Архів категорії: Закарпатська обласна організація

Вперше в Україні започатковано фестиваль «Колочавська ріплянка»

Вперше в Україні започатко?...

      Цікава і багата, інтригована опришківськими легендами Колочава завжди привертала увагу істориків, письменників та інших творчих людей, а також туристів. Привабливості селу додає проведення традиційних свят і фестивалів. А 15 червня 2013 року ввійде в історію селища як день заснування унікального фестивалю в Україні – фестивалю «Колочавська ріплянка».

     У Колочаві  здавна картоплю називають ріпою, звідси  й ріплянка. Суворі гірські умови життя об’єктивно сформували  головну страву меню місцевих жителів, що збереглася і до нині – ріплянку. Тут гостя  майже в кожній хаті обов’язково почастують цією стравою. А ще запропонують підбивані та сухі лопатки, колочені фасулі, ліниві цокілі, коропчену ріпу. Окремі страви – неповторне творіння колочавських кухарок, яких не скуштуєш і в сусідньому селі. Рецепти страв – складові історії селища, вони не сьогодні створені і не запозичені з Інтернету. Але головним блюдом у колочавців, як, очевидно, і у багатьох українських селах, традиційно залишається ріпа-картопля. Правда, готують її як ніде інде, з особливим смаком, по колочавськи.    

     Добре знаючи місцеві звичаї і традиції, колишній житель Колочави, а нині киянин, депутат Верховної Ради України V-VI скликань, член Правління Національної спілки краєзнавців України, нещодавно удостоєний заснованої нинішнього року премії імені академіка Петра Тронька, Станіслав Михайлович Аржевітін, вперше запропонував провести фестиваль ріплянки. Не випадково колочавці називають Аржевтіна реставратором і архітектором селища за його великий внесок у відродження традицій гірського селища та його розвиток. Це все дуже приваблює і захоплює численних туристів, потік яких невпинно зростає з року в рік. А ще, або  – найголовніше для селян – він уже створив для них чимало нових робочих місць, які після руйнації Радянського Союзу зникли як роса на сонці… І має намір продовжувати їх створення.

     Прем?єра фестивалю вдало пройшла у скансені «Старе село». Центральною подією його став конкурс приготування ріплянки по-колочавськи, участь у якому взяли два десятки місцевих кухарок. Простий, на перший погляд, процес вимагає спеціальних знань, умінь та витонченої майстерності. Варену картоплю змішують з мелайним (кукурудзяним) борошном і топчуть-пресують токаняником. Зокрема, на проведення фестивалю було використано два центнери кукурудзяного борошна.

      Переможцем конкурсу стала вчителька місцевої середньої школи, колишня однокласниця С. М. Аржевітіна, Наталія Тумарець. Друге місце посіла Олена Росада, третє поділили між собою Оксана Драч та Лілія Павлюк. А подарунки отримали усі без винятку учасники конкурсу. Їх вручили члени Закарпатської  обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. М. Аржевтін та Ю. Ф. Глеба, начальник управління культури обласної державної адміністрації.

      Станіслав Михайлович Аржевітін особисто знайомив учасників культуроло- гічного дійства з музеєм і творчістю класика чеської літератури Івана Ольбахта (Каміла Земана). В 30-х роках XX століття письменник декілька разів бував у Колочаві і навіть певний час проживав у селі та написав там окремі свої твори. Найвідомішим став роман «Микола Шугай розбійник», що розповідає про останнього опришка Карпат. Добре знана Колочава в Європі і через фільм за сценарієм І. Ольбрахта під назвою «Марійка-невірниця», який нещодавно на міжнародному фестивалі архівних і реставрованих стрічок у Болоньї (Італія) посів перше місце.

     У музеї-скансені «Старе село» колочавці, члени ЗОО НСКУ, на лоні чарівної і неповторної карпатської природи через побутові сценки, з гумором і добротою, уміло та захоплююче демонстрували нелегке і багатогранне минуле життя горян. Центральною фігурою села був берюв – голова села. Нині у скансені ретельно відтворено більше двадцяти житлових і господарських споруд, зібрано і реставровано, приведено у належний стан і систематизовано тисячі предметів сільського побуту, найрізноманітніших інструментів. Привертають увагу відвідувачів колиба, хати вівчаря, лісоруба, чоботаря, бондаря, сабова, шустера та ін. Колоритні та цікаві єврейські корчма із справжньою борговою книгою та лазня, жандармерія з камерою для порушників порядку та церковнопарафіяльна школа.

