Завдяки таким заходам музей усе більше стає відомим серед науковців та краєзнавців не тільки як експозиційна установа, а й як науковий та громадський центр. Саме наш музей навесні цього року був обраний для проведення VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи», у якій взяли участь близько 50-ти представників майже тридцяти музейних, наукових та пам’яткоохоронних установ України. Це – беззаперечне свідчення визнання музейниками України високого рівня роботи в «Уваровському домі».

Ще одним напрямком наукової діяльності музею є науково-практичні семінари. 24 вересня 2011 року тут відбувся науково-практичний семінар «Патріотичне виховання учнівської та студентської молоді на героїчних традиціях українського народу», присвячений 70-й річниці партизанського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни. У заході взяли участь близько 30 учасників, з-поміж яких: завідувач відділу патріотичного виховання Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти, молоді та спорту України Мельничук Ю. Л;заступник голови благодійного фонду пошуку «Пам’ять», командир пошукового загону ім. отамана Орлика Коротя В.; керівник пошукової ГО «КІУР» Кайнаран А.; член Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни Верховної Ради України, ветеран Великої Вітчизняної війни Александрович Г. В; докт. філос. наук, член Спілки кінематографістів України Кудін В. О.; докт. філос. наук, зав. сектору методології Інституту законодавства Верховної ради України Недюха М. П.; канд. пед. наук, Інститут проблем виховання Національної академії педагогічних наук України Зубалій М. Д.; член президії Всеукраїнської спілки учасників війни, ветеран Великої Вітчизняної війни Василюка Л. В.; віце-президент Європейського форуму миру, член президії Антифашистського комітету України Ромащенко В. М.; голова Київського обласного комітету Всеукраїнського громадського об’днання захисту конституційних прав і свобод громадян України «Правозахист» Косенко Г. М,; режисер-документаліст Соколенко С. В.; заступник Верховного отамана Міжнародної організації «Об’єднана рада українського та зарубіжного козацтва» Земляний В. А., головний отаман селянського козацтва України по Львівській обл. Путас Ю. В., голова ГО «Демократична Київщина» Найда І. В.; директор Ірпінського краєзнавчого музею Зборовський А. І., заст. голови Вишгородського районного об’єднання «Просвіта» Прокопенко С. В.; викладач Ірпінського економічного коледжу, канд. сільськогосподарських наук Поцелуйко М. Л.,; вчитель вищої категорії образотворчого мистецтва Ірпінської СЗОШ №1 художнього профілю ім. А. С. Макаренка Сморчков С. О.; студенти Молодої Січі Ірпінського економічного коледжу; студенти професійно-педагогічного коледжу ім. А. С. Макаренка; голова Ворзельської ради ветеранів Заруба М. Х., настоятель Ворзельського храму Петра і Павла о. Василій Чичак та ін. Серед почесних гостей семінару були Терехов В. Й., ветеран Великої Вітчизняної війни, останній із учасників Ворзельского підпілля та онуки й правнуки  Марії та Ніни Білостоцьких – ворзельських підпільниць, які були по-звірячому закатовані фашистами у 1943 році.

Семінар відкрився виступом артистів – п’ятикласника-барда Ворзельської ЗОШ №5 Владислава Богдана та заслуженого артиста Литовської РСР, соліста двічі Червонопрапорного ансамблю пісні Балтійського флоту Радія Пархоменка у супроводі акомпаніатора Андрія Бєлко (баян). Вони виконали пісні військової тематики.

Після вітального слова заступника Ворзельського селищного голови Карандюка Г. М. та виступу й молитви за героїв, що загинули за Батьківщину священика о. Василія, розпочалася робота семінару.  Він складався з трьох блоків. Перший – доповіді про практичну роботу з патріотичного виховання: «Передумови виникнення народного антифашистського руху опору на Київщині» –  Мельничук Ю. Л; «Виникнення та діяльність ворзельської підпільної організації»,  «Досвід проведення у Ворзельському музеї історії та культури «Уваровський дім» уроків мужності на тему: «Хто такий захисник Вітчизни?» Соколенко О. Г., зберігач фондів Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім». Згадані уроки, що проводяться за участі Мельничука Ю. Л. та Найди І. В. за минулий навчальний рік відвідали понад 1500 учнів та студентів із освітніх закладів Приірпіння та Києва. Крім того – «Роль і значення пошукової роботи у патріотичному вихованні учнівської і студентської молоді» – Коротя В. Тільки за 2009 рік пошуківці підняли із землі близько 300 останків солдатів, яких із почестями перепоховали у братські могили. Пошуківці також є активними учасниками формування експозиції музею «Уваровський дім». Також прозвучали доповіді «Про видання книги з історії Київського укріпрайону» – Кайнаран А. та «Роль і значення бібліотеки у вихованні учнів» – Євтищенко Н. І., завідувач Ворзельської бібліотеки ім. Д. І. Бедзика.

Другий блок складався з виступу режисера-документаліста Соколенко С. В., автора стрічок «Ми тремтіли за цю землю» (про 12-річну партизанку з Ворзеля В. Філіповську), «Переможці» (3-серійний фільм з відеоспогадами 20-ти ворзельських ветеранів) та перегляду її нового фільму «Останній герой», знятого за підтримки секретаря Ворзельської селищної ради Ковальчук А. В. У ньому розповідається про діяльність Ворзельської підпільної організації, порушуються нагальні питання про сучасний стан патріотичного виховання молоді. Слід зауважити, що фільм не залишив нікого із присутніх байдужими.

Третій блок складався з обговорення піднятих тем та виступів учасників семінару – науковців та практиків. Серед них можна відзначити доповіді Зубалія М. Д. (про те, як у роки перебудови довелося рятувати картотеку з прізвищами солдатів, що загинули на теренах Україн) та Зборовського А. І. – про передумови початку Великої Вітчизняної війни; Косенка Г. М., Найди І. В. та ін.

Завдяки такій побудові роботи семінару вдалося досягти основну мету заходу – всебічно обговорити та розглянути проблеми патріотичного виховання студентів та учнівської молоді на сучасному етапі.

Насамкінець учасники семінару висловили побажання, щоб даний семінар став щорічним. Тоді науковці і практики зможуть оприлюднювати наукові та практичні здобутки щодо патріотичного виховання молоді перед широким загалом.

О. Г. Соколенко,

зберігач фондів Музею історії та культури

проводять 25 листопада 2011 р. у смт Макарів Київської області наукову конференцію «Макарівські історико-краєзнавчі читання». Запрошуємо Вас взяти участь у роботі конференції.

Для обговорення на конференції пропонується тематика:

• Давня та середньовічна історія Макарівщини.
• Макарівщина козацької доби.
• Макарівщина кінця XVІІІ – початку ХХ ст.
• Макарівщина і Бишівщина у 1917-1921 рр.
• Історія Макарівщини і Бишівщини 1920-х – 1930-х рр.
• Макарівський та Бишівський райони у роки Другої світової війни.
• Макарівський район у другій половині ХХ століття.
• Макарівщина в історії незалежної України
• Історія селищ і сіл Макарівщини.

Виступи повинні містити такі необхідні елементи:

• постановка проблеми у загальному вигляді;
• аналіз досліджень і публікацій, на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин проблеми, котрим присвячується означений виступ;
• виклад основного матеріалу дослідження з посиланням на джерела та наукові дослідження;
• висновок з цього дослідження.

За результатами роботи буде видано збірник матеріалів конференції. Матеріали приймаються до 3 листопада 2011 р. Обсяг публікації до 10 сторінок.

Вимоги для оформлення тексту: шрифт Times New Roman, кегель 14, інтервал – 1,5. Ілюстрації та таблиці не подаються. Посилання зазначають в кінці роботи (прикінцеві). Зноски друкуються тим же шрифтом, що й основний текст роботи. Прикінцева зноска виконується автоматично через меню Вставка?Ссылка?Сноска.  

Зразки оформлення зносок:

• Державний архів Київської області. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 12121. – Арк.1.
• Лінч Дж. Середньовічна церква. Коротка історія. – К.: Основи, 1994. – С. 154.
• Зайцев Д. Методика краєзнавчої роботи // Краєзнавство. – 1927. – №3. – С.1–5.
• Козицький М. Правда і кривда гетьмана Скоропадського // Старокиївські вісті. – 2003. – 15 травня. – С. 7.
• Макарівські вісті. – 2003. – 15 травня. – С. 3.

Разом із рукописом подається електронний варіант виступу. Матеріали можна надсилати на електронні адреси організаторів: lystok@ukr.net;

Відомості про автора подаються у кінці статті (домашня адреса, поштовий індекс міста, телефон: роб., дом., моб.; місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада). Виступ та відомості про автора повинні бути в одному файлі.

Автори відповідають за повноту висвітлення досліджуваних питань, системність викладення, достовірність наведених фактів, посилання на джерела, написання власних імен, географічних назв тощо. Дотримання згаданих вимог щодо оформлення матеріалу є обов’язковим для включення його до збірника конференції. Виступи друкуються в авторській редакції.

Повідомлення про включення матеріалів до програми конференції, час і місце проведення, запрошення на конференцію кожному автору буде надіслано додатково.

В ІА «RegioNews» відбулася спільна прес-конференція Київської обласної організації НСКУ та ГО «Вікімедіа Україна» на тему «Фонд Вікімедіа розпочинає вікіекспедицію містами та селами України». У зустрічі зі ЗМІ взяли участь генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич, член правління «Вікімедіа Україна» Олексій Юрченко та відповідальний секретар Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Євген Букет.

26-27 серпня ц. р. Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» провела Вікіекспедицію до Макарівського району Київської області. Таким чином «Вікімедіа Україна» спільно з НСКУ поклали початок великої Вікіекспедиції містами та селами України.

«Мета експедиції – фотофіксація пам’яток природи, історії, культури тощо та зустрічі з місцевими краєзнавцями, громадськістю, владою. Відзняті фотоматеріали до 15 вересня буде розміщено у Вікісховищі на умовах cc-by-sa 3.0 unported для ілюстрування статей Вікіпедії», – повідомив Євген Букет. Він також зазначив, що Національна спілка краєзнавців України допоможе поліпшити статті проекту «Міста і села України» Вікіпедії матеріалами з наявної краєзнавчої літератури про район. Про це з її авторами – краєзнавцями Макарівщини – досягнуто домовленості.

Загальний маршрут Вікіекспедиції склав 450 км. «Волонтери об’їхали всі 72 села району та зробили понад 1000 фотографій. Усі вони будуть розміщені у Вікісховищі і стануть доступними з будь-якої точки світу в будь-якій мовній версії Вікіпедії», – підкреслив Олексій Юрченко. За його словами, ця експедиція поклала початок великій Вікіекспедиції містами та селами України, упродовж якої буде зібрано фотоматеріали пам’яток природи, історії та культури з усієї України. «Якщо з кожного з 490 районів Україні ми привеземо близько тисячі знімків, українську Вікіпедію поповнить півмільйона актуальних знімків», – повідомив Олексій Юрченко.

Українська Вікіпедія за кількістю статей майже обігнала норвезьку і найближчими днями посяде 14 місце у світі. Про це заявив Юрій Пероганич. Він зазначив, що на одну тисячу українців припадає 7,5 статей Вікіпедії. «Українська Вікіпедія вже сьогодні перевищила в 6 разів розмір Української радянської енциклопедії за кількістю статей. Щодня створюється 200 нових статей і вноситься 7 тис. редагувань», – проінформував Юрій Пероганич.

Кожного місяця українську Вікіпедію переглядає 30 мільйонів користувачів. «Наразі головним конкурентом української Вікіпедії в Україні є її російська версія. Однак ситуація поступово змінюється на користь української і цьому сприятимуть Вікіекспедиції», – впевнений пан Пероганич.

Вікіекспедиції надалі проводитимуться переважно у вихідні дні. Увійти до складу такої експедиції зможе будь-який користувач Вікіпедії. Для цього буде достатньо заповнити відповідну форму на сторінках інтернет-енциклопедії.

Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно з ГО «Вікімедіа Україна» українського відділення «Фонду Вікімедіа» на 26-27 серпня 2011 року запланувала Вікіекспедицію до Макарівського району, що на Київщині. «Вікімедіа Україна» є некомерційною організацією, що забезпечує матеріальну основу для низки інтернет-спільнот, які створюють вільно поширюваний вміст. Найвідоміша з них – вільна енциклопедія «Вікіпедія».

Мета згаданої експедиції – фотографування пам’яток природи, історії, культури тощо. А ще – зустрічі з місцевими краєзнавцями, відомими і просто цікавими людьми району. Відзняті фотоматеріали планується розмістити у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Національна спілка краєзнавців України проведе роботу з авторами існуючої краєзнавчої літератури про Макарівщину щодо її передачі на умовах ліцензій для поліпшення існуючих та створення нових статей цього популярного інтернет-ресурсу.

Детальніше про проект – на сторінці Вікізустрічей.

Одразу після Всесвітнього дня музеїв – 18 травня – в Музеї історії та культури «Уваровський дім» пройшла VIІI Всеукраїнська науково-практична конференція «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи». Форум був організований Асоціацією працівників музеїв технічного профілю, Центром пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, Академією інженерних наук України, Ворзельським музеєм історії та культури «Уваровський дім» та Ворзельською селищною радою.

У мальовничому зеленому куточку Київщини – курортному селищі Ворзель – 26 травня зібралися близько 50-ти представників майже тридцяти музейних, наукових та пам’яткоохоронних установ України. Музеєзнавці обговорили актуальні питання музейної справи. Географія учасників була достатньо широкою – Київ, Миколаїв, Львів, Конотоп, Харків, Севастополь, Сімферополь, Полтава, Черкаси, Житомир, Чернігів, Переяслав, Запоріжжя.

Пленарне засідання відкрила доповідь відповідального секретаря Національної спілки краєзнавців України, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України к. і. н. Р. В. Маньковської про новітні моделі інтерпретації культурної спадщини у музейній справі. Надзвичайно цікавими та пізнавальними були доповіді про витоки музейної справи у м. Конотопі (директор Конотопського музею авіації Ганзя М. М.), про Паризький музей каналізації (засновник музею каналізації Києва Кобзар В. В.), про відображення історії панцерного кораблебудування у музеях Миколаєва (д. і. н. Рижева Н. О.), про проект створення віртуального музею (Запоріжжя, Рильський Ю. М.), про архівні матеріали музею Національного університету «Львівської політехніки» (директор музею НУ «Львівська політехніка» Кос А. І.) та ін. Наприкінці засідання свою книжку поезій кожному з присутніх подарував старійшина музейної справи, засновник музею Київського метрополітену М. Т. Куриленко.

Упродовж наступного дня було заслухано доповіді про музей історії Нацiонального технiчного унiверситету «Харкiвський полiтехнiчний інститут» (Бистріченко А. В.), про музей історії трамвая та тролейбуса (Стельмах І. Ф., Крим), про діяльність Полтавського музею авіації та космонавтики (к. і. н. Пістоленко І. О.), про особливості зберігання монументальних глиняних скульптур (Ликова О. Г.), про українські раритети в музеї Парола, Фінляндія (Ромадін С. В.), про старовинні цінні видання, що належать Київському національному політехнічному музею (Кушнір В. К.), про діяльність музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава» (Бойко Н. А.) та багато ін. Загалом доповіді були присвячені створенню окремих експозицій музеїв, видатним особистостям країни й світ. Цікавими були також доповіді щодо методології музейної справи.

Учасники конференції ухвалили резолюцію. У ній, зокрема, наголошується на важливості звернення до органів місцевого самоврядування з проханням звернути більше уваги влади всіх рівнів на стан музейної справи, надання підтримки та сприяння діяльності місцевих музеїв і збереження колекцій підприємств та установ, що ліквідуються, з передачею їхніх фондів до чинних музеїв. Було також висловлено ряд конкретних пропозицій, зокрема, щодо необхідності створення музею метрополітенів України, про присвоєння імені творця та багаторічного керівника Музею транспорту КП «Київпастранс» Лідії Лівінської цьому музею тощо.

Програма конференції була досить насиченою. На закінчення її учасники переглянули документально-публіцистичний фільм про Ворзель (реж. С. В. Соколенко), а також побували на екскурсіях Музею історії та культури «Уваровський дім» залами музею та на пішохідній екскурсії визначними місцями Ворзеля.

Досвідчені музеєзнавці та керівники музеїв – учасники конференції – були відверто вражені розмахом та якістю музейної справи у Ворзелі. Про це красномовно свідчать записи фахівців-музейників у книзі відгуків музею: «Представники Асоціації музеїв із великим задоволенням ознайомилися з експозицією і роботою музею славного містечка Ворзель. Щиро бажаємо багато цікавих знахідок і відкриттів. Ви робите святу справу – зберігаєте, відновлюєте Пам’ять нації. З повагою, колеги: А. В. Бистріченко, музей НТУ «ХПІ», Харків; В. Баталіна, Музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості, Запоріжжя; І. В. Нікітіна, Національний музей героїчної оборони та звільнення Севастополя; Ю. М. Рильський, музей історії ОАО «Дніпроспецсталь», Запоріжжя; М. М. Ганзя, Музей авіації, Конотоп» та ін.

Побували знавці музейної справи і на цікавій екскурсії у нещодавно відкритому приватному Ворзельському музеї музичної культури (засновник О. І. Куц).

Проведення всеукраїнської конференції з питань музеєзнавства саме у Ворзелі переконливо свідчить про визнання музеєзнавцями України значних досягнень і здобутків Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім».

Сподіваємось, що затишне селище і молоді ворзельські музеї надовго залишаться в пам’яті учасників конференції.

Л. Гріффен,

голова асоціації працівників музеїв технічного профілю,

О. Соколенко, краєзнавець

Задля ліпшого розвитку краєзнавчої роботи в регіоні та виховання у школярів любові до рідної землі вже з 2000-2001 навчального року у Київській області викладається курс “Київщинознавство“.

Основними завданнями освітньої системи області є:

– розширення знань школярів про конкретну адміністративну одиницю (область, район) та населений пункт, де проживає учень;

– формування в учнів уявлення про Київську область і конкретний населений пункт як цілісний об’єкт пізнання;

– виховання в учнів глибокої поваги до своєї малої батьківщини;

– удосконалення практичних і дослідницьких навичок краєзнавчої роботи.

Нещодавно в Ясногородці відбувся методичний семінар з київщинознавства, на який зібралися вчителі цього предмету з усіх навчальних закладів району. Місце зустрічі було обрано невипадково: Ясногородка сьогодні є одним із небагатьох сіл району, яке має власний підручник з цього предмету – книгу „Нариси з історії Ясногородки”, яка об’єднала в собі дослідження трьох поколінь краєзнавців. Цього навчального року на основі матеріалів, вміщених у книзі, розроблено кілька тематичних уроків, а учні школи створили ряд електронних презентацій, що розкривають особливості місцевої історії.

Під час семінару в приміщенні Ясногородського НВО урочисто відкрили світлицю-музей історії села. Ініціювала її створення Любов Миколаївна Шамота – заступник директора з навчально-виховної роботи, депутат Макарівської районної ради, співавтор „Нарисів…” і член Національної спілки краєзнавців України. За підтримки Ясногородської сільської ради (голова – Т. М. Семенова) у мешканців села були зібрані предмети старовини, завдяки чому відтворено інтер’єр сільської хати початку ХХ століття.

Також цього дня до фондів новоствореної світлиці-музею було передано архів першого краєзнавця Ясногородки Леоніда Дмитровича Петрушевського. Серед документів архіву є, зокрема, унікальні: книга вчинення шлюбних обшуків Ясногородською церквою Різдва Пресвятої Богородиці за 1801–1832 роки, зошити з українськими народними піснями, записаними з 1893 по 1902 рік, копії документів, що стосуються функціонування Ясногородської церкви в 1948 – 1959 роках.

Досвід краєзнавчої роботи Ясногородки сьогодні надзвичайно актуальний для Макарівського району, адже більшість сіл досі не мають не тільки окремих книжок із власної історії, а й більш-менш ретельно опрацьованих краєзнавчих матеріалів. Попри це в школах викладають київщинознавство, яке є особливим інтегративним курсом, де поєднуються комплекси історичних, антропологічних, археологічних, природничих, лінгвістичних, етнокультурних знань про малу батьківщину.

По завершенні семінару його учасників привітав місцевий фольклорний колектив „Ясен цвіт”. А всі вчителі київщинознавства отримали в подарунок від ясногородської громади книгу „Нариси з історії Ясногородки”.

Євген БУКЕТ,

відповідальний секретар

Київської обласної організації НСКУ

Чи тече в моїх жилах гайдамацька кров? Достеменно не знаю, адже не збереглося переказів про участь моїх безпосередніх пращурів у Коліївщині. Уже три століття мій рід живе в селі Грузькому на Київщині, а 1772 року, через чотири роки після завершення славетного повстання, оспіваного Т. Г. Шевченком, поміщик Харлінський просив Коденську судову комісію не карати за масову участь у Коліївщині мешканців Грузького, “бо нікому буде обробляти землю”.

Родом із мого рідного села був і славетний гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Сьогодні я так само, як і він, “приїхав до Грузької, до матері в гості” і пишу ці рядки. 1768 року, саме у розпал повстання, моє село хотіли спалити московські гусари, але гайдамаки відбили напад і знищили ворогів у лісі, що здавна називається “Обідне”. Пам’ять про цю подію односельці ще й досі бережуть у піснях, а крім того намагаються й у інший спосіб вшанувати найвидатнішу людину, народжену тут, “між ярів глибоких”. Із 2004 року в селі діє громадська організація “Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка”, а від 2009 року кожну четверту суботу вересня розігрується футбольний кубок імені славетного односельця.

Не лише гружчанці, а й мешканці майже всіх сіл сучасного Макарівського району під час Коліївщини були у кількатисячному гайдамацькому війську 22-річного полковника Бондаренка. Але під час храмового свята в Макарові, у переддень наступу на одну з найбільших фортець Київського Полісся Чорнобиль, ватажка схопили зрадники – підкуплені поляками корнинські надвірні козаки на чолі з Данилом Щербиною.

Саме в Макарові, нинішньому районному центрі, 27 травня відбулося нагородження переможців літературного конкурсу до 265-річчя з дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка.

Проведення конкурсу ще на початку лютого ініціювали Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнський культурологічний тижневик “Слово Просвіти”, Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва імені Данила Туптала та районна газета “Макарівські вісті”. До 1 травня оргкомітет приймав роботи на поштові адреси організаторів та електронну скриньку.

Зважаючи на доволі складну тему, яка потребувала не лише письменницького таланту, а й дослідження долі маловідомої історичної особи, на конкурс надійшло лише 17 робіт. Журі, яке очолювала головний редактор тижневика “Слово Просвіти”, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Любов Голота, визначило переможців. Ними стали: Паша Ґран із с. Леонівки Макарівського району (І місце), житомирянин, студент-другокурсник Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергій Чапля (ІІ місце), Олена Щербій, учениця 10 класу з с. Ситняки Макарівського району (ІІІ місце). Заохочувальними призами журі відзначило Аю Стеценко та Ірину Паламар із с. Грузького, Оксану Філатенко з с.  Королівки Макарівського району та Юлію Бойко (Дьячищенко) з м.  Біла Церква.

Конкурс став справді всеукраїнським: окрім Київщини, в ньому взяли участь мешканці Автономної Республіки Крим, Харкова, Донецької, Житомирської, Луганської, Рівненської областей.

На урочисте спільне засідання літературної студії “Сузір’я”, краєзнавчого клубу “Пошук” та етнографічного гуртка “Дивокрай”, присвячене оголошенню результатів літературного конкурсу, в ЦТДЮ ім. Данила Туптала зібралися учасники конкурсу, учні шкіл, представники громадськості Макарівщини, гості. Ще до початку всі охочі мали можливість оглянути експозицію музею Святителя Димитрія Ростовського в Центрі творчості.

Засідання розпочалося “Молитвою Святителю Димитрію за Макарів”, яку виконала Наталія Силакова. Вірші учасників конкурсу Ірини Паламар і Паші Ґран читали вихованці гуртка “Дивокрай” – учні другого класу, справжню козацьку пісню подарував бандурист Олександр Третяк – учасник відомого ансамблю “Козацькі джерела”. Члени Національної спілки краєзнавців України Ігор Годенков – директор ЦТДЮ ім.  Данила Туптала, Діна Нетреба – керівник клубу “Пошук” і Петро Сухенко – головний редактор газети “Макарівські вісті” отримали подяки від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Дипломи й подарунки – книжки від видавничого центру “Просвіта” та грошові премії від НСКУ – переможцям конкурсу вручила голова журі Любов Голота. А ведучий заходу Ігор Годенков вручив членські квитки ВГО “Конгрес літераторів України” Паші Ґран, Галині Герасименко і Світлані Ходаківській. Переможців, учасників і організаторів конкурсу привітав заступник Макарівського селищного голови Володимир Круподеря. Він відзначив ЦТДЮ ім. Данила Туптала грамотою Макарівської селищної ради.

… Позитивні емоції переповнювали всіх присутніх. Дух гайдамацької боротьби за правду і волю дивовижно вплинув на учасників зібрання в Макарівському центрі творчості. Яке місце в історії України належить Коліївщині? За що поклали голови двадцятирічні ватажки-повстанці в далекому XVIII столітті? Вони хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Молодь завжди вірить, що може змінити світ. Тому-то 28-річний полковник Максим Залізняк і говорив московському генералу Кречетнікову: “Про нас ще співатимуть пісень!”. І був правий! Я переконаний – якби тоді не було Коліївщини, сьогодні не було б української держави.

… Після двотижневих тортур і допитів у Корнині закутого в кайдани Івана Бондаренка вели через села і містечка його недавньої вольниці до Чорнобиля. Там, між селами Залісся і Запілля, поляки “вивели Бондаренка на високу могилу. Тепер дивись, Бондаренку, на свою Вкраїну!” і привселюдно четвертували його. Після цього “розлетівся Бондаренко, як білеє пір’я”. Як влучно зауважила у своєму виступі голова журі, саме в останній рядок пісні народ заклав найглибший зміст: Іван Бондаренко і його брати-гайдамаки посіяли білим пір’ям серед народу віру в справедливість, у можливість майбутнього припинення беззаконня.

Тому дух Коліївщини витатиме над Україною завжди. Особливо тоді, коли новітні “магнати”, забувши уроки історії, знову захочуть впрягти в ярмо вільний козацький народ.

Євген БУКЕТ,

відповідальний секретар Київської ОО НСКУ

Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

«Археологія: спадок віків». Так називатиметься міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених, котрі 7-9 квітня 2011 року з’їдуться до м. Біла Церква, що на Київщині.

Організаторами заходу виступили Київський національний університет імені Тараса Шевченка (історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства), Білоцерківська міська рада, Білоцерківський краєзнавчий музей, Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України та всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України».

Молоді пошуковці України, Польщі, Білорусі, Росії обговорять низку актуальних наукових проблем розвитку матеріальної культури людства від палеоліту до пізнього середньовіччя, питання розвитку археологічної науки на теренах України та за її межами.

Планується заслухати понад 70 доповідей у чотирьох секціях: доба первісності, ранній залізний вік, доба Середньовіччя, історія науки та історіографія. До початку роботи конференції буде видано збірку матеріалів.

Відкриття конференції «Археологія: спадок віків» відбудеться 7 квітня о 14:00 у приміщенні Білоцерківського краєзнавчого музею (м. Біла Церква, Соборна площа, 4).

Організатори конкурсу: Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти»
Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка
Газета «Макарівські вісті»
Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва ім. Данила Туптала  

 Мета конкурсу:
* Вивчення історії рідного краю та популяризація діяльності гайдамацького ватажка, полковника Коліївщини Івана Бондаренка;
* Виявлення та підтримка талановитих молодих літераторів, виховання патріотизму.

До участі у конкурсі запрошуються всі бажаючі. Особливо вітаються твори учнів загальноосвітніх шкіл і студентів.

Вимоги до робіт:
* Обсяг – до двох сторінок друкованого тексту 12 кеглем. З точним зазначенням прізвища, імені, по батькові, зворотної адреси, контактного телефону.
* Жанр – поезія, проза.
* Мова – українська.

Роботи приймаються до 1 травня 2011 року
* на електронну скриньку lystok@ukr.net
* на поштові адреси співорганізаторів конкурсу.
Довідки за телефоном: (044) 279-39-55, (пн-пт 11-00 – 18-00).

Журі у складі
Любові Голоти – відомої письменниці, члена НСПУ, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, головного редактора тижневика «Слово Просвіти» (голова);
Надії Кир’ян – письменниці, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. Олени Пчілки;
Євгена Букета – відповідального секретаря КОО НСКУ, заступника голови КОО “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, лауреата міжнародної літературної премії ім. Олеся Гончара;
Петра Сухенка – члена НСКУ, головного редактора газети «Макарівські вісті»;
Ігоря Годенкова – члена НСКУ, директора ЦТДЮ ім. Данила Туптала, керівника літературної студії «Сузір’я»
визначить переможців конкурсу, котрі отримають цінні подарунки.

Твори переможців будуть опубліковані на сторінках газет “Слово Просвіти”, “Макарівські вісті”, в літературних альманахах студії «Сузір’я» та книжці про життя і діяльність Івана Бондаренка. 

Про перебіг, результати конкурсу, дату і місце проведення нагородження переможців можна довідатися на нашому сайті.

Ми анонсували заплановану на 16 грудня ц. р. у Василькові, що на Київщині, науково-краєзнавчу конференцію “Із роду Грушевських”, присвячену 110-річчю від дня народження історика Сергія Шамрая. Форум дійсно відбувся і, либонь, таки виправдав покладені на нього очікування.

Добрий результат можна було спрогнозувати. Ідея вшанувати видатного історика спала на думку представникам одразу двох шанованих інституцій – Київського національного університету імені Тараса Шевченка та київського Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. І втілювати її взялися професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорій САВЧЕНКО та завідувач музею Грушевського Світлана ПАНЬКОВА. Пан Савченко долучився і як голова Київської обласної організації НСКУ. Науковцям підставили плече представники УТОПІК та місцевої громадської організації «Василев» і виконком Васильківської міської ради.

У міському будинку культури зібралася різношерста публіка, але було й чимало молоді. Судячи з живої реакції, для переважної більшості почуте було одкровенням.

Міський голова Сергій ІВАЩЕНКО у вітальному слові коротко нагадав більш ніж тисячолітню славну історію Василева (так поселення назвав тоді київський князь Володимир Святославович), його стратегічне значення в давньоруській державі і відродження після знищення ординцями та віднесення до Литовської, а згодом – Польсько-Литовської держави. Голова Васильківської РДА Володимир САБАДАШ доповнив колегу фактами стрімкого розвитку міста вже з середини дев’ятнадцятого століття. Васильків (який дістав цю назву у 12 столітті) став містом обласного підпорядкування вже 1975-го року. І що сучасний Васильків займає гідне місце серед промислових, освітянських та культурних центрів Київщини.

Григорій САВЧЕНКО зачитав вітальний лист організаторам, учасникам та гостям форуму від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра ТРОНЬКА. Головний краєзнавець країни назвав проведення конференції важливою подією в науковому і культурному житті Василькова, Київщини і всієї держави. І підкреслив, що найбільш значимі роботи Сергія Шамрая безпосередньо стосуються Київщини. Дослідження з історії Київської козаччини та Василькова базуються на використанні величезного масиву джерел і далі не втрачають своєї актуальності. Петро Тимофійович зазначив, що вагомий науковий доробок ученого породжує справедливу гордість за достойного сина України.

Логічним і приємним вслід за цим стало вручення Сергієм ІВАЩЕНКОМ цінних подарунків місцевим та приїжджим краєзнавцям. Оригінально за увагу до проблем міста та їхнє вирішення подякувала своєму очільникові громада Василькова – презентувала вишиваний герб Василькова.

Провідною в роботі конференції стала доповідь завідувачки музею Грушевського Світлани ПАНЬКОВОЇ. За наведеним вище посиланням можна познайомитися з її текстом, тут же процитуємо ключові моменти. Пані Світлана називала  свого героя переважно на ім’я, але в тім не вчувалося фамільярності вченої дами. У кожному її слові, в інтонаціях схвильованого голосу звучали неприхована любов і захоплення постаттю дослідника.

Котрому, як підкреслила оратор, не судилося прожити довго, але який приречений на незабуття.

Ім’я Сергія Шамрая добре знали в академічних колах України 1920-х – початку 1930-х рр. Сучасні ж дослідники української історичної науки чесно називають його «зіркою першої величини серед Грушевських, яку ще не оцінила гідно українська історіографія». Тож пані Світлана свій виступ назвала ще одним кроком до гідного поцінування непересічного таланту учня і небожа Михайла Грушевського.

Останні слова явно відкрили очі частині присутніх на тему конференції «Із роду Грушевських». 1908 року Михайло Грушевський із дружиною Марією, братом Олександром і сестрою Ганною – матір’ю Сергія Шамрая – придбали в Києві садибу з будинком на вулиці Паньківській, 9. Нині тут Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, освячений талантом кожного представника славного роду. Значить, і Сергія Шамрая. Юнак зростав у дружній, щирій українській родині, під крилом якої формувалися його світогляд, вдача, уподобання. Взірцем невтомної самовідданої праці для нього були старший та молодший брати. Прізвище Грушевських на той час уже набуло символу українства.

Сергій дістав від дядька у подарунок “Ілюстровану історію України” Михайла Грушевського. Чи не з цього почалося його захоплення історією України? Вона стала не просто професією, але і певним родинним культом. Сергій затято купував книги, завершивши середню освіту в новоствореній Українській гімназії. Тоді і згодом він відстоював кредо всього життя – «Тому, що є української національности».

По гімназії Сергій вступає до першої національної вищої школи – Київського державного українського університету. А скоро стає студентом історичного відділу факультету професійної освіти новоствореного Вищого інституту народної освіти. Шамрай голодував, тож підробляв у кількох місцях. За «українські домагання» спудей потерпав – його позбавили звільнення від високої оплати у ВІНО. За вперту проукраїнську наполегливість небожа Михайла Грушевського скоро й узагалі виключили з інституту. Отримав Шамрай диплом Київського археологічного інституту.

Сергій зробив свій вибір на користь науки. 10 літ працював у Комісії для складання історично-географічного словника української землі ВУАН під керівництвом О. С. Грушевського, досліджував архіви, працював над словниковими статтями, вивчав історію міст та селищ Київщини. Реальним науковим доробком історико-географічних досліджень С. Шамрая став ряд розвідок в «Історично-географічному збірнику», зокрема, «До історії Київської сотні Київського полку» (1928) та «Місто Васильків (ІХ–ХVІІІ вв.)» (1929). Сюжети розвідок ґрунтувалися на широкій джерельній базі і не втратили свого наукового значення до наших днів.

Після повернення в Україну М. Грушевського Сергій Шамрай та Катерина Грушевська стали єдиними штатними співробітниками кафедри історії українського народу ВУАН, яку Грушевський очолив. Одним із перших Сергія було зараховано і до числа аспірантів новостворюваної Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. Роки аспірантства визначили його наукові інтереси – соціально-економічна історія, селянські рухи, києвознавство. Шамрай всебічно вивчає архівні джерела, особливу увагу приділяючи опрацюванню Рум’янцевського опису Малоросії.

На початку 1928 року Шамрай захищає промоційну (кандидатську) роботу «Київська козаччина 1855 р.: До історії селянських рухів на Київщині». Внаслідок цього він був затверджений науковим співробітником Науково-дослідної кафедри історії України, де працював до її ліквідації у 1930 р. Правда, але Михайло Грушевський дійсно залучав молодого дослідника до праці в усіх історичних установах, які сам розбудовував і очолював.

Слова «племінник Грушевського» звучатимуть для Сергія як вирок й надалі. Упродовж 1930 р. було ліквідовано всі провідні історичні установи М. Грушевського. Після його «почесного вигнання» до Москви роботою всієї кафедри фактично керував С. Шамрай. Із 1 березня 1931 р. він приступив до виконання обов’язків керівника Комісії Києва та Правобережжя. Щиро прагнучи зберегти традиції цього києвознавчого осередку, вдавався до компромісів – аби продовжити роботу комісії. Однак 1931 рік став останнім, коли були опубліковані наукові розвідки Сергія Шамрая.

У 1930-1931 рр. стають популярними «дискусії» щодо наукової спадщини М. Грушевського та його учнів, «бригади» з обстеження установ вченого, «чистки» апарату ВУАН та звільнення співробітників, яких називали «грушев’янцями і великодержавниками». Прагнули викрити і «ворожі концепції С. В. Шамрая» та його «фашистську ідеологію». Невдовзі з’явилася і формальна підстава для його арешту. Сергій не міг відмовити дядькові у проханні врятувати його книги та архів, а заодно й архів Історичних установ ВУАН. Його звільнили з посади наукового співробітника й арештували в липні 1933 р.

«Звинувачували» в родинних зв’язках та впливі М.Грушевського. Участь в націоналістичній контрреволюційній організації Сергій заперечував, при цьому щиро визнаючи націоналістичні погляди у своїх працях. Михайло Грушевський, попри звертання в Москві до можновладців, не зміг помогти небожу – того на 3 роки заслали на Далекий Схід. 1936-го Шамрай повернувся й оселився в Чернігові, але вже через рік репресивна машина знову спрацювала: арешт. І ті ж надумані звинувачення. Він не зрадив не лише свого вчителя і дядька, але й жодного зі своїх колег. Цього разу присуд суворіший: 8 років виправно-трудових таборів. Про це Сергій дізнався вже на Колимі.

Кожний лист рідним ізвідти – мов останній. Нарікав на нестерпний фізичний і моральний стан. Просив рідню берегти його єдину донечку Віку, а її саму – любити й пам’ятати нещасного батька. Помер Сергій у січні 1939-го. Реабілітація прийшла лише 30 листопада 1992 року, але офіційно донька дізналася про все лише у 1995-му – система вперто берегла сліди своїх злочинів.

«За сім років напруженої наукової праці Сергій Шамрай не встиг розкрити всі грані свого таланту. Але за короткий час блискучої кар’єри залишив вагомий науковий спадок і з честю пройшов обраний шлях, гідно репрезентуючи українську історичну науку та славний рід Грушевських», – підсумувала свою щемну доповідь Світлана  ПАНЬКОВА.

Завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка професор Григорій КАЗЬМИРЧУК емоційно оповів про стосунки студентів Київського археологічного інституту Сергія Шамрая та Сергія Оппокова, котрий був сином його тітки.

Заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Ігор ГИРИЧ виголосив ґрунтовну доповідь про феномен Історичної школи Михайла Грушевського київського періоду. Він розповів про представників наукового «клану» академіка, підкресливши значний дослідницький талант самого Сергія Шамрая. І неабиякі організаторські здібності – в період вимушеного від’їзду М. Грушевського до Москви весь тягар роботи фактично ліг на плечі його небожа Сергія. Це тим більш значимо, бо фах історика свідчить про його кваліфікацію після 40-річного віку. А збережений Шамраєм архів Історичних установ ВУАН ще чекає на своїх дослідників.

Проблемі «радянізації» історичної науки в Україні у формі «дискусій» на початку 1930-х рр. присвятила свій виступ провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Оксана ЮРКОВА. За її словами, типова радянська історична наука сформувалася з початком 40-х років минулого століття. А в 20-х роках журнали ще були наповнені «дискусіями на «і» –  про істориків, інституції та ідеологію. Репресії щодо тих, хто «неправильно» розумів лінію партії і ширив свою «неправильність», провокували шельмування на сторінках преси, а з 30-х років «викривати ворогів» почали вже на зборах.

Шамраю «діставалося» завжди, бо він і сам брав участь у дискусіях – відстоював свої переконання. Вирази «Велика Україна» чи «Нова Україна» в його устах називали «фашизмом в історичній науці». В цих установах звичними стали «чистки», однак навіть спроби Сергія Шамрая в намаганні захищати колег розкаюватися в своїх націоналістичних переконаннях уже не помагали ні йому, ні їм.

Докторант кафедри нової і новітньої історії України Волинського національного університету ім. Лесі Українки Володимир ПРИШЛЯК побудував свій емоційний виступ як нарис про історію зовнішньої торгівлі Гетьманщини 18 століття в науковій спадщині Сергія Шамрая. Він підкреслив, що молодий Шамрай за короткий час повністю заповнив «лакуну» в українській історіографії, обійшовши «рифи теорії торговельного капіталу». Стараннями Сергія Шамрая по кожному українському селу було виписано його соціальну історію. За дослідження одного лише Василькова, на думку пана Пришляка, Шамрай достойний внесення в аннали української і світової історіографії. Він чи не вперше дослідив й описав шляхи через місто, починаючи з Васильківського торгового шляху з Русі до країн Західної Європи.

Виступ асистента кафедри журналістики та видавничої справи Інституту журналістики та міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв Олександра БАБИЧА містив аналіз джерел уже згадуваного вище дослідження Сергія Шамрая «Місто Васильків (ІХ–ХVІІІ вв.)». А заступник Васильківського міського голови Олексій ШЕКЕРА дослідив за цією ж книгою непрості відносини васильківської громади з адміністрацією Києво-Печерського монастиря. Ченці заволоділи Васильковом ще в 15 сторіччі, оскільки той був батьківщиною одного із засновників лаври Феодосія Печерського, і таки відбудували міське господарство. Навіть здобуте міщанами магдебурзьке право було неповноцінним:  лаврські ченці постійно втручалися в їхнє життя.

Пан Шекера окремо підкреслив, що вулиця Грушевського існує в місті ще з 1992 року. І висловив переконаність, що з часом васильківці матимуть вулицю імені славного небожа голови ЦР УНР.

Дуже тепло сприйняли присутні й виступ учителя Саливонківської ЗОШ Олександра ГРИЦАЯ, котрий на кількох прикладах проілюстрував методи використання матеріалів досліджень Сергія Шамрая. За його словами, дуже переконливими виявилися для учнів і навіть їхніх батьків організовані свята українського козацтва: за взірцями пирогівського скансену було відтворено українські хати, а хлопці й дівчата придумали й зіграли ролі давніх українців. І поетично зізнавалися в любові до рідного краю: «…Я тебе ніколи не покину, Як би важко не було мені…».

Підводячи риску, Григорій САВЧЕНКО подякував присутнім за щирість і любов до власної історії. У Сергієві Шамраї він угледів першого автора опису генотипу українця: «Заклав цей самовідданий чоловік багато в голови і душі українців, засіяв нам добру ниву», – підкреслив пан професор. І нагадав, що історичний план Василькова викреслив також він.

Учасники й гості конференції, звісно, прийняли й ухвалу форуму. У ній не знайшлося жодного абиякого пункту. Передовсім вирішили підготувати й видати окремим виданням ще до 2012 року повне зібрання наукової спадщини Сергія Шамрая. Одну з вулиць міста слід назвати його іменем – про це заплановано клопотатися перед Васильківською міськрадою вже до початку роботи її січневої сесії. А ще зробити науково-краєзнавчі «Шамраївські читання» з історії Васильківщини щорічними, вважаючи сьогоднішню конференцію першими такими читаннями. Останній пункт ухвали через свою, сказати б, нескору здійсненність викликав пожвавлення: організатори конференції озвучили намір звернутися до Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту археології НАН України з проханням провести археологічні дослідження Васильківського дитинця та міських оборонних валів. Що ж, маючи конкретну мету, легше шукати шляхи її досягнення.

… Екскурсія містом підкинула приїжджим науковцям несподівано потужну міру інформації й позитивних емоцій. Ми сторожко ходили центральними вулицями й завулками, натужно – сніжок «поміг» – дерлися на кручі й балансували слизькими стежками Змієвих Валів, аби читати з уст екскурсоводів Олександра БАБИЧА та Олексія ШЕКЕРИ. Чоловіки не приховували своїх високих почуттів до Василькова і розкладали просто над кущами мапи і креслення, звіряючи умовні позначки з місцевістю. Разом із ними ми щедро милувалися, поки було ясно, пречудовими краєвидами.

А коли стало смеркатися, тримаючись один одного, пішли поклонитися образам до собору Антонія і Феодосія. Було тихо і затишно. Кожен, хто хотів, молився і ставив свічки за сокровенне. Вийшовши, мовби змовившись, багато хто зізнався, що й за упокій праведної душі Сергія Шамрая попросив.

За вічну вдячну пам’ять про нього – не тільки істориків і краєзнавців.

Фоторепортаж про перебування у Василькові авторства Оксани Юркової,Євгена Букета та Ігоря Куценка можна переглянути у рубриці «Фотоальбом» на головній сторінці сайту НСКУ.

Власна інформація