Архів категорії: Житомирська обласна організація

НАУКОВО-КРАЄЗНАВЧА КОНФЕРЕНЦІЯ ДО 120-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ М.Т. РИЛЬСЬКОГО

Untitled22-23 травня 2015 року в м. Житомирі та селі Романівка Попільнянського району Житомирської області відбулась Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція, присвячена 120-річчю від дня народження видатного класика української літератури ХХ ст., перекладача, публіциста Максима Тадейовича Рильського. Організатори конференції: Національна спілка краєзнавців України; управління культури Житомирської облдержадміністрації; Житомирський обласний краєзнавчий музей; Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека імені О. Ольжича; Житомирська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

На пленарному засіданні конференції виступили: Градовський Юрій Григорович – начальник управління культури Житомирської обласної державної адміністрації, народний артист України; Рильський Максим Георгійович – внук Максима Тадейовича Рильського; Скавронський Павло Степанович – директор музею історії міста Бердичева, голова правління Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців країни; Білоус Петро Васильович – професор кафедри українського літературознавства та компаративістики Житомирського державного університету імені Івана Франка, доктор філологічних наук; Коваленко Рена Яківна – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Київської області; Авраменко Марія Дмитрівна – завідувач музеєм-садибою родини Рильських у селі Романівка Попільнянського району Житомирської області.

До конференції були видані путівник по літературно-меморіальному музею-садибі Рильських у Романівці та науковий збірник матеріалів краєзнавчої конференції «Постаті землі Житомирської».

Секційні засідання конференції були проведені 23 травня в музеї-садибі родини Рильських у селі Романівка Попільнянського району Житомирської області. Учасники конференції взяли також участь в традиційному мистецько-літературному святі «Романівська весна», яке було проведено до ювілею видатного земляка на території музею-садиби родини Рильських.

Відбулось чи не останнє засідання Житомирської обласної редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»

19 травня 2015 р. заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська за дорученням Головної редколегії взяла участь у засіданні обласної редколегії багатотомного видання «Реабілітовані історією. Житомирська область». Як відомо, на початку 1990-х рр. Національна спілка краєзнавців України спільно з Інститутом історії України НАН України та іншими установами виступила співзасновником масштабного проекту – науково документальної серії книг «Реабілітовані історією» про жертви політичних репресій в Україні. Державна програма започаткована в Україні з ініціативи відомих вчених на чолі з академіком П. Троньком. Одним із завдань її було увічнення імен безвинно постраждалих громадян в роки тоталітарного режиму в Україні. У 2015 р. виповнюється 100 років від дня народження Петра Тимофійовича і науковці у липні 2015 р. планують презентувати громадськості вже соту книгу видання.

У Житомирі члени обласної редколегії на засіданні рекомендували до друку чергові І та ІІ частини 7-ї книги тому, але особливо загострили увагу  на проблемі ліквідації 1 липня 2015 р. обласної редколегії та науково-редакційної групи у відповідності до Розпорядження Житомирської обласної держадміністрації № 134 від 30 квітня 2015 р. – єдиної області в Україні, яка закриває Державну програму. У своєму виступі Руслана Маньковська поставила до відому учасників засідання, що з січні 2015 р. тривають спроби переконати представників місцевої влади не зривати Державну програму, продовжену Постановою Кабінету Міністрів України у 2012 р., яку ніхто не відміняв, звернула увагу, що в час, коли Президент України підписав 15 травня Закони про декомунізацію, 17 травня, виступаючи на Меморіалі жертвам політичних репресій у Биківнянському лісі, Петро Порошенко закликав вшанувати кожного, хто безвинно постраждав від тоталітарного режиму, а в скорботний день 18 травня всі в Україні та світі вшановували пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу, в Житомирі учасники Державної програми змушені пояснювати державникам про суспільне значення видання та моральну відповідальність кожного з нас перед безвинними жертвами режиму. В разі ліквідації обласної редколегії у Житомирі залишаться не оприлюдненими 25 тисяч громадян, що постраждали від репресій. Тому на засіданні було прийнято рішення звернутися до голови обласної державної адміністрації про скасування Розпорядження про ліквідацію обласної редколегії «Реабілітовані історією. Житомирська область» та дати можливість колективу науково-редакційної групи завершити роботу над томом.

Впродовж дня Руслана Маньковська зустрілась із Сергієм Машковським – головою Житомирської облдержадміністрації та із Віталієм Французом – головою Житомирської обласної ради. Детально обговоривши назрілу проблему, очільники області пообіцяли розібратись та сприяти позитивному вирішенню проблеми.

Колективами обласних науково-редакційних підрозділів по всій Україні здійснюється послідовна, копітка і системна робота з оприлюднення архівних документів із означеної тематики, проводиться ґрунтовний аналіз причин і наслідків сталінського терору та радянського режиму, публікуються імена жертв репресій. Лише глибоке усвідомлення українським суспільством трагічних наслідків політики тоталітаризму здатне скинути важкий спадок минулого і позбавитись суспільних деформацій у майбутньому.

Конференція в Новограді-Волинському

DSCN127015 січня 2015 року в місті Новоград-Волинську було проведено науково-краєзнавчу конференцію «Місто Новоград-Волинський і Звягельщина на зламі 1940-х років», яка була присвячена 71-й річниці визволення міста Новоград-Волинського і Звягельщини від німецько-нацистської окупації, 70-річчю визволення України та 70-річчю Великої Перемоги. Організаторами конференції були Національна спілка краєзнавців, Житомирська обласна організація НСКУ та Новоград-Волинська міська рада.
Конференцію було проведено в приміщенні Музею родини Косачів. В роботі конференції взяли участь і виступили з привітаннями заступник міського голови С.Ю. Колотов та начальник управляння культури Л.В. Заєць. Були запрошені на конференцію і були присутніми на її засіданнях ветерани Великої Вітчизняної війни. На пленарному засіданні конференції було оголошено привітання голови Національної спілки краєзнавців України, члена кореспондента НАН України О.П. Реєнта. Продовжувати читання Конференція в Новограді-Волинському

Суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації у музейному краєзнавстві

За матеріалами науково-краєзнавчої експедиції НСКУ на Житомирщину

Для Національної спілки краєзнавців України дієвою формою залучення широкої громадськості до краєзнавчого руху України та проблем збереження історико-культурної спадщини краю стали науково-краєзнавчі експедиції, в рамках яких проводяться тематичні круглі столи, прес-конференції, брифінги, наукові наради та консультації з провідними фахівцями та краєзнавчим активом про нагальні питання українського краєзнавства. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009 – 2013 рр. на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Обухівщину, Київщину, Вінниччину. Спілка опублікувала матеріали і документи проведених краєзнавчих експедицій у збірнику «Джерела духовності», що побачив світ на початку 2014 р.
22 – 23 квітня 2014 р. краєзнавці здійснили чергову науково-краєзнавчу експедицію, цього разу на Житомирщину. Обласну організацію НСКУ очолює відомий музеєзнавець та громадський діяч Лариса Петрівна Грузська – директор Житомирського обласного краєзнавчого музею, лауреат Премії ім. Героя України М. І. Сікорського НСКУ. Цей край має глибокі традиції краєзнавчих досліджень, закладені діячами Волинського наукового товариства та продовжені сучасними краєзнавцями і науковцями краю. Експедицію Президія правління Спілки присвятила одній із важливих галузей краєзнавства – музейному краєзнавству.
В Україні нараховується близько 500 музеїв державного підпорядкування, серед них понад 160 – краєзнавчі музеї. У музеях зберігається майже 12 млн. пам’яток, з яких експонується лише 3 – 5% музейних предметів, нагромаджені унікальні творіння матеріальної і духовної культури українського народу, свідчення його суспільно-політичного, науково-технічного і культурного розвитку. Вони становлять невід’ємну частину загальнолюдських цінностей, відображають ідеали поколінь, розповідають про різні періоди історії, видатних діячів держави, науки і культури, активно впливають на формування почуття громадянської та національної гідності в суспільстві, тому вкрай необхідно залучати цей пласт історико-культурної спадщини у сучасному житті.
Особливу роль у розвитку краєзнавства відіграють краєзнавчі музеї, як осередки вивчення місцевої історії, дослідження минувшини рідного краю та центри культурного життя регіону. Їх зібрання яскраво демонструють самобутність та специфіку кожного краю України. Музеї наділені багатим потенціалом впливу на суспільні процеси, а також і самі змушені дієво реагувати на виклики сьогодення, зокрема, активно впроваджувати у свою практику новітні технології, щоб розвивати і зміцнювати комунікативну взаємодію із суспільством. Не випадково визначено тему науково-краєзнавчої експедиції ««Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації». Метою тематичної експедиції стало вивчення проблеми використання інноваційних технологій у роботі музеїв Житомирщини для популяризації краєзнавчих знань у регіоні. Перед учасниками делегації стояли конкретні завдання: привернути увагу широкої громадськості до проблем краєзнавства, пропагувати діяльність Національної спілки краєзнавців України та Житомирської обласної організації у регіоні; ознайомитись із музейною мережею Житомира, Бердичева, Коростишівського та Попільнянського районів; провести зустрічі із краєзнавчим активом області щодо нагальних питань розвитку краєзнавства на Житомирщині та сучасних підходів у функціонуванні музеїв, як соціокультурних інституцій; розглянути можливості меморіальних музеїв у контексті сучасних тенденцій соціалізації їх змісту роботи; обговорити із фахівцями музейної справи комунікаційний потенціал сучасних музеїв. Очолив делегацію Олександр Петрович Реєнт – голова Національної спілки краєзнавців України, заступник директора Інституту історії України НАН України, член-кореспондент НАН України, до її складу увійшли Р. В. Маньковська – заступник голови Національної спілки краєзнавців України, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, С. Д. Гальчак – голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук, О. Г. Бажан – перший заступник головного редактора журналу «Краєзнавство» Національної спілки краєзнавців України, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, О. І. Лупандін – науковий співробітник Інституту історії України НАН України, Я. Л. Примаченко – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, С. Р. Бабушко – завідувач кафедрою іноземних мов Інституту туризму ФПУ, кандидат філологічних наук, Л. С. Соловей – старший викладач кафедри іноземних мов Інституту туризму ФПУ, голова краєзнавчого осередку в інституті, кандидат педагогічних наук та краєзнавці Києва. Програма експедиції передбачала зустрічі із краєзнавчим активом області, презентації краєзнавчих видань Спілки, відвідання музейних закладів Житомира, Бердичева, у селах Кмитів Коростишівського району і Романівка Попільнянського району, а також обговорення актуальних проблем музейного краєзнавства.
Знайомство із музейною Житомирщиною розпочалось із, на жаль, маловідомого сучасникам закладу – Кмитівського музею образотворчого мистецтва ім. Й. Д. Буханчука. Унікальний сільський художній музей носить ім’я уродженця сусіднього села Студениці, колекціонера та шанувальника мистецтва Йосипа Дмитровича Буханчука, який у 1974 р. передав власну колекцію із 664 творів мистецтва спершу у школу, а згодом особисто опікувався будівництвом спеціальної будівлі для музею, продовжував поповнювати фонди тоді ще народного музею. Рідкісний випадок, коли проект музейного приміщення був виконаний на замовлення спеціально для експонування художніх творів у селі Кмитів, здійснений творчою групою під керівництвом відомого архітектора, професора І. І. Фоміна, головним архітектором проекту був М. Ю. Сєвєров. Оригінальним і сучасним є вирішення архітектоніки приміщення, яке вдало враховує природне освітлення просторих 10 залів музею.
Директор музею Ярослав Олексійович Хитрий розповів про історію закладу, який був відкритий у 1985 р., наголосив, що нині колекція музею нараховує біля 3000 творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. В експозиції представлені роботи видатних майстрів: Є. Мойсеєнка, В. Орешнікова, Ю. Кугача, А. Осипова, Ю. Подляського, В. Коненка, Д. Налбандяна, В. Рейхета, О. Шовкуненка, С. Григор’єва, М. Максименка, М. Глущенка, Т. Яблонської, графіків: А. Кібріка, Г. Верейського, В. Рудакова, Л. Сойфертіса, М. Дерегуса, В. Касіяна, А. Кокоріна, А. Гончарова, скульпторів: К. Білашової, Л. Буківського, В. Горєвого, А. Куща та інших. Музейне зібрання дає можливість ознайомитись з творами талановитих представників різних національних шкіл мистецтва. Лише постійна експозиція нараховує близько 750 художніх творів. Музейники розповіли про створення стаціонарних та пересувних виставок, поповнення музейних збірок, роботу з рідними та колегами видатних художників, краєзнавцями, колекціонерами, підприємствами художнього промислу та Національною академією мистецтв України. Учасники експедиції обговорили тематику екскурсій та лекцій, які проводяться у музеї, досвід залучення місцевих мешканців, учнів навколишніх сіл та широкого загалу до відвідування надзвичайно змістовної і цінної музейної колекції, висловили низку рекомендацій щодо використання форм та методів музейної педагогіки, а також пропозиції із активізації рекламної діяльності закладу, який необхідно обов‘язково включити до туристичних маршрутів України.
За програмою науково-краєзнавчої експедиції у приміщенні Літературно-меморіального музею В. Г. Короленка у Житомирі відбулась зустріч із представниками органів місцевої влади, засобів масової інформації та краєзнавчим активом області, а також анонсована презентація краєзнавчих видань Спілки. Учасників зібрання привітав перший заступник голови Житомирської обласної ради Володимир Юрійович Арешонков. Він привернув увагу на значення краєзнавства у сьогоденні, особливо у вихованні молодого покоління, проінформував про краєзнавчі проекти місцевих органів влади спільно із обласною організацією краєзнавців. Зокрема, обласна рада виділила 6 млн. грн. на ремонт одного із найкращих музеїв України – Житомирського обласного краєзнавчого музею. У виступах начальника обласного управління культури Житомирської ОДА, народного артиста України Юрія Григоровича Градовського та депутата обласної ради Віктора Степановича Балюрка переконливо звучала думка, що патріотизм до Батьківщини починається із любові до рідного краю, і краєзнавство спроможне через дослідження історії міста чи села піднести цю ідею серед громади і реалізувати її.
Голова Національної спілки краєзнавців України О. П. Реєнт висвітлив питання, які хвилювали аудиторію – про соціально-політичні виклики у сучасному суспільстві, місце і значення громадських організацій у ньому, роль краєзнавства у зміцненні духовних засад суспільства, формуванні національної гідності та суспільної свідомості, повноцінне використання краєзнавчого потенціалу у створенні системи національної освіти, діяльності бібліотечних установ та туристичних організацій. Вчений зупинився на значенні музейної галузі у всебічному ствердженні гуманістичних цінностей у суспільстві, інтеграції національної спадщини у культуру світового співтовариства, наголосив, що музей є дієвим засобом подолання духовної ентропії – процесу знецінювання морально-етичних принципів у сьогоденні.
Очільник Спілки ознайомив загал із краєзнавчими виданнями. До 200-річного ювілею Кобзаря підготовлено унікальну колективну працю «Україна Тараса Шевченка» за участю усіх регіональних організацій, де вперше у єдиному комплексі розглядається краєзнавчий аспект шевченківської теми у всеукраїнському контексті. У книзі представлено міста і села, в яких перебував Тарас Шевченко, висвітлюється середовище спілкування і творчості митця, розкривається присутність Кобзаря у всіх аспектах народної пам’яті, увічнення його імені у музеях, світлицях та пам’ятниках, через діяльність товариств, клубів, студій, присвяту мистецьких і народних творів, видання творів Т. Г. Шевченка та праць про нього у краї за роки незалежності. О. П. Реєнт повідомив, що за ініціативи Спілки під час експедиції на Черкащину спільно із Музеєм однієї книги «Кобзаря» Т. Шевченка, єдиним у світі, підготовлено і видано книгу про унікальні раритети із фондів музею. У жовтні 2014 р. Спілка проведе у Шевченківському національному заповіднику у м. Каневі ХІІІ Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію «Краєзнавча Шевченкіана України», присвячену 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Регіональні організації Спілки проводять низку заходів зі вшанування 200-річного ювілею Тараса Шевченка, які стають помітними подіями у культурному житті регіонів.
Широкій громадськості були представлені книга документів та матеріалів науково-краєзнавчих експедицій Спілки за 2009 – 2013 рр. під назвою «Духовні джерела», збірник лауреатів Премії імені Д. Яворницького «Материк краєзнавства», матеріали Других краєзнавчих читань пам‘яті академіка Петра Тронька «Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України» підготовлені спільно із Національною історичною бібліотекою України та чергове число журналу «Краєзнавство» – №1 за 2014 р.
Відзначивши роботу Житомирської обласної організації, до розбудови якої доклав багато років подвижницької праці учений і громадський діяч, лауреат Премії імені Д. Яворницького НСКУ Михайло Юхимович Костриця, О. П. Реєнт подякував особисто Л. П. Грузській за організацію у проведенні експедиції, вручив нагороди активістам краєзнавчого руху Житомирщини – відомому письменнику Василю Марцельовичу Врублевському, директору краєзнавчого видавництва «Волинь» та знаному досліднику Георгію Павловичу Мокрицькому, та спілчанські квитки новоприйнятим членам НСКУ: декану історичного факультету Житомирського державного університету ім. І. Франка, доктору історичних наук Івану Івановичу Ярмошику, директору Музею космонавтики ім. С. Корольова, кандидату філософських наук Ірині Дмитрівні Дячук, заступнику голови Олевської районної ради Юрію Віталійовичу Халімончуку.
З інформацією про діяльність краєзнавчої організації та стан музейної справи в області виступила Л. П. Грузська. Вона підняла також проблему відвідування музеїв, зазначивши, що протягом року в Україні їх відвідують близько 20 млн. осіб, що набагато менше, ніж у країнах світу. Зарубіжні музеологи визначили таке поняття, як «люди музейного типу», який формується із врахуванням рівня освіти, достатку і досвіду ознайомлення з музеями із дитинства. Нам необхідно активно формувати традицію відвідування музеїв, починаючи з родини та школи. Розширення контактів музею і людини сприяє підвищенню ролі музею у суспільному житті, а також приносить економічний ефект, що є немаловажним у розвитку галузі. Досвід багаторічної музейної роботи переконує, що мало хто, ознайомившись з музейною експозицією, залишається байдужим до унікальних пам’яток, емоційне сприйняття яких підсилюють змістовна розповідь співробітників та використання технічних засобів. Проте, щоб пробудити бажання відвідувачів ознайомитися з колекцією, необхідно розвивати комунікативні можливості, залучати різноманітні форми співпраці з музейною аудиторією зі всіма її соціальними, професійними, віковими та іншими особливостями.
В обговоренні актуальних питань діяльності музеїв взяла участь заступник голови Спілки, музеєзнавець Р. В. Маньковська, наголосивши, що наше суспільство змінилося під впливом інформаційних технологій і вони відкривають перед музеями нові можливості, а використання мультимедійних та інтернет технологій позитивно впливає на взаємодію музеїв і суспільства. Останнім часом особлива увага приділяється дослідженню музейної аудиторії, використовуючи при цьому нові технології. Соціологи можуть отримувати необхідну інформацію про відвідувачів, їхні запити, культурні потреби, що є важливим при розробці стратегії розвитку закладу. Музейники європейських країн цим питанням присвятили першу конференцію з дослідження і оцінки музейної аудиторії, яка відбулася в Берліні 27 – 28 лютого 2014 р. На ній обговорювались інноваційні проекти дослідження аудиторії, а також можливості застосування новітніх технологій у музейних комунікаціях. Р. В. Маньковська наголосила, що вирішення завдань сучасної музейної комунікації базується на міждисциплінарному підході і потребує залучення музеєзнавчих, педагогічних, соціологічних та психологічних методів дослідження.
Заступник голови НСКУ підкреслила також, що Спілка значну увагу приділяє музейному краєзнавству, дослідженню історії музейної справи України: проведено Перший Всеукраїнський конкурс громадських музеїв, у с. Халеп‘є на Обухівщині Київської області відкрито Літературний музей Івана Франка на Дніпрі. У 2011 р. НСКУ з метою репрезентувати музейні колекції України започаткувала медіа-проект «Музейні скарби України», основною темою якого стало гасло: «Музеї – скарбниця української культури: погляд крізь століття». Учасники проекту поставили унікальне завдання представити широкому загалу історію розвитку музейної справи України від виникнення перших музеїв на поч. ХІХ ст. до сучасних інновацій в музейництві, розкриваючи основні етапи процесу формування музейної мережі та особливості змісту музейних експозицій. Культурологічний проект Національної спілки краєзнавців України «Музейні скарби України» покликаний відкрити суспільству глибину і могутність української культури, унікальність і неповторність історико-культурної спадщини, збереженої в музеях протягом століть, привернути увагу української та світової громад­ськості до широкого науково-просвітницького, пізнавально-виховного, духовно-естетичного потенціалу музеїв.
Учасники експедиції оглянули експозицію Літературно-меморіального музею Володимира Галактіоновича Короленка, де ознайомилися із життям і діяльністю визначного літератора, публіциста, критика і правника. У цьому ошатному будиночку пройшли 13 років дитинства та ранньої юності письменника. Завідуюча музейним закладом Віра Дмитрівна Мороз розповіла про відкриття музею 27 липня 1973 р., у день 120-річчя від дня народження В. Г. Короленка. Нині основний музейний фонд нараховує понад 10 тис. музейних предметів. Вона розповіла про його твори, в яких відображено житомирський період життя В. Г. Короленка («Ночью», «Парадокс», «Моё первое знакомство с Диккенсом», «История моего современника»), звернула увагу на меморіальні речі родини, прижиттєві видання письменника та його сучасників, представила твори графіки, живопису, скульптури, прикладного мистецтва, присвячені земляку та його часу. У музеї постійно відбуваються різноманітні науково-освітні заходи за творами В. Г. Короленка, а також з народознавчої тематики, літературно-музичні вечори, творчі зустрічі у літературній вітальні. Учасники експедиції обговорили питання модернізації експозиції, запропонували використати новітні технології у відтворенні самобутнього світу письменника, представити місця проживання письменника не лише фотографіями та картами, але і за допомогою мультимедійного показу.
Музейний простір України важко уявити без унікального закладу Житомира – Музею космонавтики ім. С. П. Корольова. Саме в цьому місті народився і провів дитинство видатний учений ракетно-космічної галузі та засновник практичної космонавтики. Учасники експедиції відвідали Меморіальний будинок-музей академіка С. П. Корольова та експозицію «Космос», де через особисті речі видатного земляка та його родини розповідається про життя та діяльність геніального конструктора. Розвиток космонавтики представлений макетами супутників, елементами космічних кораблів, їхніх вузлів й агрегатів. Відвідувачі із зацікавленістю оглядають місячний ґрунт – капсулу із землею з Місяця, яку подарувало музею NASA, спускний апарат космічного корабля «Союз-27», що побував у космосі, костюми космонавтів, зразки їжі для них. Директор музею Ірина Дмитрівна Дячук на зустрічі з науковцями розповіла про історію формування колекцій, участь у створенні музею матері С. Корольова — М. М. Баланиної, доньки — Н. С. Корольової, дружини — Н. І. Корольової, його друзів, колег. Музейниця означила основну філософську ідею експозиції – єдність людини та космосу, звернула увагу на особливості побудови експозицій науково-технічних музеїв, поділилася багаторічним досвідом співпраці з вченими Національної академії наук України та інших країн. У музеї впроваджено новітні технології, зокрема, відкрито сучасний стерео-кінозал, який дає відвідувачам можливість побачити галактику в стереозображенні, створено спеціальне світлове та музичне оформлення, що перетворює статичну експозицію у неординарну інсталяцію. Під кінець зустрічі О. П. Реєнт відзначив плідну працю співробітників обох музеїв, їх внесок у розвиток музейної справи Житомирщини та України, побажав колективу поширювати досвід їхньої роботи із відвідувачами серед інших музейних закладів країни.
Нещодавно, у травні 2013 р. Житомир збагатився оригінальним, першим в Україні музеєм Бориса Лятошинського – видатного українського композитора, диригента, педагога, одного із основоположників модерного напрямку в українській музиці. Заклад розміщено в музичній школі №1, яка носить ім‘я корифея української культури. На місці батьківської хати встановлено пам‘ятник композитору, його іменем названо одну із вулиць Житомира. Делегація Спілки ознайомилась із унікальними архівними документами, фотознімками, нотами, платівками, предметами інтер’єру та побуту, особистими речами, переданими музею спадкоємцями Бориса Лятошинського, хранителями його меморіальної кімнати в Києві – подружжям Дмитра й Тетяни Гомонів. Документи, меморіальні експонати, рояль маестро, що відтворений на полотні з портретом композитора художником Юрієм Дубініним, розповідають про тернистий життєвий і творчий шлях видатного композитора, передають дух тієї епохи, в якій він жив і творив. Авторами унікальної експозиції є директор музичної школи №1 Валентина Чудовська та працівники обласного краєзнавчого музею кандидат мистецтвознавства Ірина Копоть і Людмила Журавська. Учасники експедиції відзначили вдалу художню концепцію оформлення експозиції, здійснену художником Ю. Дубініним, яка не лише гармонійно поєднує музейні предмети, але й підкреслює раритетні пам‘ятки у музейному показі. Виступом учнів музичної школи, які на роялі композитора виконали його твори, завершився насичений перший день експедиції.
Знайомство із музеями Житомирської області члени експедиції продовжили у місті Бердичеві, яке своєю історією сягає початку ХV ст. Екскурсію містом провів директор Музею історії міста Бердичева, голова правління міської організації Спілки, Лауреат премії імені академіка Петра Тронька НСКУ Павло Степанович Скавронський. Краєзнавець торкнувся основних етапів розвитку міста, зупинився на дискусії серед краєзнавців щодо походження його назви, пояснив зміст сучасного герба міста, на якому зображено бойову сокиру – бердиш (вважається, що назва міста походить від слова берда – так називали бойову сокиру у слов‘ян) та жезл бога торгівлі Меркурія, що символізує минуле міста, як одного з основних центрів торгівлі, вигідно розташованого на перехресті шляхів із Західної Європи до Росії. Із 1765 р. тут щорічно відбувалося 10 ярмарків, куди з’їжджалися купці з Києва, Чернігова, а також з Галичини, Прусії, Туреччини, Австрії, Росії.
Серед історико-архітектурних пам‘яток міста виділяється Бердичівський історико-культурний заповідник. Архітектурний комплекс ХV-ХVІІІ ст. включає стіни фортеці з вежами, прибрамний корпус та костьол. У 1627 р. київський воєвода Януш Тишкевич заснував кляштор, а у 1630 р. подарував замок католицькому ордену Босих Кармелітів на знак подяки за звільнення із татарського полону. Святинею храму (він був у 1991 р. повернутий релігійній громаді) є ікона Божої Матері Бердичівської, яку ще у 1647 р. київський єпископ Станіслав Заремба оголосив чудотворною, а 1998 р. відбулась її коронація. У 2011 р. в костьолі створено Всеукраїнський Санктуарій Матері Божої Святого Скапулярію. Члени делегації оглянули костьол Святої Варвари, який було споруджено у 1759 – 1781 рр., де 14 березня 1860р. вінчався з графинею Евеліною Ганською відомий французький письменник Оноре де Бальзак. Краєзнавці Бердичева старанно зберігають історію свого міста, де століттями мирно вживались українці, євреї, поляки, росіяни та інші нації, вшановують пам‘ять видатних земляків, люблять повторювати за письменником Шоломом Алейхемом, що Бердичів – це єврейський Париж.
Під час відвідання Музею історії міста Бердичева відбулась зустріч членів експедиції із колективом музею та місцевими краєзнавцями. На зібранні заступник міського голови Бердичева Іван Омелянович Демусь розповів про перспективи розвитку міста, наголосив на гуманітарній складовій у діяльності місцевої влади та ролі колективу музею у культурному житті Бердичева. Голова НСКУ О. П. Реєнт поділився планами Спілки на майбутнє, представив її творчий доробок, відзначив роботу краєзнавців місцевого осередку, зокрема досвідченого організатора і дослідника П. С. Скавронського, вручив йому Подяку НСКУ, а також членські квитки Спілки науковим співробітникам музею Ларисі Василівні Коломієць та Наталії Миколаївні Захарчук.
Після зустрічі краєзнавці оглянули експозицію музею, який своєю драматичною історією сягає у 1925 р. і тісно пов‘язаний з іменем видатного вченого і музеєзнавця Теодосія Мовчанівського. Саме він запропонував, щоб зберегти будівлю колишнього монастиря Босих Кармелітів, створити тут заповідник. Значна частина унікальних колекцій була втрачена під час Другої світової війни, монастир зазнав значних руйнувань. Поступове відродження закладу в післявоєнний час було обірване розпорядженням влади про передачу фондів Бердичівського історичного музею до Житомирського краєзнавчого. Із 1954 р. у Бердичеві не було музею, він припинив своє існування. І лише через тридцять років, у 1984 р., у місті знову було відкрито краєзнавчий музей. Тривалий час він перебував у не пристосованих для музейного показу приміщеннях, та після реставрації кляштору Босих Кармелітів музей розмістили у просторій двоповерховій будівлі й урочисто відкрили 22 серпня 2003 р. У 7 експозиційних залах представлена історія міста, традиції та культурні досягнення його мешканців. Унікальним експонатом музею є Євангеліє 1780 р., надруковане старослов’янською мовою в окладі виготовленому в друкарні кляштору Босих Кармелітів із зображенням Розп’яття Ісуса Христа та образу Матері Божої Бердичівської. Зберігається турецька нагорода «Орден Меджибіс» за самовідданість та вірність, також рідкісний знак Петрово – Полтавського кадетського корпусу, виготовлений до його 50-річчя. У 2010 р. заклад поповнився музеєм освіти м. Бердичева та музеєм воїнів-інтернаціоналістів.
Працівники музею постійно проводять загальноміські заходи: тематичні, фото та мистецькі виставки, зустрічі з цікавими особистостями, концерти художніх колективів. Вони розгорнули широку роботу із розробки туристичних маршрутів містом. Спілкуючись із музейниками, пересвідчуєшся у їх невтомному бажанні розвивати заклад, залучати фахівців до експозиційного оформлення залів, осучаснення концептуальних підходів у роботі музею, виробленні різноманітних форм у його комунікаційній діяльності.
Із Житомирщиною пов‘язане ім‘я видатного українського діяча культури Максима Тадейовича Рильського, тому Романівський літературно-меморіальний музей-садиба М. Т. Рильського увійшов до маршруту експедиції. Музей був відкритий для відвідувачів у 1990 р. у меморіальному приміщенні, яке належало родині Рильських. Завідуюча музейним закладом Марія Дмитрівна Авраменко провела делегацію садом, посадженим Максимом Тадейовичем. Краєзнавці відвідали пам’ятні місця, пов’язані із М. Рильським, вшанували на місцевому цвинтарі пам‘ять батька поета Тадея, його матері Меланії та брата Богдана. У 4-х залах музею представлені матеріали про родину поета, експонати, пов’язані з життям М. Т. Рильського в Романівці, а також численні документи, книги, фотографії, особисті речі, які розповідають про творчий шлях, громадську діяльність, захоплення видатного українського поета та про життєві долі багатьох талановитих людей пов’язаних з родиною Рильських. У цьому будинку деякий час діяла сільська школа, в якій у 1918 – 19 рр. вчителював М. Т. Рильський, про що засвідчує відтворений клас старої сільської школи. Спершу у 1965 р. при школі відкрили музейну кімнату, згодом весь будинок віддали під музей. Колектив музею започаткував проведення літературно-мистецьких свят «Романівська весна», яким вшановують славний рід Рильських, українське поетичне слово і плекають любов до рідної землі.
Музейники активно залучають до екскурсій та заходів учнів місцевої школи, які спільно із працівниками музею провели для учасників експедиції літературно-тематичну екскурсію. У невеличкому селі на Житомирщині натхненно працюють подвижники української культури та музейної справи. Їхні сучасні підходи у музейному показі, креативні задумки екскурсійної роботи варті поширення серед інших українських музеїв.
На підсумковому круглому столі учасники експедиції обмінялись враженнями та думками щодо ролі краєзнавства у сучасному житті, взаємодії музеїв та суспільства. Л. П. Грузська зупинилась на формах комунікації музею і суспільства, які, на думку музейниці, визначаються специфікою музейних установ. Музейна комунікація має зміцнювати партнерські зв‘язки музею із науковцями, залучати молодих людей до музейного простору, сприяти інтелектуальному розвитку людини. На тому, як сучасні суспільні виклики вимагають розвитку поряд із традиційними нових напрямів діяльності музею, наголосила Р. В. Маньковська. Такі форми як експозиційно-виставкова, просвітницько-освітня, видавнича в умовах інформаційно-технологічного розвитку необхідно доповнювати можливостями музейної педагогіки, засобами новітніх комунікаційних технологій. Як дієвий засіб комунікації з суспільством, музеї активно використовують засоби масової інформації, радіо, телебачення, газети, журнали, інтернет-видання, які допомагають сформувати зацікавленість громадян у відвідуванні музеїв. Думку Р. В. Маньковської підтвердила М. Д. Авраменко, яка відзначила: чим більше музейний захід висвітлюється у засобах масової інформації, тим кількість відвідувань експозиції чи виставки стає більш масовою. На жаль, треба відзначити, що інформації про музеї у медіа-просторі України ще досить недостатньо, її обсяг набагато менший і дуже поступається сюжетам про різноманітні форми розваг.
Узагальнюючи роботу експедиції, голова Національної спілки краєзнавців України, заступник директора Інституту історії України НАН України, член-кореспондент НАН України О. П. Реєнт підкреслив, що музеї у сучасному суспільстві розглядаються як невід’ємна складова його соціокультурного простору, а музейна діяльність передбачає широкі контакти з громадськістю, тому комунікативна функція набуває особливої ваги у взаємозв’язках музею та суспільства. Відвідавши сім музеїв Житомирщини можна констатувати, що поряд із традиційними формами музейної комунікації, в умовах інформаційно-технологічного розвитку з’являються сучасні засоби взаємодії музею і суспільства, спрямовані на розширення сфери впливу музейних закладів на громадськість. Розвиток інформаційних технологій, що базуються на використанні комп’ютерів та телекомунікаційних систем, спонукає музеї переходити до більш перспективних форм комунікації. Музейне краєзнавство, яке вдало поєднує професійний підхід музейників та краєзнавчу складову їх діяльності, вбираючи інформаційно-технологічні інновації, вибудовує оригінальну систему комунікацій і займає важливе місце у соціокультурному просторі сучасного суспільства.

Руслана Маньковська

Сердечні співчуття

Сердечні співчуття...

23 квітня 2014 року перестало битися серце Миколи Юхимовича Костриці – доктора географічних наук (з 2007 р.), професора, президента Товариства дослідників Волині, першого голови Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців (нині – НСКУ), відмінника народної Освіти України, лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2010) та премії ім. Дмитра Яворницького (2012 р.). Президія правління НСКУ висловлює сердечні та щирі співчуття членам Житомирської обласної організації НСКУ, рідним і близьким видатного дослідника Волинського краю.

Микола Юхимович народився 20 вересня 1942 року в родині житомирських службовців.
У 1961 році Микола Юхимович став студентом географічного факультету Київського державного (нині – Національного) університету імені Т. Г. Шевченка. Отримавши диплом про вищу освіту, у серпні 1966 року Микола Костриця прибув на роботу вчителем до села Хижники Старокостянтинівського району на Хмельниччині.
Працював вчителем, викладачем у вищих навчальних закладах Житомира, Києва, завідувачем кабінету географії Київського обласного та Центрального інституту удосконалення вчителів, з 1999 року – завідувач кафедри Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
У 1990 році виступив одним із ініціаторів Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, яке діяло в регіоні у 1900—1920 роках, обраний його віце-президентом, а з 1993 року — президентом і відповідальним редактором наукових праць Товариства «Велика Волинь».
У березні 1989 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук при Ленінградському педагогічному інституті ім. О. І. Герцена.
У червні 1995 р. присвоєне вчене звання доцента кафедри суспільних наук.
У 2007 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук зі спеціальності «Історія географії».
Неодноразово обирався делегатом з’їздів Всеукраїнської спілки краєзнавців. Багато років успішно очолює Житомирський обласний відділ Українського географічного товариства, входить до його Вченої ради, є дійсним членом вченої ради Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському державному університеті, дійсним членом зарубіжного Українського історичного товариства імені Михайла Грушевського (штат Огайо, США), географічної секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові.
У 2010 р. присвоєне звання «Почесний краєзнавець України».
Нагороджений Дипломом лауреата Огієнківської премії 2010 р. в галузі громадської, політичної і духовної діяльності, відзначений Подякою Кабінету Міністрів України, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2011 р.), відзнакою «За заслуги перед містом» (Житомиром) ІІІ ступеня, Почесною грамотою Академії педагогічних наук України, грамотами і дипломами ряду громадських організацій.
Праці: Костриця М. Ю. Житомир в житті видатного польського письменника Юзефа Ігнаци Крашевського. — Житомир; Вид-во «Волинь», 2002, −18 с. іл.; Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. Історико-географічний словник Житомирщини, Житомир, 2002.; Костриця М. Ю., Тарабукін О. О. Первіснообщинний лад на Житомирщині: Підручна книжка для учнів, студентів, вчителів / За заг. ред. М. Ю. Костриці. — 2004.; Костриця М. Ю., Мокрицький Г. П. Преображенський кафедральний собор у Житомирі. — К, 2004.; Костриця М. Ю. Рідний край — Житомирщина. Київ: Мапа, 2005. — 160 с.; Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської: історико-краєзнавчі нариси. — У 2-х тт. — Житомир, 2005.; Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомир: Підручна книжка з краєзнавства. — Житомир, 2007.; Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю., Тимошенко В. І. Історико-географічний словник Малинщини. — Малин, 2005.; Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті. — Житомир: М. А. К. — Житомир, 2001. — 360 с.; Костриця М. Ю. Українське географічне краєзнавство: історія, методологія, постаті, практика. — Житомир: Косенко, 2006. — 444 с.; Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історичний досвід і сучасні завдання // УГЖ. — 1995. — № 4. — С. 50-53.; Костриця М. Ю. До 150-річчя від дня народження М. М. Миклухо-Маклая // УГЖ. — 1996. — № 3. — С. 68-69.; Костриця М. Ю. І. А. Фещенко-Чопівський — автор праць з економічної географії // УГЖ. — 1997. — № 2. — С. 65-66.; Костриця М. Ю. Наукове географічне краєзнавство: до питання про предмет і об’єкт вивчення // УГЖ. — 1998. — № 4. — С. 37-39.

Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації

Музейне краєзнавство Житом...

22-23 квітня відбулася науково-краєзнавча експедиція «Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації»

З метою вивчення використання інноваційних технологій у роботі музеїв Житомирщини та популяризації краєзнавчих знань в області 22-23 квітня відбулася науково-краєзнавча експедиція «Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації». Експедиція відвідала провідні музейні заклади в Житомирі, Бердичеві, Попільнянському і Коростишівському районах, зустрілася з науковим і краєзнавчим активом. Серед учасників заходу голова Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт, заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська, прес-секретар НСКУ Євген Букет, голова правління Вінницької обласної організації НСКУ Сергій Гальчак, голова правління Житомирської обласної організації НСКУ Лариса Грузська, Георгій Мокрицький, Павло Скавронський, Олександр Тарабукін, Іван Ярмошик та інші відомі науковці.

В останні десятиліття науково-краєзнавчі експедиції стали дієвою формою залучення широкої громадськості до проблем збереження історико-культурної спадщини України. Національна спілка краєзнавців України в межах власної програми діяльності започаткувала проведення експедицій за участю провідних українських науковців: істориків, археологів, пам’яткоохоронців тощо. В рамках експедицій проводяться тематичні круглі столи, наукові наради та консультації з провідними фахівцями, розглядаються проблеми духовної та матеріальної культурної спадщини України. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009-2013 гроках на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Кіровоградщину, Черкащину, Київщину та Вінничину. Першу цьогорічну експедицію приймала Житомирщина.

Детальніше про науково-краєзнавчу експедицію читайте в ч. 2 журналу “Краєзнавство” за 2014 рік. Звіт про експедицію незабаром буде опубліковано і на сайті НСКУ. Слійдкуйте за оновленнями!

22-23 квітня відбудеться науково-краєзнавча експедиція «Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації» 22 квітня 2014 З метою вивчення використання інноваційних технологій у роботі музеїв Житомирщини та популяризації краєзнавчих знань в області 22-23 квітня відбудеться науково-краєзнавча експедиція «Музейне краєзнавство Житомирщини: суспільно-інтеграційні тенденції та комунікаційні інновації». Експедиція відвідає провідні музейні заклади в Житомирі, Бердичеві, Попільнянському і Коростишівському районах, зустрінеться з науковим і краєзнавчим активом. Серед учасників заходу голова Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт, заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська, перший заступник головного редактора журналу «Краєзнавство» Олег Бажан, голова правління Вінницької обласної організації НСКУ Сергій Гальчак, голова правління Житомирської обласної організації НСКУ Лариса Грузська, Георгій Мокрицький, Павло Скавронський, Олександр Тарабукін, Іван Ярмошик та інші відомі науковці. В останні десятиліття науково-краєзнавчі експедиції стали дієвою формою залучення широкої громадськості до проблем збереження історико-культурної спадщини України. Національна спілка краєзнавців України в межах власної програми діяльності започаткувала проведення експедицій за участю провідних українських науковців: істориків, археологів, пам’яткоохоронців тощо. В рамках експедицій проводяться тематичні круглі столи, наукові наради та консультації з провідними фахівцями, розглядаються проблеми духовної та матеріальної культурної спадщини України. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009-2013 гроках на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Кіровоградщину, Черкащину, Київщину та Вінничину. І ось тепер естафету приймає Житомирщина. У Житомирі 22 квітня о 15.00 учасників заходу приймає літературно-меморіальний музей В.Г.Короленка.

