10 квітня 2025 р. у Національному музеї літератури України відбулася презентація поетичної збірки Миколи Дмитренка «Квіти добра». Микола Костянтинович Дмитренко – поет, прозаїк, учений: доктор філологічних наук, професор, головний редактор часопису «Народознавство», краєзнавець. М.Дмитренко є Лауератом премії ім. Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України (2015).

Відкрила презентацію заступниця директора музею Тамара Сидоренко, яка прочитала заспівний вірш збірки «Квіти добра» («Сію квіти добра у чорнозем любові… І надія моя золота!». Микола Дмитренко читав патріотичні поезії на воєнну тематику, лірику, про рідний край, інтимну, філософсько-іронічні твори. Дитячий театрально-мистецький колектив «Диваки» (керівник Анна Кожинова) продемонстрував інсценізацію вірша «Дерево». Син Олесь і невістка Ольга виконали пісню «Не тужи, не сумуй» (слова Миколи Дмитренка, музика композитора Олексія Керекеші). Збірку «Квіти добра» та її автора характеризували відомі письменники, громадські діячі, головний редактор всеукраїнської газети «Слово просвіти» Ігор Зоц, учителі гімназії «Троєщина», рідні. Промовці наголосили на оригінальності поетичного таланту Миколи Дмитренка, тематичному розмаїтті, гармонійності й образності його творів, унікальності збірки «Квіти добра» в сучасному літературному процесі.

Голова Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України Олександр Гончаров розповів присутнім про діяльність М. Дмитренка в галузі краєзнавства ‒ він член НСКУ, лауреат Премії імені Дмитра Яворницького, бере активну участь в роботі Київської міської організації НСКУ. Тому в діяльності М. Дмитренка невипадкове таке органічне поєднання поетичної творчості з краєзнавством. Темі рідного краю у збірці присвячено розділ «До рідного припасти джерела». Рідний край – Поділля, село Зятківці в душі Миколи Костянтиновича, у щемливих спогадах:

«…На світі є багато різних див,

Та найдивніша пам’ять ріднокраю,

Стежки, що їх оббігав-обходив, ‒

В душі тепліших спогадів не маю».

«І знов село ‒ душа моя, розрада,

Пракорінь мій, колиска, джерело,

Журлива пісня і колюча правда,

Мій хліб і сіль, добро моє і зло».

В рідному краї учений і поет черпає силу і наснагу, вони надихають на щоденну копітку працю, на наукові і творчі звершення:

«… О мої милі, рідні береги!

Заради вас щось героїчне скою,

Не житиму у затінку нудьги».

В цих поетичних рядках дуже стисло висловлена надихаюча сила рідного краю, а отже і важлива роль краєзнавства як особливої науки, яка не дає згаснути традиціям, яка береже історичну пам’ять народу, яка має колосальний патріотичний заряд.

За інформацією Київської міської організації НСКУ