7 листопада в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» відбувся Всеукраїнський історико-культурний форум «Сікорські читання».

Метою його проведення стало вшанування подвижницького поступу відомого музейного діяча Героя України Михайла Івановича Сікорського.

Співзасновниками заходу виступили вище названий навчальний заклад та громадська культурно-просвітницька організація «Переяславський скарб». Активну участь у проведенні заходу узяли викладачі та студенти університету. До участі у Форумі були запрошені найближчі соратники справи М.І. Сікорського, його друзі, колеги, ті з ким Михайло Іванович працював та товаришував протягом тривалого часу. З-поміж них відомі науковці, політики, громадські діячі, журналісти.

Широке представництво громадськості на цьому зібранні засвідчило повагу до постаті М.І. Сікорського, а також продемонструвало стурбованість проблемами, що виникли у музейній галузі на рівні держави та міста зокрема.

З привітанням на адресу учасників Форуму звернулися голова організаційного комітету, ректор університету Віктор Коцур, міський голова Олександр Шкіра, голова Національної Спілки краєзнавців України Олександр Реєнт. Про людські якості Михайла Івановича Сікорського зі сцени актової зали розповіла його племінниця Валентина Сікорська. У актовій залі були присутні поважні мешканці міста, колишні та діючі музейні працівники.

До питання збереження спадщини Михайла Сікорського апелювали у своїх виступах Герой України Іван Драч, заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко, радник-організатор Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка Борис Войцехівський, президент Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех, заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України Микола Махінчук та інші високоповажні учасники зібрання.

Зокрема, до слова були запрошені голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Григорій Савченко, заступник генерального директора з наукової роботи НІЕЗ «Переяслав» Юрій Коптюх, заступник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України Сергій Гальченко.

Член Національної Спілки письменників України Олександр Дробаха, народний депутат України IV-го скликання Кирило Поліщук, голова Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій Кролевець, керівник проекту «Скарби музеїв України» Неля Куковальська, член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України Сергій Шевченко, голова громадської культурно-просвітницької організації «Переяславський скарб» та заступник голови організаційного комітету історико-культурологічного Форуму «Сікорські читання» Тарас Нагайко.

Щирі вітальні слова та теплі спогади про «майстра музеїв» ще раз засвідчили повагу до постаті Героя України Михайла Сікорського, визнання його внеску у популяризацію української народної культури, збереження історичних, духовних та культурних цінностей. Його відданість справі сприяла утвердженню національної свідомості українців у непростий період історії.

Окремо варто вказати на те, що вплив творчого генію цієї людини на розвиток міста Переяслава-Хмельницького зробило його перлиною з-поміж багатьох історичних міст та містечок України. Його творіння по праву називають «безцінним скарбом». Власне, такого ж права заслуговує і сам М.І. Сікорський, адже його, по-справжньому, подвижницький поступ засвідчив високодуховне та безкорисливе начало у процесі створення першого в Україні Національного історико-культурного заповідника.

Промовистою у цьому відношенні виглядала назва святкового концерту, що відбувся у межах урочистого відкриття Форуму – «Чудотворцю музейної справи». Ведучими дійства виступили Олександр Молоткін та Аліна Копач, а його учасниками стали Василь Клименко, Роман Дорофей, Ніна Козачук, Анна Порфір’єва та Народний ансамбль народної музики «Троїсті музики».

В цілому, організаторами Форуму для учасників було запропоновано два основні блоки, що ввібрали чимало заходів – виставково-експозиційний та науковий. У межах першого з них відбулися: виставка книжкових фондів бібліотеки університету «Музейний зодчий України» (Ольга Шкира); експозиція світлин з домашнього фотоархіву М.І. Сікорського «Михайло Сікорський: фотолітопис» (Ігор Гайдаєнко); виставкові експозиції «Мистецький вернісаж» з виставкою художніх творів «Мотиви переяславського краю» та виставкою художньої графіки «Пошук істини»; майстер-класи з народного мистецтва «Дивотвори» де було представлено техніки з народного малярства на склі, писанкарства, вибійки, паперопластики, створення українських національних прикрас ляльки-мотанки, сучасної авторської ляльки та інші. Під керівництвом декана педагогічного факультету Наталії Ігнатенко ці заходи організували викладачі Ольга Стрілець, Оксана Смирнова, Роман Мотузок, Інна Рубан, Світлана Бігунова, Тетяна Носаченко та студенти.

Науковий блок роботи Форуму представили два круглі столи: «Скарб Михайла Сікорського – надбання для поколінь» та «Музеї ВНЗ педагогічного профілю: історія, досвід, перспективи». Під час роботи Форуму його засновниками було презентовано нову книгу – науково-популярне видання «Моє життя – мої музеї…», де представлено музеєзнавчі праці Героя України М.І. Сікорського, світлини, а також вірші присвячені йому особисто та його творінню – переяславським музеям.

Усім учасникам Форуму з нагоди його започаткування було вручено пам’ятні медалі. За задумом засновників, його проведення має стати традиційним, адже шана до постаті Героя України М.І. Сікорського, його внеску у розвиток вітчизняного музейного будівництва, зобов’язує громадськість продовжувати розвивати ідеї патріарха музейної галузі України, турбуватися про збереження та примноження скарбів народної культури та історії.

Загалом же, «Сікорські читання» покликані сприяти розвитку наукових та творчих ініціатив у сфері історичної науки, культури та мистецтва.

Список ініціатив засновників та учасників
Всеукраїнського історико-культурологічного форуму
«СІКОРСЬКІ ЧИТАННЯ»
стосовно вшанування пам’яті Героя України
Михайла Івановича Сікорського

1. Порушити клопотання перед відповідними організаціями про впорядкування могили М.І. Сікорського на Заальтицькому кладовищі в м. Переяславі-Хмельницькому (встановлення пам’ятника);
2. Підтримати ідею встановлення в м. Переяславі-Хмельницькому пам’ятника Герою України М.І. Сікорського;
3. Заявити про підтримку ініціативи присвоєння Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» ім’я Михайла Івановича Сікорського;
4. Висловити клопотання до міської ради про присвоєння ім’я М.І. Сікорського об’єктам міської інфраструктури (вулиця);
5. Звернутися до Національної спілки краєзнавців України стосовно започаткування нею премії імені М.І. Сікорського у галузі краєзнавчої роботи;
6. Виступити з пропозицією про карбування ювілейної монети до 90-річчя від дня народження Героя України М.І. Сікорського (Серія «Визначні постаті України»);
7. Запровадити премію імені М.І. Сікорського в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»;
8. Порушити питання про друк додаткового накладу науково-популярного видання «Моє життя – мої музеї»;
9. Укласти та видати антологію наукових та публіцистичних праць, які висвітлюють постать М.І. Сікорського;
10. Продовжити серію «Наукова еліта Переяславщини» (Бібліотека ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григоря Сковороди» виданням до 90-річчя Героя України М.І. Сікорського;
11. Запровадити у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» щорічний збірник наукових праць присвячений пам’яті М.І. Сікорського;
12. Пропонувати регіональним, обласним, державним та приватним телерадіокомпаніям створити документальний відеофільм, присвячений пам’яті Героя України М.І. Сікорського;
13. За результатами роботи Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання» від імені його засновників підготувати необхідні звернення до установ та органів влади стосовно увіковічення пам’яті М.І. Сікорського;
14. Опублікувати у засобах масової інформації список ініціатив оргкомітету та учасників Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання», а також висвітлити роботу зазначеного зібрання у друкованих виданнях.

Голова громадської культурно, просвітницької організації «Переяславський скарб», к.і.н. Тарас Нагайко

До Дня партизанської слави 21 вересня у Ворзелі пройшов козацько-лицарський вишкіл «Партизанськими стежками Приірпіння», який був організований центром культури та музеєм історії та культури «Уваровський дім», Національною спілкою краєзнавців України (Київська обласна організація), спілкою громадських організацій «Демократична Київщина» та громадськими козацькими організаціями.

У заході взяли участь близько 80 школярів та студентів з Пилиповицької ЗОШ І-ІІ ступенів, Ворзельської ЗОШ І-ІІІ ст. №5, Бучанської школи-інтернату, Київської ЗОШ №110 ім. К. Гапоненка, Ірпінської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ст. художнього профілю №1 ім. Макаренка (загін ім. І. Богуна), Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ст., Національного університету ДПС України.

Спочатку на літній площадці Уваровського дому відбулася урочиста лінійка. Командири загонів доповіли про готовність до походу. З привітальним словом до молоді звернувся отаман козацько-лицарського вишколу, генерал-полковник козацтва Мельничук Ю. Л. – краєзнавець,член Національної спілки краєзнавців України. Також напутнім словом поділилися депутат Київської обласної ради Танцюра Л.О., голова правління Чорнобильської організації Києво-Святошинського району, заступник голови Київської обласної організації «Союз Чорнобиль України» Дерда І.І., кандидат економічних наук, викладач Національного університету ДПС України Євтушенко Г.І. І от учні та їх керівники вирушили у похід місцями бойової слави Ворзеля.

Після походу учасники завітали до Ворзельської ЗОШ №5, де організаторами свята їм люб’язно був запропонований козацький куліш.

Урочисту частину свята в актовій залі ЦК «Уваровський дім» розпочала художній керівник закладу Ірина Каленчук. Вона розповіла чому напередодні державного свята – Дня партизанської слави – цей козацько-лицарський вишкіл пройшов саме на ворзельській землі. Ворзель під час Великої Вітчизняної відзначився створенням власного руху опору, самобутньою особливістю якого був віковий склад бійців підпілля – це були 13–15-річні підлітки, які виконували всі операції та диверсії. Потім ведуча представила героїв сьогоднішнього свята, якими були: ветерани Великої Вітчизняної, член Ворзельської підпільної організації, який став головним героєм документального фільму режисера Світлани Соколенко «Останній герой» Терехов Володимир Юхимович; партизан Хруль Василь Саватійович; голова Ради ветеранів селища Ворзель Заруба Микола Харлампійович. Також запрошений був партизан-підпільник Волинець Методій Іванович, але за станом здоров’я не зміг бути присутнім на святі. Героїв-ветеранів громада привітала щирими гучними оплесками й квітами. Викладач Національного університету ДПС України Євтушенко Г.І. привітала ветеранів, а учень 6 класу Ворзельської ЗОШ №5 Владислав Богдан виконав пісні «На безымянной высоте» та «Смуглянка» під власний гітарний акомпанемент. До привітальних слів приєдналися генерал-майор козацтва Халецький В.І., голова Всеукраїнської ГО чорнобильців Зенченко С.О., заступник директора з виховної роботи Київської спеціалізованої школи №110 ім. К. Гапоненка Лисенко С.В.

Цього святкового радісного дня не можна було не згадати самовідданих людей, які ціною власного життя захистили свою Батьківщину. Уся громада вшанувала пам’ять цих безстрашних людей хвилиною мовчання. До пам’ятника загиблим воїнам у Ворзелі, братської могили у Кичеєво та до пам’ятного обеліску сім’ї Білостоцьких учні Ворзельської ЗОШ №5 поклали корзини квітів від Ворзельської селищної ради.

Захід продовжив перегляд документального фільму режисера Світани Соколенко про партизанку-підпільщицю Валентину Філиповську «Ми тремтіли за цю землю». Після перегляду фільму присутні були запрошені у залу історії Ворзельського підпілля. Всі були приємно вражені обстановкою зали, представленими експонатами, аудіосупроводом, які ніби перенесли всіх у ті страшні роки ВВВ.

Велика подяка всім організаторам і учасникам такого чудового заходу, який навчає нас пам’ятати і цінувати минуле, виховувати в нашої молоді гідне почуття патріотизму, а також вшановувати і не забувати тих людей, яких з кожним роком стає все менше і менше, і які з гордістю несуть звання ветерана Великої Вітчизняної війни.

Каленчук І.О.,

козацька Берегиня, художній керівник ЦК «Уваровський дім»

28 червня 2012 року, об 11.00 у Ворзельському ЦК «Уваровський дім» відбувся  круглий стіл на тему: «Конституція України – шляхи і перспективи розвитку народовладдя в Україні», приурочений до державного свята – Дня Конституції України. Організаторами заходу виступили музей історії та культури «Уваровський дім», міський осередок Національної спілки краєзнавців України та Ворзельська селищна рада.

Традиційно захід відкрила художній керівник ЦК «Уваровський дім» Каленчук І.О., після чого з привітальним словом до присутніх звернувся Ворзельський селищний голова Венгрик О.П., який наголосив на важливості прийняття Конституції України та побажав учасникам круглого столу плідної роботи. Користуючись нагодою, Венгрик О.П. урочисто вручив подяку від селищної ради за підтримку і розвиток національної культури, збереження духовних цінностей та історичної спадщини, активну громадянську позицію та систематичну допомогу у справі патріотичного виховання молоді активному організатору цього заходу та багатьох попередніх, члену Національної спілки краєзнавців України Мельничуку Ю.Л.

На гарній урочистій ноті перед учасниками круглого столу виступив Ворзельський фольклорний ансамбль «Перевесло» з вінком українських народних пісень.

Першим з доповіддю про витоки народовладдя в Ірпінському регіоні виступив зберігач фондів-керівник Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім», член Національної спілки краєзнавців України Соколенко О.Г. Після цього перед присутніми з доповідями та повідомленнями виступили: Мельничук Ю. Л., член обласної козацької ради при Київській облдержадміністрації, член Національної спілки краєзнавців України; Федоренко О. А., співробітник Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді; Дубинчак Т. С., голова благодійного фонду багатодітних сімей та сиріт; Мельничук С. М., вчитель початкової ланки вищої категорії Михайлівсько-Рубежівської ЗОШ; Сморчков С. О., вчитель образотворчого мистецтва вищої категорії Ірпінської СЗОШ ім. А. С. Макаренка; Заруба М. Х., голова ради ветеранів смт. Ворзель; Лямічев В. В., поет, воїн-інтернаціоналіст; Панасюк В., отаман Білогородської козацької сотні, член обласної козацької ради при Київській облдержадміністрації; Єрмашов Т., заступник головного редактора молодіжного політологічного альманаху «Молода нація»; Степанушко Л., головний редактор газети «Західне передмістя Києва»; Пікуль Є. М., фотокореспондент газети «Новий день»; Снєгірьов П. Г., громадський діяч, син репресованого письменника Гелія Снєгірьова; Якуніна П. Л., голова Київської обласної організації інвалідів війни та Збройних сил; Шевчук П. В., отаман козацького осередку «Ірпінська Січ».

Дуже змістовним та щемливим став виступ Снєгірьов П. Г. Він поділився спогадами про свого батька, продемонстрував присутнім рукопис роману «Донос» та зачитав листа, якого Гелій Снєгірьов надіслав тодішньому главі СРСР Брежнєву. Саме через цей роман та лист, які відкрито критикували радянський лад, Гелій Снєгірьов був репресований, важко захворів у застінках КДБ та невдовзі помер. Наприкінці виступу Снєгірьов П. Г. передав в дар музею дві книжки Г. Снєгірьова та оригінал листа до нього відомого правозахисника-дисидента В. Некрасова.

Присутні брали активну участь у ході круглого столу, ставили перед виступаючими актуальні запитання. Обговорення та обмін думками продовжувалися ще довго після закінчення круглого столу, наочно показавши, що подібні заходи важливі, мають підтримку і викликають живий інтерес у населення.

Упродовж круглого столу працювала традиційна виставка книжок, підготовлена працівниками Ворзельської бібліотеки ім. Д. Бедзика, очолюваної Євтищенко Н.І., видань музею історії та культури «Уваровський дім» та книжок з фондів його бібліотеки.

Соколенко О.Г.,

зберігач фондів музею історії та культури «Уваровський дім»

Фото: Пікуль Є.М.

Наукові читання до 75-річчя Великого терору в музеї історії та культури «Уваровський дім».

Радянський державний терор – складне, трагічне явище в історії України ХХ століття, що потребує подальшого вивчення та осмислення як на державному, так і на науковому рівні. Тому цього року Україна вшановує на державному рівні 75-річчя Великого терору 1937 – 38 років.  

19 травня у Ворзельському музеї історії та культури «Уваровський дім», який за п’ять років свого існування став одним із провідних закладів культури Приірпінського регіону Київської області, на традиційні, вже четверті наукові читання на тему: «Діячі «розстріляного відродження» та дисидентського руху 60-х років 20 ст. і Київщина», зібралися науковці України.

На початку про наукову діяльність закладу та про репресованих, які мешкали або мешкають нині у Ворзелі та Ірпінському регіоні зберігача фондів розповів у вступному слові керівник музею Олександр Соколенко.

Присутніх привітав Ворзельський селищний голова Олександр Венгрик, розказав про заходи, які проводяться у селищі.

Найбільший інтерес викликали доповіді активного краєзнавця, співробітника Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Юрія Мельничука, який коротко охарактеризував час Великого терору; канд. мед. наук Ігоря Найди (голова спілки об’єднань громадян “Демократична Київщина”), який розповів про Гелія Снєгірьова, репресованого у 70-х рр. та закликав підтримувати ідею формування в суспільстві позитивізму; «Передумови виникнення комуністичного терору в СРСР та їх наслідки для України», канд. істор. наук Олександра Заремби (пров. наук. співр. інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ ім. І.Ф. Кураса) «Великий терор 1937 року в оцінках сучасних істориків Польщі і Японії. До проблеми міфологізації політичної свідомості», який розповів про те, як у роки репресій влада фабрикувала міф, начебто Японія та Польща засилали в СРСР шпигунів (тоді з майже 102 тис. заарештованих, понад 50 тис. були «японськими шпигунами»); Олександра Федоренка (здобувач інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ) «Політичний терор 1937 року: міфи і політичні реалії», голови Спілки української молоді Олександра Задорожного «Засновники Спілки української молоді (СУМ) – жертви політичного терору», який розповів про Бориса Матушевського та Миколу Павлушкова, небіжа Сергія Єфремова, членів СУМу, які були розстріляні в урочищі Сандармох; докт. філ. наук. Миколи Недюхи, канд. іст. наук Тараса Мамчура «Про Степана Мамчура», спогади про репресованих військового журналіста Людмили Суханюк-Бедзик, що навела спогади її тестя, видатного письменника Дмитра Бедзика, який у часи Великого терору мешкав у харківському письменницькому домі і був свідком того, як спустошувалися арештами квартири. У 1948 році був звинувачений в націоналізмі і письменник Юрій Бедзик, її чоловік, і  тільки завдячуючи заступництву 5-х відомих фронтовиків, його залишили на свободі. Зацикавили учасників також доповіді про репресованих діячів римо- та греко-католицької церков, підготовлені викладачами та семінаристами Вищої духовної семінарії римо-католицької церкви (Ворзель) о. Русланом та Максимом Лопатєєвим, а також канд. іст. наук, м.н.с. історичного фак-ту КНУ ім. Т. Шевченка Тарасом Пшеничним. Зазначимо, що на читання також були запрошені науковці – представники інших релігійних деномінацій (православної церкви та протестантів), але вони через поважні обставини не змогли прийти. Свої зауваження стосовно дещо політичного спрямування читань висловив присутній на заході депутат Ворзельської селищної ради Анатолій Пригунков.

На завершення читань з доповіддю про політичні репресії на Київщині виступив заступник Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Євген Букет. Він також урочисто вручив подяки та посвідчення членів Спілки Олександру Соколенку, Юрію Мельничуку та режисеру-документалісту Світлані Соколенко.

У ході читань відбулася презентація історико-літературного збірника «Нескорені духом» (автори – Мельничук Ю.Л., Соколенко О.Г.), у якому зібрано матеріали про видатних письменників, поетів, перекладачів часів «розстріляного відродження» та дисидентського руху 60-х рр. ХХ ст., чиї життя і творчість були пов’язані з Приірпінням, а також запропоновано створити на базі «Уваровського дому» під егідою Національної спілки краєзнавців України регіональний центр краєзнавчих досліджень Приірпінського краю. Насамкінець учасники переглянули документально-публіцистичний фільм «Ворзель» (реж. С. Соколенко). Упродовж читань у залі працювала книжкова виставка «Сталінський терор. Велика чистка», підготовлена працівниками Ворзельської бібліотеки ім. Д. Бедзика (зав. Євтищенко Н.І.).

Усі присутні відзначили значну і продуктивну краєзнавчу діяльність ворзельських дослідників, актуальність проведених наукових читань та необхідність проведення подібних заходів у районних закладах культури, адже це шлях, яким можна донести історичну правду до найширших верств населення.

Олександр Соколенко,

зберігач фондів – керівник Ворзельського музею історії та культури «Уваровський дім»

Останнім часом на Макарівщині відбулося багато різних заходів. Однією із значущих подій історико-краєзнавчого життя стала наукова конференція «Магдебурзьке право на Київщині: історія та люди».

Виходячи із завдань відродження історичної пам’яті, збереження духовної та культурної спадщини народу, Національна спілка краєзнавців України, зокрема, її обласна організація, організували і провели цю наукову конференцію. Вже за кількістю учасників вона стала безпрецедентною для району подією, адже свої дослідження підготували і познайомили з ними всіх присутніх фахівці-історики, які представляли Cпілку краєзнавців, Національний університет ім. Т.Г.Шевченка, Інститут історії НАН України, Інститут джерелознавства і археографії, Товариство охорони пам’яток історії та культури. Та й назва історико-краєзнавчої конференції говорить сама за себе: «Магдебурзьке право на Київщині. Історія та люди». Присвячена вона була 430-річчю надання Магдебурзького права містечку Бишеву.

З вітальним словом до гостей, запрошених мешканців Бишева та вчителів історії Макарівського району виступили заступник голови Макарівської райдержадміністрації О.М. Гуменюк та виконуюча обов’язки голови відділу освіти В.М. Савченко, які побажали плідної роботи конференції. Сільський голова О.О. Мірошкін від імені бишівської громади сказав теплі слова в адрес почесних гостей та подякував членам оргкомітету за організацію такого краєзнавчого заходу.

Вчителі, учні Бишівської загальноосвітньої школи також раді були приймати учасників наукової конференції, яка проходила в актовому залі школи. Прикрашений він був державним прапором України, прапорами Макарівського району та, власне, Бишева. Присутні могли ознайомитись з матеріалами краєзнавчої роботи, яка проводиться в школі, а також виставкою літератури з історії рідного краю. Путівники, довідники,  книги, фотоальбоми люб’язно надані з фондів шкільної та сільської бібліотек.

Лейтмотивом не тільки початку, а й усій конференції стала пісня про Бишів, вже затверджена як гімн села, у чудовому виконанні його автора, Людмили Мірошкіної на музику Юрія Кромбета:

« Пишається здавен козацька слава,

Видніються відомі вітрові млини,

Вертається з минулого мій Бишів –

Живих легенд його святі сини».

Так, повертаються з минулого наші міста, села, їхня історія, а через неї промовляють до нас і наші предки. Адже ніколи, за жодних обставин, чи-то в мирний період, чи в роки воєнного лихоліття, коли ставилось питання існування нашого народу, не переривалась безкінечна лінія духовного зв’язку між поколіннями. Навіть звернення, а тим паче повернення до забутих, маловідомих сторінок нашого буття і дає нам ту наснагу, завдяки якій відчуваєш себе достойним і гордим серед інших народів. А збереження пам’яток, – то наш синівський обов’язок перед прийдешніми поколіннями.

Про це і говорила у своєму виступі заступник голови КОО УТОПІК Н.І. Булаєвська, звертаючись до учасників конференції: «Мені дуже подобається, що тут люди так люблять свій край, своє село. І що Змієві вали, які до сьогодні ще не досить досліджені, і мало хто із сучасної молоді знає, що це взагалі таке, в цьому селі дослідили і бережуть. А ще склали такий прекрасний гімн».

Розпочав конференцію і вів її роботу професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, голова Київської обласної організації НСКУ Г.П. Савченко, який доклав чимало зусиль до її організації та проведення.

Хотілося зупинитися на самій темі конференції, розповісти про Магдебурзьке право, його історію. Адже науковці досліджували деякі аспекти, пов’язані з впровадженням цього права в Київському воєводстві Речі Посполитої. Магдебурзьке право виникло в Німеччині у 12 ст. і надавало містам і містечкам певне самоврядування, власний суд, земельну власність, чи збереження її за містом та звільнення від деяких феодальних повинностей. Неабияку роль відігравав і той факт, що таке управління враховувало місцеві звичаї і традиції. Відтак це не могло не позначитися на економічному і культурному розвитку регіонів. Міста, яким було надано це право, вже мали певну вигоду хоча б тому, що отримували свого владного захисника. Але й покладали на себе певні обов’язки перед державними органами: своєчасну сплату податків, військові зобов’язання. З часом, з деякими змінами, Магдебурзьке право поширилось і на землі Центрально-Східної Європи.

Ключовим на конференції був виступ кандидата історичних наук Наталії Білоус, яка займається дослідженням історії Київщини 16-17 ст., зокрема, й Магдебурзьким правом. Вона відмітила, зокрема, що приватновласницькі міста, які отримали це право, окрім дозволу на створення органів місцевого самоврядування, мали змогу будувати ще й деякі містечкові споруди На жаль, дуже мало таких містечок (очевидно й Бишів), не отримали права мати міську печатку та герб. Відносно самого магдебурзького права в Бишеві, пані Наталія констатувала, що Бишеву «пощастило», оскільки містечко одне з перших у Київському воєводстві двічі отримувало такі привілеї. 13 лютого 1581 року польський король Стефан Баторій на сеймі у Варшаві надав Магдебурзьке право, а 1 червня 1616 р. король Зигмунт III підтвердив його. Ці привілеї отримані завдяки власникам Бишева Харлінським (родом з Любельського воєводства, Польща). Саме під час правління та володарювання цих шляхтичів, Бишів почав зростати економічно, бо привілеями встановлювались на рік два ярмарки, звільненими від усіляких на те податків і недільні торги.

Ось уривок з епохального для Бишева документу: «Иж мы на причинунекоторых Пановъ Рад наших на сойме нинешнем при нась будучих, а особливо маючи бачєньє на заслуги урожоного Щастного Харлинського, подкоморого земли Киевсъкое в именью его власном в повете Киевском лежачом местечьку Бышеве,, которое он там ново осажати почал для лацвийшого и лепшого запоможеня подданных его мещанъ там в том мєстечку оседаючих, з ласки нашоє королєвскоє надаемы и установямы право майдеборское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском».

Під час конференції були підняті й інші, не менш актуальні питання минувшини краю, досліджені й опрацьовані вченими із залученням великої джерельної та архівної бази. Серед таких, заняття київського населення у другій половині XVII століття, діяльність київського магістрату та проблеми початкового датування населених пунктів нашого району. Значущим з цього приводу є і висвітлення методологічних підходів до проблеми управління територіями в контексті регіоналістики. В ході конференції цікавими й пізнавальними для її учасників були дослідження з історії Магдебурзького права Василькова, Білої Церкви та інших міст Київщини.

Про історію реставрації чи не єдиного в Україні пам’ятника, колони магдебурзького права в Києві, якому нараховується вже більше двохсот років, розповіла відомий архітектор-реставратор І.М. Малакова.

Несподіванкою для усіх присутніх стали виступи художнього колективу Бишівського сільського Будинку культури народного самодіяльного ансамблю «Любисток» та цьогорічного переможця «Червоної Рути», співака-фольклориста з сусіднього села Фасова Олексія Зайця. Гості були вражені майстерним виконанням українських пісень.

У межах історико-краєзнавчої конференції проведені й деякі інші заходи. В першу чергу, зустріч зі старшокласниками. Викладачі Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка познайомили майбутніх абітурієнтів з одним із найстаріших вищих навчальних закладів нашої країни, коротко розповіли про історію його створення та традиції ВУЗу, зі стін якого вийшли відомі вчені, політики, діячі культури. Та запросили після закінчення школи вступати та продовжувати навчання в столичному університеті. Думаю, такі і подібні зустрічі допоможуть молоді у виборі своєї життєвої дороги, майбутньої професії.

Але родзинкою стала зустріч учнів старших класів та деяких вчителів з Головою фонду імені Івана Гончара Роландом Франком. У своєму виступі внук великого Каменяра хвилююче розповів учнівській молоді про трьох синів та дочку Івана Яковича, своїх дядьків, їх непросту долю, особливо в період репресій. Поділився планами щодо створення музею Івана Франка в м. Києві, жваво спілкувався з учнями. Такі зустрічі, безумовно, залишаться в душі, адже молодій людині не менш важливо дізнатись, як складається життєвий шлях і як його в майбутньому їм же торувати.

Після закінчення виступів учасники і гості конференції відвідали експозиції історико-краєзнавчого музею, що створений і діє при Бишівській школі ось уже більше двадцяти років. У експозиціях музею представлені важливі віхи не тільки з історії Бишева і Макарівщини, а, мабуть, усієї України. Але то окрема тема.

Учасники конференції подякували всім, хто долучився до його створення, збирання експонатів та матеріалів, оформлення експозицій музею, як і за ту велику пошуково-дослідницьку, краєзнавчу роботу, що проводиться в Бишеві. У своїх відгуках науковці зауважили, що зібранню вже давно затісно у двох шкільних кімнатах і воно має бути розміщене в більшому, пристосованому для цього приміщенні. Директор школи і сільський голова з розумінням поставились до цієї пропозиції.

Громада Бишева одностайно висловила надію на подальшу співпрацю з Національною спілкою краєзнавців України. Це, без сумніву, допоможе в усвідомленні історичної минувшини, відповідальності за себе, людей, що оточують, а заодно і за ту місцевість, в якій живемо. Адже кожен населений пункт – це частина життєпису нашого народу.

Валерій Обухівський,

вчитель-методист історії Бишівської загальноосвітньої школи,

член НСКУ

17 грудня 2011 р. у м. Києві, в приміщенні Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, відбулися щорічні збори членів громадської організації «Вікімедіа Україна», яка опікується розвитком здебільшого україномовного розділу всесвітньої вільної онлайн-енциклопедії Вікіпедії, а також сестринських Вікі-проектів. На зборах було обрано новий склад керівних органів «Вікімедіа Україна».

На них було заслухано звіт Правління організації. В ньому зазначалося, що в 2011 році було значно активізовано діяльність ГО «Вікімедіа Україна», зокрема, вперше взято участь у «Форумі видавців» у Львові, в рамках якого було проведено першу Вікіконференцію українських вікіпедистів. Організацією було ініційовано переведення Вікіекспедицій з метою фотографування важливих об’єктів у кожному населеному пункті, який відвідують учасники вікіекспедицій, отримання інформації про нього задля підвищення якості статей в українській Вікіпедії про населенні пункти України. Учасники вікіекспедицій вже встигли відвідати понад 100 населених пунктів України та Молдови.
У звіті Правління відзначено й участь «Вікімедіа Україна» у міжнародному проекті видання книги «Марія Склодовська-Кюрі у Вікіпедії», яка вийшла друком до 10-ї річниці польськомовного розділу Вікіпедії.
На зборах було обрано новий склад керівних органів «Вікімедіа Україна». Головою Правління організації обрали відомого київського краєзнавця та громадського діяча, Відповідального секретаря Київської обласної організації НСКУ Євгена Букета (http://uk.wikipedia.org/wiki/Букет_Євген_Васильович), а виконавчим директором – Юрія Пероганича (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пероганич_Юрій_Йосипович). Зазначимо, що особи, обрані до керівних органів організації, входять до числа найактивніших редакторів української Вікіпедії.
Також на зборах були затверджені основні напрями діяльності організації на наступний рік, які базуються на попередніх. Організація має продовжувати реалізацію вже започаткованих проектів. Прийнято до опрацювання ряд нових ідей, які мають перетворитися на окремі проекти. Одними з масштабніших подій в житті «Вікімедіа Україна» та української вікі-спільноти у 2012 році мають стати вікіеспедиції з розширенням їх локалізації на всю Україну та проведення другої вікіконференції з запрошенням іноземних гостей.

Довідка. «Вікімедіа Україна» (http://ua.wikimedia.org/wiki/Вікімедіа_Україна) – неприбуткова громадська організація, створена 2009 року, яка є регіональним відділенням Wikimedia Foundation, Inc., що опікується рядом вільних Інтернет-проектів, найвідомішим з яких є Вікіпедія. Метою організації є популяризація і сприяння діяльності цих проектів українською мовою, а також усіма іншими мовами національних меншин, які проживають в Україні. Одним з головних завдань організації є збір коштів(http://ua.wikimedia.org/wiki/donate) для на утримання і розвиток Вікіпедії. Організація наразі нараховує 29 членів-волонтерів з Києва, Донецька, Харкова, Львова та ін. міст України.

За матеріалами інформаціного агенства Regionews

У п’ятницю, 16 грудня в селі Бишів Макарівського району, що на Київщині відбудеться наукова історико-краєзнавча конференція “Магдебурзьке право на Київщині: історія та люди” до 430-річчя надання Магдебурзького права Бишеву.

Третя українська Вікіекспедиція відбулася. Представники ГО “Вікімедіа Україна” та Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України відвідали місто обласного підпорядкування на Київщині – Васильків.

Експедиція розпочалася у Василькові біля готелю «Ярославна» о 10:00. Спочатку учасники оглянули центральну площу міста. О 10:30 відбулася зустріч учасників експедиції, яку очолював виконавчий директор українського представництва фонду “Вікімедіа” Юрій Йосипович Пероганич, з міським головою Василькова Сергієм Григоровичем Іващенком, заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Олексієм Юрійовичем Шекерою, керівником справами виконавчого комітету Васильківської міської ради Віктором Павловичем Шевченком і головним редактором міської газети “Тисячолітній Васильків” Станіславом Дмитровичем Яценком.

Міський голова С.Г. Іващенко розповів, зокрема, що наступного року за підтримки міської ради планується видати книжку про фортифікаційні споруди міста Василькова, а також буде виділено кошти на реставрацію будинку декабристів, у якому розмістять історико-краєзнавчий музей.

Після завершення зустрічі у супроводі голови Васильківського міського осередку НСКУ Олександра Івановича Бабича члени делегації відвідали Васильківський історико-краєзнавчий музей, який поки що перебуває в приміщенні Будинку культури, а також заплановані об’єкти: дитинець, посад, оборонну лінію кінця 16 — середини 18 століття, Собор Антонія та Феодосія, штаб дев’ятого гусарського київського полку тощо. Частково було реалізовано завдання, які поставили перед учасниками поїздки інші користувачі Вікіпедії. Зокрема, сфотографовано всі християнські храми, річку Стугну, залізничну станцію “Васильків ІІ” тощо. На жаль, зафіксувати ще більше завадив нетиповий для зими сильний дощ, який розпочався у Василькові близько 14:30. Тож, учасники третьої української Вікіекспедиції вирішили повертатися до Києва.

Традиційно відзняті фотоматеріали (а зроблено цього разу кілька сотень світлин) буде розміщено у Вікісховищі для ілюстрування статей Вікіпедії на умовах ліцензії CC-BY-SA 3.0 Unported.

Проте, головна мета експедиції – привернути увагу громадськості до археологічних пам’яток міста. На території сучасного міста Василькова дуже добре збереглися рештки земляних фортифікаційних споруд (валів) домонгольської доби (кінця Х – початку ХІ ст.), зокрема дитинця (стан збереженості – близько 75 %) та посаду (стан збереженості – 55-60 %).

Васильківський дитинець мав свою унікальну особливість. Його вал був зведений у вигляді підкови: південно-західна частина дитинця була захищена вертикально викладеною сирцевою кладкою висотою 9-10 метрів. До неї й примикав вал дитинця із заходу та сходу. Як зазначав відомий археолог, дослідник старожитностей Василькова Ю. М. Малєєв, в даному випадку був застосований принципово новий спосіб будівництва оборонних укріплень, не відомий раніше у військовому зодчестві.

У місті збереглися також рештки земляних валів, збудованих наприкінці XVI ст., після надання Василькову 1586 р. Магдебурзького права (стан збереженості – близько 20 %) та земляні редути першої половини XVIII ст. (стан збереженості – близько 20 %).

Домонгольський Василев-Васильків займав центральне місце в постугнянській оборонній лінії, зведеній князем Володимиром Святославичем. Місто відігравало важливе значення в історії Київської Русі та Київщини. Василев-Васильків належав до найбільших міст кінця Х ст. – 1240 р. Так, площа Києва становила – 360-380 га, Галича та Чернігова – по 250 га, Володимира на Клязьмі – 200 га, Василева-Василькова – 160 га, Новгорода – 150 га. Інші відомі міста, в порівнянні з Василевом-Васильковом, були значно меншими за своєю площею (Білгород – понад 100 га, Переяславль – 100 га, Вишгород – понад 80 га, Полоцьк – 80 га, Суздаль – близько 70 га, Смоленськ – 70 га). Інші міста мали значно меншу площу.

Проте археологічно територія домонгольського Василева-Василькова практично не  досліджена. Археологічні розкопки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. носили лише характер розвідок і описів.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. (№ 928) “Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”, на території м. Василькова знаходиться унікальна пам’ятка історії та археології “Городище літописного міста Василева (ІХ століття до нашої ери – ІV століття, ІХ-ХІІІ століття)” (реєстраційний номер пам’ятки історії 100006-Н). Проте, настільки відомо, межі історико-охоронної зони не визначені (!) Це може сприяти руйнуванню валів дитинця та посаду.

Рештки Васильківської фортеці кінця XVI ст. взагалі не розглядаються як пам’ятка історії, археології та військової фортифікації. Хоча Ю. М. Малєєв неодноразово вказував на унікальність цієї пам’ятки, величезну історичну цінність, на необхідність її дослідження та музеєфікації. Ця пам’ятка не внесена до переліку Кабміну та навколо неї не визначені межі охоронної зони.

Нині необхідно провести широкомасштабні археологічні дослідження території дитинця, посаду та території міста XVI-XVII століть, а в перспективі – перетворити його в один із важливих історико-туристичних центрів України, наукову базу для вивчення історії України різних періодів, історії фортифікації, історії Церкви, етнографії тощо, створити на території давнього городища музей під відкритим небом.

25 листопада історики, краєзнавці та пам`яткоохоронці Київщини зібралися до Макарова на перші “Макарівські історико-краєзнавчі читання” (власне, про те, що така наукова конференція буде щорічною, їхні організатори і учасники домовилися вже під час роботи читань).

До організації та проведення наукової конференції долучилися практично всі можливі “профільні” установи і організації — зокрема, історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, обласні організації Національної спілки краєзнавців України і Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, Управління культури і туризму облдержадміністрації, районна та селищна влада, громадський актив з організації “Рідне місто”

Головуючим був професор кафедри новітньої історії України КНУ ім. Тараса Шевченка, керівник обласної організації Національної спілки краєзнавців України Григорій Петрович Савченко. Читання проходили в актовій залі районної гімназії, директор якої, заслужений вчитель України, краєзнавець Надія Василівна Ащенко виступила з доповіддю “Ростовська архієрейська школа за часів Димитрія Ростовського”.

Назагал тематика доповідей охоплювала історію у найширшому її розумінні — від таємничої епохи будівництва Змійових валів (історик із Росії Л.Ю.Марченко) до діяльності похідних груп ОУН(Б) на заході Київщини у 1941-му (директор музею КНУ ім. Тараса Шевченка І.К.Патриляк). Особливо слід відзначити “гайдамацько-повстанську секцію”, представлену доповідями “Отаман Бондаренко — останній полковник Коліївщини” (відповідальний секретар обласної НСКУ Є.В. Букет) та “Отамани Соколовські: з історії повстанського руху на Київщині в 1919 році” (краєзнавець О.В.Тунік). В контексті тематики Другої світової війни надзвичайно зворушливо прозвучали дитячі спогади про Бишів зразка 1942-го Ірини Магомедівни Малакової, відомого українського архітектора-реставратора. З цікавістю слухали учасники і гості наукової конференції доповіді відомого українського історика, дослідника церковної історії та шкільництва В.С. Перерви, членів НСКУ з Макарівщини Д.С. Нетреби, В.А. Гедзя, Л.М. Шамоти та І.Л. Годенкова.

Свої доповіді для участі у конференції та майбутньої публікації у збірнику надіслали багато відомих істориків та краєзнавців. Особисто мені випала честь представляти українське відділення фонду “Вікімедіа” (всесвітня інтернет-енциклопедія Wikipedia) та проект “Вікіекспедиція”, який розпочався в серпні цього року саме з Макарівського району. Вранці, по дорозі з Києва, учасники читань (а я цьогоріч — вдруге) завітали до Копилова, щоб оглянути історичну садибу родини фон Мекк, пов`язану з іменем Петра Ілліча Чайковського. Резолюція конференції, як і думка учасників серпневої вікіекспедиції, була однозначною — пам`ятку слід негайно рятувати!

По закінченні “Макарівських читань” їх учасники відвідали кімнату-музей Димитрія Ростовського у районному центрі творчості дітей та юнацтва його імені (директор — краєзнавець І.Л.Годенков), а також макарівське замчище. Думки сходилися на тому, що започатковано добру традицію, і читання повинні стати щорічними. Адже основна цінність нашого краю — його багатюща історія. І потрібно працювати, не покладаючи рук, щоб бути її вартими.

Сьогодні в Переяславі-Хмельницькому (Київщина) пройшли траурні заходи пам’яті Героя України, засновника і почесного генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», члена правління НСКУ, заслуженого працівника культури України, почесного члена Академії архітектури України, почесного громадянина міста Переяслав-Хмельницький  Михайла Івановича Сікорського. 

Зранку видатного переяславчанина відспівали в церкві. А в музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка ближче до полудня розпочалося прощання зі славетним земляком. Вочевидь, місце було обрано невипадково – саме в цьому будиночку лікаря А. Козачковського жив його приятель Шевченко. Тут він написав свій «Заповіт», «Наймичку», «Кавказ», почав «Єретика». Великий Кобзар простягнув руку Великому Історику і Музейнику.

Перед входом до будинку виставили напрочуд гармонійне погруддя М. Сікорського. Воно швидко обросло квітами. Їх, квітів, сьогодні було якось особливо багато всюди – люди пам’ятали, як Михайло Іванович був зачудований прекрасним. А до книги пам’яті і шани була черга – кожен довго думав і вписував щось дуже інтимне і сердечне. Зробили записи і відомі краєзнавці – голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, дипломат Роланд Тарасович ФРАНКО (праворуч на фото зліва внизу) та науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, заслужений працівник культури України Микола Степанович ХОДАКІВСЬКИЙ.

… Процесія рушила в бік кладовища. До ходи приставали молоді і старші. Відтак на погості, аби провести в останню путь удатного земляка, зібралося кількасот тих, хто його знав і любив.

Хрещеного батька музейництва Переяславщини, історика-краєзнавця надукраїнського масштабу, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, лауреата Республіканської премії ім. Д. Яворницького (1983), лауреата Республіканської премії ім. В. Вернадського, заслуженого працівника культури України, почесного громадянина міста Переяслава-Хмельницького Михайла Сікорськогоу вічність проводжали люди різні. І владні мужі, і колеги, і пересічні земляки. Дехто благав прощення за завдані душевні рани. Таким чомусь забракло часу (чи мужності?) вибачитися в Батька – так Сікорського звали всі – за життя. Нічого, встигли…

Теплі слова про цноти найприземленішого із когорти Сікорських говорили голова Київської обласної ради Олександр Качний, міський голова Переяслава-Хмельницького Олександр Шкіра, в. о. начальника управління культури Київської облдержадміністраціїІгор Подолянець, голова Переяслав-Хмельницької районної ради Андрій Недяк, заступник голови Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Ілона Куровська, почесний громадянин Переяслава-Хмельницького, директор інституту археології НАН України, голова Товариства охорони пам’яток історії та культури України, академік НАН України Петро Толочко, музейники, жителі та гості міста-музею.

Пригадували нетутешню скромність покійного, його суперпрофесіоналізм і принциповість. А ще безкомпромісність – рису завідомо незручну й непопулярну в науковому середовищі. «За це й страждав!», – як про вирок говорили живі про померлого. І не втнути – співчутливо чи злорадно. Так і сказане на його адресу слово «чудотворець» залишалося сприймати чи то як мовну фігуру, чи як ситуативне визнання паранормальних талантів корифея музейної справи й народного зодчого.

Метроном хвилини мовчання нагадав, як майже аспірант Київського держуніверситету імені Т. Шевченка натомість прибув до Переяслава-Хмельницького директором краєзнавчого музею з 36-ма експонатами. За тим 60 літ і злетіло, як один день … 15 медалей і 4 ордени,  “пологи” просто музею в унікальний комплекс-заповідник, щоденна борня за право бути. Не «завдяки», а «попри все» – так і підсумували життєве кредо славетного переяславчанина, спомином по котрому залишиться сюрреалістичний «Переяслав». Помріяли люди і про присвоєння дітищу Сікорського його імені та зведення пам’ятника самому Михайлові Івановичу…

Насамкінець над могилою Батька міста-музею було здійснено трикратний залп зі стрілецької зброї.

Випадок чи ні, але відтепер вічне пристанище великого переяславчанина на Альтицькому кладовищі Переяслава-Хмельницького – поруч із монументом жертвам Голодомору 1932-1933 рр.