Джерело: http://zhitomir-online.com/kultura/28996-22-23-kvitnya-vidbudetsya-naukovo-krayeznavcha-ekspedyciya-muzeyne-krayeznavstvo-zhytomyrschyny-suspilno-integraciyni-tendenciyi-ta-komunikaciyni-innovaciyi.html

«Радісна мисль», осяяна Богом

«Радісна мисль», осяяна Бог...

Національна спілка краєзнавців України вже вкотре організовує експедиції країною. Одинадцята присвячена Житомирщині, а саме Радомишлю та його ролі в культурній спадщині України. Ця експедиція, яка відбулася у межах Всеукраїнської науково-практичної конференції “Культурний простір Житомирщини-Волині XIX—XX ст.”, приурочена до 75-річчя Житомирської області. Метою візиту до Радомишлю було відвідання однієї з туристичних перлин Житомирщини — Музею української домашньої ікони Ольги Богомолець.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Фото автора

Радомишлю понад 1500 років. Уперше згадується у писемних джерелах 1150 року як місто, що мало назву Мичеськ, від назви річки Мика, а потім Микгород (до речі, микатись із давньослов’янської означає “жити” або “існувати”). Місто постійно потерпало від набігів кримських татар. 1569 року виникла радісна “мисль” перенести його на правий берег річки Тетерів, тож від радісної мислі й місто було так названо. У джерелах зустрічається з 1569 року назва Радомисль, а з 1936-го й донині — Радомишль. 1612 року архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Платенецький заснував тут першу в Центральній Україні паперову фабрику. Досі папір завозили з Німеччини. Радомишльські папірні виготовляли папір із коноплі, льону, кропиви, додавали туди лушпиння часнику й цибулі. Тому він був грубим, мав жовтувато-сірий колір, а часник і цибуля захищали його від шкідників. 1616 року на радомишльському папері вийшло перше друковане видання Києво-Печерської лаври “Часослов”. Папірня стояла на надійному природному фундаменті — гранітній скелі (15 метрів углиб, пласт граніту тягнеться 7 кілометрів). Вона пропрацювала 80 років і була зруйнована унаслідок козацьких повстань військом Богдана Хмельницького. Ще 100 років після знищення папірні Києво-Печерська лавра друкувала видання на радомишльському папері.
До 1901 року будівля (крім цокольного поверху) стояла зруйнована. 1901 року архітектор Пихоцький збудував на ньому млин у романському стилі. Млин працював на енергії води, а пізніше став електричним і працював до часів незалежності України. 2007 року міська рада виставила будівлю на продаж. Ольга Богомолець шукала приміщення для своєї колекції домашніх образів, тому цей занедбаний район і зруйновану будівлю млина викупила її сім’я. Нині на території папірні унікальний музей домашньої ікони. Навіть не віриться, що п’ять років тут було міське сміттєзвалище… До речі, перед тим, як розпочати реставрацію будівлі, звідси вивезли 60 тонн сміття.
Нас зустріла екскурсовод Оксана Лисак. Вона розповіла, що навколо папірні було засновано поселення, яке мало таку ж назву — Папірня. Спочатку це була окрема територіальна одиниця, а згодом вона увійшла до складу Радомишля.
Перед очима розкинувся насипний острів у формі серця. На ньому стоїть пам’ятник матріархату — скіфська баба (V ст. до нашої ери), яку знайшли на Запоріжжі, коли орали поле. По краю острова розцвітають тюльпани й маки. Тут започаткована нова традиція: молодята, які поєднують долі у замку в обрядовій залі, садять на острові дерева або квіти…
Також на території музею дуже багато оригінальних скульптур Архангела Михаїла, завезених із Західної України (кінець XVIII—початок XIX століття).
Ось ми в музеї. У маленькому куточку під назвою “Соціалістичний реалізм” зібрано знівечені ікони, які постраждали переважно за часів атеїзму. Тут скриня, виготовлена з образів, віконниці, зроблені з ікони Миколи Чудотворця, наскрізь проколотий образ Святої Олександри, образ Богородиці, який побував у вогні, образ Миколи Чудотворця, прострелений кулею. Ці понівечені лики нагадують, що ми втрачаємо свою душу.
Є ікони, на яких один образ накладався на інший. Пані Оксана повідала, чому так відбувалося. Виявляється, є дві версії. Перша — чудесна, коли сильніший і більш намолений образ проступав на слабшому. А інша версія практично-побутова: раніше хімічних реагентів, які б зчищали патину, не пошкоджуючи фарбу, не було. Патину зчищали дрібним піском, тому й зчищалася фарба.
У залі “Душа України” представлено домашні іконостаси Центральної України, написані переважно на початку ХІХ століття і народними, і професійними майстрами. Народні майстри особливо не виписували дрібні деталі, складки одягу й тілобудову святих. Усю свою любов і майстерність вони вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені. Це свідчення того, що українці Бога не боялися, а любили його. За такими іконостасами можна було дізнатися про українську родину майже все: від імен господарів до дат родинних свят. Такі іконостаси займали майже весь периметр української оселі. Кожна українська родина мала свій іконостас.
Іконостаси, написані професійними майстрами в монастирських школах і монастирях, проходили кілька рівнів написання. Учень прописував лише тло і дрібні деталі, підмайстер малював тіла і одяг, а майстер — лики святих. Таке майстрові дозволялося робити через 10—15 років його навчання.
Тут, у музеї, можна побачити і предмети побуту, зокрема українські амфори, сплетені з лози і соломи. Вони були поширені на Поліссі. У них перевозили не лише зерно, а й воду, молоко, вино, пиво. А ось і вулик, на якому написані образи святих Зосима і Саватія, покровителів пасічників, та борть для диких бджіл.
Зала “Регіони України” відображає шлях завдовжки у три століття (ХІХ, ХХ, ХХІ), який пройшли образи, та цілий пласт регіональних особливостей іконопису, адже кожний регіон України малював свого бога таким, яким він його бачив.
Образи на блакитному тлі — з Полтавського регіону. Тло неба і надзвичайно сяючі німби, а малювали їх на дубові. Сильний образ “Неопалима купина”, який захищав від пожеж. Але українці вважали, що було дві пожежі: зовнішня, яка спопеляла все навкруги, а інша — внутрішня, коли людина мала побороти в собі ненависть, жадобу, пристрасть тощо.
Увагу привертають фото родин української, російської і польської аристократії, які були придбані в антикварних магазинах. Ці фото, як і образи, стали непотрібні нащадкам і тому вони знайшли свою домівку у цьому залі.
Образи Київського регіону на перший погляд дуже суворі. А суворими вони здаються через колір. Це був величезний вплив Києво-Печерської лаври. Для цього регіону характерні темні кольори німбів: темно-зелений, темно-синій, чорний, це давало додаткове враження для лику святого, який наче виходить наперед. За рахунок цього здається, що святі на нас дивляться ніби з космосу. Тут цікавий образ пророка Іллі, який їде на колісниці, а внизу сидить пророк Сансей. Чому майстер назвав його Сансеєм, невідомо. Мабуть, вплив японської культури…
Для Полісся характерний синьо-зелений колір тла. На цих образах надзвичайно багато рослинності: гілки, дерева, кущі, річки, озера. Тобто все те, що оточувало людей на Поліссі, було втілене в образах. А лики святих — натуральні поліщуки.
Чернігівські образи вирізняються статністю, портретністю і сильним флористичним мотивом. Квітки — від однієї до восьми — це певний язичницький код, який художник вкладав у зображення. На жаль, значення коду залишається поки що невідомим, але деякі науковці пов’язують його з ведами. Цікава легенда, пов’язана з образом “Богородиці-троєручиці”. Іоан Дамаський писав трактат з іконопису. Жив він при царстві халіфа, за наказом якого йому відрубали руку. Він настільки перейнявся цією трагедією, що почав молитися Богородиці і просив дати змогу закінчити трактат. Коли він ліг спати і поклав біля себе праву руку, то вона на ранок дивовижним чином приросла. А коли він закінчив свій трактат, то зі срібла відлив руку і приклав її до образу тієї Богородиці, до якої молився. Відтоді народився сюжет “Богородиця-троєручиця”.
Вплив російських канонів на українські ікони можна побачити в образах Сіверщини. Як відомо, канонічні — безтілесні й беземоційні. Та якщо вдивитися у образи Сіверщини, то лики святих усміхнені, а на блідих обличчях іконописці стали прописувати рум’яна, долучаючи святих до тілесності.
Образи Західної України не схожі на ікони жодного іншого регіону. У гуцульських образах відчувається стрімкість, динамізм, яскравість, багатосюжетність, надзвичайно чітка контурність. Тут немає звичних прописаних світлотіней, які ми звикли бачити на інших образах. Роль світлотіней відігравали чіткі контури. Цікаво й те, що народні майстри в Західній Україні переважно писали на сосні. А перед тим як малювати, дошку натирали часниковою масою. Це дозволяло вберегти її від шкідників, тому образи із Західної України зовсім не пошкоджені й досі пахнуть часником, якщо їх потерти.
Барокові образи, написані в різних регіонах України професійними майстрами (кінець ХІХ століття), вирізняє позолота й чеканка. Такі ікони могли дозволити собі лише заможні українці.
Унікальні образи, написані на склі. Ікони ХХ століття Полтавського регіону дуже схожі на вишивку, хоча насправді намальовані на склі олійною фарбою.
Цікавий гуцульський складень, який із розряду подорожніх або домашніх іконостасів. Подорожнім він ставав тоді, коли гуцул ішов на полонину, а іконостасом — коли повертався додому. Складається з трьох частин, центральний образ завжди залишався цілішим, ніж бокові. Бокові образи складалися з однієї-трьох частин, у кожну був вписаний свій святий.
Ще одна експозиція — вдягнені барокові образи. Українці замовляли лики святих у професійних художників, а вдягали образ, використовуючи клаптики тканини, шкіру, намистинки, фольгу, тасьму тощо. Він мав яскравий і святковий вигляд.
Цікаві ікони, написані темперною фарбою, зокрема два образи Архангела Михаїла. Один із Центральної України войовничий, а інший — із Західної України — тримає ваги в руках, ретельно зважуючи кожну душу і його обличчя при цьому надзвичайно іронічне.
Унікальний експонат XVI століття — придорожній кам’яний образ святого Миколи Чудотворця, до якого навіть можна доторкнутися.
Ікони писали не лише до релігійних сюжетів, а й на події. Так, привертає увагу образ, написаний 1888 року, коли на залізничній дорозі “Крим-Харків” Олександр ІІІ з родиною їхав у Санкт-Петербург і сталася аварія. Потяг зійшов із рейок. Олександр ІІІ тримав на своїх плечах дах вагону, доки його родина і прислуга не вийшли. На чудесне спасіння царської родини і був написаний образ.
Маленька Богородична зала завершує експозицію домашніх ікон. Загалом ми побачили 690 образів (а колекція нараховує 5000). Усі вони були куплені на барахолках або просто даровані. До речі, полотна проходять лише музейну реставрацію, зчищається бруд і патина й закріплюється фарба. Тут зібрано цілий пласт української народної духовності, який міг бути втрачений. А почалася колекція Ольги Богомолець із маленького образу “Святого Устиніана” 15 років тому, коли цю першу іконку пані Ольга купила на барахолці, ледве на неї не наступивши…
Насамкінець екскурсії ми за традицією музею піднялися на вежу, де загадали бажання і вдарили у дзвін. Тож усі мрії обов’язково здійсняться!

Джерело: “Слово Просвіти”

У Житомирі відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція

24 квітня у Житомирському національному агроекологічному університеті відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Культурний простір Житомирщини-Волині ХІХ–ХХ ст.», приурочена до 75-річчя Житомирської області.

Участь у заході взяли понад 60 науковців, краєзнавців, дослідників і письменників із Санкт-Петербургу, Москви, багатьох міст України та Житомирщини.

До організаційного комітету конференції на чолі з заступником голови облдержадміністрації Віктором Балюрком увійшли начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Юрій Градовський, голова обласної організації НСКУ, директор обласного краєзнавчого музею Лариса Грузська, проректор із наукової роботи та інноваційного розвитку Житомирського національного агроекологічного університету Олег Скідан, заступник голови Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Віталій Косенко, кандидат мистецтвознавства, член Національної спілки краєзнавців України Ірина Копоть, заступник директора з наукової роботи Житомирського обласного краєзнавчого музею Наталія Ланчук, голова обласної громадської організації «Руська співдружність» Євген Тіміряєв.

У своєму виступі голова оргкомітету Віктор Балюрко наголосив на важливості проведення подібних конференцій, які розкривають невідомі або мало знані сторінки історії нашого краю. Від імені голови облдержадміністрації Сергія Рижука та голови облради Йосипа Запаловського він подякував університету, який прийняв у себе учасників конференції, краєзнавчому музею й управлінню культури і туризму за організацію.

В рамках конференції у Житомирському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка відбудеться презентація житомирського видання книги російського письменника, доктора культурології, професора Олександра Ласкіна «Дом горит, часы идут». Книга вийшла у світ наприкінці минулого року в Санкт-Петербурзі, а до того друкувалася у періодиці. На початку цього року за ініціативи житомирян її випустили в нашому обласному центрі.

Книга присвячена уродженцю Житомира, студенту Миколі Блінову, який 1905 року у 24-річному віці загинув, захищаючи євреїв під час погрому. «Це єдиний випадок, коли православний християнин відкрито діяв, а не просто, як більшість людей, висловлював співчуття. За це Миколі Блінову в ізраїльському місті відкрили пам’ятник – перший пам’ятник уродженцю України. Він має вигляд постаменту, на якому сидить метелик, що символізує чутливу душу юнака-житомирянина», – розповідає автор книги.