У роботі круглого столу взяли участь члени правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України: старший методист Центру позашкільної освіти м. Києва, завідувач Музею історії Святошинського району м. Києва, заступник голови правління КМО НСКУ Сергій Вакулишин, к. іст. н., доцент історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, заступник голови правління КМО НСКУ Наталія Терес, завідувач Музею електротранспорту м. Києва, член правління КМО НСКУ, дослідник-топоніміст Олександр Богдан.
Активними учасниками дискусії за круглим столом цього року були також відомі києвознавці – к. іст. н., завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Ігор Гирич, історик, журналіст Михайло Кальницький, заступник директора Музею історії м. Києва Дмитро Малаков, дослідниця історії київської топонімії Лідія Пономаренко, асистент Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, член Ліги екскурсоводів м. Києва Валерій Лисенко. Свій погляд на проблеми столичного назовництва висловили в ході дискусії мовознавці, соціологи, видавці, публіцисти, зокрема:д. філол. н., професор Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка Олександр Пономарів, к. соціол. н., доцент факультету соціології КНУ ім. Тараса Шевченка Людмила Малес, головний редактор видавництва «Кий» Зінаїда Каменецька, журналіст Григорій Мельничук. Відрадно, що до обговорення долучилися і представники міської влади, а саме – голова Постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець та начальник відділу Головного управління внутрішньої політики КМДА Ярослав Шибанов.
У вступному слові професор А. Мамалига озвучила основні питання, довкола яких мала тривати дискусія: топоніми як носії інформації (географічної/топонімічної, історичної, соціокультурної, лінгвістичної тощо) у системі топонімічного ландшафту Києва; київська топонімія як компонент історико-культурного надбання та індивідуального образу міста («київського міфу»); відповідність назв сучасних внутрішньоміських об’єктів Києва вимогам часу (зокрема, проблема існування в столиці України численних топонімів – продуктів тоталітарної доби); роль топонімів у формуванні образу столиці України в очах іноземних туристів (з огляду на майбутній Чемпіонат Європи з футболу 2012 року); різні аспекти топонімічної політики місцевої і центральної влади; ставлення суспільства до актуальних проблем столичної топонімії; можливості впливу засобів масової комунікації на топонімічну ситуацію у столиці й державі загалом.
Першою виступила старійшина київського “топонімічного цеху” Лідія Пономаренко. Згадавши про початки власних топонімічних досліджень, дослідниця зробила короткий екскурс в історію київської топонімії у межах кількох століть. Зокрема, простежила особливості появи тих чи тих категорій назв столичних вулиць, динаміку зміни питомої ваги меморіальних топонімів серед усіх топонімів міста. Як висновок, “до зміни одіозних назв треба підходити індивідуально”. Крім того, на думку Л. Пономаренко, не варто робити Київ таким собі топонімічним “некрополем” відомих людей унаслідок надмірного захоплення меморіальним назвонаданням.
Загалом під час засідання прозвучало кілька вагомих тез. Так, на думку Олександра Бригинця, міська влада не має стратегії стосовно того, які саме вулиці і як саме перейменовувати. Те, що відсутня чітка концепція розвитку Києва в частині топонімічної політики, підтвердила і Наталія Терес. До того ж «місцеві жителі не достатньо поінформовані, аби компетентно обирати ту чи ту назву вулиці. А приїжджим футбольним уболівальникам байдуже, як саме в Києві називаються вулиці. Вони це сприймають як частину цілісного образу нашої столиці. Тож перейменовувати вулиці ми маємо для себе, а не для когось».
Стосовно топонімічної політики в столиці висловився і Олександр Пономарів. Він порушив болючу тему засилля радянської топонімічної спадщини в урбаноніміконі Києва. пізніше до цього питання неодноразово поверталися гості круглого столу, пропонуючи різні шляхи подолання ситуації: від повної заміни всіх топонімічних реліктів тоталітарного часу – до вибіркового корегування найбільш одіозних урбанонімів з попереднім громадським обговоренням кожного такого кроку.
Крім того, О. Пономарів торкнувся проблеми поширюваних журналістами міфів щодо походження назв лінійних об’єктів. Серед інших журналістських помилок – плутанина у визначенні місць розташування вулиць, помилки у правописі географічних назв… Негативні приклади з цієї ж галузі учасники круглого столу наводили й пізніше (на це, зокрема, звернули увагу Дмитро Малаков, Михайло Кальницький, Олександр Богдан).
По-різному учасники дискусії поставилися до можливості називання вулиць і майданів міста іменами українських історичних осіб, діяльність яких викликає суперечливі оцінки в суспільстві. Так, Ігор Гирич висловився за послідовне увічнення у київському урбаноніміконі імен таких діячів, як Є. Коновалець, С. Бандера, Ю. Шухевич. Це, на його думку, засвідчило б про пріоритет національних засад у політиці влади, наявність державної ідеології. «А що багато хто з цих діячів є суперечливим – так це тому, що діяти їм доводилося у вкрай непрості часи», – підкреслив історик. Натомість Михайло Кальницький виклав кардинально відмінну позицію: «Політиків минулого можна вшановувати у пам’ятниках, меморіальних дошках, назвах установ… Топоніми ж занадто вкорінені у свідомість і повсякденне життя городян, аби прив’язувати їх до неоднозначних персоналій».
Ще одне питання: чи варто опитувати жителів конкретних вулиць перед перейменуванням. Олександр Бригинець вважає, що не варто: «Місцеві мешканці часто-густо майже не знають тих, чиїм ім’ям хочуть назвати лінійний об’єкт, тож і займатися перейменуваннями вулиць мають виключно фахівці». Як зауважив Дмитро Малаков, у Києві зараз немає тої “історичної людності”, яку можна назвати киянами. Присутні дійшли висновку, що потрібно ознайомлювати людей з біографіями тих, чиїми іменами названі чи пропонується назвати вулиці. І коли люди самі захочуть перейменувати вулицю, тоді й варто змінювати міські топоніми.
Присутня на засіданні головний редактор видавництва “Кий” Зінаїда Каменецька висловилась про необхідність виховання киян за допомогою києвознавчих книжок.
Знову (як і під час минулого круглого столу) учасники обговорення вказали на потребу в топонімічному часописі. Щодо необхідності створення загальнодоступного електронного довідника висловився Григорій Мельничук. Такий довідник повинен містити інформацію про межі адміністративних районів Києва із точним переліком вулиць, що належать до кожного з них. Це дозволило б, зокрема, зменшити кількість помилок у журналістських матеріалах.
До основних проблем київської топонімії було також віднесено наявність повторних назв (дублетів), топонімів, що звеличують імена людей, які не мають до України жодного стосунку. М. Кальницький зауважив, що в столиці має бути більше саме київських за змістом топонімів.
Людмила Малес навела дані соціологічних та статистичних досліджень у сфері топонімічних перейменувань у різні періоди історії Києва, простеживши стратегію змін міської топонімії. Принагідно дослідниця згадала про ще один метод «топонімічного просвітництва» – зазначення колишніх назв вулиць поряд із сучасними на інформаційних табличках (таке, наприклад, практикують у Москві).
Під час круглого столу було презентовано Перший молодіжний фестиваль міської культури та історії «МІСТО – К». Координатор проекту Євгенія Гринь запросила всіх на заходи фестивалю (виставки, майстер-класи, лекції відомих києвознавців, конкурси та кінопокази) до будівлі Інституту журналістики КНУ 22-23 вересня цього року.
На завершення пролунала пропозиція від організаторів зібрання, підтримана всіма його учасниками: до ювілею Лідії Пономаренко (дослідниці незабаром виповниться 90 років!) видати збірник із матеріалами усіх круглих столів, присвячених київській топонімії, включивши до нього й найновіші наукові розвідки та журналістські публікації з цієї актуальної проблематики.
Анна Сіденко, Дмитро Данильчук
