Як ми й анонсували, Національна спілка краєзнавців України за сприяння Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка провела прес-конференцію на вказану в заголовку тему в стінах агенції «Укрінформ». Послухати запрошених нами фахівців прийшли чимало представників інтернет- і друкованих видань та телеканалів.
У діалозі з журналістами взяли участь заступник голови НСКУ Григорій Олексійович КЛЕПАК, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Дмитро Власович СТЕПОВИК, провідний науковий спеціаліст ДП «Укрзахідпроектреставрація» (Львів), цьогорічний лауреат краєзнавчої премії ім. Дмитра Яворницького Василь Михайлович СЛОБОДЯН, заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, онук І. Франка Роланд Тарасович ФРАНКО, перший заступник Голови Державної служби охорони національної культурної спадщини Віктор Васильович ВЕЧЕРСЬКИЙ та дослідник історії унікального дерев’яного Свято-Троїцького собору в м. Новомосковськ Дніпропетровської області, заслужений журналіст України Олександр Семенович ЗАЄЦЬ.
Склад учасників було дібрано пропорційно – крім «зацікавлених», до слова було запрошено й владу, аби почути офіційну думку з приводу озвучених питань.
Григорій КЛЕПАК коротко зупинився на передісторії сьогоднішньої події. Зокрема, він розповів про експедиції НСКУ до Львівської та Дніпропетровської областей, під час яких ми не лише збирали фактографічний та візуальний матеріал, що стосувався сакрального дерев’яного зодчества, але й зустрічалися з громадськістю та місцевими очільниками. Спільно намагалися «зрушити» з місця задавнені проблеми. Григорій Олексійович підкреслив нагальність привернення уваги – причому, не конче влади, а й самої пастви, – до слабких місць довкола перлин українського дерев’яного архітектурного бароко. Ця галузь, як відомо, виникла задовго до офіційного хрещення Русі, за весь час зведено тисячі унікальних за виглядом та технікою виконання артефактів, однак стан більшості з них сьогодні є катастрофічним.
Нині, за словами Василя СЛОБОДЯНА, налічується близько 2,5 тисяч дерев’яних храмів, понад 800 з яких перебуває на території однієї лише Львівської області. Щороку їхня кількість меншає, і не лише через стихійні лиха. Церкви зносять через міжконфесійні суперечки, вони палають (так замітають сліди крадії); іноді за рахунок дерев’яних дивовиж „вивільняють” місця під муровані. Пам’ятки гинуть і від людського невігластва: їх бездумно обшивають бляхою і пластиком, імітуючи ремонт, а дерево внаслідок цього гниє. Василь Михайлович розповів про досвід сусідньої Польщі, де дерев’яних сакральних артефактів відчутно менше, але на їхні утримання та реконструкцію держава не скупиться виділяти значні кошти. «Там дбають і про історію, і про економіку», – додав він, зазначивши, що до архітектурних пам’яток з дерева туристів припрошувати не доводиться.
Дмитро СТЕПОВИК розтлумачив складнощі музеєфікації таких «плинних» об’єктів, як дерев’яна архітектура. «Нічого ненормального немає в руйнуванні навіть мурованих будинків і церков, – «заспокоїв» він аудиторію. – Така ж ситуація навіть у благополучних Штатах». Пан професор пригадав, що там отримав у подарунок книгу про численні зниклі пам’ятки римсько-католицької сакральної архітектури Клівленда. З огляду на відокремленість церкви від держави американці не поспішають шукати кошти на порятунок традиційних церков. «А що вже казати про дерев’яні!», – поспішав підбадьорити себе й аудиторію шановний доктор мистецтвознавства. Побідкався він і з приводу Музею архітектури та побуту в Пирогові, де Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України як куратору доводиться доволі «неакадемічно» турбуватися про згнилі балки, солом’яні стріхи та дерев’яну черепицю тамтешніх пам’яток. У тому числі й сакральних. «Ми не можемо зупинити процесу нищення таких артефактів. Передовсім тому, що культура в Україні завше фінансувалася за залишковим принципом», – вкотре «додав оптимізму» пан Степовик.
Невтішними виявилися і озвучені ним факти свідомого нищення храмів представниками «певної конфесії». За його словами, ті виганяють із храмів спеціалістів та музейників, котрі радять, як берегти пам’ятки. Як приклад навів Андріївську церкву. Там уже точаться розмови, що одразу після передачі храму «одній із конфесій» у ньому буде спиляно католицьку кафедру і замінено іконостас. Вони – шедеври архітектури, але «нікуди не годяться». Резюмував пан Степовик так: всі пам’ятки все одно не буде збережено, тож всі зусилля мають бути скеровані передовсім на заміри й фіксування зображень цих раритетів: «Звісно ж, треба торувати й дороги до адміністрацій усіх рівнів. І працювати з церквами». Це, на його переконання, у майбутньому спростить відтворення втраченого – «коли людство стане багатшим».
Онук І.Я.Франка Роланд ФРАНКО розповів про історію створення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара за дорученням голови Спілки краєзнавців України, академіка Петра Тимофійовича Тронька. «Як тільки тоталітарний тиск пом’якшився, Олесь Гончар взявся за відродження знищених пам’яток Києва й України – Михайлівського собору та лаврівської церкви», – пригадав пан Франко. Після відродження згаданих церков робота фонду поширилася на решту пам’яток, у тому числі на Галичині. Ролі П.Тронька у цих здобутках онук Великого Каменяра не недооцінює – адже майбутній Герой України довгий час там працював. Пан Франко згадав і про краєзнавчі розвідки свого діда, котрий дослідив той регіон якнайкраще: «Крім занять літературою і критикою, Іван Франко пішки обійшов там усі закутки».
Збереженість на довгий час сакральної архітектури – у тому числі й дерев’яної – пан Франко пов’язав із міцністю духовної віри тодішніх українців. Сьогоднішніх вірян і передовсім їхніх духовників Роланд Тарасович назвав «занадто політизованими» і «неправомірно бізнесовими». Жителів Західної України він охарактеризував як реальних носіїв недоторканості, автентичності, яка була в їхніх пращурів. Недарма ж одразу чотири церкви того регіону України віднесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Такими ж трепетними охоронцями своєї історичної – отже, й архітектурної – спадщини він також вважає англійців, серед яких прожив як дипломат понад 4 роки. В усякому разі, держава там не втручається в сакральні речі. Такими ж в ідеалі бачаться екс-дипломату й українські стосунки по лінії «держава-церква».
Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ визначив роботу свого відомства такою, що протистоїть дії другого закону термодинаміки. Попри постійну дію цього закону Україна все ще має 130 тисяч нерухомих пам’яток культурної спадщини. І Віктор Васильович – услід за паном Степовиком – висловив впевненість, що навіть найбагатша країна не спроможна утримувати всі свої архітектурні раритети в належному стані виключно державним коштом. Тому, нагадав він, обов’язок утримання пам’ятки лежить на її власникові. Тим не менше, 4 роки тому були опрацьовані концепції 2-х державних цільових програм – охорони замків та охорони й реставрації пам’яток дерев’яної архітектури. Кабмін їх затвердив і… все закінчилося, «як завжди в нас усе закінчується»: Мінфін сказав, що грошей нема й не буде. Думають скасувати навіть згадані програми. За нереальністю. З огляду ж на номінування 8 дерев’яних церков до згаданого вище Списку ЮНЕСКО наразі змогли «пробити» лише опрацювання плану заходів із наступним його затвердженням урядом. Уже й розроблено номінаційні досьє на ці церкви, уже й передано їх до паризького Центру всесвітньої спадщини, уже їх там і прийнято.
Тепер Україна має привести ці пам’ятки до такого стану, щоби будь-який незалежний – себто, ніяк із нами не пов’язаний – експерт повірив, що держава піклується про ці раритети. Наразі безплатно, як підкреслив пан Вечерський, «на голому ентузіазмі» спрацювали ДП «Укрзахідпроектреставрація» та НДІ пам’яткоохоронних досліджень – визначено території та охоронні зони цих пам’яток. Їхній титанічний труд буквально найближчої п’ятниці має затвердити Мінкульттуризму. Решту ж речей на ентузіазмі вирішити неможливо. Як-от дороги, вказівники до пам’яток та їхню охорону. Хоч фінансисти й переконані в несвоєчасності пам’яткоохоронних видатків, за словами В.Вечерського, «нагорі» є люди з протилежною думкою. На них і надія.
Олександр ЗАЄЦЬ, на жаль, мав найкоротший виступ – виправдався тим, що до нього важливо було висловитися громадськості і владі. Як давній дослідник одного з найбільших див дерев’яного сакрального зодчества – 9-купольного козацького храму XVIII століття в Новомосковську Дніпропетровської області, єдиного такого у світі! – він щиросердно подивувався, що «його» пам’ятка вціліла. «Собор звели козаки на останній хвилі – імператриця Катерина вже добила Запорозьку Січ. Цей красень було видно далеко в степи», – нагадав він присутнім історію. За часів свого становлення як журналіста пан Заєць пригадує, як у Соборі зберігали комбікорми та збіжжя, а він рука об руку з місцевими краєзнавцями і громадою добивався відкриття там хоча б музею.
Пан Заєць показав пожовклі від часу газетні шпальти з фото Олеся Гончара з дружиною, котрий у своєму «крамольному» романі зобразив ерозію української моралі й духовності. «Головна причина подальшої руйнації нашої святині все та ж, гончарівська, – констатував О. Заєць. – Храм цей у реальній небезпеці – похилилися 3 з 9 його куполів, а в тому амбітному списку ЮНЕСКО його немає. У ньому взагалі немає жодного храму Східної України!». Дослідник не стримував обурення й образи на декотрих своїх сусідів по президії, хоча й висловив припущення, що ті все ж розуміють вагомість Собору для нашої історії й історії світового українства. Журналіст щиро побажав повернення козацького церковного дива Київському патріархату. «Наразі громада вдовольняється зведеною неподалік Собору Свято-Троїцькою церквою КП – непоганою, 5-купольною, – зазначив він. – Зібрали необхідні гроші, то, мабуть, змогли б відновити й Собор. Вочевидь, бракує одного – волі місцевої влади». Олександр Семенович висловив припущення, що акції, подібні експедиції НСКУ до Новомосковська та сьогоднішній прес-конференції, привернуть більшу увагу можновладців до цієї давньої біди. Він пристрасно зарікся бути свідком загибелі новомосковського дива: «Цього нам не простять ні Господь, ні наші діти, ні їхні нащадки».
Г. О. Клепак, підсумовуючи, запропонував вважати відновлення козацького собору в Новомосковську справою всієї, а значить, і краєзнавчої громади. «НСКУ ініціюватиме медіа-марафони для збирання коштів на цю святу справу», – запевнив він.
Наприкінці зустрічі її учасники відповіли на запитання ЗМІ.
Власна інформація

Має український народ чимало дивних забобонів, а серед них – пересторогу говорити хорошій людині гарні слова за її життя. Національна спілка краєзнавців України намагається ламати стереотипи, і згаданий – передовсім. Тож наше рішення наблизитися до постаті Петра Тимофійовича ТРОНЬКА і вже нині віддати йому заслужену шану було цілком щирим.
95-у річницю з дня його народження ми відзначили кілька місяців тому, про це багато писалося й говорилося, а життя для головного краєзнавця країни триває! Незмінний керівник Спілки, академік, Герой України і просто мудрий чоловік звично прибуває на Грушевського, 4 і працює. Спілкується з колегами, веде прийом відвідувачів, бере участь у наукових заходах та інших акціях, пов’язаних із колом своєї відповідальності й інтересів. А ще залюбки дає інтерв’ю ЗМІ – йому точно є про що пригадати. Та й сучасним реаліям доктор історичних наук Тронько виставляє чіткі оцінки. Причому, як завше щиро й без озирання на регалії. Він собі це не просто дозволяє – таким він був завжди.
У прагненні донести до людей факти життєпису цього Українця з великої літери та хоча б спробувати збагнути його феномен нас щиро підтримали давні колеги й друзі з Дніпропетровська. Тамтешній Національний гірничий університет ім. О. М. Поля не просто гостинно запросив учасників «Троньківських слухань» до себе – його науковці взяли на себе левову частку підготовчої роботи. І, здається, все вдалося на славу.
«Герой» читань проведення дистанційного вшанування, звісно ж, не схвалював. Сам стоїчно «линув» на Дніпропетровщину. Зрештою благословив краєзнавчий «десант» – лишень за умови обов’язкової поїздки до м. Новомосковська, до тамтешнього козацького собору. Із цією пам’яткою XVIII століття суща біда – єдиний у світі 9-купольний дерев’яний храм всі свої літа існування перебуває в немилості у властей. Українська незалежність і всі її наступні керманичі не стали винятком: на сьогодні 3 куполи собору небезпечно схилилися досередини, а фундамент і геть просів. «Їдьте до Собору і без хороших новин не повертайтеся!», – наказав Петро Тронько. Ми пообіцяли, хоча й знали: саме цього дня місто Новомосковськ мало отримати нового мера, і до приїжджих краєзнавців владі не буде діла. Обіцянку ми виконали наполовину – але про це згодом.
Поважний підрозділ шанованого вузу – Інститут гуманітарних проблем – приєднався до науковців столичного Інституту історії НАН України та краєзнавців НСКУ з її місцевими активістами і підготував змістовні виступи про основні віхи життя й діяльності П. Т. Тронька. Їх і виголошували. Серед слухачів були студенти НГУ та представники інших вузів Дніпропетровська, в яких із гірничим давні ділові стосунки.
(Не обійшлося без деякої містики. Про особливу енергетику й приязну ауру місця читань, ніби змовившись, говорив ледь не кожен виступаючий. Так само майже кожен зізнавався, що мовби відчуває присутність тут головного краєзнавця країни. Виходить, таки побував П. Тронько на читаннях на свою пошану!)
Присутніх тепло привітав ректор НГУ, академік НАН України Геннадій Григорович ПІВНЯК. Він нагадав історію становлення університету, особливо підкресливши цінність та перспективність його гуманітарної складової на тлі інженерної. Стосунки з академічною наукою, представники якої долучилися до «Троньківських читань», він назвав давніми, неформальними, а тому об’єднуючими. Чільне ж місце у зміцненні стосунків він відвів П.Троньку. Його невтомна жага пошуку, за словами академіка Півняка, не тільки тримає в тонусі самого Петра Тимофійовича, але й стимулює на «подвиги» і його колег та учнів. Зрештою, «Троньківські читання» зібрали справжніх симпатиків феномену Тронька. Ректор гірників запропонував розширювати саму аудиторію, розточувати інформацію про Петра Тимофійовича і давати харч для розуму новим поколінням.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана Вікторівна МАНЬКОВСЬКА, зупинившись на подвижницькій діяльності академіка Тронька в розрізі розвитку музейної справи в Україні, зачитала вітальний лист директора Інституту історії НАН України В. А. СМОЛІЯ до учасників Троньківських читань.
Заступник П. Т. Тронька по Спілці Григорій Олексійович КЛЕПАК оповів про події «року Тронька-2010», у більшості з яких академік узяв участь особисто. Григорій Олексійович хвилювався, не намагаючись приховати поклоніння перед талановитою постаттю свого шефа, – звісно ж, його феномен є надто масштабним. Пан Клепак мовби вперше озвучував, здавалося б, непідйомні для однієї людини пласти фактів і подій – а говорив все про Тронька. Про пережиті ним дві епохи, кілька державно-політичних устроїв, дві війни й одну революцію, здобуття Україною незалежності… Доповідач підкреслив виняткову послідовність висловлювань і вчинків героя читань: той ніколи не зраджував принципам, діяв, як веліло серце, – тобто, залишався патріотом України попри все.
Це коли П. Тронько вслід за своїм попередником Д. Яворницьким ініціював зведення меморіального комплексу на острові Хортиця і пережив заборону Москвою своєї ініціативи. І коли створив Національний музей народної архітектури й побуту у Пирогові під Києвом та дожив до розкрадання його унікальних ландшафтів сучасними скоробагатьками. Коли у свої 95 повстав проти захланності й покірливості перед зайдами, не дозволяючи тим виселяти на вулицю зі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври унікальні музеї. Чи, скажімо, відрядивши експедицію НСКУ на Львівщину дослідити й захищати виняткові сакральні дерев’яні дива. У всьому цьому – невтомний українець Тронько.
Про Петра Тимофійовича написали чимало книг. Є серед них одна, від якої він, втім, жартівливо відхрещується, – «Божий помазаник». «Який я помазаник?» – дивується, хоча й розуміє: обіграно походження його козацького прізвища. (За Далем, «тронь, тронути» – «торкатися, бути впритул до чогось».) Тронько ж вважав і вважає себе більш ніж земним.
Г. Клепак представив і презентував господарям читань книги спогадів про П. Тронька «Що ми залишимо нащадкам?» та «І тобою, Україно, живу», а ще власну книгу Героя України про подвиг молоді в роки Великої вітчизняної війни.
Науковці НГУ подарували репродукцію старовинної фотокартки із зображенням новомосковського козацького собору. Ректор Півняк попрохав повірити йому на слово і запевнити Петра Тимофійовича у реальності обіцянок нового керівництва обласної ради та облдержадміністрації. І то не лише у впорядкуванні області – у захисті пам’яток історії, мистецтва та культури теж.
А далі дивились кіно. На суд присутніх своє дітище представив один із авторів фільму «Знамениті українці. Петро Тронько», головний редактор громадського політичного мовлення ДТРК «Всесвітньої служби «УТР» Олександр Євгенович МАХОНЬКО. Він зізнався, що про кожного з тих, хто висловлювався з приводу героя стрічки П. Тронька, можна знімати окремі фільми.
… Треба було бачити, яким теплом на екрані світилися очі у чоловіків і жінок – не конче колег Петра Тимофійовича, а й простих людей, його земляків, – як вони ретельно добирали слова. Їх не бракувало – вони прагнули найточніше виказати повагу, чуйність і благоговіння до Петра Тронька. Так людей через силу говорити не змусиш – вони дійсно говорили те, що думали.
Читанням одразу задав діловий ритм завідувач кафедри історії та політичної теорії НГУ, директор Інституту гуманітарних проблем, професор Віктор Юхимович ПУШКІН. Він назвав життя П.Тронька суголосним історії нашої держави, перелічивши етапи його «великого шляху». Зробив це професор головно для запрошених на читання студентів – решта ж була якщо не соратниками Тронька в поступі української наукової думки, то напевно його учнями й послідовниками. Петро Тимофійович часто відвідував гірничий університет, а з 1996 року став його почесним професором. Особливий акцент В. Пушкін звернув на збереження П. Троньком пам’яток історії й культури. Державник Тронько якийсь час плідно співпрацював з таким же полум’яним патріотом України, письменником і громадським діячем Олесем Гончаром. Віктор Пушкін не забув згадати теплим словом і гідних учителя учнів, котрі сьогодні вже мають власних послідовників.
Професор Ганна Кирилівна ШВИДЬКО, представлена «уособленням всього дніпропетровського краєзнавства», не за папірцем розповіла про відродження краєзнавчого руху в Україні. Вона безпосередньо пов’язала його зародження й розвиток в регіоні з ініціативою П. Тронька в організації і проведенні Всеукраїнської конференції «Українське краєзнавство на межі тисячоліть». Відтоді регіональні краєзнавчі конференції «прописалися» в ГНУ і проводяться тут щовесни. А спогади пані професор про безпосередні контакти з академіком-істориком аудиторію буквально розчулили.
