про першовитоки його інтересу до історичної та краєзнавчо-пошукової діяльності. А ще лауреат зізнався, як і завдяки чиїй допомозі зміг систематизувати десятки й десятки архітектурних артефактів не лише по Україні, але й далеко за її межами.
Член правління НСКУ, народний депутат України, голова ВО «За помісну Україну!» та автор мистецького проекту «Українці у світі» Петро Андрійович ЮЩЕНКО зупинився, головно, на діяльності очолюваного ним об’єднання та надідеї згаданого проекту. Запросив він товариство і на парламентські слухання «Українці у світі» на 8 грудня ц. р.
Голова Львівської обласної організації НСКУ, в.о. директора Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Микола Романович ЛИТВИН був конкретно-ліричним. Формат сьогоднішнього чину він визначив як заклик до оборони державності та духовності, а свого земляка, сьогоднішнього лауреата назвав «бійцем революції, яка ще не закінчилася». На його думку, пан Слободян боронить етнофонд і своєю подвижницькою діяльністю повертає українцям їхню історичну пам’ять. «Приклад пана Василя доводить, що Європі є чому вчитися і в українців», – також зовсім не пафосно підсумував Микола Романович.
Коротко і виразно виступив також виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв, заступник директора Інституту літератури НАН України Сергій Анастасійович ГАЛЬЧЕНКО. Він парафразував Т. Шевченка: до отримання премії імені Д. Яворницького Василь Слободян прийшов «не з порожніми торбами». На його переконання, таких шукачів, як пан Слободян, мало, але буде більше. І це, на думку С. Гальченка, ніяк не залежатиме від циркулярів влади та її ласки. Він процитував і О. Довженка, котрий в листі до товариша закликав того «записувати все, що бачить», аби згодом не довелося писати історію України за чужими хроніками…
Хор хлопчиків та ведучий сьогоднішнього «священнодійства» Петро БОЙКО на честь організаторів, героя дня пана Слободяна та всіх присутніх заспівали «Многая літа».
Заступник Голови НСКУ Григорій Олексійович КЛЕПАК щиросердно, за його ж словами, «без патетики» подякував товариству за допомогу, а надто – молодим артистам. «Ми всі робимо справу потрібну. Потрібну нам і майбутнім поколінням українців, – зазначив він. І додав: – Національна спілка краєзнавців України підтримує проект П. Ющенка «Українці у світі», бо він дійсно важливий і потрібен нам усім. Спілка й надалі долучатиметься до всього, що так чи інакше дозволить українцям знати ще більше про свою тисячолітню історію».
Затим усі присутні були запрошені на урочистий прийом з нагоди вручення премії, партнером якого виступив Винний дім “Масандра”.
Власна інформація

Визволення Києва у пам’яті літописця Петра Тронька

Визволення Києва у пам’яті...

… Звістка про початок війни застала Петра Тимофійовича ТРОНЬКА на посаді керівника Станіславської (нині Івано-Франківської) комсомольської організації. З перших же днів Великої Вітчизняної він влився у діючу армію. Пережив тягар відступу, кровопролитні бої в Сталінграді. Чимало змінив у його житті жовтень 1943 року. П. Т. ТРОНЬКА відкликали з діючої армії і затвердили першим секретарем Київського обкому і міськкому ЛКСМУ. Він фактично став істориком-літописцем героїчної боротьби народів СРСР з фашистськими загарбниками. Причому, літописцем не ідеологічно „зашореним”, а об’єктивним ­– про ті події знав не з чиїхось уст.

 

Сьогоднішнє святкування 67-ї річниці визволення Києва для незмінного Голови Національної спілки краєзнавців України, Героя України П. Т. ТРОНЬКА знакове. Тим, що був серед перших, хто 6 листопада 1943 року у складі групи партійно-радянських працівників, очолюваних М. Хрущовим та командуванням фронту на чолі з представником Ставки маршалом Г. Жуковим в’їхав у зруйнований Київ. Петро Тимофійович до сьогодні пам’ятає сплюндрований Хрещатик і палаючий університет. Йому як комсомольському високопосадовцю доручили організацію відбудови столиці. Була специфіка: основною робочою силою у відбудові столиці України були українські дівчата з приміських сіл. Юнки не підвели.

У 1947 р. П. Тронька обрали другим секретарем ЦК ЛКСМУ. Згодом він навчався в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б). Там вирішив досліджувати проблеми декабристського руху, однак, колеги-фронтовики та керівництво ВЛКСМ почали наполягати на дослідженні проблем Другої світової війни. Так П. Т. Тронько знову повернувся у воєнну юність і почав вивчати діяльність ВЛКСМ–ЛКСМУ, мотиви подвигу молоді під час Великої вітчизняної війни. Наукові досліди завершилися захистом в 1951 р. кандидатської дисертації.

