Дорогі ветерани!
Від щирого серця вітаю вас із 66-ою річницею Великої Перемоги!
Кожний рік дається нам нелегко, але тішить, що звитягу 1945-го пам`ятають. І не лише наші з вами діти та внуки. Їм не доводиться пояснювати сенс цього дня в календарі. Вони точно знають, якою ціною далася нам та перемога. Тішить, що знають вони про це не за фільмами “про війнушку” – іноді брехливими і знущальними. Правду розповідали їм ми, сучасники буремних років і учасники кровопролитних змагань. Таке несила забути.
Хочу побажати вам, дорогі, ще довго топтати ряст на нашій дорогоцінній землі. Хай буде злагода, мир і любов в оселях. А рідні нехай не соромляться говорити вам щирі теплі слова поваги і любові. Адже ви їх заслужили.
Зі Святом Перемоги вас, дорогі мої!
З повагою – Петро ТРОНЬКО

Нещодавно Товариство «Чернігівське земляцтво» у місті Києві презентувало столичній громадськості унікальне видання – «Сіверські скрижалі» (Краєзнавчий портрет Чернігівщини). Видання, що готувалося протягом трьох років кропіткої краєзнавчої роботи чисельних дослідників рідного краю, вийшло за загальною редакцією незмінного патріота Чернігівщини голови Товариства Віктора ТКАЧЕНКА. Упорядкуванням та редагуванням зібраних матеріалів займався відомий поет, уродженець Сіверщини Леонід ГОРЛАЧ.
Суттєву фінансову підтримку у виданні книги надали відомі земляки-чернігівці Федір ШПИГ, Анатолій ТКАЧЕНКО, Андрій ПІНЧУК, родина ПРОЦЕНКІВ – В’ячеслав, Олег, Тарас та Юрій.
Книга присвячена історії виникнення і розвитку міст і сіл Чернігівської області. Вона розрахована на масового читача, студентів та учнів, учителів середніх шкіл, краєзнавців, організаторів туристичної діяльності.
У довіднику описано населені пункти 22 районів Чернігівщини, міст обласного підпорядкування – Чернігова, Прилук, Ніжина, дані вичерпні характеристики районам.
Видання широко ілюстровано картами, якісними кольоровими фото різних пам’яток історії та культури, архітектури, численних пам’ятників видатним уродженцям та жителям області, чарівних живописних куточків Сіверського краю.
З моменту виходу «Сіверські скрижалі» стали настільною книгою чернігівчан та вихідців з цього краю і вже нині вважаються раритетом у краєзнавчому середовищі.
На презентації книги, яка відбулась у приміщенні Товариства «Чернігівське земляцтво», з розповіддю про свою роботу над томом виступили автори та видавці. Їх палко вітали заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктор ТКАНКО та заступник голови Національної спілки краєзнавців України Григорій КЛЕПАК.
Працю чернігівських краєзнавців високо оцінив голова НСКУ академік НАН України, Герой України Петро ТРОНЬКО. Він передав теплі вітання творцям нової біографії Чернігівщини і закликав їх до подальшої дослідницької співпраці на ниві вітчизняної історії.
Сіверські скрижалі (Краєзнавчий портрет Чернігівщини) / Упоряд. Л.Горлач; Відп. ред. В.В.Ткаченко/ Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві – К.: Дім, сад, город, 2011. – 647 с.
Вл. інф.

Задовго до 66-ї річниці Великої Перемоги на адресу апарату НСКУ почали надходити поздоровні телеграми і листи. На сьогодні їх – уже понад сотня. Ми читали щирі слова від учених, керівників наукових та навчальних закладів і урядових структур, колег, але кожен розумів, що їхній головний адресат – Герой України, незмінний Голова НСКУ з 1990 року Петро Тимофійович Тронько.
