Архів категорії: Київська обласна організація

Вікіекспедиція відвідала Васильків

Вікіекспедиція відвідала В...

Третя українська Вікіекспедиція відбулася. Представники ГО “Вікімедіа Україна” та Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України відвідали місто обласного підпорядкування на Київщині – Васильків.

Експедиція розпочалася у Василькові біля готелю «Ярославна» о 10:00. Спочатку учасники оглянули центральну площу міста. О 10:30 відбулася зустріч учасників експедиції, яку очолював виконавчий директор українського представництва фонду “Вікімедіа” Юрій Йосипович Пероганич, з міським головою Василькова Сергієм Григоровичем Іващенком, заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Олексієм Юрійовичем Шекерою, керівником справами виконавчого комітету Васильківської міської ради Віктором Павловичем Шевченком і головним редактором міської газети “Тисячолітній Васильків” Станіславом Дмитровичем Яценком.

Міський голова С.Г. Іващенко розповів, зокрема, що наступного року за підтримки міської ради планується видати книжку про фортифікаційні споруди міста Василькова, а також буде виділено кошти на реставрацію будинку декабристів, у якому розмістять історико-краєзнавчий музей.

Після завершення зустрічі у супроводі голови Васильківського міського осередку НСКУ Олександра Івановича Бабича члени делегації відвідали Васильківський історико-краєзнавчий музей, який поки що перебуває в приміщенні Будинку культури, а також заплановані об’єкти: дитинець, посад, оборонну лінію кінця 16 — середини 18 століття, Собор Антонія та Феодосія, штаб дев’ятого гусарського київського полку тощо. Частково було реалізовано завдання, які поставили перед учасниками поїздки інші користувачі Вікіпедії. Зокрема, сфотографовано всі християнські храми, річку Стугну, залізничну станцію “Васильків ІІ” тощо. На жаль, зафіксувати ще більше завадив нетиповий для зими сильний дощ, який розпочався у Василькові близько 14:30. Тож, учасники третьої української Вікіекспедиції вирішили повертатися до Києва.

Традиційно відзняті фотоматеріали (а зроблено цього разу кілька сотень світлин) буде розміщено у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Проте, головна мета експедиції – привернути увагу громадськості до археологічних пам’яток міста. На території сучасного міста Василькова дуже добре збереглися рештки земляних фортифікаційних споруд (валів) домонгольської доби (кінця Х – початку ХІ ст.), зокрема дитинця (стан збереженості – близько 75 %) та посаду (стан збереженості – 55-60 %).

Васильківський дитинець мав свою унікальну особливість. Його вал був зведений у вигляді підкови: південно-західна частина дитинця була захищена вертикально викладеною сирцевою кладкою висотою 9-10 метрів. До неї й примикав вал дитинця із заходу та сходу. Як зазначав відомий археолог, дослідник старожитностей Василькова Ю. М. Малєєв, в даному випадку був застосований принципово новий спосіб будівництва оборонних укріплень, не відомий раніше у військовому зодчестві.

У місті збереглися також рештки земляних валів, збудованих наприкінці XVI ст., після надання Василькову 1586 р. Магдебурзького права (стан збереженості – близько 20 %) та земляні редути першої половини XVIII ст. (стан збереженості – близько 20 %).

Домонгольський Василев-Васильків займав центральне місце в постугнянській оборонній лінії, зведеній князем Володимиром Святославичем. Місто відігравало важливе значення в історії Київської Русі та Київщини. Василев-Васильків належав до найбільших міст кінця Х ст. – 1240 р. Так, площа Києва становила – 360-380 га, Галича та Чернігова – по 250 га, Володимира на Клязьмі – 200 га, Василева-Василькова – 160 га, Новгорода – 150 га. Інші відомі міста, в порівнянні з Василевом-Васильковом, були значно меншими за своєю площею (Білгород – понад 100 га, Переяславль – 100 га, Вишгород – понад 80 га, Полоцьк – 80 га, Суздаль – близько 70 га, Смоленськ – 70 га). Інші міста мали значно меншу площу.

Проте археологічно територія домонгольського Василева-Василькова практично не  досліджена. Археологічні розкопки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. носили лише характер розвідок і описів.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. (№ 928) “Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”, на території м. Василькова знаходиться унікальна пам’ятка історії та археології “Городище літописного міста Василева (ІХ століття до нашої ери – ІV століття, ІХ-ХІІІ століття)” (реєстраційний номер пам’ятки історії 100006-Н). Проте, настільки відомо, межі історико-охоронної зони не визначені (!) Це може сприяти руйнуванню валів дитинця та посаду.

Рештки Васильківської фортеці кінця XVI ст. взагалі не розглядаються як пам’ятка історії, археології та військової фортифікації. Хоча Ю. М. Малєєв неодноразово вказував на унікальність цієї пам’ятки, величезну історичну цінність, на необхідність її дослідження та музеєфікації. Ця пам’ятка не внесена до переліку Кабміну та навколо неї не визначені межі охоронної зони.

 

Нині необхідно провести широкомасштабні археологічні дослідження території дитинця, посаду та території міста XVI-XVII століть, а в перспективі – перетворити його в один із важливих історико-туристичних центрів України, наукову базу для вивчення історії України різних періодів, історії фортифікації, історії Церкви, етнографії тощо, створити на території давнього городища музей під відкритим небом.

