Майже усі етапи творення нашої державності – від Київської Русі до українського державного будівництва у ХХ ст. – проходили саме на теренах Шевченківського району м. Києва. Так склалося, що всі найважливіші події: мітинги, збори, установчі з’їзди та конгреси проводились на майданах та вулицях сучасного району. Характерно, що багато з тих, хто відстоював та віддав життя у боротьбі за Незалежність мешкали, вчились та працювали саме тут.
Крім відомих подій та місць, таких як Софійська площа, Свята Софія, Університет та Центральна Рада, з’ясувалося, що на території Шевченківського району організовувались перші підрозділи Української армії, працювали перші урядові органи, друкувались гроші самостійної України, розроблявся “Тризуб” – державний символ та писався гімн “Ще не вмерла Україна”.
Андріївська церква. За легендою на цьому місці Святий Апостол Андрій поставив хреста та провістив майбутню велич Києва та Матінки України: “На горах засіяє благодать Божа, і збудують місто велике…”.
Старокиївська гора – місце початкового державотворення.
Наприкінці ІХ ст. утворилась давньоруська держава, політичним центром якої став Київ, про що у Нестора Літописця сказано: “Звідки є й пішла Руська Земля та хто у Києві почав княжити”. На Старокиївської горі бачимо позначену лінію оборонних валів, що на думку археологів, оточували найдавнішу частину міста з ІV ст., та під валами було викопано рів, глибина якого сягала шести метрів. Між цими валами й урвищем гори, власне, й зосереджено Київ Аскольда, Ольги, Святослава, Володимира.
Вражає кам’яна гряда з символічним написом “Откуда єсть пошла Руська Земля”. Вона підкреслює значення нашої державності. Резиденцією перших київських князів, починаючи з легендарного Кия, стала Старокиївська гора, що відповідала найважливішим вимогам укріпленої місцевості. Тут є можливість роздивитися по особливій бруківці два князівських палаци. Західний датують кінцем Х ст., але більш величний був Південний, того ж часу. За билинами та переказами тут мешкав і бенкетував з друзями Володимир Красне Сонечко. Вважається, що саме тут відбувся “Вибір Віри”, – подія, при якій правитель Київської Русі Володимир Святославич запросив до свого палацу представників усіх основних релігій того часу. Саме з цього почалося Хрещення Русі-України.
На Старокиївській горі у 989 р. князь Володимир Святославич почав будувати храм в ім’я Богородиці – першу у Київській Русі кам’яну будівлю такого масштабу. Зведення її тривало сім років. Її будували та оздоблювали візантійські майстри. У день урочистого освячення Хреститель Русі дав обітницю жертвувати на церковні потреби десяту частину своїх прибутків – “десятину”, звідки й пішла назва – Десятинна. Відтворений кварцитом контур є умовним, він зроблений на підставі археологічних досліджень. За скляним покриттям видно частину справжніх фундаментів Десятинної церкви. Неподалік експонуються фрагменти мозаїчної підлоги.
Володимир прожив після хрещення киян ще 28 років, і цей час він присвятив, головним чином, освіті населення, бо для великої держави потрібні були освічені люди. Перша школа з’явилась біля Десятинної церкви. Про це свідчить пам’ятник Першої вітчизняної школи, котрий поставлено у 1982 році, з нагоди 1500-річчя Києва. До школи князь набрав дітей (“нарочитые чади”) своїх дружинників та заможних людей і наказав їх вчити; тим самим Володимир поклав у нас початок шкільної справи, бо хотів мати в своїй державі освічених громадян.
Свята Софія Київська починаючи з її будівництва – вважається символом ствердження державної могутності України. Вівтарна конха має напис про Боже місто, яким є Київ: “Бог посередині його; воно не похитнеться: Бог допоможе йому з раннього ранку”. (Пс.45,6). Величне зображення Божої Матері називають “Орантою”. Ця частина має особливе сакральне значення, у народі його називають “Непорушна стіна”. Здавна існує переказ: поки в соборі існує образ Оранти-захисниці, – місто буде існувати.
Біля Дзвіниці поховання патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка) – який 19 років перебував у тюрмах та на засланні.
У Берегівський лікарні знайшов тимчасовий притулок в січні 1918 р. Томаш Масарик (пер.Гергіевський,9).
Пл. Богдана Хмельницького. Майдан перед св. Софією здавна був місцем народних зібрань, починаючи з Віче. Особливо це було в 1917-19 рр., коли тут виголошувались універсали, пройшов парад після визволення міста військами Директорії. Саме тут було проголошено 17 липня 1917 р. ІІ універсал. Там же урочистим парадом 22 листопада 1917 р. відзначили ІІІ Універсал.
Коли 29 квітня 1919 р. було обрано гетьманом України П.Скоропадського, на Софійському майдані пройшло урочисте “коло”, важливий акт прийняття гетьманом присяги Українській Державі та Народові України на вірну службу. Тепер це площа Б.Хмельницького. Саме на ній 22 січня 1919 р. проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.
В УНР не було міністерства ісповідань, яке створили у гетьманському уряді. Міністром по сумісництву став виконувач обов’язків голови Кабінету Міністрів М.Василенко. Міністерство було розміщено в будинку по Володимирській,22.
Генеральний суд розмістився у “Присутствених місцях”, дуже відомих приміщеннях, традиційного жандармського користування (вул. Володимирська, 15).
Генеральне секретарство (Народне міністерство) земельних справ було розміщене у славнозвісному прибутковому будинку (не зберігся) (арх. П.Альошин) за адресою вул. Володимирська,19.
Символом державності, який нерідко використовували творчі люди, стали Золоті Ворота. Побудовані ще за часів Ярослава Мудрого, вони стали головними воротами для в’їзду до Києва. Тому через браму після перемог урочисто в’їздили князі, а пізніше ? Богдан Хмельницький.
Палку любов до свого краю та патріотизм виховував щотижневик “Літературно-науковий вісник”. Редакція щотижневика, якою керував М.Грушеський, знаходилась за адресою вул. Володимирська,28.
Служба Безпеки України, де зараз проводиться велика работа по висвітленню темних сторінок з життя полум’яних борців за незалежність України, знаходиться на вул. Володимирській,33.
Приймальня СБУ розташована в особняку (вул. Володимирська,35), де у 1927-34 рр. діяла історична секція Всеукраїнської академії наук. Тут працювали провідні працівники національної історичної науки, зокрема академік Михайло Грушевський, про що свідчить меморіальна дошка (скульптор Г. Пустовійт).
Першим організованим проявом державного руху стало створення Української Центральної Ради 20 (7) березня 1917 р., що відбулося на спільних зборах українських організацій у приміщенні національного клубу “Родина” по вул. Володимирська 42. Клуб як літературно-мистецька спілка був створений з ініціативи Миколи Лисенка та розташувався у напівпідвальному приміщенні вказаного будинку.
Новостворена Українська Центральна Рада незабаром переїхала до будинку Педагогічного музею на вул. Володимирська,57. Цей представницький орган було визнано вищою крайовою владою, а зрештою перетворено на парламент незалежної держави. У його стінах лунали історичні Універсали, зокрема 22 січня 1918 р. 4-й Універсал, якій проголосив суверенність України. Секретаріат УЦР, який був тут, проіснував до 17 травня 1918 р., коли Радою Міністрів Української держави його було ліквідовано. У вестибюлі встановлено пам’ятний знак з зображенням провідних діячів Центральної Ради (скульптори В.Сівко, М.Білик,1995).
Поруч стоїть пам’ятник Михайлові Грушевському (скульптор В.Чепелик,1998).
18-25(5-8) травня 1917 р. Клуб ім. гетьмана Павла Полуботка за погодженням з ЦР скликав І Український військовий з’їзд, який відбувся у будинку ЦР по вул. Володимирська,57. З’їзд обрав Український генеральний військовий комітет, який ставив за мету створення української армії. Очолив цей комітет С.Петлюра.
Через місяць комітет перебрався у будинок пансіону графині Левашової вул. Володимирська,54. Згодом комітет перемістився на вул. Гімназичну, зараз Леонтовича,5.
9-15 червня (28 травня – 2 червня) 1917 р. відбувся Всеукраїнський селянський з’їзд, почесним головою якого обрано голову ЦР М. Грушевського. Ця подія відбулася в будинку Міського театру (вул. Володимирська,50). Там проходив також ІІ Український з’їзд який почався 18(5) червня 1917 р. Після закінчення роботи з’їзду 23(10) червня там було проголошено І універсал ЦР. Ухвалення його стало початком формально-юридичного оформлення Української Народної Республіки як держави.
І Всеукраїнський жіночий з’їзд проходив 27 вересня 1917 р. по вул. Володимирська,42.
Важко переоцінити величезну роль Київського університету у формуванні національної свідомості патріотів України. Неможливо назвати усіх світочів науки та культури, життя і творчість яких пов’язана з ним, але скажемо лише про кількох політичних діячів: В.Винниченко, Д.Дорошенко та перший президент України Л.Кравчук.
Навпроти університету встановлено пам’ятник Т. Шевченку (скульптор М.Манізер,1939).
Перший Уряд – Генеральний Секретаріат – було розміщено у готелі “Савой”. Його будинок, що знаходився за адресою Хрещатик,38, на жаль, не зберігся.
Генеральний секретаріат судових справ знаходився на Хрещатику,22 (будинок не зберігся).
