Вийшов у світ черговий 27 номер газети «Нова Колочава» (квітень 2014 року, с. Колочава, Міжгірського району Закарпатської області), який відзначається оригінальністю – провідною темою його стали фотоетюди минулого 2013 року. Завдяки сучасній і привабливій подачі інформації у супроводі коротких зарисовок читачі яскравіше, конкретніше можуть пізнати і зрозуміти глибину подій та явищ, що супроводжували, були вагомою складовою і окрасою життя колочавців у минулому 2013 році.
Виявилося, зазначає у короткому вступному слові головний редактор і видавець часопису, член правлінь Закарпатської обласної і Національної спілок краєзнавців України, народний депутат України V-VI скликань Станіслав Михайлович Аржевітін, що найбільше чекають чергового номера газети колочавці-емігранти, яких життя розкидало по всьому світу. Газета концентровано дає їм можливість довідатися про найголовніші події і проблеми сільської громади.
На 16-ти сторінках презентабельного кольорового часопису гірськокарпатського села бурлить потік різнопланової, як саме невпинне і бурхливе життя, інформації. Приваблюють читачів промовисті назви повідомлень: «Нова традиція – новорічна ялинка в центрі Колочави», «Купання на Водохреща» (с. 1), «Різдвяні колядки» (с. 2), «Великдень» (с. 4), «Фестиваль» Проводи отар на полонину» (с. 5), «Церква Преображення Господнього», «Київський Майдан колочавців» (с.16) та ін.
Інформаційна новизна, що сягає своєю вагомістю і значимістю далеко за межі селища, привабливо струмоче на багатьох сторінках номера, як, звичайно, і попередніх номерів. Такими є повідомлення, про які односельчани говорять постійно через їх цікавість і масштабність – «Національна спілка краєзнавців області родом з Колочави» (с. 2). Як відомо, спілці, добре знаній в Україні, у лютому нинішнього року виповнився рік. А перший етап установчих зборів Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України 4 лютого 2013 року відбувся саме у Колочаві за сприяння і участі члена правління Національної спілки краєзнавців України С. М. Аржевітіна. Член Київської обласної організації НСКУ з 2009 року, у 2013 році, Станіслав Михайлович, як справжній патріот Закарпаття, увійшов до складу Закарпатської обласної організації НСКУ і відіграв головну роль у її становленні та розвитку.
До числа перших засновників – піонерів організації увійшли і 16 активістів з оповитої легендами гірської Колочави. Інформація вдало доповнена солідним фото з Установчої конференції від 14 березня 2013 року в Ужгороді, яка затвердила Статут обласної організації краєзнавців.
Не відірвати очей від повідомлення «Президент Словаччини Р. Шустер – гість Колочави» (с. 2). 11-12 березня 2013 року у Колочаві побував другий президент Словацької республіки Рудольф Шустер. Проводив для нього екскурсії особисто С. М. Аржевітін. Згодом Р. Шустер передав до музею добротний фільм власного виробництва про музейний комплекс в Колочаві.
Багато ілюстровані фотографіями привертають увагу читача лаконічні змістовні повідомлення: «Презентація Колочави на туристичних виставках», «Шафранове поле в Колочаві», «Дистанційні університетські курси Колочава-Київ», «Макар Василь – рекордсмен по кількості публікацій в газетах і телепередачах», «День села – 2013», «День Перемоги», «Випускникам 1978 р. – 35 років після школи», «18 – й футбольний шкільний турнір на честь учителя Михайла Аржевітіна», «Прем?єра презентації книги «Карпатська Україна» у Колочаві», «14 червня – інфотур для журналістів у Колочаві», «15-й письменник Колочави» та багато інших.
Єдина в Україні приватна птахоферма рідкісних пернатих аматора-птахолюба Василя Макара, що, здається, загубилася далеко в горах, могла б стати окрасою будь-якого великого міста (с. 3). Початки захоплення голубами сягають дитинства (з дев?яти років). З того часу Василь Йосипович став володарем 18 рідкісних порід спортивних, поштових і декоративних голубів. Не випадково за кількістю публікацій про жителів села у засобах масової інформації В. Макар з року в рік посідає перше місце.
«Ріплянка – новий бренд Колочави», подає свіжу новину цікаве видання. 15 червня 2013 року краєзнавець С. М. Аржевітін спільно з обласною організацією краєзнавців зініціював проведення першого в Україні «Фестивалю ріплянки» (с. 6). Колочавська ріплянка – це картопляне пюре з добавкою кукурудзяної муки, приправлене бринзою, шкварками, яйцями, грибами і іншими харчовими добавками. Місце проведення фестивалю, у якому взяли участь двадцять місцевих майстрів приготування традиційної для горян страви, було вибрано дуже вдало – на території музейного комплексу «Старе село», на площі серед раритетних сільських хат.
Цікаво, що у складі журі, крім місцевих майстрів, були 25 працівників засобів масової інформації з Києва, Львова і Ужгорода. Новий колоритний фестиваль на основі місцевих традицій ожив у нових умовах сьогодення і вдався на славу. Безсумнівно, він матиме продовження наступними роками. Нинішнього року, як відомо, 14 червня відбувся другий фестиваль ріплянки у Колочаві. З врахуванням становища у державі він мав благодійний характер і зібраних майже 9 тисяч гривень було перераховано Міністерствау борони України для підтримки армії. Але про це конкретніше буде сказано, очевидно, у наступному номері часопису.
Завжди цікавими є публікації історико-краєзнавчого змісту за результатами досліджень, зокрема, самого С. М. Аржевітіна. Про презентацію третьої із багатотомника книги Станіслава Аржевітіна «Карпатська Україна: епоха в добі» йдеться у повідомленнях «Прем?єра презентації книги «Карпатська Україна» у Колочаві» (с. 7), Ужгороді (с. 13) і Києві (с. 14). Закономірно першим презентував свою нову книгу про національно-визвольний рух на Закарпатті у червні 2013 року колочавцям. А у листопаді інсценізована презентація відбулася у приміщенні Національної спілки письменників України за участі письменників, істориків, краєзнавців і членів товариства «Закарпатці у Києві».
Своє вагоме слово спеціаліста сказали на святі книги член-кореспондент Академії наук України, доктор історичних наук, голова Національної спілки краєзнавців України О. Реєнт, радник міністерства внутрішніх справ, генерал внутрішньої служби В. Дурдинець, завідувач відділу Інституту історії України Національної академії наук України, доктор історичних наук С. Віднянський та багато інших.
Про нові експонати повідомляє допис «Нові експозиції музею-скансену «Старе село» (с. 8), який Національною спілкою краєзнавців України у грудні 2009 року за підсумками Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв був визнаний переможцем серед п’яти тисяч приватних музеїв України. Таке загальнодержавне визнання послужило каталізатором удосконалення і поповнення музею новими експонатами. Як результат у 2013 році відкрито експозицію «Карпатська Україна», партизанську схованку розвідувальної групи «Закарпатці» (див. також «Розвідгрупа «Закарпатці» знову в Колочаві», с. 10) і садибу «Радянська хата». Читачів також інформують щодо подальших планів на 2014 рік, частина з яких уже успішно реалізована. Така форма подачі матеріалу формує стабільний інтерес до появи чергового номера періодичного видання і знаходить численні відгуки селян, служить предметом обговорення, формування елементів суспільної свідомості, настроїв, культури. Цей фактор часом важливіший за інформаційні передачі радіо чи телебачення, бо він реально відчутний, життєвий, значущий у різній мірі для кожного жителя оповитого прагненням до щасливого майбуття і гірським туманом, як символом непевності здійснення бажань, легендарного і нескореного гірського опришківського села.
Безсумнівно, жодне село в Україні, і рідко яке місто може записати до свого активу такі масштабні міжнародні контакти і акції, які реалізуються у гірському карпатському селі. «Колочава і Семіли вирішили «одружитись» (с. 8) – повідомляє часопис: голови сіл української Колочави і чеської Семіли підписали попередній Протокол про співпрацю двох громад. Угода про співпрацю між зазначеними населеними пунктами підписана не випадково, адже саме у селі Семіли народився класик чеської літератури, який вписав до світової літератури легендарну Колочаву і його жителів, Іван Ольбрахт. А в Колочаві, як відомо, він декілька років проживав.
Нагадаємо, що саме у період перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословацької республіки, у 1930-1940 – і роки в селі чехи започаткували «еру закарпатського кіно». Тут було відзнято багато фільмів, зокрема, «Марійка невірниця», «Микола Шугай», «Ольбрахт і Колочава» та інші. Досі ширяться чутки, що у селі «наслідив» і сам І. Ольбрахт, перейнявши досвід «Марійки невірниці». Не випадково чеських туристів до Колочави приїздить щороку все більше і більше – хто автомашиною або автобусом, а хто їздить по вершинах гір на велосипеді чи подорожує пішки.
Через це, очевидно, з розумінням сприймається і з наступна публікація – «Колочава – чеське село на Закарпатті» (с. 9).
Привертають увагу усіх оригінальні повідомлення «Школи Колочави» (с.11), що є окремою унікальною і неповторною в Україні комплексною експозицією, котра охоплює століття і освітянські системи декількох держав.
Афганська тема (««АФГАН» у Колочаві» (с. 12)) потребує також окремої розмови. Зауважимо тільки, що такої пам?яті і шани афганцям у солідних меморіальних знаках, включаючи БРДМ і численні оригінальні воєнні експонати не знайдеш в Україні не тільки у селах… Тут же проводяться фестивалі – зустрічі афганців – побратимів і т. ін.
Реалістичну картину нинішнього періоду країни відображає ілюстроване (9 фото) повідомлення «Київський майдан колочавців». На Майдані у Києві були більше двох десятків колочавців, зокрема, – Анатолій Сюгай, Іван Макар, Христина Дербак, Василь Худинець, Андрій Беца, Маряна Сюгай, Михайло Дербак, Андрій Штаєр, Віталій Галатиба та інші. Організована сім?єю С. Аржевітіна, на Майдані більше 100 днів працювала закарпатська кухня (три котли по 650 літрів). Колочавці надали майданівцям суттєву допомогу різними продуктами харчування.
Не оминули увагою і теми народного театру села, помістили змістовні колочавські фотоетюди, які милують очі і радують душу та грайливі, на злобу дня і разом з тим доброзичливі та повчальні сучасні туристичні коломийки (с. 15). Ось кілька з них:
Колочава в Інтернеті побила всі села,
Буде доля колочавців весела-весела.
***
В Колочаві колись жили аж 500 євреїв,
А типирка в пейсах встрінеш Бабчика з музеїв.
***
Колочаву можна чути й Верховній Раді,
Тоді наші колочавці ой раді, ой раді.
***
В Колочаві фестивалі оден на одному,
Ой не хочуть йти туристи додому-додому.
***
В Колочаву і міністри, й Президенти ходять,
А чиновники ся сердят, бо вни їх обходять.
***
Ще не вмерла України слава,
Бо за село файно взявся Аржевітін Слава.
***
Тридцять году колочавці чекають на газа,
А на Київ май напала кризова зараза.
***

Відоме село і досягненнями на ниві художнього мистецтва. Тому не випадково частими гостями села є майстри пензля. Міжнародний художній пленер «Весна – 2013» (с. 13) відбувся на базі відпочинку «Ажіо» за участі митців із Великобританії, Росії, Білорусі та України (Закарпаття).
Зазначимо, що більшість дійств, про які йдеться у газеті широко висвітлювали місцеві, загальноукраїнські і зарубіжні засоби масової інформації. В результаті краса карпатських гір і щирість горян виписані талановитими митцями розлетілися по багатьох країнах світу. Краєзнавство у нових проявах не знає кордонів. Здається, світ не може жити без Карпат, його легенд, толерантності і … Колочави. Ми пізнаємо світ – світ пізнає нас. Помітну цеглинку в загальноцивілізаційні євроінтеграційні процеси вносить і часопис «Нова Колочава».
Нових успіхів Вам, Станіславе Михайловичу і «Нова Колочаво»!

Голова Закарпатської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України М. В. Делеган

Василя Густі і Франциска Ерфана щиро вітають краєзнавці області, усі творчі працівники з нагоди вручення їм 17 квітня обласних премій 2013 року. Премії і дипломи лауреата вручено в обласній державній адміністрації на підставі рішення обласного комітету з присудження премій у галузі літератури і мистецтва за 2013 рік.

