Певно є якийсь утаємничений сенс у виникненні населених пунктів. Щось завжди притягувало людей до того чи іншого місця – як правило люди селилися біля води: моря, озера і обов’язково річки – джерела питної води. По воді здавна був налагоджений зв’язок між племенами, що в подальшому стимулювало виникнення укріплених поселень.
У які би часи не відбувався цей процес, він ніс у собі місцеву специфіку і залишав у топоніміці історію заснування та розвитку.
Плинув час, змінювався світогляд, приходили, не завжди мирно, інші племена. І тому головним завданням зайдам було витравити історичну пам’ять автохтонам, стерти топоніміку, зруйнувати святилища, нав’язати своїх ідолів і своє світосприйняття – тільки так можна було знівелювати та обеззброїти мешканців міста.
Це загальновідома практика: так прусаки заснували на місці бодричівського поселення Бранібор свій центр експансії на схід – Берлін; їхнім шляхом пішли і «совіти», котрі столицю Східної Прусії – Кенігсберг назвали Калінінградом. І ті й інші витравлювали місцеву топоніміку і писали та нав’язували свою історію для ужитку нових насельників.
Ми проживаємо на території, яка в усі часи притягувала до себе племена і народи в силу багатства цих місць – поряд знаходився: Рай земний – Великий Луг Запорозький; найякісніша в світі залізна руда; великі поклади камінного вугілля; і найголовніше – «шлях із варяг у греки» та всесвітньо відома Арійська переправа! А посередині височів над Дніпром острів Хортиця – Духовний Центр Аріїв, котрий притягував до себе арійські племена, і не тільки, а тому потребував постійної охорони!
Тобто тут споконвіку вирував цивілізаційний процес: тут приручили коня і, осідлавши його, молодецькі ватаги поринули завойовувати Світ з тим, щоби, збагатившись досвідом і знаннями, згуртувавшись у битвах, повернутися на Батьківщину в іпостасі: скіфів, сарматів, гунів, половців і залишитися на цих просторах аж дотепер!
Але навалилися на нас нові наїзники, які дещо змінивши методи проникнення, почали будувати свої «форштати» та «крепості», сіючи розбрат і перекуповуючи еліту. І постав в 1770 році на місці козацьких зимівників форштадт «Александровский» – і все, що будо До: знищувалося, паплюжилося та витравлювалося із пам’яті українців!
Здавалось би, що в 21 столітті людство повинно вступити в «золотих вік», але в Росії до влади прийшли сатаністи, котрі хочуть повернути хід історії назад! Росія веде проти нас «гібридну війну» та перейшла до прямої інтервенції.
Народ піднявся на захист України – якби не патріоти, які грудьми стали на шляху загарбникам, компрадорська буржуазія, вже б давно здалася на радість своєму хазяїну.
Герої знаходяться на передовій, а в тилу при владі залишилася колоніальна адміністрація, яка, в кращому разі, чекає на прихід «азійської орди», не усвідомлюючи, що снаряд не вибирає куди падати і кого вбивати!
Працюючи в топонімічній комісії при міськраді, я постійно чув сентенції про те, що не можна нехтувати «мнением» людей і перейменовувати вулиці, що це дуже затратні акції, що до цього треба підходити з обережністю. Створений цілий банк кандидатів у чергу на увіковічування їх імен в колись, у майбутньому, побудованих вулицях і проспектах.
Здавалось би логічно і зрозуміло. Але, як можна захищати свою землю, коли окрім «п’ятої колони» за спиною війська, топоніміка краю знищена і замінена російською.
7 лютого 2015 року на сторінках газети «Запорізька Січ» один із найавторитетніших запорожців сучасності, Патріот з великої літери О.Ф.Білоусенко в статі «Україні потрібна своя історія, а не вигадана в Москві» якраз і ставить питання перейменування вулиць і прибирання пам’ятників тиранам!
Нарешті і до влади дійшло, що неможливо рухатися вперед із повернутою назад головою і треба визначатися з ким ми – з Європою чи Азією?
9 квітня 2015 року Верховна Рада прийняла Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” і місцева влада активно почала працювати в цьому напрямку. Згідно розпорядження міського голови Запоріжжя за №180 від 02.07.2015 року створена робоча група по підготовці заходів, пов’язаних із виконанням Закону України, а тому всі мої напрацювання виявилися доречними.
Основним джерелом інформації був реєстр вулиць міста, отриманий в Запорізькій філії державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України. В той же час зазначу, що ця тема постійно хвилювала патріотів та журналістів міста, і тому я скористався попередніми напрацюваннями, які є і в архівах, і на електронних носіях Дуже гарну роботу підготував творчий колектив обласної наукової бібліотеки в 2007 році «Вулиці Запоріжжя – дзеркало історії». Моїм помічником і другом був «Бізнес-атлас 2002», виданий ГИС ЦЕНТР «ГРАДОСТРОИТЕЛЬ».
У принципі, я привніс єдину відмінність у вивченні цього питання — розглянув вулиці не по алфавіту, а класифікував по напрямам. Попереду великий обсяг роботи, а в даній роботі я дам загальну характеристику по вулицях міста та закцентую увагу на вулицях, які підпадають під дію закону, а також подам перелік вулиць, похідних від географічних найменувань світу і Росії та від найменування міст зазначеного ареолу.
У місті Запоріжжі станом на 1 липня 2015 року налічується 1070 вулиць, 268 провулків, 7 бульварів, 5 проспектів, 5 шосе, 5 проїздів.
Так от, у місті козацької слави аж 13 вулиць мають назви наших козацьких отаманів, а 5 нагадують про козацьку минувшину, а саме: Байди, Б.Хмельницького, І.Богуна, П.Дорошенка, П.Калнишевського, І.Кочубея, С.Наливайка, І.Сулими, П.Сагайдачного, С.Палія, Ф.Трясила і умовно Тараса Бульби; Запорозької Січі, Січі, Січовий провулок, Козача, Запорозького козацтва.
10 українців періоду громадянської війни і 20 – війни з фашизмом.
24 представника творчої інтелігенції (письменники, актори, вчені) до революції і 15 – аж до сьогодення. Від загалу це буде – 4,8 відсотків. Якщо додамо назви вулиць (про що нижче) то буде 13,5 відсотків.
Україна представлена на нашій мапі іще географічними назвами, а саме: 27 – похідні від найменування річок, гір, морів і 86 – від українських міст (до речі мм. Львів, Івано-Франківськ і Хмельницький взагалі забуті та навіть у черзі не стоять, а такі «маловідомі обласні центри», як Луцьк, Миколаїв, Сімферополь, Херсон і Черкаси удостоїлися скромними провулочками!).
Зате вже Росія представлена в усій красі та колориті!
– Дореволюційних діячів – 32;
– Революціонерів і будівників соціалізму – 61;
– Учасників війни з фашизмом – 60;
– Сюди можна додати іще 23 комінтернівця.
Російська творча інтелігенція також не дуже активно представлена, всього 45 представниками дореволюційного періоду і 18 – аж до сьогодення.
На наших вулицях можна вивчати революцію та соцбудівництво – для цього є 77 вулиць.
51 вулиця нагадує, що «наш бронепоезд стоял на запасном пути» (правда, коли «брати» поперли» тільки артилеристи спромоглися щось виставити і захистити Україну»).
Звісно, колоритно і зрозуміло представлена промислова складова міста – 207 назв.
Але найцікавіше, і я гадаю, що ми можемо претендувати на місце в книзі рекордів Гіннеса, представлена географія метрополії – екскурсії можна водити для «Інтуриста».
– 40 – похідні від географічних об’єктів і 103 російські міста, певно на прохання наших керманичів, дозволили присвоїти свої назви нам нерозумним. Мені, правда не зрозуміло – для того, щоби в нашому місті з’явився Бутирський провулок, ми посилали делегацію до паханів чи вони направили братву до нас? Не говорячи вже про Антарктичний провулок – пінгвіни «прошение» прислали. А про ненців, чукчів та інші народи Півночі не треба і «слово молвить» – звинуватять у расизмі чи, скоріш за все, в націоналізмі.
– Якою логікою користувалися запорізькі «отцы города», коли давали нашим вулицям такі назви: Анадирський, Аравійський, Балхашський, Гімалайський, Памірський, Ненецький, Сальський, Свирський, Приволзький, Печерський, Пресненський, Чуйський, Юрівський провулки; Арктична, Далекосхідна, Алапаївська, Верхоянська, Єйська, Заполярна, Зейська, Тушинська і т.д. вулиці.
– У Росії налічується 89 адмінцентрів і 50 увічнені в нашому місті!
Світова громадськість із задоволенням дозволила використати 23 свої об’єкти і назви 22 своїх міст – це напевно відбувалося тоді, коли ми планували світовий комунізм побудувати.
294 вулицями представлена топоніміка та глибинна історія, над якою треба буде попрацювати краєзнавцям для того, щоби вицарапати з глибин небуття ті крупинки історичної пам’яті, які так заповзято викорчовували наші вороги, щоби заявити про звільнення (від кого?) цих земель і вікову занедбаність цієї Святої, споконвічно заселеної української землі!
Нагадаю, що в 20 ст. в місті відбулося чотири етапи перейменувань: І –«Радянський» – у 20–30-х роках, ІІ – Німецький – 1941–43, ІІІ – Радянський, ІV – «Постперебудовний» (прибрали Ворошилова і Жданова і назвали три нові вулиці. За 24 роки практично ні одної зміни цих незграбних і антиукраїнських назв! За ці чотири періоди змінилися назви у 132 вулиць і провулків. Читати далі Перейменування вулиць у Запоріжжі →
27 вересня 2019 року, в межах заходів до 310-ї річниці Кам’янської Січі, у Херсоні відбувся круглий стіл «Українське козацтво як феномен державотворення та туристичний бренд».
Серед співорганізаторів – Запорізька обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з Національним заповідником «Хортиця», Інститутом археології НАН України та Херсонською обласною державною адміністрацією.
Із вітальним словом до присутніх звернулися перший заступник голови Херсонської ОДА Дмитро Стефанович Бутрій, генеральний директор Національного заповідника «Хортиця», кандидат історичних наук, член Правління Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України – Максим Анатолійович Остапенко та начальник управління культури облдержадміністрації Світлана Віталіївна Думинська, депутат Херсонської обласної ради Йосипенко Ігор Васильович.