Євген Букет, Відповідальний секретар Київської обласної організації НСКУ

Перші Макарівські історико-краєзнавчі читання

Перші Макарівські історико...

25 листопада історики, краєзнавці та пам`яткоохоронці Київщини зібралися до Макарова на перші “Макарівські історико-краєзнавчі читання” (власне, про те, що така наукова конференція буде щорічною, їхні організатори і учасники домовилися вже під час роботи читань).

До організації та проведення наукової конференції долучилися практично всі можливі “профільні” установи і організації — зокрема, історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, обласні організації Національної спілки краєзнавців України і Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, Управління культури і туризму облдержадміністрації, районна та селищна влада, громадський актив з організації “Рідне місто”

Головуючим був професор кафедри новітньої історії України КНУ ім. Тараса Шевченка, керівник обласної організації Національної спілки краєзнавців України Григорій Петрович Савченко. Читання проходили в актовій залі районної гімназії, директор якої, заслужений вчитель України, краєзнавець Надія Василівна Ащенко виступила з доповіддю “Ростовська архієрейська школа за часів Димитрія Ростовського”.

Назагал тематика доповідей охоплювала історію у найширшому її розумінні — від таємничої епохи будівництва Змійових валів (історик із Росії Л.Ю.Марченко) до діяльності похідних груп ОУН(Б) на заході Київщини у 1941-му (директор музею КНУ ім. Тараса Шевченка І.К.Патриляк). Особливо слід відзначити “гайдамацько-повстанську секцію”, представлену доповідями “Отаман Бондаренко — останній полковник Коліївщини” (відповідальний секретар обласної НСКУ Є.В. Букет) та “Отамани Соколовські: з історії повстанського руху на Київщині в 1919 році” (краєзнавець О.В.Тунік). В контексті тематики Другої світової війни надзвичайно зворушливо прозвучали дитячі спогади про Бишів зразка 1942-го Ірини Магомедівни Малакової, відомого українського архітектора-реставратора. З цікавістю слухали учасники і гості наукової конференції доповіді відомого українського історика, дослідника церковної історії та шкільництва В.С. Перерви, членів НСКУ з Макарівщини Д.С. Нетреби, В.А. Гедзя, Л.М. Шамоти та І.Л. Годенкова.

Свої доповіді для участі у конференції та майбутньої публікації у збірнику надіслали багато відомих істориків та краєзнавців. Особисто мені випала честь представляти українське відділення фонду “Вікімедіа” (всесвітня інтернет-енциклопедія Wikipedia) та проект “Вікіекспедиція”, який розпочався в серпні цього року саме з Макарівського району. Вранці, по дорозі з Києва, учасники читань (а я цьогоріч — вдруге) завітали до Копилова, щоб оглянути історичну садибу родини фон Мекк, пов`язану з іменем Петра Ілліча Чайковського. Резолюція конференції, як і думка учасників серпневої вікіекспедиції, була однозначною — пам`ятку слід негайно рятувати!

По закінченні “Макарівських читань” їх учасники відвідали кімнату-музей Димитрія Ростовського у районному центрі творчості дітей та юнацтва його імені (директор — краєзнавець І.Л.Годенков), а також макарівське замчище. Думки сходилися на тому, що започатковано добру традицію, і читання повинні стати щорічними. Адже основна цінність нашого краю — його багатюща історія. І потрібно працювати, не покладаючи рук, щоб бути її вартими.

 

Поховали Сікорського

Поховали Сікорського...

Сьогодні в Переяславі-Хмельницькому (Київщина) пройшли траурні заходи пам’яті Героя України, засновника і почесного генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», члена правління НСКУ, заслуженого працівника культури України, почесного члена Академії архітектури України, почесного громадянина міста Переяслав-Хмельницький  Михайла Івановича Сікорського. 

Зранку видатного переяславчанина відспівали в церкві. А в музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка ближче до полудня розпочалося прощання зі славетним земляком. Вочевидь, місце було обрано невипадково – саме в цьому будиночку лікаря А. Козачковського жив його приятель Шевченко. Тут він написав свій «Заповіт», «Наймичку», «Кавказ», почав «Єретика». Великий Кобзар простягнув руку Великому Історику і Музейнику.

Перед входом до будинку виставили напрочуд гармонійне погруддя М. Сікорського. Воно швидко обросло квітами. Їх, квітів, сьогодні було якось особливо багато всюди – люди пам’ятали, як Михайло Іванович був зачудований прекрасним. А до книги пам’яті і шани була черга – кожен довго думав і вписував щось дуже інтимне і сердечне. Зробили записи і відомі краєзнавці – голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, дипломат Роланд Тарасович ФРАНКО (праворуч на фото зліва внизу) та науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, заслужений працівник культури України Микола Степанович ХОДАКІВСЬКИЙ.

… Процесія рушила в бік кладовища. До ходи приставали молоді і старші. Відтак на погості, аби провести в останню путь удатного земляка, зібралося кількасот тих, хто його знав і любив.

Хрещеного батька музейництва Переяславщини, історика-краєзнавця надукраїнського масштабу, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, лауреата Республіканської премії ім. Д. Яворницького (1983), лауреата Республіканської премії ім. В. Вернадського, заслуженого працівника культури України, почесного громадянина міста Переяслава-Хмельницького Михайла Сікорськогоу вічність проводжали люди різні. І владні мужі, і колеги, і пересічні земляки. Дехто благав прощення за завдані душевні рани. Таким чомусь забракло часу (чи мужності?) вибачитися в Батька – так Сікорського звали всі – за життя. Нічого, встигли…

Теплі слова про цноти найприземленішого із когорти Сікорських говорили голова Київської обласної ради Олександр Качний, міський голова Переяслава-Хмельницького Олександр Шкіра, в. о. начальника управління культури Київської облдержадміністраціїІгор Подолянець, голова Переяслав-Хмельницької районної ради Андрій Недяк, заступник голови Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Ілона Куровська, почесний громадянин Переяслава-Хмельницького, директор інституту археології НАН України, голова Товариства охорони пам’яток історії та культури України, академік НАН України Петро Толочко, музейники, жителі та гості міста-музею.

 

Пригадували нетутешню скромність покійного, його суперпрофесіоналізм і принциповість. А ще безкомпромісність – рису завідомо незручну й непопулярну в науковому середовищі. «За це й страждав!», – як про вирок говорили живі про померлого. І не втнути – співчутливо чи злорадно. Так і сказане на його адресу слово «чудотворець» залишалося сприймати чи то як мовну фігуру, чи як ситуативне визнання паранормальних талантів корифея музейної справи й народного зодчого.

Метроном хвилини мовчання нагадав, як майже аспірант Київського держуніверситету імені Т. Шевченка натомість прибув до Переяслава-Хмельницького директором краєзнавчого музею з 36-ма експонатами. За тим 60 літ і злетіло, як один день … 15 медалей і 4 ордени,  “пологи” просто музею в унікальний комплекс-заповідник, щоденна борня за право бути. Не «завдяки», а «попри все» – так і підсумували життєве кредо славетного переяславчанина, спомином по котрому залишиться сюрреалістичний «Переяслав». Помріяли люди і про присвоєння дітищу Сікорського його імені та зведення пам’ятника самому Михайлові Івановичу…

Насамкінець над могилою Батька міста-музею було здійснено трикратний залп зі стрілецької зброї.

Випадок чи ні, але відтепер вічне пристанище великого переяславчанина на Альтицькому кладовищі Переяслава-Хмельницького – поруч із монументом жертвам Голодомору 1932-1933 рр.

Вічна пам’ять Людині…

В «Уваровськім домі» згадали партизанів і пошуковців

В «Уваровськім домі» згада?...

Останніми роками у Музеї історії та культури «Уваровський дім» смт Ворзель стали вже традиційними краєзнавчі заходи наукового спрямування. У першу чергу це започатковані  2010 року наукові читання з циклу «Сторінками історії Київщини». Уже пройшло три читання про маловідомі сторінки історії Київщини. Молоді науковці, студентство, краєзнавці  мають можливість оприлюднити та провести обговорення своїх досліджень з краєзнавства та історії Київщини перед фаховими науковцями та широким загалом. А ще – якнайбільше залучати до краєзнавчих досліджень усіх, хто цікавиться історією.

Завдяки таким заходам музей усе більше стає відомим серед науковців та краєзнавців не тільки як експозиційна установа, а й як науковий та громадський центр. Саме наш музей навесні цього року був обраний для проведення VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи», у якій взяли участь близько 50-ти представників майже тридцяти музейних, наукових та пам’яткоохоронних установ України. Це – беззаперечне свідчення визнання музейниками України високого рівня роботи в «Уваровському домі».

Ще одним напрямком наукової діяльності музею є науково-практичні семінари. 24 вересня 2011 року тут відбувся науково-практичний семінар «Патріотичне виховання учнівської та студентської молоді на героїчних традиціях українського народу», присвячений 70-й річниці партизанського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни. У заході взяли участь близько 30 учасників, з-поміж яких: завідувач відділу патріотичного виховання Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти, молоді та спорту України Мельничук Ю. Л;заступник голови благодійного фонду пошуку «Пам’ять», командир пошукового загону ім. отамана Орлика Коротя В.; керівник пошукової ГО «КІУР» Кайнаран А.; член Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни Верховної Ради України, ветеран Великої Вітчизняної війни Александрович Г. В; докт. філос. наук, член Спілки кінематографістів України Кудін В. О.; докт. філос. наук, зав. сектору методології Інституту законодавства Верховної ради України Недюха М. П.; канд. пед. наук, Інститут проблем виховання Національної академії педагогічних наук України Зубалій М. Д.; член президії Всеукраїнської спілки учасників війни, ветеран Великої Вітчизняної війни Василюка Л. В.; віце-президент Європейського форуму миру, член президії Антифашистського комітету України Ромащенко В. М.; голова Київського обласного комітету Всеукраїнського громадського об’днання захисту конституційних прав і свобод громадян України «Правозахист» Косенко Г. М,; режисер-документаліст Соколенко С. В.; заступник Верховного отамана Міжнародної організації «Об’єднана рада українського та зарубіжного козацтва» Земляний В. А., головний отаман селянського козацтва України по Львівській обл. Путас Ю. В., голова ГО «Демократична Київщина» Найда І. В.; директор Ірпінського краєзнавчого музею Зборовський А. І., заст. голови Вишгородського районного об’єднання «Просвіта» Прокопенко С. В.; викладач Ірпінського економічного коледжу, канд. сільськогосподарських наук Поцелуйко М. Л.,; вчитель вищої категорії образотворчого мистецтва Ірпінської СЗОШ №1 художнього профілю ім. А. С. Макаренка Сморчков С. О.; студенти Молодої Січі Ірпінського економічного коледжу; студенти професійно-педагогічного коледжу ім. А. С. Макаренка; голова Ворзельської ради ветеранів Заруба М. Х., настоятель Ворзельського храму Петра і Павла о. Василій Чичак та ін. Серед почесних гостей семінару були Терехов В. Й., ветеран Великої Вітчизняної війни, останній із учасників Ворзельского підпілля та онуки й правнуки  Марії та Ніни Білостоцьких – ворзельських підпільниць, які були по-звірячому закатовані фашистами у 1943 році.

Семінар відкрився виступом артистів – п’ятикласника-барда Ворзельської ЗОШ №5 Владислава Богдана та заслуженого артиста Литовської РСР, соліста двічі Червонопрапорного ансамблю пісні Балтійського флоту Радія Пархоменка у супроводі акомпаніатора Андрія Бєлко (баян). Вони виконали пісні військової тематики.

Після вітального слова заступника Ворзельського селищного голови Карандюка Г. М. та виступу й молитви за героїв, що загинули за Батьківщину священика о. Василія, розпочалася робота семінару.  Він складався з трьох блоків. Перший – доповіді про практичну роботу з патріотичного виховання: «Передумови виникнення народного антифашистського руху опору на Київщині» –  Мельничук Ю. Л; «Виникнення та діяльність ворзельської підпільної організації»,  «Досвід проведення у Ворзельському музеї історії та культури «Уваровський дім» уроків мужності на тему: «Хто такий захисник Вітчизни?» Соколенко О. Г., зберігач фондів Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім». Згадані уроки, що проводяться за участі Мельничука Ю. Л. та Найди І. В. за минулий навчальний рік відвідали понад 1500 учнів та студентів із освітніх закладів Приірпіння та Києва. Крім того – «Роль і значення пошукової роботи у патріотичному вихованні учнівської і студентської молоді» – Коротя В. Тільки за 2009 рік пошуківці підняли із землі близько 300 останків солдатів, яких із почестями перепоховали у братські могили. Пошуківці також є активними учасниками формування експозиції музею «Уваровський дім». Також прозвучали доповіді «Про видання книги з історії Київського укріпрайону» – Кайнаран А. та «Роль і значення бібліотеки у вихованні учнів» – Євтищенко Н. І., завідувач Ворзельської бібліотеки ім. Д. І. Бедзика.

Другий блок складався з виступу режисера-документаліста Соколенко С. В., автора стрічок «Ми тремтіли за цю землю» (про 12-річну партизанку з Ворзеля В. Філіповську), «Переможці» (3-серійний фільм з відеоспогадами 20-ти ворзельських ветеранів) та перегляду її нового фільму «Останній герой», знятого за підтримки секретаря Ворзельської селищної ради Ковальчук А. В. У ньому розповідається про діяльність Ворзельської підпільної організації, порушуються нагальні питання про сучасний стан патріотичного виховання молоді. Слід зауважити, що фільм не залишив нікого із присутніх байдужими.

Третій блок складався з обговорення піднятих тем та виступів учасників семінару – науковців та практиків. Серед них можна відзначити доповіді Зубалія М. Д. (про те, як у роки перебудови довелося рятувати картотеку з прізвищами солдатів, що загинули на теренах Україн) та Зборовського А. І. – про передумови початку Великої Вітчизняної війни; Косенка Г. М., Найди І. В. та ін.

Завдяки такій побудові роботи семінару вдалося досягти основну мету заходу – всебічно обговорити та розглянути проблеми патріотичного виховання студентів та учнівської молоді на сучасному етапі.

Насамкінець учасники семінару висловили побажання, щоб даний семінар став щорічним. Тоді науковці і практики зможуть оприлюднювати наукові та практичні здобутки щодо патріотичного виховання молоді перед широким загалом.

О. Г. Соколенко,

зберігач фондів Музею історії та культури

«Уваровський дім»

«Макарівські історико-краєзнавчі читання»

«Макарівські історико-крає...

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
МАКАРІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
МАКАРІВСЬКА РАЙОННА РАДА
МАКАРІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА
КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ
УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ КРАЄЗНАВЦІВ УКРАЇНИ
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «РІДНЕ МІСТО» смт МАКАРІВ
 

проводять 25 листопада 2011 р. у смт Макарів Київської області наукову конференцію «Макарівські історико-краєзнавчі читання». Запрошуємо Вас взяти участь у роботі конференції.

Для обговорення на конференції пропонується тематика:

  • Давня та середньовічна історія Макарівщини.
  • Макарівщина козацької доби.
  • Макарівщина кінця XVІІІ – початку ХХ ст.
  • Макарівщина і Бишівщина у 1917-1921 рр.
  • Історія Макарівщини і Бишівщини 1920-х – 1930-х рр.
  • Макарівський та Бишівський райони у роки Другої світової війни.
  • Макарівський район у другій половині ХХ століття.
  • Макарівщина в історії незалежної України
  • Історія селищ і сіл Макарівщини.

Виступи повинні містити такі необхідні елементи:

  • постановка проблеми у загальному вигляді;
  • аналіз досліджень і публікацій, на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин проблеми, котрим присвячується означений виступ;
  • виклад основного матеріалу дослідження з посиланням на джерела та наукові дослідження;
  • висновок з цього дослідження.

За результатами роботи буде видано збірник матеріалів конференції. Матеріали приймаються до 3 листопада 2011 р. Обсяг публікації до 10 сторінок.

Вимоги для оформлення тексту: шрифт Times New Roman, кегель 14, інтервал – 1,5. Ілюстрації та таблиці не подаються. Посилання зазначають в кінці роботи (прикінцеві). Зноски друкуються тим же шрифтом, що й основний текст роботи. Прикінцева зноска виконується автоматично через меню Вставка?Ссылка?Сноска.  

Зразки оформлення зносок:

  • Державний архів Київської області. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 12121. – Арк.1.
  • Лінч Дж. Середньовічна церква. Коротка історія. – К.: Основи, 1994. – С. 154.
  • Зайцев Д. Методика краєзнавчої роботи // Краєзнавство. – 1927. – №3. – С.1–5.
  • Козицький М. Правда і кривда гетьмана Скоропадського // Старокиївські вісті. – 2003. – 15 травня. – С. 7.
  • Макарівські вісті. – 2003. – 15 травня. – С. 3.

Разом із рукописом подається електронний варіант виступу. Матеріали можна надсилати на електронні адреси організаторів: lystok@ukr.net;

Відомості про автора подаються у кінці статті (домашня адреса, поштовий індекс міста, телефон: роб., дом., моб.; місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада). Виступ та відомості про автора повинні бути в одному файлі.

Автори відповідають за повноту висвітлення досліджуваних питань, системність викладення, достовірність наведених фактів, посилання на джерела, написання власних імен, географічних назв тощо. Дотримання згаданих вимог щодо оформлення матеріалу є обов’язковим для включення його до збірника конференції. Виступи друкуються в авторській редакції.

Повідомлення про включення матеріалів до програми конференції, час і місце проведення, запрошення на конференцію кожному автору буде надіслано додатково.

Оргкомітет конференції

Українськими містами і селами пройдуть Вікіекспедиції

Українськими містами і сел?...

В ІА «RegioNews» відбулася спільна прес-конференція Київської обласної організації НСКУ та ГО «Вікімедіа Україна» на тему «Фонд Вікімедіа розпочинає вікіекспедицію містами та селами України». У зустрічі зі ЗМІ взяли участь генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич, член правління «Вікімедіа Україна» Олексій Юрченко та відповідальний секретар Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Євген Букет.

26-27 серпня ц. р. Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» провела Вікіекспедицію до Макарівського району Київської області. Таким чином «Вікімедіа Україна» спільно з НСКУ поклали початок великої Вікіекспедиції містами та селами України.

«Мета експедиції – фотофіксація пам’яток природи, історії, культури тощо та зустрічі з місцевими краєзнавцями, громадськістю, владою. Відзняті фотоматеріали до 15 вересня буде розміщено у Вікісховищі на умовах cc-by-sa 3.0 unported для ілюстрування статей Вікіпедії», – повідомив Євген Букет. Він також зазначив, що Національна спілка краєзнавців України допоможе поліпшити статті проекту «Міста і села України» Вікіпедії матеріалами з наявної краєзнавчої літератури про район. Про це з її авторами – краєзнавцями Макарівщини – досягнуто домовленості.

Загальний маршрут Вікіекспедиції склав 450 км. «Волонтери об’їхали всі 72 села району та зробили понад 1000 фотографій. Усі вони будуть розміщені у Вікісховищі і стануть доступними з будь-якої точки світу в будь-якій мовній версії Вікіпедії», – підкреслив Олексій Юрченко. За його словами, ця експедиція поклала початок великій Вікіекспедиції містами та селами України, упродовж якої буде зібрано фотоматеріали пам’яток природи, історії та культури з усієї України. «Якщо з кожного з 490 районів Україні ми привеземо близько тисячі знімків, українську Вікіпедію поповнить півмільйона актуальних знімків», – повідомив Олексій Юрченко.

Українська Вікіпедія за кількістю статей майже обігнала норвезьку і найближчими днями посяде 14 місце у світі. Про це заявив Юрій Пероганич. Він зазначив, що на одну тисячу українців припадає 7,5 статей Вікіпедії. «Українська Вікіпедія вже сьогодні перевищила в 6 разів розмір Української радянської енциклопедії за кількістю статей. Щодня створюється 200 нових статей і вноситься 7 тис. редагувань», – проінформував Юрій Пероганич.

Кожного місяця українську Вікіпедію переглядає 30 мільйонів користувачів. «Наразі головним конкурентом української Вікіпедії в Україні є її російська версія. Однак ситуація поступово змінюється на користь української і цьому сприятимуть Вікіекспедиції», – впевнений пан Пероганич.

Вікіекспедиції надалі проводитимуться переважно у вихідні дні. Увійти до складу такої експедиції зможе будь-який користувач Вікіпедії. Для цього буде достатньо заповнити відповідну форму на сторінках інтернет-енциклопедії.

За матеріалами інформаційного агентства “RegioNews”

Вікіекспедиція до Макарівського району Київщини

Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» на 26-27 серпня 2011 року запланувала Вікіекспедицію до Макарівського району, що на Київщині. «Вікімедіа Україна» є некомерційною організацією, що забезпечує матеріальну основу для низки інтернет-спільнот, які створюють вільно поширюваний вміст. Найвідоміша з них – вільна енциклопедія «Вікіпедія».

 

Мета згаданої експедиції – фотографування пам’яток природи, історії, культури тощо. А ще – зустрічі з місцевими краєзнавцями, відомими і просто цікавими людьми району. Відзняті фотоматеріали планується розмістити у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Національна спілка краєзнавців України проведе роботу з авторами існуючої краєзнавчої літератури про Макарівщину щодо її передачі на умовах ліцензій для поліпшення існуючих та створення нових статей цього популярного інтернет-ресурсу.

Детальніше про проект – на сторінці Вікізустрічей.

«Український технічний музей: історія, досвід, перспективи»

Голова асоціації працівників музеїв технічного профілю Л. О. Гріффен

Одразу після Всесвітнього дня музеїв – 18 травня – в Музеї історії та культури «Уваровський дім» пройшла VIІI Всеукраїнська науково-практична конференція «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи». Форум був організований Асоціацією працівників музеїв технічного профілю, Центром пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, Академією інженерних наук України, Ворзельським музеєм історії та культури «Уваровський дім» та Ворзельською селищною радою.

У мальовничому зеленому куточку Київщини – курортному селищі Ворзель – 26 травня зібралися близько 50-ти представників майже тридцяти музейних, наукових та пам’яткоохоронних установ України. Музеєзнавці обговорили актуальні питання музейної справи. Географія учасників була достатньо широкою – Київ, Миколаїв, Львів, Конотоп, Харків, Севастополь, Сімферополь, Полтава, Черкаси, Житомир, Чернігів, Переяслав, Запоріжжя.

Пленарне засідання відкрила доповідь відповідального секретаря Національної спілки краєзнавців України, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України к. і. н. Р. В. Маньковської про новітні моделі інтерпретації культурної спадщини у музейній справі. Надзвичайно цікавими та пізнавальними були доповіді про витоки музейної справи у м. Конотопі (директор Конотопського музею авіації Ганзя М. М.), про Паризький музей каналізації (засновник музею каналізації Києва Кобзар В. В.), про відображення історії панцерного кораблебудування у музеях Миколаєва (д. і. н. Рижева Н. О.), про проект створення віртуального музею (Запоріжжя, Рильський Ю. М.), про архівні матеріали музею Національного університету «Львівської політехніки» (директор музею НУ «Львівська політехніка» Кос А. І.) та ін. Наприкінці засідання свою книжку поезій кожному з присутніх подарував старійшина музейної справи, засновник музею Київського метрополітену М. Т. Куриленко.

Упродовж наступного дня було заслухано доповіді про музей історії Нацiонального технiчного унiверситету «Харкiвський полiтехнiчний інститут» (Бистріченко А. В.), про музей історії трамвая та тролейбуса (Стельмах І. Ф., Крим), про діяльність Полтавського музею авіації та космонавтики (к. і. н. Пістоленко І. О.), про особливості зберігання монументальних глиняних скульптур (Ликова О. Г.), про українські раритети в музеї Парола, Фінляндія (Ромадін С. В.), про старовинні цінні видання, що належать Київському національному політехнічному музею (Кушнір В. К.), про діяльність музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава» (Бойко Н. А.) та багато ін. Загалом доповіді були присвячені створенню окремих експозицій музеїв, видатним особистостям країни й світ. Цікавими були також доповіді щодо методології музейної справи.

Учасники конференції ухвалили резолюцію. У ній, зокрема, наголошується на важливості звернення до органів місцевого самоврядування з проханням звернути більше уваги влади всіх рівнів на стан музейної справи, надання підтримки та сприяння діяльності місцевих музеїв і збереження колекцій підприємств та установ, що ліквідуються, з передачею їхніх фондів до чинних музеїв. Було також висловлено ряд конкретних пропозицій, зокрема, щодо необхідності створення музею метрополітенів України, про присвоєння імені творця та багаторічного керівника Музею транспорту КП «Київпастранс» Лідії Лівінської цьому музею тощо.

Програма конференції була досить насиченою. На закінчення її учасники переглянули документально-публіцистичний фільм про Ворзель (реж. С. В. Соколенко), а також побували на екскурсіях Музею історії та культури «Уваровський дім» залами музею та на пішохідній екскурсії визначними місцями Ворзеля.

Досвідчені музеєзнавці та керівники музеїв – учасники конференції – були відверто вражені розмахом та якістю музейної справи у Ворзелі. Про це красномовно свідчать записи фахівців-музейників у книзі відгуків музею: «Представники Асоціації музеїв із великим задоволенням ознайомилися з експозицією і роботою музею славного містечка Ворзель. Щиро бажаємо багато цікавих знахідок і відкриттів. Ви робите святу справу – зберігаєте, відновлюєте Пам’ять нації. З повагою, колеги: А. В. Бистріченко, музей НТУ «ХПІ», Харків; В. Баталіна, Музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості, Запоріжжя; І. В. Нікітіна, Національний музей героїчної оборони та звільнення Севастополя; Ю. М. Рильський, музей історії ОАО «Дніпроспецсталь», Запоріжжя; М. М. Ганзя, Музей авіації, Конотоп» та ін.

Побували знавці музейної справи і на цікавій екскурсії у нещодавно відкритому приватному Ворзельському музеї музичної культури (засновник О. І. Куц).

Проведення всеукраїнської конференції з питань музеєзнавства саме у Ворзелі переконливо свідчить про визнання музеєзнавцями України значних досягнень і здобутків Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім».

Сподіваємось, що затишне селище і молоді ворзельські музеї надовго залишаться в пам’яті учасників конференції.

Л. Гріффен,

голова асоціації працівників музеїв технічного профілю,

О. Соколенко, краєзнавець

УЧИТЕЛІВ КИЇВЩИНОЗНАВСТВА ЗУСТРІЧАЛА ЯСНОГОРОДКА

УЧИТЕЛІВ КИЇВЩИНОЗНАВСТВА ...

Задля ліпшого розвитку краєзнавчої роботи в регіоні та виховання у школярів любові до рідної землі вже з 2000-2001 навчального року у Київській області викладається курс “Київщинознавство“.

Основними завданнями освітньої системи області є:

– розширення знань школярів про конкретну адміністративну одиницю (область, район) та населений пункт, де проживає учень;

– формування в учнів уявлення про Київську область і конкретний населений пункт як цілісний об’єкт пізнання;

– виховання в учнів глибокої поваги до своєї малої батьківщини;

– удосконалення практичних і дослідницьких навичок краєзнавчої роботи.

Нещодавно в Ясногородці відбувся методичний семінар з київщинознавства, на який зібралися вчителі цього предмету з усіх навчальних закладів району. Місце зустрічі було обрано невипадково: Ясногородка сьогодні є одним із небагатьох сіл району, яке має власний підручник з цього предмету – книгу „Нариси з історії Ясногородки”, яка об’єднала в собі дослідження трьох поколінь краєзнавців. Цього навчального року на основі матеріалів, вміщених у книзі, розроблено кілька тематичних уроків, а учні школи створили ряд електронних презентацій, що розкривають особливості місцевої історії.

Під час семінару в приміщенні Ясногородського НВО урочисто відкрили світлицю-музей історії села. Ініціювала її створення Любов Миколаївна Шамота – заступник директора з навчально-виховної роботи, депутат Макарівської районної ради, співавтор „Нарисів…” і член Національної спілки краєзнавців України. За підтримки Ясногородської сільської ради (голова – Т. М. Семенова) у мешканців села були зібрані предмети старовини, завдяки чому відтворено інтер’єр сільської хати початку ХХ століття.

Також цього дня до фондів новоствореної світлиці-музею було передано архів першого краєзнавця Ясногородки Леоніда Дмитровича Петрушевського. Серед документів архіву є, зокрема, унікальні: книга вчинення шлюбних обшуків Ясногородською церквою Різдва Пресвятої Богородиці за 1801–1832 роки, зошити з українськими народними піснями, записаними з 1893 по 1902 рік, копії документів, що стосуються функціонування Ясногородської церкви в 1948 – 1959 роках.

Досвід краєзнавчої роботи Ясногородки сьогодні надзвичайно актуальний для Макарівського району, адже більшість сіл досі не мають не тільки окремих книжок із власної історії, а й більш-менш ретельно опрацьованих краєзнавчих матеріалів. Попри це в школах викладають київщинознавство, яке є особливим інтегративним курсом, де поєднуються комплекси історичних, антропологічних, археологічних, природничих, лінгвістичних, етнокультурних знань про малу батьківщину.

По завершенні семінару його учасників привітав місцевий фольклорний колектив „Ясен цвіт”. А всі вчителі київщинознавства отримали в подарунок від ясногородської громади книгу „Нариси з історії Ясногородки”.

 

Євген БУКЕТ,

відповідальний секретар

Київської обласної організації НСКУ

НАТХНЕННІ ГАЙДАМАЦЬКИМ ДУХОМ

НАТХНЕННІ ГАЙДАМАЦЬКИМ ДУХ...

Чи тече в моїх жилах гайдамацька кров? Достеменно не знаю, адже не збереглося переказів про участь моїх безпосередніх пращурів у Коліївщині. Уже три століття мій рід живе в селі Грузькому на Київщині, а 1772 року, через чотири роки після завершення славетного повстання, оспіваного Т. Г. Шевченком, поміщик Харлінський просив Коденську судову комісію не карати за масову участь у Коліївщині мешканців Грузького, “бо нікому буде обробляти землю”.

Родом із мого рідного села був і славетний гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Сьогодні я так само, як і він, “приїхав до Грузької, до матері в гості” і пишу ці рядки. 1768 року, саме у розпал повстання, моє село хотіли спалити московські гусари, але гайдамаки відбили напад і знищили ворогів у лісі, що здавна називається “Обідне”. Пам’ять про цю подію односельці ще й досі бережуть у піснях, а крім того намагаються й у інший спосіб вшанувати найвидатнішу людину, народжену тут, “між ярів глибоких”. Із 2004 року в селі діє громадська організація “Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка”, а від 2009 року кожну четверту суботу вересня розігрується футбольний кубок імені славетного односельця.

Не лише гружчанці, а й мешканці майже всіх сіл сучасного Макарівського району під час Коліївщини були у кількатисячному гайдамацькому війську 22-річного полковника Бондаренка. Але під час храмового свята в Макарові, у переддень наступу на одну з найбільших фортець Київського Полісся Чорнобиль, ватажка схопили зрадники – підкуплені поляками корнинські надвірні козаки на чолі з Данилом Щербиною.

Саме в Макарові, нинішньому районному центрі, 27 травня відбулося нагородження переможців літературного конкурсу до 265-річчя з дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка.

Проведення конкурсу ще на початку лютого ініціювали Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнський культурологічний тижневик “Слово Просвіти”, Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва імені Данила Туптала та районна газета “Макарівські вісті”. До 1 травня оргкомітет приймав роботи на поштові адреси організаторів та електронну скриньку.

Зважаючи на доволі складну тему, яка потребувала не лише письменницького таланту, а й дослідження долі маловідомої історичної особи, на конкурс надійшло лише 17 робіт. Журі, яке очолювала головний редактор тижневика “Слово Просвіти”, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Любов Голота, визначило переможців. Ними стали: Паша Ґран із с. Леонівки Макарівського району (І місце), житомирянин, студент-другокурсник Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергій Чапля (ІІ місце), Олена Щербій, учениця 10 класу з с. Ситняки Макарівського району (ІІІ місце). Заохочувальними призами журі відзначило Аю Стеценко та Ірину Паламар із с. Грузького, Оксану Філатенко з с.  Королівки Макарівського району та Юлію Бойко (Дьячищенко) з м.  Біла Церква.

Конкурс став справді всеукраїнським: окрім Київщини, в ньому взяли участь мешканці Автономної Республіки Крим, Харкова, Донецької, Житомирської, Луганської, Рівненської областей.

На урочисте спільне засідання літературної студії “Сузір’я”, краєзнавчого клубу “Пошук” та етнографічного гуртка “Дивокрай”, присвячене оголошенню результатів літературного конкурсу, в ЦТДЮ ім. Данила Туптала зібралися учасники конкурсу, учні шкіл, представники громадськості Макарівщини, гості. Ще до початку всі охочі мали можливість оглянути експозицію музею Святителя Димитрія Ростовського в Центрі творчості.

Засідання розпочалося “Молитвою Святителю Димитрію за Макарів”, яку виконала Наталія Силакова. Вірші учасників конкурсу Ірини Паламар і Паші Ґран читали вихованці гуртка “Дивокрай” – учні другого класу, справжню козацьку пісню подарував бандурист Олександр Третяк – учасник відомого ансамблю “Козацькі джерела”. Члени Національної спілки краєзнавців України Ігор Годенков – директор ЦТДЮ ім.  Данила Туптала, Діна Нетреба – керівник клубу “Пошук” і Петро Сухенко – головний редактор газети “Макарівські вісті” отримали подяки від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Дипломи й подарунки – книжки від видавничого центру “Просвіта” та грошові премії від НСКУ – переможцям конкурсу вручила голова журі Любов Голота. А ведучий заходу Ігор Годенков вручив членські квитки ВГО “Конгрес літераторів України” Паші Ґран, Галині Герасименко і Світлані Ходаківській. Переможців, учасників і організаторів конкурсу привітав заступник Макарівського селищного голови Володимир Круподеря. Він відзначив ЦТДЮ ім. Данила Туптала грамотою Макарівської селищної ради.

… Позитивні емоції переповнювали всіх присутніх. Дух гайдамацької боротьби за правду і волю дивовижно вплинув на учасників зібрання в Макарівському центрі творчості. Яке місце в історії України належить Коліївщині? За що поклали голови двадцятирічні ватажки-повстанці в далекому XVIII столітті? Вони хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Молодь завжди вірить, що може змінити світ. Тому-то 28-річний полковник Максим Залізняк і говорив московському генералу Кречетнікову: “Про нас ще співатимуть пісень!”. І був правий! Я переконаний – якби тоді не було Коліївщини, сьогодні не було б української держави.

… Після двотижневих тортур і допитів у Корнині закутого в кайдани Івана Бондаренка вели через села і містечка його недавньої вольниці до Чорнобиля. Там, між селами Залісся і Запілля, поляки “вивели Бондаренка на високу могилу. Тепер дивись, Бондаренку, на свою Вкраїну!” і привселюдно четвертували його. Після цього “розлетівся Бондаренко, як білеє пір’я”. Як влучно зауважила у своєму виступі голова журі, саме в останній рядок пісні народ заклав найглибший зміст: Іван Бондаренко і його брати-гайдамаки посіяли білим пір’ям серед народу віру в справедливість, у можливість майбутнього припинення беззаконня.

Тому дух Коліївщини витатиме над Україною завжди. Особливо тоді, коли новітні “магнати”, забувши уроки історії, знову захочуть впрягти в ярмо вільний козацький народ.

Євген БУКЕТ,

відповідальний секретар Київської ОО НСКУ

Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА