Другий фестиваль ріплянки проведено з врахуванням кризового стану в Україні: він мав благодійний характер. Зміни у програмі вилучили майже всі розважальні складові.
З великим патріотичним піднесенням, в супроводі Гімну України учасники вклонилися піднятому на старті зібрання державному прапору. Символ держави високо над музейним комплексом «Старе село» підняла місцева молодь, краєзнавці у формах карпатських січовиків і воїнів УПА. Були присутніми також воїни, одягнені в уніформи найрізноманітніших військових формувань, які бували або могли бути у певні історичні періоди у колоритному селі Колочаві чи на Закарпатті.
Хвилиною мовчання вшанували Небесну сотню і жертви підбитого терористами українського літака.
Екскурс для кілька сотень гостей і туристів з ознайомленням із більш ніж двадцятьма старовинними хатами і тематичними комплексами – від середини XIX століття до радянської епохи – провів народний депутат України V – VI скликань, член правлінь Закарпатської обласної і Національної спілки краєзнавців України Станіслав Михайлович Аржевітін. Краєзнавчо-пізнавальна, насичена цікавинками та історичним фактажем оповідь полонила увагу присутніх і, природно, викликала низку запитань і побажань щодо розвитку туристично-краєзнавчого комплексу і запрограмованого дійства.
Хвилю емоцій і захоплення викликала поява на центральній галявині «Старого села» на ретро-бричці відомих історичних персонажів, доля яких пов’язана із Закарпаттям і Колочавою, Едмунда Егана та Івана Ольбрахта із старовинною кінокамерою на плечі. Як відомо, Е. Еган, радник угорського міністерства сільського господарства був ініціатором впровадження так званої Верховнської акції, направленої на створення умов для виживання жителів гірських населених пунктів Закарпаття. Автор відомої програмної брошури «Економічне становище руських селян в Угорщині», «рятівник русинського народу», як його називали верховинські селяни.
Іван Ольбрахт (Каміл Земан), відомий чеський письменник, автор роману «Микола Шугай, розбійник» (1933 р.), яким вніс легендарне, опришківське гірськокарпатське селище Колочаву на сторінки світової літератури. Не меншу славу йому приніс і фільм «Марійка-невірниця», знятий ним у співавторстві з В. Ванчурою за участі багаточисельних місцевих жителів-акторів (1933 р.).
Ховаючись за плотом, спробував прийти на українське свято ріплянки і Путін (інсценізація), однак його ніхто туди не впустив….
Практичне і важливе значення має, у тому числі і для жителів села, новий підвісний міст до музею, відкритий на початку фестивалю. Раніше такі мости використовувалися в гірських умовах, у тому числі і у Колочаві, досить широко.
Активно розвивається музей в музеї – сектор залізничного транспорту. На міні-залізниці скансенсу відкрито поряд із старою станцією «Чертежик» нову – «Шугай». Подейкують, що ніби-то налякані російські туристи ніяк не могли зрозуміти що то за тварина живе у Карпатах – «чорт ёжик»… А це ще тільки Колочава! Біля нової станції гостей і туристів зустрічає поважний і статний велетень Шугай-опришок, на фоні якого хотіли сфотографуватися усі. Та й залізничних колій замість однієї нині уже стало три – нинішнього року прокладено дві додаткові. Також до красеня-локомотива, що потужним викидом пари і свистом приваблює насамперед дітей, з десятком вагонів і платформ, наповнених експонатами з історії розвитку залізничного транспоту у краї, трьох автодрезин зробено суттєве доповнення – кілька нових вагонів і оригінальних дрезин. На одній з дрезин із захопленням каталися усі бажаючі.
Інформаційно насиченою постала на відкритті нова експозиція «Культура Колочави», розміщена у спеціально зрбленому вагончику під назвою «Кіно-книгарня». Відкрив оригінальну і змістовну виставку краєзнавець місцевого осередку Юрій Радівілов в одязі дяка – літописця Івана Лугоша – автора рукопису «Перло драгоценноє со Євангелієм» (1747 р.). З 1956 року сільський літопис, на честь яко кілька років тому відкрито пм?ятник біля Святодухівської церкви у с. Колочаві, зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї.
У центрі експозиції велично постали два поліграфічні верстати і громіздкий діючий кінопроекційний аппарат. На стенді посередині досить багато представлені книги про Колочаву, про яку написано чи не найбільше із усіх сіл Закарпаття. «Найурожайнішим» був 2012 рік, коли книги про рідне село видали девять авторів – колочавців (і з околиць села): Буркало Іван, Дербак Ганна, Малета Василь, Росоха Олена, Рущак Марія, Фриган Іван, Хланта Михайло, Шмулига Іван і Штаєр Іван. Розташовані вони поруч з добре відомими трьома, із десяти запланованих, книгами С. М. Аржевітіна – «Шугаї», «Релігія» і «Карпатська Україна: епоха в добі». Як відомо, нині на завершенні наступні томи – про шкільництво і національно-визвольні змагання у Колочаві та й Закарпатті у цілому.
Тут же знайшлося місце і для книги «Колочава» Івана Долгоша 1982 року видання, переданої в дарунок Станіславу Аржевітіну, який 14 червня відзначав свій день народження, головою Закарпатської організації НСКУ.
Справа на стіні стенд, на якому демонструються фотографії майже усіх місцевих пам?ятників. Значний інтерес у присутніх викликало повне зібрання – 27 номерів краєзнавчої сільської газети «Нова Колочава». Останній номер на 16 сторінках, практично кожна сторінка якого представлена тематичними фотогалереями сільського життя 2013 року, вийшов у світ нещодавно.
І, звичайно, головною подією свята стали пристрасні змагання доброго десятка місцевих кухарок. Завзяті команди майстринь кулінарії енергійно змагалися у витонченому приготуванні ріплянки – картопляного п?юре з найрізноманітнішими соусами-приправами.
Смачною окрасою столів була колочавська фріга – овеча бринза із шкварками, бажаючих покуштувати якою не було відбою.
Три кити – ліс, худоба і картопля віками були основою виживання верховинського населення Закарпаття. Була картопля – було життя! Вона готувалася найрізноманітнішими варіантами – вареною, печеною, смаженою у численних різновидах. І ніколи не приїдалася. Вживали картоплю практично круглорічно. Компонентами доповнення і наповнення картопляних блюд були такі складові, які росли поруч і були їстівними – гриби, підсмажене сало, баранина, бринза, вурда, кукурудзяна мука тощо. А головне – мачанка, тобто різні соуси-приправи, що готувалися на основі сметани та інших підручних складових.
Вважається, що ріплянка найбільш витончено і майстерно, з усім різноманіттям смакових і поживних якостей готується кухарками гірської Колочави. Проведення вдруге свята основи життя горян – ріплянки-картопляників беззаперечно підтвердило це твердження. Грошові премії і дипломи переможцям вручив новопризначений голова Міжгірської районної державної адміністрації Андрій Шекета: за перше місце – Шпілька Олені, друге – Росада Олені і третє – Тумарець Наталці .
В усіх театралізованих сценках головними дійовими особами виступали активісти місцевого осередку обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Голова обласної краєзнавчої організації вручив членські квитки і значки шести новоприйнятим спілчанцям, членам колочавського осередку.
Зібрані на фестивалі кошти у сумі близько 9 тисяч гривень були передані представнику районного військового комісаріату і перераховані на рахунок Міністерства оборони для підтримки української армії.
Фестивалем у звичному розумінні назвати цьогорічне колочавське зібрання було б не зовсім правильно. Тут панувала інтелектуально-пізнавальна стриманість у рамках загальнодержавної ситуації. Дух всеукраїнської єдності пройняв усіх гостей і туристів.
Еволюція музейництва та історико-краєзнавчої справи, загальнонародної культури і традицій та звичаїв продовжуються на основі благочинності, ініціативи, національно – патріотичних переконань і впевненості у благодатне майбутнє незалежної Української держави. З таким настроєм розійшлися учасники другого колочавського тематичного зібрання на честь ріплянки, щоб наступного року в мирі і злагоді зібратися знову.
Голова Закарпатської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України М. В. Делеган