З цього моменту проблеми Другої світової війни стали провідними у науковій діяльності вченого П. Т. Тронька. Десятки монографій, сотні наукових статей склали науковий доробок академіка НАН України. Так вивчення ролі молоді у Другій світовій війні стане одним із пріоритетних напрямів наукових інтересів академіка П. Т. Тронька. Це втілилося в кілька монографій, які фактично стали посібниками.

Вітаємо шановного академіка з річницею визволення Києва і зичимо здоров’я, щастя і тепла! Його пам’ятають, люблять і цінять всі, кого пам’ятає він, – і їхні нащадки.

Літературний музей Івана Франка на Дніпрі відкрито!

Літературний музей Івана Ф?...

Ми не раз повідомляли про скоре відкриття літературного музею Івана Франка у селі Халеп’я, що в Обухівському районі на Київщині. Селянам у цьому тихому куточку древнього Трипілля не давав спати факт, що до єдиного на всю Україну музею Франка бажаючим треба було їхати аж у Львів. І ось – «власний» музей! День його народження – 27 жовтня 2010 року. В Україні відтепер їх 2 – музеї Великого Каменяра. Усього два чи аж два? Про це говорили багато.

 

Святкову подію погода проігнорувала. Дощило, біля музейного ганку малолюдно. Можливо, халеп’янцям завадив і будень. Але коли заграв баян і під власний акомпанемент хтось солодко завів «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», народ почав підтягуватися.

Як з’ясувалося, то заслужений працівник культури України Василь ЧЕРЕПАХА потішив слух земляків співаною поезією Івана  Яковича. Настрій громади під парасолями пішов угору.

… Навіщо музей Франка Халеп’ю? Таким питанням стурбовані головно ті, хто свою недієздатність пояснює сумнівами. Сьогоднішні виступаючі терпляче пояснювали. Переконували, що всенародний геній заслужив право втілюватися в камені і бронзі та в музейній пам’яті будь-де в Україні, не лише в рідних Нагуєвичах. Значить – і в Халеп’ї.

Заступник начальника управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації Сергій Петрович ДЗЮБЕНКО поінформував, що наказом управління музей І.Франка набув статусу відділення Київського обласного археологічного музею. Серед іншого, це дозволяє вводити додаткові штатні одиниці й збільшувати фінансування. Сергій Петрович запевнив у «всілякій підтримці» музею з боку влади і вручив голові райради А. Шафаренкові як головному творцеві нового музейного дива подяку від Київської ОДА.

Затим слово взяв «живий музейний експонат» – самокритичний онук Івана Яковича Роланд Тарасович ФРАНКО. Намоклій публіці він розкрив родинну таємницю: із цих широт не лише його бабця Ольга Хоружинська. На Обухівщині згодом проживала і теща пана Роланда. Тож околиці Халеп’я нащадку Франка майже рідні.

Жартівливий тон пан Роланд Тарасович утримав недовго. Назвавши народження музею дорогим для себе і навіть святим, він підкреслив, що ця подія стократ важливіша для української державності. Музей у Халеп’ї він назвав новим кроком Каменяра в Україну. У крамольні на той час тости про єднання різних частин України, що звучали на шлюбі його діда й бабусі, гості вклали саме такий зміст.

«Івана Франка в Україні знають, я це бачу, – зізнався він уже як заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара. – Спілкуючись із людьми, відчуваю велику повагу до діда. Українці усвідомлюють, що він піднявся свого часу на такі висоти, які не давалися іншим народам й державам».

На переконання Роланда Тарасовича, Франко «знав усе, що можна було знати живій людині». Тож впливати на сучасників і нащадків він мав би значно ліпше. Однак… «Відчувається не лише втрата духовності, але й віри. Віри в те, що, за словами Франка, народ має бути господарем на своєму полі», – бідкався внук генія.

Він не застав діда живим. Але з дитинства усвідомив принуку сповідувати його ідеали. Тож старається. Ідея голови Обухівської райради А. Шафаренка «наблизити Франка до Шевченка» здалася йому дуже доречною. Як просто – від франкового музею у Халеп’ї до Канева з усипальницею Шевченка – рукою подати. Дід прагнув побувати на могилі Кобзаря, але не судилося. А дорога від Франка до Шевченка Дніпром бачиться Роланду Тарасовичу святою.

Він нині весь у планах. Розраховує на допомогу Львівського меморіального музею, на святкуванні 70-річчя якого не так давно побував разом із паном Шафаренком; у Халеп’ї використовуватиметься й тамтешня експозиція. Патронат Києва і місцевої влади, певен пан Роланд, допоможе відкрити ще кілька музеїв, пов’язаних із Франком і Шевченком. Такими є задуми.

