Таку назву мала Всеукраїнська наукова літературно-краєзнавча конференція, що відбулася 22 травня в місті Обухові.

У вітальній адресі до учасників і гостей конференції Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАН України Леонід Губерський зазначив: “Україна і світ цьогоріч вшановує знаменну дату – 200-річчя від дня народження Людини, яка своїм життям, творчістю і помислами була завжди звернена до Батьківщини. „Кобзар” Тараса Шевченка з покоління в покоління несе в народ велич його слова, людяності, пророцтва і духу”. Саме цьому славетному ювілею була присвячена конференція, яку організували історичний факультет та Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Обухівська міська рада, Управліня освіти виконавчого комітету Обухівської міської ради, Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів та НВК «Спеціалізована школа – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 імені А.С. Малишка».

Тематика доповідей найрізноманітніша: від проблем сучасного шевченкознавства, тлумачень творчості геніального письменника і художника до краєзнавчих описів шевченківських шляхів і ролі Тараса Шевченка в сучасній Україні. Обухівці (а цього дня вони вщерть заповнили велику залу районного центру культури і дозвілля) із захопленням слухали виступи доповідачів, вітаючи їх гучними оплесками.

Серед доповідачів — відомі в Україні науковці, літератори, краєзнавці, дослідники, громадські діячі, а саме: доктор історичних наук, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О.Гончара, кандидат технічних наук Роланд Франко, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Галина Александрова, завідувач кафедри української літератури Інституту філології та літературної творчості імені А.С. Малишка Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор Володимир Погребенник, професор Київського міжнародного університету, член головної ради Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Іван Ющук, завідувач відділу Національного музею Тараса Шевченка Ольга Косицька, заступник голови Галицького районного у м. Львові об’єднання ВУТ „Просвіта” імені Тараса Шевченка Оксана Семенюк та інші.

Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії Наук, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт у привітанні наголосив: “Життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка для усіх поколінь українців були і назавжди залишаться взірцем мужності і твердості духу, вірного служіння своєму народові та великої моральної відповідальності перед ним. Неоцінимим є внесок Шевченка у процес національного відродження, утвердження у народній свідомості звитяжних ідей грядущої державності України”.

У цей день не лише знаменна дата та подія об’єднали людей, а й повага і любов до генія та світоча українського народу Тараса Григоровича Шевченка, який на тлі історичних епох відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і надію на майбутнє. Всі хто завітав на конференцію переконалися, що слова Тараса Шевченка – заповідальні й, як ніколи своєчасні. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи. Проникатись ним, жити з ним, звіряти свій крок будуть і наші нащадки. Кобзар єднав і єднає покоління, єднає Україну.

Євген Букет,

заступник голови Київської обласної організації НСКУ

Спеціально для nsku.org.ua

2013 року виповнилося 260 років від дня народження Миколи Олександровича Львова — людини багатогранних талантів. За його проектом на замовлення графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана України, споруджено у 1795 — 1800 роках у Яготині Троїцький собор. Славився він далеко за межами цього міста. Вражала його 3-метрова висота. Побудований у формі ротонди, приваблював ззовні. Неймовірно чудово був оздоблений його інтер’єр. А дзвони з вежі-дзвіниці долинали навіть до сіл Сулимівки і Фарбованого за 15 — 20 кілометрів. Удостоївся собор потрапити навіть на сторінки творів Тараса Григоровича Шевченка великого цінителя краси, який неспроста мав звання академіка гравюри.

18 грудня 2013 року в м. Яготин, що на Київщині з нагоди ювілею М.О. Львова відбулася науково-практична конференція “Митець багатогранних талантів — творець Троїцького собору у Яготині».

 

Наталія БУЛАЄВСЬКА,

заступник голови ради Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. академіка П. Т. Тронька

 

Автор проекту церкви у Яготині Микола Олександрович Львов — людина надзвичайних обдарувань. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона зазначає, що він “письменник і громадський діяч», додаючи, що, перебуваючи на службі в Ізмайловському полку, займався живописом і архітектурою, за дорученням імператриці виготовив рисунок Володимирського ордена і плани кількох церков. А був він ще теоретиком архітектури, графіком, творцем садів і парків, мистецтвознавцем, фольклористом, дослідником старожитностей, археологом, драматургом і перекладачем, геологом, хіміком, інженером, механіком, винахідником, дипломатом…

Довгий перелік талантів Миколи Олександровича можна було б ще продовжувати. Бо хіба ж не про це говорить той факт, що пішов він із життя у дорозі, повертаючись із Кавказу, куди був посланий імператором Олександром І для обстеження цілющих джерел?

Але найбільшим його покликанням була архітектура. М.О.Львову відводиться навіть “особливе місце»в архітектурі російського класицизму.

Та перш за все, з’ясуємо, коли і де з’явився такий талант?

У словниках, матеріалах дослідників рік народження тривалий час називався 1751, а день — 4 березня або 4 травня за старим стилем. Але у вступній статті до збірника матеріалів науково-практичної конференції “Микола Львов: минуле і сучасність», яка відбулася у Санкт-Петербурзі 16-17 травня 2005 року, повідомлено, що у 2001 році в метричній книзі Миколаївської церкви с. Арпачово виявлений запис про народження Миколи Олександровича Львова». І був це — 1753 рік, а день — 4 травня за старим стилем. Місце народження село Нікольсько-Черенчиці Новоторзького повіту Тверської губернії (нині Тверська область Російської Федерації). Рід Львових належить до древніх. З XIV ст. Львови служили князям Тверським.

Предок Борис Пимонович Львов отримав помістя в Новоторзькому повіті поблизу Торжка за службу під час війни з Польщею і Туреччиною. Дід Петро Семенович залишив своїм синам Петру і Миколі маєток в Арпачово, а Олександру -Чєренчиці.

Далеко Торжок, Тверська область від Київської. Але, виявляється, вони здавна мають безпосередні контакти. Бо “ саме неподалік Торжка Іларій (в чернецтві Єфрем) — один з трьох братів, синів Гари Щасливого, угорського князя, побудував на початку XI ст. Новоторзький монастир, назвавши його Борисоглібським. І не випадково: всі троє братів-князів служили в дружині князя Бориса, Сина Володимира, великого князя Київського. Другий брат Анфір Угрин (у чернецтві Мойсей) став монахом Києво-Печерської лаври, і завдяки своїй добропорядності мощі його стали нетлінними і перебувають у Ближніх печерах. А Георгій Угрин вразив героїчним вчинком, пожертвувавши своїм життям, захищаючи князя Бориса. Як відомо з “Літопису Руського», убивці, послані Святополком Окаянним, щоб зняти з шиї Георгія золоту гривну, ще й відрубали йому голову.

Злочинне підступне вбивство відбулося на річці Альті, у районі між Переяславом і Борисполем. Єфрем після цієї трагічної події зумів розшукати лише голову брата Георгія і поїхав з нею на північ. Заснувавши там Новоторзький Борисоглібський монастир, спорудив на його території і муровану церкву, теж Бориса і Гліба, де був похований сам і мощі Георгія Угрина — його голова.

То які ж рідні нам ці місця, так тісно пов’язані зі святим страстотерпцем Борисом!

Там же на своїй малій батьківщині і Микола Олександрович Львов не проминув нагоди розробити проект собору на честь святих Бориса і Гліба та надбрамної церкви-дзвіниці у древньому монастирі їх імені. Саме до цієї церкви були покладені мощі Єфрема і Георгія Угрина.

Дороге нам ім’я Миколи Олександровича Львова насамперед тим, що, як пам’ять про себе, залишив ряд споруд і храмів в Україні. І, передусім, це — Троїцький собор у Яготині. А ще, як йдеться у “Краєзнавчих нарисах до словника зодчих Київщини» Олени Вікторівни Бреяк, виданих обласним Центром охорони і наукових досліджень пам’яток культурної спадщини управління культури Київської облдержадміністрації у 2010 р., “дослідники творчості архітекторів XVIII ст. висловлюють думку, що можливо, і Годегард, і Менелас будували садибу Розумовських за проектом М.О. Львова, відомим своїми чудовими палацовими комплексами».

Такої ж думки були і автори історичної довідки “Архітектурний комплекс кінця XVIII — початку XIX століття у м. Яготині» Спеціальної науково-виробничої майстерні Українського товариства охорони пам’яток історії та культури ще у 1982 році. А саме: “дослідники А.К.Андрєєв, М.Б.Будиліна, О.І.Брайцева, А.М.Варламова, Н.І.Нікуліна вважають ймовірним автором ансамблю М.О.Львова універсально обдаровану людину (архітектора, інженера, поета, вченого), у команді якого 18 років служив А. Менелас. У Менеласа після смерті Львова (у 1803 р.) залишились креслення архітектора. На користь авторства М.Львова — його вірність палладіанським традиціям і, у той же час, постійна і невтомна праця над створенням нових архітектурних форм».

М.О.Львову на Київщині належать також проекти павільйону в парку “Олександрія» у Білій Церкві. Надто важливим для нас є і той факт, що знаменита Миколаївська церква у Диканьці на Полтавщині, котра має стосунок до біографії Миколи Васильовича Гоголя, теж споруджена за проектом М.О.Львова. У цій церкві була чудотворна ікона святителя Миколая, яку називають Диканьською. Незадовго до народження сина мати Гоголя, Марія Іванівна, дала обітницю перед чудотворним образом: якщо буде у неї син, назвати його Миколою. За словами сестри Гоголя Ольги Василівни, брат її любив згадувати, чому його нарекли Миколою.

Поетично описав момент відвідання матір’ю Миколи Гоголя Миколаївської церкви Олесь Гончар: “Неподалік від славетних дубів біліє на узліссі плавними своїми формами Миколаївська церква, її побудували ще у 1794 році, і оскільки її виникнення було пов’язане з легендами про різноманітні дива, про те, що йде тут від землі якась сила, яка здатна зцілювати калік, виганяти хвороби, тож люди з усіх усюд тягнулися сюди в пошуках полегшення для тіла і душі. Стояла тут, перед цим, вирізаним з мореного дуба іконостасом, і молода білолиця жінка з Янівщини — мати Гоголя. Налякана смертю двох раніше народжених дітей, молода мати вимолювала тут долю для свого очікуваного сина, так що звідси, можна вважати, і починаються уже ті самі гоголівські краї, що надали йому образи і сили на велику творчість».

І саме Олесь Гончар один з перших подав голос за збереження соборів та ініціював створення Комісії з відтворення визначних пам’яток історії та культури при Президентові України.

У зв’язку з цим у 1995-1996 роках вийшло кілька Указів Президента України Л.Д.Кучми. А 12 червня 1996 р. був підписаний Указ і про створення Всеукраїнського Фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Згідно з Указами, Комісію з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України і Фонд доручалося очолити академіку Петру Тимофійовичу Троньку, який сильно бажав і опікувався до кінця життя, аби велична пам’ятка архітектора Миколи Олександровича Львова — Троїцька церква у Яготині була відтворена. Нині Фонд очолює Роланд Тарасович Франко — гідний нащадок геніального Івана Яковича Франка, його наймолодший онук. Голова Фонду Роланд Тарасович Франко, а також ініціативна виконавчий директор Валентина Михайлівна Іршенко не полишають турботи про цей важливий об’єкт. Лише за останні два роки вони перерахували на відтворення собору 115 тис. гривень. Сума немала як для громадської організації.

В історію України славно вписується ім’я Миколи Олександровича Львова і завдяки його українським друзям. І тут, у Яготині, та ще й у період підготовки до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка першим слід назвати поета і патріота Василя Васильовича Капніста(1768-1851), родом із с. Обухівки, нині Полтавської області. Адже один із двох його синів-декабристів — Олексій запросив Т.Г.Шевченка відвідати це чудове місто.

В.В.Капніст відомий як автор “Оды на рабство», яку написав, протестуючи проти Указу Катерини II від 3 травня 1783 року, котрим на Україні закріпачувалися селяни. Тому Микола Олександрович іноді називав свого друга Ваською Пугачовим. Дружба їхня зміцнилась і завдяки родинним зв’язкам: Олександра, сестра дружини Львова Марії, стала дружиною В.В.Капніста.

Серед найщиріших друзів Львова був письменник, перекладач, дипломат, академік Російської Академії наук, онук гетьмана Лівобережної України Данила Павловича Апостола Іван Матвійович Муравйов (1768-1851), котрий з 1801 року носив прізвище Муравйов-Апостол. Він же і батько декабристів Матвія, Сергія та Іполита. Сергій Муравйов-Апостол разом із Бестужевим-Рюміним очолював Васильківську управу і очолював повстання Чернігівського полку на Київщині. Був він, як відомо, серед тих п’ятьох керівників-декабристів, засуджених до найвищої міри покарання. А могила наймолодшого брата Іполита Муравйова-Апостола, якому було лишень 19 років, залишилася навічно на Київщині у с. Трилісах Фастівського району.

І Капніст, і Муравйов, видатні літератори того часу, входили до гуртка Гаврила Романовича Державіна, душею якого був Микола Львов. А Олена Георгіївна Мілюгіна до цього списку видатних українців, котрі в різні роки входили до львівсько-державінської співдружності, додає художників Дмитра Григоровича Левицького (1735, Київ — 1822, Петербург) та Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825), який жив і працював у Миргороді, а з 1788 р. поселився у Петербурзі, та композитора, педагога, хорового диригента Дмитра Степановича Бортнянського (1751, Глухів -1825, Петербург).

І зустрівся на творчому шляху М.О.Львова ще один знаменитий українець, який розпізнав його різнобічні обдарування, передусім архітектурні, і всіляко сприяв їх розвитку. Це був Олександр Андрійович Безбородько (березень 1747, Глухів — квітень 1799, Петербург) — видатний державний діяч, дипломат, теж людина виняткових здібностей. Він перший порекомендував М.О.Львова для проектування собору у Могилеві, доручив йому спорудження нового столичного поштамту. І не обійшлося без того, щоб він не заохочував талановитого друга працювати над проектом Троїцького собору в Яготині.

І у цей унікальний ряд щирих друзів та шанувальників яскравого таланту російського самородка Миколи Олександровича Львова вже у наш час став поет і науковець (кандидат технічних наук), раціоналізатор і винахідник Василь Олександрович Точковий. Це він виплекав і викликав до життя майже нездійсненну мрію — повернути рідному Яготину знищене у сумнозвісні 30-ті роки XX століття творіння видатного зодчого дивовижний храм, котрий уособлює красу і духовність.

Заслухавши наукові доповіді і повідомлення, присвячені 260-річчю від дня народження М. О. Львова, учасники науково-практичної конференції рекомендують у рік 200-річчя від Дня народження Т.Г. Шевченка: встановити пам’ятну дошку на соборі, зазначивши, що Троїцький храм, споруджений у 1795 — 1800 роках за проектом визначного російського архітектора М.О.Львова на замовлення графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана України, по-варварському був знищений у 1936 році. Відновлений впродовж 1994 — 2014 років; перейменувати площу Танкістів на Соборну і одну із Новоутворених вулиць у Яготині назвати на честь автора Троїцького Собору М. О. Львова; звернутися з проханнями до всіх небайдужих завершити відбудову Собору, змальованого Тарасом Шевченком, котра триває впродовж майже 20 років; звернутися до українських церков з ініціативою причислити імена Георгія Угрина і Єфрема Новоторзького до лику святих; враховуючи значення Яготина, пов’язаного з визначними особистостями, багатою історико-культурною спадщиною і наявністю музеїв світового значення, просити управління культури, національностей і релігій обласної державної адміністрації надіслати подання на ім’я Міністра культури, національностей і релігій України про формування Яготинського державного історико-культурного заповідника.

18 жовтня, на базі Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» відбувся ІІ Всеукраїнський історико-культурологічний форум “Сікорські читання».

Програма форуму включала: вручення Національною спілкою краєзнавців України щорічної Премії імені Героя України Михайла Сікорського, що відбулося під час спільного засідання Президії Національної спілки краєзнавців України та вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, урочистий концерт “Чудотворцю музейної справи», презентацію особистого архіву М. І. Сікорського, проведення круглих столів: “Михайло Сікорський у культурному просторі України» та “Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проблеми, постаті».

Упродовж дня в університеті, де від 1996 року Михайло Сікорський був почесним доцентом, експонувалися виставки: фоторобіт Віктора Сокола “Моє життя — мої музеї», присвячена переяславським музеям та Михайлу Сікорському; книжкових фондів бібліотеки університету “Музейний зодчий України»; художніх робіт кафедри мистецьких дисциплін університету “Мистецький вернісаж»,а також проводилисямайстер-класи з народного мистецтва “Дивотвори».

Загальноукраїнська премія імені Героя України Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців України присуджувалася цього року вперше за вагомий внесок у дослідження і збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи, тож до Переяслава-Хмельницького приїхала чимала делегація краєзнавців на чолі з головою НСКУ Олександром Петровичем Реєнтом і керівником краєзнавчої організації столичної області Григорієм Петровичем Савченком. А також гості — народний депутат України Микола Томенко, Президент Всеукраїнського благодійного фонду “Журналістська ініціатива» Людмила Мех,член Національної спілки письменників УкраїниСергій Шевченко, лауреат Шевченківської премії, заступник голови Українського фонду культуриЛеонід Андрієвський.

Отже, в урочистій обстановці, під час спільного засідання Президії Національної спілки краєзнавців України та вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди назвали імена перших лауреатів цієї краєзнавчої відзнаки. Ними стали:

Борис Михайлович Войцехівський — культуролог, радник-організатор комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка, член правлінь Українського фонду культури та Громадського організаційного комітету “Великого проекту» “Григорій Сковорода — 300», член Національних спілок краєзнавців і журналістів України, почесний громадянин смт Чорнухи, почесний громадянин м. Переяслав-Хмельницький, багаторічний помічник та соратник М. І. Сікорського на громадських засадах, генерал у відставці. З 2004 року очолював Комітет з організації “Музею Заповіту Т.Г. Шевченка» у складі Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав»;

Лариса Петрівна Грузська — директор Житомирського обласного краєзнавчого музею;

Віктор Петрович Коцур — ректор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, доктор історичних наук, професор, академік НАПН України;

Микола Гаврилович Махінчук — заслужений журналіст України;

Валентина Іванівна Сікорська — ветеран краєзнавчого руху на Київщині.

Пропонуємо Вам ексклюзивні коментарі лауреатів, записані після завершення урочистостей.

Борис Войцехівський: “Михайло Сікорський казав, що справжнім патріотом є той, хто добросовісно робить свою справу на користь рідному народові. Започаткування премії імені Героя України Михайла Івановича Сікорського — це подія в патріотичному середовищі. Вона сприятиме подальшому розвою краєзнавчої роботи, музейництва та духовному відродженню української нації».

Валентина Сікорська: “Я не люблю звеличування, тож така довіра до мене абсолютно незвичайна і приємна. Я пишаюся тим, що була поруч з Михайлом Івановичем і це помітили. Вважаю, що така премія дуже потрібна всім, хто хоче брати приклад з Сікорського».

Микола Махінчук: “Це знакова подія, адже Михайло Іванович заслужив такої відзнаки. На перших “Сікорських читаннях» минулого року було ухвалено рішення якомога ширше вшанувати його пам’ять, адже це потрібно новим поколінням, які будуть продовжувати справу Михайла Сікорського. Щоб кожен хоча б трошки доріс до нього і духовно, і морально, щоб своїми добрими справами примножив те, що робив Михайло Іванович Сікорський».

Лариса Грузська: “Для України, її гуманітарного загалу, щоб утвердити справжні цінності, непересічним буде значення цієї премії. Михайло Іванович Сікорський ще за життя був легендою. У нас із ним багато спільного, адже я виховувалася на його здобутках. Краєзнавці, музейники завжди будуть намагатися досягти вершин, щоб здобути звання лауреата премії імені Героя України М. І. Сікорського».

Віктор Коцур: “Переяславська осінь знову щедро відкрила дорогу для нових культурологічних, освітніх, наукових заходів. Серед них “Сікорські читання» — другий історико-культурологічний форум. Хочу подякувати Національній спілці краєзнавців України за підтримку наших ініціатив, адже вшановуючи сьогодні Михайла Сікорського, ми прокладаємо шлях до майбутнього розвитку нашої культури. Я пишаюся тим, що є одним із перших лауреатів премії ім. М. І. Сікорського, оскільки ще зі студентських років любив свій рідний край і прагнув відобразити ті чи ті сторінки його історії».

Підготував Євген Букет,

фото Ігоря Гайдаєнка

6 вересня в Макарівському Центрі творчості дітей та юнацтва імені Данила Туптала відбулася літературно-краєзнавча зустріч “Поезія і краєзнавство – поряд!”, на якій було презентовано нову книгу Д.С.Нетреби “Пам’ять житиме віками”, видану коштом Київської обласної організації Національної Спілки краєзнавців України та збірку віршів Ксенії Ен “Сонцебиття”, що побачила світ за підтримки Київської обласної організації Конгресу літераторів України. Також було презентовано збірник матеріалів “Макарівських історико-краєзнавчих читань”, виданих минулого року за підтримки Макарівського селищного голови Олександра Іващенка та ГО “Рідне місто”, та книгу Грузецьких оповідок Євгена Букета “Буслів суд”. Автори книг виступили перед гостями літстудії “Сузір’я” Макарівського ЦТДЮ – учнями Макарівського ліцею, працівниками бібіотечної системи Макарівщини, учителями та жителями Макарова. Високу оцінку творам надала Тетяна Белімова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри університету “Україна”, лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу “Коронація слова – 2013″ в номінації “Романи”; вчителі Ганна Тюхтій, Ольга Семенченко; бібліотекар Лариса Коваль; заступник директора ЦТДЮ Людмила Шатковська; методист райометодкабінету відділу освіти Ірина Волощенко; поети – члени Конгресу літераторів України Галина Герасименко та Анатолій Демянчук; батьки та діти. В залі лунали вірші і оповідання, пісні і поздоровлення авторам.

Зустріч вели керівник літстудії “Сузір’я” , голова Київської обласної організації КЛУ, член МСПУ та НСКУ, лауреат премії імені Володимира Даля Ігор Годенков та заступник головного редактора Всеукраїнського тижневика “Слово просвіти”, заступник голови Київської обласної організації Національної Спілки краєзнавців України, лауреат Міжнародної премії ім. Олеся Гончара Євген Букет. Презентовані книги було подаровано бібліотекам та школам Макарівщини, а також учасникам зустрічі.

За матеріалами: literator.at.ua, suzirya.org

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича
Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Видавництво „Кий”

12 квітня 2013 року о 15:00

у Науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

вул. Володимирська, 58
у ч/з № 12 (2 поверх)

відбудеться презентація

бібліографічного покажчика

 «Краєзнавці Київщини. Дмитро Малаков».

Видання містить науково опрацьований перелік майже 700 публікацій, датованих 1966–2012 роками,

члена Національної спілки краєзнавців України,

лауреата Премії імені Дмитра Яворницького

Дмитра Малакова.

 

Передмови до покажчика написали: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України

Олександр Реєнт

та кандидат історичних наук, професор Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Григорій Савченко.

До передмови також включено рядки з присвяти до альбому «Київ. 1941–1943», написані 2000 року

Надзвичайним і Повноважним Послом

Федеративної Республіки Німеччина в Україні доктором

Ебергардом Гайкеном

 

Одночасно буде презентована монографія Дмитра Малакова

«Архітектор Осьмак. Нездолана шляхетність»

Книга присвячена життю і творчості видатного українського зодчого, автора, зокрема, будівлі університетського аудиторного корпусу

на вул. Володимирській, 58, де нині міститься

Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича

Обидві книги щойно побачили світ у столичному видавництві «КИЙ»

Запрошуються читачі бібліотеки, студенти університету та всі бажаючі.

Євген БУКЕТ,

спеціально для nsku.org.ua

Чи можемо нині уявити, в другому десятилітті ХХІ століття, як люди жили майже сто років тому? У час, коли війни змінювали одна одну, коли терор, геноцид і масові репресії були буденним явищем, коли небезпечно було навіть думати всупереч системі. Бути тверезо мислячим науковцем, викладачем, творчою людиною у той час означало майже, напевне, власноручно підписаний смертний вирок – негайний або відтермінований. Тож кожен виживав як міг, творив як міг і намагався вберегти свої напрацювання у будь-який можливий спосіб. Мабуть, тому імена цих людей, а особливо рештки їхніх творів для нашого часу такі по-особливому цінні. Бо заслуговує на пошанування хоча б той факт, що вони дійшли до сьогодення.

У когорті непересічних особистостей першої половини ХХ століття чільне місце належить історику, архівісту, краєзнавцю, музеєзнавцю Василю Митрофановичу Базилевичу. Походив він з давнього купецького роду, був сином мирового судді. Закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира (1915), де навчався у М. В. Довнар-Запольського й отримав срібну медаль за наукову роботу. Брав участь в Історико-етнографічному гуртку, був бібліотекарем історико-філологічного семінару. Ще студентом почав друкуватися в пресі. Згодом викладав у київському Археологічному інституті, на Всеукраїнських музейних курсах, був секретарем київської крайової комісії з охорони пам’яток старовини, з 1917 до 1930 року – Історичного товариства Нестора Літописця. По лінії київського Дому вчених як член його екскурсійної комісії керував численними екскурсіями до Межигір’я, Кирилівської церкви, на Звіринець, Поділ, для огляду фресок Софійського собору. Під керівництвом Д. Багалія працював у ВУАН над історією декабристів в Україні.

В. Базилевич лишив праці з різних питань києвознавства, про О. Пушкіна, О. Грибоєдова, Й.-В. Гете, виявив документи про перебування в Україні О. де Бальзака, опублікував мемуари Й. Руліковського про таємні товариства 1820-х років, зібрав бібліографічні матеріали про зв’язки М. Гоголя з українською літературою.

Ідеаліст, глибоковіруюча людина, Василь Базилевич вирізнявся на тлі тодішньої дійсності. Зазнав кілька арештів: двічі 1923 року, 1932-го, 1935-го засланий до Іркутського концтабору. Під час останнього арешту було вилучено його коштовну бібліотеку. Відомо, що він зберігав велику, майже повну збірку київських газет за 1917—1922 роки й книжку протоколів Історичного товариства Нестора Літописця за останні 14 років його існування.

На засланні В. Базилевич пробув до 1940 року. У зв’язку з забороною повернутися до Києва оселився у Таганрозі, де одержав посаду завідувача музею. Проте не припиняв спроб відновити втрачену бібліотеку. Але на заваді його намірам стала війна. 4 вересня 1942 року Василь Митрофанович розстріляний гестапо за спробу перешкодити вивезенню музейних коштовностей до Німеччини.

Про ці та багато інших віх біографії В. Базилевича, а також його спадщину, що частково збереглася в Києві та Ростовській області Росії говорили учасники науково-краєзнавчої конференції до 120-річчя від дня його народження “Грані таланту та трагізм долі”, яка 15 січня відбулася в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського. Організаторами конференції також виступили Історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

Організаторам вдалося зібрати досить поважну когорту доповідачів, які досліджують вплив постаті Василя Базилевича на українську науку. Серед них лауреат Національної премії України імені Тараса ШевченкаСергій Білокінь, професор Ірина Матяш, професор, Григорій Казьмирчук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУІгор Гирич, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУОксана Юркова, професор Григорій Савченко та інші.

Як зазначили учасники конференції, ще наприкінці 1980-х років наукова громадськість ініціювала гідне вшанування пам’яті відомого науковця. Проте досі не видано повного зібрання його праць, не встановлено жодного пам’ятника чи меморіальної дошки. Тож учасники конференції з нагоди 120-річчя від дня народження В. М. Базилевича ініціюють звернення до Київської міської ради, в якому закликатимуть уже найближчим часом встановити меморіальну дошку на будинку в Києві, де мешкав науковець, а також назвати одну зі столичних вулиць його ім’ям.

НАУКОВО-КРАЄЗНАВЧА КОНФЕРЕНЦІЯ «Грані таланту та трагізм долі» (до 120-річчя від дня народження історика, краєзнавця, музеолога, архівіста, бібліофіла Василя Базилевича) 

ОРГАНІЗАТОРИ КОНФЕРЕНЦІЇ:

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка – Історичний факультет  –  Кафедра новітньої історії України

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського – Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ

 Ігор Гирич, к. і. н., завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАНУ

Києвознавці 1920-х – початку 1930-х рр. в контексті збереження історичного середовища прадавньої столиці України

 Сергій Білокінь,д. і. н., лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний науковий співробітник, керівник Центру культурологічних досліджень Інституту історії України НАНУ

Невідомі джерела про Василя Базилевича

 

Олексій Вербовий, к. і. н., доцент кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Вплив родини та навчальних закладів на формування наукового та громадського світогляду В.М. Базилевича

 

Ірина Матяш, д. і. н., професор, помічник Міністра юстиції України

Роль і місце Василя Базилевича у становленні та  розвитку архівної справи в Україні

 

Григорій Казьмирчук, д. і. н., професор, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка

Декабристознавчі студії Василя Базилевича

 

Оксана Ємчук, к. і. н., головний консультант апарату Ради національної безпеки і оборони України

Співпраця музейників і бібліофілів Сергія Маслова та Василя Базилевича

 

Світлана Панькова, завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Василь Базилевич – києвознавець

 

Ольга Байталюк, ст.викладач кафедри правознавства Інституту суспільства Київського університету імені Бориса Грінченка

Василь Базилевич і діяльність Київської краєвої інспектури охорони пам’яток культури і природи (1927–1932 рр.)

 

Олександр Бонь, к. і. н., доцент кафедри історії України Інституту суспільстваКиївського університету імені Бориса Грінченка

Співпраця Василя Базилевича з Софійською комісією Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН

Світлана Власенко, к. і. н., начальник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України

Архівно-слідчі справи як джерело вивчення біографії В. М. Базилевича

 

Григорій Стариков, к. і. н., науковий співробітник  Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАНУ

Будуканський період життя Василя Базилевича (за листами києвознавця до Наталії Полонської-Василенко 1930-х рр.)

 

Оксана Юркова, к. і. н., провіднийнауковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Академічна солідарність в тоталітарну добу: Василь Базилевич та українські і російські історики у 1939–1941 рр.

 

Наталія Кашеварова, к. і. н., науковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Нові архівні дані про життя та діяльність Вастля Базилевича в Таганрозі під час окупації (1941–1942 рр.)

 

Григорій Савченко, к. і. н., професор кафедри новітньої історії УкраїниКиївського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Київщина в історико-краєзнавчих дослідженнях Василя Базилевича

 ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

11.00–11.30 – реєстрація учасників конференції

11.30 – початок роботи конференції

14.30 – огляд документальної виставки «Грані таланту та трагізм долі»

з колекції Історико-меморіального музею Михайлда Грушевського

та приватної збірки Сергія Білоконя

15.00–18.00 – продовження роботи конференції

 

РЕГЛАМЕНТ

Наукові доповіді – до 20 хвилин

Наукові повідомлення – до 15 хвилин

Наукова дискусія

24 листопада в музеї історії та культури «Уваровський дім» (смт Ворзель) відбулися V наукові читання з циклу «Сторінками історії Київщини» на тему: «Митрополит Петро Могила і Київщина». Організаторами заходу виступили музей історії та культури «Уваровський дім» та Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України.

Наукові читання, що започатковано у ворзельському музеї 2010 року, стали свідченням серйозного ставлення до вивчення історії рідного краю та плідної співпраці з дослідницькими установами, що працюють у галузі історії та краєзнавства. Вони покликані висвітлювати маловідомі сторінки історії Київщини, надати можливість молодим науковцям, студентству, краєзнавцям оприлюднити та провести обговорення своїх досліджень з краєзнавства та історії Київщини перед фаховими науковцями та широким загалом, залучити до краєзнавчих досліджень усіх, хто цікавиться історією.

Ворзельські наукові читання – періодичний захід, який проводиться 2-3 рази на рік. Тематика читань включає насамперед дослідження життя та діяльності видатних людей Київщини та Приірпіння (згадаймо, наприклад, про Ворзельський Будинок композиторів та Ірпінський Будинок письменників, справжню мекку видатних людей України), інші цікаві та маловідомі сторінки історії краю. За результатами читань видаються збірники з доповідями учасників.

Цього разу тему читань (дослідження життя та діяльності митрополита П. Могили) було обрано невипадково, адже Петро Могила свого часу володів землями Приірпіння, зокрема селом Михайлівка-Рубежівка. От і зібралися науковці, щоб детальніше дослідити це питання.

Відкрилися читання екскурсією залами музею, яку провів зберігач фондів-керівник музею, член Національної спілки краєзнавців України О.Г. Соколенко. Він же і відкрив читання, розповівши про наукову та громадську діяльність музею історії та культури “Уваровський дім”, про завдання та тему наукових читань. З доповідями та повідомленнями виступили: Ю. Л. Мельничук, член Національної спілки краєзнавців України, співробітник Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді («Перебування митрополита Петра Могили у Приірпінні»); О. Г. Соколенко («Із власноручних записів митрополита П. Могили. Про знахідку місця поховання П. Могили»); В. А. Брехуненко, докт. іст. наук, професор Києво-Могилянської академії («Петро Могила і козаки»): О. В. Заремба, канд. істор. наук, провідний наук. співр. інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України ім. І.Ф. Кураса НАН України («Спадщина Петра Могили у ціннісному контексті сучасної України»); С. О. Сморчков, ст. вчитель образотворчого мистецтва Ірпінської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ст. художнього профілю №1 ім. А.С. Макаренка, полковник козацтва («Деякі відомості про Петра Могилу»); Є. В. Букет, заступник Голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України («Становлення прізвищ українців та Петро Могила»); О. А. Федоренко, історик, дослідник геополітичної тематики, співробітник інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України(«Геополітична парадигма суспільних позицій Петра Могили») та інші.

На закінчення читань учасники переглянули документальний фільм “Святитель Петро Могила”.

Під час читань у залі працювала виставка книжок з фондів Ворзельської селищної бібліотеки та музею історії та культури “Уваровський дім”. До її організації долучився також і учасник читань, докт. іст. наук, професор Києво-Могилянської академії В. А. Брехуненко, який презентував свої книжки.

За словами учасників, подібні заходи мають велике значення, адже вони допомагають учням, студентам, вчителям й усім, хто цікавиться історією рідного краю, поглибити свої знання.

 

О.Г. Соколенко

зберігач фондів-керівник музею історії та культури «Уваровський дім», член НСКУ

Музей історії та культури «Уваровський дім»  запрошує взяти участь у наукових читаннях

з циклу «Сторінками історії Київщини» на тему: «Митрополит Петро Могила і Київщина»

Наукові читання відбудуться 24 листопада (сб.) 2012 року об 11.00 у приміщенні музею

До участі у запрошуються фахові спеціалісти, які досліджують тематику, пов’язану з даною темою, краєзнавці, студентська та учнівська молодь. Тематику доповідей доповідачі обирають самостійно у контексті теми читань. Регламент доповіді – до 10 хв. Прохання надати електронний варіант своєї доповіді до початку читань. За матеріалами читань буде видано збірник, до якого увійдуть подані доповіді.

 

Організатори переконані, що проведення наукових читань та видання збірника за їх матеріалами дозволить висвітлити малодосліджені сторінки історії, популяризувати краєзнавчі дослідження, надасть можливість науковцям оприлюднити та видати друком теми своїх досліджень.

 

Голова оргкомітету

Краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України

Ю.Л. Мельничук

У цьогорічні теплі листопадові дні Україна відзначала 100 років із дня народження видатного поета, перекладача, літературного критика Андрія Самійловича Малишка. Цей ювілей відзначався на державному рівні згідно з постановою Верховної Ради України № 3965-IV від 21.10.2011 року. Тож чимало держустанов, закладів культури, бібліотек, музеїв, громадських об’єднань виступили ініціаторами урочистостей, присвячених одному з найталановитіших українських поетів минулого століття. Серед таких заходів варто відзначити літературно-мистецьку зустріч “Золоті розсипи поезії Андрія Малишка” в архівно-музейному комплексі “Літературно-мистецькі Плюти” (16 листопада). У рамках свята було відкрито виставку документів з архівів України, яка розповідає про життєвий і творчий шлях Андрія Самійловича.

Але чи не наймасштабніший захід відбувся на батьківщині поета, в місті Обухові, що на Київщині. 9 листопада там відбулася наукова літературно-краєзнавча конференція “Андрій Малишко: слово і пісня”. Організатори конференції — Інститут філології та історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Головне управління освіти й науки Київської обласної державної адміністрації, Обухівська міська рада і спеціалізована загальноосвітня школа І—ІІІ ст. № 1 ім. А. С. Малишка м. Обухова.

Перед початком пленарного засідання, яке відбувалося в Обухівському районному центрі культури і дозвілля учасники й гості конференції відвідали музей-садибу Андрія Малишка й Обухівський історико-краєзнавчий музей, де з вуст Олени Артюшенко та Юрія Домотенка звучали проникливі слова про родину поета, його матір — Ївгу Базилиху, край, з якого почався життєвий шлях видатного майстра слова. Згодом присутні на конференції одноголосно схвалили – звернутися до Президента України щодо нагородження директора Обухівського краєзнавчого музею Юрія Домотенка Орденом князя Ярослава Мудрого.

Відкрили конференцію та привітали учасників зібрання міський голова Обухова Олександр Левченко та голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Савченко.

Учасники конференції ділилися спогадами про поета, аналізували його творчість, розповідали, як постать видатного поета-земляка впливає на виховний і літературний процес Обухівщини.

У конференції взяли участь Герої України, лауреати Шевченківської премії, письменники Іван Драч («Слово про Малишка») і Юрій Мушкетик («Мій Малишко»), лауреат Шевченківської премії, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта”, письменник Павло Мовчан («Два крила рушника Андрія Малишка, які підняли мене над світом »), письменник Олег Чорногуз («Мої зустрічі з А.С.Малишком»), заступник директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Сергій Гальченко («Збірка А.Малишка “Україно моя!”»), завідувач кафедри педагогіки і психології Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Світлана Мірошник («Вплив творчості Андрія Малишка на формування української педагогічної еліти»), письменник Василь Трубай («Невідомий А.С.Малишко. Перше кохання. Апокрифи»), професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Ткаченко («Натур-філософська лірика Андрія Малишка»), завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор Віктор Ставнюк («Поетика Аристотеля і поезії Андрія Малишка»), старший науковий співробітник Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філол. наук Галина Александрова («Поезія А.Малишка: осягнення слова»), письменники Ольга Довгопят («Образ матері в поезії А.С.Малишка»), Валентина Козак («А.С.Малишко. Голос поетичної душі»), Наталія Любиченко («А.С.Малишко і літературний процес на Обухівщині»), Михайло Карасьов («Дитяча література Обухівщини: від А.С.Малишка до сьогодення») та інші.

Присутні на конференції освітяни, бібліотекарі й звичайні мешканці Обухівщини (а зала районного центру культури і дозвілля була переповнена) почули чимало цікавих, раніше не відомих широкому загалові фактів із життя Андрія Самійловича.

Особливість таких конференцій у тому, що часто саме на них можна іншими очима поглянути на усталені речі. Якщо говорити про Андрія Малишка, то загальним підсумком конференції “Андрій Малишко: слово і пісня” можуть бути слова письменника Василя Трубая: «Хоч Андрій Малишко нібито вже вивчений-перевивчений, дуже мало відомо про нього справжнього. Адже ще й досі не дослідили, не відкрили, не оприлюднили всієї спадщини великого українського поета. Чимало справжніх почуттів поет ховав у рядках широкого підтексту». Тому сьогодні, переконаний Василь Володимирович, “з поета потрібно струсити позолоту, якою покрили його радянські літературознавці” і поглянути на його творчість по-новому.

Євген Букет, спеціально для nsku.org.ua

 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
НАН УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КРАЄЗНАВЦІВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІНЯ ОСВІТИ І НАУКИ
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ОБУХІВСЬКА МІСЬКА РАДА
СПЕЦІАЛІЗОВАНА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ ст. № 1
ім. А.С. МАЛИШКА м. ОБУХОВА

 

ОРГКОМІТЕТ

 СПІВГОЛОВИ ОРГКОМІТЕТУ:

 Левченко Олександр Миколайович – Обухівський міський голова

 Реєнт Олександр Петрович – голова Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України

 Заступники співголів оргкомітету:

 Савченко Григорій Петрович – голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 Шимоненко Валентина Олексіївна – заступник Обухівського міського голови

 Члени оргкомітету:

 Александрова Галина Андріївна – доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 Демчук Петро Геннадійович – директор спеціалізованої загальноосвітньої школи І – ІІІ ст. №1 ім. А.С. Малишка м. Обухова.

 Домотенко Юрій Корнійович – директор Обухівського краєзнавчого музею.

Жулинський Микола Григорович – директор Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, академік НАН України.

 Колесник Віктор Федорович – декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член-кореспондент НАН України.

 Лахтадир Лариса Іванівна – перший заступник начальника Головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації.

 Рафальський Ігор Олексійович – голова Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

 Семенюк Григорій Фокович – директор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор.

   ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

Обухівський

районний центр культури і дозвілля

м. Обухів, вул. Київська, 117

9.00 – 11.00    ВІДВІДИНИ УЧАСНИКАМИ КОНФЕРЕНЦІЇ МУЗЕЮ-САДИБИ АНДРІЯ МАЛИШКА ТА ОБУХІВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

10.30 – 11.00               РЕЄСТРАЦІЯ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ

11.00 – 13.00              ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ.

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ.

 13.00 – 13.30              ПЕРЕРВА.

13.30 – 16.00              ПРОДОВЖЕННЯ РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ.

 16.10 – 16.30              ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ.

 РЕГЛАМЕНТ РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

Виступи – до 15 хвилин.

Відкриття конференції

Левченко Олександр Миколайович, Обухівський міський голова

 Реєнт Олександр Петрович, голова Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України

 Вітання учасникам і гостям конференції

Губерський Леонід Васильович, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАН України, Герой України

 Слово про Андрія Малишка

Драч Іван Федорович, Герой України, лауреат Шевченківської премії, письменник

 Мій Малишко

Мушкетик Юрій Михайлович, Герой України, лауреат Шевченківської премії, письменник

 Той, що натрудив серце Україною. Подивування Малишка з нагоди його століття

Жулинський Микола Григорович, лауреат Шевченківської премії, академік НАН України, директор Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України

 Два крила рушника Андрія Малишка, які підняли мене над світом

Мовчан Павло Михайлович, лауреат Шевченківської премії, голова Всеукраїнського товариства „Просвіта”, письменник

 Мої зустрічі з А.С. Малишком

Чорногуз Олег Федорович, письменник

 Рання поезія А. Малишка

Ковалів Юрій Іванович, лауреат Шевченківської премії, д-р філол. наук, професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 Збірка А.Малишка „Україно моя!” (1942 р.)

Гальченко Сергій Анастасійович, заступник директора Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України

 Краєзнавство в творчості Андрія Малишка

Реєнт Олександр Петрович, член-кореспондент НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України

 Літературно-критична діяльність Андрія Малишка

Семенюк Григорій Фокович, д-р філол. наук, професор, директор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 Вплив творчості Андрія Малишка на формування української педагогічної еліти

Клокар Наталія Іванівна, д-р пед. наук, професор, начальник Головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації

 Натурфіло-софська лірика Андрія Малишка

Ткаченко Анатолій Олександрович, д-р філол. наук, професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 Невідомий А.С. Малишко. Перше кохання. Апокрифи

Трубай Василь Володимирович, письменник

 Андрій Малишко і суспільно-політичні процеси в Україні (друга половина 1950-х – 60-ті рр.): оцінки, переживання, дії

Бажан Олег Григорович, канд. іст. наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

 Поезія А. Малишка: осягнення слова

Александрова Галина Андріївна, д-р філол. наук, старший науковий співробітник Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 Образ матері в поезії А.С. Малишка

Довгопят Ольга Миколаївна, письменниця

 А.С. Малишко. Голос поетичної душі

Козак Валентина Спиридонівна, письменниця.

 Народно-епічна сутність творчості А.С. Малишка

Домотенко Юрій Корнійович, директор Обухівського краєзнавчого музею, письменник

 Виховна та пізнавальна значимість Малишкового слова

Рогозіна Світлана Володимирівна, вчитель спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. А.С. Малишка м. Обухова

 А.С. Малишко і літературний процес на Обухівщині

Любиченко Наталія Василівна, письменниця

 Дитяча література Обухівщини: від А.С. Малишка до сьогодення

Карасьов Михайло Володимирович, письменник

 А.С. Малишко: генеруюча постать Обухівського краю

Артюшенко Олена Василівна, старший науковий співробітник музею-садиби Андрія Малишка

 Увічнення пам’яті А.С. Малишка

Демчук Петро Геннадійович, директор спеціалізованої загальноосвітньої школи І – ІІІ ст. №1 ім. А.С. Малишка м. Обухова

Савченко Григорій Петрович, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

  У рамках роботи конференції відбудеться презентація збірки – Андрій Малишко. Моя стежина = Andriї Malychko. Monchemin: Поезії, покладені на музику / Упорядкування, передмова, переклад з української французькою Дмитра Чистяка. – К.: Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2012, видання якої здійснено за сприяння МАН України (президент С.О Довгий).