Всі записи автора Buket Yevhen

За ініціативою Національної спілки краєзнавців України в Києві з’явилася вулиця Академіка Петра Тронька

Київрада на засіданні в четвер, 8 жовтня, перейменувала 19 вулиць та провулків і дала назви трьом новим вулицям.

Так, вулицю з проектною назвою Житлова (Печерський район) назвали іменем Кахи Бендукідзе, безіменний проїзд від вул. Академіка Заболотного до Національного музею народної архітектури та побуту України назвали вул. Академіка Петра Тронька (Голосіївський район), вулицю з проектною назвою 19 км Житомирського шосе (від Житомирського шосе до кінця забудови) найменували вулицею Оборони Києва (Святошинський район), повідомляється на сайті Київради.

Вулиці Калінінградській у Солом’янському районі повернено історичну назву. Тепер це вулиця Гладківська.

Серед решти вулиць, які перейменували, варто виділити нову назву вул. Марини Раскової в Дніпровському районі. Тепер це вулиця Євгена Сверстюка.

На Хортиці відкрили меморіальну дошку «хрещеному батьку» Музею історії запорозького козацтва

DSC03390До меморіальних дошок “хрещених батьків” Музею історії запорозького козацтва Миколі Киценку і Степану Кириченку на будівлі музею додалася дошка третьому засновнику – Петру Троньку, яку урочисто відкрили 8 жовтня. Нагадаємо, що є там і дошка відомому досліднику запорозького козацтва Дмитру Яворницькому.
– Петру Тронько цього року виповнилося б сто років, до слова, до сторіччя він не дожив лише чотири роки, – розповідає “Індустріалці” завідувач філією “Кам’янська Січ” Національного заповідника “Хортиця”, екс-заступник генерального директора заповідника (з 2005 по 2010 рік), відповідальний секретар Запорізької обласної організації Національної Спілки краєзнавців України Сергій Сурченко. – Обласна організація Спілки краєзнавців і заповідник “Хортиця” вийшли з ініціативою увічнити пам’ять Петра Тимофійовича.
Видатна людина! Герой України, академік, він воював і був у пошані і в радянські часи, і при цій владі. Я двічі бачив його в Києві, але особисто спілкуватися з ним не довелося.

Микола Киценко обіймав посаду заступника голови Запорізького облвиконкому, а Степан Кириченко очолював там управління культури. Вони були “штовхачами” цієї справи – увічнення пам’яті запорозьких козаків. Коли Петро Тимофійович – а він був заступником голови Ради Міністрів УРСР – приїхав сюди, вони висловили йому цю ідею. І Тронько, відповідно, в Києві проштовхував її через Петра Шелеста та інших секретарів ЦК Компартії України. Завдяки цим людям у нас і відкрився цей музей, та й заснований заповідник “Хортиця”.

Рішення про створення заповідника було прийнято 50 років тому. Там передбачалося створення Музею історії запорозького козацтва та етнографічного комплексу. Але в 1973 році почалася боротьба з українським буржуазним націоналізмом і цю ідею поховали. А музей все-таки почали будувати. Будували більше 10 років і відкрили в 1983 році. Його назвали Музеєм історії міста Запоріжжя і він був філією обласного краєзнавчого музею. А свою нинішню назву отримав в 1991 році.

Вітальну адресу від голови НСКУ Олександра Реєнта зачитав член Правління Спілки Євген Букет. На відкриття приїхав і автор меморіальної дошки, скульптор, громадський діяч і меценат Микола Шакін з Харкова.

– Петро Тронько – наш земляк, він родом з Харківської області, – каже “Індустріалці” Микола Іванович. – Над бронзовою меморіальною дошкою працювали я і харківські скульптори Олександр Демченко та Василь Семенюк.
Студентом я ходив на його лекції з краєзнавства. Петро Тимофійович був спокійною людиною, виважено приймав рішення. І було видно, що жив не для себе, а відданий народу, постійно в роботі. Із заслуг Петра Тронька варто також відзначити, що він – головний редактор 26-томника “Історія міст і сіл Української РСР”.P1310345

За матеріалами http://iz.com.ua

«Рідний край над Здвижень-рікою. Дві Великі Перемоги»

ridnii_krai_33Під такою назвою побачила світ книжка брусилівського краєзнавця Володимира Святненка, в якій представлено найбільш значущі події в історії Брусилівського району Житомирської області упродовж 1941—1991 років. Це видання є заключним у краєзнавчій трилогії «Рідний край над Здвижень-рікою» — ґрунтовного дослідження історії рідного краю, що не має аналогів у сучасній українській краєзнавчо-історичній літературі.

