Архів категорії: Hаціональна спілка краєзнавців України

«Побут, етнографія і фольклор Придніпров’я у минулому і сьогоденні»

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

Інститут гуманітарних проблем

Дніпропетровська обласна організація Національної спілки краєзнавців України

Інформаційний лист

Шановні колеги! Запрошуємо до участі у ІІ Всеукраїнській краєзнавчій конференції

«Побут, етнографія і фольклор Придніпров’я[*] у минулому і сьогоденні»,

що відбудеться 29 березня 2013 р.

Пропонується розглянути питання в межах наступних напрямків:

  • Історико-етнографічні особливості населення Придніпров’я
  • Історія повсякденності мешканців Придніпров’я

 Рукописи мають бути оформлені у відповідності з сучасними вимогами. Для участі в конференції просимо подавати матеріали не пізніше 20лютого 2013 р. в електронному вигляді (диск CD або DVD) обсягом до 0,5 умовного друкованого аркуша (до 20 тис. знаків, текстовий редактор Word 97 і вище, шрифт Times New Roman, кегель 14, інтервал 1,5 з полем 20 мм з усіх боків) разом з друкованим примірником за підписом автора або надсилати електронною поштою (адреса зазначена нижче). Основні вимоги: 1) у першому рядку ліворуч вказують індекс УДК; 2) прізвище ім’я по батькові друкувати праворуч згори, 3) нижче через 2 інтервали назва матеріалу великими літерами по центру; 4) по центру нижче назви анотація і ключові слова українською, російською і англійською мовами; 5) Список використаних джерел в кінці тексту в алфавітному порядку, посилання в тексті в квадратних дужках: перша цифра – номер посилання, через кому друга цифра – сторінка (приклад [3, с.15]).

До матеріалів додаються відомості про автора, в яких слід вказати прізвище, ім’я, по батькові автора, науковий ступінь та звання, місце роботи, посаду, сферу наукових інтересів, робочу та домашню адреси, контактні телефони; вказати необхідність у помешканні. Матеріали конференції будуть опубліковані у часописах НГУ, зареєстрованих ВАК України як фахові видання з історії. У зв’язку з вимогами ВАК до публікації просимо обов’язково включати такі елементи: мета, об’єкт і предмет дослідження, історіографія питання, джерела, а також відповідні посилання на літературу і джерела. Оргкомітет залишає за собою право відбору матеріалів. Матеріали надіслані після 20 лютого до розгляду не приймаються.

 

Адреса оргкомітету: 49027, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 19, корп. 1, кім. 68, НГУ, Інститут гуманітарних проблем ім. П.Т.Тронька, кафедра історії та політичної теорії.

 

Тел.: (0562) 46-90-45                                                                                              

Заявки надсилати за адресою:                                                         E-mail: alkigor@ukr.net

Матеріали для публікації надсилати за адресою:                          E-mail: bogdan.gall@gmail.com

Відповідальний секретар, доцент                                                                          І.О.Кочергін




[*] Придніпров’я – регіон, який переважно співпадає з межами сучасної Дніпропетровської області, але також включає в себе частину територій колишніх Вольностей Запорозьких та Катеринославської губернії.

Вручення Премії ім. Д.Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року

Вручення Премії ім. Д.Яворн?...

24 листопада 2012 р. об 11.30 у Києві, у приміщенні Гуманітарного корпусу Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 8) відбудуться Урочистості з нагоди вручення Премії ім. Д.Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року.

У заході візьмуть участь представники державних і громадських установ, відомі діячі науки і культури, засоби масової інформації.

Додаткова інформація за тел./факс.: (044) 278-02-38, тел.: 279-13-88.

ДУМАЙ ЛОКАЛЬНО, А ДІЙ ГЛОБАЛЬНО. ПРЕМІЯ ІМЕНІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО ЗНАЙШЛА СВОЇХ ЛАУРЕАТІВ

ДУМАЙ ЛОКАЛЬНО, А ДІЙ ГЛОБА?...

Наталія АНТОНЮК

м. Київ,

фото Олександра Литвиненка

 

24 листопада у приміщенні Гуманітарного корпусу Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова відбулося урочисте нагородження лауреатів Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2012 року.

Найвідомішу  і найпрестижнішу краєзнавчу нагороду отримали директор Центру по дослідженню історії Полтавщини Полтавської обласної ради, Заслужений вчитель України Олександр Білоусько, відомий подвижник краєзнавчого руху України, який відродив і довгий час очолював краєзнавчий рух Житомирщини, доктор географічних наук Микола Костриця та відомий києвознавець і музеєзнавець Дмитро Малаков.

Любов до рідної землі – найкраща муза, яка надихає і допомагає розкривати незвідані сторінки історії. Всі три лауреати премії закохані у свій рідний край – Полтавщину, Житомирщину та Київщину. Ця промениста любов, а ще наполеглива праця допомогли краєзнавцям заслужено отримати премію.

У заході взяли участь представники державних і громадських установ, відомі діячі науки і культури. Голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт у своєму вступному слові відзначив, що «цією найвищою нагородою Спілки відзначили краєзнавців, які своєю діяльністю зробили вагомий внесок в дослідження історії і культури рідного краю, сприяли поширенню знань про неповторну спадщину нашого народу, видатних постатей України».

Першого лауреата Олександра Білоуська, чудово знають на Полтавщині. Закінчив історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету. Історик-краєзнавець був ініціатором і безпосереднім учасником створення навчально-методичного комплексу, який включав серію підручників «Історія Полтавщини» для 6-11 класів, 33-томний «Іменний звід Історії Полтавщини», комплекти кольорових репрорукцій «Ілюстрована історія Полтавщини», методичні посібники для вчителів. Завдячуючи діяльності комплексу Полтавська область займає одне з пріоритетних місць впровадження курсу краєзнавства в навчальних закладах.

Втілив у життя низку масштабних науково-дослідних, навчально-методичних і видавничих проектів: «Полтавщина: Природа. Традиції. Культура», «Реабілітовані історією. Полтавська область», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Полтавська область», «Герої землі Полтавської», «Державотворці Полтавщини», «Митці Полтавщини», «Меценати. Колекції. Виставки».

Олександр Білоусько – автор ідеї, керівник проекту і головний редактор 12-томної «ПОЛТАВІКИ: Полтавської Енциклопедії», для якої написав сотні статей і яка нині перебуває в активному творчому процесі. Цю роботу дослідник вважає наймасштабнішою краєзнавчою роботою Полтавщини.

Олександр Білоусько відзначив, що краєзнавство – це робота по 10-12 годин на день: «Або ти займаєшся краєзнавством, або ти робиш вигляд, що займаєшся краєзнавством. Я належу до того покоління, яке почало серйозно досліджувати темні плями історії у другій половині XX століття. І вже тоді будо зрозуміло, наскільки великий за нами досвід попередників і наскільки попереду ще багато праці.

Нині відкрилися архіви, книгосховища, з’явилася можливість дізнатись про ті сторінки минулого, які були недослідженими.Але краєзнавець повинен знаходити нові ідеї, нові проекти. Життя змінюється і відповідно змінюються завдання перед дослідниками. Ось візьмемо наприклад сучасний стан сучасного села. Дуже складно нині прослідити історію розвитку колгоспу.

Останнім часом краєзнавці велику увагу приділяють релігії, духовності, народній культурі, образотворчому мистецтву – це ті моменти, які дозволяють багато чого додати до вже зробленого».

Білоусько відзначив, що премія ім. Д. Яворницького– це своєрідна акумуляція зробленого. За його словами, будь-яка нагорода зобов’язує: «Це аванс на майбутнє».

