У Житомирі відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція

24 квітня у Житомирському національному агроекологічному університеті відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Культурний простір Житомирщини-Волині ХІХ–ХХ ст.», приурочена до 75-річчя Житомирської області.

Участь у заході взяли понад 60 науковців, краєзнавців, дослідників і письменників із Санкт-Петербургу, Москви, багатьох міст України та Житомирщини.

До організаційного комітету конференції на чолі з заступником голови облдержадміністрації Віктором Балюрком увійшли начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Юрій Градовський, голова обласної організації НСКУ, директор обласного краєзнавчого музею Лариса Грузська, проректор із наукової роботи та інноваційного розвитку Житомирського національного агроекологічного університету Олег Скідан, заступник голови Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Віталій Косенко, кандидат мистецтвознавства, член Національної спілки краєзнавців України Ірина Копоть, заступник директора з наукової роботи Житомирського обласного краєзнавчого музею Наталія Ланчук, голова обласної громадської організації «Руська співдружність» Євген Тіміряєв.

У своєму виступі голова оргкомітету Віктор Балюрко наголосив на важливості проведення подібних конференцій, які розкривають невідомі або мало знані сторінки історії нашого краю. Від імені голови облдержадміністрації Сергія Рижука та голови облради Йосипа Запаловського він подякував університету, який прийняв у себе учасників конференції, краєзнавчому музею й управлінню культури і туризму за організацію.

В рамках конференції у Житомирському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка відбудеться презентація житомирського видання книги російського письменника, доктора культурології, професора Олександра Ласкіна «Дом горит, часы идут». Книга вийшла у світ наприкінці минулого року в Санкт-Петербурзі, а до того друкувалася у періодиці. На початку цього року за ініціативи житомирян її випустили в нашому обласному центрі.

Книга присвячена уродженцю Житомира, студенту Миколі Блінову, який 1905 року у 24-річному віці загинув, захищаючи євреїв під час погрому. «Це єдиний випадок, коли православний християнин відкрито діяв, а не просто, як більшість людей, висловлював співчуття. За це Миколі Блінову в ізраїльському місті відкрили пам’ятник – перший пам’ятник уродженцю України. Він має вигляд постаменту, на якому сидить метелик, що символізує чутливу душу юнака-житомирянина», – розповідає автор книги.

«Радісна мисль», осяяна Богом

«Радісна мисль», осяяна Бог...

Національна спілка краєзнавців України вже вкотре організовує експедиції країною. Одинадцята присвячена Житомирщині, а саме Радомишлю та його ролі в культурній спадщині України. Ця експедиція, яка відбулася у межах Всеукраїнської науково-практичної конференції “Культурний простір Житомирщини-Волині XIX—XX ст.”, приурочена до 75-річчя Житомирської області. Метою візиту до Радомишлю було відвідання однієї з туристичних перлин Житомирщини — Музею української домашньої ікони Ольги Богомолець.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Фото автора