     Учасники фестивалю їздили у вагонах-експонатах та на дрезині  справжньою вузькоколійкою. Матеріали для спорудження вузькоколійки зібрані та доставлені до Колочави з усіх кінців області (не без пригод). А дрезина була у особистому користуванні Героя Соціалістичної праці, переможця чемпіонату світу лісорубів в Монреалі  (Канада), начальника Турбатського лісопункту Усть-Чорнянського лісокомбінату  Івана Васильовича Чуси, якого я знав особисто у період роботи у Тячівському районі у 1979-1982 рр. 

      На каву усіх запрошував міністерський радник Угорщини Едмунд Еган, який планував поліпшити життя поневолених угорцями закарпатців. Його роль уміло зіграв колочавець, один із членів ЗОО НСКУ. Прихильників чеської культури запрошували до “Olbrachtovej pivnice”, а любителі гострих відчуттів могли забралися на горище  – «На пуді у Шугая», де їх пригощали добротною горілкою домашнього приготування, колочавськими домашніми ковбасами та копченим м’ясом.

       Автору цих рядків також випала честь зіграти роль відомого громадсько-політичного діяча, письменника В. Гренджі-Донського.

      Значний інтерес в учасників свята викликала військова тематика – музей воїнам-афганцям, можливість покататися на справжньому бронетранспортері, побувати в бункері, польовому госпіталі та на військовій кухні, що були складовими відомої оборонної лінії Арпада, спорудженої для зупинення наступу Радянської Армії.  Про всі ці комплекси експонатів можна розповідати конкретно і довго. До прикладу, в бункері, як і у роки Другої світової війни, після реставраційних робіт розміщені кулемет, автомати, пристрій далекого бачення, гранати, снаряди, патрони, пістолети та десятки інших оригінальних предметів далеких воєнних часів. Об?єкт планується значно розширити та збагатити новими раритетними експонатами. Є конкретні плани подальшого розвитку і інших напрямів, що становлять значний інтерес для туристів, у тому числі чеських, словацьких, угорських та ін.          

     Доктор економічних наук Станіслав Михайлович Аржевітін не з чужих переказів добре знає про гострі  проблеми і депресивність гірських населених пунктів насамперед  Закарпаття. Свою багатогранну діяльність, створення нових робочих місць, розвиток зеленого туризму він небезпідставно вважає одними із засобів вирішення численних проблем гірських поселень, в першу чергу, – безробіття. А відкритий декілька років тому єдиний в Україні пам’ятник заробітчанам у центрі села, на автобусній зупинці,  нагадує кожному про важку долю шукачів засобів для існування в далекій чужині – в Греції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, Росії, Словаччині, Чехії та багатьох інших країнах світу.  Викарбовані на пам’ятнику понад сто прізвищ колочавців, які не повернулися із заробітків на чужині живими, засвідчують жахливу ціну нелегкої долі сільських заробітчан.

     Жорстока нинішня реальність в умовах масового безробіття вчить колочавців жити, боротися за виживання і щасливу долю своїх дітей по новому. Реальним їх помічником на цій нелегкій життєвій дорозі став за власною волею Станіслав Михайлович Аржевітін.

     На фестивалі було також  вперше презентовано третій том багатотомного видання історії Колочави С. М. Аржевітіна під назвою «Карпатська Україна: епоха в добі». Зміст і проблематика книги виходять далеко за межі історії села Колочави і переоцінити її значимість важко. «У цій книзі, – зазначає у передмові під назвою «Історико-політологічний путівник по Закарпатській Україні, або новий авторський проект Станіслава Аржевітіна» заступник Голови Українського інституту національної пам?яті, завідувач кафедри Національної академії Служби безпеки України, доктор історичних наук Дмитро Веденеєв, – С. Аржевітін залишився вірним своєму улюбленому творчому прийому: широкому використанню різнопланових джерел, які вдало доповнюють одне одного, карколомно переміщуючи читача з височин європейської політики до життя-буття окремого села або рефлексій «простих» людей – маленьких суб’єктів масштабних подій, у вирі яких вони опинилися. Серед усього матеріалу: документи іноземних органів влади й національно-визвольного руху, тогочасна періодика, наукові праці та збірники документів. Як завжди, друковані матеріали рясно перемежовуються із зібраними автором особисто спогадами очевидців і учасників подій та фольклорним матеріалом».

