ЗВІТ Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України за 2012 рік

1.Організаційна діяльність

1.1.Завершена робота щодо організації осередку спілки краєзнавців у Кодимі.

2.1.Досягнута домовленість з Кодимським історико-краєзнавчим музеєм про проведення конкурсу школярів з краєзнавчої тематики.

3.1.Досягнута угода з Кодимським, Кілійським, Миколаївським районами про співпрацю з історичного краєзнавства.

2.Науково-дослідна робота

2.1.Розпочата робота з підготовки краєзнавчих матеріалів до збірки, присвяченої 70-літтю Т.І.Максим’юка.

2.2.Завершено збір архівних матеріалів до альбому «Народний стінопис українців Одещини»

3.2. Проведені польові дослідження мікрорайонів «Молдованка», «Пересип», «Слобідка» м.Одеси з метою виявлення елементів традиційної культури українців.

3.Просвітницька діяльність

3.1. Спільно з історико-краєзнавчими музеями Кодими, Кілії, адміністрацією Миколаївського району проведена зустріч з шкільною молоддю старших класів за темою «Роль історії і культури українців Одещини в сучасних умовах»

3.2. Проведена презентація науково-популярного видання Куликова О., Куликової А., Куликової М. «Любашівський район».

3.3.Проведена презентація ( в Одесі і Галаці – Румунія) альбому Кушніра В.Г. «Нижньодунайський рушник».

3.4.Зустріч студентів і викладачів – членів спілки – з дітьми-сиротами А-Іванівської школи-інтернат з лекцією і демонстрацією традиційних обрядів українців.

3.5. Участь у Круглому столі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного«Історія малих міст України»з презентацією історії і культури м.Кодими.

4.Видавнича справа

4.1.Виданя фотоальбому «Катаржино».-Одеса, 2012.

4.2.Видання науково-популярного видання Куликова О., Куликової А., Куликової М. «Любашівський район».- Одеса, 2012.

4.3. Kushnir V.G.Stergarul din regiunea dunarii de jos. Editura muzeului de istirie Galati.- Galati, 2012.-141 p.

4.4.Савченко В.А. Неофициальная Одесса епохи НЭПА.- Москва, 2012.

4.5. Локальна і регіональна специфіка традиційної культури. –Одеса, 2012.

 

Голова правління                                                          Кушнір В.Г.

В ХНУ засновано премію імені П.Т. Тронька

ЗАТВЕРДЖУЮ

Ректор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна,

академік НАН України, проф. В.С. Бакіров 21 грудня 2012 р.

ПОЛОЖЕННЯ

         про заснування премії на честь видатного науковця, Героя України, громадського і державного діяча, голови Національної спілки краєзнавців, першого голови Наглядової ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, академіка Тронька Петра Тимофійовича (1915-2011 рр.) ректоратом Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за кращу доповідь, присвячену біографіям видатних особистостей, які є уродженцями Слобідського краю, або тих, що зробили значний внесок у його розвиток:

 

  1. Заснувати премію імені академіка П. Т. Тронька за кращу доповідь на традиційних Краєзнавчих конференціях молодих учених, які з 1983 року проводяться на історичному факультеті ХНУ імені В. Н. Каразіна;
  2.  Кандидатуру висуває оргкомітет конференції спільно з керівництвом секцій;
  3. Диплом номінанта підписує ректор університету;

4. Премія у розмірі 500 гривень виплачується Центром краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за рахунок власних коштів.

Музей забутого етносу

Самбірський історико-етнографічний музей «Бойківщина» нині належить до числа найстаріших музейних закладів такого типу в Україні. Адже цього року виповнюється 85 років з часу його заснування групою місцевих інтелігентів-українців.

– Хто ж були ці люди, які з таким ентузіазмом і жертовністю взялися за організацію Товариства «Бойківщина» і музею у Самборі? – розповідає Роксоляна Данчин, відома краєзнавиця та незмінний його директор з часу відродження музею в 1991 році, – Це насамперед: Іван Филипчак – педагог, письменник і музеєзнавець, Володимир Гуркевич – адвокат і громадський діяч, Володимир Кобільник – лікар, етнограф, археолог і публіцист, Антін Княжинський – педагог, музеєзнавець і письменник, Михайло Скорик – педагог, публіцист і науковець, і Володимир Кордуба – інженер, картограф, культурно-громадський діяч. А особливо хочу відзначити колишнього громадського діяча Cамбірщини, що у 20-30-х роках вимушено перебував на Закарпатті (тоді Чехословаччина), адвоката Данила Стахуру, котрийй тоді відступив для експозиції музейних збірок увесь перший поверх свого власного будинку, що знаходився в Самборі.

