Краєзнавство і політика пам’яті

Краєзнавство і політика па?...

Олександр РЕЄНТ: «Ця наука об’єднує людей осмисленою справою»

Розмовляв Євген БУКЕТ

50 років тому, у травні 1962 року, ЦК КПУ ухвалив постанову «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР», якою офіційно започаткував створення однойменної 26-томної енциклопедії. Робота над текстами нарисів і довідок для енциклопедії відбувалася на громадських засадах. До процесу зібрання матеріалів було залучено понад 100 тисяч людей. Тож не дивно, що й досі «Історія міст і сіл Української РСР» не має аналогів у світі ні за обсягом, ні за охопленням території дослідження, ані за багатьма іншими показниками. 26-томне видання вважають найбільшим здобутком українського краєзнавства 1960 — 1980-х років, а роботу над ним — відродженням потужного громадського руху дослідників рідного краю, який за часів незалежності набуває нових прихильників.

Про перспективи і проблеми сучасного краєзнавства «День» поспілкувався з Олександром РЕЄНТОМ, доктором історичних наук, професором, завідувачем відділу історії України ХІХ — початку ХХ стст. Інституту історії України НАН України, головою Національної спілки краєзнавців України.

— Олександре Петровичу, проведіть паралелі між діяльністю Українського комітету краєзнавства в 1920-х — 1930-х рр. і нинішньою Спілкою краєзнавців. Що спільного та відмінного є між ними?

— Український комітет краєзнавства і Національна спілка краєзнавців України утворилися в різних історичних реаліях. УКК створено 1925 року в Харкові при Головнауці. Перед комітетом стояли завдання обліку, систематизації та організації всієї краєзнавчої роботи: розробки планів і програм, загального керування роботою діючих краєзнавчих організацій та утворення нових, зв’язку з науковими, державними й господарськими організаціями тощо. Саме УКК розпочав створення центральної картотеки і фонотеки краєзнавчих об’єктів, а також проводив підготовчу роботу зі створення центрального науково-дослідного Інституту краєзнавства.

Однак на початку 1930-х рр. більшість його членів було репресовано. На довгі роки над головами тих, хто любив рідний край і намагався зберегти його красу та правду для нащадків, завис дамоклів меч сталінських геростратів. За дефініцією «репресоване краєзнавство» стоять долі сотні видатних і маловідомих творів історії та її літописців, усіх, хто не бажав, щоб тоненька ниточка історичного родоводу перервалася…

Національна спілка краєзнавців України (до 2008 року — Всеукраїнська спілка краєзнавців) була створена 1990 року в Києві як громадська організація — правонаступниця УКК. Спілка продовжує традиції, закладені фундаторами краєзнавчого руху. Важливими результатами її діяльності є зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості. Нині це національна всеукраїнська творча спілка, яку з часу її створення і до 12 вересня 2011 року очолював академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько, який зумів не лише відродити краєзнавчий рух, а й зберегти традиції, закладені його попередниками. І сьогодні перед Спілкою стоїть важливе завдання увічнення пам’яті Петра Тронька.

— Що є дороговказом у діяльності сучасної НСКУ, що вона може запропонувати науковцям?

— Сьогодні НСКУ, яка в травні відзначила 87 років діяльності, об’єднує понад дві тисячі професійних дослідників рідного краю. В її складі — чотири академіки та шість членів-кореспондентів НАН України, понад 350 докторів і кандидатів наук, працівники наукових, музейних, бібліотечних, архівних установ і навчальних закладів. Основні напрямки діяльності — історичне, географічне, етнографічне, культурно-мистецьке, освітянське, пам’яткознавче, музеєзнавче, бібліотечне, туристичне краєзнавство, а також культосвітня й видавнича робота, збереження пам’яток історії та культури України.

Цього року Спілка заснувала краєзнавчу Премію імені академіка Петра Тронька НСКУ. Починаючи з 2013 року, її вручатимуть щорічно в липні краєзнавцям за вагомий внесок у вивчення, дослідження та популяризацію історико-культурних і природних багатств рідного краю.

На жаль, 2010 року закінчився термін дії Державної програми розвитку краєзнавства. Важливими результатами її реалізації стали зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості, надання Спілці статусу національної. Проте ціла низка конкретних завдань залишилися невирішеними. Саме тому необхідно в найближчій перспективі ініціювати Програми розвитку краєзнавства до 2025 року.

— Сьогодні з’являються численні й різноманітні видання з історії міст та сіл України. Чи Спілка якось відстежує та систематизує ці праці?

— Для нас пріоритетним завданням залишається підготовка енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України», яке продовжує розвивати фундаментальний напрямок в українській історіографії. Істориків дедалі більше цікавлять проблеми мікроісторії, історії повсякденності. В Україні не менше ніж п’ятсот міст, чий вік становить понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячолітній ювілей. Проблему літочислення населених пунктів активно досліджують та обговорюють українські вчені, які глибоко вивчають архівні джерела з історії регіонів. Окремою проблемою є зниклі села, яких, починаючи з 1970-х рр., налічується понад 2000. Зберегти духовну пам’ять цих унікальних соціально-культурних поселень — завдання саме краєзнавців.

Сьогодні вже напрацьований значний матеріал. Цікавими є видання «Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Юхима Сіцінського та Миколи Теодоровича)», «Енциклопедія Львова», «Краєзнавці Слобожанщини», розроблено концепцію 10-томної «Історії Галичини» та багато інших. Перед нами стоїть непросте завдання вивчити, узагальнити і скоординувати велику роботу з підготовки наукового загальнонаціонального енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України».

Державна програма «Реабілітовані історією», розпочата 1992 року, покликана увічнити пам’ять репресованих громадян, які постраждали від тоталітарного режиму. В усіх областях створено науково-редакційні відділи, співробітниками яких підготовлено персональні картки на близько 700 тисяч безневинно репресованих — за матеріалами архівно-кримінальних справ Державного архіву СБУ й обласних управлінь. Розпочато дослідження архівів МВС України з виявлення депортованих громадян. На сьогоднішній день видано 80 томів цієї серії. Треба сказати, що нічого подібного немає в жодній пострадянській республіці.

Ще один напрям діяльності Спілки — пам’яткоохоронна. Масштабним проектом є «Звід пам’яток історії й культури України». Особливість цього видання — в комплексному підході до дослідження всієї культурної спадщини нашої країни. У нього ввійшли пам’ятки архітектури, археології, науки й техніки, історії, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, монументальні пам’ятники. В Україні понад 130 тисяч пам’яток історії та культури, які перебувають під охороною держави. Ця робота активізувала дослідницьку діяльність із виявлення нових пам’яток, уточнення даних про існуючі. Вийшли дві книжки по Києву, підготовлено до видання книжки по Чернігівській, Херсонській областях, місту Севастополю.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

 

ВІД ЧАСІВ СТВОРЕННЯ СПІЛКИ КРАЄЗНАВЦІВ І ДО 12 ВЕРЕСНЯ 2011 РОКУ ЇЇ ОЧОЛЮВАВ ПЕТРО ТИМОФІЙОВИЧ ТРОНЬКО, СВІТЛУ ПАМ’ЯТЬ ЯКОГО ВШАНУВАЛИ ДНЯМИ НА БАЙКОВОМУ ЦВИНТАРІ В КИЄВІ РІДНІ, ДРУЗІ Й ПОСЛІДОВНИКИ

Значну пам’яткоохоронну роботу розгорнуто в усіх регіональних організаціях. Краєзнавці АР Крим опікувалися встановленням охоронних дошок на 78 об’єктах історико-культурної спадщини в регіоні. Члени Спілки брали участь в увічненні місць, пов’язаних з видатними діячами краю. В Обухівському районі на Київщині зусиллями активіста-краєзнавця Анатолія Шафаренка відкрито 67 меморіальних дошок відомим землякам. Традиційними стали щорічні Аркасівські читання в Миколаєві; Кирило-Мефодіївські читання на Вінниччині; Слобожанські, Сумцовські читання на Харківщині; Одеські етнографічні читання та інші…

Загалом члени НСКУ лише за останні три роки видали понад тисячу наукових, науково-популярних і документальних книжок з краєзнавчої тематики. Серед пріоритетних завдань — і формування цифрової бібліотеки краєзнавчої літератури. А для упорядкування зібраної інформації перед виданням «Історії міст і сіл України» плануємо використати можливості Вікіпедії. Спільна робота над цим проектом — одне з головних положень меморандуму про співпрацю з ГО «Вікімедіа Україна», який було нещодавно підписано.

— Які ще заходи проводить Спілка? Адже краєзнавство — це не лише наука, а й широкий громадський рух…

— Дієвою формою залучення широкої громадськості до проблем збереження історико-культурної спадщини України стали науково-краєзнавчі експедиції. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009 — 2012 роках на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Кіровоградщину та Донеччину. В рамках експедицій проводяться тематичні круглі столи, наукові наради та консультації з провідними фахівцями, розглядаються проблеми збереження духовної та матеріальної культурної спадщини України

Наприклад, у червні минулого року НСКУ здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711—1728 рр.). У ній взяли участь провідні вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі, вчителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська. Метою цього заходу було привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії. Експедиція охопила острів Хортицю, Кам’янську та Олешківську Січі.

Нові проекти НСКУ пов’язані з розвитком музейної справи України. 27 жовтня 2010 року в с. Халеп’є на Обухівщині з ініціативи краєзнавців, за підтримки НСКУ і за участю Роланда Франка, постав Літературний музей Івана Франка на Дніпрі. Нині започатковано культурологічний проект «Музейні скарби України», де планують створити хронікально-документальну відеогалерею музейних колекцій України. Мета — відтворити історію українського музейництва ХІХ — ХХ стст.

Також краєзнавці брали участь у створенні Музею-садиби В’ячеслава Липинського в Затурцях на Волині, Музею історії Луцького братства в Луцьку, Етнографічного музею на історичному факультеті Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського, Музею Визвольної боротьби у Львові спільно з Всеукраїнським фондом імені Олеся Гончара та родиною Героя України академіка Петра Тронька — його Меморіального музею в Києві та багатьох інших.

Також краєзнавці плідно співпрацюють із туристичними навчальними закладами та організаціями, розробляються екскурсійні маршрути. Наприклад, співробітники Центру краєзнавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна розробили 25 етнічних туристичних маршрутів Харковом, а в Сумах краєзнавці здійснили змістовні екскурсії «Шляхами Конотопської слави» тощо.

Поширення набуває й зелений туризм. Позитивний приклад — «Соколиний хутір» на Чернігівщині, де зусиллями члена НСКУ Миколи Черепа на п’яти гектарах розмістився краєзнавчий музей з етнографічними та історичними колекціями. На хуторі відзначають традиційні українські свята, урочистості та проводять етнофестивалі. Туристичне краєзнавство має великі перспективи в Україні, і, на наш погляд, його потенціал досі не розкрито.

— Яким чином ви залучаєте молодь до краєзнавчого руху, чим зацікавлюєте її?

— Президія Спілки започаткувала роботу з підготовки навчального посібника «Основи краєзнавства» для студентів. До його написання залучено відомих вчених, педагогів, фахівців з краєзнавства Києва, Луцька, Чернігова, Харкова, Кам’янця-Подільського. Поява такого підручника є нагальною потребою освітянського краєзнавства і сприятиме новому поштовху краєзнавчих досліджень.

Заповідь «Шануй минуле свого народу, своїх предків» мусить бути реалізована у вигляді обов’язкових предметів у школах, середніх та вищих навчальних закладах так само, як і створення там низових осередків НСКУ. Можна подумати над організацією дитячо-юнацької спілки зі схожим призначенням.

Також слід активно залучати молодіжні організації, товариства різних напрямів до всеукраїнських акцій та програм на зразок «Пам’ять втрачених сіл», «Збережемо тую славу» та інших.

— Чи маєте зв’язок з аналогічними організаціями інших країн світу, можливо, спільні заходи?

— Багато років триває співпраця НСКУ зі Спілкою краєзнавців Росії, почесним головою якої є відомий вчений Сігурд Шмідт. Минулого року ми вручили йому Грамоту Верховної Ради України за активну наукову та громадську співпрацю з українськими краєзнавцями. Неодноразово члени Спілки були учасниками краєзнавчих форумів у Росії.

Тісні контакти підтримуємо і з колегами із Польщі та Чехії. Зацікавлені у співпраці з нами краєзнавці Білорусі. Члени Київської міської організації НСКУ організували екскурсійні поїздки студентів Гельсінського університету із Фінляндії до Полтави, Одеси, Криму. Херсонська організація налагодила зв’язки з Ягеллонським університетом у Кракові та Південно-Східним інститутом у Перемишлі. Спільно з Генеральним Консульством Румунії одеські краєзнавці проводять змістовні науково-просвітницькі заходи. А Київська обласна організація встановила творчі контакти з Євразійським університетом ім. Гумільова в Астані, з Державним Ермітажем та Російським музеєм у Санкт-Петербурзі.

— Як поширюєте інформацію про діяльність Спілки?

— НСКУ спільно з Інститутом історії України НАН України видає науковий журнал «Краєзнавство», який виходить щоквартально й висвітлює важливі питання українського краєзнавства. За сприяння Василя Устименка, дослідника Чернігівщини, журнал з 2010 року поширюється в усі класичні університети, обласні бібліотеки, музеї та архіви України. Свої друковані органи мають і регіональні краєзнавчі організації.

Також важливим засобом інформації про діяльність Спілки є наш інтернет-сайт — nsku.org.ua.

— Які можете назвати перепони у краєзнавчій роботі? Вони визначаються глобальними чи локальними чинниками?

— Сучасні методологічні прориви, стрімке поширення авангардних дослідницьких методик у соціогуманітарних науках, новомодних концепцій, що претендують на універсалізм, відводять краєзнавству периферійне місце і штучно нівелюють його статус і роль у науковому осягненні минулого й в інших сферах діяльності, зокрема інформаційно-освітній, виховній, пам’яткоохоронній, музейній та інших.

Очевидно, без інтелектуального штурму, системних інноваційних зусиль тут не обійтися. На часі — спеціальна дискусія про перспективи краєзнавства, його вузлові теоретичні проблеми, історико-філософський та інтерпретаційний потенціал. Лише на цій базі можна створити висококваліфіковані методичні розробки, які міститимуть як виважені й апробовані теоретичні положення, так і практичні рекомендації.

Сьогодні важливо вивести діяльність місцевих ланок НСКУ на якісно новий рівень. Зважаючи на урізноманітнення пізнавальних можливостей та інтересів людей, особливо молоді, слід осучаснити форми роботи в цьому середовищі, аби залучити нових, творчих, небайдужих ентузіастів до наших лав.

— Як зацікавити й об’єднати людей спільною справою, «прищепити» їм любов до рідного краю?

— Нині, коли кризовий стан суспільної свідомості дійшов до критичної позначки, саме краєзнавство може зацікавити й об’єднати широкі верстви населення потрібною, осмисленою справою.

Краєзнавство — це міждисциплінарний комплекс знань, який належить і до сфери науки, і до сфери громадської діяльності. Важливо, щоб цей подвійний статус не знижував, а примножував його потенціал. Масовість не повинна бути перешкодою науковості. Накопичення масиву корисних відомостей має, зрештою, дати ефект переходу з екстенсивного стану в інтенсивний.

Залучення до співпраці нових ентузіастів розширює можливості не лише обміну інформацією, а й використання нових, нетрадиційних форм роботи (інтернет-конференцій, реалізації проектів у Вікіпедії тощо). Інтеграція в соціальні мережі створить додатковий інструментарій впливу на потенційних майбутніх краєзнавців.

Визначаючи перспективи подальшого розвитку краєзнавчого руху, ми хочемо сконцентрувати головні ініціативи в Державній програмі з розвитку краєзнавства до 2025 року.

— Що ви хочете включити в цю програму, за якими напрямками роботи бачите перспективи?

— Сьогодні назріла потреба у створенні за підтримки НАН України науково-дослідного Інституту краєзнавства, який буде здійснювати методологічне забезпечення краєзнавчих студій, систематизацію й теоретичне осмислення емпіричних знань, реалізацію всеукраїнських науково-видавничих проектів тощо.

Я переконаний, що сфера дії краєзнавства перебуває у площині державної ідеології та політики пам’яті. Тому існує необхідність предметного визначення «зон взаємодії» НСКУ з державними органами в пам’яткоохоронній галузі, змістовного наповнення колективної історичної пам’яті, креативних просвітницьких та виховних акціях.

НСКУ планує домогтися внесення до Державного класифікатора професії «краєзнавець», на державному рівні запровадити День краєзнавця та почесного звання «Заслужений краєзнавець України».

РОКОВИНИ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ПЕТРА ТИМОФІЙОВИЧА ТРОНЬКА

РОКОВИНИ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ПЕ...

12 вересня 2012 року виповнюється рік з дня смерті ученого-історика, державного і громадського діяча, академіка Національної академії наук України (1978), заслуженого діяча науки і техніки України (1990), Героя України (2000) –  Петра Тимофійовича ТРОНЬКА.

Із здобуттям Україною незалежності Петро Тимофійович зосередився на науковій, науково-просвітницькій та науково-організаційній діяльності, а також захисті і відтворенні пам’яток історії і культури. Будучи Головою комісії з відтворення визначних пам’яток історії і культури при Президентові України та Всеукраїнського фонду з відтворення історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, доклав чимало зусиль для справи відтворення духовних святинь народу. Результатом такої плідної діяльності стало відновлення Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів.

В цей день біля могили покійного на Байковому кладовищі у м. Києві зібралися родичі та друзі Петра Тимофійовича для того, щоб помолитися за упокій його душі.

З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА заупокійну панахиду очолив намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископ Вишгородський АГАПІТ.

Після завершення панахиди владика АГАПІТ також звершив чин освячення надмогильного пам’ятника.

Вічна пам’ять рабу Божому Петру.

Джерело: Михайлівський золотоверхий монастир

 

У столиці – новий пам’ятник.

На центральній алеї Байкового цвинтаря встановили стелу громадському діячеві та історику Петрові Троньку, який помер торік на 98-му році. Вшанувати його пам’ять прийшло більше двох сотень людей. Переважно – науковці. Священики відправили панахиду, а близькі пана Тронька ділилися спогадами. Саме вчений ініціював створення етнографічного музею у Пироговому та музею Сковороди. З його легкої руки видали серію книг про жертв політичних репресій. Петро Тронько заповідав не ставити йому після смерті погруддя, а лише надгробок з українського граніту – і без портрета.

Микола Тронько, племінник Петра Тронька:

Він був надзвичайно скромною людиною, для нього була скромність в тому відношенні, що він хотів людині зробить добро.

Джерело: Перший національний

 

На Байковому кладовищі в Києві відкрили пам’ятник Герою України, видатному українському історику, почесному доктору і професору 12 вищих навчальних закладів України, академіку НАНУ, державному і громадському діячеві, почесному головному редактору журналу «Пам’ятки України» Петрові Тимофійовичу Троньку.
Вшанувати пам’ять Петра Тронька на кладовище прийшли близько 250 представників центральної влади і регіонів, діячів науки, культури і мистецтва. У жалобній панахиді взяли участь і представники Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, для яких Петро Тронько був людиною добре знаною.
Він відомий кожному, як незмінний Голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара, осередок якого багато років перебуває на території Заповідника у корпусі №20 . Тісна співпраця із Заповідником розпочалася ще у 1998 р., коли Петро Тимофійович приймав активну участь у наукових дискусіях як Член журі відкритого конкурсу на проект влаштування фундаментів Успенського собору Києво-Печерської лаври, а потім з усією притаманною йому енергією, разом з очолюваним ним фондом розпочав збір кошті в на відбудову головної святині лаври – Успенського собору.
Петро Тронько був незмінним членом Редакційної ради збірника наукових праць «Лаврський альманах».
З 2003 року Петро Тимофійович був членом наглядової ради Києво-Печерського заповідника, радів за кожну нову відкриту музейну експозицію, організовану та проведену наукову конференцію, вихід у світ нового музейного наукового видання. З відходом у вічність Петра Тимофійовича Тронька українська спільнота втратила певну епоху в історії української науки та культури, але сьогодні, через рік після його кончини, ми впевнені у тому що ті зерна, посіяні ним у справі збереження культурної спадщини, проростають. Його справа продовжує жити у його послідовниках, його учнях.
Нагадаємо, Петро Тимофійович Тронько помер 12 вересня 2011 року у Києві на 97-му році життя. Похований на Байковому кладовищі.
 
 
 
Пам’ятник видатному історику, державному і громадському діячу, почесному громадянину Харкова та Харківської області Петрові Троньку відкрили сьогодні, 12 вересня, на Байковому цвинтарі в Києві.
Щоб ушанувати пам’ять Петра Тронька, на кладовищі зібралися близько 250 представників центральної влади і регіонів, діячів науки, культури і мистецтва. У траурній панахиді, зокрема, узяв участь ректор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Віль Бакіров. Від Харківської міської ради, Харківського міського голови Геннадія Кернеса, Харківської облдержадмістрації до пам’ятника поклали квіти.

Нагадаємо, Петро Тимофійович Тронько помер на 97-му році життя 12 вересня 2011 року.

 

Стартував фотоконкурс ″Вікі любить пам′ятки″

Стартував фотоконкурс

До 30 вересня триватиме міжнародний фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки 2012». Мета цього конкурсу – зібрати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити ці світлини у Вікіпедії – вільній енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів.

Конкурс був заснований 2010 року нідерландськими редакторами вікіпедії, які запропонували своїм співвітчизникам сфотографувати 50 тисяч пам’яток культурної спадщини Нідерландів. Ідея мала неабиякий успіх – нідерландська Вікіпедія поповнилася 12 тисячами чудових фотографій і наступного року вже 18 країн вирішили наслідувати нідерландський приклад, зібравши загалом понад 5 тисяч учасників, які завантажили понад 168 тисяч фотографій. Усі вони були розміщені в статтях Вікіпедії різними мовами світу.

Україна бере участь у конкурсі “Вікі любить пам’ятки” вперше. Організатор конкурсу – громадська організація “Вікімедіа Україна” підготувала перелік із 30 тисяч пам’яток культурної спадщини України, серед яких і всевітньовідомі – Софія Київська, Києво-Печерська Лавра тощо, і маловідомі, але не менш привабливі – дерев’яні церкви, палаци й садиби, помешкання видатних діячів минулого, меморіали. Найбільше таких пам’яток вдалося зібрати у Києві, Львові та Одесі. Офіційним партнером фотоконкурсу “Вікі любить пам’ятки 2012” в Україні є Національна спілка краєзнавців України. Наші представники візьмуть участь у роботі журі конкурсу.

6 вересня на Вікісховище була завантажена 1000-на фотографія української пам’ятки. На ній зображено місток у парку садиби фон Мекк, що у Браїлові (Вінницька область). В цьому парку тричі зупинявся Петро Ілліч Чайковський, щоправда за відсутності хазяйки маєтку – допомагаючи композиторові, меценатка жодного разу не наважилась на особисту зустріч.
Напередодні ввечері, 5 вересня, згідно даних статистичного сервера, Україна увійшла в першу десятку країн за кількістю завантажених фотографій на конкурсі “Вікі любить пам’ятки”, витіснивши з першої десятки нідерландців – ініціаторів конкурсу. Вдало проходить конкурс і у наших сусідів-слов’ян. Польща вийшла на друге місце (на цей час у них 3638 фотографій), поступаючись лише Іспанії, а Росія також завантажила свою 1000-у фотографію, посідаючи 9-е місце.
З приємністю відмітимо, що активні учасники представляють різні куточки України – від Карпатських гір до берегів Чорного моря, завдяки чому колекція українських пам’яток кожного дня стає все більш різноманітною і захоплюючою. Запрошуємо усіх патріотів рідного краю надсилати нам якомога більше фотографій, разом ми складемо захоплюючий фотопортрет нашої Батьківщини, який надихатиме на великі справи.
Взяти участь у конкурсі може кожен охочий. Для цього слід зареєструватися у Вікісховищі – одному із сестринських проектів Вікіпедії, знайти пам’ятки в своєму районі, сфотографувати їх і завантажити з 1 по 30 вересня. Автори найкращих фотографій, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток будуть нагороджені призами, а 10 фотографій, які відбере національне журі, будуть номіновані на другий тур конкурсу, який визначить міжнародних переможців. Фотовиставка робіт-переможців конкурсу планується в листопаді цього року в приміщенні освітньої корпорації “Майстер-Клас”.

Детальніша інформація та новини публікуються на офіційному сайті конкурсу – wlm.org.ua.

Пам?яті Григорія Гуртового

Григорій Гуртовий

1 вересня 2012 року після важкої хвороби відійшов у вічність видатний український музеєзнавець, історик-краєзнавець, засновник Торчинського історичного музею  Григорій Олександрович Гуртовий.

Народився Григорій Олександрович на Запоріжжі у хліборобській родині, предки якої були козаками і старшинами Самарської та інших паланок Запорізької Січі. Пережив Голод 1933-го в рідному селі Корніївці, яке на третину вимерло.

Під час Другої світової війни три роки перебував в одному із концтаборів у Німеччині. На Волинь пригнав уже другий, повоєний голод. Тут не тільки пустив міцне коріння, обзавівся сім’єю, однодумцями, друзями, а й разом із Торчинським музеєм підняв на своїх плечах велетенський пласт історії, яку, за його ж зізнанням, відчуває живою, у переплетінні людських доль і характерів.

У 19571960 роках з його ініціативи у смт Торчині Луцького району створено перший на Волині історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, яким він завідував від першого експоната, першої екскурсії і до останнього дня свого земного життя.

Г.О. Гуртовий – член Національної спілки краєзнавців України, Заслужений працівник культури України, автор численних краєзнавчих статей і монографій, нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня, «За мужність», є лауреатом обласних премій ім. Миколи Куделі та «Одержимість», був обраний почесним професором у галузі історії Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Також був нагороджений титулом «Людина року 2009 на Волині».

Президія Правління Національної спілки краєзнавців України глибоко сумує з приводу відходу у вічність відомого українського історика, краєзнавця, громадського діяча Григорія Гуртового і висловлює співчуття родині покійного.

Усі ми родом з малих батьківщин

dsc04413У столичній інформагенції RegioNews відбулася прес-конференція, організована Національною спілкою краєзнавців України і громадською організацією “Вікімедіа Україна”. Вона була присвячена 50-річчю від початку видання 26-томної “Історії міст і сіл України” і водночас 97-й річниці з дня народження відомого українського вченого, академіка Петра Тронька, одного з творців цього енциклопедичного видання. Тож було пошановано і пам’ять видатного науковця, який минулої осені пішов з життя, залишивши по собі велику наукову спадщину, багато добрих справ на ниві історії і краєзнавства.

Петро АНТОНЕНКО

У прес-конференції взяли участь заступник голови НСКУ, старший науковий співробітник Інституту історії Національної Академії наук України, кандидат історичних наук Руслана Маньковська, директор Інституту державного управління і права Київського національного університету культури і мистецтв, доктор історичних наук Валентина Бездрабко, голова правління Громадської організації “Вікімедіа Україна”, заступник головного редактора газети “Слово Просвіти” Євген Букет, виконавчий директор ГО “Вікімедіа Україна” Юрій Пероганич.
Руслана Маньковська озвучила пропозицію громадськості присвоїти одному з дітищ Петра Тронька — Національному музею архітектури і побуту в Пирогово — ім’я цього видатного краєзнавця. Щодо видання “Історії міст і сіл України” зазначила, що це була величезна за обсягом робота тисяч істориків і краєзнавців. Але за останні десятиліття нагромаджено багато нових матеріалів. Особливо пожвавилася ця робота зі становленням незалежної Української держави. Відтак дуже актуальною є потреба нового видання історії міст і сіл. Ще 1999 року було розпорядження Президента України про таке видання. На жаль, на практиці справа не зрушилася з місця. Між тим, протягом ХХ століття з мапи України зникли тисячі населених пунктів, здебільшого сіл. Причини — війни, голодомори, депортації, ексцеси індустріалізації (наприклад, затоплення територій штучними морями), так звана “безперспективність” сіл. Цей процес триває й сьогодні. Тому стоїть питання відтворення історії не лише існуючих населених пунктів, а й тих, що зникли.
Причини зволікання з перевиданням історії міст і сіл відомі: у держави чомусь весь час не вистачає на це уваги і ресурсів — людських, фінансових. Тому, зазначила Руслана Маньковська, завдання громадськості — спонукати державні структури видати працю, і до цієї роботи Спілка краєзнавців готова активно долучитися.
Звичайно, нині ситуація зовсім інша, ніж у 60—70-ті роки минулого століття, коли видавався багатотомник. Тоді рішенням уряду було створено спеціальні наукові колективи для написання й видання історії міст і сіл, подібні структури створили на місцях, при обласних і районних органах влади, усе профінансувала держава. Не на останньому місці у влади була суто політична, ідеологічна мотивація — показати, що наша історія “починається від Жовтневої революції”, що саме за комуно-радянської влади завирувало світле життя на наших теренах.
Безумовно, у 26-томнику відчутна ідеологізація, зазначила Валентина Бездрабко. Але не можна й применшувати значення того проекту, адже було зібрано і опубліковано великий фактологічний матеріал. Його обов’язково треба перевидати, додавши нові дослідження, у руслі української, а не радянської історії. У цьому є нагальна потреба, і у нового проекту історії міст і сіл велике майбутнє.
На відміну від часів півстолітньої давнини нині у висвітленні нашої історії, нагромадженні й відтворенні колосального краєзнавчого матеріалу ми можемо спиратися на таке потужне явище часу, як Інтернет. Про це говорив Євген Букет. Він зазначив, що українська Вікіпедія має статті про кожен із 27 тисяч населених пунктів України. Цього року Вікіпедія уклала угоду з Національною спілкою краєзнавців щодо розміщення на своїх сторінках матеріалів з історії населених пунктів. Вікімедійний проект “Історія міст і сіл України” діє з березня. Буде використано і фактологічний матеріал з друкованого видання “Історії”, 20 томів його вже доступні в Інтернеті, оцифровуються й інші томи. Громадська організація “Вікімедіа Україна” має намір зберегти “Історію міст і сіл УРСР” як пам’ятку, розмістивши з часом відскановані томи у Вікіджерелах. А цитатами з енциклопедії доповнити вже існуючі статті про населені пункти.
Юрій Пероганич зазначив, що існує низка правових моментів щодо відтворення у Вікіпедії виданих томів “Історії”, наприклад, щодо правовласності на те видання. Але все це можна залагодити задля спільної справи — відтворення багатогранної історії наших населених пунктів. А кожен з них має цікаве минуле. Не випадково ж 39 міст України визнані історичними містами, зокрема Київ, Чернігів, Львів, Кам’янець-Подільський.
Учасники прес-конференції закликали істориків, краєзнавців, усіх, кому не байдужа наша історія, долучатися до збору матеріалів про свою малу батьківщину, свої міста і села. Врешті, хоч би хто де нині мешкав, усі ми родом звідти, з рідного краю.

Актуальність «Історії міст і сіл України»

Актуальність «Історії міст...

50 літ тому, 1962 року, ЦК КПУ ухвалив постанову № 16/18-3 “Про видання “Історії міст і сіл Української РСР”, з якої офіційно почалося написання 26-томної серії книг “Історія міст і сіл Української РСР”. Робота над текстами нарисів і довідок для видання виконувалася на громадських засадах, за приблизними підрахунками до написання матеріалів були причетні близько 100 тисяч авторів. Тож і не дивно, що й досі “Історія міст і сіл Української РСР” не має аналогів у світі ні за обсягом, ні за охопленням території дослідження, ні за багатьма іншими показниками. 26-томне видання вважають найбільшим здобутком українського краєзнавства 1960—1980-х років, а роботу над ним — відродженням потужного громадського руху дослідників рідного краю, який за часів української незалежності невпинно зростає. Створення цього унікального видання було великою справою життя Петра Тронька – Героя України, академіка НАН України, ініціатора відродження та багаторічного керівника Національної спілки краєзнавців України. 12 липня Петру Тимофійовичу виповнилося б 97…

Про те, чи актуальна сьогодні «Історія міст і сіл України», як просувається робота по перевиданню енциклопедії, озвучена в Державній програмі розвитку краєзнавства та про досягнення Української Вікіпедії в царині історії міст і сіл мова йшла на прес-конференції, яка відбулася 12 липня 2012 року.

Участь у ній узяли:

Руслана Маньковська – заступник голови НСКУ, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, доцент;

Валентина Бездрабко – директор Інституту державного управління і права КНУКіМ, доктор історичних наук, професор;

Євген Букет – голова правління ГО «Вікімедіа Україна»;

Юрій Пероганич – член правління — виконавчий директор ГО «Вікімедіа Україна».

 

Відгуки у ЗМІ:

«Історія міст і сіл Української РСР» стане доступною в інтернеті

26-томній «Історії міст і сіл Української РСР» — 50-років

50-річчя 26-томної “Історії міст і сіл Української РСР”

Перевидана «Історія міст і сіл Української РСР» стане доступною в інтернеті

Видана «Історія міст і сіл Української РСР» стане доступною в інтернеті

Додаток ІДодаток ІI

Шляхи і перспективи розвитку народовладдя в Україні

Шляхи і перспективи розвит?...

28 червня 2012 року, об 11.00 у Ворзельському ЦК «Уваровський дім» відбувся  круглий стіл на тему: «Конституція України – шляхи і перспективи розвитку народовладдя в Україні», приурочений до державного свята – Дня Конституції України. Організаторами заходу виступили музей історії та культури «Уваровський дім», міський осередок Національної спілки краєзнавців України та Ворзельська селищна рада.

Традиційно захід відкрила художній керівник ЦК «Уваровський дім» Каленчук І.О., після чого з привітальним словом до присутніх звернувся Ворзельський селищний голова Венгрик О.П., який наголосив на важливості прийняття Конституції України та побажав учасникам круглого столу плідної роботи. Користуючись нагодою, Венгрик О.П. урочисто вручив подяку від селищної ради за підтримку і розвиток національної культури, збереження духовних цінностей та історичної спадщини, активну громадянську позицію та систематичну допомогу у справі патріотичного виховання молоді активному організатору цього заходу та багатьох попередніх, члену Національної спілки краєзнавців України Мельничуку Ю.Л.

На гарній урочистій ноті перед учасниками круглого столу виступив Ворзельський фольклорний ансамбль «Перевесло» з вінком українських народних пісень.

Першим з доповіддю про витоки народовладдя в Ірпінському регіоні виступив зберігач фондів-керівник Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім», член Національної спілки краєзнавців України Соколенко О.Г. Після цього перед присутніми з доповідями та повідомленнями виступили: Мельничук Ю. Л., член обласної козацької ради при Київській облдержадміністрації, член Національної спілки краєзнавців України; Федоренко О. А., співробітник Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді; Дубинчак Т. С., голова благодійного фонду багатодітних сімей та сиріт; Мельничук С. М., вчитель початкової ланки вищої категорії Михайлівсько-Рубежівської ЗОШ; Сморчков С. О., вчитель образотворчого мистецтва вищої категорії Ірпінської СЗОШ ім. А. С. Макаренка; Заруба М. Х., голова ради ветеранів смт. Ворзель; Лямічев В. В., поет, воїн-інтернаціоналіст; Панасюк В., отаман Білогородської козацької сотні, член обласної козацької ради при Київській облдержадміністрації; Єрмашов Т., заступник головного редактора молодіжного політологічного альманаху «Молода нація»; Степанушко Л., головний редактор газети «Західне передмістя Києва»; Пікуль Є. М., фотокореспондент газети «Новий день»; Снєгірьов П. Г., громадський діяч, син репресованого письменника Гелія Снєгірьова; Якуніна П. Л., голова Київської обласної організації інвалідів війни та Збройних сил; Шевчук П. В., отаман козацького осередку «Ірпінська Січ».

Дуже змістовним та щемливим став виступ Снєгірьов П. Г. Він поділився спогадами про свого батька, продемонстрував присутнім рукопис роману «Донос» та зачитав листа, якого Гелій Снєгірьов надіслав тодішньому главі СРСР Брежнєву. Саме через цей роман та лист, які відкрито критикували радянський лад, Гелій Снєгірьов був репресований, важко захворів у застінках КДБ та невдовзі помер. Наприкінці виступу Снєгірьов П. Г. передав в дар музею дві книжки Г. Снєгірьова та оригінал листа до нього відомого правозахисника-дисидента В. Некрасова.

Присутні брали активну участь у ході круглого столу, ставили перед виступаючими актуальні запитання. Обговорення та обмін думками продовжувалися ще довго після закінчення круглого столу, наочно показавши, що подібні заходи важливі, мають підтримку і викликають живий інтерес у населення.

Упродовж круглого столу працювала традиційна виставка книжок, підготовлена працівниками Ворзельської бібліотеки ім. Д. Бедзика, очолюваної Євтищенко Н.І., видань музею історії та культури «Уваровський дім» та книжок з фондів його бібліотеки.

 

Соколенко О.Г.,

зберігач фондів музею історії та культури «Уваровський дім»

Фото: Пікуль Є.М.

Учасники круглого столу: Лямічев В. В., поет, воїн-інтернаціоналіст; Мельничук Ю. Л., член обласної козацької ради при Київській облдержадміністрації; Сморчков С. О., вчитель образотворчого мистецтва Урочиста мить: Ворзельський селищний голова вручає подяку Мельничуку Ю. Л.Виступає Снєгірьов П.Г., син репресованого письменника Гелія Снєгірьова.

Укладено угоду про співробітництво

Укладено угоду про співроб?...

Розвиваючи традиції співробітництва між Національною спілкою краєзнавців України та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка з метою дальшого поліпшення підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі історії та краєзнавства, зміцнення зв’язків працівників  державних закладів туристсько-краєзнавчого напряму з професорсько-викладацьким складом історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 14 червня 2012 р. було укладено “Угоду   про співробітництво між Київською міською організацією Національної спілки краєзнавців України і кафедрою етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка”.

Київська міська організація НСКУ зобов’язалася: взяти участь у розробці та реалізації програми виробничої історико-краєзнавчої практики для студентів 4 курсу ОКР “бакалавр” історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; визначити бази практики – державні заклади туристсько-краєзнавчого напряму, позашкільної роботи з учнівською молоддю у місті Києві, в яких діють первинні осередки Національної спілки краєзнавців України; cприяти укладанню договорів між ними і Київським національним університетом імені Тараса Шевченка; надавати допомогу у керівництві студентами-практикантами в ході проходження практики, забезпечити організацію та проведення ознайомлювальних екскурсій для студентів-практикантів на базі туристсько-краєзнавчих закладів, розташованих у місті Києві та ін.

Кафедрою етнології та краєзнавства взяті, зокрема, такі зобов’язання: при призначенні керівників історико-краєзнавчої практики від кафедри і факультету надавати пріоритет викладачам – членам Національної спілки краєзнавців України; розвивати і удосконалювати систему підготовки кадрів для галузі краєзнавства (закладів туристсько-краєзнавчого напряму, позашкільної освіти тощо), ширше впроваджувати в лекційні курси, семінарські заняття, виробничу практику новітні теоретичні та методичні розробки, виконані під егідою Національної спілки краєзнавців України; наблизити тематику курсових, дипломних і магістерських робіт студентів, кандидатських і докторських дисертацій викладачів та пошукувачів кафедри до вирішення актуальних проблем історії, теорії, методики і практики краєзнавства, брати участь у наукових, культурно-просвітніх заходах, які проводяться Національною спілкою краєзнавців України та її Київською міською організацією, залучати викладачів та студентів до їх проведення, сприяти наданню на безоплатній основі відповідних приміщень у стінах університету для краєзнавчих заходів, які проводяться за участю викладачів та студентів університету.

Сторони зобов’язалися  також забезпечувати спільні заходи щодо: підготовки навчальних посібників, методичних розробок для студентів з дисциплін етнокраєзнавчого циклу; проводити спільні наукові та науково-практичні конференції і семінари з проблем краєзнавства тощо.

Керівництво Київської міської організації НСКУ впевнене, що реалізація укладеної угоди та проведення історико-краєзнавчої практики в закладах туристсько-краєзнавчого напряму будуть сприяти більш активному залученню студентської молоді до історико-краєзнавчих досліджень, підвищенню інтересу до історії та історико-культурної спадщини столиці, вихованню свідомих громадян нашої країни.

Олександр Гончаров

Додаток ІДодаток ІI

Історія малих міст України: місто Кодима Одеської області

6 червня 2012 р. в читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» в форматі бібліотечного клубу «Національні святині» відбулося двадцять перше засідання, присвячене місту Кодимі Одеської області.

Співорганізаторами заходу стали Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Одеська обласна державна адміністрація, Кодимська районна державна адміністрація, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.

Відкрила засідання клубу т. в. о. директора ДНАББ ім. В. Г. Заболотного Ольга Пацеля. Вона представила делегацію з міста Кодими та побажала учасникам і гостям плідної роботи.

Лейтмотивом заходу стали слова Наталії Палашевської, члена Національної спілки письменників України, голови Кодимського районного літературного об”єднання, що присвячені Кодимі:

«Вітри Поділля й степу овівають

Просвітлені обличчя кодимчан.

Міста, можливо, кращі десь бувають,

Та ти для нас єдина, як життя».

Про чарівний куточок України на півночі Одеської області – Кодимщину, його унікальний культурний і духовний потенціал розповіла присутнім начальник відділу культури і туризму Кодимської райдержадміністрації Людмила Басько. Вона також повідала про роботу, яку проводить відділ зі збереження народних українських ремесел, популяризації декоративно-вжиткового мистецтва, адже основною національною групою в місті є українці – 94,8 %, ознайомила присутніх з архітектурними пам”ятками краю, історією зведення храмів.

Про найдавнішу історію й археологію Кодимщини з доповіддю виступила кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Наталія Бурдо. Вона зазначила, що завдяки дослідженням, які проводяться протягом останніх 60 років переважно співробітниками Одеського археологічного музею, отримано цінні відомості з історії краю. На території Кодимського району знайдено 80 археологічних пам”яток різних епох, зокрема 10 з них – на околицях Кодими. Хронологічний діапазон знахідок – від найдавніших часів до раннього середньовіччя. Вона розповіла про найцікавіші археологічні знахідки.

Почесний житель міста, академік, історик, письменник Богдан Сушинський закоханий у місто, вивчає його історію і своєю творчістю вписую свою сторінку в літопис краю. Він є автором багатьох книжок і публікацій в періодиці, активним учасником відродження українського козацтва. У своєму виступі академік зробив огляд історії Кодимського краю, звідки, на його думку, виникла козаччина. На підставі історичних документів він довів, що зародження козацтва відбувалося саме на території між річками Кодимкою, Сапранкою, Південним Бугом (перша історична згадка про козацтво знайдена в польській хроніці Мартіна Бельського: у ній згадується, що в авангарді війська сина польського короля Казиміра IV Яна Альбрехта, який ішов походом проти татар через подільські степи у 1489 р., був загін тамтешніх козаків). Інші історичні документи також підтверджують, що козацтво зароджувалось у цьому регіоні. Сушинський запропонував створити меморіальний комплекс засновникам козацтва, окрім Черкащини, на Кодимі.

Декан історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова В”ячеслав Кушнір присвятив свою доповідь особливостям орнаментики ткацьких виробів Кодимщини, яка, починаючи з другої половини XIX ст. й до початку XX ст., була потужним центром вироблення ткацької продукції. Завдяки своєму географічному розташуванню Кодима не була відірвана від України. Саме тому тут збереглися зразки давніх українських вишивок XIV ст. Цей край був не лише центом збереження традицій орнаментики і техніки ткацтва та вишивки, але й центром, звідки вийшли переселенці, які зберегли і під впливом сусідніх народів трансформували на півдні Одеської області кодимську техніку вишивання, що пізніше проявилася в нових якостях.

Ще один представник Одеського національного університету імені І. І. Мечникова – доцент кафедри археології та етнології України Наталія Петрова – відкрила секрет особливості традиційного весільного обряду українців Кодимщини, який розвивався у специфічних умовах і дещо відрізняється від інших регіонів не лише України, але й Одещини. Науковець висвітлила питання, що стосуються весільного одягу, окремих елементів весільних ритуалів, компонентів весільної обрядовості 20-80-х років ХХ ст., а також зазначила на необхідності продовження досліджень впливу російської, болгарської, гагаузької, молдавської та інших культур на традиційну культуру українців Кодимщини в цілому і на весільну обрядовість зокрема.

У розвитку культури міста значну роль відіграє Кодимський районний історико-краєзнавчий музей. Він знаходиться в колишньому маєтку Розенфельда – пам”ятці архітектури та містобудування місцевого значення. Будівля двоповерхова, прикрашена цегляними стилізованими лиштвами, різними дерев”яними декоративними елементами, орнаментами із цегли у вигляді стилізованої хвилі. Виконана у так званому цегляному стилі, який був розповсюджений на території Російської імперії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Посаду директора музею обіймає Зінаїда Севастьянова. З її слів присутні дізналися

про велику просвітницьку роботу закладу, якому виповнилося лише п”ять років. За короткий період свого існування музей відвідало більше 20 тис. чоловік, проведено близько тисячі екскурсій і понад 200 заходів. Кодимчани пам”ятають зустрічі з актором театру і кіно Василем Лановим, українською співачкою Ніною Матвієнко, письменником Богданом Сушинським, художником Василем Шпаком та іншими відомими й цікавими людьми.

Співробітники музею ведуть активну пошуково-дослідницьку роботу з історії краю, створення нових експозицій. Проте вони потребують допомоги науковців у пошуку достовірних даних та архівних документів про маєток Розенфельда, його архітектора й власників, а також матеріальної допомоги на реставрацію фасаду будівлі.

Книжкову виставку «Місто Кодима Одеської області у виданнях фонду ДНАББ ім. В. Г. Заболотного» презентував Дмитро Мироненко, бібліограф І категорії, в. о. завідувача відділу ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. Присутні на засіданні клубу – архітектори, історики, мистецтвознавці, науковці, викладачі профільних вищих навчальних закладів, краєзнавці, музейні та бібліотечні працівники – із цікавістю переглянули матеріали виставки та ознайомилися з виданнями, подарованими кодимчанами бібліотеці.

Науково-краєзнавча експедиція Національної спілки краєзнавців України «Сторінки історії Кіровоградщини: від минулого до сьогодення»

Науково-краєзнавча експеди...

6-7 червня 2012 р. Національна спілка краєзнавців України, продовжуючи традицію щорічних науково-краєзнавчих експедицій, спільно з Кіровоградською обласною організацією НСКУ, яку очолює відомий дослідник краю, заступник начальника Управління культури Кіровоградської ОДА О.О. Бабенко, здійснила наукову розвідку на Кіровоградщину. Метою подорожі було ознайомлення з історико-культурною спадщиною краю, з’ясування стану збереження пам’яток, зустрічі з науковцями, музейниками, краєзнавцями щодо розвитку краєзнавчого руху на Кіровоградщині.

До складу делегації Спілки входили Р.В.Маньковська – заступник голови НСКУ, с.н.с. Інституту історії України НАН України, О.П.Гончаров – голова Київської міської організації НСКУ, доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Г.П.Савченко – голова Київської обласної організації НСКУ, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, А.В. Блануца – член НСКУ, с.н.с. Інституту історії України НАН України, Л.В. Ясновська – відповідальний секретар Чернігівської обласної організації НСКУ, доцент Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Програма експедиції включала участь представників Спілки в Міжнародній науковій конференції «Синьоводська битва 1362 р. в контексті середньовічної історії Східної Європи»,  відвідання Археологічного музею Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка, Державного заповідника-музея І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) –  «Хутір Надія», ознайомлення з видатною пам’яткою ХУІІІ ст. – фортецею Святої Єлизавети, огляд археологічних розкопів в с. Торговиця Новоархангельського району, зустріч з краєзнавчим активом  Кіровоградського обласного краєзнавчого музею та м. Новоархангельська в краєзнавчому музеї міста.

На Міжнародній науковій конференції, що  була приурочена 650-річчю битви на Синіх Водах і  у відповідності до доручення Секретаріату Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. відзначалась на державному рівні, Р.В.Маньковська зачитала вітання голови НСКУ до учасників зібрання, в якому підкреслювалось значення спільних досліджень вчених і краєзнавців у пошуках відповідей на дискусійні питання історії. З доповідями про проблеми середньовічної доби виступили учасники делегації А.В.Блануца та Л.В. Ясновська. Проректор з науково-педегогічної роботи Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка І.А.Козир представила краєзнавцям Археологічний музей університету, де зберігаються  знахідки багаторічних археологічних експедицій викладачів та студентів закладу. Музейні колекції свідчать про створену потужну археологічну школу на Кіровоградщині, центром якої виступає університет.  

Учасники експедиції відвідали відомий культурно-мистецький осередок області «Хутір Надія». Колектив заповідника опікується  збереженням пам’яті про родину Тобілевичів, розбудовуючи експозицію музею, що розмістився в хаті 1871 р., а також паркову зону в 9 га зі ставом, але подальший розвиток заповідника потребує фінансових вкладень. Нагальною проблемою закладу є зміцнення науково-методичної роботи, збільшення штату наукових працівників, проведення реекспозиції музею із використанням сучасних підходів у музейництві, реставрація кімнат матеріалами, що відповідали б епосі ХІХ – поч. ХХ ст.

Краєзнавці ознайомились із самобутнім музейним закладом, який присвячений історії хореографічного мистецтва Кіровоградщини. Таке мистецьке поєднання на «Хуторі Надія» з 1990 р.  стало початком з 1990 р. щорічного всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».

За програмою експедиції делегація побувала на території пам’ятки історії, культури, архітектури і фортифікаційного мистецтва 1754 р. – фортеці Святої Єлизавети, оглянули її бастіони і равеліни. О.О.Бабенко підкреслив, що зберегли пам’ятку завдяки зусиллям П.Т.Тронька, який в 1980-х рр. зініціював створення на території фортеці Військово-меморіального комплексу в пам’ять загиблим у війнах. Унікальність фортеці в збереженні земляного валу у формі замкнутого багатокутника, проте післявоєнні зелені насадження перешкоджають огляду пам’ятки.

В Новоархангельську учасники експедиції зустрілись з краєзнавцями області, обговорили питання охорони культурної спадщини, концептуальні засади реекспозиції Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, перспективи туристичних рекреаційних зон області, оглянули місцевий краєзнавчий музей, створений в 2005 р. колишнім вчителем математики Ю.Б.Садовенком. Серед музейних експонатів предмети Трипільської культури, обрядово-сакральні матеріали та залишки металургійного виробництва скіфської доби, знахідки Черняхівської культури, наконечники та фрагменти шаблі з с. Торговиці, етнографічна колекція тощо. В музейній експозиції дотримані всі основні вимоги до експонування пам’яток історії та культури.

Учасники експедиції здійснили виїзд в с. Торговиця на археологічні розкопи біля р. Синюхи. Розповідь керівника археологічної експедиції І.А. Козир та коментарі фахівців, зокрема члена-кореспондента НАН України О.П.Моці, висвітлили історію археологічних досліджень місцевості, на підставі яких реконструюються історичні події ХІУ ст. Унікальні археологічні знахідки збагатили джерельну базу дослідження дискусійних питань в історії України.

Кіровоградщина є важливою складовою краєзнавчого руху України. Природа та історія визначають особливості розвитку краєзнавства краю, багата історико-культурна спадщина Кіровоградщини потребує широкої популяризації, необхідно залучати молодь до вивчення історії краю, краєзнавчих досліджень.

 

Вл. інф.