У 1941-1943 рр. він перебував у Червоній Армії. Брав участь в обороні Києва, Харкова, у визволенні Донбасу. У жовтні 1943 року П. Тронька відкликали з діючої армії. Став він першим секретарем Київських обкому і міськкому ЛКСМУ. Був серед тих, хто в листопаді 1943-го в’їхав у зруйнований Київ. Як комсомольський ватажок взявся Петро Тимофійович за відбудову столиці. І зміг – дівчата помогли. Якось сказав, що – якби мав таку можливість – звів би юнкам на відновленому з руїн Хрещатику пам’ятник із чистого золота.
А згодом став чесним істориком-літописцем боротьби народів СРСР із фашизмом. Уособлював краєзнавчу пошукову роботу, якою б специфічною вона не була за радянської доби. Таким і залишається в пам’яті сучасників. Бо завше має однодумців, як він небайдужих до правдивої історії, котру вони й творили.
… Ми обступили полковника Тронька, і таке мирне оточення йому явно подобалося. Охоплював достоту чудесний щем. Усвідомлювалося: аби не відвага й незмірна любов до волі таких, як наш бойовий шеф, навряд чи ми б стояли в цьому місці в цей час. Лоскотало в горлі і очі зволожувалися… Краєзнавча рать полководця НСКУ залюбки була зі своїм командиром і в ці світлі хвилини.
… А затим Петро Тимофійович відбув до Кабміну.
Зустріч із ветеранами вів Заступник Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України Ю. Авксентьєв. Юрій Анатолійович знаходив для кожного гостя найточніші слова, і були вони дійсно щирими. Колишніх працівників уряду від імені Прем’єра вітав Віце-прем’єр-міністр України Віктор Тихонов. Ще б пак: П. Тронько 17 років – це ще один феномен його життя! – пропрацював заступником голови Ради Міністрів України, і багато хто завдячує його допомозі. Був сьогодні на Грушевського, 12/2 і В. Устименко. Василь Євдокимович – лауреат премії НСКУ імені Дм. Яворницького 2009-го року, і Петрові Тимофійовичу було приємно поспілкуватися з колегою. І говорили не лише про давні дні біди.
Любо, що дякувати істинним українцям ми ще встигаємо при житті.
Ігор Куценко

Держкомтелерадіо провело прес-конференцію «Нові проекти державних телекомпаній, присвячені 25-м роковинам чорнобильської трагедії». Із пресою напередодні гіркого ювілею прийшли поспілкуватися Голова Комітету Юрій Плаксюк, генеральний директор Київської регіональної ТРК Олександр Савенко, режисер, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, автор фільмів «Чорнобиль: два кольори часу», «Чорнобильський час» та нового проекту «Чорнобильський час триває» Леонід Мужук (ТК «Культура»), журналіст-чорнобилець Сергій Комісаров та автор теленарису «Люди і долі» Галина Устенко-Гайдай (обидва – від КРТРК).
Юрій ПЛАКСЮК емоційно пригадав події чвертьстолітньої давності, акцентувавши, передовсім, на тотальній засекреченості їх для ЗМІ. Затим показали ролик із кадрами, які для більшості присутніх журналістів – а їх нині представляє, як не крути, переважно молодь – напевне були одкровенням.
Прес-реліз інформував, що у висвітленні чорнобильської тематики беруть участь усі державні ТРК України. Було подано стислий переказ рубрик та програм, автори яких розповідають про соціальний захист чорнобильців, медичну підтримку інвалідів-чорнобильців, аналізують уроки Чорнобиля. Названо й окремі програми, які вийдуть до Дня пам’яті. У програмах беруть участь – і робитимуть це в майбутньому – самі ліквідатори, переселенці із зони, представники громадськості, медики, фахівці МНС.
На КРТРК 23 квітня Галина УСТЕНКО-ГАЙДАЙ представить власний теленарис, присвячений вертолітникам-ліквідаторам. Ці 27 мужніх чоловіків, за її словами, фактично й створили карту зон радіаційного забруднення, з яких було виселено людей. «А 1992-го держава їм заборонила літати, нарахувавши компенсацію… 5 гривень на рік!», – журналістка ледве стримувала емоції, розповідаючи про гіркі епізоди своєї праці. Не всі з її героїв-ліквідаторів дожили до сьогодні, а їхні гвинтокрили давним-давно покояться в чорнобильських могильниках: «Люди пережили метал!». Пані Галина зізналася, що багато матеріалу залишилося поза межами стрічки, а вона «всім тим живе щодня»…
Її колега по КРТРК Сергій КОМІСАРОВ розповів, як випускав газету про атомників, а затим – ліквідаторів і якою потрібною вона там була. Писали про рядових – яких згодом назвуть героями; про давніші будні, пов’язані з «відлунням Чорнобиля». Він зізнався, що чорнобильські технології порятунку людей і території недавно «даром віддали» приїжджим японцям, аби ті не дозволили гинути людям і ширитися новій ядерній біді далі світом.
Леонід МУЖУК поділився окремими епізодами, пов’язаними зі зйомками своїх стрічок. А від виходу до річниці Чорнобиля нового фільму відхрестився. На його переконання, все ще є чимало нюансів, які не дозволяють благословити нову роботу в світ: «Чорнобильський час не повинен тривати, він має зупинитися». Пан Леонід зазначив, що дотепер «ніхто не має повного уявлення, що слід робити»: замість зведення нового саркофагу пропонують технологічно пришвидшити розпад залишкових радіоактивних речовин. «Не хочу лякати новим фільмом. Потрібна чітка позиція вчених, як чинити далі», – додав автор. Він озвучив і маловідомі факти минулого. Так, фільм «Чорнобиль: два кольори часу» міг бути знищений, оскільки документалісти зафіксували в ньому чимало такого, що швидко притягло гриф «Цілком таємно». Зокрема, і солдатів у зоні не повинно було бути (а вони є в кадрі), і в костюмах «не таких» мали працювати рятувальники, і рівень радіації заборонено було подавати… «А ми не послухалися, і фільм зберігся!».
Олександр САВЕНКО анонсував проведення на їхньому каналі 26-го квітня 12-годинного телемарафону пам’яті. При цьому зазначив, що заклику надсилати кошти не буде: «Раніше були фонди, збиралися серйозні гроші, а тепер… Ми просто чесно розповідатимемо про людей». Крім телемарафону, в ефірі Київської КРДТРК у прямому ефірі програми «Київський форум» відбудеться соціальне «не-ток-шоу» про Чорнобиль і його наслідки для громадян України.
Наприкінці зустрічі пан ПЛАКСЮК припустив, що про річницю Чорнобиля напевно згадають й недержавні студії країни. На них працюють журналісти, котрі теж тоді були там. «Не скажу, що цього дня покажуть 1+1, Інтер, ICTV чи СТБ, – зазначив Голова Держкомтелерадіо. – Їм поставлено завдання давати в ефір більше оптимізму, любові, рекомендовано жити майбутнім…». Він зазначив, що 26 квітня, за ініціативою Держкомтелерадіо, у фойє Національної радіокомпанії буде встановлено пам’ятний знак на честь журналістів-чорнобильців.
А Сергій Комісаров нагадав усім слова університетського «батька» кількох поколінь журналістів Дмитра Прилюка. Той закликав пам’ятати, що журналістика – “храм, в який не можна ходити брудними ногами». Учив говорити правду, якою б гіркою і болючою вона не була.
Присутні сьогодні в Національному прес-центрі телебачення і радіомовлення – із тих, хто так чинив і чинить.
Власна інформація

Національна спілка краєзнавців України висунула на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки працю професора, завідувача кафедрою журналістики Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, доктора філософських наук Віктора Олексійовича Жадька «Черкащина. Універсальна енциклопедія».
Автор-упорядник підготував це видання внаслідок десятилітнього збирання матеріалів про край Хмельницького і Шевченка на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу. Енциклопедія дає цілісний образ Черкащини в подіях, інституціях, установах, поняттях тощо й охоплює період від XV до початку XXI століття.