Радомишлю понад 1500 років. Уперше згадується у писемних джерелах 1150 року як місто, що мало назву Мичеськ, від назви річки Мика, а потім Микгород (до речі, микатись із давньослов’янської означає “жити” або “існувати”). Місто постійно потерпало від набігів кримських татар. 1569 року виникла радісна “мисль” перенести його на правий берег річки Тетерів, тож від радісної мислі й місто було так названо. У джерелах зустрічається з 1569 року назва Радомисль, а з 1936-го й донині — Радомишль. 1612 року архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Платенецький заснував тут першу в Центральній Україні паперову фабрику. Досі папір завозили з Німеччини. Радомишльські папірні виготовляли папір із коноплі, льону, кропиви, додавали туди лушпиння часнику й цибулі. Тому він був грубим, мав жовтувато-сірий колір, а часник і цибуля захищали його від шкідників. 1616 року на радомишльському папері вийшло перше друковане видання Києво-Печерської лаври “Часослов”. Папірня стояла на надійному природному фундаменті — гранітній скелі (15 метрів углиб, пласт граніту тягнеться 7 кілометрів). Вона пропрацювала 80 років і була зруйнована унаслідок козацьких повстань військом Богдана Хмельницького. Ще 100 років після знищення папірні Києво-Печерська лавра друкувала видання на радомишльському папері.
До 1901 року будівля (крім цокольного поверху) стояла зруйнована. 1901 року архітектор Пихоцький збудував на ньому млин у романському стилі. Млин працював на енергії води, а пізніше став електричним і працював до часів незалежності України. 2007 року міська рада виставила будівлю на продаж. Ольга Богомолець шукала приміщення для своєї колекції домашніх образів, тому цей занедбаний район і зруйновану будівлю млина викупила її сім’я. Нині на території папірні унікальний музей домашньої ікони. Навіть не віриться, що п’ять років тут було міське сміттєзвалище… До речі, перед тим, як розпочати реставрацію будівлі, звідси вивезли 60 тонн сміття.
Нас зустріла екскурсовод Оксана Лисак. Вона розповіла, що навколо папірні було засновано поселення, яке мало таку ж назву — Папірня. Спочатку це була окрема територіальна одиниця, а згодом вона увійшла до складу Радомишля.
Перед очима розкинувся насипний острів у формі серця. На ньому стоїть пам’ятник матріархату — скіфська баба (V ст. до нашої ери), яку знайшли на Запоріжжі, коли орали поле. По краю острова розцвітають тюльпани й маки. Тут започаткована нова традиція: молодята, які поєднують долі у замку в обрядовій залі, садять на острові дерева або квіти…
Також на території музею дуже багато оригінальних скульптур Архангела Михаїла, завезених із Західної України (кінець XVIII—початок XIX століття).
Ось ми в музеї. У маленькому куточку під назвою “Соціалістичний реалізм” зібрано знівечені ікони, які постраждали переважно за часів атеїзму. Тут скриня, виготовлена з образів, віконниці, зроблені з ікони Миколи Чудотворця, наскрізь проколотий образ Святої Олександри, образ Богородиці, який побував у вогні, образ Миколи Чудотворця, прострелений кулею. Ці понівечені лики нагадують, що ми втрачаємо свою душу.
Є ікони, на яких один образ накладався на інший. Пані Оксана повідала, чому так відбувалося. Виявляється, є дві версії. Перша — чудесна, коли сильніший і більш намолений образ проступав на слабшому. А інша версія практично-побутова: раніше хімічних реагентів, які б зчищали патину, не пошкоджуючи фарбу, не було. Патину зчищали дрібним піском, тому й зчищалася фарба.
У залі “Душа України” представлено домашні іконостаси Центральної України, написані переважно на початку ХІХ століття і народними, і професійними майстрами. Народні майстри особливо не виписували дрібні деталі, складки одягу й тілобудову святих. Усю свою любов і майстерність вони вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені. Це свідчення того, що українці Бога не боялися, а любили його. За такими іконостасами можна було дізнатися про українську родину майже все: від імен господарів до дат родинних свят. Такі іконостаси займали майже весь периметр української оселі. Кожна українська родина мала свій іконостас.
Іконостаси, написані професійними майстрами в монастирських школах і монастирях, проходили кілька рівнів написання. Учень прописував лише тло і дрібні деталі, підмайстер малював тіла і одяг, а майстер — лики святих. Таке майстрові дозволялося робити через 10—15 років його навчання.
Тут, у музеї, можна побачити і предмети побуту, зокрема українські амфори, сплетені з лози і соломи. Вони були поширені на Поліссі. У них перевозили не лише зерно, а й воду, молоко, вино, пиво. А ось і вулик, на якому написані образи святих Зосима і Саватія, покровителів пасічників, та борть для диких бджіл.
Зала “Регіони України” відображає шлях завдовжки у три століття (ХІХ, ХХ, ХХІ), який пройшли образи, та цілий пласт регіональних особливостей іконопису, адже кожний регіон України малював свого бога таким, яким він його бачив.
Образи на блакитному тлі — з Полтавського регіону. Тло неба і надзвичайно сяючі німби, а малювали їх на дубові. Сильний образ “Неопалима купина”, який захищав від пожеж. Але українці вважали, що було дві пожежі: зовнішня, яка спопеляла все навкруги, а інша — внутрішня, коли людина мала побороти в собі ненависть, жадобу, пристрасть тощо.
Увагу привертають фото родин української, російської і польської аристократії, які були придбані в антикварних магазинах. Ці фото, як і образи, стали непотрібні нащадкам і тому вони знайшли свою домівку у цьому залі.
Образи Київського регіону на перший погляд дуже суворі. А суворими вони здаються через колір. Це був величезний вплив Києво-Печерської лаври. Для цього регіону характерні темні кольори німбів: темно-зелений, темно-синій, чорний, це давало додаткове враження для лику святого, який наче виходить наперед. За рахунок цього здається, що святі на нас дивляться ніби з космосу. Тут цікавий образ пророка Іллі, який їде на колісниці, а внизу сидить пророк Сансей. Чому майстер назвав його Сансеєм, невідомо. Мабуть, вплив японської культури…
Для Полісся характерний синьо-зелений колір тла. На цих образах надзвичайно багато рослинності: гілки, дерева, кущі, річки, озера. Тобто все те, що оточувало людей на Поліссі, було втілене в образах. А лики святих — натуральні поліщуки.
Чернігівські образи вирізняються статністю, портретністю і сильним флористичним мотивом. Квітки — від однієї до восьми — це певний язичницький код, який художник вкладав у зображення. На жаль, значення коду залишається поки що невідомим, але деякі науковці пов’язують його з ведами. Цікава легенда, пов’язана з образом “Богородиці-троєручиці”. Іоан Дамаський писав трактат з іконопису. Жив він при царстві халіфа, за наказом якого йому відрубали руку. Він настільки перейнявся цією трагедією, що почав молитися Богородиці і просив дати змогу закінчити трактат. Коли він ліг спати і поклав біля себе праву руку, то вона на ранок дивовижним чином приросла. А коли він закінчив свій трактат, то зі срібла відлив руку і приклав її до образу тієї Богородиці, до якої молився. Відтоді народився сюжет “Богородиця-троєручиця”.
Вплив російських канонів на українські ікони можна побачити в образах Сіверщини. Як відомо, канонічні — безтілесні й беземоційні. Та якщо вдивитися у образи Сіверщини, то лики святих усміхнені, а на блідих обличчях іконописці стали прописувати рум’яна, долучаючи святих до тілесності.
Образи Західної України не схожі на ікони жодного іншого регіону. У гуцульських образах відчувається стрімкість, динамізм, яскравість, багатосюжетність, надзвичайно чітка контурність. Тут немає звичних прописаних світлотіней, які ми звикли бачити на інших образах. Роль світлотіней відігравали чіткі контури. Цікаво й те, що народні майстри в Західній Україні переважно писали на сосні. А перед тим як малювати, дошку натирали часниковою масою. Це дозволяло вберегти її від шкідників, тому образи із Західної України зовсім не пошкоджені й досі пахнуть часником, якщо їх потерти.
Барокові образи, написані в різних регіонах України професійними майстрами (кінець ХІХ століття), вирізняє позолота й чеканка. Такі ікони могли дозволити собі лише заможні українці.
Унікальні образи, написані на склі. Ікони ХХ століття Полтавського регіону дуже схожі на вишивку, хоча насправді намальовані на склі олійною фарбою.
Цікавий гуцульський складень, який із розряду подорожніх або домашніх іконостасів. Подорожнім він ставав тоді, коли гуцул ішов на полонину, а іконостасом — коли повертався додому. Складається з трьох частин, центральний образ завжди залишався цілішим, ніж бокові. Бокові образи складалися з однієї-трьох частин, у кожну був вписаний свій святий.
Ще одна експозиція — вдягнені барокові образи. Українці замовляли лики святих у професійних художників, а вдягали образ, використовуючи клаптики тканини, шкіру, намистинки, фольгу, тасьму тощо. Він мав яскравий і святковий вигляд.
Цікаві ікони, написані темперною фарбою, зокрема два образи Архангела Михаїла. Один із Центральної України войовничий, а інший — із Західної України — тримає ваги в руках, ретельно зважуючи кожну душу і його обличчя при цьому надзвичайно іронічне.
Унікальний експонат XVI століття — придорожній кам’яний образ святого Миколи Чудотворця, до якого навіть можна доторкнутися.
Ікони писали не лише до релігійних сюжетів, а й на події. Так, привертає увагу образ, написаний 1888 року, коли на залізничній дорозі “Крим-Харків” Олександр ІІІ з родиною їхав у Санкт-Петербург і сталася аварія. Потяг зійшов із рейок. Олександр ІІІ тримав на своїх плечах дах вагону, доки його родина і прислуга не вийшли. На чудесне спасіння царської родини і був написаний образ.
Маленька Богородична зала завершує експозицію домашніх ікон. Загалом ми побачили 690 образів (а колекція нараховує 5000). Усі вони були куплені на барахолках або просто даровані. До речі, полотна проходять лише музейну реставрацію, зчищається бруд і патина й закріплюється фарба. Тут зібрано цілий пласт української народної духовності, який міг бути втрачений. А почалася колекція Ольги Богомолець із маленького образу “Святого Устиніана” 15 років тому, коли цю першу іконку пані Ольга купила на барахолці, ледве на неї не наступивши…
Насамкінець екскурсії ми за традицією музею піднялися на вежу, де загадали бажання і вдарили у дзвін. Тож усі мрії обов’язково здійсняться!

