УКРАЇНА ПОПРОЩАЛАСЯ З ПЕТРОМ ТИМОФІЙОВИЧЕМ ТРОНЬКОМ

12 вересня 2011 року пішов із життя видатний державний, науковий та громадський діяч Петро Тимофійович Тронько.
Колеги по комсомольській, партійній та державній роботі, науковій і дослідницькій діяльності, ті, з ким він наближав перемогу у Великій Вітчизняній, і прості українці, котрі трудилися з ним поруч на благо України, хто знав про славні звершення Петра Тимофійовича зі слів інших, 15 вересня прийшли до клубу Кабінету Міністрів України попрощатися з Великим Українцем.
До труни майже безупинно протягом двох годин ішли громадяни різного віку. Клали квіти, у скорботній тиші поклонялися і застигали, вдивляючись у знайомі риси. Батьки схилялися до голівок дітей, пояснюючи, хто перед ними і чому вони тут. Погляди юні замість зляканих ставали печальними і розуміючими.
Багато хто хрестився. Мовби вибачався – «знаю-знаю, він був атеїстом, але…».
Прохали небесного заступництва праведній душі покійного.
… Змінювалася почесна варта біля труни, урочисто-щемні звуки музики зволожували очі багатьох – і не лише жінок. Ушанувавши, люди залишалися в залі. Журна подія звела тут і тих, хто давно чи й взагалі ніколи не бачився. Вони неголосно пригадували минулі дні й обставини знайомства з Академіком. Дехто зізнавався, що не зміг особисто подякувати йому за зроблене. Тронько багатьом полегшив життя, не лише помігши обрати тему наукового дослідження, опублікувати першу статтю чи монографію, але й встановити телефон, отримати квартиру чи пенсію, «вибити» місце під художню майстерню… Чимало приїхало вшанувати пам’ять Петра Тимофійовича із далеку.
Серед тих, хто прийшов попрощатися з Троньком, були й перші посадові особи України, екс- та нинішні урядовці, колишні й сьогоднішні народні депутати: Марія Орлик, Валентина Шевченко, Микола Азаров, Андрій Клюєв, Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Адам Мартинюк, Петро Симоненко, Борис Олійник, Георгій Крючков, Валентин Матвєєв, Валерій Смолій, Микола Жулинський, Станіслав Аржевітін, Валерій Асадчев, Василь Кремень та ін. Довше за інших затримався біля труни не набагато молодший за вірного товариша президент НАН України Борис Патон.
За тим громада вирушила на Байкове кладовище. Панахида в пам’ять Петра Тимофійовича Тронька була недовгою, але вкрай емоційною.
Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник за дорученням КМ України та Комісії з організації прощання з П. Троньком нагадав основні віхи його життєпису. Зазначив, що талант Петра Тимофійовича як державного діяча, вочевидь, найповніше розкрився при виконанні обов’язків заступника голови Ради Міністрів Української РСР. Петро Тимофійович опікувався розвитком культури, мистецтва, освіти, соціальної сфери довгих 17 років. Талант же науковця він проявив іще студентом у Київському державному університеті ім. Шевченка та згодом під час навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
Головним дітищем його життя і, по суті, вічним монументом Петрові Тимофійовичу як науковцю та організатору став вихід 26-томника «Історія міст і сіл Української РСР». Понад 100 тисяч професійних науковців та аматорів усього за 12 років створили унікальне енциклопедичне видання, яке було удостоєне Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. П. Тронько очолив підготовку і «Зводу пам’яток історії і культури України», а зі здобуттям Україною незалежності – головну редколегію видання «Реабілітовані історією». Саме з ініціативи Петра Тимофійовича у середині 90-х років минулого століття була створена Комісія з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України, яка впритул зайнялася сприянням відбудові втраченої історико-архітектурної спадщини, зокрема, комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської Лаври у місті Києві.
Багатогранна плідна робота Академіка була відзначена найвищими державними нагородами: зіркою Героя України, орденами Леніна, Жовтневої Революції, Дружби народів, чотирма орденами Трудового Червоного прапора, «За заслуги», Богдана Хмельницького та князя Ярослава Мудрого.
Про цноти Петра Тимофійовича, за які його глибоко поважали і любили, говорила у своєму виступі Голова Президії Верховної Ради Української РСР у 1985-1990 рр. Валентина Шевченко. Вона пригадала, з якою увагою ставився Тронько до ініціативної молоді, як власним прикладом учив її любити Україну і глибоко досліджувати її історію. Закликав пізнавати історію свого села і міста. Бо з любові до своєї маленької батьківщини, як любив повторювати П. Тронько, народжується любов до України. Тисячі ентузіастів, у тому числі й молодь, наблизили його мрію видати «Історію міст і сіл Української РСР».
На думку В. Шевченко, злет Тронька як громадського діяча розпочався ще на комсомольській роботі. А одразу після визволення Києва в 1943-му році він особисто помагав молоді відбудовувати столицю. Так він любив Україну. І вона віддячувала йому тим же. Народ поважав його і любив спілкуватися, де б не опинявся Тронько, – від Закарпаття до Донбасу, від Слобожанщини до Криму. Петро Тимофійович завжди був доступним, радився і радив сам. А це так важливо для керівника вищої ланки, підкреслила В. Шевченко. Вона нагадала, як свого часу Тронько підтримав всесвітньо знаного тепер майстра мікромініатюр Миколу Сядристого. Він теж сьогодні прощався з Великим Учителем. Щиро завдячував П. Тронькові і скульптор й художник Іван Гончар, чиє зібрання народних раритетів по смерті мецената стало Державним музеєм його імені, а згодом – Українським центром народної культури.
Пані Валентина розповіла про наполегливу увагу Петра Тимофійовича до проведення Днів культури України в усіх союзних республіках СРСР. Це була чудова нагода розповідати про українську історію, традиції та культуру нашої землі.
Академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України Олекса Онищенко назвав Петра Тимофійовича людиною-епохою, котра пережила з любою йому Україною всі її біди і свята.
Директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій, де Петро Тронько пропрацював до останнього дня, високо оцінив його активну «динамічну» натуру, яка дозволила йому стільки зробити. На переконання пана Валерія, будь-який проект, за який брався Петро Тимофійович, за своєю масштабністю ставав проектом віку. Це й диво-скансен у Пирогові під Києвом, і Хортиця, й десятки інших величних символів України.
Заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара Роланд Франко запевнив присутніх, що легендарній, могутній особистості, ким був і є Петро Тронько, так багато вдалося, бо він не боявся перешкод. Попри всю свою інтелігентність і толерантність, він умів організувати і спитати за доручене. Пан Франко наважився порівняти цілісність і велич П. Тронька з плеядою українських велетів зі своїм дідом Іваном Франком включно. І той, і Тронько наснажувалися ідеєю звеличення любої їм України аж до виникнення Української держави. Пан Роланд особливо підкреслив вагу помочі Тронька всесвітньої шани письменникові Олесю Гончару, «коли того боляче клювали за «Собор». Петро Тимофійович єдиний не злякався виступити на захист роману – (цитата) «предтечі української державності. І знову вони поруч – тепер на цьому погості, один напроти одного…». Роланд Франко запевнив, що продовжена Троньком Гончарова справа – фонд відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини – то русло для відновлення українських святинь. А ще він дуже тепло розповів про бесіди з П. Троньком, котрий, як виявилося, особисто знав усіх дітей його діда – Каменяра – і навіть, як тепер кажуть, перетинався у справах…
Давній друг і колега Петра Тронька по кількох скликаннях українського парламенту Георгій Крючков, дарма що майже на півтора десятиліття молодший за нього, майже півсторіччя пліч-о-пліч працював з Петром Тимофійовичем. Він не міг пригадати, щоб той на когось підвищив голос – «але все робилося!». Організаторський талант Тронька ніколи не супроводжувався догматизмом, бо завше відстоював ідею соціальної справедливості. «Він був справжнім комуністом!» – дав найвищу оцінку колезі товариш Крючков. Життєву позицію Петра Тимофійовича він окреслив як позицію українського патріота.
На думку Г. Крючкова, мало хто інший стільки зробив для збереження неспотвореною історичної пам’яті України. «Це й стане найвеличнішим пам’ятником славетній людині», – додав він.
Земляк Тронька Микола Тризна не соромився назвати його їхньою гордістю і славою. Бо навчив богодухівців славетний земляк знати й любити свою землю. Кожна з ним зустріч була для людей великим святом, вони щиро дякували Петрові Тимофійовичу за духовну й матеріальну підтримку, сприяння розвитку рідного краю. Таке спілкування напевно надихало Академіка на написання філософсько-історичних книг, в яких кожен міг пізнати себе. Пан Микола пригадав цьогорічне недавнє святкування 96-річчя П. Тронька, яке він влаштував прямо на роботі, і ті тепер дорогоцінні миттєвості, коли іменинник розповідав, як він любить свою неньку-Україну, як би хотів вирушити до рідних Забродів… Не судилося. За дорученням богодухівців Микола Тризна привіз на могилу дорогого земляка скарбничку з рідною землею, яку той просто обожнював.
… По закінченні громадської панахиди над могилою П. Тронька було здійснено шестикратний залп зі стрілецької зброї.
На центральній алеї Байкового кладовища праворуч від вічного пристанку Петра Тимофійовича Тронька знаходяться могили голови Верховного Суду України (у 1993-1994 рр.) Георгія Бутенка та першого секретаря ЦК КПУ (у 1972-1989 рр.) Володимира Щербицького.
Трохи згодом, був, як годиться, і поминальний обід. У рідних Петрові Тимофійовичу стінах головного з київських університетів імені Т. Шевченка ще і ще звучали слова щирої шани, вдячності і гордості. Схвильовано говорили ті, хто мав щастя бути поруч чи працювати з Петром Тимофійовичем. Слово брали його сучасники, хто досяг помітних життєвих висот і завдяки йому. Вірні соратники пригадували, коли відчували й пізнали суть його генію. Пізнали і возвеличували. Багато хто встиг зізнатися в шані й щиросердній любові до Великого Українця ще за його життя.
Пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька завжди буде в серцях любих йому українців.

Українськими містами і селами пройдуть Вікіекспедиції

Українськими містами і сел?...

В ІА «RegioNews» відбулася спільна прес-конференція Київської обласної організації НСКУ та ГО «Вікімедіа Україна» на тему «Фонд Вікімедіа розпочинає вікіекспедицію містами та селами України». У зустрічі зі ЗМІ взяли участь генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич, член правління «Вікімедіа Україна» Олексій Юрченко та відповідальний секретар Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Євген Букет.

26-27 серпня ц. р. Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» провела Вікіекспедицію до Макарівського району Київської області. Таким чином «Вікімедіа Україна» спільно з НСКУ поклали початок великої Вікіекспедиції містами та селами України.

«Мета експедиції – фотофіксація пам’яток природи, історії, культури тощо та зустрічі з місцевими краєзнавцями, громадськістю, владою. Відзняті фотоматеріали до 15 вересня буде розміщено у Вікісховищі на умовах cc-by-sa 3.0 unported для ілюстрування статей Вікіпедії», – повідомив Євген Букет. Він також зазначив, що Національна спілка краєзнавців України допоможе поліпшити статті проекту «Міста і села України» Вікіпедії матеріалами з наявної краєзнавчої літератури про район. Про це з її авторами – краєзнавцями Макарівщини – досягнуто домовленості.

Загальний маршрут Вікіекспедиції склав 450 км. «Волонтери об’їхали всі 72 села району та зробили понад 1000 фотографій. Усі вони будуть розміщені у Вікісховищі і стануть доступними з будь-якої точки світу в будь-якій мовній версії Вікіпедії», – підкреслив Олексій Юрченко. За його словами, ця експедиція поклала початок великій Вікіекспедиції містами та селами України, упродовж якої буде зібрано фотоматеріали пам’яток природи, історії та культури з усієї України. «Якщо з кожного з 490 районів Україні ми привеземо близько тисячі знімків, українську Вікіпедію поповнить півмільйона актуальних знімків», – повідомив Олексій Юрченко.

Українська Вікіпедія за кількістю статей майже обігнала норвезьку і найближчими днями посяде 14 місце у світі. Про це заявив Юрій Пероганич. Він зазначив, що на одну тисячу українців припадає 7,5 статей Вікіпедії. «Українська Вікіпедія вже сьогодні перевищила в 6 разів розмір Української радянської енциклопедії за кількістю статей. Щодня створюється 200 нових статей і вноситься 7 тис. редагувань», – проінформував Юрій Пероганич.

Кожного місяця українську Вікіпедію переглядає 30 мільйонів користувачів. «Наразі головним конкурентом української Вікіпедії в Україні є її російська версія. Однак ситуація поступово змінюється на користь української і цьому сприятимуть Вікіекспедиції», – впевнений пан Пероганич.

Вікіекспедиції надалі проводитимуться переважно у вихідні дні. Увійти до складу такої експедиції зможе будь-який користувач Вікіпедії. Для цього буде достатньо заповнити відповідну форму на сторінках інтернет-енциклопедії.

За матеріалами інформаційного агентства “RegioNews”

Перший форум молоді української діаспори

Четвертий день триває в столиці України Перший форум молоді української діаспори, до організації якого мала честь долучитися й Національна спілка краєзнавців України як офіційний партнер. До Києва з’їхалося півсотні молодих представників української діаспори більш ніж із 30 країн світу. Зокрема, з США, Канади, Росії, Азербайджану, Австралії, Аргентини, Грузії, Бразилії, країн Балтії, є представники майже з кожної країни ЄС.
“Підтримкою цієї дійсно унікальної події НСКУ прагне розширити свої міжнародні контакти, залучити представників діаспори до краєзнавчої роботи, – відзначив керівник міжнародних проектів НСКУ Павло Бабенко, – Насамперед, молодь – хто ж краще поглибить розвиток краєзнавства в сучасному світ. Ми сподіваємося, що останні літні деньки стануть початком реальної співпраці з молодими українцями назовні. І так про діяльність Спілки дізнаються в інших країнах. Адже сьогодні ми не можемо закриватися в Україні – слід об’єднуватися для корисних справ!”
У рамках заходу проходять презентації молодіжних організацій діаспори та України, зустрічі з відомими політиками, письменниками, громадськими та культурними діячами. Голова Конфедерації українських молодіжних організацій діаспори Мирослав Гочак підкреслив: загальна нота доволі тривожна. Нині за кордоном проживає до 20 мільйонів етнічних українців (це одна з найбільших у світі діаспор), але часто етнічна юнь намагається не згадувати свого походження. Патріотів мали б потужніше «клепати» і влада, громадські та діаспорні організації, переконаний пан Гочак. Додає: «Взяти ту ж Сербію. Зазвичай люди й уявлення не мають, звідки там взялися українці. А ми минулого року відсвяткували 120-ліття офіційного переселення західних українців на територію колишньої Югославії…»
Голова Української студентської спілки (УСС) Станіслав Куценко певен, що кожний такий захід є можливістю отримати неоціненну інформацію щодо механізмів інтеграції в Україну економічного та соціального досвіду країни, з якої приїхали етнічні українці. «Важливо, щоб «наші там» не забували про своє коріння. Нормальним є відкриття за кордоном класів з українською мовою або й цілих шкіл, а ще – магазинів з українською продукцією, підприємств, орієнтованих передовсім на українського споживача. Такою могла б бути «мирна експансія» України у світ», – зазначив С. Куценко. На його думку, Форум має стати постійно діючим із форматом консультативно-дорадчого органу при уряді країни.
Захід триватиме до 30-го серпня.
Вл. інф. та з ресурсу http://www.radiosvoboda.org

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА»

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬ?...

Шановні колеги!

Запрошуємо вас до участі у «круглому столі» з актуальних проблем столичної топонімії «Топонімія Києва: вчора, сьогодні, завтра» (робоча назва), який відбудеться 9 вересня 2011 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1) у рамках Першого фестивалю міської культури та історії. Початок роботи – о 14-00 у залі Вченої ради інституту (ІІІ поверх).

На обговорення учасників цьогорічного Cтолу планується винести, зокрема, такі питання:

–          топоніми як носії інформації (географічної/топонімічної, історичної, соціокультурної, лінгвістичної тощо) у системі топонімічного ландшафту Києва;

–          київська топонімія як компонент історико-культурного надбання  та індивідуального образу міста («київського міфу»);

–          відповідність назв сучасних внутрішньоміських об’єктів Києва  вимогам часу (зокрема, проблема існування в столиці України численних топонімів – продуктів тоталітарної доби);

–          роль топонімів у формуванні образу столиці України в очах іноземних туристів (з огляду на майбутній Чемпіонат Європи з футболу 2012 року);

–          різні аспекти топонімічної політики місцевої і центральної влади;

–          ставлення суспільства до актуальних проблем столичної топонімії;

–          можливості впливу засобів масової інформації на топонімічну ситуацію у столиці й державі загалом.

Закликаємо долучитися до формування переліку тем і напрямів дискусії, який є відкритим для доповнень і уточнень.

Серед запрошених до участі у КС цього року – Лідія Пономаренко, Михайло Кальницький, Олександр Бригинець, Сергій Вакулишин, Ігор Гирич, Олександр Пономарів, Максим Стріха та інші.

Просимо підтвердити вашу участь. Будемо вдячні й за відповіді на питання нашої анкети.

 АНКЕТА УЧАСНИКА «КРУГЛОГО СТОЛУ»

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА» 

1.         Які проблеми в сучасній київській топонімії Ви визначили б як найактуальніші?

2.         Ваша оцінка топонімічної політики київської міської влади часів незалежності.

3.         Чи вся топонімія Києва може розглядатися як складова частина історико-культурного надбання міста і в яких випадках, на Вашу думку, можливе/потрібне адміністративне втручання до топонімічного ландшафту міста?

4.         Ваше ставлення до проблеми існування в столиці України численних топонімів – реліктів тоталітарної епохи (зокрема, з огляду на проведення в Києві заходів Чемпіонату Європи з футболу 2012 року).

5.         Як би Ви оцінили діяльність ЗМІ з висвітлення топонімічних проблем?

Контакти організаторів Столу: (098) 429 16 69 (Дмитро Данильчук) + dimidan@ukr.net; (095) 371 01 16 (Євгенія Гринь) – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1), кафедра мови та стилістики (кімн. 201; тел. 481 45 10)

Дмитро Данильчук

Вікіекспедиція до Макарівського району Київщини

Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» на 26-27 серпня 2011 року запланувала Вікіекспедицію до Макарівського району, що на Київщині. «Вікімедіа Україна» є некомерційною організацією, що забезпечує матеріальну основу для низки інтернет-спільнот, які створюють вільно поширюваний вміст. Найвідоміша з них – вільна енциклопедія «Вікіпедія».

 

Мета згаданої експедиції – фотографування пам’яток природи, історії, культури тощо. А ще – зустрічі з місцевими краєзнавцями, відомими і просто цікавими людьми району. Відзняті фотоматеріали планується розмістити у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Національна спілка краєзнавців України проведе роботу з авторами існуючої краєзнавчої літератури про Макарівщину щодо її передачі на умовах ліцензій для поліпшення існуючих та створення нових статей цього популярного інтернет-ресурсу.

Детальніше про проект – на сторінці Вікізустрічей.

Історія Волині без ретуші

Історія Волині без ретуші...

У приміщенні обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулася презентація першого тому книги «Реабілітовані історією. Волинська область» та другого тому «Книги скорботи України. Волинська область». В актовому залі зібралася справді інтелектуальна еліта, безпосередньо причетна до опрацювання матеріалів, спогадів, раніше недоступних для науковців документів.

Редакційно-видавнича група, починаючи з 1993 року, на основі вітчизняних і зарубіжних архівних джерел, публікацій, наукової і мемуарної літератури, оригінальних документів УСБУ, УМВС, Держархіву тощо вперше дослідила і узагальнила механізм терору в області та його гіркі наслідки. До копіткої роботи залучили великий авторський актив.

Керівник редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині», професор, кандидат історичних наук ВНУ імені Лесі Українки Микола Кучерепа, зокрема, сказав: «Матеріали збирали по крупинці, використано й архівні документи Російської Федерації, Польщі. До нас приходили сотні людей, котрі розповідали про трагічні долі вивезених у Сибір, Казахстан родин і які повернулися додому вже реабілітованими». Він подякував патріотам, причетним до науково-дослідної роботи, колегам по кафедрі нової і новітньої історії університету.

Започаткував цю подвижницьку працю на Волині Василь Ворон, нині заступник начальника управління культури облдержадміністрації. Виступаючи перед присутніми, він розповів про реалізацію інших проектів, а також повідав трагічну звістку: на території Володимир-Волинської в’язниці виявлено три могили із численними жертвами більшовицьких репресій.

Під орудою заслуженого працівника культури України Ростислава Кушнірука у виконанні народної хорової капели «Посвіт» звучали повстанські пісні.

Керівники відділів «Реабілітовані історією» та «Книги Скорботи України» наукового центру Ольга Никончук і Таїсія Ясюк розповіли про зміст та структуру книг, виданих ВАТ «Волинська обласна друкарня» та видавництвом «Надстир’я». В першому томі книги «Реабілітовані історією» у чотирьох розділах вміщено 175 документів, 24 спогади наших земляків, які зазнали безпідставних переслідувань, виселень та ув’язнень з боку репресивної системи. Значне місце у книзі займає розділ з 36 біографічними нарисами про видатних особистостей Волині, борців за незалежність – родину Косачів, сенаторку Олену Левчанівську, Євгена Сверстюка, Валентина Мороза та інші.

У другому томі «Книги Скорботи України» вміщено оригінальні архівні документи і матеріали, спогади свідків про трагічні події у двох районах області – Ківерцівському та Ковельському – в роки Другої світової війни та перші повоєнні роки. Основною частиною цього тому є мартиролог загиблих цивільних громадян: в’язнів радянських тюрем і нацистських концтаборів, жертв міжнаціональних конфліктів, осіб, приналежних до ОУН і УПА, тощо.

Щиро і пристрасно говорили про історію безперервної визвольної боротьби волинян проти тоталітарних режимів заслужена вчителька України Леся Ковальчук, колишній політв’язень Ростислав Кушнірук, відомий краєзнавець-самородок, дослідник трагедії волинських сіл у роки окупації Ярослав Царук – він, до речі, підготував велику документальну книгу про долі жителів Володимир-Волинського району. Не можна було без хвилювання слухати і розповідь багатолітнього в’язня радянських таборів Миколи Коца. Його спогади теж опубліковані у книзі.

Як він справедливо сказав, тиражі щойно виданих книг – відповідно 750 і 1000 примірників – «посміховисько». Виступаючі зазначали, що, наприклад, у Донецькій області за останні роки видрукували сім томів книги «Реабілітовані історією». Оскільки ж Волинь була центром визвольної національної боротьби в роки війни і в повоєнний період, їй мала б бути приділена більша увага.

Усі присутні високо оцінили працю Миколи Кучерепи й усього колективу ентузіастів. Особливо наголошували на тому, що в попередні роки компартійні номенклатурні «історики» фальсифікували дані, виправдовували репресії. Для відновлення справедливості щодо сотень тисяч наших співвітчизників треба критично ставитися до таких «напрацювань», скрупульозно перевіряти факти.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, куратор тому «Реабілітовані історією. Волинська область», член президії правління НСКУ Володимир Дмитрук зазначив: «У рамках серії «Реабілітовані історією» уже видано 70 томів, деякі області мають по кілька томів. Приємно, що цього року презентуємо першу книгу Волині. Колектив, котрий багато років працював над збором і впорядкуванням матеріалів, представляють науковці, справжні професіонали. Їхні напрацювання по другому тому вже надійшли до Києва, тож, за умови нормального фінансування, книга з’явиться у 2012-му».

Олександр Нагорний,

Оксана Блищик

Петрові ТРОНЬКУ – 96!

Cьогодні завідувач відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академік НАН України, Герой України, доктор історичних наук, незмінний голова Національної спілки краєзнавців України, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, очільник Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, видатний науковець-історик, почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 6 міст України, громадський діяч і просто мудрий чоловік Петро Тимофійович ТРОНЬКО приймає вітання від колег, друзів і всіх шанувальників його таланту. Нашому любому шефу – 96!
Іменинник часто-густо захищав принципові для нього речі, що подеколи не сприймалися оточенням. Але він їх обстоював, бо був твердо переконаний у своїй правоті. Без його наполегливості не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, ні столичного Свято-Михайлівського золотоверхого собору… Поруч із Петром Тимофійовичем завжди були і є вірні незрадливі однодумці – без них він навряд чи зміг би стільки зробити у своєму довгому славному житті.
Тронько завжди пам’ятав і пам’ятає головне – людей треба поважати і любити. Попри все.
Де б він не працював – а доля була ласкавою і не дуже – чинив так, аби згадували незлим словом. Бувало і холодно, і голодно, але природна порядність і міць характеру помогли йому не лише вижити, а й виховати плеяду послідовників. Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до цих пір є коханим чоловіком і батьком.
Зичимо дорогому Герою ще довго топтати ряст на його улюбленій землі, бачити її розквіт і усвідомлювати, що все було недаремно.
***
Петра Тимофійовича Тронька з 96-річчям привітали Президент України В. Янукович, Голова Верховної Ради України В. Литвин, президент НАН України Б. Патон, президент Національної академії педагогічних наук України В. Кремінь, міністр культури України М. Кулиняк, міністр юстиції України О. Лавринович та ін.

Українсько-польська конференція

Українсько-польська конфер...

У Бережанах відбулась українсько-польська конференція «Вклад польських родин в освітній та культурний розвиток Тернопільщини», яку організували Федерація польських організацій в Україні і тернопільський науковець та громадський діяч Сергій Ткачов. У рамках конференції також відбулася презентація чотиритомного «Тернопільського Енциклопедичного Словника», про який вели мову наукові редактори видання Богдан Петраш та Віктор Уніят. Також із української сторони з доповідями виступили доктор історичних наук Ярослав Стоцький («Штрихи до біографій римо-католицького духовенства радянського періоду»), Володимир Ханас («Польська преса на Тернопільщині»), Віктор Уніят («Родина Дашинських та Іван Франко»), Сергій Ткачов («Стереотипи поляка в Україні та українця в Польщі на прикладі творчості Осипа Маковея»). Слово мали і бережанські краєзнавці, зокрема заслужений працівник культури України Надія Волинець.

Із польської сторони участь у конференції взяли голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, голови п’ятнадцяти польських товариств України, представники ЗМІ.

Надзвичайну зацікавленість присутніх викликали доповіді Я. Стоцького і С. Ткачова.

Звернувшись до учасників конференції з вітальним словом, Е. Хмельова наголосила, що конференція співпала з початком головування Польщі в Раді Європейського Союзу. Заступник голови Бережанської районної ради Роман Висоцький розповів присутнім про туристичні принади Бережанщини і заходи місцевої влади та громадських організацій для поглиблення діалогу між двома культурами.

Грамоти від Федерації польських організацій в Україні за наукові досягнення, дослідження історії землі Тернопільської і вклад у порозуміння між народами України і Польщі отримали члени Асоціації краєзнавців-енциклопедистів Тернопільщини, активні автори «Тернопільського Енциклопедичного Словника» Петро Гуцал, Ігор Дуда, Олег Клименко, Богдан Мельничук, Ярослав Стоцький, Сергій Ткачов, Віктор Уніят, Богдан Хаварівський і Володимир Ханас.

Віктор Уніят подякував Емілії Хмельовій та Сергієві Ткачову за організацію заходу, зазначивши, що на сторінках «Тернопільського Енциклопедичного Словника» широко представлені й інші національні меншини, зокрема, євреї, чехи, росіяни, німці. Надзвичайно приємно, що саме поляки виявили бажання провести презентацію енциклопедії, адже вони представлені тут найбільше – майже кожне п’яте гасло (стаття) у виданні так чи інакше стосується Польщі.

Учасники конференції відвідали пам’ятку архітектури – місцевий костьол.

Віталіна Кулик

Дніпропетровщина. Краєзнавчі заходи.

Дніпропетровщина. Краєзнав...

21 квітня 2011 р. – у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулося засідання клубу «Ріднокрай» на тему: «Життя і наукова діяльність Світлани Абросимової», присвячене пам’яті видатного вченого, невтомної дослідниці історії рідного краю, світлої людини.

 

8 травня 2011 р. на базі Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького відбулися Перші наукові читання присвячені Олені Петрівні Блаватської.

12 травня 2011 р. на базі музею історії міста Дніпродзержинська відбулися літературно-наукові читання «Олекса Коваленко: зі словом по життю», присвячені пам’яті відомого у Придніпровському краї культурно-громадського діяча, автора поетичного переспіву «Слово о полку Ігоревім» Олекси Васильовича Коваленка.

12 травня 2011 р. у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулася презентація книги: Кочергін І.О. Земське самоврядування Катеринославщини (персонологічний вимір): Монографія.– Дніпропетровськ: Герда, 2011.– 216 с. (Сер.: «Dniproviana»).

З 12 травня по 15 червня 2010 р. – на базі Нікопольського краєзнавчого музею проходив І-й Нікопольський регіональний фестиваль «Розвиток музейної справи в Придніпров’ї: проблеми та перспективи». Співорганізатори: відділ з питань культури, молоді та спорту Нікопольської  міської  ради, Нікопольський краєзнавчий музей, громадські організації.

13 травня 2011 р. – на базі Дніпропетровського національного університету відбувалася VII Дніпропетровська обласна історико-краєзнавча конференція «Історія Дніпровського Надпорожжя».

19 травня 2011 р. – у краєзнавчому відділі на базі Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки відбулося засідання клубу «Ріднокрай» на тему: «Видатний син Січеславщини генерал Микола Капустянський»

21 травня 2011 р. Дніпропетровська обласна організація НСКУ взяла участь к засіданні Міжнародного круглого столу, організованого Інститутом суспільних досліджень спільно з історичним факультетом та Українсько-польським науково-культурним центром Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара і Меджлісом кримськотатарського народу «Спільне в історії українців, кримських татар і поляків», присвячений 363-й річниці битви під Жовтими Водами.

20 червня 2011 р. – у Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького за участі Дніпропетровської обласної організації всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти відбулась презентація збірника «Віхи історії профтехосвіти Дніпропетровщини».

“Реріхи і Україна”

“Реріхи і Україна”...

Під такою назвою в Санк-Петербурзькому державному Музеї-інституті сім’ї Реріхів на початку червня відкрилася виставка, на якій  експонуються  рідкісні праці художників початку XX століття з музейних та приватних колекцій Москви, Петербурга та Києва.

 

Київська частина колекції представлена зібранням Віктора Геннадійовича Киркевича – колекціонера, історика, літератора, члена правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Виставка розкриває тему духовного зв’язку Реріхів і української культури, розповідає про творчу співпрацю діячів петербурзької і української культур. За словами директора Музею-інституту сім’ї Реріхів Олексія Бондаренка, виставка готувалася тривалий час.

Поштовхом до її створення послужила дружба співробітників Музею-інституту з В.Г.Киркевичем, власником великої колекції про сім’ю Реріхів, про перебування Реріхів в Україні, автором досліджень на цю тему (“Борис Рерих” Одесса, 2005; “Киевское содружество Рерихов” К. 2005). Вдячність В.Киркевичу висловила й Генеральний консул України в Петербурзі Наталія Прокопович. Попри незадовільний стан здоров’я, труднощі, пов’язані з переїздом і перевозом експонатів, він приїхав сам,  привіз раритети, щоб показати їх петербурзькій публіці, адже тут вони ще ніколи не виставлялись. З Україною міцні зв’язки були у багатьох членів сім’ї Реріхів. Зібрання Віктора Киркевича висвітлює співпрацю Б.К.Реріха з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом.

Велика частина виставки розповідає про наукову діяльність сім’ї Реріхів у Києві, Харкові, Одесі. Через усе своє життя любов до України  пронесли Микола Реріх та його молодший брат Борис. Микола Костянтинович Реріх – великий російський художник, учений, філософ і мандрівник надихався цим у своїй творчості. “Украйне любов и привет!” – напише він в кінці свого життя з далеких Гімалаїв. Разом з В.О.Фроловим М.К.Реріх відновлював технологію нешліфованої мозаїки, котра застосовувалась в Київській Русі і була традиційною для візантійсько-давньоруського мистецтва. За ескізами М.К.Реріха були створені мозаїчні панно у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, мозаїки Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у селі Пархомівка на Київщині, одні із самих значимих в Україні. За ініціативою Миколи Реріха у Києві був організований Міський художній музей.

Борис Костянтинович Реріх брав участь у відновленні давніх храмів  Волинської губернії, потому місцем його плідної творчої праці став Київ, куди Б.К. Реріх переїхав із Петрограда в 1918 році. Тут він співпрацював з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом, котрі залишили яскравий слід і в російській і в українській культурах. На виставці експонуються праці Бориса Костянтиновича київського періоду, його малюнки, акварелі, фотографії, котрі увійшли у видання І.Грабара “История русского искусства”.

Матеріали виставки розповідають, зокрема, про маловідомі сторінки діяльності створеного понад століття тому в Петербурзі Товариства шанувальників Тараса Григоровича Шевченка. Його члени збиралися на квартирі Реріхів. Нотаріус Костянтин Реріх, батько Миколи Костянтиновича та Бориса Костянтиновича, був його головою. Згуртувавши у своїх рядах видатних діячів петербурзької культури, Товариство продовжувало свою роботу до 1917 року і сприяло  поширенню української культури у Петербурзі,  підтримці художників з України. Відкриттям для працівників Музею-інституту сім’ї Реріхів стала творчість Михайла Гужавіна, братів Степана та Івана Колесникових, художників українського походження, котрі жили в Петербурзі.

Виставка буде працювати до 12 вересня 2011 року.

(Фото з сайту http://www.roerich-museum.org).

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII