Сьогодні в Переяславі-Хмельницькому (Київщина) пройшли траурні заходи пам’яті Героя України, засновника і почесного генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», члена правління НСКУ, заслуженого працівника культури України, почесного члена Академії архітектури України, почесного громадянина міста Переяслав-Хмельницький Михайла Івановича Сікорського. 
Зранку видатного переяславчанина відспівали в церкві. А в музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка ближче до полудня розпочалося прощання зі славетним земляком. Вочевидь, місце було обрано невипадково – саме в цьому будиночку лікаря А. Козачковського жив його приятель Шевченко. Тут він написав свій «Заповіт», «Наймичку», «Кавказ», почав «Єретика». Великий Кобзар простягнув руку Великому Історику і Музейнику.
Перед входом до будинку виставили напрочуд гармонійне погруддя М. Сікорського. Воно швидко обросло квітами. Їх, квітів, сьогодні було якось особливо багато всюди – люди пам’ятали, як Михайло Іванович був зачудований прекрасним. А до книги пам’яті і шани була черга – кожен довго думав і вписував щось дуже інтимне і сердечне. Зробили записи і відомі краєзнавці – голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, дипломат Роланд Тарасович ФРАНКО (праворуч на фото зліва внизу) та науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, заслужений працівник культури України Микола Степанович ХОДАКІВСЬКИЙ.
… Процесія рушила в бік кладовища. До ходи приставали молоді і старші. Відтак на погості, аби провести в останню путь удатного земляка, зібралося кількасот тих, хто його знав і любив.
Хрещеного батька музейництва Переяславщини, історика-краєзнавця надукраїнського масштабу, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, лауреата Республіканської премії ім. Д. Яворницького (1983), лауреата Республіканської премії ім. В. Вернадського, заслуженого працівника культури України, почесного громадянина міста Переяслава-Хмельницького Михайла Сікорськогоу вічність проводжали люди різні. І владні мужі, і колеги, і пересічні земляки. Дехто благав прощення за завдані душевні рани. Таким чомусь забракло часу (чи мужності?) вибачитися в Батька – так Сікорського звали всі – за життя. Нічого, встигли…
Теплі слова про цноти найприземленішого із когорти Сікорських говорили голова Київської обласної ради Олександр Качний, міський голова Переяслава-Хмельницького Олександр Шкіра, в. о. начальника управління культури Київської облдержадміністраціїІгор Подолянець, голова Переяслав-Хмельницької районної ради Андрій Недяк, заступник голови Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Ілона Куровська, почесний громадянин Переяслава-Хмельницького, директор інституту археології НАН України, голова Товариства охорони пам’яток історії та культури України, академік НАН України Петро Толочко, музейники, жителі та гості міста-музею.
Пригадували нетутешню скромність покійного, його суперпрофесіоналізм і принциповість. А ще безкомпромісність – рису завідомо незручну й непопулярну в науковому середовищі. «За це й страждав!», – як про вирок говорили живі про померлого. І не втнути – співчутливо чи злорадно. Так і сказане на його адресу слово «чудотворець» залишалося сприймати чи то як мовну фігуру, чи як ситуативне визнання паранормальних талантів корифея музейної справи й народного зодчого.
Метроном хвилини мовчання нагадав, як майже аспірант Київського держуніверситету імені Т. Шевченка натомість прибув до Переяслава-Хмельницького директором краєзнавчого музею з 36-ма експонатами. За тим 60 літ і злетіло, як один день … 15 медалей і 4 ордени, “пологи” просто музею в унікальний комплекс-заповідник, щоденна борня за право бути. Не «завдяки», а «попри все» – так і підсумували життєве кредо славетного переяславчанина, спомином по котрому залишиться сюрреалістичний «Переяслав». Помріяли люди і про присвоєння дітищу Сікорського його імені та зведення пам’ятника самому Михайлові Івановичу…
Насамкінець над могилою Батька міста-музею було здійснено трикратний залп зі стрілецької зброї.
Випадок чи ні, але відтепер вічне пристанище великого переяславчанина на Альтицькому кладовищі Переяслава-Хмельницького – поруч із монументом жертвам Голодомору 1932-1933 рр.