16 травня 2019 р. Національна спілка краєзнавців України спільно з Київською Малою академією наук учнівської молоді урочисто відзначили Всесвітній день вишиванки.
У святі взяли участь учні та вчителі навчальних закладів Києва, вихованці та педагоги Київської Малої академії наук учнівської молоді, науковці, краєзнавці, колекціонери та дизайнери українських вишиванок, представники органів місцевої влади та засобів масової інформації.
Краєзнавці та педагоги запропонували учасникам зустрічі 
соціально-педагогічний проект «Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі», мета якого формувати в учнів повагу до традицій українського народу, зокрема прищепити любов до вишиванки як до родинного оберегу; стимулювати школярів до вивчення етнології, фольклористики, мистецтвознавства; розвивати творчі здібності учнів, бажання пізнавати більше про особливості української вишивки; виховувати шанобливе ставлення до української культури, традицій рідного народу.
Модератор Лариса Карчина, педагог і досвідчений методист в галузі освіти, відкрила захід та запросила до музичного вітання майбутніх дослідників – вихованців «Школи юного науковця». Від Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виступила провідний спеціаліст відділу позашкільної освіти 
Наталія Ткаченко, яка зупинилась на значенні української вишиванки як генетичного коду нації, важливості для молодого покоління осмислення її символів.
Про вишиванку, як національну святиню, символ духовності та мудрості українського народу, історію її розвитку, розповіла 
заступник голови Спілки, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук Руслана Маньковська. Науковець зосередилася на історичних свідченнях про виникнення вишиванки, складних періодах збереження національних традицій, символіку орнаментів та кольорів українського оберегу, розмаїття сюжетів та технік.
На завершення свого виступу Руслана Маньковська за дорученням голови НСКУ, члена-кореспондента НАН України Олександра Реєнта вручила відзнаки Спілки 
співробітникам КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді» за плідну та багаторічну співпрацю в напрямі освітянського краєзнавства: Грамоту – завідувачу методичного відділу Ларисі Карчиній та Подяку – завідувачу відділу методичної роботи, керівнику секції етнології, кандидату історичних наук Єлизаветі Моїсеєнко.
Члени Малої академії наук України Ольга Ковач, Ксенія Абрамович, Анна Третініченко розповіли слухачам про регіональні особливості української вишивки, поділилися родинними традиціями збереження вишиванки, як сімейної реліквії. Учні гімназії Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова разом із учасниками свята виконали на слова Івана Франка пісню «Човен» та на слова Дмитра Павличка «Два кольори».
З великою зацікавленістю учасники зібрання ознайомилися з історією колекції «Домашня скриня. Родинні вишиванки» майстрині народної творчості, вишивальниці Ольги Ольхової, яку проникливо представила її онука, доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Сухомлин, завершивши виступ власним віршем про пам’ять роду і нашого народу. Унікальні зразки роботи дев’яностолітньої майстрині були представлені в залі.
Модерні підходи до української вишиванки «Вишивка у сучасному дизайнерському одязі: ідеї, символізм, витоки» натхненно висвітлила і продемонструвала у виробах волонтерка та співвласниця духмяної майстерні Zelo, дизайнер Іванна Будник. Інтерпретації 
сучасних майстрів української символіки вкотре засвідчують глибинний духовний зміст світогляду нашого народу та неперервність національних традицій.
На святі вірші та пісні про вишиванку у виконанні вихованців гімназії східних мов №1 звучали японською, китайською і турецькою мовами. Емоційним акордом заходу став власний вірш учениці секції літературної творчості Юлії Васюк.
Вишиванка є безцінною реліквією для кожного українця. Через неї зберігається глибинний зв’язок з попередніми поколіннями, в ній закодовані світогляд і ментальність нашого народу. Вона, як і мова, є ідентифікатором нас, українців, у світі.
Щира розмова про глибокі традиції та високе народне мистецтво, неформальність у спілкуванні створили в залі атмосферу святкового піднесення. Такі зустрічі надзвичайно необхідні молоді, яка має осмислити і усвідомити власну причетність до неповторної та унікальної української культури з рідною мовою і самобутньою вишиванкою.
Руслана Маньковська,
доктор історичних наук,
заступник голови НСКУ
Мої всі дерева корінням вростали в криївки.
Птахи мої всі у вирій літали в Сибір.
Чи цього не досить?
Я ж не взялася нізвідки,
щоб чути на кожен сердечний удар – «перебір»?
Усі сорочки мої, білим по білому шиті,
доношував хтось негидливий – із зайд.
Мої сіни і сни ставали чужинсько-обжиті,
і адреси нові хтось писав в документах як гайд.
І Вісла текла не тією країною раптом –
і лишитися – зміг лише той, хто вчасно помер.
То як мені зараз заприязнитися з катом?
Як набути мені цих толерантних манер?
Як розкуркулене жито в’язати у дідух?
Як розкрутити спіралі зворотньо від Крут?
Родимки переродилися в рани навиліт.
І кричить на все горло кожен колись глухий кут.
Як мені бути із мореним голодом спадком?
Дивом зцілілим хребтом, що трима родовід?
Як мені зараз вдавати, що все у порядку?
Як мені совість свою перебредати убрід?
Як лікувати розстріляні фото в альбомі?
Як закатовані стерти з хрестів імена?
Як їм таким – відважним і безборонним –
раптом сказати, що це не моя війна?
Як маю вМОВкнути? Зрадити? Й на задвірки?
Як же укласти з байдужістю цей договір?
Усі ж мої сосни корінням вростали в криївки.
Птахи ж мої всі у вирій літали в Сибір.
Автор вірша:
Ольга Ольхова