В усякому разі, Роланду Тарасовичу залишається вірити в це. У те, що держава почне прислухатися до пророчих слів українських духовних поводирів – Кобзаря і Каменяра.

Заступник голови Національної спілки краєзнавців України (НСКУ) Григорій Олексійович КЛЕПАК окреслив народження музею першим кроком до виконання указу Президента України, яким ще чотири роки тому було передбачено створення національного музею Каменяра у столиці України. І побажав музею довгої славної долі.

Виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій Анастасійович ГАЛЬЧЕНКО жартував: нерозторопність влади спричинила ще й дефіцит народжуваності – не лише монументів і музеїв. При цьому заперечив тезу попередника про буцімто перший крок «приходу» І.Франка в центральну Україну. «Це вже другий! – пожвавішав пан Гальченко. – Ще 4 роки тому в Миронівському районі в моєму рідному селі Пустовійти було відкрито пам’ятник Івану Франку!». У Пустовійтах, зрештою, Франко теж ніколи не бував. Сергій Анастасійович зізнався: на місці монумента вождю революції як шевченкознавець він хотів звести обеліск іншому достойнику – Тарасові Шевченку. «Але громада постановила звести пам’ятник саме Франку – бо тут свого часу навіть колгосп його імені був. От і маємо!» – поділився він емоціями з присутніми.

С. Гальченко висловив переконання, що таким чином життєвий і творчий подвиг Каменяра стає ближчим до народу. За його словами, Інститут літератури видав 50 томів класика, хоча його творчість і архіви «просять» усі 100. Подвижництво А.Шафаренка у розвитку музейної справи в районі він назвав героїзмом: «Київська область дала фору деяким західним областям, які досить формально відзначили 150-річчя від дня народження нашого творчого генія».

Згаданий не раз А.Шафаренко узяв з перших же слів свого виступу іронічно-критичний тон. Він висловив сумнів у самій доречності величати тутешніх народом: «Немає тут того духу, який був і є в Західній Україні. Ми убогі духом, не можемо відновити генетичний код, втрачений за останні роки». Як ілюстрацію сказаному пан Шафаренко змалював побачене в селі Устечко на Тернопільщині, яким вертався зі Львова. Не надіючись на владу і скинувшись по 200 грн., тамтешні селяни звели пам’ятник Шевченкові. Без впорядкованих доріг і газу в хатах народ все ж вирішив, що їм сьогодні потрібне саме це.

Не «завдяки, а попри все» – так пан Шафаренко окреслив стиль своєї роботи останніми роками. Голова райради коротко прозвітував про досягнення, перелічивши всі зведені і введені в дію школи, дитсадки, пам’ятні знаки і меморіальні дошки. Підкреслив, що музей Франка – 9-й музейний заклад району, до появи яких причетний і він особисто. Дякував Богу, що в такий час вдалося відкрити музей «не комусь-там», а Франку. Епоху духовного відродження на Обухівщині назвав закінченою, мабуть, маючи на увазі розумний мінімум, який вимагався від влади.

Проголосивши ще кілька промовистих тез, які мали б пробудити національну гідність слухачів, Анатолій Шафаренко щиро подякував долі за честь бути головою райради останніх 4 роки. І – окремо – облдержадміністрації, НСКУ, Інституту літератури, особисто Р.Франкові – за допомогу у створенні музею. «Під завісу» він усе ж знову забідкався: чи ж не сором нам усім, що цей музей – лише другий! Поремствував – і возніс славу всім, почавши від Господа, не забувши попередників, Халеп’я, район – і закінчивши рідною Україною.

…І ось нарешті у чотирьох місцях перерізано червону стрічку при вході до музейного приміщення. Її фрагменти трепетно прийняли директор музею Н. В. КОНОВАЛЮК, Р. Т. ФРАНКО та Ю. К. ДОМОТЕНКО. (Юрій Корнійович Домотенко, весь час до того скромно простоявши з народом назовні, дочекався епітетів «патріарха музейної справи області» та «автора всіх книг, виданих у Обухівському районі». Судячи з теплих поглядів, які люди кидали на третього власника святкового артефакту, були названі далеко не всі цноти цього чоловіка.)

Пану Шафаренкові явно сподобалася самоіронія внука Франка, бо право першим ступити до світлої музейної зали він надав таки «музейному експонату». Перші відвідувачі сторожко, ретельно витираючи ноги, заходили до зали. Піднесення не полишало відчувалося весь час, поки тривало дійство. Намагаючись не торкатися свіжофарбованих стін, люди зблизька роздивлялися численні фото- та документальні репродукції. Очі сяяли непідробною радістю. Та й гордістю – давно в Халеп’ї не переживали такого духовного чину!

