На 97-му році життя перестало битися серце відомого державного, наукового та громадського діяча Петра Тимофійовича ТРОНЬКА.
П. Т. Тронько народився 12 липня 1915 року в селі Заброди Богодухівського повіту Харківської губернії у родині селян-бідняків. У п’ятирічному віці втратив батька. Підрісши, працював у господарстві, вчився у місцевій школі. У 17 років поїхав працювати на Донбас. Повернувшись, учителював у місцевій школі. В 1936-1937 рр. проходив військову службу, опісля став директором дитячого будинку, звідки перейшов на комсомольську роботу. Обирався першим секретарем райкому комсомолу, секретарем Сумського обкому комсомолу. 1939 р. був обраний першим секретарем Станіславського обкому комсомолу. У вересні 1939 року обирався делегатом Народних зборів у м. Львові, які ініціювали возз’єднання з УРСР. В 1941-1943 рр. брав участь в обороні Києва, Харкова, Сталінграда, у визволенні Донбасу. У 1943-1947рр. – перший секретар Київського обкому і міськкому комсомолу, другий секретар ЦК ЛКСМУ. Після закінчення Академії суспільних наук при ЦК КПРС 1951 р. – завідувач відділом, секретар Київського обкому КПУ, завідувач відділом ЦК КПУ.
В 1961-1978 рр. працював заступником голови Ради Міністрів України. 1978 року був обраний академіком АН УРСР, віце-президентом АН УРСР. У цей час від імені України головував на одному із засідань Генеральної Асамблеї ООН.
Із 1978 р. – завідуючий відділом регіональних проблем історії України Інституті історії АН УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР дев’ятьох скликань.
22 роки очолював Товариство охорони пам’яток України. З 1990 року – голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців (згодом – НСКУ), почесний голова правління МГО «Харківське земляцтво» у м. Києві, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Автор близько 600 наукових, публіцистичних праць, газетних статей, з них понад 20 монографій.
Почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 7 міст України.
Нагороджений 14 державними орденами і 18 медалями СРСР та України. У 2000 році удостоєний звання Герой України.
Величезна заслуга П. Т. Тронька у справі збереження історико-культурної спадщини України, дальшого розвитку історико-краєзнавчих досліджень. Патріархом краєзнавства став внаслідок виходу у світ 26-томної «Історії міст і сіл України», удостоєної Державної премії СРСР у галузі науки і техніки.
Академік Тронько з групою провідних українських істориків першим відкрив широкій громадськості гірку правду про репресії 30-40-х та початку 50-х років минулого століття, очоливши Головну редакційну колегію науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Перші 56 книг цього фундаментального видання вже з’явилися друком, планується видати до 100 книг.
Завдячуючи неспокою академіка П. Тронька відроджено національні святині – Свято-Успенський собор на території Києво-Печерської Лаври та Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир у м. Києві. Не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, якби не П. Тронько. Державною опікою огорнуто десятки історичних та духовних святинь України.
Академік П. Тронько започаткував справжню школу наукового краєзнавства, усього себе віддав підготовці наукових кадрів НАН України, постійно працював із молоддю.
Петро Тимофійович завше відстоював принципові речі, був твердо переконаний у своїй правоті. Природна порядність і міць характеру допомогли йому виховати плеяду талановитих послідовників. Поруч завжди були вірні колеги й однодумці – без них він напевно стільки б не досяг у своєму довгому славному житті. Тронько людей поважав і любив. Вони йому віддячували тим же.
Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до останніх днів був коханим чоловіком і батьком.
Ще скажуть інші слова подяки й любові до генія Тронька. Сьогодні ж тихо доземно вклонімося Краєзнавцю, Пошуковцю і Вченому. А передовсім – Людині кришталевої чесності, порядності й доброти.
Хай буде йому земля пухом. Світла пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька, його праведні земні справи назавжди зостануться в серцях усіх, хто його знав. А його видатна творча спадщина стане духовним пам’ятником і дороговказом для наступних поколінь дослідників рідного краю.
Президія
Національної спілки краєзнавців України

12 вересня 2011 року пішов із життя видатний державний, науковий та громадський діяч Петро Тимофійович Тронько.
Колеги по комсомольській, партійній та державній роботі, науковій і дослідницькій діяльності, ті, з ким він наближав перемогу у Великій Вітчизняній, і прості українці, котрі трудилися з ним поруч на благо України, хто знав про славні звершення Петра Тимофійовича зі слів інших, 15 вересня прийшли до клубу Кабінету Міністрів України попрощатися з Великим Українцем.
До труни майже безупинно протягом двох годин ішли громадяни різного віку. Клали квіти, у скорботній тиші поклонялися і застигали, вдивляючись у знайомі риси. Батьки схилялися до голівок дітей, пояснюючи, хто перед ними і чому вони тут. Погляди юні замість зляканих ставали печальними і розуміючими.
Багато хто хрестився. Мовби вибачався – «знаю-знаю, він був атеїстом, але…».
Прохали небесного заступництва праведній душі покійного.
… Змінювалася почесна варта біля труни, урочисто-щемні звуки музики зволожували очі багатьох – і не лише жінок. Ушанувавши, люди залишалися в залі. Журна подія звела тут і тих, хто давно чи й взагалі ніколи не бачився. Вони неголосно пригадували минулі дні й обставини знайомства з Академіком. Дехто зізнавався, що не зміг особисто подякувати йому за зроблене. Тронько багатьом полегшив життя, не лише помігши обрати тему наукового дослідження, опублікувати першу статтю чи монографію, але й встановити телефон, отримати квартиру чи пенсію, «вибити» місце під художню майстерню… Чимало приїхало вшанувати пам’ять Петра Тимофійовича із далеку.
Серед тих, хто прийшов попрощатися з Троньком, були й перші посадові особи України, екс- та нинішні урядовці, колишні й сьогоднішні народні депутати: Марія Орлик, Валентина Шевченко, Микола Азаров, Андрій Клюєв, Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Адам Мартинюк, Петро Симоненко, Борис Олійник, Георгій Крючков, Валентин Матвєєв, Валерій Смолій, Микола Жулинський, Станіслав Аржевітін, Валерій Асадчев, Василь Кремень та ін. Довше за інших затримався біля труни не набагато молодший за вірного товариша президент НАН України Борис Патон.
За тим громада вирушила на Байкове кладовище. Панахида в пам’ять Петра Тимофійовича Тронька була недовгою, але вкрай емоційною.
Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник за дорученням КМ України та Комісії з організації прощання з П. Троньком нагадав основні віхи його життєпису. Зазначив, що талант Петра Тимофійовича як державного діяча, вочевидь, найповніше розкрився при виконанні обов’язків заступника голови Ради Міністрів Української РСР. Петро Тимофійович опікувався розвитком культури, мистецтва, освіти, соціальної сфери довгих 17 років. Талант же науковця він проявив іще студентом у Київському державному університеті ім. Шевченка та згодом під час навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
Головним дітищем його життя і, по суті, вічним монументом Петрові Тимофійовичу як науковцю та організатору став вихід 26-томника «Історія міст і сіл Української РСР». Понад 100 тисяч професійних науковців та аматорів усього за 12 років створили унікальне енциклопедичне видання, яке було удостоєне Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. П. Тронько очолив підготовку і «Зводу пам’яток історії і культури України», а зі здобуттям Україною незалежності – головну редколегію видання «Реабілітовані історією». Саме з ініціативи Петра Тимофійовича у середині 90-х років минулого століття була створена Комісія з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України, яка впритул зайнялася сприянням відбудові втраченої історико-архітектурної спадщини, зокрема, комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської Лаври у місті Києві.
Багатогранна плідна робота Академіка була відзначена найвищими державними нагородами: зіркою Героя України, орденами Леніна, Жовтневої Революції, Дружби народів, чотирма орденами Трудового Червоного прапора, «За заслуги», Богдана Хмельницького та князя Ярослава Мудрого.
Про цноти Петра Тимофійовича, за які його глибоко поважали і любили, говорила у своєму виступі Голова Президії Верховної Ради Української РСР у 1985-1990 рр. Валентина Шевченко. Вона пригадала, з якою увагою ставився Тронько до ініціативної молоді, як власним прикладом учив її любити Україну і глибоко досліджувати її історію. Закликав пізнавати історію свого села і міста. Бо з любові до своєї маленької батьківщини, як любив повторювати П. Тронько, народжується любов до України. Тисячі ентузіастів, у тому числі й молодь, наблизили його мрію видати «Історію міст і сіл Української РСР».
На думку В. Шевченко, злет Тронька як громадського діяча розпочався ще на комсомольській роботі. А одразу після визволення Києва в 1943-му році він особисто помагав молоді відбудовувати столицю. Так він любив Україну. І вона віддячувала йому тим же. Народ поважав його і любив спілкуватися, де б не опинявся Тронько, – від Закарпаття до Донбасу, від Слобожанщини до Криму. Петро Тимофійович завжди був доступним, радився і радив сам. А це так важливо для керівника вищої ланки, підкреслила В. Шевченко. Вона нагадала, як свого часу Тронько підтримав всесвітньо знаного тепер майстра мікромініатюр Миколу Сядристого. Він теж сьогодні прощався з Великим Учителем. Щиро завдячував П. Тронькові і скульптор й художник Іван Гончар, чиє зібрання народних раритетів по смерті мецената стало Державним музеєм його імені, а згодом – Українським центром народної культури.
Пані Валентина розповіла про наполегливу увагу Петра Тимофійовича до проведення Днів культури України в усіх союзних республіках СРСР. Це була чудова нагода розповідати про українську історію, традиції та культуру нашої землі.
Академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України Олекса Онищенко назвав Петра Тимофійовича людиною-епохою, котра пережила з любою йому Україною всі її біди і свята.
Директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій, де Петро Тронько пропрацював до останнього дня, високо оцінив його активну «динамічну» натуру, яка дозволила йому стільки зробити. На переконання пана Валерія, будь-який проект, за який брався Петро Тимофійович, за своєю масштабністю ставав проектом віку. Це й диво-скансен у Пирогові під Києвом, і Хортиця, й десятки інших величних символів України.
Заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара Роланд Франко запевнив присутніх, що легендарній, могутній особистості, ким був і є Петро Тронько, так багато вдалося, бо він не боявся перешкод. Попри всю свою інтелігентність і толерантність, він умів організувати і спитати за доручене. Пан Франко наважився порівняти цілісність і велич П. Тронька з плеядою українських велетів зі своїм дідом Іваном Франком включно. І той, і Тронько наснажувалися ідеєю звеличення любої їм України аж до виникнення Української держави. Пан Роланд особливо підкреслив вагу помочі Тронька всесвітньої шани письменникові Олесю Гончару, «коли того боляче клювали за «Собор». Петро Тимофійович єдиний не злякався виступити на захист роману – (цитата) «предтечі української державності. І знову вони поруч – тепер на цьому погості, один напроти одного…». Роланд Франко запевнив, що продовжена Троньком Гончарова справа – фонд відтворення видатних пам’яток історично-архітектурної спадщини – то русло для відновлення українських святинь. А ще він дуже тепло розповів про бесіди з П. Троньком, котрий, як виявилося, особисто знав усіх дітей його діда – Каменяра – і навіть, як тепер кажуть, перетинався у справах…
Давній друг і колега Петра Тронька по кількох скликаннях українського парламенту Георгій Крючков, дарма що майже на півтора десятиліття молодший за нього, майже півсторіччя пліч-о-пліч працював з Петром Тимофійовичем. Він не міг пригадати, щоб той на когось підвищив голос – «але все робилося!». Організаторський талант Тронька ніколи не супроводжувався догматизмом, бо завше відстоював ідею соціальної справедливості. «Він був справжнім комуністом!» – дав найвищу оцінку колезі товариш Крючков. Життєву позицію Петра Тимофійовича він окреслив як позицію українського патріота.
На думку Г. Крючкова, мало хто інший стільки зробив для збереження неспотвореною історичної пам’яті України. «Це й стане найвеличнішим пам’ятником славетній людині», – додав він.
Земляк Тронька Микола Тризна не соромився назвати його їхньою гордістю і славою. Бо навчив богодухівців славетний земляк знати й любити свою землю. Кожна з ним зустріч була для людей великим святом, вони щиро дякували Петрові Тимофійовичу за духовну й матеріальну підтримку, сприяння розвитку рідного краю. Таке спілкування напевно надихало Академіка на написання філософсько-історичних книг, в яких кожен міг пізнати себе. Пан Микола пригадав цьогорічне недавнє святкування 96-річчя П. Тронька, яке він влаштував прямо на роботі, і ті тепер дорогоцінні миттєвості, коли іменинник розповідав, як він любить свою неньку-Україну, як би хотів вирушити до рідних Забродів… Не судилося. За дорученням богодухівців Микола Тризна привіз на могилу дорогого земляка скарбничку з рідною землею, яку той просто обожнював.
… По закінченні громадської панахиди над могилою П. Тронька було здійснено шестикратний залп зі стрілецької зброї.
На центральній алеї Байкового кладовища праворуч від вічного пристанку Петра Тимофійовича Тронька знаходяться могили голови Верховного Суду України (у 1993-1994 рр.) Георгія Бутенка та першого секретаря ЦК КПУ (у 1972-1989 рр.) Володимира Щербицького.
Трохи згодом, був, як годиться, і поминальний обід. У рідних Петрові Тимофійовичу стінах головного з київських університетів імені Т. Шевченка ще і ще звучали слова щирої шани, вдячності і гордості. Схвильовано говорили ті, хто мав щастя бути поруч чи працювати з Петром Тимофійовичем. Слово брали його сучасники, хто досяг помітних життєвих висот і завдяки йому. Вірні соратники пригадували, коли відчували й пізнали суть його генію. Пізнали і возвеличували. Багато хто встиг зізнатися в шані й щиросердній любові до Великого Українця ще за його життя.
Пам’ять про Петра Тимофійовича Тронька завжди буде в серцях любих йому українців.

Четвертий день триває в столиці України Перший форум молоді української діаспори, до організації якого мала честь долучитися й Національна спілка краєзнавців України як офіційний партнер. До Києва з’їхалося півсотні молодих представників української діаспори більш ніж із 30 країн світу. Зокрема, з США, Канади, Росії, Азербайджану, Австралії, Аргентини, Грузії, Бразилії, країн Балтії, є представники майже з кожної країни ЄС.
“Підтримкою цієї дійсно унікальної події НСКУ прагне розширити свої міжнародні контакти, залучити представників діаспори до краєзнавчої роботи, – відзначив керівник міжнародних проектів НСКУ Павло Бабенко, – Насамперед, молодь – хто ж краще поглибить розвиток краєзнавства в сучасному світ. Ми сподіваємося, що останні літні деньки стануть початком реальної співпраці з молодими українцями назовні. І так про діяльність Спілки дізнаються в інших країнах. Адже сьогодні ми не можемо закриватися в Україні – слід об’єднуватися для корисних справ!”
У рамках заходу проходять презентації молодіжних організацій діаспори та України, зустрічі з відомими політиками, письменниками, громадськими та культурними діячами. Голова Конфедерації українських молодіжних організацій діаспори Мирослав Гочак підкреслив: загальна нота доволі тривожна. Нині за кордоном проживає до 20 мільйонів етнічних українців (це одна з найбільших у світі діаспор), але часто етнічна юнь намагається не згадувати свого походження. Патріотів мали б потужніше «клепати» і влада, громадські та діаспорні організації, переконаний пан Гочак. Додає: «Взяти ту ж Сербію. Зазвичай люди й уявлення не мають, звідки там взялися українці. А ми минулого року відсвяткували 120-ліття офіційного переселення західних українців на територію колишньої Югославії…»
Голова Української студентської спілки (УСС) Станіслав Куценко певен, що кожний такий захід є можливістю отримати неоціненну інформацію щодо механізмів інтеграції в Україну економічного та соціального досвіду країни, з якої приїхали етнічні українці. «Важливо, щоб «наші там» не забували про своє коріння. Нормальним є відкриття за кордоном класів з українською мовою або й цілих шкіл, а ще – магазинів з українською продукцією, підприємств, орієнтованих передовсім на українського споживача. Такою могла б бути «мирна експансія» України у світ», – зазначив С. Куценко. На його думку, Форум має стати постійно діючим із форматом консультативно-дорадчого органу при уряді країни.
Захід триватиме до 30-го серпня.
Вл. інф. та з ресурсу http://www.radiosvoboda.org

Cьогодні завідувач відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академік НАН України, Герой України, доктор історичних наук, незмінний голова Національної спілки краєзнавців України, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, очільник Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, видатний науковець-історик, почесний професор 11 вузів держави, почесний громадянин 6 міст України, громадський діяч і просто мудрий чоловік Петро Тимофійович ТРОНЬКО приймає вітання від колег, друзів і всіх шанувальників його таланту. Нашому любому шефу – 96!
Іменинник часто-густо захищав принципові для нього речі, що подеколи не сприймалися оточенням. Але він їх обстоював, бо був твердо переконаний у своїй правоті. Без його наполегливості не було б сьогодні ні Хортиці, ні диво-скансена в Пирогові, ні столичного Свято-Михайлівського золотоверхого собору… Поруч із Петром Тимофійовичем завжди були і є вірні незрадливі однодумці – без них він навряд чи зміг би стільки зробити у своєму довгому славному житті.
Тронько завжди пам’ятав і пам’ятає головне – людей треба поважати і любити. Попри все.
Де б він не працював – а доля була ласкавою і не дуже – чинив так, аби згадували незлим словом. Бувало і холодно, і голодно, але природна порядність і міць характеру помогли йому не лише вижити, а й виховати плеяду послідовників. Петро Тимофійович зазнав ціну справжньої дружби, він кохав і до цих пір є коханим чоловіком і батьком.
Зичимо дорогому Герою ще довго топтати ряст на його улюбленій землі, бачити її розквіт і усвідомлювати, що все було недаремно.
***
Петра Тимофійовича Тронька з 96-річчям привітали Президент України В. Янукович, Голова Верховної Ради України В. Литвин, президент НАН України Б. Патон, президент Національної академії педагогічних наук України В. Кремінь, міністр культури України М. Кулиняк, міністр юстиції України О. Лавринович та ін.