В. Жадько представляє рідний край через його села й міста, річки та історичні пам’ятки, козаків та гайдамаків, героїв-земляків Другої світової війни, відомих особистостей. Досі чимало впорядкованого ним матеріалу не друкувалося, і це робить видання унікальним.
У роботі подано 3525 статей (крім історії кожного села та міста) і 3500 світлин про кожний населений пункт; 187 малюнків (із них – 50 авторства Т. Шевченка). Серед 124 кольорових тематичних вкладок – «Богдан Хмельницький», «Портретна Шевченкіана», «Ватажки», «Козаки», «Природа кожного району» тощо.
Цитовані джерела вказано після кожної статті та в кінці видання. Видання розраховано на фахівців та широке коло читачів.
Висунення на здобуття Державної премії роботи В. Жадька підтримали академік НАН України Іван Дзюба, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Власна інформація

1 квітня у Кабінеті Міністрів України відбулось відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої життю та діяльності відомого державного, наукового та громадського діяча, Голови Національної спілки краєзнавців України, завідуючого відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька.
Виставку відкрив Заступник Міністра Кабінету Міністрів України Юрій Авксентьєв. Він зокрема відзначив: «Петро Тимофійович – людина унікальна. Він понад 17 років працював на посаді заступника Голови Ради Міністрів Української РСР. Це, якщо так можна висловитися, – рекорд. Адже за всю історію українських урядів, починаючи від 1917 року, на цій посаді так довго не перебував ніхто, крім Тронька.»
На відкритті виставки з теплим словом виступила колишній заступник Голови Ради міністрів УРСР Марія Орлик, котра поділилася особистими спогадами про урядову та громадську діяльність Петра Тронька.
П.Т.Тронько подякував всім присутнім та побажав плідної праці на благо України.
Присутні відповідальні працівники Кабінету Міністрів України з великим інтересом ознайомилися з матеріалами виставки.
Фоторепортаж з виставки Олега Гончара.

25 лютого 2011 р. українська громадськість відзначила 140-річчя від дня народження видатної діячки національної культури Лесі Українки. В цей день на малій батьківщині поетеси в Новоград-Волинському, колишньому Звягелі, Житомирської області пройшла Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція «Слово твоє невмируще в віках…».
В її організації і проведенні активну участь брали Житомирський обласний краєзнавчий музей, Національна спілка краєзнавців України, Житомирська обласна організація НСКУ, Житомирська облдержадміністрація, Новоград-Волинська міська рада, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Л.Українки.
Для участі в урочистостях була відряджена делегація Національної спілки краєзнавців України у складі Г.О.Клепака, заступника голови, заслуженого працівника культури України; Р.В.Маньковської, відповідального секретаря НСКУ, кандидата історичних наук та Р.Т. Франка, члена правління НСКУ, кандидата технічних наук, онука І.Я.Франка.
На пленарному засіданні, яке відкрив голова Новоград-Волинської міської ради В.І.Загривий, прозвучали вітання від голови Верховної Ради України, народного депутата України, Героя України В.Литвина, голови Національної спілки краєзнавців України, Героя України, академіка НАН України П.Т.Тронька, австрійсько-української громади у Відні. З науковими доповідями виступили вчені та дослідники з Києва, Житомира. Хмельницького, Львова тощо, в яких висвітлювалися нові аспекти життєпису та творчості Лесі Українки, її вагомий внесок в розвиток української культури та почесне місце в світовій спадщині.

Свято Маланки напередодні старого Нового року краєзнавцям, що на Грушевського, 4, не дали забути не лише колеги з розміщених у цій будівлі академічних інститутів. Із колядками та віншуваннями до нас завітали й молоді хранителі народних звичаїв із Тернопільщини.