Загалом же, на думку пані Роксоляни, й до сьогодні в інформаційному полі України такий найчисельніший карпатський субетнос як бойки є найменш присутнім. Між тим походження етноніму «бойко» й досі залишається однією з найбільших загадок української етимології. Виводили його й від російського слова «бойкий», і діалектної частки «бойє», й від форми звертання до Бога «богойку», й від волоського слова «боєм», що означає віл. А найбільш екзотичною є гіпотеза про походження бойків від кельтського племені боїв, які в VІ ст. опанували територію сучасних Австрії, Чехії та Словаччини. Проте, як би там не було, за підрахунками української діаспори в Північній Америці, перед ІІ світовою війною на території

тодішньої Польщі мешкало близько 1 мільйона бойків. А серед дослідників Карпат бойки мають репутацію «найчистішої» щодо українських рис групи, адже вони не мають ні помітних румунських впливів, як гуцули, ані польських та словацьких, як лемки. Поміж найславетніших бойків першим традиційно називають Івана Франка, уродженця с. Нагуєвичі на Дрогобиччині. Бойківську частку мав і Тарас Шевченко, корені матері котрого – Катерини – сягали Сколівщини. Видатний астроном і медик доби Відродження, ректор Болонського університету Юрій Дрогобич також походив з Бойківщини. Варто згадати й легендарного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного й о. Августина Волошина, президента Карпатської України. А найбагатшим українцем у світі до останнього часу називали громадянина Канади, нині покійного Петра Яцика, народженого в селищі Верхнє Синьовидне на Сколівщині. Проте впродовж всієї історії бойки ніколи не заперечували свого кровного зв’язку зі співвітчизниками на схід від Львова і Перемишля. До ХХ ст. вони ідентифікували себе як русини, а згодом – як українці.

Переломним же етапом у справі досліджень і популяризації своєрідності буття бойків було створення вже згадуваного суспільно-культурного товариства, а згодом і музею у Самборі. Починаючи від 1931 року з ініціативи й за кошти української інтелігенції виходить часопис “Літопис Бойківщини”. В місцеві села вирушають наукові експедиції, які вивчають матеріальну й духовну культуру бойківчан. Поступово поповнювавсяся експонатами й музей. Незабутнім, приміром, був випадок, коли старий газда з-за Турки привіз дерев’яну соху й раваші в дарунок музеєві. А незабаром священик і етнограф Юрій Кміт укладає й Словник бойківської говірки.

На жаль, у зв’язку з повоєнними репресіями на теренах Західної України, які зачепили й сподвижників ″Бойківщини″, доля музею була вирішена в 1954 році жорстоким наказом Міністерства культури УРСР щодо його ліквідації. А багатюща колекція була розпорошена по різним музейним

закладам. Багато раритетів осіли в українських музеях, а деякі речі так і залишилися за кордоном: стародруки – у Санкт-Петербурзі, історичні літописи – у Німеччині. Відродження ж музею співпало з відновленням Незалежної Української держави. Він знов розпочав свою діяльність у 1991 році як філія Львівського Національного музею в колишньому будинку парафіяльної школи, збудованої мешканцями міста ще у 1679 році на старожитніх фундаментах ХVІ ст. Організаційні ж трансформації завершилися в 2001 році, коли музей “Бойківщина” перейшов у підпорядкування управління культури облдержадміністрації як самостійний музей із власним балансом.

Сьогодні тут функціонують три постійно діючі експозиції, серед яких найбільшу увагу привертає виставка «Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківської ноші», в якій представлені дерев’яні предмети бойківського хатнього побуту, жіночий і чоловічий бойківський одяг, зразки вишивок Турківщини, куточок бойківської хати (бамбетель, колиска, скриня, стіл, обрус вишиваний, рушники, свічник), предмети ткацтва (терлиці, осікачки, куделі, веретена, прядки, кросна, ткацькі верстати).

Нині музейне життя налагоджується. На сьогодні, загальна кількість фондових збережень, котрі завдяки самовідданості музейних працівників і безкорисливості пересічних самбірчан вдалося зібрати буквально по крупицям, становить понад 22000 одиниць.

 

Ігор Галущак

Самбір-Львів

Грані таланту і трагізм долі Василя Базилевича

НАУКОВО-КРАЄЗНАВЧА КОНФЕРЕ...

Євген БУКЕТ,

спеціально для nsku.org.ua

Чи можемо нині уявити, в другому десятилітті ХХІ століття, як люди жили майже сто років тому? У час, коли війни змінювали одна одну, коли терор, геноцид і масові репресії були буденним явищем, коли небезпечно було навіть думати всупереч системі. Бути тверезо мислячим науковцем, викладачем, творчою людиною у той час означало майже, напевне, власноручно підписаний смертний вирок – негайний або відтермінований. Тож кожен виживав як міг, творив як міг і намагався вберегти свої напрацювання у будь-який можливий спосіб. Мабуть, тому імена цих людей, а особливо рештки їхніх творів для нашого часу такі по-особливому цінні. Бо заслуговує на пошанування хоча б той факт, що вони дійшли до сьогодення.

У когорті непересічних особистостей першої половини ХХ століття чільне місце належить історику, архівісту, краєзнавцю, музеєзнавцю Василю Митрофановичу Базилевичу. Походив він з давнього купецького роду, був сином мирового судді. Закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира (1915), де навчався у М. В. Довнар-Запольського й отримав срібну медаль за наукову роботу. Брав участь в Історико-етнографічному гуртку, був бібліотекарем історико-філологічного семінару. Ще студентом почав друкуватися в пресі. Згодом викладав у київському Археологічному інституті, на Всеукраїнських музейних курсах, був секретарем київської крайової комісії з охорони пам’яток старовини, з 1917 до 1930 року – Історичного товариства Нестора Літописця. По лінії київського Дому вчених як член його екскурсійної комісії керував численними екскурсіями до Межигір’я, Кирилівської церкви, на Звіринець, Поділ, для огляду фресок Софійського собору. Під керівництвом Д. Багалія працював у ВУАН над історією декабристів в Україні.