        На презентації виступили члени Закарпатської обласної оганізації НСКУ: автор книги, доктор економічних наук С. М. Аржевітін, кандидат історичних наук М. В. Делеган, доктор історичних наук, професор Ужгородсього національного університету   С. Д. Федака та ін.

     Передував фестивалю дводенний прес-тур для журналістів із всеукраїнських друкованих видань, радіо і телебачення, який проводився С. М. Аржевітіним вперше в Колочаві.

     Учасники фестивалю були одностайні в думці – в Колочаві зроблено багато життєво важливого, що варто було б врахувати в усій Україні.      

 

     Про перший фестиваль «Колочавська ріплянка» інформували:

 

     А. Телебачення:

  1. Загальноукраїнський телеканал «1+1»;
  2. Телеканал «Рада»;
  3. Закарпатський обласний телеканал «Тиса-1».

     Б. Газети:

      1. Рубрика «Супер». Наталя Бородюк. «У Колочаві нічого не забувають». «Урядовий кур’єр». 2013. 25 липня.

       1а. Інтернетверсія: www.ukurier.gov.ua/uk/articles/u-kolochavi-nichogo-ne-zabuvayut/p/;

      2. Іван Леонов. Ведмідь, затиснутий добою. «Україна молода». 2013. 26.06. № 091.

      3.Василь Пилипчинець. Колочава пригощала. «Новини Закарпаття». 2013. 18 червня. № 68. С. 1-2;

      4. Василь Бедзір. Приязна Колочава зустрічала півтисячі гостей диво-виставами й екзотичною ріплянкою. «Трибуна». 2013. 21 червня. № 23. С. 5 та багато ін.  

 

 

     Науковий співробітник Інституту

інноваційних технологій та змісту освіти,

кандидат історичних наук,

голова Закарпатської обласної організації

Національної спілки краєзнавців України                                                М. В. Делеган

 

Установчі збори Закарпатської ОО НСКУ

Установчі збори Закарпатсь...

Відбулися установчі збори Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. На зборах було обрано керівництво Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Список членів Правління

  • Аржевітін Станіслав Михайлович
  • Габорець Василь Степанович
  • Густі Василь Петрович
  • Делеган Михайло Васильович — голова Правління
  • Ерфан Франциск Павлович
  • Кухта Василь Васильович
  • Олашин Микола Васильович — заступник голови Правління
  • Офіцинський Роман Андрійович
  • Шеба Василь Станіславович

Список членів Президії Правління

  • Аржевітін Станіслав Vихайлович
  • Густі Василь Петрович
  • Делеган Михайло Васильович — голова Правління
  • Олашин Микола Васильович — заступник голови Правління
  • Шеба Василь Станіславович

Детальніша інформація на офіційному сайті обласної організації http://zaknsku.com.ua

Візит Рудольфа Шустера до члена Правління Національної спілки краєзнавців України Станіслава Михайловича Аржевітіна

Візит Рудольфа Шустера до ч...

Президент Словацької Республіки 1999-2004 років Рудольф Шустер, який не уявляє своє життя без постійних подорожей у різні регіони світу, 11 березня нинішнього року відвідав закарпатське село Колочаву, що розлого розкинулося у горах Міжгірського району, привертаючи до себе увагу захоплюючою історією, легендами та численними музеями і пам?ятниками.

     Характерною рисою останнього десятиріччя села є постійне зростання чисельності туристів, у тому числі іноземних.  Відомого політичного і громадського діяча, другого президента Словаччини, Голову Словацької Національної Ради (1989-1990 рр.) у музеї-скансені «Старе село» приймали народний депутат України V-VI скликань, член Правління Національної спілки краєзнавців України Станіслав Михайлович Аржевітін, краєзнавці та досвідчені екскурсоводи. Його візит цілком відповідає принципу періоду перебування на посаді президента, коли він робив усе, щоб відповідати іміджу «народного президента». Тоді він нерідко відвідував заводи, надавав допомогу покинутим дітям-сиротам, щонеділі їздив із Братислави до Кошице і назад у звичайному вагоні звичайного поїзда. І нині він приваблює своїми скромністю, доброзичли- вістю, високою ерудицією та нестримною енергетикою, сучасністю.