Учасники читань старалися виголошувати свої доповіді, не повторюючи попередників, але це було майже неможливо. Чи мова заходила про діяльність громадських організацій в Україні у 20-30-ті роки ХХ століття у сучасній екскурсійно-краєзнавчій справі (про що емоційно розповіла доцент Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Олена Миколаївна КОСТЮКОВА), чи коли слово взяв доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова правління Київської ОО НСКУ Григорій Петрович САВЧЕНКО (зупинившись на зв’язках П.Тронька з його вузом), чи коли старший науковий співробітник Інституту історії НАН України Тетяна Іванівна КАТАРГІНА запально повідала про роль академіка Тронька в започаткуванні 28-томного Зводу пам’яток історії і культури України, мудро «локалізованого» до реалій нашої країни, – висновок напрошувався єдиний: таланту Петра Тимофійовича вистачило на все різнобарв’я історико-краєзнавчої та державно-політичної діяльності.
Це підтвердив і старший науковий співробітник Інституту історії НАН України Роман Юрійович ПОДКУР. Він не лише розповів про роль П. Тронька в започаткуванні Державної програми «Реабілітовані історією», але й поінформував присутніх про два томи загальноукраїнської серії, присвячених саме Дніпропетровському краю. Його колега по інституту, старший науковий співробітник Галина Григорівна ДЕНИСЕНКО дуже фактологічно оповіла про внесок Петра Тимофійовича в охорону і збереження пам’яток воєнної історії. За її словами, реальна робота П. Тронька втілена в збереженні й появі нових воєнних атрибутів, бо його єдино вірним кредо було і залишається увічнення пам’яті.
Останній виступ породив ідею створення каталогу пам’ятних місць, пов’язаних із перебуванням П. Т. Тронька, яку жваво підтримали учасники читань.
Самі ж «Троньківські читання» було вирішено відтепер практикувати в ширшому форматі, бо, судячи з «пілотного», одного дня для поглиблених виступів та їхнього обговорення замало. Матеріали тих, хто виступив, як і тих, хто не зробив повідомлення за браком часу, буде видано тематичною збіркою. Або ж окремим числом наукового видання «Гуманітарний журнал», головним редактором якого є «хрещений батько» перших «Читань» Віктор Юхимович Пушкін.
На переконання присутніх, це буде ще одним подарунком «краєзнавчому патріарху» Петрові Тимофійовичу Троньку від його сподвижників і учнів.
Власна інформація

Урочистості, присвячені вшануванню пам’яті видатного історика, археолога, етнографа, фольклориста і письменника Дмитра Івановича Яворницького та лауреата цьогорічної премії імені Д. Яворницького, пройшли 8 листопада 2010 року у Київському будинку вчителя.
До початку дійства присутніх потішив своїм майстерним виступом квартет бандуристів Київського національного університету культури та мистецтв під орудою завідуючого кафедри Андрія ІВАНИШИНА.
Ведучий нинішнього «чину» – як він дозволив собі висловитися – диктор Українського радіо, заслужений артист України, протоієрей УАПЦ Петро БОЙКО розповів про життя Дмитра Івановича Яворницького, особливо наголосивши не лише на його цнотах історика-дослідника, але й на таланті популяризатора своєї роботи.
Петро Тодосійович нагадав присутнім, що сьогодні Національна спілка краєзнавців України відзначає не лише роковини славного українця, але й 20-річний ювілей самої премії імені Д. Яворницького.
Форум краєзнавців та їхніх симпатиків привітав духовним співом і хор хлопчиків Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (керівник та диригент – лауреат міжнародних конкурсів Алла ШЕЙКО).
Вітаючи шановане зібрання, Голова Національної спілки краєзнавців України, академік НАН України, Герой України ПетроТимофійович ТРОНЬКО, зокрема, підкреслив значимість студій Д. Яворницького у вивченні та популяризації козаччини й інших славетних сторінок української історії. На його переконання, щорічні лауреати премії теж є самовідданими вченими-дослідниками, справжніми патріотами України. Й учасників сьогоднішнього зібрання він назвав людьми, небайдужими до історії власного народу, котрі не задля премій та відзнак її вивчають і зберігають. «Наш літопис складається з історії вулиць сіл і міст, життєписів їхніх жителів, – зазначив головний краєзнавець держави. – Історія ж України починається з особистого внеску кожного».
«За героєм – герой». Так ведучий надав слово Герою України, голові правління Українського фонду культури, голові Комітету з національної премії ім. Т. Шевченка, академіку НАН України, поету Борису Іллічу ОЛІЙНИКУ.
Шановний академік не втримав інтриги. Більшість присутніх, імовірно, не одразу збагнули, до кого саме пан Олійник адресував свої теплі слова. Але ж претендентів на премію виявилося всього кілька, і Василем Михайловичем серед них був лише добродій Слободян! Той, хто «менше говорить, а більше працює» (цитуємо Б. Олійника). Голова правління Українського фонду культури зізнався, що по-доброму заздрить лауреатові. Тим, що премію пан Слободян отримає з рук сподвижника геніального краєзнавця – академіка Тронька. Останньому, як тонко підмітив оратор, не доводилося перебудовуватися, «бо він за всіх режимів працював на Україну».
Наступні оратори говорили, по суті, одне: нагорода знайшла свого героя справедливо.
Перший заступник Голови Державної служби охорони національної культурної спадщини Віктор Васильович ВЕЧЕРСЬКИЙ, зокрема, підкреслив, що офіційні органи збереження культурної спадщини не були б варті чогось поважного без громадського активу, а значить – краєзнавців. Віце-директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського Олександр Олександрович МАВРИН доповів про стан видання повної творчої спадщини Д. Яворницького, зокрема, порадував і новиною про видання диску із аудіоспогадами сучасників Д. Яворницького.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана Вікторівна МАНЬКОВСЬКА ознайомила аудиторію з життєписами претендентів на здобуття премії, підкресливши, що від обласних організацій НСКУ на розгляд комісії Спілки з присудження премії ім. Д. Яворницького надійшло 4 подання.
Рішення президії НСКУ про присудження премії саме пану Слободяну зачитав П. Т. ТРОНЬКО.
Щиро зворушений – вочевидь, не лише самим фактом отримання такої премії, але й почутим на свою адресу з уст високодостойників – пан Слободян якийсь час не міг розпочати промову лауреата. Аж ось хвилювання відступило, і львівський пошуковець та захисник старовини повідав аудиторії, як «дійшов» до такої сходинки свого життєпису. Чимало в його виступі слухачів відверто дивувало – пан Слободян не надто добирав «округлі» вирази, говорив, як думав.