В. Базилевич лишив праці з різних питань києвознавства, про О. Пушкіна, О. Грибоєдова, Й.-В. Гете, виявив документи про перебування в Україні О. де Бальзака, опублікував мемуари Й. Руліковського про таємні товариства 1820-х років, зібрав бібліографічні матеріали про зв’язки М. Гоголя з українською літературою.

Ідеаліст, глибоковіруюча людина, Василь Базилевич вирізнявся на тлі тодішньої дійсності. Зазнав кілька арештів: двічі 1923 року, 1932-го, 1935-го засланий до Іркутського концтабору. Під час останнього арешту було вилучено його коштовну бібліотеку. Відомо, що він зберігав велику, майже повну збірку київських газет за 1917—1922 роки й книжку протоколів Історичного товариства Нестора Літописця за останні 14 років його існування.

На засланні В. Базилевич пробув до 1940 року. У зв’язку з забороною повернутися до Києва оселився у Таганрозі, де одержав посаду завідувача музею. Проте не припиняв спроб відновити втрачену бібліотеку. Але на заваді його намірам стала війна. 4 вересня 1942 року Василь Митрофанович розстріляний гестапо за спробу перешкодити вивезенню музейних коштовностей до Німеччини.

Про ці та багато інших віх біографії В. Базилевича, а також його спадщину, що частково збереглася в Києві та Ростовській області Росії говорили учасники науково-краєзнавчої конференції до 120-річчя від дня його народження “Грані таланту та трагізм долі”, яка 15 січня відбулася в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського. Організаторами конференції також виступили Історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

Організаторам вдалося зібрати досить поважну когорту доповідачів, які досліджують вплив постаті Василя Базилевича на українську науку. Серед них лауреат Національної премії України імені Тараса ШевченкаСергій Білокінь, професор Ірина Матяш, професор, Григорій Казьмирчук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУІгор Гирич, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУОксана Юркова, професор Григорій Савченко та інші.

Як зазначили учасники конференції, ще наприкінці 1980-х років наукова громадськість ініціювала гідне вшанування пам’яті відомого науковця. Проте досі не видано повного зібрання його праць, не встановлено жодного пам’ятника чи меморіальної дошки. Тож учасники конференції з нагоди 120-річчя від дня народження В. М. Базилевича ініціюють звернення до Київської міської ради, в якому закликатимуть уже найближчим часом встановити меморіальну дошку на будинку в Києві, де мешкав науковець, а також назвати одну зі столичних вулиць його ім’ям.

НАУКОВО-КРАЄЗНАВЧА КОНФЕРЕНЦІЯ «Грані таланту та трагізм долі» (до 120-річчя від дня народження історика, краєзнавця, музеолога, архівіста, бібліофіла Василя Базилевича) 

ОРГАНІЗАТОРИ КОНФЕРЕНЦІЇ:

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка – Історичний факультет  –  Кафедра новітньої історії України

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського – Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ

 Ігор Гирич, к. і. н., завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАНУ

Києвознавці 1920-х – початку 1930-х рр. в контексті збереження історичного середовища прадавньої столиці України

 Сергій Білокінь,д. і. н., лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний науковий співробітник, керівник Центру культурологічних досліджень Інституту історії України НАНУ

Невідомі джерела про Василя Базилевича

 

Олексій Вербовий, к. і. н., доцент кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Вплив родини та навчальних закладів на формування наукового та громадського світогляду В.М. Базилевича

 

Ірина Матяш, д. і. н., професор, помічник Міністра юстиції України

Роль і місце Василя Базилевича у становленні та  розвитку архівної справи в Україні

 

Григорій Казьмирчук, д. і. н., професор, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка

Декабристознавчі студії Василя Базилевича

 

Оксана Ємчук, к. і. н., головний консультант апарату Ради національної безпеки і оборони України

Співпраця музейників і бібліофілів Сергія Маслова та Василя Базилевича

 

Світлана Панькова, завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Василь Базилевич – києвознавець

 

Ольга Байталюк, ст.викладач кафедри правознавства Інституту суспільства Київського університету імені Бориса Грінченка

Василь Базилевич і діяльність Київської краєвої інспектури охорони пам’яток культури і природи (1927–1932 рр.)

 

Олександр Бонь, к. і. н., доцент кафедри історії України Інституту суспільстваКиївського університету імені Бориса Грінченка

Співпраця Василя Базилевича з Софійською комісією Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН

Світлана Власенко, к. і. н., начальник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України

Архівно-слідчі справи як джерело вивчення біографії В. М. Базилевича

 

Григорій Стариков, к. і. н., науковий співробітник  Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАНУ

Будуканський період життя Василя Базилевича (за листами києвознавця до Наталії Полонської-Василенко 1930-х рр.)

 

Оксана Юркова, к. і. н., провіднийнауковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Академічна солідарність в тоталітарну добу: Василь Базилевич та українські і російські історики у 1939–1941 рр.

 

Наталія Кашеварова, к. і. н., науковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Нові архівні дані про життя та діяльність Вастля Базилевича в Таганрозі під час окупації (1941–1942 рр.)

 

Григорій Савченко, к. і. н., професор кафедри новітньої історії УкраїниКиївського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Київщина в історико-краєзнавчих дослідженнях Василя Базилевича

 ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

11.00–11.30 – реєстрація учасників конференції

11.30 – початок роботи конференції

14.30 – огляд документальної виставки «Грані таланту та трагізм долі»

з колекції Історико-меморіального музею Михайлда Грушевського

та приватної збірки Сергія Білоконя

15.00–18.00 – продовження роботи конференції

 

РЕГЛАМЕНТ

Наукові доповіді – до 20 хвилин

Наукові повідомлення – до 15 хвилин

Наукова дискусія

Афіша конференціїЗапрошення, зовнішня сторонаЗапрошення, внутрішня сторона

Брідщина – край на межі Галичини й Волині

Бродівський історико-краєзнавчий музей запрошує взяти участь у

VII-ій науково-краєзнавчій конференції

«Брідщина – край на межі Галичини й Волині»,

 присвяченій 70-тій річниці створення української дивізії «Галичина»,

 яка відбудеться  у квітні 2013 року

В давній українській традиції територію сучасного Бродівського району Львівської області називали Брідщиною.

Географічно Брідщина охоплює, окрім Бродівського району, частину Радехівського, Буського  районів Львівської області та Зборівського району Тернопільської області. Брідщина — край, розташований на межі Галичини, Волині. Ця особливість позначилась на його історичному розвитку, культурі, традиціях, характері місцевого населення.

В 2013 р. виповнюється 70 років з часу створення української дивізії «Галичина». Це військове формування у липні 1944 р. взяло участь у відомій битві під Бродами. Цим подіям приурочена VII-а науково-краєзнавча конференція «Брідщина – край на межі Галичини й Волині».

Конференція покликана представити нові наукові дослідження з історії української дивізії «Галичина», військових дій, в яких вона брала участь, подальшої долі вояків у післявоєнний період. Передбачається також розглянути питання історії, міст і сіл Брідщини, культури та природознавства Галицько-Волинського пограниччя.

 

Пропонується наступна тематика досліджень

 I. Українська дивізія «Галичина»:

а) передумови та причини створення і формування дивізії;

б) вишкіл;

в) бій під Бродами 1944 р.;

г) бойові дії (осінь 1944-весна 1945 р.);

ґ) І-ша Українська дивізія УНА;

д) полон;

е) персоналії;

є) діяльність Братств колишніх дивізійників у різних країнах світу;

ж) вшанування пам’яті (меморіали, пам’ятники, музеї, рухомі пам’ятки тощо).

II. Національно-визвольні змагання на теренах краю. Воєнна історія.

III. Краєзнавчі дослідження:

а) суспільно-політичне та економічне життя;

б) видатні постаті краю;

в) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);

г) географія та природа краю.

IV. Музейна справа.

V. Джерелознавство, історіографія.

 

Для участі у конференції необхідно до 1 січня 2013 року надіслати заявку і текст доповіді.

Вимоги до матеріалів

  • Обсяг роботи 6-8 сторінок тексту, набраного в редакторі Word 1997 – 2007. (шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел – 12 кегль, інтервал – 1).
  • Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
  • Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (300 dpi) з підписом до них.
  • Роботи подаються в роздрукованому і електронному вигляді (дискета 3.5, CD-, DVD-диск). Можна надсилати на електронну адресу музею: bikm@ukr.net
  • Роздрукований паперовий варіант доповідей повинен бути підписаний автором з правого боку. Відомості про автора подаються на окремому аркуші (домашня адреса, індекс міста, телефон, місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада тощо).
  • Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
  • Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.

 

За довідками звертатись:

Бродівський історико-краєзнавчий музей,

майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600

тел. +38 (03266) 4-21-13,

E-mail: bikm@ukr.net

Skype: museum_brody

Оргкомітет

Пленум правління Київської міської організації НСКУ та “круглий стіл” з проблем києвознавства

Пленум правління Київської...

24 грудня 2012 р. в конференц-залі Центру позашкільної роботи Святошинського району відбувся пленум правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України.

Пленум заслухав звіт президії правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України про діяльність у 2012 р. (доповідач – голова правління КМО НСКУ Олександр Гончаров).

У звіті, зокрема, наголошувалось на важливості організаційної роботи, оскільки організація є молодою, тому ця ланка роботи була і ще тривалий час буде пріоритетною. Протягом року велась робота з підтримання на належному рівні внутрішнього діловодства та обліку членів Спілки. Проведена звірка особових справ. Завершено створення електронного реєстру. Продовжувалась робота з розбудови організації, залучення в ряди Спілки нових членів. Столична організація налічує 115 чол.

У звіті також йшлося про необхідність удосконалення структури організації, зокрема формування комісій і секцій за напрямками діяльності. Результатом обговорення цього питання стало затвердження переліку комісій та секцій. Президії правління доручено розробити положення про комісії і секції КМО НСКУ та здійснити роботу з їх формування, підбору керівників.

Керівництвом організації здійснена значна робота з налагодження співпраці з іншими  установами та організаціями, укладено 3 угоди про  співробітництво. Загалом же столичною краєзнавчою організацією, або ж за її посередництвом і сприянням, було укладено 9 договорів про співробітництво між різними установами і організаціями.

Велика увага приділялася освітянському краєзнавству. Київська міська організація НСКУ бере активну участь в організації історико-краєзнавчої практики для студентів історичного факультету Київського національного  університету імені Тараса Шевченка, зокрема на базі тих установ, в котрих працюють осередки Спілки. Підтримана пропозиція започаткувати в рамках практики в установах – базах практики студентські історико-краєзнавчі читання.

Пленум правління розглянув питання про підготовку до III (звітно-виборчої) конференції Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України, яка відбудеться у лютому наступного року, а також питання про висунення кандидатур від Київської міської організації НСКУ на здобуття премій Національної спілки краєзнавців України.

 Новим членам Спілки урочисто вручено членські квитки.

 

На засіданні “круглого столу” з проблем києвознавства проаналізовано   хід виконання раніше накреслених заходів та обговорено основні позиції плану роботи з розвитку києвознавства на 2013 рік.

Наприкінці зустрічі учасники заходу ознайомилися з експозицією  Музею історії Святошинського району, який є складовою Центру позашкільної роботи.

Фото Петра Скрипника

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII

Через сніги та заметіль до квіткового раю Катерини Білокур

22 грудня 2012 р. в рамках підвищення кваліфікації для професорсько-викладацького складу Інституту туризму ФПУ було організовано науково-методичний семінар «Музеї Київщини» з відвідуванням Державного історичного музею та Картинної галереї м. Яготина Київської області.

Прослухавши змістовні екскурсії, учасники семінару дізналися про відданого своїй справі краєзнавця О.С. Непорожнього, діяльність якого сприяла отриманню місцевим історичним музеєм державного статусу. Сьогодні музей є осередком вивчення та дослідження місцевої історії та культури. Серед 5 тис. експонатів, представлених у 14 залах музею, почесне місце посідають ті, що пов’язані з іменами останнього гетьмана України К. Г. Розумовського, родини князів Репніних, Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя та ін.

Яготинщина дала світові народну художницю України Катерину Білокур. Понад 70 творів цієї самобутньої майстрині – живопис, акварель, графіка, ескізи представлено в Картинній галереї поряд з картинами інших вітчизняних художників М. Глущенка, І. Їжакевича, М. Малинки, С. Шишка, Т. Яблонської та ін.  Це про неї і про її творчість Пабло Пікассо, побачивши у 1954 р. картини К. Білокур на Міжнародній виставці в Парижі, зауважив: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили би про неї говорити цілий світ». Відвідини таких музеїв нікого не залишать байдужими, а будуть сприяти зростанню поваги до української культури, надихати та стимулювати розвиток українського народного мистецтва.

 

Людмила Соловей, голова первинного осередку КМО НСКУ в Інституті туризму ФПУ

ДУМАЙ ЛОКАЛЬНО, А ДІЙ ГЛОБАЛЬНО. ПРЕМІЯ ІМЕНІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО ЗНАЙШЛА СВОЇХ ЛАУРЕАТІВ

ДУМАЙ ЛОКАЛЬНО, А ДІЙ ГЛОБА?...

Наталія АНТОНЮК

м. Київ,

фото Олександра Литвиненка

 

24 листопада у приміщенні Гуманітарного корпусу Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова відбулося урочисте нагородження лауреатів Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року.

Найвідомішу  і найпрестижнішу краєзнавчу нагороду отримали директор Центру по дослідженню історії Полтавщини Полтавської обласної ради, Заслужений вчитель України Олександр Білоусько, відомий подвижник краєзнавчого руху України, який відродив і довгий час очолював краєзнавчий рух Житомирщини, доктор географічних наук Микола Костриця та відомий києвознавець і музеєзнавець Дмитро Малаков.

Любов до рідної землі – найкраща муза, яка надихає і допомагає розкривати незвідані сторінки історії. Всі три лауреати премії закохані у свій рідний край – Полтавщину, Житомирщину та Київщину. Ця промениста любов, а ще наполеглива праця допомогли краєзнавцям заслужено отримати премію.

У заході взяли участь представники державних і громадських установ, відомі діячі науки і культури. Голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт у своєму вступному слові відзначив, що «цією найвищою нагородою Спілки відзначили краєзнавців, які своєю діяльністю зробили вагомий внесок в дослідження історії і культури рідного краю, сприяли поширенню знань про неповторну спадщину нашого народу, видатних постатей України».

Першого лауреата Олександра Білоуська, чудово знають на Полтавщині. Закінчив історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету. Історик-краєзнавець був ініціатором і безпосереднім учасником створення навчально-методичного комплексу, який включав серію підручників «Історія Полтавщини» для 6-11 класів, 33-томний «Іменний звід Історії Полтавщини», комплекти кольорових репрорукцій «Ілюстрована історія Полтавщини», методичні посібники для вчителів. Завдячуючи діяльності комплексу Полтавська область займає одне з пріоритетних місць впровадження курсу краєзнавства в навчальних закладах.

Втілив у життя низку масштабних науково-дослідних, навчально-методичних і видавничих проектів: «Полтавщина: Природа. Традиції. Культура», «Реабілітовані історією. Полтавська область», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Полтавська область», «Герої землі Полтавської», «Державотворці Полтавщини», «Митці Полтавщини», «Меценати. Колекції. Виставки».

Олександр Білоусько – автор ідеї, керівник проекту і головний редактор 12-томної «ПОЛТАВІКИ: Полтавської Енциклопедії», для якої написав сотні статей і яка нині перебуває в активному творчому процесі. Цю роботу дослідник вважає наймасштабнішою краєзнавчою роботою Полтавщини.

Олександр Білоусько відзначив, що краєзнавство – це робота по 10-12 годин на день: «Або ти займаєшся краєзнавством, або ти робиш вигляд, що займаєшся краєзнавством. Я належу до того покоління, яке почало серйозно досліджувати темні плями історії у другій половині XX століття. І вже тоді будо зрозуміло, наскільки великий за нами досвід попередників і наскільки попереду ще багато праці.

Нині відкрилися архіви, книгосховища, з’явилася можливість дізнатись про ті сторінки минулого, які були недослідженими.Але краєзнавець повинен знаходити нові ідеї, нові проекти. Життя змінюється і відповідно змінюються завдання перед дослідниками. Ось візьмемо наприклад сучасний стан сучасного села. Дуже складно нині прослідити історію розвитку колгоспу.

Останнім часом краєзнавці велику увагу приділяють релігії, духовності, народній культурі, образотворчому мистецтву – це ті моменти, які дозволяють багато чого додати до вже зробленого».

Білоусько відзначив, що премія ім. Д. Яворницького– це своєрідна акумуляція зробленого. За його словами, будь-яка нагорода зобов’язує: «Це аванс на майбутнє».

Піля нагородження Олександра Білоуська та музичного привітання Олександр Реєнт наголосив: «Нам приємно, що цю урочисту подію з нами розділили наші колеги, колектив Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова – шанованого вищого навчального закладу України». Учасників привітав проректор університету ім. М.П.Драгоманова, доктор історичних наук Богдан Андрусишин.

Згодом у своєму вітальному слові голова Полтавської обласної організації НСКУ, ректор Полтавського університету економіки і торгівлі, доктор історичних наук, професор Олексій Нестуля відзначив, що краєзнавство – це спосіб мислення.

«Це покликання служити Україні, возвеличуючи її. Ми і сьогодні, і на майбутнє будемо ідентифікувати Україну через рідний край і людей що там живуть.

Мабуть ми ще не до кінця усвідомлюємо значення терміну «краєзнавство». Ми ще не до кінця усвідомили значення самого краєзнавства. Бо перед краєзнавцями величезна робота. Нас почали перетинати ще в одному горнилі. Ми живемо в епоху глобалізаційних процесів, в епоху,яка змусила не одну націю задуматись над її майбутнім. Це тяжке випробування для людства. Якщо ми думаємо про майбутнє цього глобального світу, ми повинні оберігати кожну національну культуру, здобутки кожної країни для того, щоб глобальний світ не був одноманітно-безбарвним, а був наповнений спектром тих здобутків і багатств, які має кожен народ. Тому діяльність краєзнавців має не лише загальноукраїнське значення, а й світове. Ми повинні думати і про майбутнє і світу в цілому. Глобалізаційні процеси не повинні нищити те, що робить кожну націю неповторною».

Лауреатів також привітав директор Державного обласного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт.

Другу премію ім. Д. Яворницького Олександр Реєнт передав сину Миколи Костриці, адже сам лауреат не зміг бути присутнім на нагородженні. Син житомирського краєзнавця, теж Микола, – кандидат економічних наук доцент Житомирського державного технологічного університету.

Микола Костриця – фундатор краєзнавчого руху на Житомирщині, доктор географічних наук. Закінчив географічний факультет Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював вчителем, викладачем у вищих навчальних закладах Житомира та  Києва.

У 1990 р. виступив одним із фундаторів відродження Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, яке діяло в регіоні у 1900-1920 роках, став його керівником, об’єднав розрізнені краєзнавчі осередки Житомирщини, Волині, Рівненщини, Хмельниччини, Тернопільщини, скоординував їх діяльність у єдиному руслі дослідження Волино-Подільського регіону. Організатор понад трьох десятків міжнародних і всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій, які відбулися за останні роки в у Волинсько-Подільському районі.

Автор понад 60 книг значна частина яких з географічного краєзнавства. Багато років очолював обласну організацію та обласний відділ Українського географічного товариства, є дійсним членом зарубіжного Українського історичного товариства ім. Михайла Грушевського (штат Огайо, США) та ін.

Микола Костриця відзначений Міжнародним Біографічним центром (Кембридж, Велика Британія) «За досягнення у ХХІ столітті», його біографію вміщено в довіднику «Who is Who in the World» про 2000 найвидатніших вчених ХХІ століття.

Син Миколи Костриці дуже щасливий, що робота батька визнана на найвищому краєзнавчому рівні.

«Творчість великих людей надихає. Тим паче, коли ця велика людина – твій батько. Я теж займаюсь краєзнавством, але не в таких обсягах. Кілька робіт маю у співавторстві з батьком», – розповів син Костиці.

Микола Костриця також додав: «Думай локально, а дій глобально – це гасло всіх краєзнавців. Від маленького селища до всієї України краєзнавці повинні продовжувати ту локальну справу, яка дасть глобальний результат розвитку краєзнавства, культури, історії, науки».

Цікавим був виступ члена кореспондента Національної академії педагогічних наук України, заслуженого професора, доктора географічних наук, президента Українського географічного товариства Петра Шищенка.

«Ми з Миколою познайомились в селі на збиранні кукурудзи, він – студент-першокурсник, а я – аспірант. Уже тоді він проявив себе як дуже гарний організатор різних подій. Микола мав схильність до багатогранності у своїй краєзнавчих пошуках, знайшов дуже багато невідомих досі постатей, які стосувались саме житомирського краю.

Микола Костиця успішно захистив кандидатську дисертацію. З того часу зявилась пристрасть до того, що він потім назвав Виликою Волинню і включив до неї повністю Житомирську область. Якщо ви подивитесь на деякі нинішні етнографічні карти, то там Волинь чомусь тільки в межах Волинської області. У Костиці Велика Волинь, яка включає велику частину Західного регіону України.

У його подальшій науковій творчості я б виділив регіональну географію. Ніхто крім нього не написав більше про Житомирську область. Він розвивав краєзнавство як наукову галузь і завдяки його працям ми маємо про наш край такі детальні достовірні відомості. Вершиною його творчості стала його робота «Українське географічне краєзнавство: теорія, історія, постаті, практика».

Привітала лауреатаГолова житомирської обласної організації спілки, директор Житомирського краєзнавчого музею Лариса Грузська: «Микола Костиця – це людина, за якою ідуть, яка зрушила інертність і стала лідером краєзнавчого руху на Житомирщині. Він своєю енергетикою та харизмою залучив до краєзнавчої роботи багатьох людей».

Далі прозвучало вітальне слово від голови Бердичівської міської організації Спілки, директора Бердичівської ЗОШ №11 Павло Скавронського: «Микола Юхимович притягував як магніт до себе, давав такі поради, що людина не могла не захопитись краєзнавством. Микола також гарний публіцист. Він має багато статей у періодичній пресі, організовував краєзнавці сторінки, що було великою допомогою вчителям. Микола – чудовий сім’янин, який разом з дружиною виховав двох дітей».

Третю премію ім. Д. Яворницького заслужено отримав Дмитро Малаков. відомий києвознавець та музеєзнавець. Він закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працює в Музеї історії Києва: завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи, старший науковий співробітник.

Є автором 36 книг, а загалом кількість його публікацій на історико-краєзнавчу тематику сягає понад 600.

Дмитро Малаков відомий на Батьківщині та за її межами як знавець київської минувшини, автор численних путівників, які відкривають українцям і світу Україну. Творчий доробок Д.В. Малакова охоплює широке коло історико-краєзнавчих проблем: забудова Києва, київські архітектори, Київ часів Другої світової війни, призабуті особистості, подорожі й путівники по Україні, життя і творчість відомих постатей М.Булгакова, Георгія Малакова, тощо.

Зусиллями Дмитра Малакова створено низку фільмів про відомих українців, увічнено їх пам’ять у меморіальних дошках, друкованих виданнях, громадських заходах.

Лауреат трохи розповів про себе:  «Звідки краєзнавство, звідки любов до того, що привело мене сюди. Народився в Києві. Свої перші враження від навколишього світу від старшого брата Георгія, художника. Далі школа, робота і перша публікація в 1970 році про стан київського заповідника Києво-Печерської Лаври. Вже через два роки – перше звернення до Петра Тронька з приводу того, що треба зробити з Арсеналу, який навпроти Лаври, музей. Коли це сталося ми один одного дуже вітали. Я тоді йому сказав, що ми вже давно про це говорили. Петро Тимофійович відреагував миттєво: «Бачите, які ми були розумні з вами ще тоді». Я дуже шанував цю людину, бо це був справжній дієвий патріот України.

Я 12 років працював на заводі «Арсенал», чим дуже пишаюсь. Там публікувався у заводській багатотиражці з приводу історії заводу, київських пам’яток, історії Чернігівщини. Тобто роботи по краєзнавчій тематиці тривали понад 40 років. Потім 15 років працював в Інституті містобудування, звідки були відрядження по всій Україні. Перша книжка вийшла років 30 тому в Москві. Потім було дослідження київських тем – це і забудова міста, і видатні кияни, і історія Києва часів війни».

Дмитро Малаков наголосив: «Я пишаюсь тим, що все життя робив те, що мені цікаво. Я люблю Київ і мені подобається відкривати його для киян».

Київський лауреат не зупиняється у своїх творчих планах: «Робота триває. Чекаю своїх спонсорів для видання ще понад 10 книжкових видань».

На урочистій церемонії прозвучало привітання від Голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорія Савченка: «Три лауреати – це вже неординарно. Три людини неординарні і три людини, які дійсно зробили дуже багато. Їхня борозна, яку вони прокладали своєю роботою, – та борозна, якою можна ще довго ходити».

Григорій Савченко відзначив, що у Дмитра Малакова навіть невеличкі збірки розліталися тиражем 80 тисяч примірників. Він також наголосив, що архітектора Владислава Городецького киянам відкрив саме Дмитро Малаков.

Прозвучало вітання від завідуючого інституту географії ім. Грушевського, головного редактора журналу «Пам’ятки України» Ігоря Гирича: «Дмитро Малаков поєднує історичні знання із мистецькими, він митець Києва. Слід відзначити його небайдужість до національного Києва, він відкриває український бік української столиці. Попри свій чималий творчий доробок, Дмитро Малаков дуже скромна людина».

Нагородження лауреатів Премії імені Дмитра Яворницького завершилося творчими виступами студентів університету ім. М.П.Драгоманова.

Попереду в українських краєзнавців нові творчі плани, наполеглива робота над складанням історичної мозаїки нашого минулого та нові нагороди.

У музеї історії та культури «Уваровський дім» відбулися наукові читання «Митрополит Петро Могила і Київщина»

У музеї історії та культури...

24 листопада в музеї історії та культури «Уваровський дім» (смт Ворзель) відбулися V наукові читання з циклу «Сторінками історії Київщини» на тему: «Митрополит Петро Могила і Київщина». Організаторами заходу виступили музей історії та культури «Уваровський дім» та Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

Наукові читання, що започатковано у ворзельському музеї 2010 року, стали свідченням серйозного ставлення до вивчення історії рідного краю та плідної співпраці з дослідницькими установами, що працюють у галузі історії та краєзнавства. Вони покликані висвітлювати маловідомі сторінки історії Київщини, надати можливість молодим науковцям, студентству, краєзнавцям оприлюднити та провести обговорення своїх досліджень з краєзнавства та історії Київщини перед фаховими науковцями та широким загалом, залучити до краєзнавчих досліджень усіх, хто цікавиться історією.

Ворзельські наукові читання – періодичний захід, який проводиться 2-3 рази на рік. Тематика читань включає насамперед дослідження життя та діяльності видатних людей Київщини та Приірпіння (згадаймо, наприклад, про Ворзельський Будинок композиторів та Ірпінський Будинок письменників, справжню мекку видатних людей України), інші цікаві та маловідомі сторінки історії краю. За результатами читань видаються збірники з доповідями учасників.

Цього разу тему читань (дослідження життя та діяльності митрополита П. Могили) було обрано невипадково, адже Петро Могила свого часу володів землями Приірпіння, зокрема селом Михайлівка-Рубежівка. От і зібралися науковці, щоб детальніше дослідити це питання.

Відкрилися читання екскурсією залами музею, яку провів зберігач фондів-керівник музею, член Національної спілки краєзнавців України О.Г. Соколенко. Він же і відкрив читання, розповівши про наукову та громадську діяльність музею історії та культури “Уваровський дім”, про завдання та тему наукових читань. З доповідями та повідомленнями виступили: Ю. Л. Мельничук, член Національної спілки краєзнавців України, співробітник Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді («Перебування митрополита Петра Могили у Приірпінні»); О. Г. Соколенко («Із власноручних записів митрополита П. Могили. Про знахідку місця поховання П. Могили»); В. А. Брехуненко, докт. іст. наук, професор Києво-Могилянської академії («Петро Могила і козаки»): О. В. Заремба, канд. істор. наук, провідний наук. співр. інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України ім. І.Ф. Кураса НАН України («Спадщина Петра Могили у ціннісному контексті сучасної України»); С. О. Сморчков, ст. вчитель образотворчого мистецтва Ірпінської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ст. художнього профілю №1 ім. А.С. Макаренка, полковник козацтва («Деякі відомості про Петра Могилу»); Є. В. Букет, заступник Голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України («Становлення прізвищ українців та Петро Могила»); О. А. Федоренко, історик, дослідник геополітичної тематики, співробітник інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України(«Геополітична парадигма суспільних позицій Петра Могили») та інші.

На закінчення читань учасники переглянули документальний фільм “Святитель Петро Могила”.

Під час читань у залі працювала виставка книжок з фондів Ворзельської селищної бібліотеки та музею історії та культури “Уваровський дім”. До її організації долучився також і учасник читань, докт. іст. наук, професор Києво-Могилянської академії В. А. Брехуненко, який презентував свої книжки.

За словами учасників, подібні заходи мають велике значення, адже вони допомагають учням, студентам, вчителям й усім, хто цікавиться історією рідного краю, поглибити свої знання.

 

О.Г. Соколенко

зберігач фондів-керівник музею історії та культури «Уваровський дім», член НСКУ

У залі читань. Виступає Мельничук Ю.Л.Виступає докт. іст. наук, проф. Брехуненко В.А.Виступає заступник Голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Букет Є.В.

Вручення Премії ім. Д.Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року

Вручення Премії ім. Д.Яворн?...

24 листопада 2012 р. об 11.30 у Києві, у приміщенні Гуманітарного корпусу Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 8) відбудуться Урочистості з нагоди вручення Премії ім. Д.Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року.

У заході візьмуть участь представники державних і громадських установ, відомі діячі науки і культури, засоби масової інформації.

Додаткова інформація за тел./факс.: (044) 278-02-38, тел.: 279-13-88.