Джерело: “Слово Просвіти”

Спілку краєзнавців на Запоріжжі очолив Максим Остапенко

Установчі збори Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України відбулися 16 березня в актовій залі Національного заповідника «Хортиця».

Краєзнавцями затверджений план роботи на 2012 рік. Пріоритетний напрямок у ньому займають заходи зі встановлення в Запоріжжі пам’ятника великому кобзареві до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, який побував як на Хортиці, так і в Вознесенівці.

Також краєзнавці підтримують ідеї проведення в 2012 році заходів, присвячених 1060-річчю з моменту першої письмової згадки про поселення на території сучасного Запоріжжя – на Хортиці і по обох берегах біля Крарійської (Кічкаської) переправи, а також кількох паркових скульптур для увічнення історичних подій на теренах Запорозького краю.

Запланована і реалізація в Запоріжжі проекту зі створення музею індустріального міста. Справа в тому, що аналоги користуються величезним попитом у сучасному світі.

Словом, все це посприяє створенню нових туристичних маршрутів у регіоні.

Необхідно підкреслити, що установчі збори на території Національного заповідника «Хортиця» проходили не випадково. Оскільки надзвичайно багато для розвитку Заповідника в свій час зробив беззмінний керівник спілки протягом останніх десятиліть академік НАН України – Петро Тимофійович Тронько. На жаль, Петро Тимофійович, пішов із життя в 2011 році.

Головою Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України одноголосно обраний Максим Остапенко, генеральний директор Національного заповідника «Хортиця».

Круглий стіл на тему: «Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації″ (До 75-річчя «великого терору» в СРСР)»

15 березня 2012 року в Інституті історії України НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4; VІ поверх, зал засідань) відбувся круглий стіл на тему: «Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації” (До 75-річчя «великого терору» в СРСР)». Мета круглого столу полягає у виробленні нових підходів, оприлюднені нововиявлених документальних матеріалів, які стосуються природи сталінського режиму, механізму державного терору, специфіки політичних репресій в Українській РСР у 1930-ті роки.
Програму “круглого столу” можна завантажити тут.

До 75-річчя «великого терору» в СРСР

До 75-річчя «великого терору...

Київ – Україна повинна вшанувати на державному рівні 75-річчя Великого терору 1930-х років. Таку вимогу до Кабінету Міністрів і Верховної Ради висунули українські науковці – учасники конференції «Політичний терор у СРСР», яка в четвер зібрала у Києві істориків, архівістів, краєзнавців із різних областей країни.

Радянський державний терор – складне, трагічне явище в історії України ХХ століття, що потребує подальшого вивчення та осмислення як на державному, так і на науковому рівні, зазначають учасники конференції.

Як наголосив директор Інституту історії Національної академії наук України Валерій Смолій, повернення історичної правди – справа державної ваги, яка має бути деполітизована. До того ж, каже академік, варто опрацьовувати усі механізми державного терору за часів СРСР.

«Слід чимало попрацювати над проблемою впливу історичної пам’яті про репресії радянської доби на покоління – нинішнє та наступні. Не будемо вивчати історію – не зможемо розвиватися далі. Хочу зауважити, що існують і такі теми, як колективізаційні процеси (колективізація), депортації і так далі», – зауважив директор Інституту історії.

Науковці закликають створити повний реєстр об’єктів, які пов’язані з інфраструктурою державного терору в УРСР: в’язниць, управлінь НКВС, табірних комплексів, місць проведення страт і поховань жертв політичних репресій. Не менш важливо збирати усні свідчення українців, чиї родини потрапили під репресивну радянську машину.

Також науковці порушуватимуть питання перед МВС України та його регіональних підрозділів щодо розсекречування архівних документів, які стосуються примусових виселень громадян України у період 1920–1950-х років.

СБУ працює над проектами щодо жертв Великого терору

Як відзначив академік Валерій Смолій, велику допомогу колегам із академічних наукових установ надають працівники галузевих державних архівів Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ України. Так, за результатами такої співпраці видали науково-документальний журнал «З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВС – КДБ», який визнано найкращим профільним виданням у СНД.

Крім цього, СБУ разом з Інститутом досліджень тоталітаризму (Чехія) працює над проектом щодо функціонування державної репресивної машини СРСР, а цього року розпочала спільний проект із німецькими та канадськими науковцями. Про це розповіла експерт галузевого архіву СБУ Світлана Лясковська.

«Робоча назва проекту – «Притягнення виконавців каральних акцій НКВС до відповідальності у 1938-41 роках», – каже вона. – Відомо, що за участь у каральних акціях багато їхніх безпосередніх виконавців притягнуто до відповідальності, репресовано. Тобто, мета цього проекту – змалювати обличчя оцих виконавців, що змушувало людей брати участь у масових (каральних) акціях. Також нашим архівом виконується великий проект – підготовка мартирологу, створення електронної бази даних на репресованих осіб за матеріалами кримінальних справ, котрі зберігаються у системі СБУ».

Ліві – проти!

Науковці з Інституту історії НАН України, представники товариств «Меморіал» та «Просвіта», низки інших громадських організацій, політики з опозиційних фракцій ініціюють відзначення на державному рівні 75-річчя Великого терору. Розгляд відповідної пропозиції блокують комуністи. Їхні союзники з Партії регіонів також не вважають за доцільне відзначати роковини Великого терору.

«Не зовсім зрозуміло, що саме ми маємо відзначати? У нас є день жертв політичних репресій, він об’єднав усі ці проблеми, нагадує про ті події, які мали місце в Україні. А якщо ми (часто) будемо відзначати такі не зовсім приємні речі з історії нашого суспільства – це не дуже нас усіх об’єднує!» –  сказав Радіо Свобода народний депутат Вадим Колесніченко.