Повноформатний вертеп – із «козою», «журавлем», «биком», «гуцулом», «циганом», «попом» із «паном» та «жандармом», міхоношею і навіть «смертю» й «чортом» – заспівав «Щедрий вечiр, добрий вечiр, людям на здоров’я!». Галасливі колядники на чолі з Маланкою (парубком у вбранні дiвчини) нагадали походження свята на честь римлянки Меланії (Маланки). А потім вправно розіграли театралізовану виставу, де кожен із присутніх постарався на повну силу. Ми зачудовано милувалися забутими з дитинства «магічними» діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками, погодившись, що інтермедії галичан виявилися дотепними й оригінальними.

Голова НСКУ Петро ТРОНЬКО зізнався, що аж помолодшав років на п’ять, слухаючи щедрувальників і спостерігаючи за їхніми достоту артистичними номерами. Після останньої віншувальної пісні головний краєзнавець країни на правах господаря від усього апарату Спілки щиро подякував молодим людям за принесену в ці стіни радість. Петро Тимофійович, побажавши колядникам здоров’я й достатку, попрохав їх не полишати їхньої благородної справи. Він нагадав, що найціннішим надбанням є міцна пам’ять про минувшину. І зізнався, що й сам у молодості полюбляв ходити з вертепами. «Розповідайте про наші звичаї й обряди, бо це робить людей кращими», – напучував академік молодь. Не забув і про дарунки.
Наприкінці гості попрохали дозволу сфотографуватися з Героєм України на згадку, на що Петро Тронько охоче погодився.
Ми запросили колядників завітати до нас і наступного року, бо вони дійсно сподобалися. Як з’ясувалося у розмові з «чортеням» (речницею Тернопільського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода просвіта» Марією ШАПЛАЙ), хлопці й дівчата з різних вишів Тернополя уже 5 років поспіль радують інших своєю творчістю. Вони наполегливо, своїм коштом подорожують Україною. «Земляків танцями й співами особливо не здивуєш, у нас давні звичаї відомі з дитинства, – зізналася Марічка. – Одного разу об’єднавшись, вирішили розповідати про українські звичаї передовсім там, де про них знають менше, – на півночі, сході й півдні країни. «Ми ідемо з колядою» – з такою програмою молодопросвітяни возять свій вертеп і мають традиційно теплі прийоми.
Вертеп радо приймають передовсім школярі, але й дорослі – судячи з реакції – відкривають у побаченому багато нового. Секрет простий – виграшно продумана драматургія незмінного автора «Вертепу» В. О. РОСОЛОВСЬКОГО та його молодої помічниці О. САВЧУК. Видумувати нічого не доводиться – родичі й старші знайомі акторів діляться здавна відомими їм колядками, щедрівками та іншим обрядовими піснями й танцями.
Щедрувальники були готові розповідати про свої добрі справи ще і ще, але міхоноша вже зазирав до наступних дверей. «Можна щедрувати?» – покотилося лункими коридорами.
Зі Щедрим вечором та старим Новим роком!
Свята тривають.
Власна інформація

Парламентські слухання під такою назвою відбулися 8 грудня 2010 року. Їхні учасники, за образним висловом голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Володимира ЯВОРІВСЬКОГО, дослідили «українське дерево над планетою Земля».
Як і передбачалося, слухання не звелися винятково до озвучення життєписів виключно етнічних українців. Ініціатор парламентського обговорення цієї теми Петро ЮЩЕНКО передовсім апелював до «матеріалізованої» його особистими зусиллями галереї з понад трьох тисяч портретів, розміщених в Українському домі. На ній представлено зображення тих, хто, на думку її куратора, «докорінно змінив світову цивілізацію». А це й учені, і космонавти, і міністри, і навіть королі. Насправді ж ухвалені парламентом ще в липні ц.р. слухання передбачили набагато ширше тлумачення поняття «Українці в світі» – як культурологічно-просвітницького проекту.
Заступник Міністра закордонних справ Руслан ДЕМЧЕНКО виголосив доповідь, зупинившись, передовсім, на міжнародному співробітництві України у сферах культури, освіти, діяльності культурно-інформаційних центрів у складі закордонних дипломатичних установ України; вшануванні пам’яті видатних діячів історії та культури України.
Помітний інтерес серед присутніх викликала інформація про задоволення освітніх потреб українців за кордоном; догляд за місцями поховань визначних українців; повернення культурних цінностей; забезпечення захисту прав та інтересів українців за кордоном; співробітництво у сферах спорту, фізкультури та молодіжного руху; інформаційного забезпечення закордонного українства.
Обговорення виявило різне розуміння заявленої теми. Хтось наполягав на виключній ролі в значущості здобутків саме української діаспори, а декому слухання видалися винятково «самопіаром» їхнього ініціатора П. Ющенка.
Одначе переважна більшість виступаючих, розповідаючи про славетних українців у сферах, які вони представляли, наголошувала на непересічному внеску українців у світову культуру, науку, економіку, політику тощо.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана МАНЬКОВСЬКА, зокрема, нагадала, що триста років тому ми вже мали одну з найкращих у світі конституцію Пилипа Орлика, Софія Київська була духовною столицею Європи, а донька князя Ярослава Мудрого Анна вчила грамоті французького короля. Спілка краєзнавців підняла із забуття імена піонера світового ракетобудування полтавчанина Олександра Засядька, всесвітньо відомого мистецтвознавця і художника, вихідця з Київщини Степана Яремича та багатьох інших. «Українці в світі» мають стати національним проектом, подібним до ініційованого головою НСКУ Петром ТРОНЬКОМ багатотомного унікального видання «Історія міст і сіл України». Ми повинні взяти під опіку держави і громадськості незліченні місця на землі, де знайшли свій останній притулок славні вихідці з України. І Національна спілка краєзнавців України готова до такої роботи.
На слуханнях було підкреслено й очікуване зростання ролі національно-патріотичного виховання молоді та вироблення нових механізмів його здійснення. Проект «Українці в світі» сприятиме встановленню історичної правди, збереженню й поціновуванню духовної спадщини українського народу та вихідців з України.
Учасники слухань ухвалили рекомендації для Кабінету Міністрів України та профільних міністерств і відомств «з метою зростання історичної свідомості громадян України, формування іміджу України як висококультурної держави». Серед іншого, передбачено розроблення Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України та Державну програму пошуку та повернення архівів видатних особистостей.
Власна інформація

Новомосковська влада і геростратова слава… Мова не про «верхівку» влади наших північних сусідів. Вельмож, котрі, мов зладившись, приміряють вогненні лаври грецького пастуха, не бракує й в Україні. Бездіяльністю, за спустошливістю тотожною саботажу, “наші” прискорюють загибель шедевру українського бароко – Свято-Троїцького собору XVIII століття в дніпропетровському Новомосковську. Підпалювати його, слава Богу, нікому в голову не приходить – а от вперто спостерігати, коли ж саме дев’ятикупольне диво завалиться, власті налаштовані історично.

Новомосковськ здавна випускає труби, залізобетон і меблі, просмолює шпали, шиє одяг та займається іншими типовими для райцентру справами. Але багатьом його назва асоціюється передовсім зі Свято-Троїцьким собором і з його загорьованою фортуною. Зведений ще за гроші запорожців, із часу свого освячення – 13 травня 1778 року – він не раз був на межі знищення. Однак уникав цієї долі.
Закладене під храм місце було освячено буквально за кілька днів до знищення Запорозької Січі. Для його будівництва козаки розібрали чинну стару церкву. Може, був якийсь знак, пересторога не зводити собор? Бо як інакше, крім містики, можна пояснити його майже людські митарства?
… Ми писали про «Троньківські читання», присвячені дослідженню життя й діяльності громадського й державного діяча, незмінного Голови НСКУ Петра Тимофійовича ТРОНЬКА. Герой України був категорично проти організації читань на свою пошану. Погодився за єдиної умови – наказав «загачити» 30 кілометрів за Дніпропетровськ і вклонитися новомосковському Собору. І з’ясувати, куди ділися виділені на його ремонт немалі гроші.
Храм цей так трагічно для своєї творчої біографії оспівав у «Соборі» О. Гончар. Олесь Терентійович після написання 1964 року «Тронки» дістав за неї Ленінську премію. Це гарантувало йому подальше тріумфальне життя, якби… через 4 роки він не написав роман «Собор». Із успішного 50-літнього «мазунчика долі» Гончар враз став ізгоєм. Влада не пробачила орденоносцеві, як сказали б нині, «наїзду» на її ідеологічні підвалини, і для Олеся Гончара почалася, за його ж словами, «голгофа». Арештувати не арештували – врятувало «розкручене» ім’я, – але сам роман на 20 років ліг на полицю. Незвичну для більшості сучасників заглибленість «владного» письменника в буденне, непарадне життя з усіма його «незручними» кутами критики назвали недоречною і навіть шкідливою, чужою й нерадянською.. «Під шумок» влада тоді намагалася стерти з лиця землі й сам собор.
Перебудова в СРСР дала «Собору» нове життя, але його головний герой – храм – від того ніяк не виграв.
… Делегація НСКУ прибула до Новомосковська «не зовсім» вдало. Замість оглядин собору та робочої зустрічі з представниками влади нам «дісталася» лише лекція та екскурсія. На сесії міськради саме того дня переобирався депутатський корпус, із «учорашніми» депутатами тож спілкуватися не було сенсу. Як, власне, і з новим міським очільником.
Не «пощастило» і з церковним керівництвом. Раптово захворів настоятель собору протоієрей Володимир Цешковський. Спілкувалися з протоієреєм Романом.
Він нагадав історію собору. Дику логіку мали ті, хто вже сто років по зведенні храму намагався його розібрати! «Модернізатори» пробували звести замість козацької дерев’яної святині камінну церкву. Але люд відстояв унікум – усі знали, що їхній Собор такий один у світі, зведений без жодного цвяшка і дійсно велетенський. Дмитро Яворницький (іменем цього історика, археолога й етнографа, до слова, названа краєзнавча премія, яку НСКУ вручає достойникам щороку) зміг «потрусити» меценатів, і зогнилий дерев’яний фундамент замінили цеглою.
«Спроба номер 2» була вдалішою – згодом собор таки розібрали. Відновлював його земляк первісного майстра, Якима Погребняка теж самоук О. Пахучий. На щастя, будівлі він не зашкодив.
На початку 30-х років люди храм врятували і від намагань войовничих атеїстів влаштувати в ньому спортзал і склад.
Дарувала доля Собору довше життя і в роки Великої Вітчизняної: син полку Т. Морозов проробив у дерев’яній підлозі лаз – шукав підземний хід, – а виявив зо три десятки протитанкових мін. Знешкодили.
Про четверту спробу внести храм до «анналів» уже йшлося вище.
Отець Роман підкреслив, що лише протестами вірян тоді, у середині 60-х, храм було не тільки врятовано від навмисного руйнування, але й розпочато реставрацію. Вона, за словами священика, триває й нині, однак явних ознак ми не виявили. На кошти прихожан проведено оцінку плачевного стану будівлі, але брак справжнього фінансування не рятує собору.
«Храм ще простоїть років 5-7» – втішав себе й нас священнослужитель. Це більш-менш вірогідно, якщо собор зміцнять принаймні іззовні. Реально ж міська влада (тепер уже – колишня) була не в стані «витягти» фінансування навіть таких робіт. «Старий» мер із настоятелем храму попрохали людей допомогти у порятунку пам’ятки. Зібраних кількасот тисяч гривень все одно недосить. «Розраховуємо на внесення нашого собору до переліку туристичних пам’яток до Євро-2012, – ділиться мріями отець Роман. – Тоді спонсори збагнуть, що сусідня з собором туристична зона не може бути впорядкована без впорядкування самого храму».
Зібраних парафіянами грошей бракує навіть на оплату проекту реставрації. Цього року лише змогли пофарбувати дзвіницю собору. До 2009-го Мінгрегіонбуд ще перераховував кошти напряму до міськвиконкому, а відтоді – нуль гривень нуль копійок. Вартість же самих реставраційних робіт оцінена від 27 до 40 мільйонів гривень. Пожертвуваннями мирян таку суму, звісно ж, зібрати несила.
Між тим весь час триває «війна компроматів»: набагато простіше замість дій «поливати» один одного звинуваченнями в непатріотизмі. Місцеві депутати закликали один одного заборонити будь-яке будівництво в охоронних зоні собору, а тим часом мовчки спостерігали за її порушенням бізнесменами. Такою ж теоретичною стала й заборона в’їзду транспорту до соборної площі. Виконком же зауважував самим церковнослужителям на недопустимість земельних робіт в тій-таки охоронній зону храму, хоча вони запосілися зробити боговгодну справу – побудувати недільну школу.
… Обдивилися й ми козацьку дивовижу. Північні вежі дійсно сильно нахилені досередини, буцімто ледь не на 20%. Куди тій Пізанській вежі! Грибком вражені дерев’яні лаги, ендови між куполами. Стіни козацької святині від деформації – ми мовби фізично це відчули – аж бринять. Скільки вони ще витримають – невідомо. Та й поточена шашелем дзвіниця – дарма що свіжо фарбована – потребує виключно капітального ремонту.
Оглянувши собор іззовні, ми увійшли досередини. Зробили фото, хоча це й не дозволено. Але пам’яткоохоронці – не прості цінителі духовності, яких тут не бракує щодня і здалеку. Ми люди меркантильні і про всяк випадок воліємо мати непересічні цінності зафіксованими. Принаймні на електронні носії. Бо зі старовиною ж усяко буває – учора ти ще милувався величним рукотворним дивом, а завтра тебе переконуватимуть, що тобі все те привиділось.
… По оглядинах новомосковського дива ми все ж поспілкувалися з «новоспеченим» керівником Новомосковська Сергієм Морозом. Година була пізня, але під мерією юрмилися люди біля недешевих авто: до нового градоначальника все тягнулися «ходоки» з віншуваннями.
Краєзнавці оповіли про почуте й побачене, поділилися тривогою щодо незавидної долі собору. Сергій Анатолійович бадьоро запевнив, що знає людей, «котрі заінтересовані зберегти козацьку святиню». Що грошей на оплату проекту реставрації вистачає. «Наші люди зможуть це зробити», – підкреслив, як нас переконували, «перспективний мер». За його словами, є й проекти реконструкції майдану перед собором, і спонсори.
Новообраний градоначальник назвав екологічний стан регіону «цілком сприятливим». Це, переконаний він, набагато виграшніше порівняно з «руїнами, якими пишається Європа».
Після спілкування з паном Морозом спало на думку й інше. У вже згадуваних на початку нотатках про «Троньківські читання» цитувався ректор Національного гірничого університету Г. Півняк. Геннадій Григорович тоді нас також запевнив, що добре знає наміри «інтелектуальної й ділової» обласної влади. Вона буцімто, серед іншого, передбачає й фінансування реконструкції Свято-Троїцького собору в Новомосковську.
Вертикаль влади «кузні кадрів» – Дніпропетровщини, – мов змовившись, заспокоювала київських візитерів: не дамо загинути архітектурному диву.
Мусимо вірити. Як інакше? Утім, досвід учить, що виборцям обіцянки їхніх обранців незайве – і навіть слід – контролювати. Робитиме це й НСКУ. Загибель унікального сакрального дерев’яного об’єкта була б непоправною, і краєзнавці б відчували власну вину за це незгірше правителів. Якщо не гостріше.
Одне гріє душу: сумнівна геростратова слава дніпропетровсько-новомосковським можновладцям навряд чи потрібна.
Власна інформація