Першу екскурсію провів, від хвилювання перебиваючи сам себе, заступник директора обласного археологічного музею Михайло Юрійович ВІДЕЙКО. Він називав знайомі багатьом факти, але дорогого коштувала сама обстановка й атмосфера.

Після побіжного знайомства з експонатами слова ще раз попросили недавні виступаючі – їх явно «розпирало» від побаченого і значущості моменту.

Сергій Гальченко зробив музею «перший скромний дарунок» у вигляді показненької – десятка в півтора примірників – підбірки книг. Заступник директора Інституту літератури НАН України пообіцяв регулярно поставляти музей книжковою продукцією, принагідно помріявши про вручення  якогось дня  музею в дарунок уже стотомного видання творів І.Я.Франка. І ще зичив музею чим скоріше виявитися в путівниках усіх туристичних маршрутів.

Принагідно пан Гальченко прорекламував свою щопонеділкову обідню програму «Музеї України» на радіоканалі «Культура». Сказав, що час для розповіді про новітній музей Івана Франка він там уже «застовпив». Його слухачі вдячно загомоніли і почали розпитувати про деталі…

Роланд Франко пообіцяв передати музею деякі речі, що стосуються діда та його родичів, які він зміг зберегти.

Григорій Клепак поділився конструктивом. Оскільки члени Спілки краєзнавців України є в кожній області, за їхньої допомоги можна було б збирати матеріали, що б показували, як Каменяра уславлено по всій Україні. Оскільки сотні вулиць, шкіл, установ й організацій носять ім’я Івана Яковича, якась із тутешніх експозицій мала б бути і про те, як ідеї Каменяра живуть і підтримуються суспільством. Передовсім – народом, бо влада, на думку пана Клепака, часто лише маніпулює іменем генія. А його постать не може бути забута.

Останнім слово взяв Анатолій Шафаренко. Процитувавши Віктора Женченка і його «Як важко підніматися з колін», він знову не стримався від апокаліптичних прогнозів. Почав із загрози для самої незалежності країни, песимістично змалювавши і майбутнє села і району внаслідок «укрупнення», він все ж закликав відновити літописи кожного населеного пункту. «Балотуватимусь до обласної ради. Може, там вдасться створити лобі для протистояння…», – сказав меценат від влади. Проте сам же й засумнівався: «Яке там лобі – всі ж, як шнурки, голосують однаково…».

«Але ж «нам пора для України жить!», – завершив все тим же Франком.

І ще пригадалось: «Важко встаємо…». Це –   все той же славетний український бас і заразом поет – слава Богу, наш сучасник – Віктор Женченко.

По всім отім зосталася якась печаль. Ніби й свято, а сумно. Мабуть, тому, що франківська поетична  спасенна Істина все ще в дорозі до пересічного українця: «Пам’ятайте, мої други, ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу усім гірка, так все-таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства».

  Власна інформація

Науковий форум у селищі Новий Світ

Наукові форуми, конференції, семінари вказують на рівень розвиненості наукової думки в конкретному регіоні. Крім того, такі заходи формують відповідне професійне середовище. Такі зібрання вчених є чудовою нагодою для громадськості, аби «корифеї» ознайомили її зі своїми новими розробками, а молоді й перспективні заявили про себе як про дослідників.

 

Наукова конференція «Актуальні питання історії, культури, етнографії Південно-Східного Криму» відбулася 1-3 жовтня в с. Новий Світ. Засновником виступив «Благодійний фонд «Афінеон». Захід підтримали Новосвітська селищна рада, Кримська регіональна організація Національної спілки краєзнавців України та Республіканське товариство німців Криму «Відергебург».

Відбулася презентація журналу «Краєзнавство», яку провів професор Андрій Непомнящий. У ході роботи форуму прозвучали досить цікаві і, що важливо, новаторські дослідження про історію, етнографію та археології нашого краю. Керівник «Благодійного фонду «Афінеон» Ольга Анісімова високо оцінила значення заходу в науковому житті півострова: «Конференція корисна для популяризації історико-культурної спадщини Південно-Східного Криму. Ми поставили собі це за мету з огляду на те, що роботи, які торкаються нашого регіону, широкій громадськості невідомі». Вона висловила впевненість, що чимало озвучених на конференціях доповідей сприятимуть вирішенню цієї ситуації».

Хочеться сподіватися, що конференція, яка пройшла в одному з найкрасивіших і затишних куточків Криму, стане доброю традицією в науковому середовищі півострова.

 

Ельвіра Сеїтова

Сакральна дерев′яна архітектура Львівщини: зникаюче диво

Сакральна ...