Піля нагородження Олександра Білоуська та музичного привітання Олександр Реєнт наголосив: «Нам приємно, що цю урочисту подію з нами розділили наші колеги, колектив Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова – шанованого вищого навчального закладу України». Учасників привітав проректор університету ім. М.П.Драгоманова, доктор історичних наук Богдан Андрусишин.

Згодом у своєму вітальному слові голова Полтавської обласної організації НСКУ, ректор Полтавського університету економіки і торгівлі, доктор історичних наук, професор Олексій Нестуля відзначив, що краєзнавство – це спосіб мислення.

«Це покликання служити Україні, возвеличуючи її. Ми і сьогодні, і на майбутнє будемо ідентифікувати Україну через рідний край і людей що там живуть.

Мабуть ми ще не до кінця усвідомлюємо значення терміну «краєзнавство». Ми ще не до кінця усвідомили значення самого краєзнавства. Бо перед краєзнавцями величезна робота. Нас почали перетинати ще в одному горнилі. Ми живемо в епоху глобалізаційних процесів, в епоху,яка змусила не одну націю задуматись над її майбутнім. Це тяжке випробування для людства. Якщо ми думаємо про майбутнє цього глобального світу, ми повинні оберігати кожну національну культуру, здобутки кожної країни для того, щоб глобальний світ не був одноманітно-безбарвним, а був наповнений спектром тих здобутків і багатств, які має кожен народ. Тому діяльність краєзнавців має не лише загальноукраїнське значення, а й світове. Ми повинні думати і про майбутнє і світу в цілому. Глобалізаційні процеси не повинні нищити те, що робить кожну націю неповторною».

Лауреатів також привітав директор Державного обласного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт.

Другу премію ім. Д. Яворницького Олександр Реєнт передав сину Миколи Костриці, адже сам лауреат не зміг бути присутнім на нагородженні. Син житомирського краєзнавця, теж Микола, – кандидат економічних наук доцент Житомирського державного технологічного університету.

Микола Костриця – фундатор краєзнавчого руху на Житомирщині, доктор географічних наук. Закінчив географічний факультет Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював вчителем, викладачем у вищих навчальних закладах Житомира та  Києва.

У 1990 р. виступив одним із фундаторів відродження Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, яке діяло в регіоні у 1900-1920 роках, став його керівником, об’єднав розрізнені краєзнавчі осередки Житомирщини, Волині, Рівненщини, Хмельниччини, Тернопільщини, скоординував їх діяльність у єдиному руслі дослідження Волино-Подільського регіону. Організатор понад трьох десятків міжнародних і всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій, які відбулися за останні роки в у Волинсько-Подільському районі.

Автор понад 60 книг значна частина яких з географічного краєзнавства. Багато років очолював обласну організацію та обласний відділ Українського географічного товариства, є дійсним членом зарубіжного Українського історичного товариства ім. Михайла Грушевського (штат Огайо, США) та ін.

Микола Костриця відзначений Міжнародним Біографічним центром (Кембридж, Велика Британія) «За досягнення у ХХІ столітті», його біографію вміщено в довіднику «Who is Who in the World» про 2000 найвидатніших вчених ХХІ століття.

Син Миколи Костриці дуже щасливий, що робота батька визнана на найвищому краєзнавчому рівні.

«Творчість великих людей надихає. Тим паче, коли ця велика людина – твій батько. Я теж займаюсь краєзнавством, але не в таких обсягах. Кілька робіт маю у співавторстві з батьком», – розповів син Костиці.

Микола Костриця також додав: «Думай локально, а дій глобально – це гасло всіх краєзнавців. Від маленького селища до всієї України краєзнавці повинні продовжувати ту локальну справу, яка дасть глобальний результат розвитку краєзнавства, культури, історії, науки».

Цікавим був виступ члена кореспондента Національної академії педагогічних наук України, заслуженого професора, доктора географічних наук, президента Українського географічного товариства Петра Шищенка.

«Ми з Миколою познайомились в селі на збиранні кукурудзи, він – студент-першокурсник, а я – аспірант. Уже тоді він проявив себе як дуже гарний організатор різних подій. Микола мав схильність до багатогранності у своїй краєзнавчих пошуках, знайшов дуже багато невідомих досі постатей, які стосувались саме житомирського краю.

Микола Костиця успішно захистив кандидатську дисертацію. З того часу зявилась пристрасть до того, що він потім назвав Виликою Волинню і включив до неї повністю Житомирську область. Якщо ви подивитесь на деякі нинішні етнографічні карти, то там Волинь чомусь тільки в межах Волинської області. У Костиці Велика Волинь, яка включає велику частину Західного регіону України.

У його подальшій науковій творчості я б виділив регіональну географію. Ніхто крім нього не написав більше про Житомирську область. Він розвивав краєзнавство як наукову галузь і завдяки його працям ми маємо про наш край такі детальні достовірні відомості. Вершиною його творчості стала його робота «Українське географічне краєзнавство: теорія, історія, постаті, практика».

Привітала лауреатаГолова житомирської обласної організації спілки, директор Житомирського краєзнавчого музею Лариса Грузська: «Микола Костиця – це людина, за якою ідуть, яка зрушила інертність і стала лідером краєзнавчого руху на Житомирщині. Він своєю енергетикою та харизмою залучив до краєзнавчої роботи багатьох людей».

Далі прозвучало вітальне слово від голови Бердичівської міської організації Спілки, директора Бердичівської ЗОШ №11 Павло Скавронського: «Микола Юхимович притягував як магніт до себе, давав такі поради, що людина не могла не захопитись краєзнавством. Микола також гарний публіцист. Він має багато статей у періодичній пресі, організовував краєзнавці сторінки, що було великою допомогою вчителям. Микола – чудовий сім’янин, який разом з дружиною виховав двох дітей».

Третю премію ім. Д. Яворницького заслужено отримав Дмитро Малаков. відомий києвознавець та музеєзнавець. Він закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працює в Музеї історії Києва: завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи, старший науковий співробітник.

Є автором 36 книг, а загалом кількість його публікацій на історико-краєзнавчу тематику сягає понад 600.

Дмитро Малаков відомий на Батьківщині та за її межами як знавець київської минувшини, автор численних путівників, які відкривають українцям і світу Україну. Творчий доробок Д.В. Малакова охоплює широке коло історико-краєзнавчих проблем: забудова Києва, київські архітектори, Київ часів Другої світової війни, призабуті особистості, подорожі й путівники по Україні, життя і творчість відомих постатей М.Булгакова, Георгія Малакова, тощо.

Зусиллями Дмитра Малакова створено низку фільмів про відомих українців, увічнено їх пам’ять у меморіальних дошках, друкованих виданнях, громадських заходах.

Лауреат трохи розповів про себе:  «Звідки краєзнавство, звідки любов до того, що привело мене сюди. Народився в Києві. Свої перші враження від навколишього світу від старшого брата Георгія, художника. Далі школа, робота і перша публікація в 1970 році про стан київського заповідника Києво-Печерської Лаври. Вже через два роки – перше звернення до Петра Тронька з приводу того, що треба зробити з Арсеналу, який навпроти Лаври, музей. Коли це сталося ми один одного дуже вітали. Я тоді йому сказав, що ми вже давно про це говорили. Петро Тимофійович відреагував миттєво: «Бачите, які ми були розумні з вами ще тоді». Я дуже шанував цю людину, бо це був справжній дієвий патріот України.

Я 12 років працював на заводі «Арсенал», чим дуже пишаюсь. Там публікувався у заводській багатотиражці з приводу історії заводу, київських пам’яток, історії Чернігівщини. Тобто роботи по краєзнавчій тематиці тривали понад 40 років. Потім 15 років працював в Інституті містобудування, звідки були відрядження по всій Україні. Перша книжка вийшла років 30 тому в Москві. Потім було дослідження київських тем – це і забудова міста, і видатні кияни, і історія Києва часів війни».

Дмитро Малаков наголосив: «Я пишаюсь тим, що все життя робив те, що мені цікаво. Я люблю Київ і мені подобається відкривати його для киян».

Київський лауреат не зупиняється у своїх творчих планах: «Робота триває. Чекаю своїх спонсорів для видання ще понад 10 книжкових видань».

На урочистій церемонії прозвучало привітання від Голови Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорія Савченка: «Три лауреати – це вже неординарно. Три людини неординарні і три людини, які дійсно зробили дуже багато. Їхня борозна, яку вони прокладали своєю роботою, – та борозна, якою можна ще довго ходити».

Григорій Савченко відзначив, що у Дмитра Малакова навіть невеличкі збірки розліталися тиражем 80 тисяч примірників. Він також наголосив, що архітектора Владислава Городецького киянам відкрив саме Дмитро Малаков.

Прозвучало вітання від завідуючого інституту географії ім. Грушевського, головного редактора журналу «Пам’ятки України» Ігоря Гирича: «Дмитро Малаков поєднує історичні знання із мистецькими, він митець Києва. Слід відзначити його небайдужість до національного Києва, він відкриває український бік української столиці. Попри свій чималий творчий доробок, Дмитро Малаков дуже скромна людина».

Нагородження лауреатів Премії імені Дмитра Яворницького завершилося творчими виступами студентів університету ім. М.П.Драгоманова.

Попереду в українських краєзнавців нові творчі плани, наполеглива робота над складанням історичної мозаїки нашого минулого та нові нагороди.

„Обіймись, Україно!”

Так дещо пафосно-заклично назвали другий Всеукраїнський фестиваль мистецтв його натхненники та організатори. Цій, на їхню думку, знаковій події в суспільно-культурному житті України і була присвячена прес-конференція, на яку запросили НСКУ.
Для краєзнавців ця акція вочевидь-таки буде цікавою: на сцені й навіть у фойє головного концертного майданчика України – Національного палацу мистецтв „Україна” – у рамках заключного концерту представлять свої таланти народні й аматорські колективи з усіх куточків країни.
Як готувалося майбутнє дійство і що буде 14 листопада, журналістам розповіли президент благодійного фонду „Україна – свята родина” Іван МАТІЄШИН, автор суспільно-мистецького проекту „Обіймись, Україно!” поет-пісняр Олександр КАРПЕНКО, Герой України, художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського Мирослав ВАНТУХ та учасниця фестивалю молода співачка Аліна БАШКІНА.
Головний меценат фестивалю І. Матієшин розповів, що для відбору понад 1000 учасників довелося відмовити решті достойних – конкурс є конкурс. Він доніс ідею форуму: об’єднати представників різних українських етносів, віросповідань, культурних вподобань. На першому етапі, 2007-го року, зізнався, фестиваль був доволі скромним. „А згодом через кризу не проводився взагалі, – поремствував ще. – Однак ми вирішили, що така ідея не може загинути. Тим паче, напередодні 20-ї річниці незалежності України”.
Випереджаючи запитання ЗМІ, пан Карпенко підкреслив невисоку активність влади в підготовці фестивалю. „Хотілося б бачити внесок Мінкультури вагомішим, – зізнався він. – Це ж не комерційний проект”. Автор „Обіймись, Україно!” розсекретив, що всі близько 5 тисяч місць „України” не продавалися – будуть лише запрошені. Решта ж матиме змогу насолодитися народним мистецтвом за межами головної зали – там уже після 15-00 демонструватимуть свої вміння аматори. Більше того: по закінченні „святкового концертного дійства” (лексика організаторів) аж до 22-00 в „Україні” триватиме „Осінній бал”: „Тоді зможуть неформально поспілкуватися всі бажаючі. Шансом показати свої таланти зможе скористатися кожен”.
Іван Матієшин як про додаткову окрасу дійства повідомив і про участь представників усіх куренів українського козацтва, до якого має честь належати й він сам. „Чоловіки в одностроях силоміць не наводитимуть порядок, – поспішив заспокоїти присутніх шановний меценат. – Це, як мінімум, просто підніме святковий настрій”. Козацькі атамани, між іншим, провели непогану підготовчу роботу, залучаючи регіональні управління культури.
Допитливих журналістів цікавили й суто робочі моменти. На поміч держави організатори, як виявилося, таки розраховують. Але в „якомусь” майбутньому. Тим часом самі крутяться. „Чого варте фінансування приїзду артистів до столиці!” – прохопився І. Матієшин. Не надто покладалися вони й на сприяння земляцтв: власноруч, ділом відпрацювали приказку „Хочеш гарний результат – зроби сам”.
Шеф ансамблю ім. Вірського М. Вантух тепло розповів про високий статус українського танцювального мистецтва за кордоном, при цьому безмірно засмутивши присутніх тирадою про традиційну символічність державної уваги й допомоги їхньому національному колективу. Представник НСКУ зрозумів скепсис оратора більш ніж добре – статус національної не дає практично ніяких преференцій з-посеред інших ГО і нашій Спілці.
Чарівна Аліна Башкіна майже розчулила журналістів, по-юнацьки безпосередньо розповівши про свої високі почуття до всього українського. Виховали мене так! – зізналася корінна донеччанка, додавши, що на фестивалі співатиме пісню взагалі грузинською мовою.
„Естрадники” також візьмуть участь у дійстві 14 листопада (були озвучені прізвища В.Зінкевича, І. Поповича, В. Гришка, В.Шпортька, В. Саса та ін.). Організатори запевнили: їхні номери неодмінно відповідатимуть ідеї та формату фестивалю.
Що ж, залишилося перевірити почуте особисто. Отже, найближчої неділі Київ-мистецький чекає райдужно-пронизлива для кожного українця подія.

Власна інформація

Конференция «ОПЫТ СОХРАНЕНИЯ ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ И ТРАНСГРАНИЧНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО В СФЕРЕ КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМА»

Время проведения: 24 – 26 октября 2012 г.

Место проведения: УО «Витебский государственный университет имени П.М. Машерова» 210038, г. Витебск, пр-т Машерова, 33.

Контактный телефон: (+375 212) 21 97 38.

Факс: (+375 212)  21-49-59.

E-mail: akunevich@live.ru; akunevich@tut.by

К участию в конференции приглашаются: ученые, менеджеры по культуре и культурному туризму, представители органов управления охраны историко-культурного наследия и туризма.

Конференция проводится при участии Министерства спорта и туризма, Министерства культуры Республики Беларуси, финансовой поддержке международной организации  Центрально-Европейская Инициатива (CEI).

ПРОБЛЕМНОЕ ПОЛЕ КОНФЕРЕНЦИИ

Опыт сохранения историко-культурного наследия, как фактор и условие развития культурно-познавательного туризма на современном этапе.

Самобытность народной культуры как перспективный ресурс развития межрегионального сотрудничества.

Туристско-рекреационные комплексы как эффективная форма развития межрегионального сотрудничества и международной интеграции в современных условиях: проблемы и перспективы.

Формы и методы продвижения интегрированных туристических продуктов: новые тенденции и стратегии.

Законодательство, фундаментальные принципы международного права и нормативные инструменты  в сфере охраны культурного наследия и туризма.

Трансграничное сотрудничество в сфере туризма: опыт и перспективы взаимодействия.

Инновационные проекты и механизмы формирования единого историко-культурного туристского пространства стран Европы.

Восстановление традиционных и формирование новых (трансграничных) туристских маршрутов на европейском пространстве.

Система образования, научно-прикладные исследования в сфере туризма и подготовки специалистов в области культурно-познавательного туризма.

Использование возможностей культурно-познавательного туризма для активизации международного молодежного сотрудничества на европейском пространстве.

Использование культурно-исторического наследия для роста рынка туризма и индустрии гостеприимства региона.

Продвижение и содействие развитию трансграничного сотрудничества между государствами в области сохранения историко-культурного наследия и туризма

Культурный туризм и его значение в социокультурном развитии регионов в условиях глобализации

 

Ожидаемые результаты

 

Организация и проведение Международной научно-практической конференции «Опыт сохранения историко-культурного наследия и трансграничное сотрудничество в сфере культурного туризма», обмен мнениями и опытом   представителей  науки,  туриндустрии  разных  стран  и регионов позволит определить общие подходы в сохранении историко-культурного наследия, наметить стратегию развития туризма в регионах. Разработанные участниками конференции рекомендации будут способствовать формированию и реализации программ развития туризма и конкретных проектов сохранения историко-культурного наследия на научной основе, могут оказать содействие в разработке и осуществлении трансграничных  туристических  маршрутов,  усилить  координацию  в подготовке кадров и повышении квалификации работников сферы туризма  Налаженные в ходе конференции контакты будут активизировать сотрудничество в сфере туризма в рамках CEI и ближайших их соседей.

 

Заявки на участие в конференции необходимо прислать по электронной почте на указанные адреса координаторов проекта до 15 сентября 2012 г. по форме: тема доклада, страна, м/ж, имя, фамилия, звание, учреждение, адрес, город, телефон, факс, эл. адрес.

 

Тексты докладов необходимо выслать до 15 сентября 2012 г. в электронном и печатном вариантах. Объем доклада от 3 до 5 страниц печатного текста (одинарный межстрочный интервал, шрифт  Times New Roman 14, редактор MS Word 6.0, все отступы 2,5 см). В тексте указать тему доклада, фамилию и инициалы автора (авторов), город и название ВУЗа, ссылки оформить в конце текста.

Сборник статей будет издан до начала проведения конференции при финансовой поддержке CEI. Решение об опубликовании материалов принимается оргкомитетом конференции.

Рабочие языки конференции: белорусский, русский, английский.

Доклады принимаются с пометкой «ОПЫТ СОХРАНЕНИЯ ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ И ТРАНСГРАНИЧНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО В СФЕРЕ КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМА» по адресу:  210038, Республика Беларусь, г. Витебск, Московский пр-т, 33, кафедра истории Беларуси

Расходы участников конференции за счет командирующей стороны.

О необходимости бронирования места в гостинице просим сообщить до 25 сентября  2012 года.

 

 

Оргкомитет конференции

Всеукраїнський семінар-практикум завідувачів відділами краєзнавства Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів

Всеукраїнський семінар-пра...

25-28 вересня у Полтавській області було проведено Всеукраїнський семінар-практикум завідувачів відділами краєзнавства Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів. Темою Всеукраїнського семінару було визначено «Гармонійне поєднання змісту, форм та засобів організації краєзнавчо-дослідницької та музейної роботи в навчальних  закладах – важлива передумова інноваційного розвитку позашкільної освіти».

Від імені Полтавської обласної державної адміністрації та обласної ради усіх присутніх привітав начальник Головного управління освіти і науки Мирошниченко В.І. Він ознайомив  учасників семінару-практикуму зі станом та шляхами розвитку освіти на Полтавщині, показав  роль позашкільних навчальних закладів області у навчально-виховному процесі.

Заступник директора Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Омельченко Д. Г. у своїй доповіді наголосив, що Полтавську область вибрали для проведення семінару з краєзнавчої роботи тому, що завдяки систематичній і плідній роботі обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді щодо виховання учнівської молоді засобами краєзнавства, вона  посідає одне з перших місць в Україні. Доповідач, також, підкреслив важливу роль співпраці педагогів з осередками Національної спілки краєзнавців України на місцях та необхідність наукового супроводу освітянського краєзнавства.

У пленарному засіданні також брали участь завідуюча відділом методики виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського Халецька Л.Л., професор, завідувач кафедри географії та краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Булава Л.М.

Директор Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Комісар С.В. познайомив учасників Всеукраїнського семінару з системою пошуково-краєзнавчої роботи з учнівською молоддю в навчальних закладах Полтавської області.

Перед урочистим відкриттям семінару у фойє центру естетичного виховання була організована виставка методичних матеріалів.

Програма заходу передбачала знайомство з роботою Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С.Макаренка, системою пошуково-краєзнавчої та музейної роботи Решетилівського, Лубенського, Миргородського, Диканського районів, міст Комсомольська та Кременчука.

Учасники семінару познайомилися з екскурсійно-краєзнавчими та рекреаційними можливостями Полтавщини.

Першим пунктом подорожі по області стала гостинна Решетилівщина. Край, багатий на традиції та ремесла, презентували районний відділ освіти та центр туризму і краєзнавства учнівської молоді. Учнівський та педагогічний колективи Решетилівської гімназії розповіли про свої досягнення у справі збереження та відродження історико-культурної спадщини рідного краю.

Завершилося знайомство з Решетилівкою виступом «Агенції моделей» під керівництвом Заслуженого майстра народної творчості України Вакуленко Н.В. Юнаки і дівчата художнього професійного ліцею продемонстрували неперевершену полтавську вишивку «білим по білому», її витончене мереживо на полотні та вишукані рослинні і геометричні орнаменти, виконані руками учнів ліцею.

Учасники семінару також мали змогу побачити, як у навчальних закладах області реалізуються цікаві проекти, спрямовані на збереження та відродження історичної та культурної спадщини народу, національного та героїко-патріотичного виховання молоді: молодіжний майстер-фест «Український дивограй» на базі Комсомольської ЗОШ № 1 та героїко-патріотичний проект «Пам’ять про війну єднає», започаткований Автозаводською районною радою м. Кременчука.

27 вересня, в Міжнародний День туризму та День туризму в Україні, краєзнавці завітали до Лубенського району. На подвір’ї Тарандинцівської ЗОШ була організована виставка краєзнавчих матеріалів учнівських творчих об’єднань та музеїв при навчальних закладах освіти, де кожна школа району мала можливість презентувати свою роботу. Незабутні враження залишили в учасників семінару юні екскурсоводи зразкового літературного музею В.А. Симоненка.

Багаторічна і плідна робота краєзнавців Калайдинцівської ЗОШ  була широко представлена  у шкільному зразковому історико-краєзнавчому музеї.

Юні краєзнавці Великобудищанської ЗОШ Диканського району показали, як вони вивчають та відроджують українські народні традиції у співпраці з сільським Музеєм весілля.

До відтворення весільного обряду були залучені всі учасники семінару. Вони могли на власні очі побачити, як красиво відтворено цей обряд учнями та вчителями школи, знайти відмінності обряду полтавського краю від обряду своїх регіонів.

Під час відвідування Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату «Колегіум мистецтв у Опішні» учасники семінару побачили багату колекцію стародавніх гончарних виробів, побували на майстер-класі з виготовлення гончарних виробів, ознайомились з роботами учасників Міжнародних молодіжних гончарських фестивалів, що проходять на базі Колегіуму.

28 вересня у Полтавському обласному центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді, на засіданні круглого столу, було підведено підсумки семінару-практикуму та окреслено шляхи подальшого розвитку краєзнавчої та музейної роботи з учнівською молоддю України.

Додаток ІДодаток ІIДодаток ІII

Краєзнавство і політика пам’яті

Краєзнавство і політика па?...

Олександр РЕЄНТ: «Ця наука об’єднує людей осмисленою справою»

Розмовляв Євген БУКЕТ

50 років тому, у травні 1962 року, ЦК КПУ ухвалив постанову «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР», якою офіційно започаткував створення однойменної 26-томної енциклопедії. Робота над текстами нарисів і довідок для енциклопедії відбувалася на громадських засадах. До процесу зібрання матеріалів було залучено понад 100 тисяч людей. Тож не дивно, що й досі «Історія міст і сіл Української РСР» не має аналогів у світі ні за обсягом, ні за охопленням території дослідження, ані за багатьма іншими показниками. 26-томне видання вважають найбільшим здобутком українського краєзнавства 1960 — 1980-х років, а роботу над ним — відродженням потужного громадського руху дослідників рідного краю, який за часів незалежності набуває нових прихильників.

Про перспективи і проблеми сучасного краєзнавства «День» поспілкувався з Олександром РЕЄНТОМ, доктором історичних наук, професором, завідувачем відділу історії України ХІХ — початку ХХ стст. Інституту історії України НАН України, головою Національної спілки краєзнавців України.

— Олександре Петровичу, проведіть паралелі між діяльністю Українського комітету краєзнавства в 1920-х — 1930-х рр. і нинішньою Спілкою краєзнавців. Що спільного та відмінного є між ними?

— Український комітет краєзнавства і Національна спілка краєзнавців України утворилися в різних історичних реаліях. УКК створено 1925 року в Харкові при Головнауці. Перед комітетом стояли завдання обліку, систематизації та організації всієї краєзнавчої роботи: розробки планів і програм, загального керування роботою діючих краєзнавчих організацій та утворення нових, зв’язку з науковими, державними й господарськими організаціями тощо. Саме УКК розпочав створення центральної картотеки і фонотеки краєзнавчих об’єктів, а також проводив підготовчу роботу зі створення центрального науково-дослідного Інституту краєзнавства.

Однак на початку 1930-х рр. більшість його членів було репресовано. На довгі роки над головами тих, хто любив рідний край і намагався зберегти його красу та правду для нащадків, завис дамоклів меч сталінських геростратів. За дефініцією «репресоване краєзнавство» стоять долі сотні видатних і маловідомих творів історії та її літописців, усіх, хто не бажав, щоб тоненька ниточка історичного родоводу перервалася…

Національна спілка краєзнавців України (до 2008 року — Всеукраїнська спілка краєзнавців) була створена 1990 року в Києві як громадська організація — правонаступниця УКК. Спілка продовжує традиції, закладені фундаторами краєзнавчого руху. Важливими результатами її діяльності є зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості. Нині це національна всеукраїнська творча спілка, яку з часу її створення і до 12 вересня 2011 року очолював академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько, який зумів не лише відродити краєзнавчий рух, а й зберегти традиції, закладені його попередниками. І сьогодні перед Спілкою стоїть важливе завдання увічнення пам’яті Петра Тронька.

— Що є дороговказом у діяльності сучасної НСКУ, що вона може запропонувати науковцям?

— Сьогодні НСКУ, яка в травні відзначила 87 років діяльності, об’єднує понад дві тисячі професійних дослідників рідного краю. В її складі — чотири академіки та шість членів-кореспондентів НАН України, понад 350 докторів і кандидатів наук, працівники наукових, музейних, бібліотечних, архівних установ і навчальних закладів. Основні напрямки діяльності — історичне, географічне, етнографічне, культурно-мистецьке, освітянське, пам’яткознавче, музеєзнавче, бібліотечне, туристичне краєзнавство, а також культосвітня й видавнича робота, збереження пам’яток історії та культури України.

Цього року Спілка заснувала краєзнавчу Премію імені академіка Петра Тронька НСКУ. Починаючи з 2013 року, її вручатимуть щорічно в липні краєзнавцям за вагомий внесок у вивчення, дослідження та популяризацію історико-культурних і природних багатств рідного краю.

На жаль, 2010 року закінчився термін дії Державної програми розвитку краєзнавства. Важливими результатами її реалізації стали зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості, надання Спілці статусу національної. Проте ціла низка конкретних завдань залишилися невирішеними. Саме тому необхідно в найближчій перспективі ініціювати Програми розвитку краєзнавства до 2025 року.

— Сьогодні з’являються численні й різноманітні видання з історії міст та сіл України. Чи Спілка якось відстежує та систематизує ці праці?

— Для нас пріоритетним завданням залишається підготовка енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України», яке продовжує розвивати фундаментальний напрямок в українській історіографії. Істориків дедалі більше цікавлять проблеми мікроісторії, історії повсякденності. В Україні не менше ніж п’ятсот міст, чий вік становить понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячолітній ювілей. Проблему літочислення населених пунктів активно досліджують та обговорюють українські вчені, які глибоко вивчають архівні джерела з історії регіонів. Окремою проблемою є зниклі села, яких, починаючи з 1970-х рр., налічується понад 2000. Зберегти духовну пам’ять цих унікальних соціально-культурних поселень — завдання саме краєзнавців.

Сьогодні вже напрацьований значний матеріал. Цікавими є видання «Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Юхима Сіцінського та Миколи Теодоровича)», «Енциклопедія Львова», «Краєзнавці Слобожанщини», розроблено концепцію 10-томної «Історії Галичини» та багато інших. Перед нами стоїть непросте завдання вивчити, узагальнити і скоординувати велику роботу з підготовки наукового загальнонаціонального енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України».

Державна програма «Реабілітовані історією», розпочата 1992 року, покликана увічнити пам’ять репресованих громадян, які постраждали від тоталітарного режиму. В усіх областях створено науково-редакційні відділи, співробітниками яких підготовлено персональні картки на близько 700 тисяч безневинно репресованих — за матеріалами архівно-кримінальних справ Державного архіву СБУ й обласних управлінь. Розпочато дослідження архівів МВС України з виявлення депортованих громадян. На сьогоднішній день видано 80 томів цієї серії. Треба сказати, що нічого подібного немає в жодній пострадянській республіці.

Ще один напрям діяльності Спілки — пам’яткоохоронна. Масштабним проектом є «Звід пам’яток історії й культури України». Особливість цього видання — в комплексному підході до дослідження всієї культурної спадщини нашої країни. У нього ввійшли пам’ятки архітектури, археології, науки й техніки, історії, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, монументальні пам’ятники. В Україні понад 130 тисяч пам’яток історії та культури, які перебувають під охороною держави. Ця робота активізувала дослідницьку діяльність із виявлення нових пам’яток, уточнення даних про існуючі. Вийшли дві книжки по Києву, підготовлено до видання книжки по Чернігівській, Херсонській областях, місту Севастополю.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

 

ВІД ЧАСІВ СТВОРЕННЯ СПІЛКИ КРАЄЗНАВЦІВ І ДО 12 ВЕРЕСНЯ 2011 РОКУ ЇЇ ОЧОЛЮВАВ ПЕТРО ТИМОФІЙОВИЧ ТРОНЬКО, СВІТЛУ ПАМ’ЯТЬ ЯКОГО ВШАНУВАЛИ ДНЯМИ НА БАЙКОВОМУ ЦВИНТАРІ В КИЄВІ РІДНІ, ДРУЗІ Й ПОСЛІДОВНИКИ

Значну пам’яткоохоронну роботу розгорнуто в усіх регіональних організаціях. Краєзнавці АР Крим опікувалися встановленням охоронних дошок на 78 об’єктах історико-культурної спадщини в регіоні. Члени Спілки брали участь в увічненні місць, пов’язаних з видатними діячами краю. В Обухівському районі на Київщині зусиллями активіста-краєзнавця Анатолія Шафаренка відкрито 67 меморіальних дошок відомим землякам. Традиційними стали щорічні Аркасівські читання в Миколаєві; Кирило-Мефодіївські читання на Вінниччині; Слобожанські, Сумцовські читання на Харківщині; Одеські етнографічні читання та інші…

Загалом члени НСКУ лише за останні три роки видали понад тисячу наукових, науково-популярних і документальних книжок з краєзнавчої тематики. Серед пріоритетних завдань — і формування цифрової бібліотеки краєзнавчої літератури. А для упорядкування зібраної інформації перед виданням «Історії міст і сіл України» плануємо використати можливості Вікіпедії. Спільна робота над цим проектом — одне з головних положень меморандуму про співпрацю з ГО «Вікімедіа Україна», який було нещодавно підписано.

— Які ще заходи проводить Спілка? Адже краєзнавство — це не лише наука, а й широкий громадський рух…

— Дієвою формою залучення широкої громадськості до проблем збереження історико-культурної спадщини України стали науково-краєзнавчі експедиції. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009 — 2012 роках на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Кіровоградщину та Донеччину. В рамках експедицій проводяться тематичні круглі столи, наукові наради та консультації з провідними фахівцями, розглядаються проблеми збереження духовної та матеріальної культурної спадщини України

Наприклад, у червні минулого року НСКУ здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711—1728 рр.). У ній взяли участь провідні вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі, вчителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська. Метою цього заходу було привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії. Експедиція охопила острів Хортицю, Кам’янську та Олешківську Січі.

Нові проекти НСКУ пов’язані з розвитком музейної справи України. 27 жовтня 2010 року в с. Халеп’є на Обухівщині з ініціативи краєзнавців, за підтримки НСКУ і за участю Роланда Франка, постав Літературний музей Івана Франка на Дніпрі. Нині започатковано культурологічний проект «Музейні скарби України», де планують створити хронікально-документальну відеогалерею музейних колекцій України. Мета — відтворити історію українського музейництва ХІХ — ХХ стст.

Також краєзнавці брали участь у створенні Музею-садиби В’ячеслава Липинського в Затурцях на Волині, Музею історії Луцького братства в Луцьку, Етнографічного музею на історичному факультеті Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського, Музею Визвольної боротьби у Львові спільно з Всеукраїнським фондом імені Олеся Гончара та родиною Героя України академіка Петра Тронька — його Меморіального музею в Києві та багатьох інших.

Також краєзнавці плідно співпрацюють із туристичними навчальними закладами та організаціями, розробляються екскурсійні маршрути. Наприклад, співробітники Центру краєзнавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна розробили 25 етнічних туристичних маршрутів Харковом, а в Сумах краєзнавці здійснили змістовні екскурсії «Шляхами Конотопської слави» тощо.

Поширення набуває й зелений туризм. Позитивний приклад — «Соколиний хутір» на Чернігівщині, де зусиллями члена НСКУ Миколи Черепа на п’яти гектарах розмістився краєзнавчий музей з етнографічними та історичними колекціями. На хуторі відзначають традиційні українські свята, урочистості та проводять етнофестивалі. Туристичне краєзнавство має великі перспективи в Україні, і, на наш погляд, його потенціал досі не розкрито.

— Яким чином ви залучаєте молодь до краєзнавчого руху, чим зацікавлюєте її?

— Президія Спілки започаткувала роботу з підготовки навчального посібника «Основи краєзнавства» для студентів. До його написання залучено відомих вчених, педагогів, фахівців з краєзнавства Києва, Луцька, Чернігова, Харкова, Кам’янця-Подільського. Поява такого підручника є нагальною потребою освітянського краєзнавства і сприятиме новому поштовху краєзнавчих досліджень.

Заповідь «Шануй минуле свого народу, своїх предків» мусить бути реалізована у вигляді обов’язкових предметів у школах, середніх та вищих навчальних закладах так само, як і створення там низових осередків НСКУ. Можна подумати над організацією дитячо-юнацької спілки зі схожим призначенням.

Також слід активно залучати молодіжні організації, товариства різних напрямів до всеукраїнських акцій та програм на зразок «Пам’ять втрачених сіл», «Збережемо тую славу» та інших.

— Чи маєте зв’язок з аналогічними організаціями інших країн світу, можливо, спільні заходи?

— Багато років триває співпраця НСКУ зі Спілкою краєзнавців Росії, почесним головою якої є відомий вчений Сігурд Шмідт. Минулого року ми вручили йому Грамоту Верховної Ради України за активну наукову та громадську співпрацю з українськими краєзнавцями. Неодноразово члени Спілки були учасниками краєзнавчих форумів у Росії.

Тісні контакти підтримуємо і з колегами із Польщі та Чехії. Зацікавлені у співпраці з нами краєзнавці Білорусі. Члени Київської міської організації НСКУ організували екскурсійні поїздки студентів Гельсінського університету із Фінляндії до Полтави, Одеси, Криму. Херсонська організація налагодила зв’язки з Ягеллонським університетом у Кракові та Південно-Східним інститутом у Перемишлі. Спільно з Генеральним Консульством Румунії одеські краєзнавці проводять змістовні науково-просвітницькі заходи. А Київська обласна організація встановила творчі контакти з Євразійським університетом ім. Гумільова в Астані, з Державним Ермітажем та Російським музеєм у Санкт-Петербурзі.

— Як поширюєте інформацію про діяльність Спілки?

— НСКУ спільно з Інститутом історії України НАН України видає науковий журнал «Краєзнавство», який виходить щоквартально й висвітлює важливі питання українського краєзнавства. За сприяння Василя Устименка, дослідника Чернігівщини, журнал з 2010 року поширюється в усі класичні університети, обласні бібліотеки, музеї та архіви України. Свої друковані органи мають і регіональні краєзнавчі організації.

Також важливим засобом інформації про діяльність Спілки є наш інтернет-сайт — nsku.org.ua.

— Які можете назвати перепони у краєзнавчій роботі? Вони визначаються глобальними чи локальними чинниками?

— Сучасні методологічні прориви, стрімке поширення авангардних дослідницьких методик у соціогуманітарних науках, новомодних концепцій, що претендують на універсалізм, відводять краєзнавству периферійне місце і штучно нівелюють його статус і роль у науковому осягненні минулого й в інших сферах діяльності, зокрема інформаційно-освітній, виховній, пам’яткоохоронній, музейній та інших.

Очевидно, без інтелектуального штурму, системних інноваційних зусиль тут не обійтися. На часі — спеціальна дискусія про перспективи краєзнавства, його вузлові теоретичні проблеми, історико-філософський та інтерпретаційний потенціал. Лише на цій базі можна створити висококваліфіковані методичні розробки, які міститимуть як виважені й апробовані теоретичні положення, так і практичні рекомендації.

Сьогодні важливо вивести діяльність місцевих ланок НСКУ на якісно новий рівень. Зважаючи на урізноманітнення пізнавальних можливостей та інтересів людей, особливо молоді, слід осучаснити форми роботи в цьому середовищі, аби залучити нових, творчих, небайдужих ентузіастів до наших лав.

— Як зацікавити й об’єднати людей спільною справою, «прищепити» їм любов до рідного краю?

— Нині, коли кризовий стан суспільної свідомості дійшов до критичної позначки, саме краєзнавство може зацікавити й об’єднати широкі верстви населення потрібною, осмисленою справою.

Краєзнавство — це міждисциплінарний комплекс знань, який належить і до сфери науки, і до сфери громадської діяльності. Важливо, щоб цей подвійний статус не знижував, а примножував його потенціал. Масовість не повинна бути перешкодою науковості. Накопичення масиву корисних відомостей має, зрештою, дати ефект переходу з екстенсивного стану в інтенсивний.

Залучення до співпраці нових ентузіастів розширює можливості не лише обміну інформацією, а й використання нових, нетрадиційних форм роботи (інтернет-конференцій, реалізації проектів у Вікіпедії тощо). Інтеграція в соціальні мережі створить додатковий інструментарій впливу на потенційних майбутніх краєзнавців.

Визначаючи перспективи подальшого розвитку краєзнавчого руху, ми хочемо сконцентрувати головні ініціативи в Державній програмі з розвитку краєзнавства до 2025 року.

— Що ви хочете включити в цю програму, за якими напрямками роботи бачите перспективи?

— Сьогодні назріла потреба у створенні за підтримки НАН України науково-дослідного Інституту краєзнавства, який буде здійснювати методологічне забезпечення краєзнавчих студій, систематизацію й теоретичне осмислення емпіричних знань, реалізацію всеукраїнських науково-видавничих проектів тощо.

Я переконаний, що сфера дії краєзнавства перебуває у площині державної ідеології та політики пам’яті. Тому існує необхідність предметного визначення «зон взаємодії» НСКУ з державними органами в пам’яткоохоронній галузі, змістовного наповнення колективної історичної пам’яті, креативних просвітницьких та виховних акціях.

НСКУ планує домогтися внесення до Державного класифікатора професії «краєзнавець», на державному рівні запровадити День краєзнавця та почесного звання «Заслужений краєзнавець України».

РОКОВИНИ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ПЕТРА ТИМОФІЙОВИЧА ТРОНЬКА

РОКОВИНИ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ПЕ...

12 вересня 2012 року виповнюється рік з дня смерті ученого-історика, державного і громадського діяча, академіка Національної академії наук України (1978), заслуженого діяча науки і техніки України (1990), Героя України (2000) –  Петра Тимофійовича ТРОНЬКА.

Із здобуттям Україною незалежності Петро Тимофійович зосередився на науковій, науково-просвітницькій та науково-організаційній діяльності, а також захисті і відтворенні пам’яток історії і культури. Будучи Головою комісії з відтворення визначних пам’яток історії і культури при Президентові України та Всеукраїнського фонду з відтворення історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, доклав чимало зусиль для справи відтворення духовних святинь народу. Результатом такої плідної діяльності стало відновлення Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів.

В цей день біля могили покійного на Байковому кладовищі у м. Києві зібралися родичі та друзі Петра Тимофійовича для того, щоб помолитися за упокій його душі.

З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА заупокійну панахиду очолив намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископ Вишгородський АГАПІТ.

Після завершення панахиди владика АГАПІТ також звершив чин освячення надмогильного пам’ятника.

Вічна пам’ять рабу Божому Петру.

Джерело: Михайлівський золотоверхий монастир

 

У столиці – новий пам’ятник.

На центральній алеї Байкового цвинтаря встановили стелу громадському діячеві та історику Петрові Троньку, який помер торік на 98-му році. Вшанувати його пам’ять прийшло більше двох сотень людей. Переважно – науковці. Священики відправили панахиду, а близькі пана Тронька ділилися спогадами. Саме вчений ініціював створення етнографічного музею у Пироговому та музею Сковороди. З його легкої руки видали серію книг про жертв політичних репресій. Петро Тронько заповідав не ставити йому після смерті погруддя, а лише надгробок з українського граніту – і без портрета.

Микола Тронько, племінник Петра Тронька:

Він був надзвичайно скромною людиною, для нього була скромність в тому відношенні, що він хотів людині зробить добро.

Джерело: Перший національний

 

На Байковому кладовищі в Києві відкрили пам’ятник Герою України, видатному українському історику, почесному доктору і професору 12 вищих навчальних закладів України, академіку НАНУ, державному і громадському діячеві, почесному головному редактору журналу «Пам’ятки України» Петрові Тимофійовичу Троньку.
Вшанувати пам’ять Петра Тронька на кладовище прийшли близько 250 представників центральної влади і регіонів, діячів науки, культури і мистецтва. У жалобній панахиді взяли участь і представники Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, для яких Петро Тронько був людиною добре знаною.
Він відомий кожному, як незмінний Голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара, осередок якого багато років перебуває на території Заповідника у корпусі №20 . Тісна співпраця із Заповідником розпочалася ще у 1998 р., коли Петро Тимофійович приймав активну участь у наукових дискусіях як Член журі відкритого конкурсу на проект влаштування фундаментів Успенського собору Києво-Печерської лаври, а потім з усією притаманною йому енергією, разом з очолюваним ним фондом розпочав збір кошті в на відбудову головної святині лаври – Успенського собору.
Петро Тронько був незмінним членом Редакційної ради збірника наукових праць «Лаврський альманах».
З 2003 року Петро Тимофійович був членом наглядової ради Києво-Печерського заповідника, радів за кожну нову відкриту музейну експозицію, організовану та проведену наукову конференцію, вихід у світ нового музейного наукового видання. З відходом у вічність Петра Тимофійовича Тронька українська спільнота втратила певну епоху в історії української науки та культури, але сьогодні, через рік після його кончини, ми впевнені у тому що ті зерна, посіяні ним у справі збереження культурної спадщини, проростають. Його справа продовжує жити у його послідовниках, його учнях.
Нагадаємо, Петро Тимофійович Тронько помер 12 вересня 2011 року у Києві на 97-му році життя. Похований на Байковому кладовищі.
 
 
 
Пам’ятник видатному історику, державному і громадському діячу, почесному громадянину Харкова та Харківської області Петрові Троньку відкрили сьогодні, 12 вересня, на Байковому цвинтарі в Києві.
Щоб ушанувати пам’ять Петра Тронька, на кладовищі зібралися близько 250 представників центральної влади і регіонів, діячів науки, культури і мистецтва. У траурній панахиді, зокрема, узяв участь ректор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Віль Бакіров. Від Харківської міської ради, Харківського міського голови Геннадія Кернеса, Харківської облдержадмістрації до пам’ятника поклали квіти.

Нагадаємо, Петро Тимофійович Тронько помер на 97-му році життя 12 вересня 2011 року.

 

Стартував фотоконкурс ″Вікі любить пам′ятки″

Стартував фотоконкурс

До 30 вересня триватиме міжнародний фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки 2012». Мета цього конкурсу – зібрати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити ці світлини у Вікіпедії – вільній енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів.

Конкурс був заснований 2010 року нідерландськими редакторами вікіпедії, які запропонували своїм співвітчизникам сфотографувати 50 тисяч пам’яток культурної спадщини Нідерландів. Ідея мала неабиякий успіх – нідерландська Вікіпедія поповнилася 12 тисячами чудових фотографій і наступного року вже 18 країн вирішили наслідувати нідерландський приклад, зібравши загалом понад 5 тисяч учасників, які завантажили понад 168 тисяч фотографій. Усі вони були розміщені в статтях Вікіпедії різними мовами світу.

Україна бере участь у конкурсі “Вікі любить пам’ятки” вперше. Організатор конкурсу – громадська організація “Вікімедіа Україна” підготувала перелік із 30 тисяч пам’яток культурної спадщини України, серед яких і всевітньовідомі – Софія Київська, Києво-Печерська Лавра тощо, і маловідомі, але не менш привабливі – дерев’яні церкви, палаци й садиби, помешкання видатних діячів минулого, меморіали. Найбільше таких пам’яток вдалося зібрати у Києві, Львові та Одесі. Офіційним партнером фотоконкурсу “Вікі любить пам’ятки 2012” в Україні є Національна спілка краєзнавців України. Наші представники візьмуть участь у роботі журі конкурсу.

6 вересня на Вікісховище була завантажена 1000-на фотографія української пам’ятки. На ній зображено місток у парку садиби фон Мекк, що у Браїлові (Вінницька область). В цьому парку тричі зупинявся Петро Ілліч Чайковський, щоправда за відсутності хазяйки маєтку – допомагаючи композиторові, меценатка жодного разу не наважилась на особисту зустріч.
Напередодні ввечері, 5 вересня, згідно даних статистичного сервера, Україна увійшла в першу десятку країн за кількістю завантажених фотографій на конкурсі “Вікі любить пам’ятки”, витіснивши з першої десятки нідерландців – ініціаторів конкурсу. Вдало проходить конкурс і у наших сусідів-слов’ян. Польща вийшла на друге місце (на цей час у них 3638 фотографій), поступаючись лише Іспанії, а Росія також завантажила свою 1000-у фотографію, посідаючи 9-е місце.
З приємністю відмітимо, що активні учасники представляють різні куточки України – від Карпатських гір до берегів Чорного моря, завдяки чому колекція українських пам’яток кожного дня стає все більш різноманітною і захоплюючою. Запрошуємо усіх патріотів рідного краю надсилати нам якомога більше фотографій, разом ми складемо захоплюючий фотопортрет нашої Батьківщини, який надихатиме на великі справи.
Взяти участь у конкурсі може кожен охочий. Для цього слід зареєструватися у Вікісховищі – одному із сестринських проектів Вікіпедії, знайти пам’ятки в своєму районі, сфотографувати їх і завантажити з 1 по 30 вересня. Автори найкращих фотографій, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток будуть нагороджені призами, а 10 фотографій, які відбере національне журі, будуть номіновані на другий тур конкурсу, який визначить міжнародних переможців. Фотовиставка робіт-переможців конкурсу планується в листопаді цього року в приміщенні освітньої корпорації “Майстер-Клас”.

Детальніша інформація та новини публікуються на офіційному сайті конкурсу – wlm.org.ua.

Усі ми родом з малих батьківщин

dsc04413У столичній інформагенції RegioNews відбулася прес-конференція, організована Національною спілкою краєзнавців України і громадською організацією “Вікімедіа Україна”. Вона була присвячена 50-річчю від початку видання 26-томної “Історії міст і сіл України” і водночас 97-й річниці з дня народження відомого українського вченого, академіка Петра Тронька, одного з творців цього енциклопедичного видання. Тож було пошановано і пам’ять видатного науковця, який минулої осені пішов з життя, залишивши по собі велику наукову спадщину, багато добрих справ на ниві історії і краєзнавства.

Петро АНТОНЕНКО

У прес-конференції взяли участь заступник голови НСКУ, старший науковий співробітник Інституту історії Національної Академії наук України, кандидат історичних наук Руслана Маньковська, директор Інституту державного управління і права Київського національного університету культури і мистецтв, доктор історичних наук Валентина Бездрабко, голова правління Громадської організації “Вікімедіа Україна”, заступник головного редактора газети “Слово Просвіти” Євген Букет, виконавчий директор ГО “Вікімедіа Україна” Юрій Пероганич.
Руслана Маньковська озвучила пропозицію громадськості присвоїти одному з дітищ Петра Тронька — Національному музею архітектури і побуту в Пирогово — ім’я цього видатного краєзнавця. Щодо видання “Історії міст і сіл України” зазначила, що це була величезна за обсягом робота тисяч істориків і краєзнавців. Але за останні десятиліття нагромаджено багато нових матеріалів. Особливо пожвавилася ця робота зі становленням незалежної Української держави. Відтак дуже актуальною є потреба нового видання історії міст і сіл. Ще 1999 року було розпорядження Президента України про таке видання. На жаль, на практиці справа не зрушилася з місця. Між тим, протягом ХХ століття з мапи України зникли тисячі населених пунктів, здебільшого сіл. Причини — війни, голодомори, депортації, ексцеси індустріалізації (наприклад, затоплення територій штучними морями), так звана “безперспективність” сіл. Цей процес триває й сьогодні. Тому стоїть питання відтворення історії не лише існуючих населених пунктів, а й тих, що зникли.
Причини зволікання з перевиданням історії міст і сіл відомі: у держави чомусь весь час не вистачає на це уваги і ресурсів — людських, фінансових. Тому, зазначила Руслана Маньковська, завдання громадськості — спонукати державні структури видати працю, і до цієї роботи Спілка краєзнавців готова активно долучитися.
Звичайно, нині ситуація зовсім інша, ніж у 60—70-ті роки минулого століття, коли видавався багатотомник. Тоді рішенням уряду було створено спеціальні наукові колективи для написання й видання історії міст і сіл, подібні структури створили на місцях, при обласних і районних органах влади, усе профінансувала держава. Не на останньому місці у влади була суто політична, ідеологічна мотивація — показати, що наша історія “починається від Жовтневої революції”, що саме за комуно-радянської влади завирувало світле життя на наших теренах.
Безумовно, у 26-томнику відчутна ідеологізація, зазначила Валентина Бездрабко. Але не можна й применшувати значення того проекту, адже було зібрано і опубліковано великий фактологічний матеріал. Його обов’язково треба перевидати, додавши нові дослідження, у руслі української, а не радянської історії. У цьому є нагальна потреба, і у нового проекту історії міст і сіл велике майбутнє.
На відміну від часів півстолітньої давнини нині у висвітленні нашої історії, нагромадженні й відтворенні колосального краєзнавчого матеріалу ми можемо спиратися на таке потужне явище часу, як Інтернет. Про це говорив Євген Букет. Він зазначив, що українська Вікіпедія має статті про кожен із 27 тисяч населених пунктів України. Цього року Вікіпедія уклала угоду з Національною спілкою краєзнавців щодо розміщення на своїх сторінках матеріалів з історії населених пунктів. Вікімедійний проект “Історія міст і сіл України” діє з березня. Буде використано і фактологічний матеріал з друкованого видання “Історії”, 20 томів його вже доступні в Інтернеті, оцифровуються й інші томи. Громадська організація “Вікімедіа Україна” має намір зберегти “Історію міст і сіл УРСР” як пам’ятку, розмістивши з часом відскановані томи у Вікіджерелах. А цитатами з енциклопедії доповнити вже існуючі статті про населені пункти.
Юрій Пероганич зазначив, що існує низка правових моментів щодо відтворення у Вікіпедії виданих томів “Історії”, наприклад, щодо правовласності на те видання. Але все це можна залагодити задля спільної справи — відтворення багатогранної історії наших населених пунктів. А кожен з них має цікаве минуле. Не випадково ж 39 міст України визнані історичними містами, зокрема Київ, Чернігів, Львів, Кам’янець-Подільський.
Учасники прес-конференції закликали істориків, краєзнавців, усіх, кому не байдужа наша історія, долучатися до збору матеріалів про свою малу батьківщину, свої міста і села. Врешті, хоч би хто де нині мешкав, усі ми родом звідти, з рідного краю.