Пізніше Генеральний секретаріат судових справ перебрався на вул. Терещенківську,9. Там згодом розмістився Генеральний секретаріат міжнародних справ, який очолив Олександр Шульгін. При створенні Української держави його було перейменовано на Міністерство закордонних справ.
Одна з провідних учасниць боротьби за свободу слова в Україні ? Алла Горська ? мешкала за адресою вул. Терещенківська,25.
Військова політика УНР формувалася у Генеральному секретаріаті військових справ, який очолював С.Петлюра. Секретаріат знаходився в будівлі Колегії Галагана (вул. Б.Хмельницького,11).
Генеральний секретаріат морських справ, очолюваний Д. Антоновичем, знаходився у готелі “Франсуа” (Б.Хмельницького,17).
Генеральний секретаріат шляхів – вул. Б.Хмельницького,23.
Ошатний особняк (Б.Хмельницького,60) у 1934 р. привабив Панаса Любченка, який там поселився.
Перші українські гроші почала друкувати Експедиція заготівель державних паперів. Вона перебувала у друкарні В. Кульженка, де самі гроші і друкувались. Це вул. Пушкінська,4.
Але технічні можливості цієї друкарні були незначні, тому більшість українських гривень друкувались у будинку “Исправительного Арестанского отделения” на бульв. Шевченка,27.
Генеральний штаб армії УНР – бульв. Т.Шевченка,10.
Генеральний секретаріат праці, яким керував К.Василенко, знаходився у приміщенні “Прим’єр Палас” (бульв. Т.Шевченка,12).
Генеральний секретаріат освіти було розміщено в будинку І-ї Київської гімназії (бульв.Т.Шевченка,14). З червня 1918 р. він мав іншу назву – Міністерство народної освіти та мистецтва.
Генеральний секретаріат харчових справ розмістився в приміщенні 2-ї Київської гімназії (бульв. Шевченка,18).
Там вчився майбутній автор гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський (меморіальна дошка Б. Довгань).
Український педагогічний університет ім. М.Драгоманова – головний корпус колишнього Комерційного інституту. Тут на початку 1917 р. під проводом М.Міхновського формувалися перші підрозділи української армії (бульв. Т.Шевченка,20-22).
Вищою судовою інстанцією Української держави став Державний сенат. Він працював на бульв Т.Шевченка,56.
В будинку по Толстого,15 за нацистської окупації жив поет і діяч Організації українських націоналістів О.Ольжич (меморіальна дошка В.Луцак).
У кварталі між вулицями Маршала Рибалка і Г.Андрющенка знаходились казарми 132 Бендерского пехотного полку, де служив майбутній війсковий міністр УНР В.Сальский. 1917 р. тут в казармах перебував новосформований – І український козачий полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького (Андрющенка,4).
У Шевченківському районі жили та працювали Апостоли Незалежності: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Григорій Нарбут, брати Кричевські, Анатолій Петрицький, Патріарх Володимир (Романюк), Алла Горська…
Видавнично-поліграфічний факультет КПІ, вул. Володимирська,7, колись тут у приватному комерційному училищі викладали Д.Дорошенко, В.Липківський, І.Огієнко.
Адміністративний будинок колишнього міністерства, де в інформаційному відділі до першого арешту у 1972 р. працював полум’яний борець за права людини Василь Стус. Вул. Володимирська,16.
У буремні роки Української революції робилося усе можливе для розквіту національної культури. Театр “Березіль”, який очолив видатний Лесь Курбас (пам’ятна дошка, ск. М.Рапай) був духовним продовженням Молодого театру, який працював у цьому приміщенні. Вул. Прорізна,17.
У 6-поверховому будинку жив поет-патріот Євген Плужник (пам’ятний знак, ск. О.Чеботар). Вул. Паторжинського,18.
Ошатний особняк по вул. Десятина,9. Тут з 1915 р. знаходилось Українське наукове товариство, потім Кабінет українського мистецтва. За часи тимчасової гітлерівської окупації тут розміщувалась Спілка українських письменників – прихильників незалежності. Керівником її була Олена Теліга, яку саме тут і заарештували, а потім стратили.
Михайлівський золотоверхий монастир один з величних архітектурних пам’ятників Київської Русі. Біля Економічної брами пам’ятний знак на честь Миколи Макаренка, який намагаючись врятувати від зруйнування св. Софію загинув у сталінській в’язниці.
Перед відновленою Дзвіницею Михайлівського монастиря ліворуч стоїть пам’ятник Жертвам Голодомору – висічена в граніті фігура Матері-України з дитиною (ск. В.Перевальский, 1993).
Це місце пов’язане з Хрещенням Русі-України тому тут на Володимирській гірці стоїть пам’ятник князю Володимиру (ск. В.Демут-Малиновський, П.Клодт, арх. О.Тон,1853).
Вул. Велика-Житомирська,4. Тут мешкав Арнольд Марголін – відомий діяч Директорії.
Вул. Велика-Житомирська 8-б. Тут у 1918 р. жив банкір А.Добрий, арешт якого всупереч волі німецького командування став приводом для падіння Центральної Ради.
Вул. Велика-Житомирська,18. Тут під час громадянської війни у своєї сестри переховувався О.Шаргей, який здобув документи на ім’я Юрія Кондратюка та з цим прізвищем ввійшов до історії космонавтики.
Велике значення для пробудження національної свідомості мала щоденна газета “Рада”, яка виходила у 1906-14 рр. Її видавав спочатку Б.Грінченко, а потім Є.Чикаленко. В ній друкувались М.Коцюбинський, А.Тесленко, С.Єфремов, П.Тичина, С.Петлюра. Вона знаходилась по вул. Ярославів Вал,6.
За адресою Ярославів Вал,15 стояв невеличкий будиночок, де працювала з 1904 р. Музично-драматична школа, заснована Миколою Лисенком.
У невеличкому будинку Ярославів Вал,32 у 1907 р. проходив медовий місяць після вінчання Климента Квітки та його дружини Лариси Косач (Лесі Українки).
Колишня приватна гімназія Науменка Ярославів Вал,25, де вчився Максим Рильський. Володимир Науменко був міністром народної освіти у гетьманському уряді, за що був розстріляний чекістами у 1919 р. Науменко був також віце-головою Українського наукового товариства, що розмістилося у гарному будинку Ярославів Вал,36.
Тут 27 листопада 1918 р. відбулися перші збори Української академії наук, де було обрано її першого президента В.Вернадського.
На фасаді невеличкого будинку Рейтарська,19 встановлена пам’ятна дошка, котра свідчить що тут у 1888-94 рр. жив М.Лисенко.
Особняк вул. Стрілецька,15 важливий тим, що тут жила Леся Українка та написала твір “Давня казка”. Потім тут жив Б.Антоненко-Давидович, який був засуджений по справі “СВУ”, та багато років провів у сталінських таборах.
На фасаді будинку Стрілецька,28 на пам’ятній дошці (ск.Ю.Богаліка) на честь Василя Кричевського бачимо тризуб. Це свідчить про те, що саме тут митець розробив державний символ України.
Навесні 1846 р. у простенькому будиночку на пров. Шевченка,8-а поселився Тарас Шевченко. Тепер тут літературно-меморіальний музей.
Перший та єдиний, хто знімав кінохроніку Української революції був кінооператор В.Добржанський, який працював у А.Шанцера, та мешкав у цьому будинку. На цьому місті стоїть будинок Київради. Хрещатик,36.
На Хрещатик,40/1 знаходився готель “Кане”, де на початку 1918 р. перебував майбутній гетьман України П.Скоропадський.
На місці сучасного Хрещатик,52 у першій половині ХІХ ст. була невеличка садиба, яка належала М.Костомарову, у якого не раз бував П.Куліш та Т.Шевченко.
На вул. Смирнова-Ласточкіна,20 знаходиться Академія Образотворчого мистецтва і архітектури. На будинку меморіальна дошка про заснування у грудні 1917 р. першої Української Академії мистецтв.
На Гоголівській,8 жил Б.Грінченко, бачимо меморіальну дошку (ск.А.Чемирис).
Ще нема пам’ятних дощок на будівлях Лукянівської в’язниці, де перебувало багато відомих борців за волю України: В.Винниченко, М.Грушевський, С.Єфремов. У трагічні 1930-роки ув’язнено діячів української культури: М.Вороного, М.Зерова, Г.Косинку…
На Лукянівському кладовищі знаходяться могили “розстріляного українського відродження”: К.Буревій, О.Близько, Г.Косинка, та інших Новомучеників ХХ сторіччя. Там про це нагадує символічний хрест. Тут-таки зберігся доволі скромний надгробок М.Василенка – міністра освіти у гетьманському уряді, другого президента АН України.
У Бабиному Яру можна побачити дерев’яний хрест на пам’ять українських патріотів, розстріляних тут. Серед них була О.Теліга.
Це велика та тяжка справа створення Незалежної Держави. Адміністрація Шевченківського району проводить важливу роботу по вшануванню пам’яті людей, що віддали себе без остатку на олтар державотворення України. Відновлення пам’яті про це та фіксація тих подій повинно служити патріотичному вихованню наших громадян, яскраво демонструвати велич нашої історії, світле майбутнє нашої України.
Література:
Кальницький М. Киркевич В. Київ. Туристичний путівник. – Львів: Центр Європи, 2001.
Кучерук Олександр. Київ 1917–1919. Адреси. Події. Люди. – К.: Темпора, 2008.
Огієнко І.І. Українська церква. – К.: Україна, 1993.
Субтельний Орест. Україна. Історія. К.: Либідь, 1993.
Кальницький Михайло, Киркевич Віктор.