Богдана Костюк

Джерело: “Радіо Свобода”. Див. також: Вчені закликають владу відзначити 75-ті роковини «Великого терору» 1937 року на державному рівні

Презентація Верхньодніпровська у Києві

14 березня в приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» відбулось засідання бібліотечного клубу «Національні святині». Тема засідання: «Історія малих міст України: місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області».
Ще в 2008 році під егідою Міністерства розвитку та будівництва України Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою імені В.Г.Заболотного було започатковано соціально-бібліотечний проект «Історія малих міст України», покликаний привернути увагу громадськості до вивчення історії малих міст і містечок, їх культури, архітектурних пам’яток, розвитку регіонального краєзнавства, збереження культурного надбання держави.
В процесі реалізації проекту досліджується і представляється на засіданнях бібліотечного клубу по одному з міст кожної області України.
Дніпропетровську область в цьому році представило на засіданні бібліотечного клубу «Національні святині» місто Верхньодніпровськ.
Делегацію краєзнавців Дніпропетровщини очолили голова Верхньодніпровської районної державної адміністрації М.М.Цебенко та міський голова Верхньодніпровська Г.М.Лебідь. Гостей в столиці гостинно зустріла директор бібліотеки Г.А.Войцехівська.
З великою увагою були заслухані виступи голови райдержадміністрації М.М.Цебенка «Верхньодніпровщина – наша Батьківщина», Верхньодніпровського міського голови Г.М.Лебідя «Верхньодніпровськ – повітовий і районний центр Верхньодніпровщини», директора Верхньодніпровського районного народного історико краєзнавчого музею Н.І.Коновал «Видатні уродженці Верхньодніпровська», краєзнавця, керівника дитячої телестудії «Ракурс» Верхньодніпровського Палацу дитячої та юнацької творчості Г.М.Солдатенко «Краєзнавчі нариси – Верхньодніпровськ в об’єктиві: дитяча телестудія «Ракурс» з переглядом документального фільму «Під звуки вічно молодого вальсу», завідуючої відділом обслуговування Верхньодніпровської центральної районної бібліотеки А.М.Романюхи «Літературно – мистецьке життя краю», народної майстрині О.А.Припольцевої «Вишиванка – моя доля». Порадував присутніх виступ народного вокального тріо «Натхнення» районного Будинку культури (художній керівник Г.В.Міла) з піснями про Верхньодніпровськ.
Виступи представників Верхньодніпровської делегації були ілюстровані багатьма фотоматеріалами, слайдами та наглядними матеріалами. В свою чергу верхньодніпровцям було цікаво послухати виступи столичних науковців, зокрема члена правління Національної спілки краєзнавців України Олега Бажана.
Вл. Інф.

Президія правління Спілки ухвалила важливі рішення 29 лютого 2012 року

29 лютого в залі засідань Інституту історії України НАН України відбулося Перше в новому складі засідання Президії правління Національної спілки краєзнавців України.
Президія розглянула, зокрема, питання про реєстрацію Державною реєстраційною службою України документів НСКУ, про розподіл обов’язків членів Президії правління НСКУ, про штатний розпис апарату Спілки та план використання бюджетних коштів на 2012 рік, про план заходів НСКУ на 2012 рік, про заходи по увічненню пам’яті академіка НАН України П.Т.Тронька.
Рішенням Президії було дещо змінено порядок прийому в члени Національної спілки краєзнавців України. Так, відтепер, згідно із затвердженим на Президії Положенням про порядок прийому в члени НСКУ, прийом до Спілки здійснюється на підставі письмової заяви претендента з рекомендаціями трьох членів Спілки, котрі перебувають у ній не менше 3 років, автобіографії, анкети з переліком основних особистих творчих (наукових) доробків і справ у сфері краєзнавства, трьох кольорових фото (3,5х4,5 см). Автобіографія має містити наступні обов’язкові реквізити: прізвище, ім’я, по-батькові в називному відмінку; дату, місце народження; відомості про навчання; відомості про трудову діяльність; відомості про громадську роботу; короткі відомості про склад сім’ї; дату і підпис. В анкеті прізвище, ім’я і по батькові записуються друкованими літерами.
Вступні документи подаються до первинного осередку Спілки, а в разі його відсутності – до Правління місцевої чи регіональної організації, звідки після позитивного розгляду за поданням голови Правління регіональної організації надсилаються до Президії Правління Спілки.
Рішення про прийняття до Спілки нових членів відтепер ухвалюється лише Президією Правління Спілки. Часом вступу в члени Спілки вважається день засідання Президії Правління, на якому ухвалено відповідне рішення.
На засіданні 29 лютого було розглянуто питання про напрями роботи журналу «Краєзнавство» та затверджено склад його редакційної колегії. Головним редактором призначено Олександра Петровича Реєнта, голову НСКУ, заступника директора Інституту історії України НАН України, член-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, а його першим заступником – Олега Григоровича Бажана – члена Правління НСКУ, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України, кандидата історичних наук.
На заході також було урочисто підписано меморандум про співпрацю між Національною спілкою краєзнавців України та громадською організацією «Вікімедіа Україна», яка є регіональним відділенням Фонду «Вікімедіа», що опікується розвитком Вікіпедії та низки інших вікі-проектів.
Меморандум передбачає взаємодію дослідників рідного краю і редакторів української Вікіпедії у проектах: «Населені пункти України», «Вікіекспедиції», «Вікі любить пам’ятки» та інших. А також проведення вишколів, залучення науковців, музейних працівників та викладачів до редагування статей української Вікіпедії.

Євген Букет, спеціально для nsku.org.ua

У Галичі вшанували пам’ять Патріарха Йосипа Сліпого

У Галичі вшанували пам’ять...

Одним з центрів християнського релігійного життя у давні часи та добу середньовіччя був славний Галич. Його терени були осідком єпископату та митрополії, тут проживали і працювали діячі церкви, тут було споруджено близько чотирьох десятків храмів. У всі часи – тяжкі і буремні, щасливі і радісні, наші краяни знаходили підтримку у вірі. Тому не випадково, що проголошення Синодом УГКЦ Року Патріарха Йосипа Сліпого знайшло відгук у серцях галичан і спонукало їх прийняти участь у ювілейних пам’ятних заходах. Ініціатором святкувань виступила відома академічна установа – Національний заповідник «Давній Галич».

17 лютого 2012 року у давній галицькій церкві Різдва Христового (опікуном якої був попередник Йосипа Сліпого, львівський митрополит Андрей Шептицький) зібралося духовенство навколишніх сіл, представники галицької громади, співробітники НЗ «Давній Галич». В наміренні Патріарха Й.Сліпого декан Галицький УГКЦ о. Василь Завірач відслужив Святу Літургію та чин панахиди. У слові до парафіян настоятель храму о. Завірач звернув увагу на важливих рисах характеру Патріарха – борця за віру: на любові до свого народу, до своєї церкви та власної держави – і закликав наслідувати його приклад.

Урочистості продовжилися у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич». Відбувалися вони у формі наукових читань. Благословив науковий захід декан Галицький УГКЦ о. Василь Завірач. Гостями читань стали представники духовенства УГКЦ з Львівщини, монахи римо-католицького монастиря у Більшівцях. Присутні мали змогу ознайомитися з доповідями, які висвітлювали життєвий шлях Патріарха, з дослідженнями досі невідомих пам’яток сакрального мистецтва. Прозвучали наступні доповіді: «Отець доктор Сліпий, як ректор Академії» (науковий співробітник Галина Величко), «Нескорений провідник української нації» (директор Музею історії Давнього Галича Тарас Зіньківський), «Зовнішня політика Апостольської столиці у контексті душпастирської діяльності» (заступник генерального директора НЗ «Давній Галич» Семен Побуцький), «Наш Патріарх» (о. Андрій Боднар, Згромадження Селезіян), «Образ Галицької Божої матері з російського крейсера «Паллада»: 1914 – 1930-ті» (член НСКУ, магістр історії Андрій Чемеринський), «Патріарх Йосип Сліпий – ісповідник віри» (генеральний директор НЗ «Давній Галич» Олександр Береговський). Виступи ілюструвалися комп’ютерною презентацією світлин з життя Патріарха.

