ХІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи», присвяченій 200-річчю від дня народження українських просвітителів І.Вагилевича та М.Шашкевича.
Конференція відбудеться 6–7 жовтня 2011 року в Прикарпатському національному університеті ім.В.Стефаника (м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 57).

Так можна окреслити лейтмотив ХІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції з міжнародною участю «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи», яка пройде 6–7 жовтня 2011 року в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 57). Початок роботи форуму – 10:00.
Організатори – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Національна академія педагогічних наук України (НАПНУ), Інститут історії України НАН України, Національна спілка краєзнавців України (НСКУ), Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника та Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді – присвятили її 200-річчю від дня народження українських просвітителів Івана Вагилевича та Маркіяна Шашкевича.
Науковці зосередять увагу на виховній та консолідуючій функції історичного краєзнавства. Вивчення “малої історії” – одне з актуальних соціально-педагогічних завдань нашого часу. Як бачиться, майбутнє незалежної України полягає у вихованні національно свідомих громадян. Тож саме краєзнавство формує основу патріотичної освіти – виховання у підростаючих поколінь шани і любові до рідної землі, поглиблення знань про її минувшину та видатних постатей, протягом довгого часу викреслених з історії, але нею ж і реабілітованих. Краєзнавство виховує у юних громадян Української держави національну гідність і право пишатися причетністю до її розбудови. Любов до Батьківщини – то конкретні дії. Для молоді – це справно вчити і знати історію.
Такі елементи стратегії майбутнього України передбачено й проектом рекомендацій учасників форуму. Зокрема, НАПН України спільно з НСКУ рекомендовано звернутися до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо відновлення викладання курсу «Краєзнавство» у вишах країни. Заслуговує на увагу і досвід Харківської обласної організації НСКУ та Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна щодо створення центрів краєзнавства при українських університетах. Освітнім закладам варто активізувати роботу зі створення краєзнавчих гуртків, секцій, клубів та проведення краєзнавчих експедицій. Пропонується підтримати пропозиції Івано-Франківської обласної організації НСКУ, громадськості м. Івано-Франківська та області про встановлення в Івано-Франківську пам’ятника засновникам “Руської трійці” І. Вагилевичу, М. Шашкевичу та Я. Головацькому. На розсуд конференції винесено й ініціативу щодо створення в Івано-Франківську на основі музейних колекцій П. І. Арсенича музейних експозицій.
Серед тем для обговорення, зокрема, передбачено такі:
Теоретико-методологічні засади освітянського краєзнавства
Краєзнавча робота в дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних і професійно-технічних навчальних закладах
Краєзнавство у вищій школі
Туристичне краєзнавство в освітній галузі
Визначні постаті в освітянському краєзнавстві
Краєзнавство Прикарпаття: історія і сучасність (до 20-річчя Івано-Франківської обласної організації НСКУ)
Також заплановано проведення засідання «круглого столу» на тему «І. Вагилевич та М. Шашкевич – видатні діячі українського національного відродження ХІХ ст.»
У роботі форуму, зокрема, передбачено участь заступника директора Інституту історії України НАН України, заступника голови НСКУ, члена-кореспондента НАН України Олександра Петровича РЕЄНТА; відповідального секретаря НСКУ, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України, кандидата історичних наук Руслани Вікторівни МАНЬКОВСЬКОЇ; члена правління НСКУ, кандидата історичних наук, секретаря і редактора конференцій НСКУ Тетяни Федорівни ГРИГОР’ЄВОЇ; голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, члена правління НСКУ, кандидата технічних наук Роланда Тарасовича ФРАНКА; заступника директора Інституту педагогіки НАПН України, доктора педагогічних наук Олега Михайловича ТОПУЗОВА; ректора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, члена-кореспондента НАН України Богдана Костянтиновича ОСТАФІЙЧУКА; проректора з наукової роботи Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, доктора хімічних наук, професора Івана Федоровича МИРОНЮКА; першого заступника голови Івано-Франківської обласної ради Остапа Васильовича ДЗЕСИ; заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Романа Ярославовича ІВАНИЦЬКОГО; івано-франківського міського голови Віктора Андрюсовича АНУШКЕВИЧУСА; голови Рожнятівської районної державної адміністрації Миколи Ярославовича ФІЛІПОВИЧА; доцента Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, заслуженого працівника культури України, лауреата премії ім. Д. Яворницького Петра Івановича АРСЕНИЧА; директора інституту туризму ПНУ ім. В. Стефаника, доктора історичних наук, професора Володимира Степановича ВЕЛИКОЧІЯ; доцента Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, заслуженого працівника культури України, кандидата історичних наук, лауреата премії ім. Д. Яворницького Богдана Михайловича ГАВРИЛІВА; директора інституту історії і політології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, доктора історичних наук, професора Миколи Васильовича КОГУТЯКА; голови Івано-Франківської обласної організації НСКУ, директора Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Михайла Юрійовича КОСИЛА; голови Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Василя Миколайовича ТИМКІВА; професора кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Володимирського філіалу Російської академії народного господарства і державної служби, голови Спілки краєзнавців Володимирської області доктора історичних наук Андрія Костянтиновича ТИХОНОВА (РФ); доцента кафедри історії Білорусі Вітебського державного університету ім. П. М. Машерова, кандидата історичних наук Миколи Васильовича ПИВОВАРА (РБ).

СЬОГОДНІ – ДЕНЬ ТУРИЗМУ
По-справжньому «хворих» на вивчення історії й культури України в пленері небагато. Ліпоту нашої мальовничої Батьківщини переважна більшість українців активно чи пасивно пізнає під час відпочинку в Криму чи Карпатах. Як кажуть, і на тому спасибі… Але не бракує й таких, хто вирушає в гори чи степи навмисно, поповнюючи когорту професійних дослідників. І вони не дуже заважають один одному – дуже вже неозора наша люба ненька…
Ясна річ, не кожен турист – неодмінно краєзнавець. Як і навпаки. І все ж, існування Державної програми розвитку туризму на 2002 – 2010 роки передбачало якщо не сплеск інвестиційного інтересу до цієї – за мірками цивілізованої Європи й решти світу – безпрограшної галузі, то принаймні якесь пожвавлення.
Однак, нам тут не дуже пощастило. Чинників регресу одразу кілька. Це й дефіцит методичної та організаційної підтримки туристичної галузі, і, знову ж таки – традиційно незначні обсяги інвестицій у розвиток її матеріальної бази. Рівень комфорту більшості готелів, пансіонатів та будинків відпочинку України не відповідає світовим стандартам і нині. Як і 13 років тому, коли президент Л. Кучма підписував історичний указ про приєднання України до країн, де відзначають День туризму. Ганебно низькою залишається й сервісна та інформаційна інфраструктура галузі. А дороги… Згаданий вище «хрещений батько» українського свята недавно запевнив, що «Україна – не Росія», але обидві сакраментальні біди (одна з яких – дороги) нас із північним сусідом роблять ледь не близнюками…
«Куються» нові кадри туристичної галузі. Запроваджено нові спеціальності в навчальних закладах, працюють курси підвищення кваліфікації працівників, проводяться освітні семінари. Можливо, для когось це стане одкровенням, але практикується політика створення нових туристичних маршрутів. У тому числі й екстремального, культурно-пізнавального, мисливського та рибальського, підводного, релігійного, спортивно-оздоровчого спрямувань.
Заступник голови Національної спілки краєзнавців України, член президії НСКУ Сергій Іванович Попович – ще й перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України. Він – неодмінний учасник науково-краєзнавчих експедицій Спілки, які вирушають у різні куточки України. Сергій Іванович використовує кожну таку нагоду, аби не лише популяризувати існуючі маршрути, але й прокладати нові. При цьому вивчається можливості залучення незайнятого населення та зменшення рівня безробіття у сільській місцевості. Чим не обопільна користь!
Звісно, спершу вартувало б оптимізувати самі нормативно-правові засади розвитку туристичної та курортно-рекреаційної галузі, її інфраструктури. А грамотний облік туристичних ресурсів України плюс забезпечення їх раціонального використання виявив би, вочевидь, чимало цікавого…
До Євро-2012 менше року. Ще встигаємо усвідомити: пізнаючи виняткову природу України, її давню історію й культуру, іноземці зовсім інакше сприйматимуть і країну. Відтак і стимулів для інвесторів серед них побільшає. А що вже казати про поглиблення (чи наразі лише створення?) позитивного іміджу нашої держави у світовому співтоваристві.
… Іще раз вітаємо неозору армію туристів-аматорів і повнокровну когорту українських краєзнавців із Днем туризму. Нехай кожен із нас – принаймні спорадично – продовжує пізнавати рідний край не лише за топографічними мапами і сторінками фотоальбомів. І хай для цього в нього нарешті з’являться можливості.
І. К.

На 97-му році життя перестало битися серце відомого державного, наукового та громадського діяча Петра Тимофійовича ТРОНЬКА.
П. Т. Тронько народився 12 липня 1915 року в селі Заброди Богодухівського повіту Харківської губернії у родині селян-бідняків. У п’ятирічному віці втратив батька. Підрісши, працював у господарстві, вчився у місцевій школі. У 17 років поїхав працювати на Донбас. Повернувшись, учителював у місцевій школі. В 1936-1937 рр. проходив військову службу, опісля став директором дитячого будинку, звідки перейшов на комсомольську роботу. Обирався першим секретарем райкому комсомолу, секретарем Сумського обкому комсомолу. 1939 р. був обраний першим секретарем Станіславського обкому комсомолу. У вересні 1939 року обирався делегатом Народних зборів у м. Львові, які ініціювали возз’єднання з УРСР. В 1941-1943 рр. брав участь в обороні Києва, Харкова, Сталінграда, у визволенні Донбасу. У 1943-1947рр. – перший секретар Київського обкому і міськкому комсомолу, другий секретар ЦК ЛКСМУ. Після закінчення Академії суспільних наук при ЦК КПРС 1951 р. – завідувач відділом, секретар Київського обкому КПУ, завідувач відділом ЦК КПУ.
В 1961-1978 рр. працював заступником голови Ради Міністрів України. 1978 року був обраний академіком АН УРСР, віце-президентом АН УРСР. У цей час від імені України головував на одному із засідань Генеральної Асамблеї ООН.
Із 1978 р. – завідуючий відділом регіональних проблем історії України Інституті історії АН УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР дев’ятьох скликань.
22 роки очолював Товариство охорони пам’яток України. З 1990 року – голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців (згодом – НСКУ), почесний голова правління МГО «Харківське земляцтво» у м. Києві, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Автор близько 600 наукових, публіцистичних праць, газетних статей, з них понад 20 монографій.
Почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 7 міст України.
Нагороджений 14 державними орденами і 18 медалями СРСР та України. У 2000 році удостоєний звання Герой України.
Величезна заслуга П. Т. Тронька у справі збереження історико-культурної спадщини України, дальшого розвитку історико-краєзнавчих досліджень. Патріархом краєзнавства став внаслідок виходу у світ 26-томної «Історії міст і сіл України», удостоєної Державної премії СРСР у галузі науки і техніки.
Академік Тронько з групою провідних українських істориків першим відкрив широкій громадськості гірку правду про репресії 30-40-х та початку 50-х років минулого століття, очоливши Головну редакційну колегію науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Перші 56 книг цього фундаментального видання вже з’явилися друком, планується видати до 100 книг.
Завдячуючи неспокою академіка П. Тронька відроджено національні святині – Свято-Успенський собор на території Києво-Печерської Лаври та Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир у м. Києві. Не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, якби не П. Тронько. Державною опікою огорнуто десятки історичних та духовних святинь України.
Академік П. Тронько започаткував справжню школу наукового краєзнавства, усього себе віддав підготовці наукових кадрів НАН України, постійно працював із молоддю.
Петро Тимофійович завше відстоював принципові речі, був твердо переконаний у своїй правоті. Природна порядність і міць характеру допомогли йому виховати плеяду талановитих послідовників. Поруч завжди були вірні колеги й однодумці – без них він напевно стільки б не досяг у своєму довгому славному житті. Тронько людей поважав і любив. Вони йому віддячували тим же.
Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до останніх днів був коханим чоловіком і батьком.
Ще скажуть інші слова подяки й любові до генія Тронька. Сьогодні ж тихо доземно вклонімося Краєзнавцю, Пошуковцю і Вченому. А передовсім – Людині кришталевої чесності, порядності й доброти.
Хай буде йому земля пухом. Світла пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька, його праведні земні справи назавжди зостануться в серцях усіх, хто його знав. А його видатна творча спадщина стане духовним пам’ятником і дороговказом для наступних поколінь дослідників рідного краю.
Президія
Національної спілки краєзнавців України

12 вересня 2011 року пішов із життя видатний державний, науковий та громадський діяч Петро Тимофійович Тронько.
Колеги по комсомольській, партійній та державній роботі, науковій і дослідницькій діяльності, ті, з ким він наближав перемогу у Великій Вітчизняній, і прості українці, котрі трудилися з ним поруч на благо України, хто знав про славні звершення Петра Тимофійовича зі слів інших, 15 вересня прийшли до клубу Кабінету Міністрів України попрощатися з Великим Українцем.
До труни майже безупинно протягом двох годин ішли громадяни різного віку. Клали квіти, у скорботній тиші поклонялися і застигали, вдивляючись у знайомі риси. Батьки схилялися до голівок дітей, пояснюючи, хто перед ними і чому вони тут. Погляди юні замість зляканих ставали печальними і розуміючими.
Багато хто хрестився. Мовби вибачався – «знаю-знаю, він був атеїстом, але…».
Прохали небесного заступництва праведній душі покійного.
… Змінювалася почесна варта біля труни, урочисто-щемні звуки музики зволожували очі багатьох – і не лише жінок. Ушанувавши, люди залишалися в залі. Журна подія звела тут і тих, хто давно чи й взагалі ніколи не бачився. Вони неголосно пригадували минулі дні й обставини знайомства з Академіком. Дехто зізнавався, що не зміг особисто подякувати йому за зроблене. Тронько багатьом полегшив життя, не лише помігши обрати тему наукового дослідження, опублікувати першу статтю чи монографію, але й встановити телефон, отримати квартиру чи пенсію, «вибити» місце під художню майстерню… Чимало приїхало вшанувати пам’ять Петра Тимофійовича із далеку.
Серед тих, хто прийшов попрощатися з Троньком, були й перші посадові особи України, екс- та нинішні урядовці, колишні й сьогоднішні народні депутати: Марія Орлик, Валентина Шевченко, Микола Азаров, Андрій Клюєв, Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Адам Мартинюк, Петро Симоненко, Борис Олійник, Георгій Крючков, Валентин Матвєєв, Валерій Смолій, Микола Жулинський, Станіслав Аржевітін, Валерій Асадчев, Василь Кремень та ін. Довше за інших затримався біля труни не набагато молодший за вірного товариша президент НАН України Борис Патон.
За тим громада вирушила на Байкове кладовище. Панахида в пам’ять Петра Тимофійовича Тронька була недовгою, але вкрай емоційною.
Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник за дорученням КМ України та Комісії з організації прощання з П. Троньком нагадав основні віхи його життєпису. Зазначив, що талант Петра Тимофійовича як державного діяча, вочевидь, найповніше розкрився при виконанні обов’язків заступника голови Ради Міністрів Української РСР. Петро Тимофійович опікувався розвитком культури, мистецтва, освіти, соціальної сфери довгих 17 років. Талант же науковця він проявив іще студентом у Київському державному університеті ім. Шевченка та згодом під час навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
Головним дітищем його життя і, по суті, вічним монументом Петрові Тимофійовичу як науковцю та організатору став вихід 26-томника «Історія міст і сіл Української РСР». Понад 100 тисяч професійних науковців та аматорів усього за 12 років створили унікальне енциклопедичне видання, яке було удостоєне Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. П. Тронько очолив підготовку і «Зводу пам’яток історії і культури України», а зі здобуттям Україною незалежності – головну редколегію видання «Реабілітовані історією». Саме з ініціативи Петра Тимофійовича у середині 90-х років минулого століття була створена Комісія з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України, яка впритул зайнялася сприянням відбудові втраченої історико-архітектурної спадщини, зокрема, комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської Лаври у місті Києві.
Багатогранна плідна робота Академіка була відзначена найвищими державними нагородами: зіркою Героя України, орденами Леніна, Жовтневої Революції, Дружби народів, чотирма орденами Трудового Червоного прапора, «За заслуги», Богдана Хмельницького та князя Ярослава Мудрого.
Про цноти Петра Тимофійовича, за які його глибоко поважали і любили, говорила у своєму виступі Голова Президії Верховної Ради Української РСР у 1985-1990 рр. Валентина Шевченко. Вона пригадала, з якою увагою ставився Тронько до ініціативної молоді, як власним прикладом учив її любити Україну і глибоко досліджувати її історію. Закликав пізнавати історію свого села і міста. Бо з любові до своєї маленької батьківщини, як любив повторювати П. Тронько, народжується любов до України. Тисячі ентузіастів, у тому числі й молодь, наблизили його мрію видати «Історію міст і сіл Української РСР».
На думку В. Шевченко, злет Тронька як громадського діяча розпочався ще на комсомольській роботі. А одразу після визволення Києва в 1943-му році він особисто помагав молоді відбудовувати столицю. Так він любив Україну. І вона віддячувала йому тим же. Народ поважав його і любив спілкуватися, де б не опинявся Тронько, – від Закарпаття до Донбасу, від Слобожанщини до Криму. Петро Тимофійович завжди був доступним, радився і радив сам. А це так важливо для керівника вищої ланки, підкреслила В. Шевченко. Вона нагадала, як свого часу Тронько підтримав всесвітньо знаного тепер майстра мікромініатюр Миколу Сядристого. Він теж сьогодні прощався з Великим Учителем. Щиро завдячував П. Тронькові і скульптор й художник Іван Гончар, чиє зібрання народних раритетів по смерті мецената стало Державним музеєм його імені, а згодом – Українським центром народної культури.
Пані Валентина розповіла про наполегливу увагу Петра Тимофійовича до проведення Днів культури України в усіх союзних республіках СРСР. Це була чудова нагода розповідати про українську історію, традиції та культуру нашої землі.
Академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України Олекса Онищенко назвав Петра Тимофійовича людиною-епохою, котра пережила з любою йому Україною всі її біди і свята.
Директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій, де Петро Тронько пропрацював до останнього дня, високо оцінив його активну «динамічну» натуру, яка дозволила йому стільки зробити. На переконання пана Валерія, будь-який проект, за який брався Петро Тимофійович, за своєю масштабністю ставав проектом віку. Це й диво-скансен у Пирогові під Києвом, і Хортиця, й десятки інших величних символів України.
Заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара Роланд Франко запевнив присутніх, що легендарній, могутній особистості, ким був і є Петро Тронько, так багато вдалося, бо він не боявся перешкод. Попри всю свою інтелігентність і толерантність, він умів організувати і спитати за доручене. Пан Франко наважився порівняти цілісність і велич П. Тронька з плеядою українських велетів зі своїм дідом Іваном Франком включно. І той, і Тронько наснажувалися ідеєю звеличення любої їм України аж до виникнення Української держави. Пан Роланд особливо підкреслив вагу помочі Тронька всесвітньої шани письменникові Олесю Гончару, «коли того боляче клювали за «Собор». Петро Тимофійович єдиний не злякався виступити на захист роману – (цитата) «предтечі української державності. І знову вони поруч – тепер на цьому погості, один напроти одного…». Роланд Франко запевнив, що продовжена Троньком Гончарова справа – фонд відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини – то русло для відновлення українських святинь. А ще він дуже тепло розповів про бесіди з П. Троньком, котрий, як виявилося, особисто знав усіх дітей його діда – Каменяра – і навіть, як тепер кажуть, перетинався у справах…
Давній друг і колега Петра Тронька по кількох скликаннях українського парламенту Георгій Крючков, дарма що майже на півтора десятиліття молодший за нього, майже півсторіччя пліч-о-пліч працював з Петром Тимофійовичем. Він не міг пригадати, щоб той на когось підвищив голос – «але все робилося!». Організаторський талант Тронька ніколи не супроводжувався догматизмом, бо завше відстоював ідею соціальної справедливості. «Він був справжнім комуністом!» – дав найвищу оцінку колезі товариш Крючков. Життєву позицію Петра Тимофійовича він окреслив як позицію українського патріота.
На думку Г. Крючкова, мало хто інший стільки зробив для збереження неспотвореною історичної пам’яті України. «Це й стане найвеличнішим пам’ятником славетній людині», – додав він.
Земляк Тронька Микола Тризна не соромився назвати його їхньою гордістю і славою. Бо навчив богодухівців славетний земляк знати й любити свою землю. Кожна з ним зустріч була для людей великим святом, вони щиро дякували Петрові Тимофійовичу за духовну й матеріальну підтримку, сприяння розвитку рідного краю. Таке спілкування напевно надихало Академіка на написання філософсько-історичних книг, в яких кожен міг пізнати себе. Пан Микола пригадав цьогорічне недавнє святкування 96-річчя П. Тронька, яке він влаштував прямо на роботі, і ті тепер дорогоцінні миттєвості, коли іменинник розповідав, як він любить свою неньку-Україну, як би хотів вирушити до рідних Забродів… Не судилося. За дорученням богодухівців Микола Тризна привіз на могилу дорогого земляка скарбничку з рідною землею, яку той просто обожнював.
… По закінченні громадської панахиди над могилою П. Тронька було здійснено шестикратний залп зі стрілецької зброї.
На центральній алеї Байкового кладовища праворуч від вічного пристанку Петра Тимофійовича Тронька знаходяться могили голови Верховного Суду України (у 1993-1994 рр.) Георгія Бутенка та першого секретаря ЦК КПУ (у 1972-1989 рр.) Володимира Щербицького.
Трохи згодом, був, як годиться, і поминальний обід. У рідних Петрові Тимофійовичу стінах головного з київських університетів імені Т. Шевченка ще і ще звучали слова щирої шани, вдячності і гордості. Схвильовано говорили ті, хто мав щастя бути поруч чи працювати з Петром Тимофійовичем. Слово брали його сучасники, хто досяг помітних життєвих висот і завдяки йому. Вірні соратники пригадували, коли відчували й пізнали суть його генію. Пізнали і возвеличували. Багато хто встиг зізнатися в шані й щиросердній любові до Великого Українця ще за його життя.
Пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька завжди буде в серцях любих йому українців.

Четвертий день триває в столиці України Перший форум молоді української діаспори, до організації якого мала честь долучитися й Національна спілка краєзнавців України як офіційний партнер. До Києва з’їхалося півсотні молодих представників української діаспори більш ніж із 30 країн світу. Зокрема, з США, Канади, Росії, Азербайджану, Австралії, Аргентини, Грузії, Бразилії, країн Балтії, є представники майже з кожної країни ЄС.
“Підтримкою цієї дійсно унікальної події НСКУ прагне розширити свої міжнародні контакти, залучити представників діаспори до краєзнавчої роботи, – відзначив керівник міжнародних проектів НСКУ Павло Бабенко, – Насамперед, молодь – хто ж краще поглибить розвиток краєзнавства в сучасному світ. Ми сподіваємося, що останні літні деньки стануть початком реальної співпраці з молодими українцями назовні. І так про діяльність Спілки дізнаються в інших країнах. Адже сьогодні ми не можемо закриватися в Україні – слід об’єднуватися для корисних справ!”
У рамках заходу проходять презентації молодіжних організацій діаспори та України, зустрічі з відомими політиками, письменниками, громадськими та культурними діячами. Голова Конфедерації українських молодіжних організацій діаспори Мирослав Гочак підкреслив: загальна нота доволі тривожна. Нині за кордоном проживає до 20 мільйонів етнічних українців (це одна з найбільших у світі діаспор), але часто етнічна юнь намагається не згадувати свого походження. Патріотів мали б потужніше «клепати» і влада, громадські та діаспорні організації, переконаний пан Гочак. Додає: «Взяти ту ж Сербію. Зазвичай люди й уявлення не мають, звідки там взялися українці. А ми минулого року відсвяткували 120-ліття офіційного переселення західних українців на територію колишньої Югославії…»
Голова Української студентської спілки (УСС) Станіслав Куценко певен, що кожний такий захід є можливістю отримати неоціненну інформацію щодо механізмів інтеграції в Україну економічного та соціального досвіду країни, з якої приїхали етнічні українці. «Важливо, щоб «наші там» не забували про своє коріння. Нормальним є відкриття за кордоном класів з українською мовою або й цілих шкіл, а ще – магазинів з українською продукцією, підприємств, орієнтованих передовсім на українського споживача. Такою могла б бути «мирна експансія» України у світ», – зазначив С. Куценко. На його думку, Форум має стати постійно діючим із форматом консультативно-дорадчого органу при уряді країни.
Захід триватиме до 30-го серпня.
Вл. інф. та з ресурсу http://www.radiosvoboda.org

Cьогодні завідувач відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академік НАН України, Герой України, доктор історичних наук, незмінний голова Національної спілки краєзнавців України, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, очільник Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, видатний науковець-історик, почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 6 міст України, громадський діяч і просто мудрий чоловік Петро Тимофійович ТРОНЬКО приймає вітання від колег, друзів і всіх шанувальників його таланту. Нашому любому шефу – 96!
Іменинник часто-густо захищав принципові для нього речі, що подеколи не сприймалися оточенням. Але він їх обстоював, бо був твердо переконаний у своїй правоті. Без його наполегливості не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, ні столичного Свято-Михайлівського золотоверхого собору… Поруч із Петром Тимофійовичем завжди були і є вірні незрадливі однодумці – без них він навряд чи зміг би стільки зробити у своєму довгому славному житті.
Тронько завжди пам’ятав і пам’ятає головне – людей треба поважати і любити. Попри все.
Де б він не працював – а доля була ласкавою і не дуже – чинив так, аби згадували незлим словом. Бувало і холодно, і голодно, але природна порядність і міць характеру помогли йому не лише вижити, а й виховати плеяду послідовників. Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до цих пір є коханим чоловіком і батьком.
Зичимо дорогому Герою ще довго топтати ряст на його улюбленій землі, бачити її розквіт і усвідомлювати, що все було недаремно.
***
Петра Тимофійовича Тронька з 96-річчям привітали Президент України В. Янукович, Голова Верховної Ради України В. Литвин, президент НАН України Б. Патон, президент Національної академії педагогічних наук України В. Кремінь, міністр культури України М. Кулиняк, міністр юстиції України О. Лавринович та ін.

Саме про краєзнавство як фактор розвитку зеленого туризму в контексті «Євро-2012» НСКУ спільно з ВУТ «Просвіта» вирішила провести «круглий стіл» першої п’ятниці літа. Можливо, надто поважна як на кінець тижня тема (а фактично – зразу три), а, можливо, якісь інші фактори завадили прибути до УКРІНФОРМУ не лише більшій кількості ЗМІ, але й навіть частині запрошених. Їм напевно було що сказати, вони попередньо підтверджували свою участь, але… Вочевидь, знайшлися приємніші заняття. (От би усім робити лише те, що подобається!)
Модератор зустрічі, керівник міжнародних проектів Спілки Павло Бабенко підкреслив, що тема «2012» небайдужа НСКУ, творчій інтелігенції й громадськості України. Ми про це знаємо, бо вони до нас про це пишуть. Про проблемні місця довкола згаданої справи прийшли поговорити й запропонувати шляхи їх залагодження президент Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина, помічник в. о. голови Державної служби туризму і курортів України Олександр Сулим, президент парку «Київська Русь» Володимир Янченко, відповідальний секретар ВУТ «Просвіта», заслужений працівник освіти України Микола Нестерчук та голова Петрушівського осередку сприяння розвитку сільського зеленого туризму (Чернігівська область) Микола Череп.
НСКУ, як може, опікується підготовкою культурного сектору до «Євро-2012», оскільки ця є масштабною подією для нашої країни. Експерти та фахівці Спілки при цьому розраховують на поміч громадськості. Зелений туризм, на думку П. Бабенка, здатен фінансово зрушити розвиток інфраструктури саме на периферії, довкола міст-господарів фінальної частини «Євро-2012». Між тим, у цих місцях є значна кількість визначних пам’яток історії й культури, які й без «прив’язки» до згаданої спортивної події є гідними об’єктами туризму загалом і зеленого зокрема.
Є що показати гостям і в галузі української культури й традиції. Щось взагалі «відкриє» Україну іноземному гостю вперше. Нація ж має докласти всіх зусиль, аби це було гарно і корисно. Щоб гості забажали повернутися до України ще і ще.
Олександр СУЛИМ узагалі назвав зелений туризм «єдиною фішкою» для українського туризму як такого. Він підкреслив, що цього року своє 15-річчя відзначає Спілка підтримки зеленого туризму. «Зелені туристи» проводять конференції, організовують виставки. Такий різновид непогано розвивається не лише в Закарпатті, але це мало б ще більший масштаб за умови правового забезпечення поняття зеленого туризму. «Нам є чому повчитися в білоруських колег, – зазначив пан Сулим. – І, як би не ставитися до «бацьки» Лукашенка, але схвалене ним мито в 1 євро з кожної садиби, яка хоче займатися зелентуризмом, дає результати». 525 таких садиб у сусідів нормально функціонують, а наші законотворчі й чиновники – проти всіляких податків. Як наслідок, «маємо, що маємо». Тобто, безлад.
Усе ж зрушення є. Івано-Франківськ пан Сулим назвав «меккою» зеленого туризму, хоча й той «здав»: «Буковель уже не простий, а комерційний проект». Олександр Сулим відзначив темпи розвитку зеленого туризму в Чернігівській області, зокрема, настирливість (присутнього тут) М. Черепа та Леоніда Брусільцева. Крим з усіма його можливостями може похвалитися лише малим осередком сільського зеленого туризму у Бахчисарайському районі. Це клуб місцевих татар, котрі показують бажаючим, як їм жилося до депортації. Ото вже дійсно – маємо, що маємо… Ще трохи таких«хатинок» готові до «Євро-2012» в Донецькій, Луганській та Київській області, хоча з розміщенням туристів у більшості цих місць сутужно.
Держслужба туризму нині фактично ліквідована. Створено профільне агентство, але його ніхто не очолює, і перспективи туманні. «А люди ж хочуть мати зелений туризм, бажають учитися цій справі!», – гірко констатував чиновник. І підкреслив вагу громад у створенні, приміром, кластерів сільського туризму.
Микола ЯКОВИНА звернув увагу, що жодна садиба зеленого туризму не може обійтися увагою до самої себе. Без організації екскурсій визначними місцями – ніяк. Уболівальники чемпіонату-2012 мали б можливість хоча б на короткий час «відчути» себе українцями, не лише перебуваючи в нашій «глибинці» в оточенні автентичних садиб, а й подорожуючи прекрасними околицями, відвідуючи парки, палаци й музеї. ICOMOS опікується передовсім пам’ятками, що внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У цьому питанні ми впевнено пасемо задніх: з-поміж 130 тис. нерухомих пам’яток історії, культури, архітектури, археології тощо, узятих під охорону держави, лише 4 (!) внесено до згаданого Списку. Партнерка України Польща, скажімо, має аж 14 таких об’єктів у Списку ЮНЕСКО є шансом не лише довести свою спортивну міць, а й нагодою зміцнити позитивний імідж держави. Демонстрація нашої культурної спадщини, певен пан Яковина, здатна суттєво покращити місцеве життя: адже можна відновити забуті ремесла, практики, активізувати процеси консервації й музеєфікації історичних об’єктів.
«Нас не конче мусять знати лише за Чорнобилем та чорноземом, – загострив тему Микола Михайлович. – Наш культурний прошарок здатен здивувати. Одна лише Кам’яна могила «дає фору» єгипетським пірамідам і Нілу». Хоча, на його переконання , слід поспішати – «сірі» й «чорні» археологи можуть розтягнути рештки Трипільської культури, а професіоналів (порівняно з тією ж таки Польщею) – катма.
Володимир ЯНЧЕНКО, головно, зупинився на тому, що ближче, – Києві. Присутні з інтересом послухали його міркування щодо способів привернення уваги туристів до «матері міст руських», хоча вони, як не крути, мало стосувалися теми зустрічі. Наскрізна ж думка виступаючого – щодо обов’язковості впровадження освітніх програм про Київ – не викликала особливого спротиву: проти поглиблення почуття патріотизму не попреш!
Микола ЧЕРЕП зізнався, що почув сьогодні для себе багато цікавого. Але отаман петрушівського козацтва явно лукавив: дослідження й відтворення історико-етнографічної теми для нього – не порожній звук. Розповів, що понад 10 років займається не лише поселенням цікавих до української хатньої автентики туристів. У петрушівському музеї він створив 32 тематичних експозиції, і краєзнавство там профілююча. Розповідає – передовсім дітям – про давні промисли, історію Ічнянщини, її культуру й духовність: «На питання, хто ти, слід відповідати спершу «Українець!», а вже потім – «Микола». Микола охоче помагає бажаючим – і футболісти не стануть винятком – не лише зріднитися з околицями свого «Соколиного хутора», а й з навколишніми перлинами парково-палацового мистецтва.
Микола НЕСТЕРЧУК запевнив, що й «Просвіта» готується до футбольного чемпіонату: по всіх регіонах гості зможуть купувати літературу про Україну. Зокрема, шевченківський «Кобзар», диски з казками для дітей і т. ін.
Відсутність на зустрічі кого-небудь з Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу пан Сулим прокоментував так: вочевидь, їх не цікавить думка громадськості. «А, може, як і поляки, наші вже знають, що приїде мало туристів, тому особливо й не напружуються…», – додав він.
«А нам все одно слід бути готовими показати будь-якій кількості приїжджих, що в українців – слов’янська складова і глибоке духовне життя». Так майже стражденницьки підсумував Микола Яковина не досить оптимістичні краєзнавчо-туристично-футбольні прогнози учасників «круглого столу».
І з таким оптимізмом довелося погодитися.
Вл. інф.

На початку лютого ми повідомляли про проведення літературного конкурсу до 265-річчя від дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка. Організаторами виступили Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти», Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, газета «Макарівські вісті» та Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва ім. Данила Туптала.
Загострення уваги до вивчення історії рідного краю та популяризація діяльності гайдамацького ватажка, полковника Коліївщини Івана Бондаренка допомогли виявити і підтримати талановитих молодих літераторів. У літературних перегонах зголосилися взяти участь передовсім учні загальноосвітніх шкіл і студенти, надіславши справді глибокі роботи.
Очікування журі справдилися. Було отримано майже два десятки праць і визначено переможців.
Урочисте нагородження кращих молодих літераторів-краєзнавців відбудеться 27 травня 2011 року об 11 годині в актовій залі Макарівського ЦТДЮ ім. Данила Туптала. Їхні твори будуть опубліковані на сторінках газет “Слово Просвіти”, “Макарівські вісті”, в літературних альманахах студії «Сузір’я» та книзі про життя і діяльність Івана Бондаренка.
Вл. інф.