Книжка «…Дві Великі Перемоги» складається з трьох частин. Перша охоплює період німецько-радянської війни. У ній представлені як документальні факти, так і свідчення очевидців про бойові дії на території Брусилівщини, про життя людей під час окупації сіл фашистськими загарбниками, про долю остарбайтерів, а також про героїзм земляків на фронтах Другої світової війни. Друга частина присвячена життю мешканців Здвижень-краю в часи післявоєнної відбудови. У третій ідеться про історію сіл Брусилівського району в останній період існування радянської економічної та політичної системи, який отримав назву Застій.

Власне, книжка, як і вся трилогія, закінчується 1991 роком — роком здобуття Україною незалежності.

Під час написання книжки автор використав велику кількість опублікованих збірників документів і матеріалів, досі невідомі архівні фонди України, газетно-журнальну періодику, фотодокументи, листування та свідчення очевидців тих подій, розповіді старожилів. Він не оминув своєю увагою історію деяких сіл сучасних Коростишівського та Попільнянського районів Житомирської області, які в той час були адміністративно пов’язані з Брусилівщиною. Книжка не тільки цікава та змістовна, але й добре художньо оформлена — в твердій кольоровій обкладинці. Вона містить 472 сторінки тексту, 324 світлини, в ній подаються відомості про понад 3000 людей.

У передньому слові доктор фізико-математичних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова Юрій Архипович Пасічник зазначає, що автор подає події Другої світової війни без ідеологічних забарвлень і номенклатурних штампів, розвінчує деякі міфи радянської комуністичної пропаганди архівними документами, підкріплюючи їх свідченнями очевидців. З особливою повагою він пише про своїх земляків, які загинули на фронтах німецько-радянської війни та у фашистському полоні, а також про тих, хто героєм повернувся з тієї страшної війни, але чиї подвиги й героїчні вчинки свідомо чи несвідомо замовчувалися. Канву цієї частини книжки найкраще передають слова Вольтера: «Перед живими ми в боргу увагою, перед мертвими — лише правдою».

Для читачів старшого покоління книжка «…Дві Великі Перемоги» дозволить подумки поринути у тривожне воєнне дитинство та у важку післявоєнну юність, сповнену надій і сподівань, по-новому «пережити» атмосферу 70-х і 80-х років, а також згадати людей, з якими доля зводила їх на життєвих дорогах. Для молодих людей вона повинна стати настільним підручником, адже щоб по-справжньому любити свій рідний край, необхідно знати його історію. Бо, як писав світоч української культури Іван Огієнко, «Немає в людини нічого милішого над свою Батьківщину, над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої безтурботні дитячі роки, до тієї землі прив’язується усією душею своєю на ціле життя, а хто буває відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, про святість найбільшу».

Видання книжки «Рідний край над Здвижень-рікою. Дві Великі Перемоги» стало можливим завдяки благодійній допомозі меценатів, справжніх патріотів рідного краю: голови громадської організації «Рідний дім — Брусилівщина» Володимира Васильовича Габенця, голови Брусилівської районної організації політичної партії ВО «Свобода» Михайла Дмитровича Козара, голови Житомирської обласної організації політичної партії ВО «Свобода» Сидора Васильовича Кізіна, підприємців Анатолія Анатолійовича Дорогіна, Василя Васильовича Черкасенка, Валерія Васильовича Слободенюка, Василя Миколайовича Балибердіна, пенсіонера Михайла Олександровича Венглінського.

Детальніше про книжку читайте в Інтернеті на сторінці:

http://www.brusilov.org.ua/Knyga/knyga_3.php

«Я тобою, Україно, живу…»

21 вересня 2015 року в Музеї історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка відкрито виставку під назвою «Я тобою, Україно, живу…», присвячену 100-річчю від дня народження академіка Петра Тимофійовича Тронька, випускника історичного факультету університету 1948 року, Героя України.

Виставка створена спільними зусиллями Київського університету, зокрема Музею історії університету, історичного факультету, наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича, університетського архіву, Ради ветеранів війни та праці Київського університету та Київської обласної й міської організацій Національної Спілки Краєзнавців України.

Серед запрошених гостей, які добрими словами вшанували пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька та високо оцінили його наукову спадщину були: ректор Київського університету Леонід Васильович Губерський; декан історичного факультету Іван Казимирович Патриляк; директор Інституту історії України, академік НАН України Валерій Андрійович Смолій; академік НАН України Олексій Семенович Онищенко; член-кореспондент НАН України Валерій Федорович Солдатенко; українські поети-Герої України Борис Ілліч Олійник та Іван Федорович Драч; заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Вікторівна Маньківська; професор історичного факультету університету Григорій Петрович Савченко, Голова правління Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України; донька академіка Петра Тронька Лариса Петрівна Тронько.

Від студентської молоді виступив магістр історичного факультету університету Андрій Петровський.

В експозиції представлені документи та рідкісні світлини, що розповідають про дитинство та студентські роки життя Петра Тимофійовича. Особливу увагу привертають вишиті маминими руками сорочки та рушники. Значне місце займають наукові праці, нагороди та відзнаки академіка Тронька, що свідчать про його вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки та культури.
Щиро дякуємо всім за допомогу у створенні виставки і сподіваємося на подальшу творчу співпрацю!

Директор Музею історії КНУ
Людмила Круглова

Своє ім’я залишив у віках

Колова комісії з присудження премії імені М.Петренко Валерій Романько (в центрі) з лауреатами 2015 року Оксаною Гарною та Миколою Шакіним
Голова комісії з присудження премії імені М. Петренка Валерій Романько (в центрі) з лауреатами 2015 року Оксаною Гарною та Миколою Шакіним

Таку назву мав літературно-мистецький захід, який пройшов 19 вересня цього року у Слов’янській центральній міській бібліотеці – у день архангела Михаїла земляки вшанували відомого українського поета, автора безсмертної пісні «Дивлюсь я на небо…» Михайла Миколайовича Петренка. Відмітити 198-у річницю від дня його народження та вшанувати нових лауреатів премії імені Михайла Петренка в той суботній день зібралися краєзнавці, бібліотекарі, вчителі, учнівська та студентська молодь, викладачі місцевого педагогічного університету, воїни національної гвардії України, гості з Краматорська, Харкова, Києва.

Захід розпочався з покладання квітів до меморіальної дошки М. Петренку, яка розміщена при вході до бібліотеки. Промови виголосили секретар Слов’янської міськради, в.о. голови міськвиконкому Олег Зонтов, голова правління Донецької обласної краєзнавчої організації Валерій Романько.

Перша частина заходу розпочалася з привітання Лариси Мамедової, директора міської бібліотеки, у стінах якої вже традиційно проходять Петренківські свята, бібліотекарі якої кожного року готують широкі книжкові виставки, присвячені пам’яті поета – не став винятком і цей рік.

З хвилюванням присутні прослухали пісню «Дивлюсь я на небо…» у виконанні знаменитого земляка Анатолія Солов’яненка. Пісню «Слов’янськ» представила місцевий композитор Наталія Рамазанова, яка й написала музику на слова М.Петренка.

Директор Слов’янського педліцею Оксана Бабенко розповіла про історію створення кімнати пам’яті М.Петренка та про її роль у популяризації життя і творчості знаменитого земляка. Про проведення Петренківських заходів у міських школах говорив начальник відділу освіти Вадим Овчаренко. У виконанні учнів шкіл №1 та №8 прозвучали вірші Михайла Петренка.

Розмову про те, як зберігається пам’ять про М.Петренка продовжив доцент педуніверситету Валерій Романько – на слайдах присутні побачили пам’ятні петренківські місця, окремі видання, присвячені його життю та творчості. На високому рівні виконали українські пісні концертмейстер ДДПУ Олена Кравцова та бібліотекар Тетяна Малишко.

У другій частині свята відбулося вшанування дипломантів та лауреатів ІV Всеслобожанської літературно-мистецької премії імені Михайла Петренка, яку з 2012 року започаткувала Донецька обласна краєзнавча організація. Згідно рішення комісії від 5 вересня цього року дипломами за участь у конкурсі відзначені аспірант Донбаського педуніверситету Ярослав Слуцький, учитель-пенсіонер з Красноармійського району Донецької області Діана Білоконь, учениця ЗОШ №4 м. Слов’янська Олександра Капнік та член літоб’єднання «Світанок» Євгенія Корабльова.

Лауреатами премії імені М.Петренка за 2015 рік стали поет і журналіст Олександр Романько (м. Слов’янськ) у номінації «Поезія»; у номінації «Пропаганда життя і творчості М.Петренка» – учитель Оксана Гарна (с. Високопілля Олександрівського району) та краєзнавець і меценат Микола Шакін (м. Харків). Голова комісії з присудження премії Валерій Романько та начальник відділу культури Слов’янської міськради Марина Олійник вручили переможцям посвідчення, дипломи, нагрудні знаки та грошову винагороду. До речі, кошти на премію виділив цьогорічний лауреат, підприємець Микола Шакін.

Лауреатів Петренківської премії та усіх присутніх привітали полковник Нацгвардії Михайло Гринишин, редактор газети «Донеччина» Ігор Зоц. Валентина Шабанова повідомила про те, що 24 серпня 2009 року в Андрушівській астрономічній обсерваторії Петром Остафійчуком та Юрієм Іващенком було відкрито малу планету під номером 274843, яку назвали «Михайло Петренко» – іменем українського поета. Вона подарувала словянцям копію свідоцтва за номером 35, яка засвідчує цю подію.

Під кінець заходу присутні з хвилюванням прослухали пісню «Сокіл» – слова Алли та Віктора Антоненків, музика В. Лукянченка. Про те, як створювалася пісня, як уперше вона прозвучала у виконанні Миколи Федотова у перший день 2013 року, розповів один із її авторів Віктор Антоненко.

Присутні покидали гостинну залу центральної міської бібліотеки з надією, що рівно через рік, у день святого Михаїла, зберуться тут знову, щоб вшанувати талановитого поета-земляка Михайла Петренка та нових лауреатів конкурсу його імені.

Валерій Романько, голова правління Донецької обласної організації НСКУ, голова комісії з присудження премії імені Михайла Петренка

Другий обласний фестиваль єврейської культури на Закарпатті

OLYMPUS DIGITAL CAMERA17 вересня 2015 року у селі Колочава Міжгірського району Закарпатської області проведено Другий обласний фестиваль єврейської культури, присвячений Новому року (Рош а-Шан). Організаторами фестивалю виступили народний депутат України V-VI скликань, член правлінь Закарпатської обласної організації і Національної спілки краєзнавців України С. М. Аржевітін, Закарпатський обласний благодійний фонд «Хесед Шпіра» (директор – М. В. Галін) та Закарпатська обласна організація Національної спілки краєзнавців України (голова – М. В. Делеган).

В колочавському музейному комплексі «Старе село», на території «Голету в Колочаві», на подвір?ї сільської єврейської церкви («бужні»), у присутності представників єврейських громад області та жителів села, а також школярів навколишніх населених пунктів, молитвою і вітальним словом відкрив фестиваль рабин Закарпатської області Мендель. На відкритті також виступили С. М. Аржевітін та М. В. Галін.

В рамках фестивалю в скансені відкрито дві виставки – нову експозицію фотогалереї «Євреї Закарпаття 30-х років XX століття» і «100 років Джойнту». Експонати до виставки «Євреї Закарпаття 30-х років XX століття», зокрема, в раках краєзнавчої пошукової роботи добирали учні загальноосвітніх навчальних закладів колочавського куща.

Про діяльність благодійної організації «Джойнт», 100-річчя з часу заснування якої виповнилося минулого 2014 року розповіли М. В. Галін та С. М. Аржевітін. Зокрема, С. М. Аржевітін, ознайомив присутніх з новою ретроспективною інформацією про діяльність «Джойнту» на «Підкарпатській Русі» (таку назву мала нинішня Закарпатська область у 1919-1939 роках у період її перебування у складі Чехословацької Республіки). Інформація грунтувалася на новітніх дослідженнях щойно відкритих для дослідників документів, що зберігаються у галузевому архіві Служби безпеки України (м. Київ).

На Підкарпатській Русі «Джойнт» активно діяв у період з 1921 по 1939 роки. У той же період благодійна організація розгорнула свою діяльність і в Україні. Спроба відновити діяльність «Джойнту» у повоєнний період (на Закарпатській Україні) завершилася невдало в силу політичних мотивів.

Перед відкриттям виставки про діяльність «Джойнту» вона експонувалася у половині областей України.

Учасники зібрання вшанували жертв Голокосту. На єврейському цвинтарі, упорядкованому за кошти та зусиллями С. М. Аржевітіна, дорослими і школярами було запалено свічки та виголошено молитву рабином Менделем. Відомо, що із 120 тисяч євреїв Закарпаття повернулися додому із фашистських концтаборів і гетто тільки близько 18 тисяч. Близько 90% єврейського населення (із 500 чоловік) Колочави таож загинули у роки Другої світової війни.

На фестивалі викликали захоплення театралізовані сценки у виконанні аматорів, – відомого реформатора Е. Егана, чеського письменника І. Ольбрахта, єврея-старости села, корчмаря Г. Вольфа та ін.

Представників єврейських громад області та гостей дійства було ознайомлено з фрагментами традицій святкування єврейського Нового року. Розповіді і театралізовані сценки виконували краєзнавці та учні місцевих загальноосвітінх навчальних закладів.

Цікавими були розповіді про єврейське життя у творчості відомого класика чеської літератури Івана Ольбрахта, автора роману «Микола Шугай розбійник». Під час написання роману І. Ольбрахт періодично, впродовж п?яти років проживав у с. Колочаві.

З низкою єврейських танців перед глядачами виступив заслужений ансамбль танцю України «Юність Закарпаття».

На фестивалі серед гостей були присутні також учасники АТО, які подякували меценату С. М. Аржевітіну за придбані для бійців на передовій військову форму. Благодійні кошти були зібрані на фестивалі «Ріплянка – 2015», проведеному у Колочаві у червні С. М. Аржевітіним та обласною краєзнавчою організацією.

Фестиваль має суттєво важливе виховне значення, особливо у нинішній кризовій ситуації в Україні.

М. В. Делеган,

Голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Презентація книжки Геннадія Цвіка «Історія Радомишля»

node-890-017 вересня відбулася презентація книжки радомишльського історика-краєзнавця Геннадія Цвіка «Історія Радомишля», яка щойно побачила світ у житомирському видавництві  Марини Косенко.

Геннадій Валерійович Цвік — член Національної спілки краєзнавців України, голова Радомишльської районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, вчитель історії та права Радомишльської гімназії.

Це друге видання нарисів з історії міста Радомишля. Перше вийшло друком 2002 року. Очевидно, що автор суттєво доповнив та переробив матеріал. Тож тепер читач має соліднішу з погляду інформативності книжку.

Варто зазначити, що це значна подія не тільки в житті Радомишля, а й області, позаяк не щодня виходять друком книжки, які охоплюють історію того чи іншого міста чи містечка на Житомирщині.

node-890-3Презентація «Історії Радомишля» вже відбулася в Радомишлі — якраз напередодні цьогорічного Дня Незалежності України.

Книжка складається з восьми розділів: «Сива давнина», «Литовсько-Руська держава й Річ Посполита», «Під владою Російської імперії (кінець XVIII — перша половина XIX ст.)», «Радомисль у другій половині XIX — на початку XX ст.», «Національно- визвольні змагання 1917-1930-х років», «Друга світова війна», «Повоєнний період».

Трохи математики. Із загального обсягу нарисів 40% тексту присвячено історії Радомишля з найдавніших часів до початку XX ст., і відповідно 60% — подіям, пов’язаним з містом, що відбувалися в XX ст. Закінчується книжка епохою кінця Радянського Союзу, тобто кінцем 80-х — початком 90-х років.

Книжка проілюстрована світлинами з особистого архіву автора, з фондів Радомишльського краєзнавчого музею та з фотоархіву видавництва Марини Косенко.

За царських часів місто Радомишль (або Радомисль) входило до Київської губернії. Та й до того Радомисльська земля належала Києву.

Коли ми заглибимося в давнішу історію Радомишля, то дізнаємося, що завдяки архімандритові Києво-Печерського монастиря Єлисею Плетенецькому, відомому організатору відновлення книгодрукування в Києві, місто отримало поштовх до свого подальшого розвитку. Для потреб Стрятинської друкарні, яку було перевезено до Києва, він збудував у монастирській вотчині Радомисль папірню. Отже, Радомисль виробляв і постачав папір для книжок, що видавалися в Києві.

Інший аспект всеукраїнської значущості Радомисля висвітлено в розповіді про те, як і чому Радомисль став резиденцією митрополитів Української уніатської (греко-католицької) церкви.

Характерною особливістю книжки Геннадія Цвіка, як на мене, є те, що, серед тем, що притлумлювалися історіографією радянських часів, більш розгорнуто подано тему національно-визвольних змагань українського народу в XX столітті.

Праця доповнена багатим джерельним апаратом, а також іменним покажчиком, що полегшить роботу з текстом науковцям, студентам та учням.

Під час презентації редактор і видавець Валерій Косенко коротко познайомив присутніх зі структурою книжки.

Автор розповів про цікаві моменти своєї краєзнавчої діяльності, детальніше зупинився на окремих моментах, пов’язаних із книжкою «Історія Радомишля».

node-890-7Також виступили директор Музею історії міста Бердичева, голова Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Павло Скавронський; один із рецензентів книжки «Історія Радомишля» кандидат історичних наук Геннадій Махорін; голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Святослав Васильчук; поет, лауреат премії імені Володимира Свідзінського, член Національної спілки письменників України та Національної спілки краєзнавців України Анатолій Сірик. Вони побажали Геннадієві Цвіку творчого натхнення, нових книжок з історії Радомишля та успіхів у краєзнавчій діяльності.

Виставка “Мистецька колекція Петра Тронька: я тобою, Україно, живу…”

11 вересня у рамках відзначення днів пам’яті М. І. Сікорського за ініціативи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (Київська область) та підтримки відділу культури і туризму міської ради в музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка відбулося відкриття виставки «Мистецька колекція Петра Тронька: я тобою, Україно, живу…», присвяченої 92-річчю з дня народження Героя України, фундатора музейної справи Сікорського Михайла Івановича.
З вітальним словом на заході виступили: міський голова Тарас Костін, донька Петра Тронька Лариса Тронько, виконуючий обов’язки голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара Роланд Франко, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Григорій Савченко, заступник голови ради обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури Наталія Булаєвська, завідувач науково-дослідного відділу музею археології Заслужений працівник культури України Галина Бузян. У концертній програмі заходу взяли участь вокальний ансамбль «5/8» у складі викладачів дитячої музичної школи ім. П. Сениці, директор ДМШ ім. П. Сениці Анна Іфтоді, учениця музичної школи Надія Томчук, солістка НЦК «Зустріч» Наталія Александрова та її вихованка Катерина Гігійчук. По завершенню церемонії відкриття всі бажаючі мали змогу переглянути виставку.

Аграрному туризму вчитимуть в Україні

DSC_2677Розвитку аграрного туризму вчилися на Чернігівщині. Базою для навчання стала садиба «Соколиний хутір» села Петрушівка Ічнянского району. Кілька десятків підприємців, аграріїв, громадських активістів представляли не тільки рідний край, а й Сумщину, Харківщину, Черкащину, Вінниччину, Житомирщину… Організаторами заходу виступили представники міністерства агрополітики, громадської спілки «Асоціація індустрії гостинності України»…

Аграрний туризм у теперішній час має величезний потенціал, заявив заступник міністра агрополітики Володимир Лапа. Більш того, це є одним з пріоритетів Стратегії розвитку для сільського господарства до 2020 року. Що означає і нові робочі місця, і облаштування місцевих територій, і можливість для українців пізнати один одного; це і патріотичне виховання. Нині у сфері зайнято близько двох з половиною тисяч селян. Що вкрай мало… У сусідній Польщі їх на кілька порядків більше…

Важливо і те, що під ці програми Євросоюз готовий виділяти кошти, про що зафіксовано у відповідних документах, підписаних з нашою країною.

Місцем проведення семінару недарма було обрано «Соколиний хутір». Існування садиби – яскравий приклад успішного ведення агротуризму. Власник садиби Микола Череп розповів і показав, як його комплексу вдається успішно функціонувати. За словами Миколи, починати було вкрай непросто. За створення бізнесу місцеві чиновники прагнули отримати хабаря, але Череп принципово відмовився. З того часу не чіпляють. Для успіху дуже важливо бути патріотом краю, знати його історію, і це є одним з чинників залучення туристів. Скажімо, Ічнянщина – земля, історично пов’язана з гетьманом Мазепою, тож і для туристів розробляється відповідний продукт – через ті історичні події й традиції. Череп створив козачий Кінний театр, проводить майстер-класи з військової справи, або ковальства, є навіть власний історичний музей. А ось Коропецький район Чернігівшини, що неподалік від Ічнянського, краще позиціонувати, як партизанський, вважає Микола.

Нині серед гостей «Соколиного хутора» 15-25% іноземців, найчастіше – з Польщі, Німеччини, Швеції, з-за океану. Є навіть такі екзотичні туристи, як новозеландці. Гостей приваблює не тільки історична складова, а й високий сервіс. Скажімо, західних туристів намагаються зустріти відразу по приїзд на Чернігівщину, чи навіть по прильоту до Борисполя. Що дуже актуально, виходячи зі стану місцевих доріг (про це вже говориться багато років, але віз і далі там).

Для вдалого бізнесу Микола підтримує стосунки з багатьма місцевими підприємцями й просто селянами. Зокрема, екологічну чисту малину для гостей замовляє у місцевого ентузіаста-садівника, сир і бринзу в іншого колеги з району. Співробітництво взаємовигідне, туристи отримують якісний продукт, селяни – кошти. Звісно, що і їжа для гостей – натуральна, із сільських продуктів, а не привезена з міста. Мед з власної пасіки; в дитинстві Череп чимало місяців провів разом із бджолами, тож досконало знає секрети бджолярства.DSC_2450

Власник садиби постійно відшуковує нові форми роботи з туристами: риболовля, соколине полювання, поїздки на гужовому транспорті і водні прогулянки. А нещодавно придумав об`єднати різні види поїздок, зокрема, пропонує під час весілля їхати молодій на човнах через озеро, а на іншому березі її чекатиме вже старовинна карета, що їхатиме до Качанівського палацу, що знаходиться поруч.

З учасників семінару про свій досвід розповіла Тетяна Єщенко, учасниця громадського об`єднання «Туристичний рух Чигиринщини». За її словами, славний козацький край має вкрай слабку інфраструктуру для туристів; більшість з них, як правило, приїжджають лише на один день. Адже на Чигиринщині майже нема де переночувати, де нормально поїсти, обсяг річного ресторанного обороту району дорівнює 90-хвилинному у Києві. Тож відтепер місцеві ентузіасти об`єдналися в єдиний рух у намаганні створити якісні туристичні послуги, розробили стратегію просування краю, як одного з туристичних осередків часів Козаччини.

Тепер організатори планують провести ще два подібних семінари. Один з них буде розрахований для аграріїв Півдня, інший – для представників Західної України. Наразі вивчаються локації для можливих тренінгів.

Сергій Бахін

Фотогалерея

До 75-річчя Михайла Ілліча Паньківа

unnamedУ відділі краєзнавчої літератури в рамках циклу «Краєзнавство Івано-Франківщини в іменах» відкрита книжкова виставка «Михайло Паньків: етнограф, музеєзнавець, громадський діяч», присвячена 75-літтю від дня народження відомого краєзнавця, кандидата історичних наук, заслуженого працівника культури України, лауреата обласної премії ім. І. Вагилевича.

Народився Михайло Паньків 9 вересня 1940 року у селі Вербівці Городенківського району. Закінчив Снятинський культурно-освітній технікум, Івано-Франківський педагогічний інститут. Впродовж багатьох років був директором Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, нині викладає етнологію в Прикарпатському національному університеті.

Михайло Паньків є дослідником матеріальної і духовної культури Покуття, історії окремих населених пунктів. Він був  організатором створення експозицій Літературно-меморіального музею Леся Мартовича в с. Торговиці, Художнього і Літературного музеїв Прикарпаття – в Івано-Франківську, народної архітектури і побуту – в Галичі, етнографії Покуття – у Городенці, Михайла Грушевського – у Криворівні, Бойківщини – у Долині та ін.

Автор багатьох наукових статей та видань з етнографії Покуття, методичних розробок, путівників по Івано-Франківській області та музеях. Окремими книгами вийшли «Ратуша», «Весілля у селі Вербівцях на Городенківщині», «Організація польових досліджень з етнографії», «Пісні з Покуття», дослідження «Схрони, криївки і бункери ОУН-УПА», збірка топонімів, легенд, переказів та пісень про татарські напади на Прикарпаття «Текла кровця по Вкраїні» та ін.