     Високого гостя глибоко вразив масштабний, колоритний, багатий цікавими та унікальними експонатами сільський приватний музейний комплекс, про що він говорив із неприхованим захопленням. Солідний рівень історико-краєзнавчої роботи засвідчили театралізовані сценки із життя закарпатців минулих століть, де в ролях відомих історичних героїв виступали місцеві  краєзнавці в автентич- них костюмах. В приміщеннях головних садиб скансену перед Рудольфом Шустером демонстрували своє вміння перевтілюватися в героїв минулих часів актори-аматори. Зокрема, в єврейській корчмі Гершко Вольфа, що збереглася з 20-30-років минулого століття, його вітав беров – голова села, а в кав?ярні Івана Ольбрахта, класика чеської літератури, – Микола Шугай, якого він описав у відомому романі «Микола Шугай, разбійник». У кожній садибі гостя частували  місцевими стравами. Рудольф Шустер ознайомився також із музеєм та погруддям Івана Ольбрахта (справжнє прізвище – Каміл Земан), що розташовані у центрі села.

      Р. Шустер змінив графік свого перебування в колочавському музейному комплексі і замість попередньо передбаченої години поринув у історію самобутнього життя близького йому населення Закарпаття на цілих півдня. Як відомо, до обрання президентом Словацької Республіки, він був мером міста Кошице (неподалік якого народився – в містечку Медзев у  сімї лісоруба), що за 100 кілометрів від обласного центру Закарпаття. Традиційно все побачене та почуте екс-президент Словацької Республіки особисто знімав на власну відеокамеру. За його словами, зібрані матеріали він планує використати для підготовки книжки про Закарпаття, що у 1919-1939 роках входило до складу Чехословацької Республіки.

     Приємно вражений побаченим і почутим, Р. Шустер, який добре знає музей- ну справу, висловив думку, що колочавський музейний комплекс, творцем якого є С. М. Аржевітін, сповна може конкурувати з аналогічними державними музеями. Таке дбайливе і творче  ставлення до історичної спадщини свого народу заслуговує на особливу повагу і схвалення, заявив він. Напередодні він також побував у Національному природному парку «Синевр», на Синевирському озері, ознайомився із збереженими експонатами колишнього унікального музею лісосплаву (нині фактично зруйнованого), реабілітаційним центром бурих ведмедів.

      Рудольф Шустер, який 4 січня 2013 року відзначив своє 79 – річчя,  незважа- ючи на солідний вік, активно подорожує по світу і захоплюється художньою фотографією, колекціонуючи фото, насамперед природи, найрізноманітніших куточків світу. Контактуючи з місцевими жителями, як зазначав він у одному з інтерв’ю, Шустер знайомиться з такими місцями, до яких звичайний турист і не мріє потрапити. Цікавиться кіно і культурою. Фотосправою захоплюється з дитинства, беручи спочатку фотоапарат у сусіда. З кінокамерою працює з 1957 року. Фотоапарат  – супутник у всіх у всіх його  поїздках. Він створив навіть власний приватний музей авіації та фотоапаратури, першим експонатом якого стала саморобна фотокамера його батька. У музеї зібрано потужний фонд – 19 президентських і королівських літаків: Володимира Путіна (він ще літає), Жака Ширака, Джорджа Буша, Йоганнеса Рау, президента Китаю, Швейцарії … Найдорожчий, за раритетністю – китайський, виготовлений за радянською технологією. Американці, за словами Р. Шустера, за китайський літак пропонували взамін десять своїх… Вартість транспортування літака для Китаю становила 150 тисяч доларів. А на  семидесятиріччя тодішній президент України Л. Д. Кучма подарував йому справжню южмашівську ракету, яку він просив у президента України під час перебування на відомому заводі. Музей, переданий екс-президентом у власність держави,  продовжує поповнюватися унікальними експонатами. Він автор багатьох книг, радіо- і телеспектаклів, сценарист, член Спілки письменників Словаччини. Зокрема, результатом поїздок до Бразилії у 2001 році стали фотовиставка, книга «Більше, ніж сон» та сім документальних фільмів. Подорож до Бразилії мала ще й символічний характер – Рудольф Шустер повторив маршрут свого батька. Перша книга «Ультиматум» перекладена на вісім мов, у тому числі на українську.  На черзі  наступна книга, про Закарпаття.

М. В. Делеган, кандидат історичних наук, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII