«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА»

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬ?...

Шановні колеги!

Запрошуємо вас до участі у «круглому столі» з актуальних проблем столичної топонімії «Топонімія Києва: вчора, сьогодні, завтра» (робоча назва), який відбудеться 9 вересня 2011 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1) у рамках Першого фестивалю міської культури та історії. Початок роботи – о 14-00 у залі Вченої ради інституту (ІІІ поверх).

На обговорення учасників цьогорічного Cтолу планується винести, зокрема, такі питання:

–          топоніми як носії інформації (географічної/топонімічної, історичної, соціокультурної, лінгвістичної тощо) у системі топонімічного ландшафту Києва;

–          київська топонімія як компонент історико-культурного надбання  та індивідуального образу міста («київського міфу»);

–          відповідність назв сучасних внутрішньоміських об’єктів Києва  вимогам часу (зокрема, проблема існування в столиці України численних топонімів – продуктів тоталітарної доби);

–          роль топонімів у формуванні образу столиці України в очах іноземних туристів (з огляду на майбутній Чемпіонат Європи з футболу 2012 року);

–          різні аспекти топонімічної політики місцевої і центральної влади;

–          ставлення суспільства до актуальних проблем столичної топонімії;

–          можливості впливу засобів масової інформації на топонімічну ситуацію у столиці й державі загалом.

Закликаємо долучитися до формування переліку тем і напрямів дискусії, який є відкритим для доповнень і уточнень.

Серед запрошених до участі у КС цього року – Лідія Пономаренко, Михайло Кальницький, Олександр Бригинець, Сергій Вакулишин, Ігор Гирич, Олександр Пономарів, Максим Стріха та інші.

Просимо підтвердити вашу участь. Будемо вдячні й за відповіді на питання нашої анкети.

 АНКЕТА УЧАСНИКА «КРУГЛОГО СТОЛУ»

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА» 

1.         Які проблеми в сучасній київській топонімії Ви визначили б як найактуальніші?

2.         Ваша оцінка топонімічної політики київської міської влади часів незалежності.

3.         Чи вся топонімія Києва може розглядатися як складова частина історико-культурного надбання міста і в яких випадках, на Вашу думку, можливе/потрібне адміністративне втручання до топонімічного ландшафту міста?

4.         Ваше ставлення до проблеми існування в столиці України численних топонімів – реліктів тоталітарної епохи (зокрема, з огляду на проведення в Києві заходів Чемпіонату Європи з футболу 2012 року).

5.         Як би Ви оцінили діяльність ЗМІ з висвітлення топонімічних проблем?

Контакти організаторів Столу: (098) 429 16 69 (Дмитро Данильчук) + dimidan@ukr.net; (095) 371 01 16 (Євгенія Гринь) – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1), кафедра мови та стилістики (кімн. 201; тел. 481 45 10)

Дмитро Данильчук

Вікіекспедиція до Макарівського району Київщини

Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» на 26-27 серпня 2011 року запланувала Вікіекспедицію до Макарівського району, що на Київщині. «Вікімедіа Україна» є некомерційною організацією, що забезпечує матеріальну основу для низки інтернет-спільнот, які створюють вільно поширюваний вміст. Найвідоміша з них – вільна енциклопедія «Вікіпедія».

 

Мета згаданої експедиції – фотографування пам’яток природи, історії, культури тощо. А ще – зустрічі з місцевими краєзнавцями, відомими і просто цікавими людьми району. Відзняті фотоматеріали планується розмістити у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Національна спілка краєзнавців України проведе роботу з авторами існуючої краєзнавчої літератури про Макарівщину щодо її передачі на умовах ліцензій для поліпшення існуючих та створення нових статей цього популярного інтернет-ресурсу.

Детальніше про проект – на сторінці Вікізустрічей.

Історія Волині без ретуші

Історія Волині без ретуші...

У приміщенні обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулася презентація першого тому книги «Реабілітовані історією. Волинська область» та другого тому «Книги скорботи України. Волинська область». В актовому залі зібралася справді інтелектуальна еліта, безпосередньо причетна до опрацювання матеріалів, спогадів, раніше недоступних для науковців документів.

Редакційно-видавнича група, починаючи з 1993 року, на основі вітчизняних і зарубіжних архівних джерел, публікацій, наукової і мемуарної літератури, оригінальних документів УСБУ, УМВС, Держархіву тощо вперше дослідила і узагальнила механізм терору в області та його гіркі наслідки. До копіткої роботи залучили великий авторський актив.

Керівник редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині», професор, кандидат історичних наук ВНУ імені Лесі Українки Микола Кучерепа, зокрема, сказав: «Матеріали збирали по крупинці, використано й архівні документи Російської Федерації, Польщі. До нас приходили сотні людей, котрі розповідали про трагічні долі вивезених у Сибір, Казахстан родин і які повернулися додому вже реабілітованими». Він подякував патріотам, причетним до науково-дослідної роботи, колегам по кафедрі нової і новітньої історії університету.

Започаткував цю подвижницьку працю на Волині Василь Ворон, нині заступник начальника управління культури облдержадміністрації. Виступаючи перед присутніми, він розповів про реалізацію інших проектів, а також повідав трагічну звістку: на території Володимир-Волинської в’язниці виявлено три могили із численними жертвами більшовицьких репресій.

Під орудою заслуженого працівника культури України Ростислава Кушнірука у виконанні народної хорової капели «Посвіт» звучали повстанські пісні.

Керівники відділів «Реабілітовані історією» та «Книги Скорботи України» наукового центру Ольга Никончук і Таїсія Ясюк розповіли про зміст та структуру книг, виданих ВАТ «Волинська обласна друкарня» та видавництвом «Надстир’я». В першому томі книги «Реабілітовані історією» у чотирьох розділах вміщено 175 документів, 24 спогади наших земляків, які зазнали безпідставних переслідувань, виселень та ув’язнень з боку репресивної системи. Значне місце у книзі займає розділ з 36 біографічними нарисами про видатних особистостей Волині, борців за незалежність – родину Косачів, сенаторку Олену Левчанівську, Євгена Сверстюка, Валентина Мороза та інші.

У другому томі «Книги Скорботи України» вміщено оригінальні архівні документи і матеріали, спогади свідків про трагічні події у двох районах області – Ківерцівському та Ковельському – в роки Другої світової війни та перші повоєнні роки. Основною частиною цього тому є мартиролог загиблих цивільних громадян: в’язнів радянських тюрем і нацистських концтаборів, жертв міжнаціональних конфліктів, осіб, приналежних до ОУН і УПА, тощо.

Щиро і пристрасно говорили про історію безперервної визвольної боротьби волинян проти тоталітарних режимів заслужена вчителька України Леся Ковальчук, колишній політв’язень Ростислав Кушнірук, відомий краєзнавець-самородок, дослідник трагедії волинських сіл у роки окупації Ярослав Царук – він, до речі, підготував велику документальну книгу про долі жителів Володимир-Волинського району. Не можна було без хвилювання слухати і розповідь багатолітнього в’язня радянських таборів Миколи Коца. Його спогади теж опубліковані у книзі.

Як він справедливо сказав, тиражі щойно виданих книг – відповідно 750 і 1000 примірників – «посміховисько». Виступаючі зазначали, що, наприклад, у Донецькій області за останні роки видрукували сім томів книги «Реабілітовані історією». Оскільки ж Волинь була центром визвольної національної боротьби в роки війни і в повоєнний період, їй мала б бути приділена більша увага.

Усі присутні високо оцінили працю Миколи Кучерепи й усього колективу ентузіастів. Особливо наголошували на тому, що в попередні роки компартійні номенклатурні «історики» фальсифікували дані, виправдовували репресії. Для відновлення справедливості щодо сотень тисяч наших співвітчизників треба критично ставитися до таких «напрацювань», скрупульозно перевіряти факти.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, куратор тому «Реабілітовані історією. Волинська область», член президії правління НСКУ Володимир Дмитрук зазначив: «У рамках серії «Реабілітовані історією» уже видано 70 томів, деякі області мають по кілька томів. Приємно, що цього року презентуємо першу книгу Волині. Колектив, котрий багато років працював над збором і впорядкуванням матеріалів, представляють науковці, справжні професіонали. Їхні напрацювання по другому тому вже надійшли до Києва, тож, за умови нормального фінансування, книга з’явиться у 2012-му».

Олександр Нагорний,

Оксана Блищик

Петрові ТРОНЬКУ – 96!

Cьогодні завідувач відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академік НАН України, Герой України, доктор історичних наук, незмінний голова Національної спілки краєзнавців України, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, очільник Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, видатний науковець-історик, почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 6 міст України, громадський діяч і просто мудрий чоловік Петро Тимофійович ТРОНЬКО приймає вітання від колег, друзів і всіх шанувальників його таланту. Нашому любому шефу – 96!
Іменинник часто-густо захищав принципові для нього речі, що подеколи не сприймалися оточенням. Але він їх обстоював, бо був твердо переконаний у своїй правоті. Без його наполегливості не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, ні столичного Свято-Михайлівського золотоверхого собору… Поруч із Петром Тимофійовичем завжди були і є вірні незрадливі однодумці – без них він навряд чи зміг би стільки зробити у своєму довгому славному житті.
Тронько завжди пам’ятав і пам’ятає головне – людей треба поважати і любити. Попри все.
Де б він не працював – а доля була ласкавою і не дуже – чинив так, аби згадували незлим словом. Бувало і холодно, і голодно, але природна порядність і міць характеру помогли йому не лише вижити, а й виховати плеяду послідовників. Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до цих пір є коханим чоловіком і батьком.
Зичимо дорогому Герою ще довго топтати ряст на його улюбленій землі, бачити її розквіт і усвідомлювати, що все було недаремно.
***
Петра Тимофійовича Тронька з 96-річчям привітали Президент України В. Янукович, Голова Верховної Ради України В. Литвин, президент НАН України Б. Патон, президент Національної академії педагогічних наук України В. Кремінь, міністр культури України М. Кулиняк, міністр юстиції України О. Лавринович та ін.

Українсько-польська конференція

Українсько-польська конфер...

У Бережанах відбулась українсько-польська конференція «Вклад польських родин в освітній та культурний розвиток Тернопільщини», яку організували Федерація польських організацій в Україні і тернопільський науковець та громадський діяч Сергій Ткачов. У рамках конференції також відбулася презентація чотиритомного «Тернопільського Енциклопедичного Словника», про який вели мову наукові редактори видання Богдан Петраш та Віктор Уніят. Також із української сторони з доповідями виступили доктор історичних наук Ярослав Стоцький («Штрихи до біографій римо-католицького духовенства радянського періоду»), Володимир Ханас («Польська преса на Тернопільщині»), Віктор Уніят («Родина Дашинських та Іван Франко»), Сергій Ткачов («Стереотипи поляка в Україні та українця в Польщі на прикладі творчості Осипа Маковея»). Слово мали і бережанські краєзнавці, зокрема заслужений працівник культури України Надія Волинець.

Із польської сторони участь у конференції взяли голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, голови п’ятнадцяти польських товариств України, представники ЗМІ.

Надзвичайну зацікавленість присутніх викликали доповіді Я. Стоцького і С. Ткачова.

Звернувшись до учасників конференції з вітальним словом, Е. Хмельова наголосила, що конференція співпала з початком головування Польщі в Раді Європейського Союзу. Заступник голови Бережанської районної ради Роман Висоцький розповів присутнім про туристичні принади Бережанщини і заходи місцевої влади та громадських організацій для поглиблення діалогу між двома культурами.

Грамоти від Федерації польських організацій в Україні за наукові досягнення, дослідження історії землі Тернопільської і вклад у порозуміння між народами України і Польщі отримали члени Асоціації краєзнавців-енциклопедистів Тернопільщини, активні автори «Тернопільського Енциклопедичного Словника» Петро Гуцал, Ігор Дуда, Олег Клименко, Богдан Мельничук, Ярослав Стоцький, Сергій Ткачов, Віктор Уніят, Богдан Хаварівський і Володимир Ханас.

Віктор Уніят подякував Емілії Хмельовій та Сергієві Ткачову за організацію заходу, зазначивши, що на сторінках «Тернопільського Енциклопедичного Словника» широко представлені й інші національні меншини, зокрема, євреї, чехи, росіяни, німці. Надзвичайно приємно, що саме поляки виявили бажання провести презентацію енциклопедії, адже вони представлені тут найбільше – майже кожне п’яте гасло (стаття) у виданні так чи інакше стосується Польщі.

Учасники конференції відвідали пам’ятку архітектури – місцевий костьол.

Віталіна Кулик

Дніпропетровщина. Краєзнавчі заходи.

Дніпропетровщина. Краєзнав...

21 квітня 2011 р. – у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулося засідання клубу «Ріднокрай» на тему: «Життя і наукова діяльність Світлани Абросимової», присвячене пам’яті видатного вченого, невтомної дослідниці історії рідного краю, світлої людини.

 

8 травня 2011 р. на базі Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького відбулися Перші наукові читання присвячені Олені Петрівні Блаватської.

12 травня 2011 р. на базі музею історії міста Дніпродзержинська відбулися літературно-наукові читання «Олекса Коваленко: зі словом по життю», присвячені пам’яті відомого у Придніпровському краї культурно-громадського діяча, автора поетичного переспіву «Слово о полку Ігоревім» Олекси Васильовича Коваленка.

12 травня 2011 р. у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулася презентація книги: Кочергін І.О. Земське самоврядування Катеринославщини (персонологічний вимір): Монографія.– Дніпропетровськ: Герда, 2011.– 216 с. (Сер.: «Dniproviana»).

З 12 травня по 15 червня 2010 р. – на базі Нікопольського краєзнавчого музею проходив І-й Нікопольський регіональний фестиваль «Розвиток музейної справи в Придніпров’ї: проблеми та перспективи». Співорганізатори: відділ з питань культури, молоді та спорту Нікопольської  міської  ради, Нікопольський краєзнавчий музей, громадські організації.

13 травня 2011 р. – на базі Дніпропетровського національного університету відбувалася VII Дніпропетровська обласна історико-краєзнавча конференція «Історія Дніпровського Надпорожжя».

19 травня 2011 р. – у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулося засідання клубу «Ріднокрай» на тему: «Видатний син Січеславщини генерал Микола Капустянський»

21 травня 2011 р. Дніпропетровська обласна організація НСКУ взяла участь к засіданні Міжнародного круглого столу, організованого Інститутом суспільних досліджень спільно з історичним факультетом та Українсько-польським науково-культурним центром Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара і Меджлісом кримськотатарського народу «Спільне в історії українців, кримських татар і поляків», присвячений 363-й річниці битви під Жовтими Водами.

20 червня 2011 р. – у Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького за участі Дніпропетровської обласної організації всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти відбулась презентація збірника «Віхи історії профтехосвіти Дніпропетровщини».

“Реріхи і Україна”

“Реріхи і Україна”...

Під такою назвою в Санк-Петербурзькому державному Музеї-інституті сім’ї Реріхів на початку червня відкрилася виставка, на якій  експонуються  рідкісні праці художників початку XX століття з музейних та приватних колекцій Москви, Петербурга та Києва.

 

Київська частина колекції представлена зібранням Віктора Геннадійовича Киркевича – колекціонера, історика, літератора, члена правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Виставка розкриває тему духовного зв’язку Реріхів і української культури, розповідає про творчу співпрацю діячів петербурзької і української культур. За словами директора Музею-інституту сім’ї Реріхів Олексія Бондаренка, виставка готувалася тривалий час.

Поштовхом до її створення послужила дружба співробітників Музею-інституту з В.Г.Киркевичем, власником великої колекції про сім’ю Реріхів, про перебування Реріхів в Україні, автором досліджень на цю тему (“Борис Рерих” Одесса, 2005; “Киевское содружество Рерихов” К. 2005). Вдячність В.Киркевичу висловила й Генеральний консул України в Петербурзі Наталія Прокопович. Попри незадовільний стан здоров’я, труднощі, пов’язані з переїздом і перевозом експонатів, він приїхав сам,  привіз раритети, щоб показати їх петербурзькій публіці, адже тут вони ще ніколи не виставлялись. З Україною міцні зв’язки були у багатьох членів сім’ї Реріхів. Зібрання Віктора Киркевича висвітлює співпрацю Б.К.Реріха з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом.

Велика частина виставки розповідає про наукову діяльність сім’ї Реріхів у Києві, Харкові, Одесі. Через усе своє життя любов до України  пронесли Микола Реріх та його молодший брат Борис. Микола Костянтинович Реріх – великий російський художник, учений, філософ і мандрівник надихався цим у своїй творчості. “Украйне любов и привет!” – напише він в кінці свого життя з далеких Гімалаїв. Разом з В.О.Фроловим М.К.Реріх відновлював технологію нешліфованої мозаїки, котра застосовувалась в Київській Русі і була традиційною для візантійсько-давньоруського мистецтва. За ескізами М.К.Реріха були створені мозаїчні панно у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, мозаїки Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у селі Пархомівка на Київщині, одні із самих значимих в Україні. За ініціативою Миколи Реріха у Києві був організований Міський художній музей.

Борис Костянтинович Реріх брав участь у відновленні давніх храмів  Волинської губернії, потому місцем його плідної творчої праці став Київ, куди Б.К. Реріх переїхав із Петрограда в 1918 році. Тут він співпрацював з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом, котрі залишили яскравий слід і в російській і в українській культурах. На виставці експонуються праці Бориса Костянтиновича київського періоду, його малюнки, акварелі, фотографії, котрі увійшли у видання І.Грабара “История русского искусства”.

Матеріали виставки розповідають, зокрема, про маловідомі сторінки діяльності створеного понад століття тому в Петербурзі Товариства шанувальників Тараса Григоровича Шевченка. Його члени збиралися на квартирі Реріхів. Нотаріус Костянтин Реріх, батько Миколи Костянтиновича та Бориса Костянтиновича, був його головою. Згуртувавши у своїх рядах видатних діячів петербурзької культури, Товариство продовжувало свою роботу до 1917 року і сприяло  поширенню української культури у Петербурзі,  підтримці художників з України. Відкриттям для працівників Музею-інституту сім’ї Реріхів стала творчість Михайла Гужавіна, братів Степана та Івана Колесникових, художників українського походження, котрі жили в Петербурзі.

Виставка буде працювати до 12 вересня 2011 року.

(Фото з сайту http://www.roerich-museum.org).

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII

«Я – українець, не просто Микола!»

Саме про краєзнавство як фактор розвитку зеленого туризму в контексті «Євро-2012» НСКУ спільно з ВУТ «Просвіта» вирішила провести «круглий стіл» першої п’ятниці літа. Можливо, надто поважна як на кінець тижня тема (а фактично – зразу три), а, можливо, якісь інші фактори завадили прибути до УКРІНФОРМУ не лише більшій кількості ЗМІ, але й навіть частині запрошених. Їм напевно було що сказати, вони попередньо підтверджували свою участь, але… Вочевидь, знайшлися приємніші заняття. (От би усім робити лише те, що подобається!)
Модератор зустрічі, керівник міжнародних проектів Спілки Павло Бабенко підкреслив, що тема «2012» небайдужа НСКУ, творчій інтелігенції й громадськості України. Ми про це знаємо, бо вони до нас про це пишуть. Про проблемні місця довкола згаданої справи прийшли поговорити й запропонувати шляхи їх залагодження президент Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина, помічник в. о. голови Державної служби туризму і курортів України Олександр Сулим, президент парку «Київська Русь» Володимир Янченко, відповідальний секретар ВУТ «Просвіта», заслужений працівник освіти України Микола Нестерчук та голова Петрушівського осередку сприяння розвитку сільського зеленого туризму (Чернігівська область) Микола Череп.
НСКУ, як може, опікується підготовкою культурного сектору до «Євро-2012», оскільки ця є масштабною подією для нашої країни. Експерти та фахівці Спілки при цьому розраховують на поміч громадськості. Зелений туризм, на думку П. Бабенка, здатен фінансово зрушити розвиток інфраструктури саме на периферії, довкола міст-господарів фінальної частини «Євро-2012». Між тим, у цих місцях є значна кількість визначних пам’яток історії й культури, які й без «прив’язки» до згаданої спортивної події є гідними об’єктами туризму загалом і зеленого зокрема.
Є що показати гостям і в галузі української культури й традиції. Щось взагалі «відкриє» Україну іноземному гостю вперше. Нація ж має докласти всіх зусиль, аби це було гарно і корисно. Щоб гості забажали повернутися до України ще і ще.
Олександр СУЛИМ узагалі назвав зелений туризм «єдиною фішкою» для українського туризму як такого. Він підкреслив, що цього року своє 15-річчя відзначає Спілка підтримки зеленого туризму. «Зелені туристи» проводять конференції, організовують виставки. Такий різновид непогано розвивається не лише в Закарпатті, але це мало б ще більший масштаб за умови правового забезпечення поняття зеленого туризму. «Нам є чому повчитися в білоруських колег, – зазначив пан Сулим. – І, як би не ставитися до «бацьки» Лукашенка, але схвалене ним мито в 1 євро з кожної садиби, яка хоче займатися зелентуризмом, дає результати». 525 таких садиб у сусідів нормально функціонують, а наші законотворчі й чиновники – проти всіляких податків. Як наслідок, «маємо, що маємо». Тобто, безлад.
Усе ж зрушення є. Івано-Франківськ пан Сулим назвав «меккою» зеленого туризму, хоча й той «здав»: «Буковель уже не простий, а комерційний проект». Олександр Сулим відзначив темпи розвитку зеленого туризму в Чернігівській області, зокрема, настирливість (присутнього тут) М. Черепа та Леоніда Брусільцева. Крим з усіма його можливостями може похвалитися лише малим осередком сільського зеленого туризму у Бахчисарайському районі. Це клуб місцевих татар, котрі показують бажаючим, як їм жилося до депортації. Ото вже дійсно – маємо, що маємо… Ще трохи таких«хатинок» готові до «Євро-2012» в Донецькій, Луганській та Київській області, хоча з розміщенням туристів у більшості цих місць сутужно.
Держслужба туризму нині фактично ліквідована. Створено профільне агентство, але його ніхто не очолює, і перспективи туманні. «А люди ж хочуть мати зелений туризм, бажають учитися цій справі!», – гірко констатував чиновник. І підкреслив вагу громад у створенні, приміром, кластерів сільського туризму.
Микола ЯКОВИНА звернув увагу, що жодна садиба зеленого туризму не може обійтися увагою до самої себе. Без організації екскурсій визначними місцями – ніяк. Уболівальники чемпіонату-2012 мали б можливість хоча б на короткий час «відчути» себе українцями, не лише перебуваючи в нашій «глибинці» в оточенні автентичних садиб, а й подорожуючи прекрасними околицями, відвідуючи парки, палаци й музеї. ICOMOS опікується передовсім пам’ятками, що внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У цьому питанні ми впевнено пасемо задніх: з-поміж 130 тис. нерухомих пам’яток історії, культури, архітектури, археології тощо, узятих під охорону держави, лише 4 (!) внесено до згаданого Списку. Партнерка України Польща, скажімо, має аж 14 таких об’єктів у Списку ЮНЕСКО є шансом не лише довести свою спортивну міць, а й нагодою зміцнити позитивний імідж держави. Демонстрація нашої культурної спадщини, певен пан Яковина, здатна суттєво покращити місцеве життя: адже можна відновити забуті ремесла, практики, активізувати процеси консервації й музеєфікації історичних об’єктів.
«Нас не конче мусять знати лише за Чорнобилем та чорноземом, – загострив тему Микола Михайлович. – Наш культурний прошарок здатен здивувати. Одна лише Кам’яна могила «дає фору» єгипетським пірамідам і Нілу». Хоча, на його переконання , слід поспішати – «сірі» й «чорні» археологи можуть розтягнути рештки Трипільської культури, а професіоналів (порівняно з тією ж таки Польщею) – катма.
Володимир ЯНЧЕНКО, головно, зупинився на тому, що ближче, – Києві. Присутні з інтересом послухали його міркування щодо способів привернення уваги туристів до «матері міст руських», хоча вони, як не крути, мало стосувалися теми зустрічі. Наскрізна ж думка виступаючого – щодо обов’язковості впровадження освітніх програм про Київ – не викликала особливого спротиву: проти поглиблення почуття патріотизму не попреш!
Микола ЧЕРЕП зізнався, що почув сьогодні для себе багато цікавого. Але отаман петрушівського козацтва явно лукавив: дослідження й відтворення історико-етнографічної теми для нього – не порожній звук. Розповів, що понад 10 років займається не лише поселенням цікавих до української хатньої автентики туристів. У петрушівському музеї він створив 32 тематичних експозиції, і краєзнавство там профілююча. Розповідає – передовсім дітям – про давні промисли, історію Ічнянщини, її культуру й духовність: «На питання, хто ти, слід відповідати спершу «Українець!», а вже потім – «Микола». Микола охоче помагає бажаючим – і футболісти не стануть винятком – не лише зріднитися з околицями свого «Соколиного хутора», а й з навколишніми перлинами парково-палацового мистецтва.
Микола НЕСТЕРЧУК запевнив, що й «Просвіта» готується до футбольного чемпіонату: по всіх регіонах гості зможуть купувати літературу про Україну. Зокрема, шевченківський «Кобзар», диски з казками для дітей і т. ін.
Відсутність на зустрічі кого-небудь з Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу пан Сулим прокоментував так: вочевидь, їх не цікавить думка громадськості. «А, може, як і поляки, наші вже знають, що приїде мало туристів, тому особливо й не напружуються…», – додав він.
«А нам все одно слід бути готовими показати будь-якій кількості приїжджих, що в українців – слов’янська складова і глибоке духовне життя». Так майже стражденницьки підсумував Микола Яковина не досить оптимістичні краєзнавчо-туристично-футбольні прогнози учасників «круглого столу».
І з таким оптимізмом довелося погодитися.
Вл. інф.

«Український технічний музей: історія, досвід, перспективи»

Голова асоціації працівників музеїв технічного профілю Л. О. Гріффен

Одразу після Всесвітнього дня музеїв – 18 травня – в Музеї історії та культури «Уваровський дім» пройшла VIІI Всеукраїнська науково-практична конференція «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи». Форум був організований Асоціацією працівників музеїв технічного профілю, Центром пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, Академією інженерних наук України, Ворзельським музеєм історії та культури «Уваровський дім» та Ворзельською селищною радою.

У мальовничому зеленому куточку Київщини – курортному селищі Ворзель – 26 травня зібралися близько 50-ти представників майже тридцяти музейних, наукових та пам’яткоохоронних установ України. Музеєзнавці обговорили актуальні питання музейної справи. Географія учасників була достатньо широкою – Київ, Миколаїв, Львів, Конотоп, Харків, Севастополь, Сімферополь, Полтава, Черкаси, Житомир, Чернігів, Переяслав, Запоріжжя.

Пленарне засідання відкрила доповідь відповідального секретаря Національної спілки краєзнавців України, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України к. і. н. Р. В. Маньковської про новітні моделі інтерпретації культурної спадщини у музейній справі. Надзвичайно цікавими та пізнавальними були доповіді про витоки музейної справи у м. Конотопі (директор Конотопського музею авіації Ганзя М. М.), про Паризький музей каналізації (засновник музею каналізації Києва Кобзар В. В.), про відображення історії панцерного кораблебудування у музеях Миколаєва (д. і. н. Рижева Н. О.), про проект створення віртуального музею (Запоріжжя, Рильський Ю. М.), про архівні матеріали музею Національного університету «Львівської політехніки» (директор музею НУ «Львівська політехніка» Кос А. І.) та ін. Наприкінці засідання свою книжку поезій кожному з присутніх подарував старійшина музейної справи, засновник музею Київського метрополітену М. Т. Куриленко.

Упродовж наступного дня було заслухано доповіді про музей історії Нацiонального технiчного унiверситету «Харкiвський полiтехнiчний інститут» (Бистріченко А. В.), про музей історії трамвая та тролейбуса (Стельмах І. Ф., Крим), про діяльність Полтавського музею авіації та космонавтики (к. і. н. Пістоленко І. О.), про особливості зберігання монументальних глиняних скульптур (Ликова О. Г.), про українські раритети в музеї Парола, Фінляндія (Ромадін С. В.), про старовинні цінні видання, що належать Київському національному політехнічному музею (Кушнір В. К.), про діяльність музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава» (Бойко Н. А.) та багато ін. Загалом доповіді були присвячені створенню окремих експозицій музеїв, видатним особистостям країни й світ. Цікавими були також доповіді щодо методології музейної справи.

Учасники конференції ухвалили резолюцію. У ній, зокрема, наголошується на важливості звернення до органів місцевого самоврядування з проханням звернути більше уваги влади всіх рівнів на стан музейної справи, надання підтримки та сприяння діяльності місцевих музеїв і збереження колекцій підприємств та установ, що ліквідуються, з передачею їхніх фондів до чинних музеїв. Було також висловлено ряд конкретних пропозицій, зокрема, щодо необхідності створення музею метрополітенів України, про присвоєння імені творця та багаторічного керівника Музею транспорту КП «Київпастранс» Лідії Лівінської цьому музею тощо.

Програма конференції була досить насиченою. На закінчення її учасники переглянули документально-публіцистичний фільм про Ворзель (реж. С. В. Соколенко), а також побували на екскурсіях Музею історії та культури «Уваровський дім» залами музею та на пішохідній екскурсії визначними місцями Ворзеля.

Досвідчені музеєзнавці та керівники музеїв – учасники конференції – були відверто вражені розмахом та якістю музейної справи у Ворзелі. Про це красномовно свідчать записи фахівців-музейників у книзі відгуків музею: «Представники Асоціації музеїв із великим задоволенням ознайомилися з експозицією і роботою музею славного містечка Ворзель. Щиро бажаємо багато цікавих знахідок і відкриттів. Ви робите святу справу – зберігаєте, відновлюєте Пам’ять нації. З повагою, колеги: А. В. Бистріченко, музей НТУ «ХПІ», Харків; В. Баталіна, Музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості, Запоріжжя; І. В. Нікітіна, Національний музей героїчної оборони та звільнення Севастополя; Ю. М. Рильський, музей історії ОАО «Дніпроспецсталь», Запоріжжя; М. М. Ганзя, Музей авіації, Конотоп» та ін.

Побували знавці музейної справи і на цікавій екскурсії у нещодавно відкритому приватному Ворзельському музеї музичної культури (засновник О. І. Куц).

Проведення всеукраїнської конференції з питань музеєзнавства саме у Ворзелі переконливо свідчить про визнання музеєзнавцями України значних досягнень і здобутків Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім».

Сподіваємось, що затишне селище і молоді ворзельські музеї надовго залишаться в пам’яті учасників конференції.

Л. Гріффен,

голова асоціації працівників музеїв технічного профілю,

О. Соколенко, краєзнавець

Переможців літературного конкурсу визначено

На початку лютого ми повідомляли про проведення літературного конкурсу до 265-річчя від дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка. Організаторами виступили Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти», Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, газета «Макарівські вісті» та Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва ім. Данила Туптала.
Загострення уваги до вивчення історії рідного краю та популяризація діяльності гайдамацького ватажка, полковника Коліївщини Івана Бондаренка допомогли виявити і підтримати талановитих молодих літераторів. У літературних перегонах зголосилися взяти участь передовсім учні загальноосвітніх шкіл і студенти, надіславши справді глибокі роботи.
Очікування журі справдилися. Було отримано майже два десятки праць і визначено переможців.
Урочисте нагородження кращих молодих літераторів-краєзнавців відбудеться 27 травня 2011 року об 11 годині в актовій залі Макарівського ЦТДЮ ім. Данила Туптала. Їхні твори будуть опубліковані на сторінках газет “Слово Просвіти”, “Макарівські вісті”, в літературних альманахах студії «Сузір’я» та книзі про життя і діяльність Івана Бондаренка.
Вл. інф.