25 лютого 2011 р. українська громадськість відзначила 140-річчя від дня народження видатної діячки національної культури Лесі Українки. В цей день на малій батьківщині поетеси в Новоград-Волинському, колишньому Звягелі, Житомирської області пройшла Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція «Слово твоє невмируще в віках…».
В її організації і проведенні активну участь брали Житомирський обласний краєзнавчий музей, Національна спілка краєзнавців України, Житомирська обласна організація НСКУ, Житомирська облдержадміністрація, Новоград-Волинська міська рада, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Л.Українки.
Для участі в урочистостях була відряджена делегація Національної спілки краєзнавців України у складі Г.О.Клепака, заступника голови, заслуженого працівника культури України; Р.В.Маньковської, відповідального секретаря НСКУ, кандидата історичних наук та Р.Т. Франка, члена правління НСКУ, кандидата технічних наук, онука І.Я.Франка.
На пленарному засіданні, яке відкрив голова Новоград-Волинської міської ради В.І.Загривий, прозвучали вітання від голови Верховної Ради України, народного депутата України, Героя України В.Литвина, голови Національної спілки краєзнавців України, Героя України, академіка НАН України П.Т.Тронька, австрійсько-української громади у Відні. З науковими доповідями виступили вчені та дослідники з Києва, Житомира. Хмельницького, Львова тощо, в яких висвітлювалися нові аспекти життєпису та творчості Лесі Українки, її вагомий внесок в розвиток української культури та почесне місце в світовій спадщині.
Літературний конкурс до 265-річчя від дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка
Організатори конкурсу: Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти»
Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка
Газета «Макарівські вісті»
Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва ім. Данила Туптала
Мета конкурсу:
* Вивчення історії рідного краю та популяризація діяльності гайдамацького ватажка, полковника Коліївщини Івана Бондаренка;
* Виявлення та підтримка талановитих молодих літераторів, виховання патріотизму.
До участі у конкурсі запрошуються всі бажаючі. Особливо вітаються твори учнів загальноосвітніх шкіл і студентів.
Вимоги до робіт:
* Обсяг – до двох сторінок друкованого тексту 12 кеглем. З точним зазначенням прізвища, імені, по батькові, зворотної адреси, контактного телефону.
* Жанр – поезія, проза.
* Мова – українська.
Роботи приймаються до 1 травня 2011 року
* на електронну скриньку lystok@ukr.net
* на поштові адреси співорганізаторів конкурсу.
Довідки за телефоном: (044) 279-39-55, (пн-пт 11-00 – 18-00).
Журі у складі
Любові Голоти – відомої письменниці, члена НСПУ, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, головного редактора тижневика «Слово Просвіти» (голова);
Надії Кир’ян – письменниці, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. Олени Пчілки;
Євгена Букета – відповідального секретаря КОО НСКУ, заступника голови КОО “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, лауреата міжнародної літературної премії ім. Олеся Гончара;
Петра Сухенка – члена НСКУ, головного редактора газети «Макарівські вісті»;
Ігоря Годенкова – члена НСКУ, директора ЦТДЮ ім. Данила Туптала, керівника літературної студії «Сузір’я»
визначить переможців конкурсу, котрі отримають цінні подарунки.
Твори переможців будуть опубліковані на сторінках газет “Слово Просвіти”, “Макарівські вісті”, в літературних альманахах студії «Сузір’я» та книжці про життя і діяльність Івана Бондаренка.
Про перебіг, результати конкурсу, дату і місце проведення нагородження переможців можна довідатися на нашому сайті.
У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка відкрито виставку «Візерунки середньовіччя»
Для співробітників кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже стало традиційним наприкінці року організовувати виставки за результатами сезону літніх польових досліджень, щоб розповісти про нові знахідки. Ось і наприкінці 2010 року Археологічний музей та Центр підводної археології університету підготували невелику тимчасову експозицію у виставковому залі Музею історії університету і назвали її «Візерунки середньовіччя». Але тепер організатори виставки прагнуть привернути увагу університетської спільноти та інших відвідувачів до витончених ліній візерунків на середньовічній кераміці, яку вони вивчають останнім часом.
Керамічний посуд – найбільш масове археологічне джерело. Зародження керамічного виробництва як особливого типу спеціальної людської діяльності сягає рубежу 7-6 тис. до н. е. Кераміка різних розмірів, типів, форм і призначення задовольняла різноманітні людські потреби та служила впродовж життя і супроводжувала у потойбічний світ. Зберігаючи тепло і вміння рук давніх гончарів, їхні уявлення про доцільність, красу, практичність, сакральні знання тощо кераміка впродовж майже двох століть привертає прискіпливу увагу допитливих науковців. На основі детального опрацювання, застосовуючи різні методи дослідження, вчені за допомогою отриманої інформації, що її несе в собі кераміка, визначають ареали археологічних культур, рівень розвитку людського суспільства та виробничих сил, релігійні уявлення, традиції спілкування, напрямки торгових шляхів і багато-багато іншого. А ще – вміння людини сприймати прекрасне і милуватись навколишнім світом…
На стендах виставки представлено зразки орнаментованого столового посуду 11-13 ст. різних типів і форм, різних і за технікою оздоблення. Це глеки, келишки, миски, тарелі, піали, що призначалися для сервірування столу, розписані фарбою або орнаментовані у техніці «сграфіто» і вкриті прозорою поливою різного кольору. Виставка знайомить з орнаментальними мотивами, особливо популярними у жителів Середземноморського регіону. Тут можна побачити посуд, виготовлений у різних гончарних центрах Малої Азії та Італії. Річ у тім, що представлено предмети з вантажу кораблів, які співробітники Центру підводної археології університету ось уже кілька років поспіль досліджують на дні бухти біля с. Новий світ у Криму.
Очевидно, посуд був закуплений у крамницях багатолюдного константинопольського ринку, завантажений на кораблі і прямував на продаж. Та купцям не вдалося вигідно збути свій товар… Чорне море, що з давніх давен з’єднувало торговими маршрутами Європу і Азію, стало останнім притулком для великої партії тендітного краму, який так і не потрапив за призначенням. Драматичні події минулих століть призвели до загибелі кораблів, а товари, які перевозили купці, тепер стали об’єктом вивчення. Археологічний матеріал, здобутий науковцями університету під час щорічних підводних досліджень, свідчить про численні торгові та культурні зв’язки між різними містами басейну Чорного та Середземного морів.
Виставка для пересічного відвідувача є можливістю познайомитися із ще однією сторінкою давньої історії Причорномор’я, дізнатися про складні стосунки між державами на перетині торговельних маршрутів і боротьбу за стародавні ринки збуту, помилуватися на витонченість роботи давніх гончарів. , Для співробітників же університету і студентів це – завершення певного етапу у навчальній і науковій роботі. Адже сучасний університетський музей не лише зберігає стародавні реліквії або пропонує прослухати екскурсію. Він є практичним майданчиком, де можна вдосконалювати фахові навички, навчитися здобувати нову інформацію, досліджувати історію.
Одержані внаслідок розкопок археологічні матеріали надходять, згідно з чинним законодавством України, до фондів Археологічного музею і складають частину Музейного фонду України. Але археологічні артефакти не відразу стають музейними експонатами. Спершу вони проходять всебічну камеральну обробку і систематизацію. На всіх етапах наукового опрацювання археологічних колекцій -від розкопок до музеєфікації – до їхнього вивчення залучаються студенти. Робота в музеї дає їм можливість краще зрозуміти теоретичні викладки професорів, допомагає застосовувати набуті знання на практиці, спонукає глибше вивчати археологічний матеріал, сприяє знайомству з історією, побутом і культурою різних народів, що проживали на теренах України.
Музейна робота допомагає сприймати археологічні артефакти як історичні джерела, а відтак – усвідомлювати історію. Іншими словами, саме в музеї здобуті під час розкопок археологічні предмети, ще брудні і часто абсолютно мовчазні, поступово перетворюються на переконливі історичні свідчення і факти. Із уламків вони обертаються на художні витвори, що розкривають грані давньої культури. І, якщо студенти зуміють оволодіти закономірностями цього важливого і копіткого процесу, вони стануть справжніми фахівцями.
Університетський музей має особливі завдання і функції, а тематичні виставки як найбільш динамічна форма роботи будь-якого музею, є гарною базою для освітнього процесу. Навряд чи можна уявити сучасний музей без організації тимчасових виставок, які свідчать про постійну науково-пошукову роботу і про бажання доповнити й розширити зміст існуючої основної експозиції, показати широке коло фондових матеріалів. Археологічний музей університету не є винятком. Попри відсутність фінансування та штату наукових працівників у музеї, щороку археологи університету запрошують викладачів і студентів на нові виставкові експозиції. Кожна з них відображає певний етап розвитку археології і музейної справи в університеті, допомагає отримати новий досвід інтеграції музейних експонатів в систему гуманітарної освіти і сучасної культури. Тісна співпраця науковців і студентів під час підготовки виставок сприяє творчому пошуку, допомагає студентам побачити реальні результати власної праці, відчути причетність до збереження і охорони історико-культурної спадщини України.
Відкриття виставки стало можливим не лише завдяки копіткій праці викладачів, співробітників, студентів та аспірантів історичного факультету – підтримав Відділ культури і співробітництва Посольства Франції в Україні. Це, крім іншого, – презентація результатів міжнародної наукової співпраці України та Франції в галузі археології та музеєзнавства. Адже вивчення кераміки проводять спільно співробітники Київського національного університету імені Т. Шевченка та лабораторії керамології Ліонського університету-2 згідно з планами проекту французько-української програми науково-технічного співробітництва «Дніпро». Співробітники Центру підводної археології активно беруть участь у виконанні кількох спільних проектів ще з 2005 р.
На відкритті виставки, що відбулося 9 грудня 2010 р., декан історичного факультету Віктор Колесник привітав усіх охочих першими роздивитися унікальні знахідки. Він відзначив, що співпраця вчених у рамках українсько-французького науково-технічного проекту «Дніпро» приносить в галузі історичної науки відчутні результати. До присутніх також звернувся Надзвичайний та Повноважений посол Франції в Україні пан Жак Фор, котрий разом із представниками Відділу культури і співробітництва Посольства Франції в Україні завітав до університету. Пан посол підкреслив історичне значення Причорноморського регіону як місця взаємодії культур різних народів упродовж століть і теж висловив задоволення від співробітництва, наголосивши на необхідності його розширення. Проректор із науково-педагогічної роботи Петро Бех високо оцінив роботу українських та французьких підводних археологів і подякував Посольству Франції за підтримку в організації виставки.
Ми також висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до опрацювання археологічних матеріалів, підготовки та оформлення виставки. А бажаючих її відвідати запрошуємо в Музей історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська 60, червоний корпус, третій поверх, історичний факультет, кімната 334). Виставка «Візерунки середньовіччя» буде працювати протягом місяця щодня, крім вихідних, із 12 до 17 год. за попереднім записом телефонами (044) 239-32-92 або 239-34-26.
Любов Самойленко,
завідувач музею
Гостини Маланки в НСКУ
Свято Маланки напередодні старого Нового року краєзнавцям, що на Грушевського, 4, не дали забути не лише колеги з розміщених у цій будівлі академічних інститутів. Із колядками та віншуваннями до нас завітали й молоді хранителі народних звичаїв із Тернопільщини.
Повноформатний вертеп – із «козою», «журавлем», «биком», «гуцулом», «циганом», «попом» із «паном» та «жандармом», міхоношею і навіть «смертю» й «чортом» – заспівав «Щедрий вечiр, добрий вечiр, людям на здоров’я!». Галасливі колядники на чолі з Маланкою (парубком у вбранні дiвчини) нагадали походження свята на честь римлянки Меланії (Маланки). А потім вправно розіграли театралізовану виставу, де кожен із присутніх постарався на повну силу. Ми зачудовано милувалися забутими з дитинства «магічними» діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками, погодившись, що інтермедії галичан виявилися дотепними й оригінальними.
Голова НСКУ Петро ТРОНЬКО зізнався, що аж помолодшав років на п’ять, слухаючи щедрувальників і спостерігаючи за їхніми достоту артистичними номерами. Після останньої віншувальної пісні головний краєзнавець країни на правах господаря від усього апарату Спілки щиро подякував молодим людям за принесену в ці стіни радість. Петро Тимофійович, побажавши колядникам здоров’я й достатку, попрохав їх не полишати їхньої благородної справи. Він нагадав, що найціннішим надбанням є міцна пам’ять про минувшину. І зізнався, що й сам у молодості полюбляв ходити з вертепами. «Розповідайте про наші звичаї й обряди, бо це робить людей кращими», – напучував академік молодь. Не забув і про дарунки.
Наприкінці гості попрохали дозволу сфотографуватися з Героєм України на згадку, на що Петро Тронько охоче погодився.
Ми запросили колядників завітати до нас і наступного року, бо вони дійсно сподобалися. Як з’ясувалося у розмові з «чортеням» (речницею Тернопільського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода просвіта» Марією ШАПЛАЙ), хлопці й дівчата з різних вишів Тернополя уже 5 років поспіль радують інших своєю творчістю. Вони наполегливо, своїм коштом подорожують Україною. «Земляків танцями й співами особливо не здивуєш, у нас давні звичаї відомі з дитинства, – зізналася Марічка. – Одного разу об’єднавшись, вирішили розповідати про українські звичаї передовсім там, де про них знають менше, – на півночі, сході й півдні країни. «Ми ідемо з колядою» – з такою програмою молодопросвітяни возять свій вертеп і мають традиційно теплі прийоми.
Вертеп радо приймають передовсім школярі, але й дорослі – судячи з реакції – відкривають у побаченому багато нового. Секрет простий – виграшно продумана драматургія незмінного автора «Вертепу» В. О. РОСОЛОВСЬКОГО та його молодої помічниці О. САВЧУК. Видумувати нічого не доводиться – родичі й старші знайомі акторів діляться здавна відомими їм колядками, щедрівками та іншим обрядовими піснями й танцями.
Щедрувальники були готові розповідати про свої добрі справи ще і ще, але міхоноша вже зазирав до наступних дверей. «Можна щедрувати?» – покотилося лункими коридорами.
Зі Щедрим вечором та старим Новим роком!
Свята тривають.
Власна інформація
Про діяльність Вінницької обласної організації НСКУ в 2011 році
17 січня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги краєзнавця, кандидата мистецтвознавства, доцента, викладача Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М. Грушевського Антоніни Іванівни Сторожук «Непереможні…». Авторка повідомила, що матеріали для даного видання взято з підготовленого нею навчального посібника «Подільський Бар та його околиці: Історія і сучасність» і включено в книгу з урахуванням доповнень та доопрацювань окремих фактів періоду 1941 – 1945 рр. У виданні використано архівні документи, відомості зі статистичних збірників, документи обласного, районного військкоматів та селищних рад, свідчення живих на сьогодні очевидців кривавих історичних подій.
Викладені нею факти, які мали місце в період окупації та під час визволення району й міста Бар від нацистських загарбників, відомості про трагедію мирних громадян на окупованій території Барської землі, подвиг земляків-барчан на різних фронтах Великої Вітчизняної війни відтворено на сторінках книги заради пам’яті тих, хто сьогодні вже відійшов у Вічність.
Перші сторінки правомірно віддано живим, тим, хто боронив нашу землю, тим, хто, на щастя, у дні 65-ї річниці Великої Перемоги з нами.
Схвально відгукнулись про книгу голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців С. Д. Гальчак, краєзнавці В. П. Рекрут, В. І. Петренко, А. К. Лисий та інші.
22 лютого 2011 р.
У Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського відбулася презентація книги «Вінниччина журналістська» (Вінниччина журналістська / Автор-упорядник В. Лисенко. – Вінниця: ФОП Горобчук І. П., 2010. – 320 с.). Презентували видання редактор книги, голова ревізійної комісії Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Василь Миколайович Паламарчук, науковий консультант видання, голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Сергій Дмитрович Гальчак та відомий на Вінниччині журналіст-краєзнавець Іван Степанович Волошенюк. Вони відзначили, що серед героїв книги чимало журналістів-краєзнавців: ті ж В. М. Паламарчук, С. Д. Гальчак, І. С. Волошенюк, а також С. П. Алексєєв, А. І. Анцибор, В. М. Барабан, О. С. Барнасюк, Ф. І. Бежнар, І. О. Безуглий, Л. О. Білозерова, Я. А. Бранько, І. В. Валько, М. Л. Вдовцов, Т. Г. Вишталюк, В. В. Вітковський, В. В. Вовкодав, десятки інших. Усі вони внесли вагомий внесок у розвиток не лише журналістики, а й краєзнавства області.
2 березня 2011 р.
У Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського відбулася презентація книги «Від військової контррозвідки до вивчення таємниць тисячоліть», в якій вміщено праці колишнього професора Вінницького державного університету, члена Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка Івана Івановича Зайця та спогади про нього.
У презентації взяли участь дружина, внук, колеги відомого на Вінниччині науковця-краєзнавця, у тому числі ректор університету проф. О. В. Шестопалюк, науковці та краєзнавці І. М. Загородній, О. В. Коляструк, В. А. Косаківський, С. Д. Гальчак, народний депутат України І. Заєць, колишній голова Вінницької облдержадміністрації О. Г. Домбровський.
У залі, де відбулася презентація, було розгорнуто виставку «З творчого доробку проф. І. І. Зайця».
17 березня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація наукових видань: міжнародного проекту – збірника документів «Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941 – 1944 гг.» (Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941 – 1944 гг. / сост. В. Ю. Васильев, Р. Ю. Подкур, С. Д. Гальчак, Д. Байрау, А. Вайнер. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. – 856 с. – (Документы советской истории)), серед авторів-упорядників якого члени Національної спілки краєзнавців України, Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка Валерій Юрійович Васильєв, Роман Юрійович Подкур, Сергій Дмитрович Гальчак, а також 3-го видання монографії голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, керівника Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля С. Д. Гальчака «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників» (Гальчак С. Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 грудня 1943 р. – 28 березня 1944 р.): Монографія / 3-є вид.: доповн., переробл. – Вінниця: Конслоль, 2010. – 420 с.).
Книгу «Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941 – 1944 гг.» презентував В. Ю. Васильєв, монографію – С. Д. Гальчак.
На презентації була присутня велика група краєзнавців та науковців Вінниччини, а також студентів вінницьких вузів.
В урочистій обстановці новоприйнятим членам Спілки краєзнавців України було вручено членські квитки.
22 березня 2011 р.
На базі Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Літературне краєзнавство Поділля в системі сучасної освіти: стан, проблеми, перспективи». У ній взяли участь науковці 4-х науково-дослідних інститутів Національної академії наук України (Інституту української мови, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського, Інституту педагогічної освіти й освіти дорослих, Інституту педагогіки), 16-и університетів України, у тому числі 9-и національних: Київського імені Т. Г. Шевченка, педагогічного ім. П. М. Драгоманова, Київського ім. Б. Д. Грінченка, Національного авіаційного, Чернігівського, Прикарпатського, Глухівського, Кам’янець-Подільського, Київського лінгвістичного, Київського торговельно-економічного, 5-и педагогічних університетів (Переяслав-Хмельницького, Полтавського, Ніжинського, Луганського, Вінницького, інших вищих навчальних закладів України: Міжнародного гуманітарного (м. Одеса), Міжнародного економіко-гуманітарного (м. Рівне).
Учасниками конференції були також члени Національної спілки краєзнавців, Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. О. Огієнка, краєзнавчої літературно-мистецької громадської організації «Велика рідня», краєзнавчого товариства «Поділля» С. Д. Гальчак, С. О. Гусєв, О. А. Коляструк, І. Р. Романюк, Т. В. Яковенко, Т. Р. Соломонова, Т. П. Пірус, В.А. Косаківський та інші краєзнавці.
Обширною була тематика конференції: літературна карта Поділля: історія літературного процесу ХІХ – ХХ ст., книговидання, постаті, літературні організації, пам’ятки й пам’ятні місця; теоретико-методичні аспекти вивчення літературного краєзнавства в загальноосвітніх навчальних закладах різного типу та вищій школі; уроки літератури рідного краю в школі; позакласна робота з літературного краєзнавства; мовностилістичні особливості творів письменників-подолян.
На конференції заслухано низку доповідей та повідомлень: Миколи Дмитренка «Український фольклор як об’єкт краєзнавства», Ольги Куцевол «Вивчення літературного краєзнавства в середній школі: здобутки й перспективи», Анатолія Подолинного «Генеза мистецького слова на Вінниччині ХІХ – ХХ століття», Валентини Білоус «Краєзнавча діяльність бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського», Сергія Гальчака «Роль українських письменників та інших представників вітчизняної інтелігенції в зародження краєзнавства на Східному Поділлі», Павла Ткачука «Тарас Шевченко в народній творчості подолян», Наталії Білоус «Вивчення літератури рідного краю у взаємозв’язках з історією», Людмили Неживої «Навчально-методична модель вивчення літератури рідного краю в загальноосвітній школі», Галини Комарчук «Збереження та пропагування літературних скарбів Поділля в контексті сучасних освітніх завдань», Антоніни Строжук «Формувальний вплив автентичної подільської пісні на виховання національної гідності молоді» та ін.
У форматі програми конференції відбулася презентація книжкової виставки «Два століття подільського краєзнавства», підготовленої бібліотекарями університетської книгозбірні, круглий стіл «Електронні підручники з історії літератури», відвідини музею-садиби М. Коцюбинського, екскурсія до пам’ятних місць селища Браїлів (Жмеринський район).
За матеріалами конференції опубліковано збірник наукових праць (Літературне краєзнавство Поділля в системі сучасної освіти: стан, проблеми, перспективи: зб. наук. праць / Ред. колегія: О. М. Куцевол (голов. ред.). – Вінниця: ТОВ «Ландо ЛТД», 2011. – 337 с.).
31 березня 2011 р.
У Вінницькій обласній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги краєзнавця П. В. Синюка (Жмеринський район) «Станіславчик: погляд у минуле» (Синюк П. В. Станіславчик: погляд у минуле. – Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2010. – 456 с.). Перед присутніми (краєзнавцями Вінниччини, науковцями та студентами м. Вінниці) виступив автор видання, а також голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак, члени правління організації О. І. Роговий, М. Н. Дорош, які висловили високу оцінку праці краєзнавця-дослідника.
По завершенню презентації розглянуто організаційне питання: прийнято рішення про створення громадського краєзнавчого клубу при краєзнавчому відділі обласної універсальної бібліотеки.
18 квітня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбувся краєзнавчий звіт Літинського народного університету культури. Про здобутки на ниві народознавства розповіли керівник та члени цієї просвітницької громадської організації. Під час презентації експоновано виставку зразків подільського народного одягу, вишивки (Літинщина), а також експозицію «Великодня кулінарія», продемонстровано аматорські кінострічки, що повідують про діяльність літинських краєзнавців – членів народного університету на ниві народознавства.
Голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак, який з групою студентів взяв участь у заході, побажав літинчанам нових творчих успіхів.
19 – 21 квітня 2011 р.
Відбулася наукова конференція викладачів, аспірантів і студентів Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.
Низка доповідей та повідомлень, що були заслухані на конференції, присвячена краєзнавчим аспектам. Такими були повідомлення студентів Алли Занози («Назви мешканців міста Шаргорода Вінницької області в мовній картині світу українців»), Юлії Темченко («Власні назви мешканців села Красного Тиврівського району Вінницької області»), Людмили Ходаківської («Із спостережень над номінацією одягу, взуття та прикрас у говірці села Голодьки Хмільницького району Вінницької області»), Віти Паламарчук («Образи-символи в календарно-обрадовій поезії»), Вікторії Лисак («Вивчення творчості Володимира Забаштанського в контексті літературного краєзнавства Вінниччини»), Ірини Копиці («Вивчення фольклорно-етнографічних праць Володимира Вовкодава в літературній освіті учнів-подолян»), Віти Степанівської («Подільський гумор ХХ століття на уроках літератури рідного краю»), Олени Михайлець («Тематичні й жанрові обрії подільських пісень у дослідженні Насті Присяжнюк»), професора О. М. Куцевол («Методичні аспекти проблеми вивчення літературного краєзнавства Поділля»), доцентів, членів Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчака («Краєзнавча тематика подільської преси»), В. О. Гандзюка («Історичний контекст функціонування часопису Української військової організації (УВО) «Сурма» (1927 – 1934 рр.») та ін.
5 травня 2011 р.
У залі засідань Козятинської райдержадміністрації відбулася презентація книг голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчака «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників» (Гальчак С. Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 грудня 1943 р. – 28 березня 1944 р.): Монографія / 3-є вид.: доповн., переробл. – Вінниця: Консоль, 2010. – 420 с.), місцевих авторів ветерана-фронтовика полковника Василя Івановича Нагорянського «На крилах спогадів» (Нагорянський В. І. На крилах спогадів. – Козятин, 2011. – 68 с.), краєзнавця Леоніда Павловича Кривова «Заради життя на землі» (Кривов Л. П. Заради життя на землі. – Вінниця: Вінницька газета, 2011. – 368 с.). Захід присвячено черговій річниці Великої Перемоги.
Презентація супроводжувалась художніми виступами та двома звітами юних слідопитів по розкриттю невідомих сторінок визволення м. Козятина, Козятинського, колишніх Комсомольського та Самгородоцького районів, збереженню пам’яті про воїнів-визволителів.
Захід, у якому взяли участь близько двохсот осіб (ветерани війни, учителі та учні шкіл району, бібліотечні працівники), пройшов досить цікаво, викликав позитивну оцінку присутніх.
Інтерес присутніх викликала також розгорнута в залі виставка книг згаданих авторів.
12 травня 2011 р.
На вулиці Богуна в с. Буші Ямпільського району урочисто відкрив двері музей народних ремесел, що став черговим важливим об’єктом Бушанського заповідника. У цьому чимала заслуга місцевих краєзнавців Надії та Олександра Пірняків, які доклали максимум зусиль по його організації.
У затишних музейних кімнатах згруповано за різною тематикою вишивки, домоткані килими і рушники, старовинні верстати та різноманітні пристрої, картини, витинанки, мотані ляльки та обереги, глиняні та кам’яні вироби.
Зусиллями краєзнавців-ентузіастів, місцевої влади історична Буша стає центром відродження національної духовності і культурної спадщини.
19 травня 2011 р.
На базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського відбулася науково-практична конференція «Трагічні сторінки історії Поділля радянської доби», в якій взяла участь велика група науковців та краєзнавців України, Вінницької області.
26 травня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги краєзнавця, заслуженого журналіста України А. Г. Гончара «Коріння, або «Ми – діти України», в якій автор всебічно розповідає про свою сім’ю, родину, свій рід, родинні коріння, які беруть життєдайні соки із родинних глибин української землі, конкретно – Літина і Селища, Поділля і Волині.
У презентації взяв участь та виступив перед присутніми голова ревізійної комісії Віннницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України В. М. Паламарчук.
28 травня 2011 р.
У с. Зозові Липовецького району на приміщенні місцевої сільської ради відкрито меморіальну дошку відомому на Вінниччині механізатору Кирилу Шайдюку.
Ще до війни він був одним із кращих трактористів Вахнівської МТС. Потім воював на фронтах Другої світової війни. А після Перемоги відкопав розібраного, змащеного і захованого ще 1941 року в глинищі сталевого коня, на якому знову став передовиком. Згодом удостоївся ордена Леніна, звання заслуженого механізатора України. А врятований від фашистів трактор і нині експонується в обласному краєзнавчому музеї.
Помер К. Шайдюк у грудні 1999 р.
У відкритті меморіальної дошки взяв участь член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олександр Іванович Роговий.
17 – 19 червня 2011 р.
З 17 по 19 червня на Вінниччині проходив ІІІ Всеукраїнський фестиваль-конкурс автентичних колективів на приз Гната Танцюри до 110 річниці з дня народження видатного фольклориста. У фестивальних заходах взяли участь 33 фольклорно-етнографічних колективів та 25 окремих виконавців з 11 областей України – з Вінницької, Волинської, Донецької, Житомирської, Івано-Франківської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Черкаської та Херсонської.
Спершу пісенне багатство, збережене аматорами, фольклористами, ентузіастами народної творчості, вихлюпнулось на широченній сцені концертної зали «Райдуга» (м. Вінниця), де особливо відзначилися місцеві творчі колективи, які демонстрували безліч обрядів, таких як «Весняні забави» («Джерельце» Барської ДМШ), «Весняної Явдохи» («Кумасі» Чагівського СБК Оратівського району), «Заклинання дощу» («Криниченька» Мелешківського СБК Гайсинського району), «Івана Купала» («Борщівчанка» Могилів-Подільського району).
Заключний день фестивалю пройшов на Гайсинщині, батьківщині Гната Танцюри, де відбулося свято «Народній пісні жити». Всі фольклорні колективи Гайсинщини та учасники фестивалю з областей України пройшли святковою ходою до музею-садиби відомого фольклориста. Зранку до вечора линули пісні, записані Танцюрою, бо й через століття вони не втрачають своєї життєдайної сили.
22 червня 2011 р.
З нагоди 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни в м. Козятині відбулася районна історико-краєзнавча конференція «Спекотне літо 41-го на Козятинщині». В її роботі взяли участь члени Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак, М. М. Купчик, член Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка Л. П. Макаревич, місцеві краєзнавці, вчителі та учні району, ветерани Великої Вітчизняної війни (понад 150 чол.).
Голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак виступив із доповіддю про початок Другої світової війни, причини її виникнення, перебіг на українській землі в 1939 – 1941 рр., заступник голови Козятинської районної державної адміністрації Микола Мусійович Купчик – із доповіддю «Бойові дії частин Червоної армії на території Козятинщини у липні 1941 р.».
Цікавими були повідомлення директора музею історії міста Козятина Лілії Павлівни Макаревич «Перші дні війни у спогадах козятинців», краєзнавця Леоніда Павловича Кривова «Июльские дни 1941 года на территории Казатинского района», вчителя історії, заступника директора Флоріанівської СЗШ І – ІІІ ст. Віктора Антоновича Бальшанека «Партизанський рух та його діяльність у перші місяці війни», завідувачки бібліотеки с. Самгород Юлії Андріївни Кирилюк «Червень – липень 1941-го у селі Самгородок», учителя історії Вернигородської СЗШ І – ІІІ ступенів Ірини Іванівни Москалюк «Окупаційний режим на території сіл Вернигородок, Велике, Верболози», вчителя історії Глуховецької СЗШ І – ІІІ ст. Людмили Василівни Дрижук «Місто Козятин у перший місяць війни», спогади очевидців початку війни на Козятинщині Поліни Назарівни Васильчук (с. Комсомольське), Олексія Михайловича Пизюка (с. Жежелів), Галини Николимівної Давидової (с. Жежелів).
Учасники конференції з інтересом переглянули кінохроніку про перші дні війни, тематичну виставку книг, у т. ч. місцевих краєзнавців, науковців Вінниччини, про Велику Вітчизняну війну.
Вони взяли також участь у відкритті пам’ятного знака захисникам Козятина – червоноармійцям, які загинули на початку війни, презентації книги документів та спогадів про визволителя міста, Героя Радянського Союзу В. М. Підгорбунського, урочистій хвилині мовчання та вшанування жертв Великої Вітчизняної війни на меморіалі Слави, відвідали музей бойової слави, що функціонує в Козятинській школі-інтернаті-гімназії.
25 червня 2011 р.
У мальовничій місцині біля витоку річки Рось (Погребищенський район) проведено районний фольклорно-етнографічний фестиваль «Світанки над Россю», присвячений вшануванню видатної подільської фольклористки Насті Андріанівни Приисяжнюк, яка впродовж десятиріч своєю невтомною працею сприяла розвитку краєзнавства в районі, а також на Вінниччині.
Передувало заходу покладання квітів до її могили. А потім були торжества у згаданому куточку Надросся.
У програму фестивалю органічно вписалися різноманітно оформлені світлиці, які представляли міська та сільські територіальні громади. Свої кращі художні номери демонстрували народні фольклорно-етнографічні , вокальні і танцювальні колективи з Степанок, Талалаїв, Чапаєвки, Дзюнькова, Андрушівки та інших сіл району.
Досить цікавою була виставка глиняного посуду, картин, на яких руками художників відтворено надросянський край.
На світо були запрошені люди, котрі близько знали Н. А. Присяжнюк, співпрацювали з нею, спілкувалися. Це самодіяльний композитор Володимир Тарасюк, який писав музику до окремих пісень, зібраних фольклористкою, Едуард Подільський – краєзнавець і журналіст, статті якого про Н. А. Присяжнюк друкувалися на сторінках районної та обласної преси, віра Колісник – колишній директор централізованої бібліотечної системи, Ганна Волошенюк, з-під пера якої вийшла книга «Народної ниви жниця – Наст Присяжнюк», Сергій Гальчак – голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, автор збірки краєзнавчих нарисів «Земля над Россю» т ін. Вони поділилися спогадами про Н. А. Присяжнюк, схвально відгукнулись про чи не головну працю фольклористки – «Пісні Поділля».
Фестиваль, у якому крім гостей, взяли участь численні представники громадськості, став однією із сходинок у відродженні та збереженні народної спадщини подільського краю, розвитку краєзнавства в регіоні.
Червень 2011 р.
За дорученням правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України почесний краєзнавець України, член правління обласної організації Микола Никифорович Дорош – автор відомої праці «Битва на Синій Воді 1362 року: правда та домисли» (Дорош М. Н. Битва на Синій Воді: правда та домисли. – Вінниця: О. Власюк, 2009. – 188 с.) звернувся з листами до голови Вінницької обласної державної адміністрації М. В. Джиги та керівництва Інституту археології НАН України, в яких порушив питання про встановлення історичної справедливості стосовно призабутої Синьоводської битви 1362 р.
В листі на адресу Інституту археології НАН України, зокрема, йдеться:
«Шановні очільники інституту археології!
Із глибини століть між народами Литви й України була тісна дружба, співробітництво і взаємодопомога. Досить важливе місце у давній історії займають часи правління у Литві князя Ольгерда (Альгідраса). Саме з його допомогою у 1362 році після битви русько-литовських військ з татарами на річці Синій Воді досить значна територія українських земель практично була визволена з-під ординського ярма. То – славна сторінка нашої спільної дружби. Про неї потрібно знати всім – від юного школяра до сивочолого науковця.
Прискорено злітають роки. У 2012 році буде 650 років вікопомної битви. Проте на державному рівні в Україні поки що не видно активної підготовки до відзначення ювілею. Більше того, є чимало «науковців», які всіма силами прагнуть перекрутити, сфальсифікувати історичну правду, реальність і т. п. Вони без будь-яких доказів на те і аргументів стверджують, що битва відбулася аж біля річки Синюхи, що на нинішній території Кіровоградщини. Цим самим безпідставно відкидають справжнє місце грандіозної баталії. Археологічні розкопки на Кіровоградщини практично не принесли результатів у підтвердженні вікопомної битви.
Мені, історику і краєзнавцю, досить боляче читати про невірне тлумачення перебігу тих далеких подій. Тому, провівши своє дослідження, видав книгу про цю січу – «Битва на Синій Воді 1362 року: правда та домисли». Нині підготував друге, доповнене і перероблене видання, де аргументовано вказую на місце битви та перебіг тих подій. У ті далекі часи нинішня річка Снивода, що на півночі Вінниччини, носила назву «Синя Вода». Саме тут відбулася битва, саме тут знаходятьсясвяті могили наших далеких предків. Погано тільки, що могили розорюються й далі потужними тракторами господарників. Однак по багатьох селах вони ще є і, більше того, носять назву «руських» і «татарських».
Уже більше тридцяти років займаюся цією проблемою. Видавши книгу, надіявся, що науковці візьмуться вирішувати проблему встановлення місця битви, однак бачу, що її й далі продовжують заводити у тупик, аби світ не знав правди, аби й надалі вивчали неправдиві доводи попередніх «дослідників». Звичайно, їх теж можна зрозуміти, адже захистили свої дисертації, отримали наукові звання, стали визнаними, то ж знехтувати попередніми напрацюваннями не вистачає мужності. Великоросійська і радянська методології були для них головними. Бо ж як було допустити, щоби якась маленька периферійна Литва могла очолити величезний рух по створенню (відновленню) Руської держави? Як можна допустити, що мала Литва з народами нинішніх Білорусі й України завдали першої дошкульної поразки татарським ханам, за 18 років до захваленої Куликовської битви 1380 року? Це не було пов’язано з Москвою, тому й перекручувалася реальність офіційною історичною думкою.
Від 1362 року ординці не були повноправними володарями на українських землях, тоді як московіти ще більше ста років платили данину татарам.
Вважаю, що нашим народам, а саме: литовцям, білорусам, українцям, які спільно вели боротьбу з татарами за українські землі, ОБОВ’ЯЗКОВО потрібно встановити до цього ювілею пам’ятні знаки на місці грандіозної битви русько-литовських військ з ординцями.
Ще й нині населення побіля річки Сниводи (Синьої Води) знаходить поржавілі наконечники списів, стріл, уламки мечів тощо. Є дещо й у мене. Однак зауважу, що такі речі скуповуються за безцінь у жителів Присниводдя. І цим самим зменшується кількість речових доказів-артефактів…
Звертаюся до Вас із проханням допомогти встановити справжнє місце історичної битви…»
Він також взяв участь у міжнародному круглому столі, що проходив у Києві, скликаному з ініціативи посольства Литви, на якому зібрались науковці з України, Литви, Білорусі та інших країн, де відстоював думку, що битва на Синій Воді відбулася не на кіровоградській, а на вінницькій землі – на берегах теперішньої невеликої притоки Південного Бугу Сниводи.
20 липня 2011 р.
У с. Круподеринцях Погребищенського району відкрито єдину в Україні експозицію музею графа М. П. Ігнатьєва – відомого російського дипломата ХІХ століття, який похований у місцевій церкві-мавзолеї. У відкритті взяли участь народний депутат України Г. Калетнік, заступник голови обласної державної адміністрації Л. Спірідонова, краєзнавці, нащадки графа.
20 вересня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги (бібліографічного покажчика) «Кабінет виучування Поділля – яскрава сторінка краєзнавчого руху на Вінниччині (1924 – 1930)». Видання презентували працівники бібліотеки Г. М. Авраменко, М. Г. Спиця, науковці-краєзнавці Т. Р. Соломонова, В. В. Кокус, голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак.
21 вересня 2011 р.
У с. Правилівці Оратівського району відбулося традиційне свято борщу, організоване членом ревізійної комісії Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Ганною Секрет. Учасниками свята стали сотні мешканців населеного пункту, а також численні гості із сусідніх районів, Вінниці, Київської області.
29 вересня 2011 р.
У приміщенні Вінницького телерадіокомітету відбувся вечір пам’яті відомого вінницького краєзнавця та журналіста О. В. Пасічника, організований правлінням Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
4 жовтня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва відбулася презентація документальної повісті професора Вінницького кооперативного інституту, Героя Соціалістичної Праці, учасника Великої Вітчизняної війни, зокрема, партизанського руху – Івана Афанасійовича Бондарчука «Непокоронные». Книга розповідає про партизанський рух проти німецько-фашистських загарбників на теренах українського Полісся та Україні в цілому в роки Великої Вітчизняної війни. В документальній повісті описані етапи формування партизанського руху, показана героїчна боротьба та внесок партизанів у перемогу над загарбниками.
У презентації взяли участь і виступили заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Л. М. Спірідонова, член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, директор бібліотеки Н. І. Морозова, голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців С. Д. Гальчак, син командира партизанського загону Д. Ю. Посвятенко та ін.
11 жовтня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва відбулася презентація монографії кандидата історичних наук, голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчака «Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч. ХХІ ст.». Враженнями від наукової праці під час презентації поділилися науковці Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського доктор історичних наук, професор І. М. Романюк, професор А. М. Подолинний, члени правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавці України М. Н. Дорош (Хмільник), О. І. Роговий (Липовець), В. В.Войтович (Могилів-Подільський), краєзнавець С. Царенко (Вінниця) та ін.
14 жовтня 2011 р.
У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї з ініціативи члена правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, директора Вінницького обласного центру народної творчості Тетяни Цвігун відкрито обласну виставку образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. На виставці представлено майже 1000 робіт 83-х майстрів.
20 жовтня 2011 р.
З нагоди 100-річчя заснування Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на базі університету проведено ХХІІІ Всеукраїнську науково історико-краєзнавчу конференцію «Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення». Тематика об’єднала близько ста науковців, краєзнавців,учителів, студентів, учнів загальноосвітніх шкіл. Директор інституту історії, етнології і права доцент Ю. А. Зінько зазначив, що активними учасниками зібрання стали й випускники вузу, їхні спогади, наукові статті, присвячені історії освіти на Поділлі.
Під час роботи пленарного засідання були представлені доповіді О. А. Чорної – першого заступника начальника управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації («Стан та перспективи розвитку сучасної освіти Вінниччини»), В. І. Лазаренка – першого заступника начальника управління з питань внутрішньої політики та зв’язків із громад кістю облдержадміністрації («Освітяни Вінниччини та їх роль у розбудові української незалежної держави»), В. О. Гандзюка – завідувача кафедри журналістики ВДПУ ім. М. Коцюбинського, доцента («Університет у новітню добу (2003 – 2011 рр.): основні вектори діяльності»), Л. І. Буряк – доктора історичних наук, завідувача відділу Українського інституту національної пам’яті («Жіноча освіта в інтелектуальному просторі України: історичні колізії та історіографічна рецепція»), В. А. Тучинського – заступника директора з виховної роботи інституту історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського, доцента («Інститут історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: історія та сучасність»), Л. В. Баженова – академіка УАІН, професора кафедри всесвітньої історії Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, директора Центру дослідження історії Поділля («Вчений-історик М. М. Кравець завжди в пам’яті і серці моїм»), О. І. Коваля – вчителя історії та правознавства Гніванської середньої загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 2 («З досвіду історико-краєзнавчої роботи в сучасні загальноосвітній школі») та ін.
Секційні заняття зібрали чималу аудиторію зацікавлених даною проблематикою. Змістовними для слухачів та вагомими для історичного краєзнавства стали виступи Т. Р. Соломонової («Бібліотека Вінницького учительського інституту (1912 – 1917 рр.)»), А. К. Лисого («Історичний факультет ВДПУ у 1930-х – 1941 рр.»), Т. П. Пірус («Народознавство як вагомий чинник у вихованні майбутнього вчителя»), С. Д. Гальчака («Стан освіти на Вінниччині в період Другої світової війни») та ін.
За результатами конференції видано збірник наукових праць (Матеріали ХХІІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції «Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення» (До 100-річчя заснування Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського). – Вінниця, 2011. – 416 с.).
20 жовтня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги члена правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України М. Н. Дороша «Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн: драма великого кохання». Захід відбувся в рамках відзначення 200-річчя від дня народження відомого угорського композитора Ференца Ліста.
У презентації взяли участь директор Центру дослідження історії Поділля, професор Л. В. Баженов, голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак, краєзнавці О. І. Роговий, В. М. Маринич та ін.
24 жовтня 2011 р.
За позовом Державної податкової інспекції м. Вінниці відбулося засідання Вінницького окружного адміністративного суду, на якому розглянуто питання про припинення юридичної особи Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Причиною для позову послужило те, що за зареєстрованою адресою (вул. Соборна, 73) знаходиться не обласна краєзнавча організація, а Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. Тімірязєва. На суді голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців С. Д. Гальчак пояснив, що оскільки організація поки що не має власного офісу, за домовленістю із директором бібліотеки, членом правління обласної краєзнавчої організації Н. І. Морозовою у свідоцтві про реєстрацію, як тимчасову, вказано згадану адресу. Як тільки вирішиться питання з офісом, буде здійснено перереєстрацію. Вінницький окружний адміністративний суд не задовольнив вимоги позивача.
27 жовтня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва відбулася презентація книг почесного краєзнавця України, члена правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України М. Н. Дороша «Битва на Синій Воді 1362 року (або таємниця річки Сниводи)» та «Витоки. Призабуті сторінки нашої історії. Хмільницький район. Дослідження, оповіді, версії» та голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчака «Українське Куликове поле: на берегах Синюхи чи Сниводи».
У презентації також взяли участь і виступили перед присутніми А. М. Подолинний – кандидат філологічних наук, професор, заслужений працівник культури України, І. М. Романюк – доктор історичних наук, професор, В. М. Паламарчук – голова ревізійної комісії Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, краєзнавці О. І. Роговий, В. А. Степанюк та ін.
2 листопада 2011 р.
Вінницькі краєзнавці С. Д. Гальчак, М. Н. Дорош, В. А. Степанюк, В. М. Маринич взяли участь у Всеукраїнській науковій конференції «Локалізація місця Синьоводської битви 1362 року: Синюха чи Снивода», яка відбулася в Києві у Національному університеті оборони України, і виступили із доповідями: М. Н. Дорош «Маршрут походу русько-литовського війська 1362 року – ключ до локалізації літописних Корчева, Синьої Води, Білобережжя, Торговиці та Звенигорода», С. Д. Гальчака «»Вітчизняна та зарубіжна історіографія щодо місця Синьоводської битви», В. М. Маринича «Давні могильники на берегах Сниводи як джерело локалізації Синьоводської битви 1362 року», В. А. Степанюк «Усна народна творчість та топоніміка Присниводдя як ключ локалізації битви на Синій Воді 1362 року».
9 листопада 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги краєзнавця, заслуженого журналіста України Анатолія Гончара «Служба на Новой Земле или в войсковой части ЮЯ 77510», в якій він поділився спогадами про нелегкі будні військового кореспондента, випробування на Новоземельному ядерному полігоні найпотужнішої в колишньому СРСР водневої бомби. У презентації також взяли участь і виступили перед присутніми вінничани-колишні бойові побратими по службі, а також голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак та голова ревізійної комісії обласної краєзнавчої організації В. М. Паламарчук.
12 листопада 2011 р.
У с. Деребчин Шаргородського району відбулася презентація книги члена правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Анатолія Никифоровича Нагребецького “Наш Деребчин”. У презентації взяли участь автор краєзнавчого дослідження та голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак.
22 листопада 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація книги відомого краєзнавця, заслуженого журналіста України О. В. Пасічника «Полонянка». Працю презентували голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчак, дружина О. В. Пасічника Л. Є. Брендак.
26 листопада 2011 р.
Краєзнавці Вінниці та області взяли участь у Всеукраїнських меморіальних заходах «Запали свічку», приурочених черговій річниці голодомору в Україні 1932 – 1933 рр.
29 листопада 2011 р.
За позовом Державної податкової інспекції м. Вінниці, не задоволеної рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня, відбулося засідання Вінницького апеляційного адміністративного суду, на якому розглянуто апеляцію Державної податкової інспекції м. Вінниці про припинення діяльності Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців як юридичної особи. Зваживши аргументи сторін, суд не задовольнив апеляційних вимог позивача.
22 грудня 2011 р.
У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва відбулася презентація біобібліографічних покажчиків про творчість відомих на Вінниччині письменників-краєзнавців Миколи Рябого та Леоніда Пастушенка “Родом з України – країни козаків” (до 75-річчя від дня народження М. Рябого), “Леонід Пастушенко – прозаїк, публіцист, журналіст” (до 75-річчя від дня народження). У презентації взяли участь члени правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Н. І. Морозова, А. М. Подолинний, голова правління С. Д. Гальчак, працівники бібліотеки.
КНИГИ КРАЄЗНАВЦІВ ВІННИЧЧИНИ,
ВИДАНІ В 2011 РОЦІ
Бабак И. А., Витковский В. Н. Чужбины для подвига нет. Non ce il paese stragniero per l’atto eroico: Документальная повесть. – Винница: ФЛП Горбачук И. П., 2011. – 96 с.
Книга рассказывет о сложной и трагической судьбе простого украинского паренька из г. Могилев-Подольского Николая Буянова, принудительно вывезенного фашистскими оккупантами на чужбину, где он, оказавшись на свободе, боролся за Победу в рядах итальянского Сопротивления. Погиб в неравном бою. Признан национальным героем Италии.
Вітковський В. М. Дорога на Ельбрус: Нариси-спогади. – Вінниця: ФОП Данилюк В. Г., 2011. – 186 с.
Збірка краєзнавчих нарисів.
Бондарчук И. А. Непокоренные. – Винница, 2011. – 67 с.
Книга рассказывает о партизанском движении против немецко-фашистских захватчиков в Украине в годы Великой Отечественной войны, их вкладе в Победу над фашистской Германией.
Автор книги – бывший партизан, Герой Социалистического Труда, профессор Винницкого кооперативного института.
Гальчак С. Д. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч. ХХІ ст.: Монографія. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2011. – 788 с.
У монографічному дослідженні аналізується розвиток основних форм краєзнавства на теренах Східного Поділля (Вінниччини) з часу їх зародження (ХІХ ст.) до наших днів, повідується про персональний внесок найактивніших літописців рідного краю у поділлєзнавство, історичну науку в Україні.
Вдовцов М. Л. Зерно з татових черевиків. – Вінниця: ТОС «Консоль», 2011. – 288 с.
В книзі йдеться про повоєнне придністровське село Кетроси (тепер: с. Довжок Ямпільського району), долю його мешканців.
Дорош М. Н. Витоки. Призабуті сторінки нашої історії. Хмільницький район. Дослідження, оповіді, версії. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2001. – 324 с.
Книга розповідає про історію та топоніміку Хмільницького району на Вінниччині – походження усіх населених пунктів, великих урочищ, водних артерій краю.
Дорош М. Н. Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн: драма великого кохання. – Вінниця, 2011. – 124 с.
У книзі зроблено спробу розповісти і узагальнити відомості про гостювання у 1847 – 1848 роках у маєтку Кароліни Івановської-Вітгенштейн славного сина угорського народу, всесвітньо відомого піаніста-віртуоза, музиканта і диригента Ференца Ліста (с. Воронівці теперішнього Хмільницького району вінницької області). Тут у Воронівцях композитор створив прекрасні музичні твори, що увійшли в цикл «Колоски з Воронинець». Автор розповідає про долю закоханих, сповнену постійних хвилювань, невизначеності, турбот і відчаю сімейних невдач.
Дорош М. Н. Битва на Синій Воді 1362 року (або таємниця річки Сниводи). – Вінниця, 2011. – 212 с.
Багато літ триває полеміка стосовно локалізації місця битви 1362 року литовсько-руського війська на чолі з князем Ольгердом із татарськими ордами ханів Котлубуга, Качибея і Дмитра Солтана на річці Синя Вода. Чимало дослідників робили спробу об’єктивного висвітлення місця, причин та перебігу подій. У своїй другій книзі автор у більш повній мірі проливає світло на непросту проблему, реальне місце вікопомної битви, наводить прямі і непрямі документальні підтвердження, розкриває ще одну важливу подію української давнини.
Нагребецький А. Н., Юніцька Н. М. Наш Деребчин. – Вінниця: ПП Балюк І. М., 2011. – 492 с.
В книзі йдеться про подільське село Деребчин (Шаргородський район Вінницької області), його історію та мешканців.
Гедз М. С. Колосся вічності. – Вінниця: БФ «Спадщина», 2011. – 96 с.
У книзі йдеться про історію Новогребельської школи Калинівського району Вінницької області.
Кривов Л. П., Нагорянський В. І. Заради життя на землі. – Вінниця: Вінницька газета, 2011. – 368 с.
В книзі розповідається про подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни уродженців та мешканців м. Козятина, Козятинського району Вінницької області.
Нагорянський В. І. На крилах спогадів. – Козятин, 2011. – 68 с.
В книзі містяться спогади полковника-фронтовика, мешканця м. Козятина Вінницької області про його участь та бойових побратимів у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.
Маніленко П. В. Добридень, Березівко!: Історико-краєзнавчий нарис. – Вінниця: Вінницька газета, 2011. – 272 с.
В книзі міститься розповідь про одне з мальовничих сіл Баршадського району на Вінниччині від минувшини до сьогодення, долі людей, знаних земляків, історію місцевого господарства, школи, творчі здобутки подолян.
Погончик Г. Дорога до храму. – Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2011. – 232 с.
В книзі йдеться про час заснування, походження назв населених пунктів та історію храмів Бершадського району Вінницької області.
Низькошапка І. «Вервольф»: легенди та дійсність. – Вінниця, 2011. – 48 с.
Краєзнавчий нарис про ставку А. Гітлера «Вервольф» під Вінницею.
Пасічник О. В. Полонянка (жертовник любові і пам’яті): Поема. – Вінниця: ФОП Данилюк В. Г., 2011. – 76 с.
Понад 600 років тому. В 1399 році, розпочалися спустошливі напади кримських татар на Поділля. Про династію кримських ханів Гіреїв, їх родове гніздо – Бахчисарай, про долю бранки гарему – подолянки, про долю України за часів Богдана Хмельницького йде мова в історико-художній поемі.
Кошалап О. Ф. Історія Печери. – Вінниця, 2011. – 432 с.
Монографія присвячена історії подільського села Печера від найдавніших часів до кінця ХХ ст.
Яцентюк Ю. В. Екомережі Вінницької області. – Вінниця: ПП «ТД Едельвейс і К», 2011. – 128 с.
У книзі розглянуто особливості екомережі Вінницької області, детально описано національні природні ядра, регіональні центри біорізноманіття, національні та регіональні екокоридори, відновлювальні території. Наведено карти рагіональної екомережі Вінниччини та її структурних елементів.
Кабінет виучування Поділля – яскрава сторінка краєзнавчого руху на Вінниччині (1924 – 1930): бібліографічний покажчик / укладачі Г. М. Авраменко, Т. Р. Соломонова. – Вінниця, 2011. – 112 с.
Матеріали, включені у видання, висвітлюють одну із важливих сторінок зародження і розвитку бібліотечного краєзнавства у Східному Поділлі в 20-ті – поч. 30-х рр. ХХ ст. та роль у цьому процесі Кабінету виучування Поділля, створеного при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України, що діяла при Всеукраїнській Академії Наук.
Поєднання текстової частини, в якій представлено наукові розвідки про діяльність Кабінету (голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України С. Д. Гальчака «Зародження бібліотечного краєзнавства у Східному Поділлі», кандидата історичних наук, доцента кафедри етнології Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського, вченого секретаря Вінницької ОУНБ ім. К. Тімірязєва Т. Р. Соломонової «Кабінет виучування Поділля: кроки діяльності», асистента кафедри фізичної географії Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського В. В. Кокуса «Кабінет виучування Поділля – центр природничих досліджень регіону у 20-х рр. ХХ ст.»), і бібліографічної, підготовленої фахівцями Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, вперше подають розгорнуту палітру про початки наукового поділлєзнавства.
Подільські джерела: Історії золотої провінції: Альманах (№ 1) / Ред. кол.: Л. М. Загородня (гол.), В. П. Буздиган та ін. – Вінниця.: ПП «ПРАДА АРТ», 2011. – 208 с.
«Історії золотої провінції» – перший номер регіонального альманаху «Подільські джерела». Історія і краєзнавство, видатні земляки, мистецтво, традиції та звичаї рідного краю, а також художні твори подолян – це все на сторінках альманаху. Сукупність різножанрових публікацій відомих та маловідомих авторів розкриває цікаві сторінки життя рідного краю.
У збірнику опубліковано статті членів філії: Анатолія Подолинного «Це був інтелект, могутній і тонкий…»(Образ Василя Стуса в дзеркалі його листів)», «Палімпсести» Василя Стуса», Валентини Сторожук (Буздиган) «Нитка Аріанди», «Дерево життя» Олександра Ковальчука».
Літературне краєзнавство Поділля в системі сучасної освіти: стан, проблеми, перспективи: зб. наук. праць / Ред. колегія: О. М. Куцевол (голов. ред.). – Вінниця: ТОВ «Ландо ЛТД», 2011. – 337 с.
У збірнику опубліковано статті членів філії: Анатолія Подолинного «Генеза мистецтва слова на Вінниччині ХІХ – ХХ століття», Сергія Гальчака, Ніни Гальчак «Роль українських письменників та інших представників вітчизняної інтелігенції в зародженні краєзнавства на Східному Поділлі», Ольги Коляструк «Проблема мовленнєвої культури на сторінках преси 20 – 30-х рр. ХХ ст.».
Матеріали ХХІІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції «Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення» (До 100-річчя заснування Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського). – Вінниця, 2011. – 416 с.
У збірнику опубліковано статті членів філії: Віталія Гандзюка «Університет в новітню добу (2003 – 2011 рр.): основні вектори діяльності», «Журналістика – не тільки професія, а спосіб життя», Юрія Зінька, Петра Григорчука, Віталія Тучинського «Інститут історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського», Тетяни Соломонової «Бібліотека Вінницького учительського інституту народної освіти (1922 – 1924 рр.)», Анатолія Лисого «Історичний факультет ВДПУ у 1930-х – 1941 рр.», «Ілля Шульга – історик України і Поділля», Ольги Коляструк, Валентини Гребеньової «Етнологічні ситуації в інституті історії, етнології і права: наукові пошуки і здобутки, виклики і перспективи», Григорія Денисика «З історії розвитку антропогенного ландшафтознавства у Вінницькому педуніверситеті», Ігоря Мельничука «Діяльність народознавчого центру ВДПУ (1993 – 2005 рр.)», Віталія Тучинського «Місце Вінницької гімназії в розвитку освіти на Поділлі (1814 – 1847 рр.)», Костянтина Завальнюка, Тетяни Стецюк «Освіта у с. Сальник Вінницького повіту Подільської губернії (1795 – 1917 рр.)», Валерія Рекрута «Становлення кооперативної освіти на Вінниччині на початку ХХ ст.», Світлани Трухманової «Умови життя та діяльність освітян Поділля у 20-х рр. ХХ ст.», Сергія Гальчака «Стан освіти на Вінниччині в період Другої світової війни», Ігоря Мазила «Викладацька і наукова діяльність М. М. Мазило у ВДПУ імені Михайла Коцюбинського», Віктора Косаківського, Віталія Рудя «І. І. Заєць – дослідник трипільської культури на Поділлі», Сергія Калитка, Олександра Кравчука «Подільський період в житті та діяльності М. М. Кравця», Лариси Семко «М. З. Жук – найстаріший освітянин Вінниччини», Катерини Висоцької, Галини Гальчевської «Освіта на Вінниччині кінця XVIII – ХХІ ст. в збірці музейних предметів Вінницького обласного краєзнавчого музею».
Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Матеріали міжнар. наук. конф. «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9 – 10 вересня 2010 р. / відп. ред. К. Висоцька; Вінницький обласний краєзнавчий музей. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2011. – 512 с.
У збірнику опубліковано статті членів філії: Вікторії Колесник «Польська і російська гімназії в Мурах в першій половині ХІХ ст.», Анатолія Лисого «Навчальні заклади в Мурах на початку ХХ ст.», Лариси Семенко і Олександра Логінова «Мури в 1917 році», Костянтина Завальнюка «Мури в 1918 – 1920 роках», Валерія Рекрута «Профспілкові установи в Мурах (1919 – 1920 рр.)», Тетяни Соломонової «Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при УАН (ВУАН): створення, діяльність та працівники (1920 – 1930 рр.)», «Вінницький краєзнавчий музей під час німецько-фашистської окупації», Сергія Гальчака «Державний архів Вінницької області в період нацистської окупації», Катерини Висоцької «Вінницький краєзнавчий музей: шлях від післявоєнної розрухи до ХХІ століття».
ЗАСІЯНА НИВА СЕРГІЯ ШАМРАЯ
Ми анонсували заплановану на 16 грудня ц. р. у Василькові, що на Київщині, науково-краєзнавчу конференцію “Із роду Грушевських”, присвячену 110-річчю від дня народження історика Сергія Шамрая. Форум дійсно відбувся і, либонь, таки виправдав покладені на нього очікування.
Добрий результат можна було спрогнозувати. Ідея вшанувати видатного історика спала на думку представникам одразу двох шанованих інституцій – Київського національного університету імені Тараса Шевченка та київського Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. І втілювати її взялися професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорій САВЧЕНКО та завідувач музею Грушевського Світлана ПАНЬКОВА. Пан Савченко долучився і як голова Київської обласної організації НСКУ. Науковцям підставили плече представники УТОПІК та місцевої громадської організації «Василев» і виконком Васильківської міської ради.
У міському будинку культури зібралася різношерста публіка, але було й чимало молоді. Судячи з живої реакції, для переважної більшості почуте було одкровенням.
Міський голова Сергій ІВАЩЕНКО у вітальному слові коротко нагадав більш ніж тисячолітню славну історію Василева (так поселення назвав тоді київський князь Володимир Святославович), його стратегічне значення в давньоруській державі і відродження після знищення ординцями та віднесення до Литовської, а згодом – Польсько-Литовської держави. Голова Васильківської РДА Володимир САБАДАШ доповнив колегу фактами стрімкого розвитку міста вже з середини дев’ятнадцятого століття. Васильків (який дістав цю назву у 12 столітті) став містом обласного підпорядкування вже 1975-го року. І що сучасний Васильків займає гідне місце серед промислових, освітянських та культурних центрів Київщини.
Григорій САВЧЕНКО зачитав вітальний лист організаторам, учасникам та гостям форуму від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра ТРОНЬКА. Головний краєзнавець країни назвав проведення конференції важливою подією в науковому і культурному житті Василькова, Київщини і всієї держави. І підкреслив, що найбільш значимі роботи Сергія Шамрая безпосередньо стосуються Київщини. Дослідження з історії Київської козаччини та Василькова базуються на використанні величезного масиву джерел і далі не втрачають своєї актуальності. Петро Тимофійович зазначив, що вагомий науковий доробок ученого породжує справедливу гордість за достойного сина України.
Логічним і приємним вслід за цим стало вручення Сергієм ІВАЩЕНКОМ цінних подарунків місцевим та приїжджим краєзнавцям. Оригінально за увагу до проблем міста та їхнє вирішення подякувала своєму очільникові громада Василькова – презентувала вишиваний герб Василькова.
Провідною в роботі конференції стала доповідь завідувачки музею Грушевського Світлани ПАНЬКОВОЇ. За наведеним вище посиланням можна познайомитися з її текстом, тут же процитуємо ключові моменти. Пані Світлана називала свого героя переважно на ім’я, але в тім не вчувалося фамільярності вченої дами. У кожному її слові, в інтонаціях схвильованого голосу звучали неприхована любов і захоплення постаттю дослідника.
Котрому, як підкреслила оратор, не судилося прожити довго, але який приречений на незабуття.
Ім’я Сергія Шамрая добре знали в академічних колах України 1920-х – початку 1930-х рр. Сучасні ж дослідники української історичної науки чесно називають його «зіркою першої величини серед Грушевських, яку ще не оцінила гідно українська історіографія». Тож пані Світлана свій виступ назвала ще одним кроком до гідного поцінування непересічного таланту учня і небожа Михайла Грушевського.
Останні слова явно відкрили очі частині присутніх на тему конференції «Із роду Грушевських». 1908 року Михайло Грушевський із дружиною Марією, братом Олександром і сестрою Ганною – матір’ю Сергія Шамрая – придбали в Києві садибу з будинком на вулиці Паньківській, 9. Нині тут Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, освячений талантом кожного представника славного роду. Значить, і Сергія Шамрая. Юнак зростав у дружній, щирій українській родині, під крилом якої формувалися його світогляд, вдача, уподобання. Взірцем невтомної самовідданої праці для нього були старший та молодший брати. Прізвище Грушевських на той час уже набуло символу українства.
Сергій дістав від дядька у подарунок “Ілюстровану історію України” Михайла Грушевського. Чи не з цього почалося його захоплення історією України? Вона стала не просто професією, але і певним родинним культом. Сергій затято купував книги, завершивши середню освіту в новоствореній Українській гімназії. Тоді і згодом він відстоював кредо всього життя – «Тому, що є української національности».
По гімназії Сергій вступає до першої національної вищої школи – Київського державного українського університету. А скоро стає студентом історичного відділу факультету професійної освіти новоствореного Вищого інституту народної освіти. Шамрай голодував, тож підробляв у кількох місцях. За «українські домагання» спудей потерпав – його позбавили звільнення від високої оплати у ВІНО. За вперту проукраїнську наполегливість небожа Михайла Грушевського скоро й узагалі виключили з інституту. Отримав Шамрай диплом Київського археологічного інституту.
Сергій зробив свій вибір на користь науки. 10 літ працював у Комісії для складання історично-географічного словника української землі ВУАН під керівництвом О. С. Грушевського, досліджував архіви, працював над словниковими статтями, вивчав історію міст та селищ Київщини. Реальним науковим доробком історико-географічних досліджень С. Шамрая став ряд розвідок в «Історично-географічному збірнику», зокрема, «До історії Київської сотні Київського полку» (1928) та «Місто Васильків (ІХ–ХVІІІ вв.)» (1929). Сюжети розвідок ґрунтувалися на широкій джерельній базі і не втратили свого наукового значення до наших днів.
Після повернення в Україну М. Грушевського Сергій Шамрай та Катерина Грушевська стали єдиними штатними співробітниками кафедри історії українського народу ВУАН, яку Грушевський очолив. Одним із перших Сергія було зараховано і до числа аспірантів новостворюваної Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. Роки аспірантства визначили його наукові інтереси – соціально-економічна історія, селянські рухи, києвознавство. Шамрай всебічно вивчає архівні джерела, особливу увагу приділяючи опрацюванню Рум’янцевського опису Малоросії.
На початку 1928 року Шамрай захищає промоційну (кандидатську) роботу «Київська козаччина 1855 р.: До історії селянських рухів на Київщині». Внаслідок цього він був затверджений науковим співробітником Науково-дослідної кафедри історії України, де працював до її ліквідації у 1930 р. Правда, але Михайло Грушевський дійсно залучав молодого дослідника до праці в усіх історичних установах, які сам розбудовував і очолював.
Слова «племінник Грушевського» звучатимуть для Сергія як вирок й надалі. Упродовж 1930 р. було ліквідовано всі провідні історичні установи М. Грушевського. Після його «почесного вигнання» до Москви роботою всієї кафедри фактично керував С. Шамрай. Із 1 березня 1931 р. він приступив до виконання обов’язків керівника Комісії Києва та Правобережжя. Щиро прагнучи зберегти традиції цього києвознавчого осередку, вдавався до компромісів – аби продовжити роботу комісії. Однак 1931 рік став останнім, коли були опубліковані наукові розвідки Сергія Шамрая.
У 1930-1931 рр. стають популярними «дискусії» щодо наукової спадщини М. Грушевського та його учнів, «бригади» з обстеження установ вченого, «чистки» апарату ВУАН та звільнення співробітників, яких називали «грушев’янцями і великодержавниками». Прагнули викрити і «ворожі концепції С. В. Шамрая» та його «фашистську ідеологію». Невдовзі з’явилася і формальна підстава для його арешту. Сергій не міг відмовити дядькові у проханні врятувати його книги та архів, а заодно й архів Історичних установ ВУАН. Його звільнили з посади наукового співробітника й арештували в липні 1933 р.
«Звинувачували» в родинних зв’язках та впливі М.Грушевського. Участь в націоналістичній контрреволюційній організації Сергій заперечував, при цьому щиро визнаючи націоналістичні погляди у своїх працях. Михайло Грушевський, попри звертання в Москві до можновладців, не зміг помогти небожу – того на 3 роки заслали на Далекий Схід. 1936-го Шамрай повернувся й оселився в Чернігові, але вже через рік репресивна машина знову спрацювала: арешт. І ті ж надумані звинувачення. Він не зрадив не лише свого вчителя і дядька, але й жодного зі своїх колег. Цього разу присуд суворіший: 8 років виправно-трудових таборів. Про це Сергій дізнався вже на Колимі.
Кожний лист рідним ізвідти – мов останній. Нарікав на нестерпний фізичний і моральний стан. Просив рідню берегти його єдину донечку Віку, а її саму – любити й пам’ятати нещасного батька. Помер Сергій у січні 1939-го. Реабілітація прийшла лише 30 листопада 1992 року, але офіційно донька дізналася про все лише у 1995-му – система вперто берегла сліди своїх злочинів.
«За сім років напруженої наукової праці Сергій Шамрай не встиг розкрити всі грані свого таланту. Але за короткий час блискучої кар’єри залишив вагомий науковий спадок і з честю пройшов обраний шлях, гідно репрезентуючи українську історичну науку та славний рід Грушевських», – підсумувала свою щемну доповідь Світлана ПАНЬКОВА.
Завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка професор Григорій КАЗЬМИРЧУК емоційно оповів про стосунки студентів Київського археологічного інституту Сергія Шамрая та Сергія Оппокова, котрий був сином його тітки.
Заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Ігор ГИРИЧ виголосив ґрунтовну доповідь про феномен Історичної школи Михайла Грушевського київського періоду. Він розповів про представників наукового «клану» академіка, підкресливши значний дослідницький талант самого Сергія Шамрая. І неабиякі організаторські здібності – в період вимушеного від’їзду М. Грушевського до Москви весь тягар роботи фактично ліг на плечі його небожа Сергія. Це тим більш значимо, бо фах історика свідчить про його кваліфікацію після 40-річного віку. А збережений Шамраєм архів Історичних установ ВУАН ще чекає на своїх дослідників.
Проблемі «радянізації» історичної науки в Україні у формі «дискусій» на початку 1930-х рр. присвятила свій виступ провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Оксана ЮРКОВА. За її словами, типова радянська історична наука сформувалася з початком 40-х років минулого століття. А в 20-х роках журнали ще були наповнені «дискусіями на «і» – про істориків, інституції та ідеологію. Репресії щодо тих, хто «неправильно» розумів лінію партії і ширив свою «неправильність», провокували шельмування на сторінках преси, а з 30-х років «викривати ворогів» почали вже на зборах.
Шамраю «діставалося» завжди, бо він і сам брав участь у дискусіях – відстоював свої переконання. Вирази «Велика Україна» чи «Нова Україна» в його устах називали «фашизмом в історичній науці». В цих установах звичними стали «чистки», однак навіть спроби Сергія Шамрая в намаганні захищати колег розкаюватися в своїх націоналістичних переконаннях уже не помагали ні йому, ні їм.
Докторант кафедри нової і новітньої історії України Волинського національного університету ім. Лесі Українки Володимир ПРИШЛЯК побудував свій емоційний виступ як нарис про історію зовнішньої торгівлі Гетьманщини 18 століття в науковій спадщині Сергія Шамрая. Він підкреслив, що молодий Шамрай за короткий час повністю заповнив «лакуну» в українській історіографії, обійшовши «рифи теорії торговельного капіталу». Стараннями Сергія Шамрая по кожному українському селу було виписано його соціальну історію. За дослідження одного лише Василькова, на думку пана Пришляка, Шамрай достойний внесення в аннали української і світової історіографії. Він чи не вперше дослідив й описав шляхи через місто, починаючи з Васильківського торгового шляху з Русі до країн Західної Європи.
Виступ асистента кафедри журналістики та видавничої справи Інституту журналістики та міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв Олександра БАБИЧА містив аналіз джерел уже згадуваного вище дослідження Сергія Шамрая «Місто Васильків (ІХ–ХVІІІ вв.)». А заступник Васильківського міського голови Олексій ШЕКЕРА дослідив за цією ж книгою непрості відносини васильківської громади з адміністрацією Києво-Печерського монастиря. Ченці заволоділи Васильковом ще в 15 сторіччі, оскільки той був батьківщиною одного із засновників лаври Феодосія Печерського, і таки відбудували міське господарство. Навіть здобуте міщанами магдебурзьке право було неповноцінним: лаврські ченці постійно втручалися в їхнє життя.
Пан Шекера окремо підкреслив, що вулиця Грушевського існує в місті ще з 1992 року. І висловив переконаність, що з часом васильківці матимуть вулицю імені славного небожа голови ЦР УНР.
Дуже тепло сприйняли присутні й виступ учителя Саливонківської ЗОШ Олександра ГРИЦАЯ, котрий на кількох прикладах проілюстрував методи використання матеріалів досліджень Сергія Шамрая. За його словами, дуже переконливими виявилися для учнів і навіть їхніх батьків організовані свята українського козацтва: за взірцями пирогівського скансену було відтворено українські хати, а хлопці й дівчата придумали й зіграли ролі давніх українців. І поетично зізнавалися в любові до рідного краю: «…Я тебе ніколи не покину, Як би важко не було мені…».
Підводячи риску, Григорій САВЧЕНКО подякував присутнім за щирість і любов до власної історії. У Сергієві Шамраї він угледів першого автора опису генотипу українця: «Заклав цей самовідданий чоловік багато в голови і душі українців, засіяв нам добру ниву», – підкреслив пан професор. І нагадав, що історичний план Василькова викреслив також він.
Учасники й гості конференції, звісно, прийняли й ухвалу форуму. У ній не знайшлося жодного абиякого пункту. Передовсім вирішили підготувати й видати окремим виданням ще до 2012 року повне зібрання наукової спадщини Сергія Шамрая. Одну з вулиць міста слід назвати його іменем – про це заплановано клопотатися перед Васильківською міськрадою вже до початку роботи її січневої сесії. А ще зробити науково-краєзнавчі «Шамраївські читання» з історії Васильківщини щорічними, вважаючи сьогоднішню конференцію першими такими читаннями. Останній пункт ухвали через свою, сказати б, нескору здійсненність викликав пожвавлення: організатори конференції озвучили намір звернутися до Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту археології НАН України з проханням провести археологічні дослідження Васильківського дитинця та міських оборонних валів. Що ж, маючи конкретну мету, легше шукати шляхи її досягнення.
… Екскурсія містом підкинула приїжджим науковцям несподівано потужну міру інформації й позитивних емоцій. Ми сторожко ходили центральними вулицями й завулками, натужно – сніжок «поміг» – дерлися на кручі й балансували слизькими стежками Змієвих Валів, аби читати з уст екскурсоводів Олександра БАБИЧА та Олексія ШЕКЕРИ. Чоловіки не приховували своїх високих почуттів до Василькова і розкладали просто над кущами мапи і креслення, звіряючи умовні позначки з місцевістю. Разом із ними ми щедро милувалися, поки було ясно, пречудовими краєвидами.
А коли стало смеркатися, тримаючись один одного, пішли поклонитися образам до собору Антонія і Феодосія. Було тихо і затишно. Кожен, хто хотів, молився і ставив свічки за сокровенне. Вийшовши, мовби змовившись, багато хто зізнався, що й за упокій праведної душі Сергія Шамрая попросив.
За вічну вдячну пам’ять про нього – не тільки істориків і краєзнавців.
Фоторепортаж про перебування у Василькові авторства Оксани Юркової,Євгена Букета та Ігоря Куценка можна переглянути у рубриці «Фотоальбом» на головній сторінці сайту НСКУ.
Власна інформація
Круглий стіл для науково-педагогічної громадськості столиці „Проблеми викладання києвознавства”
10 грудня 2010 р. Київською міською організацією Національної cпілки краєзнавців України проведено „круглийстіл” для науково-педагогічної громадськості столиці „Проблеми викладання києвознавства”. Захід відбувся на базі Святошинського центру позашкільної роботи. Перед початком зустрічі гості мали можливість переглянути ексклюзивні відеосюжети, накопичені у кабінеті краєзнавства цього закладу освіти.
Особливістю заходу було те, що вперше зібралися разом представники різних відомств, щоб сформулювати наявні проблеми та шляхи їх розв‘язання. Головував Олександр Гончаров.
З доповідями та повідомленнями виступили: Сергій Карамаш – старший науковий співробітник Державного архіву Києва, Наталія Терес – доцент кафедри етнології та краєзнавства Національного університету ім. Т. Шевченка, Світлана Бабушко – завідувач кафедрою іноземних мов Інституту туризму Федерації профспілок України та Людмила Соловей – старший викладач кафедри іноземних мов цього ж ВНЗ, Надія Голота – директор 297-ї столичної школи, Володимир Семенюк – завідувач відділом Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму, Надія Грищенко – завідувач відділом краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, Володимир Дмитрук – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, член правління НСКУ та інші.
Концептуальне баченнярозвитку києвознавства представив Cергій Вакулишин – методист ЦПР, голова Святошинського осередку Національної спілки краєзнавців України.На цьому заході він презентував свою останню роботу – зміст енциклопедичного довідника „Київ. ХХ ст.”.Авторський словник містить 130 позицій у першому блоці (події, установи, об‘єкти, явища) та 275 – у другому (персоналії).
Наприкінці зустрічі учасники „круглого столу” ознайомилися з експозицією зразкового музею історії Святошинського району – складовою ЦПР та залишили пропам‘ятний запис у книзі відгуків.
Сергій Вакулишин
Голова Святошинського осередку НСКУ
«Українці в світі» – парламентські слухання 8 грудня 2010
Парламентські слухання під такою назвою відбулися 8 грудня 2010 року. Їхні учасники, за образним висловом голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Володимира ЯВОРІВСЬКОГО, дослідили «українське дерево над планетою Земля».
Як і передбачалося, слухання не звелися винятково до озвучення життєписів виключно етнічних українців. Ініціатор парламентського обговорення цієї теми Петро ЮЩЕНКО передовсім апелював до «матеріалізованої» його особистими зусиллями галереї з понад трьох тисяч портретів, розміщених в Українському домі. На ній представлено зображення тих, хто, на думку її куратора, «докорінно змінив світову цивілізацію». А це й учені, і космонавти, і міністри, і навіть королі. Насправді ж ухвалені парламентом ще в липні ц.р. слухання передбачили набагато ширше тлумачення поняття «Українці в світі» – як культурологічно-просвітницького проекту.
Заступник Міністра закордонних справ Руслан ДЕМЧЕНКО виголосив доповідь, зупинившись, передовсім, на міжнародному співробітництві України у сферах культури, освіти, діяльності культурно-інформаційних центрів у складі закордонних дипломатичних установ України; вшануванні пам’яті видатних діячів історії та культури України.
Помітний інтерес серед присутніх викликала інформація про задоволення освітніх потреб українців за кордоном; догляд за місцями поховань визначних українців; повернення культурних цінностей; забезпечення захисту прав та інтересів українців за кордоном; співробітництво у сферах спорту, фізкультури та молодіжного руху; інформаційного забезпечення закордонного українства.
Обговорення виявило різне розуміння заявленої теми. Хтось наполягав на виключній ролі в значущості здобутків саме української діаспори, а декому слухання видалися винятково «самопіаром» їхнього ініціатора П. Ющенка.
Одначе переважна більшість виступаючих, розповідаючи про славетних українців у сферах, які вони представляли, наголошувала на непересічному внеску українців у світову культуру, науку, економіку, політику тощо.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана МАНЬКОВСЬКА, зокрема, нагадала, що триста років тому ми вже мали одну з найкращих у світі конституцію Пилипа Орлика, Софія Київська була духовною столицею Європи, а донька князя Ярослава Мудрого Анна вчила грамоті французького короля. Спілка краєзнавців підняла із забуття імена піонера світового ракетобудування полтавчанина Олександра Засядька, всесвітньо відомого мистецтвознавця і художника, вихідця з Київщини Степана Яремича та багатьох інших. «Українці в світі» мають стати національним проектом, подібним до ініційованого головою НСКУ Петром ТРОНЬКОМ багатотомного унікального видання «Історія міст і сіл України». Ми повинні взяти під опіку держави і громадськості незліченні місця на землі, де знайшли свій останній притулок славні вихідці з України. І Національна спілка краєзнавців України готова до такої роботи.
На слуханнях було підкреслено й очікуване зростання ролі національно-патріотичного виховання молоді та вироблення нових механізмів його здійснення. Проект «Українці в світі» сприятиме встановленню історичної правди, збереженню й поціновуванню духовної спадщини українського народу та вихідців з України.
Учасники слухань ухвалили рекомендації для Кабінету Міністрів України та профільних міністерств і відомств «з метою зростання історичної свідомості громадян України, формування іміджу України як висококультурної держави». Серед іншого, передбачено розроблення Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України та Державну програму пошуку та повернення архівів видатних особистостей.
Власна інформація
“Круглий стіл ” для науково-педагогічної громадськості столиці “Проблеми києвознавства”
За ініціативою Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України на базі Святошинського центру позашкільної роботи “Північне сяйво” 10 грудня 2010 року буде проведено “круглий стіл” для науково-педагогічної громадськості столиці “Проблеми києвознавства”.
Кабінет краєзнавства ЦПР “Північне сяйво” – відомий осередок накопичення, вивчення, узагальнення та пропаганди наукових знань з історичного, географічного, літературного києвознавства. Щороку тут одержують десятки консультацій педагоги, учнівська та студіююча молодь, представники громадськості.
Під час засідання передбачається обговорення широкого кола питань. Вони будуть пов’язані з вивченням та викладанням києвознавства в закладах позашкільної освіти, загальної шкільної освіти та вищих навчальних закладах, а також внеску в цю справу наукових установ, бібліотек, архівів і музеїв.
Зокрема, методист ЦПР, відмінник освіти України, голова районного осередку НСКУ Сергій Вакулишин представить на обговорення ексклюзивні розробки для педагогів-організаторів, класних керівників, керівників факультативів, організаторів навчальної практики учнів ЗНЗ. Серед них – “Стала фортифікація ХХ ст.: Короткий довідник києвознавця”, “Київ – європейський та світовий лідер: Короткий довідник києвознавця”, “Київ – європейський та світовий лідер: Короткий довідник історичних пріоритетів”, 11 навчальних та пошукових програм, ігрові комплекси. Також презентуватиметься бачення енциклопедичного довідника “Київ. ХХ ст.”. Авторський словник містить 130 позицій у першому блоці (події, установи, об’єкти, явища) та 275 – у другому (персоналії).
Плануються також інші доповіді та виступи.
Запрошуємо зацікавлених осіб узяти участь у засіданні “круглого столу”. Початок о 15 год. за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136 (М. “Житомирська”), Центр позашкільної роботи “Північне сяйво”.
Контактна особа – Сергій Вакулишин (тел. 450-06-79).
Довідково
На виконання постанови установчої конференції Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України від 26 лютого 2010 року Президія Правління КМО НСКУ здійснила заходи щодо реєстрації міської організації в органах влади згідно з Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Головним управлінням юстиції у місті Києві 26 вересня 2010 року зареєстровано “Положення Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України” та видано “Свідоцтво про державну реєстрацію творчої спілки” № 0015-2010.
3 листопада 2010 року отримано “Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи” (Серія А01 № 302744).
Олександр Гончаров,
голова правління Київської міської організації НСКУ
Собори душ наших
Новомосковська влада і геростратова слава… Мова не про «верхівку» влади наших північних сусідів. Вельмож, котрі, мов зладившись, приміряють вогненні лаври грецького пастуха, не бракує й в Україні. Бездіяльністю, за спустошливістю тотожною саботажу, “наші” прискорюють загибель шедевру українського бароко – Свято-Троїцького собору XVIII століття в дніпропетровському Новомосковську. Підпалювати його, слава Богу, нікому в голову не приходить – а от вперто спостерігати, коли ж саме дев’ятикупольне диво завалиться, власті налаштовані історично.
Новомосковськ здавна випускає труби, залізобетон і меблі, просмолює шпали, шиє одяг та займається іншими типовими для райцентру справами. Але багатьом його назва асоціюється передовсім зі Свято-Троїцьким собором і з його загорьованою фортуною. Зведений ще за гроші запорожців, із часу свого освячення – 13 травня 1778 року – він не раз був на межі знищення. Однак уникав цієї долі.
Закладене під храм місце було освячено буквально за кілька днів до знищення Запорозької Січі. Для його будівництва козаки розібрали чинну стару церкву. Може, був якийсь знак, пересторога не зводити собор? Бо як інакше, крім містики, можна пояснити його майже людські митарства?
… Ми писали про «Троньківські читання», присвячені дослідженню життя й діяльності громадського й державного діяча, незмінного Голови НСКУ Петра Тимофійовича ТРОНЬКА. Герой України був категорично проти організації читань на свою пошану. Погодився за єдиної умови – наказав «загачити» 30 кілометрів за Дніпропетровськ і вклонитися новомосковському Собору. І з’ясувати, куди ділися виділені на його ремонт немалі гроші.
Храм цей так трагічно для своєї творчої біографії оспівав у «Соборі» О. Гончар. Олесь Терентійович після написання 1964 року «Тронки» дістав за неї Ленінську премію. Це гарантувало йому подальше тріумфальне життя, якби… через 4 роки він не написав роман «Собор». Із успішного 50-літнього «мазунчика долі» Гончар враз став ізгоєм. Влада не пробачила орденоносцеві, як сказали б нині, «наїзду» на її ідеологічні підвалини, і для Олеся Гончара почалася, за його ж словами, «голгофа». Арештувати не арештували – врятувало «розкручене» ім’я, – але сам роман на 20 років ліг на полицю. Незвичну для більшості сучасників заглибленість «владного» письменника в буденне, непарадне життя з усіма його «незручними» кутами критики назвали недоречною і навіть шкідливою, чужою й нерадянською.. «Під шумок» влада тоді намагалася стерти з лиця землі й сам собор.
Перебудова в СРСР дала «Собору» нове життя, але його головний герой – храм – від того ніяк не виграв.
… Делегація НСКУ прибула до Новомосковська «не зовсім» вдало. Замість оглядин собору та робочої зустрічі з представниками влади нам «дісталася» лише лекція та екскурсія. На сесії міськради саме того дня переобирався депутатський корпус, із «учорашніми» депутатами тож спілкуватися не було сенсу. Як, власне, і з новим міським очільником.
Не «пощастило» і з церковним керівництвом. Раптово захворів настоятель собору протоієрей Володимир Цешковський. Спілкувалися з протоієреєм Романом.
Він нагадав історію собору. Дику логіку мали ті, хто вже сто років по зведенні храму намагався його розібрати! «Модернізатори» пробували звести замість козацької дерев’яної святині камінну церкву. Але люд відстояв унікум – усі знали, що їхній Собор такий один у світі, зведений без жодного цвяшка і дійсно велетенський. Дмитро Яворницький (іменем цього історика, археолога й етнографа, до слова, названа краєзнавча премія, яку НСКУ вручає достойникам щороку) зміг «потрусити» меценатів, і зогнилий дерев’яний фундамент замінили цеглою.
«Спроба номер 2» була вдалішою – згодом собор таки розібрали. Відновлював його земляк первісного майстра, Якима Погребняка теж самоук О. Пахучий. На щастя, будівлі він не зашкодив.
На початку 30-х років люди храм врятували і від намагань войовничих атеїстів влаштувати в ньому спортзал і склад.
Дарувала доля Собору довше життя і в роки Великої Вітчизняної: син полку Т. Морозов проробив у дерев’яній підлозі лаз – шукав підземний хід, – а виявив зо три десятки протитанкових мін. Знешкодили.
Про четверту спробу внести храм до «анналів» уже йшлося вище.
Отець Роман підкреслив, що лише протестами вірян тоді, у середині 60-х, храм було не тільки врятовано від навмисного руйнування, але й розпочато реставрацію. Вона, за словами священика, триває й нині, однак явних ознак ми не виявили. На кошти прихожан проведено оцінку плачевного стану будівлі, але брак справжнього фінансування не рятує собору.
«Храм ще простоїть років 5-7» – втішав себе й нас священнослужитель. Це більш-менш вірогідно, якщо собор зміцнять принаймні іззовні. Реально ж міська влада (тепер уже – колишня) була не в стані «витягти» фінансування навіть таких робіт. «Старий» мер із настоятелем храму попрохали людей допомогти у порятунку пам’ятки. Зібраних кількасот тисяч гривень все одно недосить. «Розраховуємо на внесення нашого собору до переліку туристичних пам’яток до Євро-2012, – ділиться мріями отець Роман. – Тоді спонсори збагнуть, що сусідня з собором туристична зона не може бути впорядкована без впорядкування самого храму».
Зібраних парафіянами грошей бракує навіть на оплату проекту реставрації. Цього року лише змогли пофарбувати дзвіницю собору. До 2009-го Мінгрегіонбуд ще перераховував кошти напряму до міськвиконкому, а відтоді – нуль гривень нуль копійок. Вартість же самих реставраційних робіт оцінена від 27 до 40 мільйонів гривень. Пожертвуваннями мирян таку суму, звісно ж, зібрати несила.
Між тим весь час триває «війна компроматів»: набагато простіше замість дій «поливати» один одного звинуваченнями в непатріотизмі. Місцеві депутати закликали один одного заборонити будь-яке будівництво в охоронних зоні собору, а тим часом мовчки спостерігали за її порушенням бізнесменами. Такою ж теоретичною стала й заборона в’їзду транспорту до соборної площі. Виконком же зауважував самим церковнослужителям на недопустимість земельних робіт в тій-таки охоронній зону храму, хоча вони запосілися зробити боговгодну справу – побудувати недільну школу.
… Обдивилися й ми козацьку дивовижу. Північні вежі дійсно сильно нахилені досередини, буцімто ледь не на 20%. Куди тій Пізанській вежі! Грибком вражені дерев’яні лаги, ендови між куполами. Стіни козацької святині від деформації – ми мовби фізично це відчули – аж бринять. Скільки вони ще витримають – невідомо. Та й поточена шашелем дзвіниця – дарма що свіжо фарбована – потребує виключно капітального ремонту.
Оглянувши собор іззовні, ми увійшли досередини. Зробили фото, хоча це й не дозволено. Але пам’яткоохоронці – не прості цінителі духовності, яких тут не бракує щодня і здалеку. Ми люди меркантильні і про всяк випадок воліємо мати непересічні цінності зафіксованими. Принаймні на електронні носії. Бо зі старовиною ж усяко буває – учора ти ще милувався величним рукотворним дивом, а завтра тебе переконуватимуть, що тобі все те привиділось.
… По оглядинах новомосковського дива ми все ж поспілкувалися з «новоспеченим» керівником Новомосковська Сергієм Морозом. Година була пізня, але під мерією юрмилися люди біля недешевих авто: до нового градоначальника все тягнулися «ходоки» з віншуваннями.
Краєзнавці оповіли про почуте й побачене, поділилися тривогою щодо незавидної долі собору. Сергій Анатолійович бадьоро запевнив, що знає людей, «котрі заінтересовані зберегти козацьку святиню». Що грошей на оплату проекту реставрації вистачає. «Наші люди зможуть це зробити», – підкреслив, як нас переконували, «перспективний мер». За його словами, є й проекти реконструкції майдану перед собором, і спонсори.
Новообраний градоначальник назвав екологічний стан регіону «цілком сприятливим». Це, переконаний він, набагато виграшніше порівняно з «руїнами, якими пишається Європа».
Після спілкування з паном Морозом спало на думку й інше. У вже згадуваних на початку нотатках про «Троньківські читання» цитувався ректор Національного гірничого університету Г. Півняк. Геннадій Григорович тоді нас також запевнив, що добре знає наміри «інтелектуальної й ділової» обласної влади. Вона буцімто, серед іншого, передбачає й фінансування реконструкції Свято-Троїцького собору в Новомосковську.
Вертикаль влади «кузні кадрів» – Дніпропетровщини, – мов змовившись, заспокоювала київських візитерів: не дамо загинути архітектурному диву.
Мусимо вірити. Як інакше? Утім, досвід учить, що виборцям обіцянки їхніх обранців незайве – і навіть слід – контролювати. Робитиме це й НСКУ. Загибель унікального сакрального дерев’яного об’єкта була б непоправною, і краєзнавці б відчували власну вину за це незгірше правителів. Якщо не гостріше.
Одне гріє душу: сумнівна геростратова слава дніпропетровсько-новомосковським можновладцям навряд чи потрібна.
Власна інформація