7-8 жовтня 2010 року Національна спілка краєзнавців України проведе науково-краєзнавчу експедицію «Світові пам’ятки сакральної архітектури Львівщини: проблеми збереження», аби привернути увагу державних органів та широкої громадськості до реального стану унікальних пам’яток дерев’яної архітектури у західному регіоні України та виробити пропозиції щодо їхнього збереження.

Загострена увага до цієї проблематики має одразу кілька чинників.

Переважна більшість дерев’яних храмів є шедеврами готики, які не мають аналогів у світі. При цьому їхня благородна краса відома лише обмеженому колу фахівців та аматорів цієї справи, залишаючись поза увагою туристів і суспільства загалом. Першим кроком до порятунку дерев’яних храмів має стати подолання інформаційного вакууму довкола них. Науковці прагнуть структуризувати і поширити інформацію щодо цих унікальних пам’яток дерев’яної архітектури, бо наразі увагу туристів і ЗМІ «перетягують» на себе ефектніші, на перший погляд, споруди — фортеці, замки та монастирі. Місцева  влада переважно не усвідомлює, що пам’ятка дерев’яного зодчества є не тягарем, а амбітною архітектурною спорудою. І така принада для туристів,  можливо, — єдина в їхньому населеному пункті.

Біда одна не ходить. Храми умисно зносять через міжконфесійні суперечки. Вони горять, і навмисні підпали не виняток: так замітають сліди після розкрадання церковного майна або «звільняють» місця під нові муровані храми. Дерев’яні храми мокнуть, а їх бездумно обшивають бляхою і пластиком, імітуючи ремонт. Чимало з дерев’яних церков, костьолів та синагог внаслідок таких дій вже втрачено — адже дерево під пластиком гниє.

Є досвід тих, хто ці проблеми реально вирішує. Попри лідерство України за кількістю дерев’яних церков, та ж Словаччина про свої пам’ятки дерев’яної архітектури дбає в особі держави. Тому всі їхні дерев’яні дива добре доглянуті.

Що робити Україні? За державної підтримки не доведеться пробивати бюрократичну стіну. Знайдуться кошти — допоможуть меценати і громадські організації. Оскільки всі дерев’яні церкви в Україні — чинні, вище духовенство всіх конфесій мало б роз’яснювати правила поводження із дерев’яними храмами. Аматорські ремонти слід заборонити. Якщо паства готова оплачувати реставрацію, має бути забезпечена проектна документація і надані фахівці для проведення цих робіт.

До складу науково-краєзнавчої експедиції на Львівщину увійшли члени правління Національної спілки краєзнавців України та Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, члени Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, фахівці з питань охорони культурної спадщини, журналісти.

Програма експедиції, зокрема, передбачає огляд рідкісних пам’яток дерев’яного зодчества у Жовкві, Крехові, Потеличі. А 8 жовтня у Львові пройде засідання «круглого столу», учасники якого за активної участі журналістів планують не лише обговорити зазначені вище проблеми дерев’яної архітектури Львівщини, але й запропонувати шляхи їх вирішення.

Юні краєзнавці знають правду про Велику Вітчизняну війну

Юні краєзнавці знають прав?...

«Шляхами подвигу і слави».Таку промовисту назву дістала історико-краєзнавча акція учнівської молоді, Всеукраїнський збір активістів якої урочисто відкрився у Національному комплексі «Музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» 21 жовтня 2010 року.

 

Збір ініціювали й організували Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, Рада Організації ветеранів України, Національна спілка краєзнавців України та Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

Подію приурочено до 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, тож запрошення взяти в ній участь, що надійшло на ім’я Голови Національної спілки краєзнавців України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича ТРОНЬКА, було доречним.

Присутні переглянули документальний фільм «Пам’ять, пам’ять…»., і виконуюча обов’язки директора Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді МОНУ Наталія Савченко запросила всіх хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих у боротьбі проти нацистських  загарбників.

Учасники бойових дій Володимир РИМАР та Дмитро КИР’ЯН із представниками учнівських делегацій Волинської, Луганської, Чернігівської областей та АР Крим поклали квіти до пам’ятника воїну-переможцю.

Були представлені один одному члени кращих із кращих краєзнавчих пошукових загонів і груп, активісти музеїв Бойової слави навчальних закладів України та учасники бойових дій, ветерани і учасники Великої Вітчизняної війни. Довго відлунювалися під склепінням оплески, поки малеча вручала сивочолим ветеранам квіти.

Представили тих, хто об’єднав зусилля учнів, педагогів, ветеранів війни, вчених-краєзнавців задля вагомої  справи. Виступили заступник Міністра освіти і науки України Ірина ЗАЙЦЕВА та начальник відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини Міністерства Алла СЕРЕДНИЦЬКА. Жінки зачитали привітання Міністра учасникам збору і вручили дипломи зразковим музеям країни.

Народний депутат України Петро ЦИБЕНКО як голова Ради Організації ветеранів України та голова комісії по роботі з молоддю Ради Раїса РИЖКОВА нагородили кращих пошуковців почесними грамотами РОВУ.

В. о. директора Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді МОНУ Наталія САВЧЕНКО та її заступник Дмитро ОМЕЛЬЧЕНКО представляли гостей, хоча саме їхній заклад був і є організатором та натхненником усіх краєзнавчо-пошукових справ серед навчальних закладів України.

Завідувачка науково-просвітницьким відділом Меморіального комплексу «Національний Музей історії ВВВ 1941-1945 років» Наталія ФІЛАТОВА розповіла про щоденне громадянське подвижництво своїх колег. Тих, хто по крихітках фіксує пам’ять про народний подвиг в ім’я врятованої гідності країн, народів, націй, – про музейних працівників усіх поколінь.

Багатьох схвилював і виступ учениці Харківської загальноосвітньої школи № 32 Валерії ПУШКАР, котра розповіла про пошукову роботу своїх колег.

Напрочуд тепло зустрів зал виступ Голови правління Національної спілки краєзнавців України, академіка НАН України, Героя України Петра ТРОНЬКА.

Головний краєзнавець України підкреслив непарадність справи, яка зібрала в Музеї кращих із кращих серед молодих слідопитів. «Молодь повинна і буде знати правду про далеку війну, яка забрала життя її дідів і прадідів», – підкреслив Петро Тимофійович. Роблячи цей акцент, Герой України зазначив, що високо оцінює пошукові й аналітичні можливості сучасної юні. Молодь, впевнений Герой України, хоче й готова знати правду про війну – якою гіркою й суворою вона б не була.

П.Т.ТРОНЬКО нагадав присутнім, як два з половиною роки тому Національна спілка краєзнавців, Міністерство освіти і науки України та Організація ветеранів України задумали й почали акцію «Шляхами подвигу і слави». «Бачу: зроблено неповторну, прекрасну, велику справу», – підкреслив він.

При цьому Голова НСКУ звернув гірку увагу на те, що через стільки років після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни дехто береться переглядати її підсумки. «На жаль, навіть окремі історики неправильно показують і трактують подвиг радянського народу у роки війни, – зазначив Петро ТРОНЬКО. – Ми всі маємо нещадно боротися з таким беззаконням, із фактичним приниженням народного подвигу. Це – наш священний обов’язок».

За словами Героя України П.Т.ТРОНЬКА, про кожну краплю крові, про кожну сльозу, пролиту українським народом, мають знати сучасне й майбутні покоління. Акції на кшталт  «Шляхами подвигу і слави» якраз і відтворюють правду про подвиг нашого народу у воєнні роки. Про його справжню роль у спасінні Європи і світу від фашистської чуми.

«Так ми збережемо пам’ять про ту війну, – звертав щирі слова до слухачів Петро Тимофійович. – Про безсмертний подвиг старшого покоління – ветеранів, котрі сидять у цьому залі. Від Національної спілки краєзнавців України я пропоную продовжити цю роботу, зробити її надбанням усіх шкіл».

На думку П.Т.Тронька, це можуть бути рукописні журнали чи статті до газет. І називатися вони можуть так: «Орден і медаль у моєму домі». Адже за мужність і відвагу у тій Війні лише в Україні близько 2,5 мільйона осіб було нагороджено орденами й медалями. Понад дві тисячі з-посеред них удостоєно звання Героя Радянського Союзу, у т.ч. 31 – двічі. Молодий хлопець чи дівча мають знати, за що саме їхні дід чи прадід отримали високу державну нагороду.

Герой України П.Т.ТРОНЬКО побажав юним слідопитам дерзновень у дослідженні історії рідного краю та Великої Вітчизняної. І додав: серед книг про війну, які вийшли з-під його пера, є дослідження і про участь молоді у партизанських загонах, підпільних групах, військових формуваннях, її боротьбу проти фашистів. Цю книгу – «Подвигу молодих жити у віках» – він презентував Українському державному центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, щиро подякувавши за організацію вважливої роботи з молоддю.

Після виступу Петра ТРОНЬКА оплески залу не стихали особливо довго.

Тепло привітав голову Національної спілки краєзнавців України і ветеран підпільно-партизанського руху на Київщині Ф.ЛЕЩЕНКО. Презентуючи йому книгу своїх спогадів, голова Ради ветеранів 13-ї армії дякував Петрові Тимофійовичу за давню плідну співпрацю на патріотично-краєзнавчій ниві.

Серед іншого, переможці історико-краєзнавчої акції дістали цінний фоліант – книгу «Перемога – на всіх одна», видану цього року в Москві. Автор глави «Радянська Україна у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.)» Ю.Шиловцев теж щиро привітав Петра Тимофійовича, подякувавши йому за невтомність у краєзнавчо-пошуковій роботі на посту Голови НСКУ та допомогу в написанні книги.

Наступного дня учасників чекала виставка матеріалів пошукових загонів – учасників Акції та робота в секціях за напрямами краєзнавчих досліджень.

Роз’їхавшись по домівках, юні пошуковці продовжуватимуть свою діяльність. Вони ще ліпше збагнуть: їхня робота – не ігри у «війнушку». Зрозуміють і те, що дорослі теж не граються з ними, доручаючи невтомно шукати героїв і не героїв.

Бо вони – молоді колеги старших у шляхетній справі збереження народної Пам’яті. Пам’яті і любові до живих героїв і світлої пам’яті про тих, хто не повернувся. Вони творять Всеукраїнську Книгу Пам’яті – народну Біблію скорботи і спомину.

Яка, мов струна, вічно бринітиме в наших серцях.

 

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII

Відбулося засідання Бюро Головної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»

Відбулося засідання Бюро Г?...

21 жовтня 2010 року в приміщенні Інституту історії України НАН України пройшло засідання Бюро Головної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», співзасновником якої є Національна спілка краєзнавців України. Вже побачили світ  61 книга серії з усіх областей України і Автономної Республіки Крим.

 

Засідання відкрив голова Головної редколегії, Голова Національної спілки краєзнавців України, академік НАН України П.Тронько. Він висвітлив стан справ у областях, зупинився на основних проблемах щодо підготовки багатотомного видання. На засіданні були рекомендовані до друку п’ята книга по Миколаївської області (доповідачі С.С.Макарчук, член правління НСКУ  В.Ю. Васильєв); третя книга по Житомирській області (доповідач: відповідальний секретар НСКУ Р.В.Маньковська); третя книга по Київській області (доповідач І.Х.Чистик, голова ревізійної комісії НСКУ О.Г.Бажан); третя книга тому по Хмельницькій області (доповідачі член ревізійної комісії НСКУ Л.Л. Місінкевич, член правління НСКУ Р.Ю. Подкур).

Бюро Головної редколегії створило Київську міську редколегію, керівником науково-редакційного відділу призначено старшого наукового співробітника НАНУ, голову ревізійної комісії Спілки, заступника головного редактора журналу «Краєзнавство», кандидата історичних наук Бажана О.Г. та призначено куратором реалізації Державної програми науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» по м. Києву, члена Головної редколегії, доктора історичних наук Білоконя С.І.

Державнику і літописцю Обухівщини Анатолію Миколайовичу Шафаренкові – 62!

Сьогодні за дорученням голови Національної спілки краєзнавців України, голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, академіка НАН України, Героя України Петра ТРОНЬКА заступник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій ГАЛЬЧЕНКО разом із членом правління НСКУ, заступником голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, дипломатом, ученим і громадським діячем Роландом ФРАНКОМ та членами апарату Національної спілки краєзнавців України побували в Обухові, що на Київщині.

Ми радо вітали з 62-ою річницею з дня народження Анатолія Миколайовича Шафаренка. Цей достойник є головою Обухівської районної організації НСКУ, головою Обухівської районної ради, а передовсім – дійсним ентузіастом краєзнавчої справи.

Вітали не натужно: Анатолій Миколайович здавна на гарному рахунку. І у високих столичних кабінетах, і серед  земляків. Він – талановитий організатор і невтомний дослідник рідного краю. За це й шанований.

Родом із обухівської Германівки, Анатолій Миколайович Шафаренко не приховує: чітке усвідомлення національної приналежності до нього прийшло не одразу. Молодим довго працював далеко від України. Повернувшись, завідував центральною ремонтною майстернею; згодом став головним інженером місцевого колгоспу. А затим чотирнадцять років ним керував. Історичну пам’ять, соціальний розвиток, охорону здоров’я та освіту молодого покоління голова бачив єдино можливими пріоритетами. У цьому і є нехитрий секрет добробуту прадавньої Германівки.

Не будучи істориком чи археологом, А. Шафаренко сумлінно студіював архіви. Почав із власного родоводу. Історія ж його села відтепер – у 12 чесних книгах, де він співавтор. Та й про інші поселення району Анатолій Миколайович відає чимало. «Не знати подій, які відбувалися до твого народження, – значить, завжди бути дитиною», – говорить краєзнавець. Його стараннями у Германівці на сьогодні діє чотири музеї (освіти, козаччини, ІІ Світової війни, картинна галерея), тут встановлено 26 пам’ятників і 19 меморіальних дощок. Є, між іншим, – єдиний у країні та й світі – і  пам’ятник славетному гетьманові України Іванові Виговському. Анатолій Миколайович – ініціатор створення на базі германівської громади районного товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, Германівської козацької сотні, козацького товариства Київщини, районної організації Конгресу українських націоналістів.

За особистий внесок в соціально-економічний розвиток села та патріотизм Анатолій Миколайович Шафаренко 2006 року був нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня. А звання «Заслужений діяч музейної справи» свого часу додав до членства у Спілці журналістів України та колегії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Відсьогодні він уже й почесний краєзнавець України.

Зрозуміло: не жага звань та нагород стимулювала Анатолія Миколайовича. Йому вкрай важливо могти чесно дивитися людям у вічі.

Не дивно, що 2006-го А. Шафаренко був обраний очільником Обухівської райради. Без живописань його досягнень – хоча вони є і значущі – відомо інше: на високому посту Анатолій Миколайович не вгамував своїх патріотичних амбіцій. За останні роки в районі з’явилося майже 50 пам’ятних знаків, кожний населений пункт отримав свій літопис, в кожному селі освячено поклонний хрест. Музей славетного українського археолога чеського походження Вікентія Хвойки в селі Халеп’я – вже четвертий музей, заснований в районі протягом останніх чотирьох років.

Загалом в районі функціонує 8 музеїв. А за тиждень в Халеп’ї буде урочисто відкрито ще один – і який! – «Літературний музей Івана Франка на Дніпрі». Анатолій Шафаренко має і до цього найбезпосередніший стосунок. Хто б, як кажуть, сумнівався!

Многая літа Вам, глибокошановний  Анатолію Миколайовичу!

 

 

Власна інформація

«Круглі» дати місцевої історії

«Круглі» дати місцевої іст?...

У зразковому Музеї історії Святошинського району Києва триває 11-та традиційна виставка “Круглі дати місцевої історії”.

 

Чільне місце в її експозиції відведено науково-технічним здобуткам “п/я 231”. Це підприємство з розробки апаратури звукозапису більше відоме за назвою НДІ ЕМП. Відвідувачі мають можливість побачити спеціальні космічні магнітофони 60-х-80-х рр. та побутові – Маяк, Юпітер 80-х-90-х рр.

У вітрині, присвяченій 25-річчю з часу проведення Всесоюзного огляду-конкурсу надлегких літальних апаратів, представлено оригінальні репортажні фото та інші матеріали про політичні події 1985 року. Однією з них, всіляко замовчуваних у СРСР, стала трагічна загибель Василя Стуса, чиє життя, як відомо, було тісно пов’язано зі Святошинським р-ном столиці. 25-річчю цією дати тут присвячено окрему вітрину.

Увагу відвідувачів, безперечно, також привернуть ретельно дібрані маловідомі матеріали про старовинні дачні Катеринівку, Святошин, про оповитий таємницею святошинський КП (командний пункт), про обставини виготовлення каркасу та облицювання для скульптури жінки (монумент “Батьківщина-мати”  Національного музею Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років) тощо.

Виставка триватиме до кінця року.

***

До Дня знань було оновлено дизайн вітрини “Планери – гелікоптери”. Річ у тім, що до фондів музею надійшли фотоматеріали про життя конструктора першого в світі махольота Олександра Маноцкова. На одній із фотографій зображена вдова видатного святошинського авіатора Галина Знам’янська (сама ветеран славетного Антоновського КБ), на якій вона залишила автограф.

Відтепер у цій вітрині разом – Антонов (тут є репродукція його акварелі), Братухін, Маноцков та Міль.

 

Сергій Вакулишин,

методист Центру позашкільної роботи Святошинського РУО

Мазепа, Карл XII та Петро I – у НаУКМА

Мазепа, Карл XII та Петро I – ?...

Експозиція «Мазепіана» відкрилася 18 жовтня в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (Музей НаУКМА). Тут представлено матеріали приватної колекції відомого київського дослідника-краєзнавця, колекціонера, члена Національної спілки краєзнавців України Віктора Киркевича.

Зібрання раритетних друкованих видань XVIII – XX століть (книги, листівки, гравюри, карти) висвітлюють життя та діяльність гетьмана І.Мазепи, його сподвижників, а також Карла XII та Петра I.

Є на виставці і власний доробок В. Киркевича. Це книги з історії Києва та інших міст України.

О.П.Гончаров,

голова Київської міської організації НСКУ