Звісно ж, ми почули про першовитоки його інтересу до історичної та краєзнавчо-пошукової діяльності. А ще лауреат зізнався, як і завдяки чиїй допомозі зміг систематизувати десятки й десятки архітектурних артефактів не лише по Україні, але й далеко за її межами.
Член правління НСКУ, народний депутат України, голова ВО «За помісну Україну!» та автор мистецького проекту «Українці у світі» Петро Андрійович ЮЩЕНКО зупинився, головно, на діяльності очолюваного ним об’єднання та надідеї згаданого проекту. Запросив він товариство і на парламентські слухання «Українці у світі» на 8 грудня ц. р.
Голова Львівської обласної організації НСКУ, в.о. директора Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Микола Романович ЛИТВИН був конкретно-ліричним. Формат сьогоднішнього чину він визначив як заклик до оборони державності та духовності, а свого земляка, сьогоднішнього лауреата назвав «бійцем революції, яка ще не закінчилася». На його думку, пан Слободян боронить етнофонд і своєю подвижницькою діяльністю повертає українцям їхню історичну пам’ять. «Приклад пана Василя доводить, що Європі є чому вчитися і в українців», – також зовсім не пафосно підсумував Микола Романович.
Коротко і виразно виступив також виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв, заступник директора Інституту літератури НАН України Сергій Анастасійович ГАЛЬЧЕНКО. Він парафразував Т. Шевченка: до отримання премії імені Д. Яворницького Василь Слободян прийшов «не з порожніми торбами». На його переконання, таких шукачів, як пан Слободян, мало, але буде більше. І це, на думку С. Гальченка, ніяк не залежатиме від циркулярів влади та її ласки. Він процитував і О. Довженка, котрий в листі до товариша закликав того «записувати все, що бачить», аби згодом не довелося писати історію України за чужими хроніками…
Хор хлопчиків та ведучий сьогоднішнього «священнодійства» Петро БОЙКО на честь організаторів, героя дня пана Слободяна та всіх присутніх заспівали «Многая літа».
Заступник Голови НСКУ Григорій Олексійович КЛЕПАК щиросердно, за його ж словами, «без патетики» подякував товариству за допомогу, а надто – молодим артистам. «Ми всі робимо справу потрібну. Потрібну нам і майбутнім поколінням українців, – зазначив він. І додав: – Національна спілка краєзнавців України підтримує проект П. Ющенка «Українці у світі», бо він дійсно важливий і потрібен нам усім. Спілка й надалі долучатиметься до всього, що так чи інакше дозволить українцям знати ще більше про свою тисячолітню історію».
Затим усі присутні були запрошені на урочистий прийом з нагоди вручення премії, партнером якого виступив Винний дім “Масандра”.
Власна інформація

7-8 жовтня 2010 року Національна спілка краєзнавців України провела науково-краєзнавчу експедицію «Світові пам’ятки сакральної архітектури Львівщини: проблеми збереження». Увага до цієї теми викликана вкрай незадовільним станом збереженості більшості унікальних пам’яток саме дерев’яної архітектури західного регіону України. І намаганням їх зберегти. Вчені та краєзнавці вирішили привернути більшу увагу державних органів та широкої громадськості до занепаду української сакральної дерев’яної архітектури, спонукаючи їх до рішучіших дій.
Сьомого жовтня науково-краєзнавчий «десант» вирушив у терен. Шеф-гідом виступав голова правління Львівської обласної організації НСКУ, в. о. директора Інституту краєзнавства ім. І. Крип’якевича НАН України Микола Литвин. Фахово коментували побачене й решта учасників експедиції – член правління НСКУ, заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, внук Великого Каменяра 78-річний Роланд Франко, відповідальний секретар НСКУ Руслана Маньковська, доценти Львівського національного університету Дмитро Каднічанський та Алла Середяк, викладач Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша Роксоляна Загайська, працівники Львівського краєзнавчого центру «Паломник» при Фонді св. Володимира Адріяна Огорчак та Галина Умблат, методист Львівського центру творчості дітей та юнацтва Галичини Ольга Артеменко.
Знайомство зі львівськими дивовижами розпочалося з Городоччини. Тут проходить природна межа між Яворівським та Жовківським районами. Це Розточчя – Головний європейський вододіл, що розділяє басейни рік Полтви та Верещиці, що несуть свої води до Балтійського і Чорного морів. Звісно, краєзнавці зробили коротку зупинку і в цьому унікальному місці Передкарпаття.
Оминаючи зарослі лісами схили Розточчя – тутешні Брюховичі завжди вважали зеленими легенями Львова – члени експедиції дісталися жовківського Крехова. Око не могли не порадувати тутешні Василіанський монастир св. Миколая XVII ст., дерев’яна церква св. Параскеви та збудована 2002 року копія старої дерев’яної Преображенської церкви. Зелена металочерепиця на церкві св. Параскеви все ж добряче псує цілісне враження від гармонійного сакрального артефакту XVIII століття.
Шкода, але учасникам експедиції, серед іншого, так і не вдалося помилуватися перлиною дерев’яної архітектури XVI століття в с. Воля Висоцька – церквою Св. арх. Михайла.
Тим часом у самій Жовкві ми мали насолоду помилуватися екс- та інтер’єром церкви Святої Трійці (1720). У 1970-х роках її було відреставровано і віддано у користування музею. Після 1991-го було передано спочатку православній, а потім греко-католицькій громаді. Нещодавно храм було знову відреставровано, тому його вигляд і стан пречудові.
Хотілося чимдовше роздивлятися й забудову історичної Ринкової площі (нині – жовківська пл. Вічева) із замком 1594 року, костелом Св. Лаврентія (XVII ст.), Василіанським та Домініканським монастирями. Однак час спливав невпинно, і ми таки дісталися Потелича з його церквою Зіслання Св. Духа.
Здобуте ним ще 1498 року магдебурзьке право гармонійно поєднується з найстарішою будовою міста, ба – найстарішою дерев’яною церквою України. (Три дерев’яні церкви стояли тут уже на зорі ХХ ст.). Храм Зіслання Св. Духа вразив одночасно з двох боків – своїм древнім вмістом і ступенем руйнації. Ці вигнуті досередини стіни із змитими негодою розписами, ці шпарини між колодами, нашвидкуруч прикриті де картоном, де скотчем…
Естетичним дисонансом стало відвідання розміщеного неподалік церкви Зіслання Св. Духа кладовища німецьких вояків, які полягли в ІІ Cвітовій війні, зі збудованою при вході каплицею. Чому? – питали ми себе, спостерігаючи аж таку прірву в ставленні двох держав до своєї пам’яті. Хоч архітектурної, хоч поминально-монументальної…
Неоднозначні враження учасників експедиції стали нагодою запросити місцевих фахівців та представників влади поспілкуватися. Зустрілися ми наступного дня в Львівському історичному музеї. Користуючись гостинністю господарів, за «круглим столом» обговорили доволі широкий спектр питань дерев’яної сакральної архітектури Львівщини.
Поважний кворум учасників засвідчив серйозне ставлення до теми зустрічі. До місцями доволі гострої розмови, зокрема, приєдналися директор Львівської національної галереї Борис Возницький, президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина, заступник голови правління Фонду збереження архітектурних пам’яток імені О. Гончара Роланд Франко, голова правління Львівської обласної організації НСКУ Микола Литвин, провідний науковий спеціаліст «Укрзахідпроектреставрація» Василь Слободян, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка Дмитро Каднічанський, начальник управління культурної спадщини Львівської ОДА Василь Івановський, начальник управління культури Львівської ОДА Галина Дорощук, начальник відділу у справах національностей та релігій Львівської ОДА Роман Кураш, начальник відділу державного пожежного нагляду Головного управління МНС у Львівській області Олег Демідонт.
Шкода, однак нікого із представників духовенства, до якого учасники «круглого столу» апелювали доволі часто, на зустрічі не було. А жаль: учені і краєзнавці зібралися не критикувати всіх і вся, а виробляти конструктив.
Заявлений формат засідання не вимагав ухвалення офіційних документів. Однак учасники не могли собі дозволити обмежитися формальною «озвучкою» існуючих проблем. Було прийнято ухвалу, якою, зокрема, президії НСКУ доручено підготувати звернення до Президента України про затвердження Національної програми зі збереження і охорони сакральних пам’яток дерев’яної архітектури України. Нею, серед іншого, планується передбачити завершення інвентаризації дерев’яних церков в Україні та на українських етнічних землях. Опісля буде складено уніфікований індивідуальний пам’яткоохоронний документ.
А ще такою програмою передбачені ремонтно-реставраційні та консерваційні роботи сакральних дерев’яних споруд, їх стінопису та ікон лише із залученням фахівців. Чималу вагу, на переконання учасників форуму, також має бути надано сигнально-охоронним та протипожежним заходам.
Не обійтися й без державної підтримки в розробці номінаційного досьє для спільного подання Польщі та України унікальних дерев’яних церков Карпатського регіону до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. НСКУ підтримає ініціативу своєї Львівської обласної організації почати роботи зі створення районних громадських комісій, які контролюватимуть й інспектуватимуть дії місцевої влади. А Мінкульттуризму України та Державна служба туризму і курортів мають глибше проникнутися справою внесення унікальних сакральних пам’яток дерев’яної архітектури України до туристичних маршрутів, забезпечивши раціональне використання та охорону цих об’єктів.
Докладнішу розповідь про перебіг експедиції можна прочитати дещо згодом.
Власна інформація

12 липня 2010 року у Колонній залі Київської міської ради відбулись урочистості по вшануванню видатного державного, наукового та громадського діяча, голови Національної спілки краєзнавців України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича ТРОНЬКА з нагоди його 95-річчя.

Урочистості відкрив перший заступник Голови Київської міської державної адміністрації Олександр ПОПОВ, а вів – заступник голови КМДА Леонід НОВОХАТЬКО.
На ювілеї з теплими вітаннями виступили Голова Верховної Ради України, відомий український вчений-історик, академік НАН України Володимир ЛИТВИН; президент Національної академії наук України академік Борис ПАТОН; міністр Кабінету Міністрів України Анатолій ТОЛСТОУХОВ; директор Інституту історії України НАН України, академік НАН України Валерій СМОЛІЙ; голова Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, директор Інституту археології НАН України академік НАН України Петро ТОЛОЧКО; голова Українського фонду культури, голова Комітету з національної премії України ім. Т. Шевченка, академік НАН України, відомий громадський і державний діяч, поет Борис ОЛІЙНИК; видатний український поет Іван ДРАЧ, народний депутат України, перший секретар ЦК КПУ Петро СИМОНЕНКО; народний депутат України Віталій КОРЖ; екс-Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина ШЕВЧЕНКО; заступник міністра культури і туризму України Ольга БЕНЧ, президент Національної академії педагогічних наук України, академік НАН України Василь КРЕМЕНЬ, ректори провідних національних університетів, генеральні директори національних заповідників та музеїв.
Були оголошені також вітання, які надійшли на адресу академіка П.Т.Тронька, від Президента України Віктора Януковича, Глави Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна, Прем’єр-міністра України Миколи АЗАРОВА, голови партії «Батьківщина» Юлії ТИМОШЕНКО, екс-президента України Леоніда КУЧМИ, губернаторів більшості областей України, керівників установ і закладів України, а також телеграми із-за кордону – Китаю, США, Канади, Росії, Організації об’єднаних націй.
Ювіляра та гостей майстерно привітали відомі художні колективи України – Академічна чоловіча хорова капела імені Левка Ревуцького (художній керівник – Юрій КУРАЧ) та етнографічний хор «Гомін» (керівник – лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка – Леопольд ЯЩЕНКО).

З проголошенням незалежності України почав зростати інтерес до краєзнавства, до малої і великої історії. Зараз активно формуються обласні осередки Національної спілки краєзнавців, все відчутнішим стає вплив краєзнавчого активу на духовне і просвітницьке життя регіонів, на вивчення місцевої історії.
Краєзнавці покликані зберігати колективну пам’ять народу, сприяти об’єктивному висвітленню історичного минулого, яке повинно бути представлено не лише як шлях успіхів і перемог, а як терниста дорога боротьби за державність, страждань і бідувань у роки воєнного лихоліття, під час репресій і голодоморів, коли був знищений генофонд нації, її інтелектуальна еліта. Жоден факт викривлення української історії не повинен залишитись поза увагою краєзнавчого активу. Слід збирати свідчення ветеранів про минулі часи, створивши літопис кожного населеного пункту, що мають увійти до „Енциклопедії міст і сіл України”, підготовка якої на часі.
Об’єднуючий потенціал краєзнавства безмежний. Ветерани і школярі із захопленням займаються дослідженням витоків історії рідного краю. Не можна уявити діяльність нашої громадської організації без творчого потенціалу молоді. Конкурси шкільних краєзнавчих музеїв і виставок, дослідження усної історії про славетних земляків, маршрути бойовими стежками і реконструкція воєнних баталій – все це дозволяє не тільки більше дізнатися про минулі часи, але й доторкнутися до її величності Історія, плекати у молоді почуття національної гідності, любові до рідної землі, її звичаїв, української мови.
Останнім часом багато робиться у справі охорони культурної спадщини. З одного боку, на наших очах відроджуються пам’ятки старовини, приймаються закони, готується Державний реєстр нерухомих пам’яток, Звід пам’яток історії та культури України, відновлюються забуті імена, а з іншого, зносяться історичні центри міст, нівелюється Закон України „Про охорону культурної спадщини”, під загрозою виключення із Списку ЮНЕСКО пам’ятки світового значення Софія Київська і Києво-Печерська Лавра, в загрозливому стані знаходиться Шевченківський національний заповідник, зникають парки і сквери. Міста втрачають свій неповторний вигляд, свій код.
Національна спілка краєзнавців закликає всіх, кому не байдужа рідна історія, національна культура, рідна мова, безцінні пам’ятки старовини єднатися в різні громадські об’єднання, відстоювати кожну пам’ятку, пропагувати досягнення національної культури, втілювати у життя важливі загальнонаціональні проекти в гуманітарній сфері. Тільки усвідомлення значення своєї країни, неповторності її історії і культури, збереження пам’яток, захист духовності буде сприяти консолідації суспільства, найкращих представників усіх верств населення, найширших кіл громадськості. зміцненню авторитету України у світовому співтоваристві.
Вітаємо всіх членів Спілки і широкий аматорський краєзнавчий рух зі знаменним ювілеєм. Закликаємо сповна використовувати потенціал Спілки у духовному відродженні України, допомагати державі у цій важливій справі, у вихованні патріотизму та гордості за нашу рідну Україну.
Бажаємо щастя і творчої наснаги всім шанувальникам рідної історії і культури, процвітання нашій землі!

Учасники Урочистого пленуму
Національної спілки краєзнавців України

м. Київ, 26 травня 2010 року

26 травня 2010 року у приміщенні Великого конференц-залу Національної академії наук України Національна спілка краєзнавців України провела Урочистий пленум, присвячений 85-річчю з дня її заснування.
Сьогодні НСКУ, яку очолює академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько – одна з найвпливовіших професійних творчих спілок в Україні. Вона об’єднує понад 2 тисячі професійних дослідників «малої історії» – історії міст, сіл, регіонів, а також тих, хто опікується збереженням національних святинь, пам’яток історії та культури, розвиває музейництво й колекціонування, проводить активну природоохоронну діяльність, підтримує розвиток духовної культури України, сприяє збереженню національних традицій і народної творчості, повертає з небуття імена видатних співвітчизників, відкриває маловідомі сторінки історії, здійснює велику патріотичну роботу серед молоді. Активна науково-дослідницька та просвітницька діяльність НСКУ проходить в усіх регіонах нашої держави. Всього Спілкою на аматорському рівні залучено до дослідницької та творчої роботи більше 30 тисяч краєзнавців України.
До складу Національної спілки краєзнавців України входить 5 академіків та 6 членів-кореспондентів НАН України, понад 300 докторів і кандидатів наук, 5 Героїв України, за заслуги перед Україною більше 70 членів Спілки нагороджено різними державними нагородами.
Краєзнавці України зробили значний внесок у дослідження регіональної історії. Лише у середині 70-х років минулого століття за участю понад 100 тис. авторів було підготовлено унікальне 26-томне видання «Історії міст і сіл Української РСР», аналогів якому і до сьогодні немає на світовому та пострадянському просторі. Зараз йде активна підготовка до нового енциклопедичного видання «Історії міст і сіл України», оскільки у державі відбулося багато історичних і світоглядних змін. Протягом останнього десятиріччя члени Спілки також активно сприяють підготовці загальнонаціонального науково-документального видання «Реабілітовані історією», 57 томів якого вже побачили світ, а всього готується до друку понад 100 томів.
Члени НСКУ лише за останні 20 років видали понад 700 наукових, науково-популярних і документальних книг з краєзнавчої тематики, брали участь у створенні та розвитку всіх краєзнавчих та етнографічних музеїв України і національних заповідників, провели 11 всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій та близько 300 регіональних, розробили безліч туристичних маршрутів в усіх куточках України. У столиці та багатьох областях видають краєзнавчу періодику, активно впливають на розвиток культури України.
Завдяки ініціативі НСКУ Україні повернуто імена всесвітньо відомих українців – полтавчанина Олександра Засядька, першого у світі винахідника ракети на твердому паливі; художника і мистецтвознавця, професора Ермітажу, уродженця Київщини Степана Яремича; проведено науково-краєзнавчі експедиції до Полтавської та Київської областей; розпочато роботу по створенню Літературного музею Івана Франка на Дніпрі (с.Халеп’я Обухівського району); започатковано активну науково-дослідницьку співпрацю зі Спілкою краєзнавців Росії; проведено Перший Всеукраїнський конкурс на кращий громадський музей; презентовано громадськості Премію імені Дмитра Яворницького НСКУ; готується науково-дослідницька та громадська експедиція до Львівської області по захисту унікального дерев’яного зодчества сакрального характеру та інші важливі для українського суспільства заходи.
Незважаючи на те, що лише у жовтні 2008 року Спілці краєзнавців надано національний статус, вона – одна з найстаріших в Україні і має унікальні заслуги перед країною. Її інтелектуальний, творчий, науковий та суспільний потенціал повною мірою служить Україні.
Національна спілки краєзнавців України надає авторитету державі та позитивно впливає на суспільне усвідомлення ініціатив Президента України по формуванню громадянського суспільства та захисту національних інтересів.
В урочистому пленумі Національної спілки краєзнавців України взяли участь члени Правління Спілки – відомі громадські і державні діячі, академіки НАН України: Петро Тронько – голова НСКУ, Петро Толочко – директор Інституту археології НАН України, Леонід Руденко – директор Інституту географії НАН України; представники вищих органів влади та ряду міністерств, активні члени Спілки – працівники наукових установ, закладів культури і освіти, архівних установ, національних бібліотек і музеїв, представники інших творчих спілок, ректори провідних вузів України: Кам’янець-Подільського національного університету імені І.Огієнка – Олександр Завальнюк, Полтавського університету споживчої кооперації України – Олексій Нестуля; заступник директора Інституту історії України НАН України, заступник голови Спілки член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт, перший проректор Інституту туризму ФПУ, заступник голови Спілки Сергій Попович, заступник голови Спілки Григорій Клепак, перший заступник голови Державного комітету архівів України Ірина Матяш, перший заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини Яків Діхтяр, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, журналісти провідних ЗМІ.
Учасникам Урочистого пленуму надійшли вітання від Голови Верховної Ради України академіка НАН України В.М.Литвина, віце-прем’єр-міністра України академіка НАН України В.П.Семиноженка, міністра культури і туризму України М.А.Кулиняка, міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Р.С.Сафіулліна, президента Національної академії наук України академіка НАН України Б.Є.Патона, ректора Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна члена-кореспондента НАН України В.С.Бакірова, колективу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, обласних організацій Спілки.
Групу активістів краєзнавчого руху Міністерство культури і туризму України нагородило Почесною грамотою за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність.
Для учасників пленуму було організовано виставку з нових краєзнавчих видань України та виступ відомого хору української автентичної пісні «Гомін» під керівництвом Леопольда Ященка, який 20 років тому, 27 березня 1990 року, вітав учасників Установчого з’їзду Спілки.

Привітання до 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні
Голови НСКУ Героя України Петра ТРОНЬКА
Дорогі ветерани! Дорогі учасники краєзнавчого руху України!
На благословенну українську землю прийшов 65 День Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Великою ціною дісталась нам Перемога – мільйонами життів співвітчизників. По всій Україні тисячі і тисячі братських могил, де покоїться прах воїнів-визволителів України від фашистського ярма. Немає жодного куточка України, де б не височіли у скорботі пам’ятники загиблим у війні. Вдячні нащадки визволителів, внуки і правнуки, краєзнавці в усіх містах і селах України проводлять велику роботу по збереженню та догляду за цими меморіальними пам’ятками історії, доносять до нинішніх поколінь правду про війну.
Про воєнне лихоліття багато ще не сказано. Ще не одному поколінню краєзнавців-дослідників, ученим-історикам треба вивчати унікальні архіви воєнної історії, записувати свідчення учасників-фронтовиків, котрих з кожним роком все менше і менше.
Я сам війну знаю не по розповідях інших. В 1941-1943 рр. воював на фронті. Брав участь в обороні Києва, Харкова, Ростова, Сталінграда, у визволенні Донбасу. 6 листопада 1943 року на світанку був визволений Київ. А десь о десятій ранку разом з маршалом Георгієм Жуковим, Микитою Хрущовим, представниками української інтелігенції – Миколою Бажаном, Олександром Довженком та іншими я був на Хрещатику, біля пам’ятників Тарасу Шевченку і Богдану Хмельницькому. Бачив палаючий червоний корпус Київського університету, біль і сльози на очах многостраждальних киян. Таке не забувається…
Нам належить активно поповнювати експозиції краєзнавчих, меморіальних музеїв, особливо воєнного періоду, донести „Книгу пам’яті” до найвіддаленіших куточків української землі. У кожному селі, у кожному місті є герої війни, фронтовики – учасники бойових фронтів і тилу, учасники трудового фронту, партизани, підпільники, військовополонені і в’язні фашистських концтаборів, діти війни. Своїм чорним крилом війна зачепила не одне покоління українців. Їх особисті спогади, фронтові листи, особисті документи та речі ветеранів – це найцінніші знахідки краєзнавців для наступних поколінь.
У війні Україна втратила не лише колосальні об’єкти народного господарства, екноміку, мільйонні людські ресурси. Війна забрала цвіт української нації. І нам довелось десятиліттями відновлювати втрачене. Але неможливо повернути з небуття мільйони українців, тілами яких заслана не лише ураїнська земля, а й вся Європа. Завдання краєзнавців – не припиняти пошуки безвісті зниклих у горнилі найстрашнішої війни. Поки не поховані останки останнього солдата – війна не закінчилась.
Моє особливе звернення до молоді – нашого майбутнього. Збережімо нашу пам’ять і вдячність перед тими, хто ризикуючи найдорожчим – життям, приніс нам довгожданну Перемогу. Жодна братська могила в Україні, поодинокі поховання воїнів не повинні залишитись поза увагою краєзнавців та місцевої влади. До них ніколи не повинна зарости народна стежина.
Вічна шана Героям! Вічна шана живим!
Зі святом вас, дорогі співвітчизники! Зі святом, яке визначимо хід історії і майбутнє України.
З Днем Великої Перемоги!

30 квітня Голова Національної спілки краєзнавців України, академік НАН України, Герой України, фронтовик, полковник у відставці Петро Тимофійович ТРОНЬКО взяв участь у мітингу викладачів-ветеранів війни, професорсько-викладацького складу, випускників та студентів Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка з нагоди 65-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Учасник війни, колишній майор морської авіації П.Тронько поділився з присутніми гіркими спогадами про війну, про героїзм визволителів та високу ціну, яку заплатив український народ за свою незалежність у роки війни з німецькими загарбниками. Він просив пам’ятати про величний подвиг мільйонів українців, котрі своїми життями врятували світ від поневолення.
У велелюдному заході взяли участь ректор КНУ ім. Т.Г.Шевченка академік НАН України Л.В.Губерський, професори та викладачі уславленого вузу, студентська молодь, випускники та ветерани університету.
Під звуки траурних мелодій учасники мітінгу у супроводі курсантів Військового інституту КНУ поклали квіти до меморіального знаку викладачам і студентам, які загинули під час війни, хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять героїв.
Голова НСКУ академік П.Тронько візьме також участь у інших заходах, присвячених Великій Перемозі, в Інституті історії України НАНУ, Київській міській державній адміністрації, Кабінеті Міністрів України, параді ветеранів у День Перемоги на Хрещатику. Днями він виступив на міжнародній науковій конференції, що відбулась у Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

15 квітня 2010 р. в приміщенні Дипломатичної академії України при МЗС України, за ініціативи члена Національної спілки краєзнавців України Бориса Войцехівського, відбулося урочисте відкриття Шевченківської світлиці та презентація книги автора «Я роблю те, що може кожен», яка вийшла у видавництві «Криниця» в 2010 р.
Вечір вів Ректор Дипломатичної академії Борис Гуменюк, серед запрошених був подвижник збереження історико-культурної спадщини України, член Правління НСКУ, Герой України, Михайло Сікорський, представники творчих спілок архівних та музейних закладів, вищих навчальних закладів Києва та Переяслав-Хмельницького, слухачі академії та інші.
Від Національної спілки краєзнавців України учасників зібрання привітала Відповідальний секретар НСКУ Руслана Вікторівна Маньковська, яка наголосила на активній участі Бориса Войцехівського у добрих справах з популяризації Шевченківського слова серед молоді, ролі його у збереженні пам’яті про українського філософа Григорія Сковороду, відзначила тісну співпрацю краєзнавця з дослідниками Києва, Переяслав-Хмельницького, Полтави тощо.