У роботі круглого столу взяли участь члени правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України: старший методист Центру позашкільної освіти м. Києва, завідувач Музею історії Святошинського району м. Києва, заступник голови правління КМО НСКУ Сергій Вакулишин, к. іст. н., доцент історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, заступник голови правління КМО НСКУ Наталія Терес, завідувач Музею електротранспорту м. Києва, член правління КМО НСКУ, дослідник-топоніміст Олександр Богдан.

Активними учасниками дискусії за круглим столом цього року були також відомі києвознавці – к. іст. н., завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Ігор Гирич, історик, журналіст Михайло Кальницький, заступник директора Музею історії м. Києва Дмитро Малаков, дослідниця історії київської топонімії Лідія Пономаренко, асистент Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, член Ліги екскурсоводів м. Києва Валерій Лисенко. Свій погляд на проблеми столичного назовництва висловили в ході дискусії мовознавці, соціологи, видавці, публіцисти, зокрема:д. філол. н., професор Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка Олександр Пономарів, к. соціол. н., доцент факультету соціології КНУ ім. Тараса Шевченка Людмила Малес, головний редактор видавництва «Кий» Зінаїда Каменецька, журналіст Григорій Мельничук. Відрадно, що до обговорення долучилися і представники міської влади, а саме – голова Постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець та начальник відділу Головного управління внутрішньої політики КМДА Ярослав Шибанов.

У вступному слові професор А. Мамалига озвучила основні питання, довкола яких мала тривати дискусія: топоніми як носії інформації (географічної/топонімічної, історичної, соціокультурної, лінгвістичної тощо) у системі топонімічного ландшафту Києва; київська топонімія як компонент історико-культурного надбання  та індивідуального образу міста («київського міфу»); відповідність назв сучасних внутрішньоміських об’єктів Києва  вимогам часу (зокрема, проблема існування в столиці України численних топонімів – продуктів тоталітарної доби); роль топонімів у формуванні образу столиці України в очах іноземних туристів (з огляду на майбутній Чемпіонат Європи з футболу 2012 року); різні аспекти топонімічної політики місцевої і центральної влади; ставлення суспільства до актуальних проблем столичної топонімії; можливості впливу засобів масової комунікації на топонімічну ситуацію у столиці й державі загалом.

Першою виступила старійшина київського “топонімічного цеху” Лідія Пономаренко. Згадавши про початки власних топонімічних досліджень, дослідниця зробила короткий екскурс в історію київської топонімії у межах кількох століть. Зокрема, простежила особливості появи тих чи тих категорій назв столичних вулиць, динаміку зміни питомої ваги меморіальних топонімів серед усіх топонімів міста. Як висновок, “до зміни одіозних назв треба підходити індивідуально”. Крім того, на думку Л. Пономаренко, не варто робити Київ таким собі топонімічним “некрополем” відомих людей унаслідок надмірного захоплення меморіальним назвонаданням.

Загалом під час засідання прозвучало кілька вагомих тез. Так, на думку Олександра Бригинця,  міська влада не має стратегії стосовно того, які саме вулиці і як саме перейменовувати. Те, що відсутня чітка концепція розвитку Києва в частині топонімічної політики, підтвердила і Наталія Терес. До того ж «місцеві жителі не достатньо поінформовані, аби компетентно обирати ту чи ту назву вулиці. А приїжджим футбольним уболівальникам байдуже, як саме в Києві називаються вулиці. Вони це сприймають як частину цілісного образу нашої столиці. Тож перейменовувати вулиці ми маємо для себе, а не для когось».

Стосовно топонімічної політики в столиці висловився і Олександр Пономарів. Він порушив болючу тему засилля радянської топонімічної спадщини в урбаноніміконі Києва. пізніше до цього питання неодноразово поверталися гості круглого столу, пропонуючи різні шляхи подолання ситуації: від повної заміни всіх топонімічних реліктів тоталітарного часу – до вибіркового корегування найбільш одіозних урбанонімів з попереднім громадським обговоренням кожного такого кроку.

Крім того, О. Пономарів торкнувся проблеми поширюваних журналістами міфів щодо походження назв лінійних об’єктів. Серед інших журналістських помилок – плутанина у визначенні місць розташування вулиць, помилки у правописі географічних назв… Негативні приклади з цієї ж галузі учасники круглого столу наводили й пізніше (на це, зокрема, звернули увагу Дмитро Малаков, Михайло Кальницький, Олександр Богдан).

По-різному учасники дискусії поставилися до можливості називання вулиць і майданів міста іменами українських історичних осіб, діяльність яких викликає суперечливі оцінки в суспільстві. Так, Ігор Гирич висловився за послідовне увічнення у київському урбаноніміконі імен таких діячів, як Є. Коновалець, С. Бандера, Ю. Шухевич. Це, на його думку, засвідчило б про пріоритет національних засад у політиці влади, наявність державної ідеології. «А що багато хто з цих діячів є суперечливим – так це тому, що діяти їм доводилося у вкрай непрості часи», – підкреслив історик. Натомість Михайло Кальницький виклав кардинально відмінну позицію: «Політиків минулого можна вшановувати у пам’ятниках, меморіальних дошках, назвах установ… Топоніми ж занадто вкорінені у свідомість і повсякденне життя городян, аби прив’язувати їх до неоднозначних персоналій».

Ще одне питання: чи варто опитувати жителів конкретних вулиць перед перейменуванням. Олександр Бригинець вважає, що не варто: «Місцеві мешканці часто-густо майже не знають тих, чиїм ім’ям хочуть назвати лінійний об’єкт, тож і займатися перейменуваннями вулиць мають виключно фахівці». Як зауважив Дмитро Малаков, у Києві зараз немає тої “історичної людності”, яку можна назвати киянами. Присутні дійшли висновку, що потрібно ознайомлювати людей з біографіями тих, чиїми іменами названі чи пропонується назвати вулиці. І коли люди самі захочуть перейменувати вулицю, тоді й варто змінювати міські топоніми.

Присутня на засіданні головний редактор видавництва “Кий” Зінаїда Каменецька висловилась про необхідність виховання киян за допомогою києвознавчих книжок.

Знову (як і під час минулого круглого столу) учасники обговорення вказали на потребу в топонімічному часописі. Щодо необхідності створення загальнодоступного електронного довідника висловився Григорій Мельничук. Такий довідник повинен містити інформацію про межі адміністративних районів  Києва із точним переліком вулиць, що належать до кожного з них. Це дозволило б, зокрема, зменшити кількість помилок у журналістських матеріалах.

До основних проблем київської топонімії було також віднесено наявність  повторних назв (дублетів), топонімів, що звеличують імена людей, які не мають до України жодного стосунку. М. Кальницький зауважив, що в столиці має бути більше саме київських за змістом топонімів.

Людмила Малес навела дані соціологічних  та статистичних досліджень у сфері топонімічних перейменувань у різні періоди історії Києва, простеживши стратегію змін міської топонімії. Принагідно дослідниця згадала про ще один метод «топонімічного просвітництва» – зазначення колишніх назв вулиць поряд із сучасними на інформаційних табличках (таке, наприклад, практикують у Москві).

Під час круглого столу було презентовано Перший молодіжний фестиваль міської культури та історії «МІСТО – К». Координатор проекту Євгенія Гринь запросила всіх на заходи фестивалю (виставки, майстер-класи, лекції відомих києвознавців, конкурси та кінопокази) до будівлі Інституту журналістики КНУ 22-23 вересня цього року.

На завершення пролунала пропозиція від організаторів зібрання, підтримана всіма його учасниками: до ювілею Лідії Пономаренко (дослідниці незабаром виповниться 90 років!) видати збірник із матеріалами усіх круглих столів, присвячених київській топонімії, включивши до нього й найновіші наукові розвідки та журналістські публікації з цієї актуальної проблематики.

Анна Сіденко, Дмитро Данильчук

Шановні колеги!

Запрошуємо вас до участі у «круглому столі» з актуальних проблем столичної топонімії «Топонімія Києва: вчора, сьогодні, завтра» (робоча назва), який відбудеться 9 вересня 2011 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1) у рамках Першого фестивалю міської культури та історії. Початок роботи – о 14-00 у залі Вченої ради інституту (ІІІ поверх).

На обговорення учасників цьогорічного Cтолу планується винести, зокрема, такі питання:

–          топоніми як носії інформації (географічної/топонімічної, історичної, соціокультурної, лінгвістичної тощо) у системі топонімічного ландшафту Києва;

–          київська топонімія як компонент історико-культурного надбання  та індивідуального образу міста («київського міфу»);

–          відповідність назв сучасних внутрішньоміських об’єктів Києва  вимогам часу (зокрема, проблема існування в столиці України численних топонімів – продуктів тоталітарної доби);

–          роль топонімів у формуванні образу столиці України в очах іноземних туристів (з огляду на майбутній Чемпіонат Європи з футболу 2012 року);

–          різні аспекти топонімічної політики місцевої і центральної влади;

–          ставлення суспільства до актуальних проблем столичної топонімії;

–          можливості впливу засобів масової інформації на топонімічну ситуацію у столиці й державі загалом.

Закликаємо долучитися до формування переліку тем і напрямів дискусії, який є відкритим для доповнень і уточнень.

Серед запрошених до участі у КС цього року – Лідія Пономаренко, Михайло Кальницький, Олександр Бригинець, Сергій Вакулишин, Ігор Гирич, Олександр Пономарів, Максим Стріха та інші.

Просимо підтвердити вашу участь. Будемо вдячні й за відповіді на питання нашої анкети.

 АНКЕТА УЧАСНИКА «КРУГЛОГО СТОЛУ»

«ТОПОНІМІЯ КИЄВА: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА» 

1.         Які проблеми в сучасній київській топонімії Ви визначили б як найактуальніші?

2.         Ваша оцінка топонімічної політики київської міської влади часів незалежності.

3.         Чи вся топонімія Києва може розглядатися як складова частина історико-культурного надбання міста і в яких випадках, на Вашу думку, можливе/потрібне адміністративне втручання до топонімічного ландшафту міста?

4.         Ваше ставлення до проблеми існування в столиці України численних топонімів – реліктів тоталітарної епохи (зокрема, з огляду на проведення в Києві заходів Чемпіонату Європи з футболу 2012 року).

5.         Як би Ви оцінили діяльність ЗМІ з висвітлення топонімічних проблем?

Контакти організаторів Столу: (098) 429 16 69 (Дмитро Данильчук) + dimidan@ukr.net; (095) 371 01 16 (Євгенія Гринь) – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1), кафедра мови та стилістики (кімн. 201; тел. 481 45 10)

Під такою назвою в Санк-Петербурзькому державному Музеї-інституті сім’ї Реріхів на початку червня відкрилася виставка, на якій  експонуються  рідкісні праці художників початку XX століття з музейних та приватних колекцій Москви, Петербурга та Києва.

Київська частина колекції представлена зібранням Віктора Геннадійовича Киркевича – колекціонера, історика, літератора, члена правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Виставка розкриває тему духовного зв’язку Реріхів і української культури, розповідає про творчу співпрацю діячів петербурзької і української культур. За словами директора Музею-інституту сім’ї Реріхів Олексія Бондаренка, виставка готувалася тривалий час.

Поштовхом до її створення послужила дружба співробітників Музею-інституту з В.Г.Киркевичем, власником великої колекції про сім’ю Реріхів, про перебування Реріхів в Україні, автором досліджень на цю тему (“Борис Рерих” Одесса, 2005; “Киевское содружество Рерихов” К. 2005). Вдячність В.Киркевичу висловила й Генеральний консул України в Петербурзі Наталія Прокопович. Попри незадовільний стан здоров’я, труднощі, пов’язані з переїздом і перевозом експонатів, він приїхав сам,  привіз раритети, щоб показати їх петербурзькій публіці, адже тут вони ще ніколи не виставлялись. З Україною міцні зв’язки були у багатьох членів сім’ї Реріхів. Зібрання Віктора Киркевича висвітлює співпрацю Б.К.Реріха з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом.

Велика частина виставки розповідає про наукову діяльність сім’ї Реріхів у Києві, Харкові, Одесі. Через усе своє життя любов до України  пронесли Микола Реріх та його молодший брат Борис. Микола Костянтинович Реріх – великий російський художник, учений, філософ і мандрівник надихався цим у своїй творчості. “Украйне любов и привет!” – напише він в кінці свого життя з далеких Гімалаїв. Разом з В.О.Фроловим М.К.Реріх відновлював технологію нешліфованої мозаїки, котра застосовувалась в Київській Русі і була традиційною для візантійсько-давньоруського мистецтва. За ескізами М.К.Реріха були створені мозаїчні панно у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, мозаїки Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у селі Пархомівка на Київщині, одні із самих значимих в Україні. За ініціативою Миколи Реріха у Києві був організований Міський художній музей.

Борис Костянтинович Реріх брав участь у відновленні давніх храмів  Волинської губернії, потому місцем його плідної творчої праці став Київ, куди Б.К. Реріх переїхав із Петрограда в 1918 році. Тут він співпрацював з М.О.Макаренком, Г.К.Лукомським, Г.І.Нарбутом, котрі залишили яскравий слід і в російській і в українській культурах. На виставці експонуються праці Бориса Костянтиновича київського періоду, його малюнки, акварелі, фотографії, котрі увійшли у видання І.Грабара “История русского искусства”.

Матеріали виставки розповідають, зокрема, про маловідомі сторінки діяльності створеного понад століття тому в Петербурзі Товариства шанувальників Тараса Григоровича Шевченка. Його члени збиралися на квартирі Реріхів. Нотаріус Костянтин Реріх, батько Миколи Костянтиновича та Бориса Костянтиновича, був його головою. Згуртувавши у своїх рядах видатних діячів петербурзької культури, Товариство продовжувало свою роботу до 1917 року і сприяло  поширенню української культури у Петербурзі,  підтримці художників з України. Відкриттям для працівників Музею-інституту сім’ї Реріхів стала творчість Михайла Гужавіна, братів Степана та Івана Колесникових, художників українського походження, котрі жили в Петербурзі.

Виставка буде працювати до 12 вересня 2011 року.

(Фото з сайту http://www.roerich-museum.org).

Національна спілка краєзнавців України за ініціативи Київської міської організації НСКУ видала до Дня Києва книгу О. О. Тулуба «Київ та його давня давнина в творах народних». Упорядники фольклорної збірки – професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. І. Ульяновський та доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. В. Пилипенко.

Унікальність видання в тому, що так уперше систематизовано публікацію фольклорних матеріалів, які репрезентують народну уяву про Київ із найдавніших часів до XVIII ст. включно. Рукопис «Києва…» був підготовлений до друку ще 1929 р., але так і не був виданий. На сьогодні він зберігається в особовому архіві О. Тулуба в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.

Олександр Олександрович Тулуб народився 7 жовтня 1869 р. в Кам’янці-Подільському в родині відомого кирило-мефодіївця Олександра Даниловича Тулуба. Навчався в 2-й Київській гімназії та на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. Під час навчання прослухав майже всі курси історико-філологічного відділення університету. Член Київської молодої громади. Активний учасник національного руху і дописувач (під псевдонімами) до львівської преси про утиски українського національно-культурного життя.

Офіційний збирач пожертв на спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Києві у 1911 році.

Працював судовим слідчим у Єлисаветграді, Луцьку, а в 1916-1920 рр. – мировим суддею у Києві. З 1922 р. – науковий співробітник Всеукраїнської академії наук. Репресований у 1937 р. Помер у засланні. Дата смерті невідома.

Автор численних публікацій з історії, літературознавства, ономастики тощо.

«Київ та його давня давнина в творах народних» містить народні оповідання, легенди, казки тощо про Київ як самих киян, так і гостей міста. Збірка складається з передмови упорядників а також авторської передмови Олександра Тулуба та чотирьох розділів: І). Передісторична доба м. Києва. II). Феодально-князівська доба. III). Литовсько-польська доба. ІV). Козацька доба (до кінця XVIII століття).

До книги Олександр Тулуб включив твори своєї племінниці – видатної української письменниці Зінаїди Тулуб, – які раніше не публікувалися.

Фольклорна збірка «Київ та його давня давнина в творах народних» зацікавить фахівців і широкі кола читачів, відкриє для багатьох із них ім’я талановитого вченого, збирача усної народної творчості про стародавній Київ О. Тулуба.

11 квітня 2011 р. у приміщенні Центру позашкільної роботи “Північне сяйво” Святошинської районної держадміністрації відбулося громадське обговорення підготовленого до друку енциклопедичного довідника “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року”.

Автор проекту – Сергій Вакулишин, відомий києвознавець, методист ЦПР, відмінник освіти України, голова Святошинського районного осередку Київської міської організації НСКУ.  Джерельною базою довідника  є напрацьований автором значний архівний матеріал, періодику, мемуари, спогади місцевих довгожителів.   Енциклопедичний довідник висвітлює життя західних околиць міста від середини XIX ст. до часу утворення Ленінградського району і містить понад 130 статей з історії, географії, економіки, культури, літератури тощо.

Статті викладено в алфавітному порядку, в чіткій доступній формі. Значну частину обсягу довідника (56%) присвячено періоду до 1945 року, що, безумовно, збільшує його наукову цінність.  15 статей розкривають “білі плями” києвознавства. Зважаючи на бурхливий розвиток передовсім північних мікрорайонів та вагомий внесок місцевих фахівців у розвиток авіації, машинобудування, кібернетики, 21% обсягу довідника присвячено науково-технічним аспектам.

Поряд з цим належну увагу приділено й південним (борщагівським) мікрорайонам.У громадському обговоренні даного проекту взяли зацікавлену участь краєзнавці, представники освітніх та бібліотечних закладів, громадських організацій столиці. Вони високо оцінили працю С. М. Вакулишина, відзначили позитивні сторони й значення цього проекту, а також висловили деякі побажання при доопрацюванні довідника. Це важливе починання  Кабінету краєзнавства ЦПР Святошинської райдержадміністрації може бути гарним прикладом для наслідування краєзнавцями інших районів столиці.

 Енциклопедичний довідник “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року” буде корисним   державним службовцям, освітянам, студіюючій та шкільній молоді, широкому загалу киян.      

Олександр Богдан,

член  правління  Київської  міської  організації  НСКУ

5 квітня 2011 року в залі засідань Ученої ради Інституту історії України НАН України відбувся пленум правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Учасників пленуму привітав заступник голови НСКУ Григорій Клепак і передав теплі вітання від голови НСКУ, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Пленум заслухав звіт президії правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України про діяльність у 2010 р. (доповідач – голова правління КМО НСКУ Олександр Гончаров).

Доповідач зазначив, що у звітний період пріоритетним напрямом діяльності Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України залишалась організаційна робота у зв’язку з реформуванням НСКУ у професійну творчу спілку. Зокрема, виконанням рішень пленуму правління НСКУ від 12 червня 2009 року щодо необхідності завершення реєстрації та перереєстрації регіональних структур Спілки на місцевому рівні в управліннях юстиції, податкових інспекціях, управліннях статистики, у державних реєстраторів місцевих органів влади.

26 лютого 2010 року у приміщенні історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася Установча конференція Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України. Конференція одностайно ухвалила рішення про створення Київської міської організації НСКУ. Було сформовано персональний склад правління та ревізійної комісії, затверджено “Положення про Київську міську організацію Національної спілки краєзнавців України”. Президії правління КМО НСКУ доручено здійснити заходи з реєстрації міської організації в органах влади. Накреслено ряд конкретних заходів щодо розвитку краєзнавчого руху в столиці.

Виконуючи постанову Установчої конференції Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України, президія правління КМО НСКУ здійснила заходи з реєстрації міської організації в органах влади згідно з Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Головним управлінням юстиції у місті Києві 26 вересня 2010 року зареєстровано “Положення про Київську міську організацію Національної спілки краєзнавців України ” та видано “Свідоцтво про державну реєстрацію творчої спілки ”. 3 листопада 2010 року отримано “Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи”. У грудні виготовлено печатку, штампи тощо.

Здійснювалась робота з розбудови організації – перереєстрація членів Спілки відповідно до нових реалій, залучення в ряди Спілки нових членів, налагодження внутрішнього діловодства, оформлення персональної документації та обліку членів Спілки, збір вступного та членського внесків, видача членських квитків, налагодження співробітництва з установами краєзнавчого спрямування. Так, за звітний період в ряди КМО НСКУ прийнято 11 нових членів, столична організація налічує 85 чол. У 2010 р. було організаційно оформлено первинний осередок КМО НСКУ в Інституті туризму Федерації профспілок України (голова – Соловей Л. С.). Розпочато роботу з формування осередків у Солом’янському районі, Міжнародному центрі дитячо-юнацького туризму тощо.

Президія правління КМО НСКУ здійснювала інформаційне наповнення офіційного веб-сайту НСКУ, організувала надсилання матеріалів про заходи, які проводилися міською організацією.

Значну організаторську, наукову та культурно-просвітницьку роботу проводять члени президії Правління КМО НСКУ – Вакулишин С. М., Гончаров О. П., Дмитрук В. І., Киркевич В. Г., Маньковська Р. В., Соболєва О. В. та ін. Особливо плідною є діяльність Віктора Геннадійовича Киркевича – дослідника-краєзнавця, журналіста, колекціонера, заслуженого працівника культури України, котрий протягом багатьох років успішно працює на ниві української культури та духовності. Він зібрав одну з набільших колекцій з історії Києва: 4 тисячі поштових листівок, тисячу книг, півтисячі журналів, газет, сто гравюр та творів живопису, твори декоративно-ужиткового мистецтва, предмети побуту тощо. В. Киркевич допомагав створювати музеї, брав участь у понад 50 виставках у різних містах України, має 17 персональних виставок. У квітні 2010 р. колекція В. Киркевича виставлялася в Українському музеї у Нью-Йорку (виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII – XVIII століття)”. 18 жовтня 2010 р. у Музеї Національного університету “Києво-Могилянська академія” відкрилася виставка, присвячена багатовіковій історії українсько-шведських відносин. Експозиція сформована цілком на матеріалах колекції В. Киркевича. З цією збіркою ознайомилися кияни та гості міжнародного семінару, присвяченого діяльності гетьманів П. Орлика та І. Мазепи, який відбувся 15–20 жовтня у стінах НаУКМА. Зараз Віктор Геннадійович створює приватний музей історії Києва.

У грудні 2010 р. Київська міська організація Національної cпілки краєзнавців України провела „круглий стіл” для науково-педагогічної громадськості столиці „Проблеми викладання києвознавства”. Захід відбувся на базі Святошинського центру позашкільної роботи. З метою обговорення, виявлення наявних проблем києвознавства та шляхів їх розв’язання зібралися разом представники різних установ – Інституту історії України НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту туризму Федерації профспілок України, Державного архіву Києва, Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму, Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, столичних шкіл, Святошинського центру позашкільної роботи. Обговорення проблем києвознавства в середовищі фахівців різних установ допомогло керівництву Київської міської організації НСКУ спланувати свою роботу на 2011 рік та перспективу.

Доповідач зазначив, що значну краєзнавчу роботу проводять первинні осередки Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України.

Масштабну організаторську роботу здійснює первинний осередок Інституту історії України НАН України (голова – Дмитрук В. І.), члени якого входять до керівних органів НСКУ. Тронько П. Т., Клепак Г. О., Маньковська Р. В., Дмитрук В. І. та інші взяли активну участь у розробці і проведенні заходів Спілки 2010 року. Серед них – зустріч української інтелігенції з нагоди 125-річчя перших відвідин Києва Іваном Франком (26 лютого), відкриття Шевченківської світлиці та презентація книги Б. Войцехівського “Я роблю те, що може кожен” (15 квітня), Урочистий пленум правління НСКУ, присвячений 85-річному ювілею Спілки (27 травня), урочистості з нагоди вручення Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2010 року (8 листопада) тощо. Велику роботу на патріотично-краєзнавчій ниві проводить Голова НСКУ, академік НАН України П. Т. Тронько. Герой України, фронтовик, полковник у відставці, він узяв активну участь у ряді заходів, присвячених 65-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, які відбувалися в столиці України. Членами осередку також проводиться значна науково-дослідницька, видавнича робота в галузі краєзнавства, зокрема видання науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” (голова Головної редколегії П. Т. Тронько), журналу “Краєзнавство” (Тронько П. Т., Бажан О. Г., Дмитрук В. І.) та ін.

Активно працюють члени первинного осередку Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Значну краєзнавчо-просвітницьку роботу проводить член правління КМО НСКУ, директор  Музею історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Казимирович Патриляк. Протягом 2010 року в музеї було організовано  сім тематичних виставок, фонди музею поповнилися 165 одиницями зберігання, серед яких три персональні комплекси колишніх викладачів університету. Члени осередку підготували наукові статті та книги з історії України, про життя і діяльність діячів науки і культури України, про розвиток науки в Київському університеті. Підготовлено наукові статті для журналу “Краєзнавство”. Здійснюється підготовка наукових кадрів через аспірантуру, зокрема з етнокраєзнавчого напряму, забезпечується проведення етнологічної практики студентів у Криму, в процесі якої практиканти досліджують населені пункти за розробленими програмами, знайомляться з визначними пам’ятками Південно-Західного Криму, отримують навички проведення краєзнавчих екскурсій. Плідно працюють викладачі – члени осередку: член-кореспондент НАН України, декан історичного факультету Колесник В. Ф., професори Казьмирчук Г. Д., Коцур А. П., доценти Гончаров О. П., Іваницька Л. В., Короткий В. А., Пилипенко В. В., Сорока Ю. М., Терес Н. В. та ін.

Святошинський районний осередок (голова – Вакулишин С. М.) виступив з ініціативою про відновлення історичних назв місцевих вулиць (Брест-Литовського проспекту, Романівського шляху, Старо-Житомирської дороги); про перейменування чотирьох вулиць (зокрема, на честь О. Маноцкова, легендарного конструктора першого в світі махольота), про присвоєння імені преподобного Миколи Святохи (Святоші) одній із місцевих бібліотек, а також святошинському хоспісу. У Музеї історії Святошинського району організовано 11-у традиційну виставку “Круглі дати місцевої історії” тощо.

Члени Голосіївського районного осередку (голова – Терес Н. В.) продовжували досліджувати історію перейменування вулиць Києва, беруть активну участь у підготовці відповідних праць.

Викладачі-члени первинного осередку Інституту туризму Федерації профспілок України (Попович С. І., Бабушко С. Р., Соловей Л. С.) проводять значну роботу з розробки екскурсій по Києву та Україні, підвищення кваліфікації гідів-перекладачів, популяризують журнал “Краєзнавство”, беруть участь в оформленні сайту НСКУ англійською мовою тощо.

Членами КМО НСКУ видано за 2010 рік більше десяти книг.

Пленум правління розглянув і затвердив план роботи Київської міської організації НСКУ на 2011 рік та перспективу, зміни у складі ревізійної комісії, символіку Київської міської організації НСКУ. Було розглянуто також низку організаційних питань та урочисто вручено членські квитки новим членам Спілки.

О. П. Гончаров,

голова правління

Київської міської організації НСКУ

Майже усі етапи творення нашої державності – від Київської Русі до українського державного будівництва у ХХ ст. – проходили саме на теренах Шевченківського району м. Києва. Так склалося, що всі найважливіші події: мітинги, збори, установчі з’їзди та конгреси проводились на майданах та вулицях сучасного району. Характерно, що багато з тих, хто відстоював та віддав життя у боротьбі за Незалежність мешкали, вчились та працювали саме тут.

Крім відомих подій та місць, таких як Софійська площа, Свята Софія, Університет та Центральна Рада, з’ясувалося, що на території Шевченківського району організовувались перші підрозділи Української армії, працювали перші урядові органи, друкувались гроші самостійної України, розроблявся “Тризуб” – державний символ та писався гімн “Ще не вмерла Україна”.

Андріївська церква. За легендою на цьому місці Святий Апостол Андрій поставив хреста та провістив майбутню велич Києва та Матінки України: “На горах засіяє благодать Божа, і збудують місто велике…”.

Старокиївська гора – місце початкового державотворення.

Наприкінці ІХ ст. утворилась давньоруська держава, політичним центром якої став Київ, про що у Нестора Літописця сказано: “Звідки є й пішла Руська Земля та хто у Києві почав княжити”. На Старокиївської горі бачимо позначену лінію оборонних валів, що на думку археологів, оточували найдавнішу частину міста з ІV ст., та під валами було викопано рів, глибина якого сягала шести метрів. Між цими валами й урвищем гори, власне, й зосереджено Київ Аскольда, Ольги, Святослава, Володимира.

Вражає кам’яна гряда з символічним написом “Откуда єсть пошла Руська Земля”. Вона підкреслює значення нашої державності. Резиденцією перших київських князів, починаючи з легендарного Кия, стала Старокиївська гора, що відповідала найважливішим вимогам укріпленої місцевості. Тут є можливість роздивитися по особливій бруківці два князівських палаци. Західний датують кінцем Х ст., але більш величний був Південний, того ж часу. За билинами та переказами тут мешкав і бенкетував з друзями Володимир Красне Сонечко. Вважається, що саме тут відбувся “Вибір Віри”, – подія, при якій правитель Київської Русі Володимир Святославич запросив до свого палацу представників усіх основних релігій того часу. Саме з цього почалося Хрещення Русі-України.

На Старокиївській горі у 989 р. князь Володимир Святославич почав будувати храм в ім’я Богородиці – першу у Київській Русі кам’яну будівлю такого масштабу. Зведення її тривало сім років. Її будували та оздоблювали візантійські майстри. У день урочистого освячення Хреститель Русі дав обітницю жертвувати на церковні потреби десяту частину своїх прибутків – “десятину”, звідки й пішла назва – Десятинна. Відтворений кварцитом контур є умовним, він зроблений на підставі археологічних досліджень. За скляним покриттям видно частину справжніх фундаментів Десятинної церкви. Неподалік експонуються фрагменти мозаїчної підлоги.

Володимир прожив після хрещення киян ще 28 років, і цей час він присвятив, головним чином, освіті населення, бо для великої держави потрібні були освічені люди. Перша школа з’явилась біля Десятинної церкви. Про це свідчить пам’ятник Першої вітчизняної школи, котрий поставлено у 1982 році, з нагоди 1500-річчя Києва. До школи князь набрав дітей (“нарочитые чади”) своїх дружинників та заможних людей і наказав їх вчити; тим самим Володимир поклав у нас початок шкільної справи, бо хотів мати в своїй державі освічених громадян.

Свята Софія Київська починаючи з її будівництва – вважається символом ствердження державної могутності України. Вівтарна конха має напис про Боже місто, яким є Київ: “Бог посередині його; воно не похитнеться: Бог допоможе йому з раннього ранку”. (Пс.45,6). Величне зображення Божої Матері називають “Орантою”. Ця частина має особливе сакральне значення, у народі його називають “Непорушна стіна”. Здавна існує переказ: поки в соборі існує образ Оранти-захисниці, – місто буде існувати.

Біля Дзвіниці поховання патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка) – який 19 років перебував у тюрмах та на засланні.

У Берегівський лікарні знайшов тимчасовий притулок в січні 1918 р. Томаш Масарик (пер.Гергіевський,9).

Пл. Богдана Хмельницького. Майдан перед св. Софією здавна був місцем народних зібрань, починаючи з Віче. Особливо це було в 1917-19 рр., коли тут виголошувались універсали, пройшов парад після визволення міста військами Директорії. Саме тут було проголошено 17 липня 1917 р. ІІ універсал. Там же урочистим парадом 22 листопада 1917 р. відзначили ІІІ Універсал.

Коли 29 квітня 1919 р. було обрано гетьманом України П.Скоропадського, на Софійському майдані пройшло урочисте “коло”, важливий акт прийняття гетьманом присяги Українській Державі та Народові України на вірну службу. Тепер це площа Б.Хмельницького. Саме на ній 22 січня 1919 р. проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

В УНР не було міністерства ісповідань, яке створили у гетьманському уряді. Міністром по сумісництву став виконувач обов’язків голови Кабінету Міністрів М.Василенко. Міністерство було розміщено в будинку по Володимирській,22.

Генеральний суд розмістився у “Присутствених місцях”, дуже відомих приміщеннях, традиційного жандармського користування (вул. Володимирська, 15).

Генеральне секретарство (Народне міністерство) земельних справ було розміщене у славнозвісному прибутковому будинку (не зберігся) (арх. П.Альошин) за адресою вул. Володимирська,19.

Символом державності, який нерідко використовували творчі люди, стали Золоті Ворота. Побудовані ще за часів Ярослава Мудрого, вони стали головними воротами для в’їзду до Києва. Тому через браму після перемог урочисто в’їздили князі, а пізніше ? Богдан Хмельницький.

Палку любов до свого краю та патріотизм виховував щотижневик “Літературно-науковий вісник”. Редакція щотижневика, якою керував М.Грушеський, знаходилась за адресою вул. Володимирська,28.

Служба Безпеки України, де зараз проводиться велика работа по висвітленню темних сторінок з життя полум’яних борців за незалежність України, знаходиться на вул. Володимирській,33.

Приймальня СБУ розташована в особняку (вул. Володимирська,35), де у 1927-34 рр. діяла історична секція Всеукраїнської академії наук. Тут працювали провідні працівники національної історичної науки, зокрема академік Михайло Грушевський, про що свідчить меморіальна дошка (скульптор Г. Пустовійт).

Першим організованим проявом державного руху стало створення Української Центральної Ради 20 (7) березня 1917 р., що відбулося на спільних зборах українських організацій у приміщенні національного клубу “Родина” по вул. Володимирська 42. Клуб як літературно-мистецька спілка був створений з ініціативи Миколи Лисенка та розташувався у напівпідвальному приміщенні вказаного будинку.

Новостворена Українська Центральна Рада незабаром переїхала до будинку Педагогічного музею на вул. Володимирська,57. Цей представницький орган було визнано вищою крайовою владою, а зрештою перетворено на парламент незалежної держави. У його стінах лунали історичні Універсали, зокрема 22 січня 1918 р. 4-й Універсал, якій проголосив суверенність України. Секретаріат УЦР, який був тут, проіснував до 17 травня 1918 р., коли Радою Міністрів Української держави його було ліквідовано. У вестибюлі встановлено пам’ятний знак з зображенням провідних діячів Центральної Ради (скульптори В.Сівко, М.Білик,1995).

Поруч стоїть пам’ятник Михайлові Грушевському (скульптор В.Чепелик,1998).

18-25(5-8) травня 1917 р. Клуб ім. гетьмана Павла Полуботка за погодженням з ЦР скликав І Український військовий з’їзд, який відбувся у будинку ЦР по вул. Володимирська,57. З’їзд обрав Український генеральний військовий комітет, який ставив за мету створення української армії. Очолив цей комітет С.Петлюра.

Через місяць комітет перебрався у будинок пансіону графині Левашової вул. Володимирська,54. Згодом комітет перемістився на вул. Гімназичну, зараз Леонтовича,5.

9-15 червня (28 травня – 2 червня) 1917 р. відбувся Всеукраїнський селянський з’їзд, почесним головою якого обрано голову ЦР М. Грушевського. Ця подія відбулася в будинку Міського театру (вул. Володимирська,50). Там проходив також ІІ Український з’їзд який почався 18(5) червня 1917 р. Після закінчення роботи з’їзду 23(10) червня там було проголошено І універсал ЦР. Ухвалення його стало початком формально-юридичного оформлення Української Народної Республіки як держави.

І Всеукраїнський жіночий з’їзд проходив 27 вересня 1917 р. по вул. Володимирська,42.

Важко переоцінити величезну роль Київського університету у формуванні національної свідомості патріотів України. Неможливо назвати усіх світочів науки та культури, життя і творчість яких пов’язана з ним, але скажемо лише про кількох політичних діячів: В.Винниченко, Д.Дорошенко та перший президент України Л.Кравчук.

Навпроти університету встановлено пам’ятник Т. Шевченку (скульптор М.Манізер,1939).

Перший Уряд – Генеральний Секретаріат – було розміщено у готелі “Савой”. Його будинок, що знаходився за адресою Хрещатик,38, на жаль, не зберігся.

Генеральний секретаріат судових справ знаходився на Хрещатику,22 (будинок не зберігся).

Пізніше Генеральний секретаріат судових справ перебрався на вул. Терещенківську,9. Там згодом розмістився Генеральний секретаріат міжнародних справ, який очолив Олександр Шульгін. При створенні Української держави його було перейменовано на Міністерство закордонних справ.

Одна з провідних учасниць боротьби за свободу слова в Україні ? Алла Горська ? мешкала за адресою вул. Терещенківська,25.

Військова політика УНР формувалася у Генеральному секретаріаті військових справ, який очолював С.Петлюра. Секретаріат знаходився в будівлі Колегії Галагана (вул. Б.Хмельницького,11).

Генеральний секретаріат морських справ, очолюваний Д. Антоновичем, знаходився у готелі “Франсуа” (Б.Хмельницького,17).

Генеральний секретаріат шляхів – вул. Б.Хмельницького,23.

Ошатний особняк (Б.Хмельницького,60) у 1934 р. привабив Панаса Любченка, який там поселився.

Перші українські гроші почала друкувати Експедиція заготівель державних паперів. Вона перебувала у друкарні В. Кульженка, де самі гроші і друкувались. Це вул. Пушкінська,4.

Але технічні можливості цієї друкарні були незначні, тому більшість українських гривень друкувались у будинку “Исправительного Арестанского отделения” на бульв. Шевченка,27.

Генеральний штаб армії УНР –  бульв. Т.Шевченка,10.

Генеральний секретаріат праці, яким керував К.Василенко, знаходився у приміщенні “Прим’єр Палас” (бульв. Т.Шевченка,12).

Генеральний секретаріат освіти було розміщено в будинку І-ї Київської гімназії (бульв.Т.Шевченка,14). З червня 1918 р. він мав іншу назву – Міністерство народної освіти та мистецтва.

Генеральний секретаріат харчових справ розмістився в приміщенні 2-ї Київської гімназії (бульв. Шевченка,18).

Там вчився майбутній автор гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський (меморіальна дошка Б. Довгань).

Український педагогічний університет ім. М.Драгоманова – головний корпус колишнього Комерційного інституту. Тут на початку 1917 р. під проводом М.Міхновського формувалися перші підрозділи української армії (бульв. Т.Шевченка,20-22).

Вищою судовою інстанцією Української держави став Державний сенат. Він працював на бульв Т.Шевченка,56.

В будинку по Толстого,15 за нацистської окупації жив поет і діяч Організації українських націоналістів О.Ольжич (меморіальна дошка В.Луцак).

У кварталі між вулицями Маршала Рибалка і Г.Андрющенка знаходились казарми 132 Бендерского пехотного полку, де служив майбутній війсковий міністр УНР В.Сальский. 1917 р. тут в казармах перебував новосформований – І український козачий полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького (Андрющенка,4).

У Шевченківському районі жили та працювали Апостоли Незалежності: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Григорій Нарбут, брати Кричевські, Анатолій Петрицький, Патріарх Володимир (Романюк), Алла Горська…

Видавнично-поліграфічний факультет КПІ, вул. Володимирська,7, колись тут у приватному комерційному училищі викладали Д.Дорошенко, В.Липківський, І.Огієнко.

Адміністративний будинок колишнього міністерства, де в інформаційному відділі до першого арешту у 1972 р. працював полум’яний борець за права людини Василь Стус. Вул. Володимирська,16.

У буремні роки Української революції робилося усе можливе для розквіту національної культури. Театр “Березіль”, який очолив видатний Лесь Курбас (пам’ятна дошка, ск. М.Рапай) був духовним продовженням Молодого театру, який працював у цьому приміщенні. Вул. Прорізна,17.

У 6-поверховому будинку жив поет-патріот Євген Плужник (пам’ятний знак, ск. О.Чеботар). Вул. Паторжинського,18.

Ошатний особняк по вул. Десятина,9. Тут з 1915 р. знаходилось Українське наукове товариство, потім Кабінет українського мистецтва. За часи тимчасової гітлерівської окупації тут розміщувалась Спілка українських письменників – прихильників незалежності. Керівником її була Олена Теліга, яку саме тут і заарештували, а потім стратили.

Михайлівський золотоверхий монастир один з величних архітектурних пам’ятників Київської Русі. Біля Економічної брами пам’ятний знак на честь Миколи Макаренка, який намагаючись врятувати від зруйнування св. Софію загинув у сталінській в’язниці.

Перед відновленою Дзвіницею Михайлівського монастиря ліворуч стоїть пам’ятник Жертвам Голодомору – висічена в граніті фігура Матері-України з дитиною (ск. В.Перевальский, 1993).

Це місце пов’язане з Хрещенням Русі-України тому тут на Володимирській гірці стоїть пам’ятник князю Володимиру (ск. В.Демут-Малиновський, П.Клодт, арх. О.Тон,1853).

Вул. Велика-Житомирська,4. Тут мешкав Арнольд Марголін – відомий діяч Директорії.

Вул. Велика-Житомирська 8-б. Тут у 1918 р. жив банкір А.Добрий, арешт якого всупереч волі німецького командування став приводом для падіння Центральної Ради.

Вул. Велика-Житомирська,18. Тут під час громадянської війни у своєї сестри переховувався О.Шаргей, який здобув документи на ім’я Юрія Кондратюка та з цим прізвищем ввійшов до історії космонавтики.

Велике значення для пробудження національної свідомості мала щоденна газета “Рада”, яка виходила у 1906-14 рр.  Її видавав спочатку Б.Грінченко, а потім Є.Чикаленко. В ній друкувались М.Коцюбинський, А.Тесленко, С.Єфремов, П.Тичина, С.Петлюра. Вона знаходилась по вул. Ярославів Вал,6.

За  адресою Ярославів Вал,15 стояв невеличкий будиночок, де працювала з 1904 р. Музично-драматична школа, заснована Миколою Лисенком.

У невеличкому будинку Ярославів Вал,32 у 1907 р. проходив медовий місяць після вінчання Климента Квітки та його дружини Лариси Косач (Лесі Українки).

Колишня приватна гімназія Науменка Ярославів Вал,25, де вчився Максим Рильський. Володимир Науменко був міністром народної освіти у гетьманському уряді, за що був розстріляний чекістами у 1919 р. Науменко був також віце-головою Українського наукового товариства, що розмістилося у гарному будинку Ярославів Вал,36.

Тут 27 листопада 1918 р. відбулися перші збори Української академії наук, де було обрано її першого президента В.Вернадського.

На фасаді невеличкого будинку Рейтарська,19 встановлена пам’ятна дошка, котра свідчить що тут у 1888-94 рр. жив М.Лисенко.

Особняк вул. Стрілецька,15 важливий тим, що тут жила Леся Українка та написала твір “Давня казка”. Потім тут жив Б.Антоненко-Давидович, який був засуджений по справі “СВУ”, та багато років провів у сталінських таборах.

На фасаді будинку Стрілецька,28 на пам’ятній дошці (ск.Ю.Богаліка) на честь Василя Кричевського бачимо тризуб. Це свідчить про те, що саме тут митець розробив державний символ України.

Навесні 1846 р. у простенькому будиночку на пров. Шевченка,8-а поселився Тарас Шевченко. Тепер тут літературно-меморіальний музей.

Перший та єдиний, хто знімав кінохроніку Української революції був кінооператор В.Добржанський, який працював у А.Шанцера, та мешкав у цьому будинку. На цьому місті стоїть будинок Київради. Хрещатик,36.

На Хрещатик,40/1 знаходився готель “Кане”, де на початку 1918 р. перебував майбутній гетьман України П.Скоропадський.

На місці сучасного Хрещатик,52 у першій половині ХІХ ст. була невеличка садиба, яка належала М.Костомарову, у якого не раз бував П.Куліш та Т.Шевченко.

На вул. Смирнова-Ласточкіна,20 знаходиться Академія Образотворчого мистецтва і архітектури. На будинку меморіальна дошка про заснування у грудні 1917 р. першої Української Академії мистецтв.

На Гоголівській,8 жил Б.Грінченко, бачимо меморіальну дошку (ск.А.Чемирис).

Ще нема пам’ятних дощок на будівлях Лукянівської в’язниці, де перебувало багато відомих борців за волю України: В.Винниченко, М.Грушевський, С.Єфремов. У трагічні 1930-роки ув’язнено діячів української культури: М.Вороного, М.Зерова, Г.Косинку…

На Лукянівському кладовищі знаходяться могили “розстріляного українського відродження”: К.Буревій, О.Близько, Г.Косинка, та інших Новомучеників ХХ сторіччя. Там про це нагадує символічний хрест. Тут-таки зберігся доволі скромний надгробок М.Василенка – міністра освіти у гетьманському уряді, другого президента АН України.

У Бабиному Яру можна побачити дерев’яний хрест на пам’ять українських патріотів, розстріляних тут. Серед них була О.Теліга.

Це велика та тяжка справа створення Незалежної Держави. Адміністрація Шевченківського району проводить важливу роботу по вшануванню пам’яті людей, що віддали себе без остатку на олтар державотворення України. Відновлення пам’яті про це та фіксація тих подій повинно служити патріотичному вихованню наших громадян, яскраво демонструвати велич нашої історії, світле майбутнє нашої України.

Література:

Кальницький М. Киркевич В. Київ. Туристичний путівник. – Львів: Центр Європи, 2001.

Кучерук Олександр. Київ 1917–1919. Адреси. Події. Люди. – К.: Темпора, 2008.

Огієнко І.І. Українська церква. – К.: Україна, 1993.

Субтельний Орест. Україна. Історія. К.: Либідь, 1993.

Кальницький Михайло, Киркевич Віктор.

Для співробітників кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже стало традиційним наприкінці року організовувати виставки за результатами сезону літніх польових досліджень, щоб розповісти про нові знахідки. Ось і наприкінці 2010 року Археологічний музей та Центр підводної археології університету підготували невелику тимчасову експозицію у виставковому залі Музею історії університету і назвали її «Візерунки середньовіччя». Але тепер організатори виставки прагнуть привернути увагу університетської спільноти та інших відвідувачів до витончених ліній візерунків на середньовічній кераміці, яку вони вивчають останнім часом.

Керамічний посуд – найбільш масове археологічне джерело. Зародження керамічного виробництва як особливого типу спеціальної людської діяльності сягає рубежу 7-6 тис. до н. е. Кераміка різних розмірів, типів, форм і призначення задовольняла різноманітні людські потреби та служила впродовж життя і супроводжувала у потойбічний світ. Зберігаючи тепло і вміння рук давніх гончарів, їхні уявлення про доцільність, красу, практичність, сакральні знання тощо кераміка впродовж майже двох століть привертає прискіпливу увагу допитливих науковців. На основі детального опрацювання, застосовуючи різні методи дослідження, вчені за допомогою отриманої інформації, що її несе в собі кераміка, визначають ареали археологічних культур, рівень розвитку людського суспільства та виробничих сил, релігійні уявлення, традиції спілкування, напрямки торгових шляхів і багато-багато іншого. А ще – вміння людини сприймати прекрасне і милуватись навколишнім світом… 

На стендах виставки представлено зразки орнаментованого столового посуду 11-13 ст. різних типів і форм, різних і за технікою оздоблення. Це глеки, келишки, миски, тарелі, піали, що призначалися для сервірування столу, розписані фарбою або орнаментовані у техніці «сграфіто» і вкриті прозорою поливою різного кольору. Виставка знайомить з орнаментальними мотивами, особливо популярними у жителів Середземноморського регіону. Тут можна побачити посуд, виготовлений у різних гончарних центрах Малої Азії та Італії. Річ у тім, що представлено предмети з вантажу кораблів, які співробітники Центру підводної археології університету ось уже кілька років поспіль досліджують на дні бухти біля с. Новий світ у Криму.

Очевидно, посуд був закуплений у крамницях багатолюдного константинопольського ринку, завантажений на кораблі і прямував на продаж. Та купцям не вдалося вигідно збути свій товар… Чорне море, що з давніх давен з’єднувало торговими маршрутами Європу і Азію, стало останнім притулком для великої партії тендітного краму, який так і не потрапив за призначенням. Драматичні події минулих століть призвели до загибелі кораблів, а товари, які перевозили купці, тепер стали об’єктом вивчення. Археологічний матеріал, здобутий науковцями університету під час щорічних підводних досліджень, свідчить про численні торгові та культурні зв’язки між різними містами басейну Чорного та Середземного морів.

Виставка для пересічного відвідувача є можливістю познайомитися із ще однією сторінкою давньої історії Причорномор’я, дізнатися про складні стосунки між державами на перетині торговельних маршрутів і боротьбу за стародавні ринки збуту, помилуватися на витонченість роботи давніх гончарів. , Для співробітників же університету і студентів це – завершення певного етапу у навчальній і науковій роботі. Адже сучасний університетський музей не лише зберігає стародавні реліквії або пропонує прослухати екскурсію. Він є практичним майданчиком,  де можна вдосконалювати фахові навички, навчитися здобувати нову інформацію, досліджувати історію.  

Одержані внаслідок розкопок археологічні матеріали надходять, згідно з чинним законодавством України, до фондів Археологічного музею і складають частину Музейного фонду України. Але археологічні артефакти не відразу стають музейними експонатами. Спершу вони проходять всебічну камеральну обробку і систематизацію. На всіх етапах наукового опрацювання археологічних колекцій -від розкопок до музеєфікації – до їхнього вивчення залучаються студенти. Робота в музеї дає їм можливість краще зрозуміти теоретичні викладки професорів, допомагає застосовувати набуті знання на практиці, спонукає глибше вивчати археологічний матеріал, сприяє знайомству з історією, побутом і культурою різних народів, що проживали на теренах України.  

Музейна робота допомагає сприймати археологічні артефакти як історичні джерела, а відтак – усвідомлювати історію. Іншими словами, саме в музеї здобуті під час розкопок археологічні предмети, ще брудні і часто абсолютно мовчазні, поступово перетворюються на переконливі історичні свідчення і факти. Із уламків вони обертаються на художні витвори, що розкривають грані давньої культури. І, якщо студенти зуміють оволодіти закономірностями цього важливого і копіткого процесу, вони стануть справжніми фахівцями.  

Університетський музей має особливі завдання і функції, а тематичні виставки як найбільш динамічна форма роботи будь-якого музею, є гарною базою для освітнього процесу. Навряд чи можна уявити сучасний музей без організації тимчасових виставок, які свідчать про постійну науково-пошукову роботу і про бажання доповнити й розширити зміст існуючої основної експозиції, показати широке коло фондових матеріалів. Археологічний музей університету не є винятком. Попри відсутність фінансування та штату наукових працівників у музеї, щороку археологи університету запрошують викладачів і студентів на нові виставкові експозиції. Кожна з них відображає певний етап розвитку археології і музейної справи в університеті, допомагає отримати новий досвід інтеграції музейних експонатів в систему гуманітарної освіти і сучасної культури. Тісна співпраця науковців і студентів під час підготовки виставок сприяє творчому пошуку, допомагає студентам побачити реальні результати власної праці, відчути  причетність до збереження і охорони історико-культурної спадщини України.  

Відкриття виставки стало можливим не лише завдяки копіткій праці викладачів, співробітників, студентів та аспірантів історичного факультету – підтримав Відділ культури і співробітництва Посольства Франції в Україні. Це, крім іншого, – презентація результатів міжнародної наукової співпраці України та Франції в галузі археології та музеєзнавства. Адже вивчення кераміки проводять спільно співробітники Київського національного університету імені Т. Шевченка та лабораторії керамології Ліонського університету-2 згідно з планами проекту французько-української програми науково-технічного співробітництва «Дніпро». Співробітники Центру підводної археології активно беруть участь у виконанні кількох спільних проектів ще з 2005 р.

На відкритті виставки, що відбулося 9 грудня 2010 р., декан історичного факультету Віктор Колесник привітав усіх охочих першими роздивитися унікальні знахідки. Він відзначив, що співпраця вчених у рамках українсько-французького науково-технічного проекту «Дніпро» приносить в галузі історичної науки відчутні результати. До присутніх також звернувся Надзвичайний та Повноважений посол Франції в Україні пан Жак Фор, котрий разом із представниками Відділу культури і співробітництва Посольства Франції в Україні завітав до університету. Пан посол підкреслив історичне значення Причорноморського регіону як місця взаємодії культур різних народів упродовж століть і теж висловив задоволення від співробітництва, наголосивши на необхідності його розширення. Проректор із науково-педагогічної роботи Петро Бех високо оцінив роботу українських та французьких підводних археологів і  подякував Посольству Франції за підтримку в організації виставки.

Ми також висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до опрацювання археологічних матеріалів, підготовки та оформлення виставки. А бажаючих її відвідати запрошуємо в Музей історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська 60, червоний корпус, третій поверх, історичний факультет, кімната 334). Виставка «Візерунки середньовіччя» буде працювати протягом місяця щодня, крім вихідних, із 12 до 17 год. за попереднім записом телефонами (044) 239-32-92 або 239-34-26.

 Любов Самойленко, 

завідувач  музею

10 грудня 2010 р. Київською міською організацією Національної cпілки краєзнавців України проведено „круглийстіл” для науково-педагогічної громадськості столиці „Проблеми викладання києвознавства”. Захід відбувся на базі Святошинського центру позашкільної роботи. Перед початком зустрічі гості мали можливість переглянути ексклюзивні відеосюжети, накопичені у кабінеті краєзнавства цього закладу освіти.

Особливістю заходу було те, що вперше зібралися разом представники різних відомств, щоб сформулювати наявні проблеми та шляхи їх розв‘язання. Головував Олександр Гончаров.

З доповідями та повідомленнями виступили: Сергій Карамаш – старший науковий співробітник Державного архіву Києва, Наталія Терес – доцент кафедри етнології та краєзнавства Національного університету ім. Т. Шевченка, Світлана Бабушко – завідувач кафедрою іноземних мов Інституту туризму Федерації профспілок України та Людмила Соловей – старший викладач кафедри іноземних мов цього ж ВНЗ, Надія Голота – директор 297-ї столичної школи, Володимир Семенюк – завідувач відділом Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму, Надія Грищенко – завідувач відділом краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, Володимир Дмитрук – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, член правління НСКУ та інші.

Концептуальне баченнярозвитку києвознавства представив Cергій Вакулишин – методист ЦПР, голова Святошинського осередку Національної спілки краєзнавців України.На цьому заході він презентував свою останню роботу – зміст енциклопедичного довідника „Київ. ХХ ст.”.Авторський словник містить 130 позицій у першому блоці (події, установи, об‘єкти, явища) та 275 – у другому (персоналії).

Наприкінці зустрічі учасники „круглого столу” ознайомилися з експозицією зразкового музею історії Святошинського району – складовою ЦПР та залишили пропам‘ятний запис у книзі відгуків.

Сергій Вакулишин

Голова Святошинського осередку НСКУ

За ініціативою Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України на базі Святошинського центру позашкільної роботи “Північне сяйво” 10 грудня 2010 року буде проведено “круглий стіл” для науково-педагогічної громадськості столиці “Проблеми києвознавства”.

Кабінет краєзнавства ЦПР “Північне сяйво” – відомий осередок накопичення, вивчення, узагальнення та пропаганди наукових знань з історичного, географічного, літературного києвознавства. Щороку тут одержують десятки консультацій педагоги, учнівська та студіююча молодь, представники громадськості.

Під час засідання передбачається обговорення широкого кола питань. Вони будуть пов’язані з вивченням та викладанням києвознавства в закладах позашкільної освіти, загальної шкільної освіти та вищих навчальних закладах, а також внеску в цю справу наукових установ, бібліотек, архівів і музеїв.

Зокрема, методист ЦПР, відмінник освіти України, голова районного осередку НСКУ Сергій Вакулишин представить на обговорення ексклюзивні розробки для педагогів-організаторів, класних керівників, керівників факультативів, організаторів навчальної практики учнів ЗНЗ. Серед них – “Стала фортифікація ХХ ст.: Короткий довідник києвознавця”, “Київ – європейський та світовий лідер: Короткий довідник києвознавця”, “Київ – європейський та світовий лідер: Короткий довідник історичних пріоритетів”, 11 навчальних та пошукових програм, ігрові комплекси. Також презентуватиметься бачення енциклопедичного довідника “Київ. ХХ ст.”. Авторський словник містить 130 позицій у першому блоці (події, установи, об’єкти, явища) та 275 – у другому (персоналії).

Плануються також інші доповіді та виступи.

Запрошуємо зацікавлених осіб узяти участь у засіданні “круглого столу”. Початок о 15 год. за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136 (М. “Житомирська”), Центр позашкільної роботи “Північне сяйво”.

Контактна особа – Сергій Вакулишин (тел. 450-06-79).

Довідково

На виконання постанови установчої конференції Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України від 26 лютого 2010 року Президія Правління КМО НСКУ здійснила заходи щодо реєстрації міської організації в органах влади згідно з Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Головним управлінням юстиції у місті Києві 26 вересня 2010 року зареєстровано “Положення Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України” та видано “Свідоцтво про державну реєстрацію творчої спілки” № 0015-2010.

3 листопада 2010 року отримано “Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи” (Серія А01 № 302744).

Олександр Гончаров,

голова правління Київської міської організації НСКУ