Підводячи підсумок науковим читанням, генеральний директор НЗ «Давній Галич» Олександр Береговський наголосив на тезах, прийнятих Синодом УГКЦ: «…Патріарх Йосиф є нашим сучасником. У цьому легко переконатися, коли познайомитися з перипетіями його життя чи прочитати його пастирське слово. Своїм баченням майбутнього він на кілька десятиліть випередив свій час, для того щоб бути поруч із нами…».

Чемеринський Андрій. Член НСКУ, магістр історії

Київ – місто юних майстрів

 Головна Новини регіональн?...

«Київ – місто юних майстрів». Саме цю тезу утвердили учасники ІІ міської виставки-звіту дитячої творчості, організованої Головним управлінням освіти і науки КМДА.

Виставка «Київ – місто юних майстрів» пройшла 16 лютого 2012 року у приміщенні Київського Палацу дітей та юнацтва. Як зазначили організатори виставки, подібні заходи мають на меті підтримку та розвиток науково-практичної та експериментальної діяльності талановитої учнівської молоді.

На виставці були представлені досягнення та вироби юних киян за напрямами: еколого-натуралістичний, науково-технічний, художньо-естетичний, фізкультурно-спортивний, туристсько-краєзнавчий, дослідницько-експериментальний та інформаційно-комунікаційний.

Свої досягнення демонстрували талановиті учні загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів управлінь освіти районних у м. Києві державних адміністрацій, а також вихованці Київського Палацу дітей та юнацтва, Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму, позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді». Преважна більшість учасників – це переможці у міських, всеукраїнських та міжнародних конкурсах, змаганнях, фестивалях у 2010–2011 навчальному році.

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII

Веб-конференція керівництва НСКУ

Веб-конференція керівництв...

8 лютого, у середу, о 12:00 на сайті Інформаційного агентства RegioNews відбулася веб-конференція з керівництвом Національної спілки краєзнавців України.
У конференції взяли участь: Олександр Петрович Реєнт – український історик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту історії України НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України; Руслана Вікторівна Маньковська – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, заступник голови НСКУ; Володимир Іванович Дмитрук – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, відповідальний секретар НСКУ.

Фотозвіт можна переглянути за посиланням.

Нижче подаємо відповіді учасників веб-конференції на поставлені відвідувачами сайту запитання.

 

Petro

Доброго дня. Проведіть паралелі між діяльністю Українського комітету краєзнавства в 1920-х – 1930-х рр. і нинішньою Спілкою краєзнавців. Дякую!

Український комітет краєзнавства та Національна спілка краєзнавців України утворилися в різних історичних реаліях. УКК створено 1925 р. в Харкові при Головнауці під час роботи Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції. Однак на початку 30-х рр. переважну більшість його членів було репресовано.
НСКУ (до 2008 р. – Всеукраїнська спілка краєзнавців) створено 1990 р. в Києві як громадську організацію – правонаступницю УКК. Нині – це національна всеукраїнська творча спілка, яку з часу її створення і до 2011 р. очолював академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько.
Завдання перед УКК стояли: облік, систематизація та організація всієї краєзнавчої роботи; розробка планів і програм різних галузей краєзнавчої роботи; вивчення форм і методів краєзнавчої роботи; загальне організаційне і наукове керування роботою існуючих краєзнавчих організацій і утворення нових краєзнавчих осередків; зв’язок з науковими, державними та господарськими установами і організаціями; участь у наукових і громадських з’їздах, що мають відношення до краєзнавчої роботи. УКК всебічно сприяв дослідженню історії населених пунктів України, розробці наукових засад пам’яткоохоронної роботи. Одним із головних завдань УКК була підготовка кадрів для краєзнавчої роботи. УКК ініціював складання докладної бібліографії методичних матеріалів з краєзнавства, почав створення центральної картотеки і фонотеки краєзнавчих об’єктів.
На УКК покладалося вирішення організаційних питань і підготовчої роботи зі створення центрального науково-дослідного Інституту краєзнавства.
На сьогодні Спілка продовжує традиції, закладені фундаторами краєзнавчого руху. Важливими результатами її діяльності стали зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їх вплив на духовне життя громадськості, надання Спілці статусу Національної. Спілка в найближчій перспективі буде ініціювати Державну програму розвитку краєзнавства до 2025 року.

Гримка

Добридень, шановне панство! Підтримую ідею створення Інституту краєзнавства, на якому етапі процес? Дякую

Питання створення Інституту краєзнавства постало ще з часу відродження Спілки. 23 січня 2012 р. на V (позачерговому) з’їзді НСКУ прийнято рішення про створення при НСКУ науково-дослідного Інституту краєзнавства за підтримки Інституту історії України НАН України.
Нині розробляється Положення про Інститут, організаційні засади та напрями діяльності.
Основні тенденції розвитку краєзнавства, його суспільнозначима роль виявляють гостру потребу створення науково-дослідного Інституту краєзнавства, що дало б можливість подальшого удосконалення його науково-методологічних основ, поглибити дослідження джерельної бази, розширити розробку галузевих напрямів: історичне, природниче, культурно-мистецьке, пам’яткоохоронне, освітянське, туристичне, бібліотечне краєзнавство.
В українському краєзнавстві за багато десятиліть напрацьований значний матеріал, що потребує наукової систематизації і осмислення. Реалізація таких проектів, як енциклопедичне видання історії міст і сіл України, енциклопедія українського краєзнавства, музейна енциклопедія України, підручники, посібники і навчально-методична література з краєзнавства для шкіл і вищих навчальних закладів, туристичні довідники, бібліографічні каталоги тощо сприятимуть розвитку не лише краєзнавства, як науки, але й удосконаленню духовних засад українського суспільства.

Василь Швець

Як нині вдається зберігати пам*ятки від забудовників і як бере участь у цьому захисті держава? які найбільші досягнення, що вдалось врятувати останнім часом?

Це найболючіша проблема пам’яткоохоронної сфери. Спілка зазначила пам’яткоохоронну діяльність як стратегічний напрям. Масштабним проектом, у якому беруть активну участь краєзнавці України є “Звід пам’яток історії й культури України”. Особливість цього видання в комплексному підході до дослідження всієї культурної спадщини нашої країни. У нього ввійшли пам’ятки архітектури, археології, науки й техніки, історії, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, монументальні пам’ятники. В Україні понад 130 тис. пам’яток історії й культури, які перебувають під охороною держави. Ця робота активізувала дослідницьку діяльність по виявленню нових пам’яток, уточненню даних про існуючі. Вийшли дві книги по Києву, підготовлені до видання книги по Чернігівській, Херсонській областях, місту Севастополю.
У Чернігові створено науково-методичний центр, співробітниками якого обстежено 2400 пам’яток історії і культури краю, з них близько 800 нововиявлених, водночас підготовлено пропозиції щодо взяття на державний облік 79 пам’яток. Краєзнавці досліджують стародавні та історичні міста Батурин, Любеч, працюють над пропозиціями щодо внесення номінації «Чернігівський Дитинець – комплекс історико-архітектурних пам’яток ХІ – ХІХ ст.» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Значна пам’яткоохоронна робота розгорнута в усіх регіональних організаціях. Краєзнавці АР Крим опікувались встановленням охоронних дощок на 78 об’єктах історико-культурної спадщини в регіоні. Члени Спілки брали участь в увічненні місць, пов’язаних з видатними діячами краю. В Обухівському районі на Київщині зусиллями активіста-краєзнавця Анатолія Шафаренка відкрито 67 меморіальних дощок відомим землякам. Також дослідники вшанували пам’ять В.Винниченка (Кіровоград), П.Т.Тутковського, М.О.Бердяєва (Житомир), Л.Кравцова (Рівне), В.Попенка (Дубровиці) та ін.
Краєзнавці не лише проводять дослідження з місцевої топоніміки, а й беруть активну участь у заходах із повернення історичних назв вулицям. В Харкові, Києві, Дніпропетровську, Чернігові вони входять до складу комісій, де відстоюють історичну минувшину рідного краю. 15–16 червня 2011 р. Національна спілка краєзнавців України здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711–1728 рр.). В її роботі взяли участь провідні українські вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі, учителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська.
Метою цього заходу було привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії. Експедиція охопила острів Хортицю, Кам’янську та Олешківську Січі.
В Цюрупинську відбулось засідання «круглого столу» «Олешківській Січі – 300 років: історичні та сучасні інтерпретації» , де було запропоновано Національній спілці краєзнавців України спільно з Національним заповідником «Хортиця» та Інститутом козацтва Інституту історії України НАН України з метою широкої популяризації історії українського козацтва розробити й ініціювати перед вищими органами державної влади України Державну програму «Часи козацькі – Січі Запорозькі», куди включити наукове вивчення та публікацію джерельної бази з проблеми козакознавства, збереження і музеєфікацію пам’яток козацької історії та заходи щодо залучення української громадськості до історичного минулого, пов’язаного з героїчними сторінками козацької доби.
Президія правління НСКУ спільно з керівництвом Національного заповідника «Хортиця» звернулась до Міністерства культури і туризму України та Херсонської обласної державної адміністрації з метою формування цілісного комплексу збережених козацьких Січей і з урахуванням високого наукового потенціалу й використання багатого дослідницького досвіду фахівців Хортицької та Кам’янської Січей приєднати Олешківську Січ до Національного заповідника «Хортиця» на правах філіалу, а також необхідності проведення археологічних досліджень на Олешківській Січі. Тісна співпраця із заповідником «Хортиця» продовжується.
Необхідно об’єднати зусилля всіх громадських організацій, що опікуються історико-культурною спадщиною.

Тамара

Вітаю, панове, є така проблема нашого краєзнавства, як старіння – молодь не особливо цікавиться проблемами краєзнаства, як Спілка реагує на ситуацію

Одним із напрямів роботи Спілки є освітянське краєзнавство. НСКУ активно співпрацює з МАН України, Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.
З ініціативи НСКУ при університетах створюються науково-методичні Центри краєзнавства. Такий Центр уже діє в Харківському національному університеті ім. В.Каразіна, дослідницькі установи краю працюють в університетах Луцька, Івано-Франківська, Кам’янця-Подільського, Вінниці, в Уманському педагогічному університеті започатковано науково-дослідну лабораторію «Педагогічне краєзнавство Черкащини». Молоддю захищається багато кандидатських дисертацій з краєзнавчої тематики. Саме вищі навчальні заклади є центрами краєзнавчої роботи в регіонах. Останнім часом до лав НСКУ приєднується досить багато молоді.

Ofeliya

нещодавно була епопея з вибором Чудес України, як ставитесь до ідеї і результатів, щоб додали, а що може, і виключили?

Ідея добра. Можна ще більше популяризувати красу України не тільки згаданим проектом, а й десятками інших. Спілка спільно з Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України проводить низку краєзнавчих експедицій. 2007 року було завершено історико-географічну експедицію «Сто чудес України», метою якої було виявити й описати пам’ятки природи та історико-культурної спадщини. Спільними зусиллями в підсумку було визначено 99 чудес нашої Батьківщини, а на останньому зборі в таборі учнівського туристсько-краєзнавчого активу в Осії на Закарпатті діти ухвалили рішення 100 чудом вважати саму Україну. Нині тривають експедиції «Люби і знай свій рідний край», «Краса і біль України» з програмами «Свята спадщина» і «З попелу забуття», історико-етнографічна «Україна вишивана», «Колосок пам’яті».

Настя

добрый день! в Украине много известно о больших городах, а как же маленькие селения, они тоже красивы и интересны, о них негде почитать, что бы туда поехать. Будут ли как-то популяризоватся наши села?

В Україні більше 350 сіл, яким понад 1000 років. За останні півстоліття зникло понад 2 тис. сіл. Краєзнавцями України вже напрацьований значний матеріал про історію міст і сіл рідного краю. Цікавими є видання «Історія міст і сіл Хмельниччини ( за працями Юхима Сіцінського та Миколи Теодоровича)», «Енциклопедія Львова», «Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність», «Краєзнавці Слобожанщини», розроблено концепцію 10-томної «Історії Галичини» та багато інших. Перед нами стоїть непросте завдання: вивчити, узагальнити і скоординувати велику роботу з підготовки енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України».

Орест, Немирів

Чим краєзнавство на заході відрізняється від краєзнавства на сході нашої держави, де воно більш розвинене? Спасибі

Любов до рідного краю та бажання більше про нього дізнатися не вимірюється за такими принципами.

КОСТЯ

известна ли вам статистика, сколько музеев открылось и закрылось за годы независимости

Всього діє понад 500 державних і комунальних музеїв.
Понад 6 тис. громадських (сільських, шкільних, при вищих навчальних закладах, установах та ін.) і приватних музеїв.
Нові проекти НСКУ пов’язані з розвитком музейної справи України. Підтримуючи громадське музейництво, Спілка в 2009 р. провела Перший Всеукраїнський конкурс на кращий громадський музей, в ньому взяли участь понад 1000 музеїв, із них 103 музейних заклади були відзначені за п’ятьма номінаціями дипломами переможців.
27 жовтня 2010 р. в с.Халеп’є на Обухівщині з ініціативи краєзнавців Обухівщини та за підтримки НСКУ і за участі Роланда Тарасовича Франка, постав Літературний музей Івана Франка на Дніпрі.
Нині започатковано культурологічний проект «Музейні скарби України», де передбачається створити хронікально-документальну галерею музейних колекцій України. Велика робота проведена в Сумській та Івано-Франківській областях, на черзі АР Крим, Львівщина, Тернопільщина, Житомирщина та інші регіони України. Проект включає декілька етапів, і має на меті відтворити через музейні цінності історію українського музейництва ХІХ-ХХ ст.
Члени Спілки тісно співпрацюють з музейними закладами, долучаються до створення нових музеїв, тематичних музейних експозицій. Так, краєзнавці брали участь у створенні музею-садиби В’ячеслава Липинського у Затурцях на Волині, музею історії Луцького братства у Луцьку, етнографічного музею на історичному факультеті Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського, музею Визвольної боротьби у Львові, музею історичної місцевості Опришівців у Івано-Франківську, музеїв в селах Германівка, Іванків, Ясногородка на Київщині та ін.

Sashko

Кого можна назвати першим українським краєзнавцем?

Витоки дослідників рідного краю сягають часів Київської Русі, від її літописців та Г.Сковороди. Краєзнавство оформилося як науковий напрям у ХІХ – на поч. ХХ ст. Свій внесок у його розвиток зробили видатні постаті: І. Франко, М.Костомаров, Леся Українка, засновники «Руської Трійці» (М.Шашкевич, Я.Головацький, І.Вагилевич), М.Грушевський, Д.Яворницький, Д.Багалій, М.Сумцов та багато інших, котрі заклали наукові та організаційні основи краєзнавства.

Slavko

Скільки на сьогоднішній день є реальних членів спілки, які отримали членські квитки. Де краєзнавців найбільше?

В Україні краєзнавчий рух об’єднує понад 2 тис. краєзнавців. У зв’язку з набуттям Спілкою статусу Національної (2008 р.) здійснюється перереєстрація членів Спілки, яких сьогодні нараховується понад 1 тис. Найчисленнішими є організації в Івано-Франківській, Хмельницькій, Черкаській, Донецькій, Волинській, Київській областях та м. Києві.

Andriy

Чи є сьогодні професія “краєзнавець”. Як можна відрізнити професіонального краєзнавця від аматора? Дякую!

23 січня 2012 р. V (позачерговим ) з’їздом НСКУ схвалено рішення звернутися до державних органів влади про внесення до «Класифікатора професій» професії «краєзнавець», яка включає в себе фахове дослідження рідного краю в галузі культури, історії, пам’яткознавства, фольклору, етнографії, природи тощо.

Lazar

Які заходи плануються по вшануванню пам’яті багаторічного голови Спілки, Героя України, академіка НАН України Петра Тимофійовича Тронька?

Перед Спілкою стоїть важливе завдання увічнення пам’яті видатної постаті в історії України ХХ ст. Ще за життя Петра Тимофійовича за сприяння Спілки світ побачили останні величні праці державного діяча і вченого «Що залишаємо нащадкам?», «Я тобою,Україно,живу», в яких автор виступив не лише, як свідок чи літописець цілої епохи, а як активний будівничий і захисник історії і культури своєї держави. Створено два хронікально-документальних фільми «Жити для людей» та «Видатні Українці. Петро Тронько», які зберегли унікальні кадри розповідей П.Т.Тронька про події з історії України..
Започатковані в 2010 р. з ініціативи краєзнавців Дніпропетровського гірничого університету Троньківські читання. 24 листопада 2011р. відбулися Другі Троньківські читання за участю науковців Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова. Проводились вони на базі Інституту гуманітарних проблем Дніпропетровського гірничого університету, якому за рішенням Вченої ради університету присвоєно ім’я П.Т.Тронька. Колектив Національної історичної бібліотеки України також започаткував і провів із Спілкою 22 листопада 2011р. Троньківські краєзнавчі читання в Києві. Ім’я П.Т.Тронька присвоєно Центру краєзнавства при Харківському національному університеті ім. Н.В.Каразіна.
Президією Спілки спільно з дирекцією Інституту історії України НАН України розробляються пропозиції до керівництва держави щодо увічнення пам’яті П.Т.Тронька: присвоєння його імені Національному музею народної архітектури і побуту України в Пирогово, створення меморіальних музеїв в Києві і на малій Батьківщині вченого, запровадження іменної премії Президії НАН України, призначення стипендій видатним діячам краєзнавчого руху, членам Національних творчих спілок України, встановлення меморіальних дощок та присвоєння його імені вулицям в столиці та на Харківщині.

Nestor

В Україні щороку видаються сотні краєзнавчих книжок. Чи можна довіряти інформації, яка міститься там? Чи моніторить Спілка цю літературу, чи має бібліотеку і чи немає планів робити цифрову бібліотеку дійсно важливих краєзнавчих видань у відкритому доступі в Інтернеті?

Кожен дослідник має критично ставитись до будь-яких публікацій, враховувати джерельну базу, фаховий рівень. На сьогодні Спілкою лише формується бібліотека краєзнавчої літератури. Одним із проектів Спілки є створення «Електронної картотеки краєзнавчої літератури».

Stepan

Чи планується перевидання “Історії міст і сіл України”? Дякую

Пріоритетним завданням для Спілки залишається підготовка енциклопедичного видання “Історія міст і сіл України”, яке продовжує розвивати фундаментальний напрямок в українській історіографії. Історики все більше цікавляться проблемами мікроісторії, актуальності набувають сучасні дослідженнями історії повсякденності.
12 червня 2009 р. НСКУ в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка провела нараду «Концептуальні засади організаційно-методичної роботи з підготовки енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України», на якій було схвалено ряд відповідних заходів у цьому напрямі.

Anton

В Україні останнім часом горять дерев’яні храми. Чи зверталася спілка із запитами про захист цих пам’яток, про захист їх від свавілля релігійних організацій?

7-8 жовтня 2010 року Національна спілка краєзнавців України разом з Львівською обласною організацією НСКУ провела науково-краєзнавчу експедицію «Світові пам’ятки сакральної архітектури Львівщини: проблеми збереження». Увага до цієї теми викликана незадовільним станом більшості унікальних пам’яток дерев’яної архітектури західного регіону України. Учасники експедиції оглянули рідкісні пам’ятки дерев’яного зодчества у Жовкві, Крехові, Потеличі. На засіданні «круглого столу» було прийнято ухвалу, якою президії правління НСКУ доручено підготувати звернення до Президента України про затвердження Програми зі збереження і охорони сакральних пам’яток дерев’яної архітектури України, передбачити завершення інвентаризації дерев’яних церков в Україні та на українських етнічних землях.

Vasyl Ivanovich

Спілку краєзнавців іноді називають спілкою аматорів. Чи можете заперечити це твердження?

Більшістю членів Спілки є науковці, викладачі, музейники, бібліотекарі, вчителі, колекціонери та звичайно ж аматори. Таким чином, Спілка об’єднує як фахівців, так і непрофесійних дослідників рідного краю.

Nikolay

Як виховуються молоді краєзнавці? Чи є предмет “краєзнавство” у школах, у вузах?

Особливу увагу Спілка приділяє освітянському краєзнавству. 6-7 жовтня 2011 р. в Івано-Франківську, в приміщенні Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника відбулася ХІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи», присвячена 200-річчю від дня народження українських просвітителів І.Вагилевича та М.Шашкевича.
Підсумковим документом обговорення нагальних проблем використання краєзнавчої складової в системі освіти стали рекомендації учасників форуму про введення в навчальну програму шкіл предмету «Історія рідного краю», внесення до гуманітарного циклу дисциплін у вищих навчальних закладах всіх профілів навчального курсу «Основи краєзнавства», підготовку підручників з краєзнавства, науково-методичну роботу із викладачами і вчителями дисципліни «Краєзнавство», форми і методи позашкільної освіти, участь у ній бібліотек, музеїв, закладів культури, туристичних організацій.
Президія Спілки започаткувала велику роботу з підготовки навчального посібника «Основи краєзнавства» для студентів вищих навчальних закладів. До його написання залучені відомі вчені, педагоги, фахівці з краєзнавства Києва, Луцька, Чернігова, Харкова, Кам’янця-Подільського. Розроблена наукова концепція, структура книги, триває процес підготовки і апробації її текстів. Поява такого підручника є нагальною потребою освітянського краєзнавства, вона сприятиме новому поштовху краєзнавчих досліджень.
Регіональні організації велику увагу приділяють учнівській молоді, залучаючи її до вивчення історії рідного краю через організацію конкурсів, експедицій, конференцій, фестивалів, діяльність гуртків, клубів (Черкаси, Сміла, Одеса, Івано-Франківськ, Луцьк, Львів, Харків, Київ, Дніпропетровськ та ін.).
У вищих навчальних закладах, на гуманітарних факультетах відкриті кафедри із спеціалізацією краєзнавства, де здійснюється підготовка наукових кадрів в цій галузі. Помітно збільшилась кількість дисертаційних досліджень з краєзнавчої тематики, що дозволяє поглиблено розробляти наукові засади та джерельну базу краєзнавства.

Pavlo

Які заходи проводить Національна спілка краєзнавців? Дуже хочеться взяти в них участь. З повагою, Павло Петрович.

Заходи Спілки висвітлюються на сайті Спілки та на сайтах регіональних організацій, а також у ЗМІ. За більш детальною інформацією звертайтеся до Президії правління Спілки.

Ivanko

Які видання (наукові та інформаційні) видає спілка. Чи можна надрукувати в них власні напрацювання?

Спілка видає науковий журнал «Краєзнавство», заснований 1927 р. і до 1930 р., коли журнал було репресовано, вийшло 28 номерів, Спілка його відновила 1993 р. і на сьогодні світ побачило вже 77 номерів. Журнал виходить щоквартально. Він з 2010 р. поширюється за 140 адресами у всі класичні університети, обласні бібліотеки, музеї та архіви України.
Слід відзначити видання регіональних краєзнавчих організацій: «Краєзнавство Черкащини», «Краєзнавець Прикарпаття», «Историческое наследие Крыма», «Галицька брама», «Краєзнавчий вісник Кіровоградщини», «Сумський історико-архівний журнал», «Сумська старовина», «Сіверянський літопис», «Ніжинська старовина», «Мариупольский краеведческий сборник» (Донецька обл.), «Острозький краєзнавчий збірник» (Рівненська обл.) тощо.
Важливим засобом інформування широкого загалу про діяльність Спілки є робота Інтернет-сайту Спілки, власні сайти відкрили Івано-Франківська, Волинська, Черкаська, Київська обласні організації, презентовано громаді Сумський історичний портал.

Ivanka

Розкажіть про програму “Реабілітовані історією”, інші видавничі проекти спілки

З 1992 року діє Державна програма «Реабілітовані історією», одним із засновників якої є Спілка. У всіх областях створені науково-редакційні відділи. На сьогодні видано 75 книг в усіх областях України, складено картотеку на понад 700 тис. реабілітованих громадян по архівно-кримінальних справах Державного архіву СБУ й обласних управлінь, однак ця цифра далеко не остаточна. Розпочато дослідження архівів МВС України по виявленню депортованих громадян країни.

Natalya

Доброго дня. Хто може бути членом Національної спілки краєзнавців і як ним стати.

Членом Спілки можуть бути (з 18 років) громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, основним заняттям котрих є фахове дослідження рідного краю у галузі культури, історії, пам’яткознавства, фольклору, етнографії, природи тощо.
Члени Спілки повинні визнавати положення Статусу Спілки та бути зацікавленими у розвитку українського краєзнавства, як окремої галузі духовної культури держави, а результатом їх індивідуальної чи колективної творчої діяльності мають бути твори, окремі публікації чи видання, що становлять культурно-історичну, духовну або наукову цінність.
З питань набуття членства у Спілці необхідно звертатися у регіональні організації.

Natalya

Шановні краєзнавці.Останнім часом Верховна рада займаається “законо витворяннями”,які не можуть не обурювати. Скажіть будь-ласка, як ви українські історики, особисто ставетеся до законопроектів: № 9690 «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо передачі об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям)» і зміни до Закону “Про Національний архівний фонд та архівні установи”?
Яка офеційна позиція Національної спілки краєзнавців, що до даних законопроектів?

Проблема збереження історико-культурної спадщини стоїть гостро в українському соціумі. Передача об’єктів культурної спадщини має розглядатися індивідуально щодо кожної пам’ятки, враховуючи її історичну та мистецьку цінність, зважаючи на її суспільну значимість. Вони мають об’єднувати громадянське суспільство, а не збурювати його.
Закон «Про Національний архівний фонд та архівні установи» є необхідним для покращення збереження архівних матеріалів та розширення можливостей користуватися архівними фондами дослідниками. Особливо це стосується документів, які висвітлюють механізм політичних репресій в Україні упродовж 1917 – 80-і рр.