У галузі літератури премію імені Федора Потушняка присуджено члену правління ЗОО НСКУ, голові Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василю Густі та Юрію Балезі, Христині Кериті, Олександру Гаврошу і Олександрі Ігнатович.

В. П. Густі удостоєний високої нагороди за збірку поезій «Полин гіркий, полин солодкий», що вийшла у світ в Ужгороді у 2012 році. Як відомо, одним із ініціаторів присудження літературної премії імені Федорв Потушняка Василю Петровичу Густі виступила Закарпатська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

У галузі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва премію імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі присуджено члену ЗОО НСКУ Франциску Ерфану, директору Художнього музею ім. Й. Бокшая, а також Юрію Сяркевичу, Антону Шепі, Віталію Григор?єву, Михайлу Ходаничу, Василю Роману, Василю Сочці, Вікторії Кузьмі, Роману Пилипу, Людмилі Біксей, Галині Риковій і Олені Приходько.

***

Полин гіркий, полин солодкий

Зимовий день такий короткий,

Немов улітку звабна ніч.

Полин гіркий, полин солодкий

Летів літам моїм навстріч.

Судьби недремне пильне око

Усе узріло, як не раз

В мої роки, у мої кроки

Полинна гіркота вплелась.

Дитинних літ розчарування

І юності нестерпний біль,

Як гіркотою розставання

Життєва била заметіль.

Не раз тяжким полинним болем

Душа зривалась до ридань,

Бо грози градом били поле:

Мої труди і мій талан.

Усе ішло уперемішку…

Все пережить нема снаги –

І горді плини й злі насмішки,

І раптом зниклі береги.

О праведні життєві жорна,

Бо істина таки збулась.

Вона, як зірка неповторна,

В тих круговертях збереглась.

Мені явилась в ніч зимову,

Осяявши життєвий плин:

Не нарікай в думках і слові

На той, що у судьбі, полин.

Хоч він – гіркий. Та він – солодкий.

Інакше як би до пуття

В зимовий день такий короткий

Ти цінувати міг життя ?

***

Не пишу

Ні вірші,

Ні пісні,

Ні повісті.

Я просто

На папері

Залишаю

Відбитки

Своєї совісті.

1968 р.

***

Вже ліс береться багрецем

Раптово, мовби і незчувся.

Отак до осені лицем

І я, нарешті, повернувся.

Стоїть замислена гора.

Не шелесне лісова гуща.

Задуматись прийшла пора

Над вічним всім і над минущим.

***

Над померлою бабою Анною

Діти і внуки молились.

Потім її одридали,

Потім нажитим ділились.

Все рахувалося потім.

Всі, виявляється, знали,

Скільки горняток водиці

Їй перед смертю подали.

Хто їй підносив пігулку,

Хто уночі не міг спати,

Хто натомився смертельно

Смерті її чекати.

Сльози уже не лилися

Нестримними ручаями.

Не звалися родичі більше

Ні сестрами ні братами.

Густі В. П. Полин гіркий, полин солодкий. Поезії. – Ужгород: Карпати, 2012. – 274 с.

С.6-8, 12, 133.

Голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган

Шевченківську алею на честь 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка 11 квітня закладено закарпатськими краєзнавцями, журналістами і письменниками спільно з Ужгородським лісгоспом і шкільним лісництвом у селі Нижнє Солотвино Ужгородського району. Поруч з лісництвом було висаджено кількасот дерев серед яких рідкісні, зокрема, гінкго дволопатеве та бук червонолистий.
       До речі, гінкго – одне з найстаріших дерев нашої планети, що збереглося до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев близько 300 млн. років тому, і є пращуром сосни і ялини. Це дерево – єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями і хвойними. Замість хвої у нього віялоподібні листки. До 1691 року вважалося вимерлим, доки його не виявили в Японії у м. Нагасакі.
     В Україні вперше з?явилося у 1818 році у Нікітському ботанічному саду в м. Ялті. Гінкго – дерево-символ японської столиці Токіо. Його листя має цілющі властивості і використовувалося ще у древній китайській медицині.
     Гінкго дволопатеве є пам’яткою природи світового значення, занесене до Червоної книги світу і може досягати віку 1 000 років.  
     Член правління Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, голова обласної організації Спілки письменників України Василь Густі зазначив,  що посадка Шевченківської алеї – пам’ятна подія для усіх близько двадцяти присутніх представників творчої інтелігенції області, як також і для усіх закарпатців. А чарівна природа, закладена алея зокрема, буде надихати талановиту молодь на нові творчі звершення. Заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Андрій Сербайло акцентував увагу учасників акції  на оригінальному підході у справі відзначенні ювілею геніального Кобзаря та важливості закладки алеї представниками різних поколінь.
      Акція мала міжнародний характер, адже у закладці Шевченківської алеї взяли участь генеральний консул Словацької республіки  в Ужгороді Янка Буріанова і словацькі письменники та науковці. Я. Буріанова, зокрема, наголосила, що геніальна творчість Тараса Шевченка об’єднувала, об’єднує і буде об’єднувати українців і словаків. А словаки – надійні друзі українського народу і всіляко, по мірі можливостей, підтримують його нинішні  устремління.  
     Науковий співробітник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України (автор цих рядків) наголосив на символічності посадки унікальних дерев і початку нової сторінки у боротьбі українського народу за свободу і незалежність, що співзвучно із Заповітом Великого Кобзаря. Він також дав інтерв’ю обласному радіо.
     Закладка Шевченківської алеї стала також важливим виховним моментом для членів шкільного лісництва.

     Голова ЗОО НСКУ

М. В. Делеган

З 9 по 11 квітня 2014 року, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 23 грудня 2013 року № 1820 та згідно з Положенням про проведення Всеукраїнської студентської олімпіади, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 13 грудня 2012 року № 1410, в Ужгородському національному університеті проведено II етап всеукраїнської студентської олімпіади з напряму підготовки 6.020303 – «Філологія» спеціальності «Російська мова і література». Наукове змагання студентів проходило на філологічному факультеті, де є російське відділення, представлене двома окремими кафедрами – російської мови та російської літератури.

На базі УжНУ, враховуючи високий науково-методичний рівень фахових кафедр, всеукраїнські філологічні змагання з російської мови і літератури проводилися п’ятнадцять років підряд – від 1989 року. Нині, після 10-річної перерви університету Ужгорода довірено проведення олімпіади уже в шістнадцятий раз. Спеціалістів російської філології Ужгородський національний університет готує уже 68 років. Кафедри російської мови і літератури працюють плідно: видають вагомі наукові праці, співпрацюють з вітчизняними і зарубіжними ученими, організовують і беруть участь у багатьох науково-пізнавальних заходах. Набуті олімпіадні традиції оргкомітет вирішив не порушувати. Олімпіаду проведено у два тури: перший – теоретичний – тур у формі виконання письмових завдань та виявлення лінгвістичної і літературознавчої ерудиції та знання актуальних проблем сучасної русистики; другий – творчий тур – тур у формі виступу з науковою доповіддю з проблем мовознавства чи літературознавства. Для багатьох із студентів ці дослідницькі пошуки стають основою для майбутніх аспірантських робіт і дисертацій, підґрунтям професійного зростання.

Довіряючи природнім толерантності і дружелюбності закарпатців, щиро цікавлячись цим чарівним, казковим краєм, на олімпіаду з?їхалися студенти з більшості класичних і педагогічних університетів України. Серед п’ятнадцяти команд – посланці вищих навчальних закладів Києва, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Луганська, Кривого Рогу, Сум, Ніжина, Миколаєва, Одеси, Івано-Франківська, Львова, Луцька, а також господарі – ужгородці. Частина вузів країни не була представлена на олімпіаді студентами-русистами через фінансові труднощі.

Відкриття наукових змагань, проведене в читальній залі університету, було відзначене теплими виступами в. о. проректора з науково-педагогічної роботи і міжнародних зв’язків УжНУ, доктора історичних наук Мирослави Лендєл, декана філологічного факультету Галини Шумицької, наукового співробітника Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, голови Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидата історичних наук Михайла Делегана, який передав також вітання від директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук О. А. Удода, голови Закарпатського товариства російської культури «Русь» Володимира Салтикова, керівника команди Донецького національного університету Олега Міннулліна та ін.

Журі, очолюване завідувачем кафедри російської літератури Ужгородського національного університету, професором, доктором філологічних наук Наталією Бедзір, об’єктивно і безпристрасно визначило переможців олімпіади. Перше місце на олімпіаді виборола студентка Запорізького національного університету, літературознавець Ксенія Шерстякова, друге – Анастасія Шпильова з Криворізького національного університету, мовознавець, третє – Тетяна Міщук із Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк), літературознавець. Четверте місце було присуджене трьом студентам, які набрали однакову кількість балів: Валентину Андросову із Львівського, Світлані Будик із Донецького і Олені Баб?як із Ужгородського національних університетів. Кращими у номінаціях «Наукова доповідь із мовознавства» і «Наукова доповідь із літературознавства» стали відповідно Світлана Головня з Київського ім. Тараса Шевченка і Ксенія Прядун із Дніпропетровського ім. Олеся Гончара національних університетів. Авторами кращих есе стали львів’янин Валентин Андросов, запоріжанка Ксенія Шерстякова і дніпропетровська студентка Катерина Крючкова.

Два дні напруженої творчої роботи здалися не занадто навантаженими, адже у програмі олімпіади були передбачені і цікаві культурно-пізнавальні заходи. Вечір знайомств команди провели в невимушеній і дружній атмосфері в приватній кав?ярні «Кактус».

Толерантний і привітний європейський Ужгород зустрів студентів – перспективних у майбутньому спеціалістів різних рівнів незабутнім і чарівним буйноцвіттям сакури, яка, ніби на замовлення, нинішнього року зацвіла дещо раніше звичайного терміну. Творчу атмосферу формувала навіть сама природа, ніби демонструючи тим самим необхідність збереження миру і єдності української держави у її багатогранному колориті різних національностей, мов і культур. Супроводжувала гостей випускниця філологічного факультету Ужгородського університету, а нині екскурсовод Оксана Недзельська. Схвильовано слухали всі концерт російського романсу в залі художнього музею ім. Йосипа Бокшая, влаштований студентами Ужгородського музичного училища ім. Дезидерія Задора. А на завершення змагання шанувальників мови О. С. Пушкіна була здійснена одноденна захоплююча екскурсія в середньовічний замок «Паланок» у Мукачеві та палац Шенборна у Чинадієві (Мукачівський район), яку провів випускник УжНУ, фаховий філолог Ігор Радомисельський.

Олімпіада широко висвітлювалася місцевими засобами масової інформації. Студенти і викладачі тричі були гостями телерадіокомпанії «Тиса-1» і в жодному інтерв’ю не підтвердили вигадки щодо неприязного ставлення до російської мови і росіян на Закарпатті.

Хвилювання батьків і тривоги викладачів, які майже щогодини видзвонювали своїм підопічним з усієї України, – все відступило перед щирою дружелюбністю і мовною толерантністю, які панували на олімпіаді в Ужгороді, найзахіднішому обласному центрі незалежної української держави. «Я приїду сюди ще раз, і обов’язково з мамою, щоб і вона побачила цей чудовий край і його доброзичливих і щирих людей», – сказала на прощання студентка з Кривого Рогу Анастасія Шпильова.

Зрозуміло, що призи, екскурсія, культурна програма вимагали значних, на нинішні мірки, коштів. Зокрема, екскурсія Закарпаттям відбулася завдяки спонсорській допомозі відомого дослідника історії краю, шанувальника культури народів Карпатського регіону і України в цілому, члена правлінь Закарпатської обласної і Національної спілки краєзнавців України, голови Ради асоціації українських банків С. М. Аржевітіна, за що оргкомітет і керівництво Ужгородського національного університету висловили йому щиру вдячність.

В проведенні олімпіади взяв участь кандидат філологічних наук, доцент УжНУ, член ЗОО НСКУ І. М. Сенько.

Добре організована олімпіада в Ужгороді виявила високий рівень знань учасників не тільки зі сходу, а й заходу країни. Вона підтвердила, що такі інтелектуальні змагання сприяють формуванню толерантності і подальшому розвитку дружніх взаємин у поліетнічному середовищі нинішнього складного і напруженого періоду в історії України, створенню міцного фундаменту непорушної цілісності української державності.

Голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган