2013 року виповнилося 260 років від дня народження Миколи Олександровича Львова — людини багатогранних талантів. За його проектом на замовлення графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана України, споруджено у 1795 — 1800 роках у Яготині Троїцький собор. Славився він далеко за межами цього міста. Вражала його 3-метрова висота. Побудований у формі ротонди, приваблював ззовні. Неймовірно чудово був оздоблений його інтер’єр. А дзвони з вежі-дзвіниці долинали навіть до сіл Сулимівки і Фарбованого за 15 — 20 кілометрів. Удостоївся собор потрапити навіть на сторінки творів Тараса Григоровича Шевченка великого цінителя краси, який неспроста мав звання академіка гравюри.
18 грудня 2013 року в м. Яготин, що на Київщині з нагоди ювілею М.О. Львова відбулася науково-практична конференція “Митець багатогранних талантів — творець Троїцького собору у Яготині».
Наталія БУЛАЄВСЬКА,
заступник голови ради Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. академіка П. Т. Тронька
Автор проекту церкви у Яготині Микола Олександрович Львов — людина надзвичайних обдарувань. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона зазначає, що він “письменник і громадський діяч», додаючи, що, перебуваючи на службі в Ізмайловському полку, займався живописом і архітектурою, за дорученням імператриці виготовив рисунок Володимирського ордена і плани кількох церков. А був він ще теоретиком архітектури, графіком, творцем садів і парків, мистецтвознавцем, фольклористом, дослідником старожитностей, археологом, драматургом і перекладачем, геологом, хіміком, інженером, механіком, винахідником, дипломатом…
Довгий перелік талантів Миколи Олександровича можна було б ще продовжувати. Бо хіба ж не про це говорить той факт, що пішов він із життя у дорозі, повертаючись із Кавказу, куди був посланий імператором Олександром І для обстеження цілющих джерел?
Але найбільшим його покликанням була архітектура. М.О.Львову відводиться навіть “особливе місце»в архітектурі російського класицизму.
Та перш за все, з’ясуємо, коли і де з’явився такий талант?
У словниках, матеріалах дослідників рік народження тривалий час називався 1751, а день — 4 березня або 4 травня за старим стилем. Але у вступній статті до збірника матеріалів науково-практичної конференції “Микола Львов: минуле і сучасність», яка відбулася у Санкт-Петербурзі 16-17 травня 2005 року, повідомлено, що у 2001 році в метричній книзі Миколаївської церкви с. Арпачово виявлений запис про народження Миколи Олександровича Львова». І був це — 1753 рік, а день — 4 травня за старим стилем. Місце народження село Нікольсько-Черенчиці Новоторзького повіту Тверської губернії (нині Тверська область Російської Федерації). Рід Львових належить до древніх. З XIV ст. Львови служили князям Тверським.
Предок Борис Пимонович Львов отримав помістя в Новоторзькому повіті поблизу Торжка за службу під час війни з Польщею і Туреччиною. Дід Петро Семенович залишив своїм синам Петру і Миколі маєток в Арпачово, а Олександру -Чєренчиці.
Далеко Торжок, Тверська область від Київської. Але, виявляється, вони здавна мають безпосередні контакти. Бо “ саме неподалік Торжка Іларій (в чернецтві Єфрем) — один з трьох братів, синів Гари Щасливого, угорського князя, побудував на початку XI ст. Новоторзький монастир, назвавши його Борисоглібським. І не випадково: всі троє братів-князів служили в дружині князя Бориса, Сина Володимира, великого князя Київського. Другий брат Анфір Угрин (у чернецтві Мойсей) став монахом Києво-Печерської лаври, і завдяки своїй добропорядності мощі його стали нетлінними і перебувають у Ближніх печерах. А Георгій Угрин вразив героїчним вчинком, пожертвувавши своїм життям, захищаючи князя Бориса. Як відомо з “Літопису Руського», убивці, послані Святополком Окаянним, щоб зняти з шиї Георгія золоту гривну, ще й відрубали йому голову.
Злочинне підступне вбивство відбулося на річці Альті, у районі між Переяславом і Борисполем. Єфрем після цієї трагічної події зумів розшукати лише голову брата Георгія і поїхав з нею на північ. Заснувавши там Новоторзький Борисоглібський монастир, спорудив на його території і муровану церкву, теж Бориса і Гліба, де був похований сам і мощі Георгія Угрина — його голова.
То які ж рідні нам ці місця, так тісно пов’язані зі святим страстотерпцем Борисом!
Там же на своїй малій батьківщині і Микола Олександрович Львов не проминув нагоди розробити проект собору на честь святих Бориса і Гліба та надбрамної церкви-дзвіниці у древньому монастирі їх імені. Саме до цієї церкви були покладені мощі Єфрема і Георгія Угрина.
Дороге нам ім’я Миколи Олександровича Львова насамперед тим, що, як пам’ять про себе, залишив ряд споруд і храмів в Україні. І, передусім, це — Троїцький собор у Яготині. А ще, як йдеться у “Краєзнавчих нарисах до словника зодчих Київщини» Олени Вікторівни Бреяк, виданих обласним Центром охорони і наукових досліджень пам’яток культурної спадщини управління культури Київської облдержадміністрації у 2010 р., “дослідники творчості архітекторів XVIII ст. висловлюють думку, що можливо, і Годегард, і Менелас будували садибу Розумовських за проектом М.О. Львова, відомим своїми чудовими палацовими комплексами».
Такої ж думки були і автори історичної довідки “Архітектурний комплекс кінця XVIII — початку XIX століття у м. Яготині» Спеціальної науково-виробничої майстерні Українського товариства охорони пам’яток історії та культури ще у 1982 році. А саме: “дослідники А.К.Андрєєв, М.Б.Будиліна, О.І.Брайцева, А.М.Варламова, Н.І.Нікуліна вважають ймовірним автором ансамблю М.О.Львова універсально обдаровану людину (архітектора, інженера, поета, вченого), у команді якого 18 років служив А. Менелас. У Менеласа після смерті Львова (у 1803 р.) залишились креслення архітектора. На користь авторства М.Львова — його вірність палладіанським традиціям і, у той же час, постійна і невтомна праця над створенням нових архітектурних форм».
М.О.Львову на Київщині належать також проекти павільйону в парку “Олександрія» у Білій Церкві. Надто важливим для нас є і той факт, що знаменита Миколаївська церква у Диканьці на Полтавщині, котра має стосунок до біографії Миколи Васильовича Гоголя, теж споруджена за проектом М.О.Львова. У цій церкві була чудотворна ікона святителя Миколая, яку називають Диканьською. Незадовго до народження сина мати Гоголя, Марія Іванівна, дала обітницю перед чудотворним образом: якщо буде у неї син, назвати його Миколою. За словами сестри Гоголя Ольги Василівни, брат її любив згадувати, чому його нарекли Миколою.
Поетично описав момент відвідання матір’ю Миколи Гоголя Миколаївської церкви Олесь Гончар: “Неподалік від славетних дубів біліє на узліссі плавними своїми формами Миколаївська церква, її побудували ще у 1794 році, і оскільки її виникнення було пов’язане з легендами про різноманітні дива, про те, що йде тут від землі якась сила, яка здатна зцілювати калік, виганяти хвороби, тож люди з усіх усюд тягнулися сюди в пошуках полегшення для тіла і душі. Стояла тут, перед цим, вирізаним з мореного дуба іконостасом, і молода білолиця жінка з Янівщини — мати Гоголя. Налякана смертю двох раніше народжених дітей, молода мати вимолювала тут долю для свого очікуваного сина, так що звідси, можна вважати, і починаються уже ті самі гоголівські краї, що надали йому образи і сили на велику творчість».
І саме Олесь Гончар один з перших подав голос за збереження соборів та ініціював створення Комісії з відтворення визначних пам’яток історії та культури при Президентові України.
У зв’язку з цим у 1995-1996 роках вийшло кілька Указів Президента України Л.Д.Кучми. А 12 червня 1996 р. був підписаний Указ і про створення Всеукраїнського Фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Згідно з Указами, Комісію з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України і Фонд доручалося очолити академіку Петру Тимофійовичу Троньку, який сильно бажав і опікувався до кінця життя, аби велична пам’ятка архітектора Миколи Олександровича Львова — Троїцька церква у Яготині була відтворена. Нині Фонд очолює Роланд Тарасович Франко — гідний нащадок геніального Івана Яковича Франка, його наймолодший онук. Голова Фонду Роланд Тарасович Франко, а також ініціативна виконавчий директор Валентина Михайлівна Іршенко не полишають турботи про цей важливий об’єкт. Лише за останні два роки вони перерахували на відтворення собору 115 тис. гривень. Сума немала як для громадської організації.
В історію України славно вписується ім’я Миколи Олександровича Львова і завдяки його українським друзям. І тут, у Яготині, та ще й у період підготовки до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка першим слід назвати поета і патріота Василя Васильовича Капніста(1768-1851), родом із с. Обухівки, нині Полтавської області. Адже один із двох його синів-декабристів — Олексій запросив Т.Г.Шевченка відвідати це чудове місто.
В.В.Капніст відомий як автор “Оды на рабство», яку написав, протестуючи проти Указу Катерини II від 3 травня 1783 року, котрим на Україні закріпачувалися селяни. Тому Микола Олександрович іноді називав свого друга Ваською Пугачовим. Дружба їхня зміцнилась і завдяки родинним зв’язкам: Олександра, сестра дружини Львова Марії, стала дружиною В.В.Капніста.
Серед найщиріших друзів Львова був письменник, перекладач, дипломат, академік Російської Академії наук, онук гетьмана Лівобережної України Данила Павловича Апостола Іван Матвійович Муравйов (1768-1851), котрий з 1801 року носив прізвище Муравйов-Апостол. Він же і батько декабристів Матвія, Сергія та Іполита. Сергій Муравйов-Апостол разом із Бестужевим-Рюміним очолював Васильківську управу і очолював повстання Чернігівського полку на Київщині. Був він, як відомо, серед тих п’ятьох керівників-декабристів, засуджених до найвищої міри покарання. А могила наймолодшого брата Іполита Муравйова-Апостола, якому було лишень 19 років, залишилася навічно на Київщині у с. Трилісах Фастівського району.
І Капніст, і Муравйов, видатні літератори того часу, входили до гуртка Гаврила Романовича Державіна, душею якого був Микола Львов. А Олена Георгіївна Мілюгіна до цього списку видатних українців, котрі в різні роки входили до львівсько-державінської співдружності, додає художників Дмитра Григоровича Левицького (1735, Київ — 1822, Петербург) та Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825), який жив і працював у Миргороді, а з 1788 р. поселився у Петербурзі, та композитора, педагога, хорового диригента Дмитра Степановича Бортнянського (1751, Глухів -1825, Петербург).
І зустрівся на творчому шляху М.О.Львова ще один знаменитий українець, який розпізнав його різнобічні обдарування, передусім архітектурні, і всіляко сприяв їх розвитку. Це був Олександр Андрійович Безбородько (березень 1747, Глухів — квітень 1799, Петербург) — видатний державний діяч, дипломат, теж людина виняткових здібностей. Він перший порекомендував М.О.Львова для проектування собору у Могилеві, доручив йому спорудження нового столичного поштамту. І не обійшлося без того, щоб він не заохочував талановитого друга працювати над проектом Троїцького собору в Яготині.
І у цей унікальний ряд щирих друзів та шанувальників яскравого таланту російського самородка Миколи Олександровича Львова вже у наш час став поет і науковець (кандидат технічних наук), раціоналізатор і винахідник Василь Олександрович Точковий. Це він виплекав і викликав до життя майже нездійсненну мрію — повернути рідному Яготину знищене у сумнозвісні 30-ті роки XX століття творіння видатного зодчого дивовижний храм, котрий уособлює красу і духовність.
Заслухавши наукові доповіді і повідомлення, присвячені 260-річчю від дня народження М. О. Львова, учасники науково-практичної конференції рекомендують у рік 200-річчя від Дня народження Т.Г. Шевченка: встановити пам’ятну дошку на соборі, зазначивши, що Троїцький храм, споруджений у 1795 — 1800 роках за проектом визначного російського архітектора М.О.Львова на замовлення графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана України, по-варварському був знищений у 1936 році. Відновлений впродовж 1994 — 2014 років; перейменувати площу Танкістів на Соборну і одну із Новоутворених вулиць у Яготині назвати на честь автора Троїцького Собору М. О. Львова; звернутися з проханнями до всіх небайдужих завершити відбудову Собору, змальованого Тарасом Шевченком, котра триває впродовж майже 20 років; звернутися до українських церков з ініціативою причислити імена Георгія Угрина і Єфрема Новоторзького до лику святих; враховуючи значення Яготина, пов’язаного з визначними особистостями, багатою історико-культурною спадщиною і наявністю музеїв світового значення, просити управління культури, національностей і релігій обласної державної адміністрації надіслати подання на ім’я Міністра культури, національностей і релігій України про формування Яготинського державного історико-культурного заповідника.
