15 лютого 2022 р. перестало битися серце Миколи Івановича Бушина (1938–2022) — неординарної і, водночас, надзвичайно працьовитої людини, невтомного та енергійного громадського діяча, доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України, академіка Української академії історичних наук, почесного краєзнавця України, лауреата всеукраїнської Премії імені Дмитра Яворницького НСКУ (2013), Почесного краєзнавця України (2013), багаторічного колишнього завідувача кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, стипендіата Президента України, почесного громадянина смт Лисянка Черкаської обл.
М.І.Бушин був автором та співавтором понад 300 наукових праць, серед яких десятки монографій (зокрема, низка досліджень краєзнавчого характеру), протягом тривалого часу підтримував різноманітні проекти Національної спілки краєзнавців України, неодноразово відзначений державними та відомчими нагородами.
«Я – частина Українського народу. Він – у мені. І я – в ньому. Із своїми надіями, радощами, здобутками, сумнівами та помилками. Із непереборним бажанням бачити свій народ у щасті й добрі».
Так свого часу висловився Микола Бушин про своє життя. Сіючи розумне, добре, вічне, він підіймав національну самосвідомість співвітчизників не одне десятиліття, ніс у близьке та далеке зарубіжжя перлини української історії та культури.
Не можна словами оцінити все те добро, яке ніс Микола Бушин людям, які його дійсно цінували, шанували, любили. Йому заздрили, але «по-доброму». Заздрили його оптимізму, його любові до життя, вірності своїм ідеалам, кількості його учнів. А ще – мудрості. І не тому, що він був із званням, а тому – що багато бачив, знав і розумів. А Микола Іванович Бушин просто робив свою справу – поспішав творити добро.
Національна спілка краєзнавців України з глибоким сумом зустріла цю звістку та висловлює щирі співчуття родині, близьким, колегам, усім, хто знав і працював із Миколою Івановичем.
Вічна пам’ять!
Біографія М.І.Бушина
Народився М.І. Бушин 10.03.1938 р. у сім’ї селян-колгоспників. У 1956 р. закінчив 10 класів Марицької середньої школи Льговського району Курської області і по комсомольській путівці поїхав працювати на шахту у м. Лисичанськ Ворошиловградської області. Працював вибійником на шахті №7 імені Мельникова.
У 1957 р. був призваний до Збройних сил. Після закінчення служби в армії вступив на історичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1960 році. Тут остаточно вирішив бути істориком. І це завдяки своєму вчителю – доктору історичних наук, професору, заслуженому працівнику вищої школи Іллі Гавриловичу Шульзі. З того часу життєвим кредом Миколи Івановича стали слова: “Поки б’ється серце – історія буде моєю душею”.
В 1965 р. закінчив історичний факультет Ужгородського державного університету. Після закінчення університету направлений на роботу у Новослобідську середню школу Путивльського району Сумської області. У 1966 р. був переведений на роботу у Лисянку Черкаської області, де працював у Лисянській середній школі №2.
Закінчив аспірантуру при Київському інституті народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана). У 1976 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук. У 1988 р. – докторську роботу за темою: “Фактори соціально-культурного розвитку радянського села (на матеріалах Української РСР)”. У 1990 р. Миколі Івановичу присвоєно звання професора.
У 1967–1988 рр. працював у партійних органах районного та обласного рівнів. Впродовж вказаного періоду ініціював комплекс науково-просвітницьких проектів, які знайшли практичне втілення. З 1976 р. після переведення на роботу в Черкаси очолював відділ науки і навчальних закладів Черкаського обласного комітету КПУ.
З 1988 р. працює у вищих навчальних закладах м.Черкаси. Із 1991 р. по 2014 рр. – завідувач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. У 1998 р. організував Музей історії в цьому закладі та був його директором. 1999–2000 рр. – ректор Інституту соціального управління, економіки і права (м. Черкаси). 1999–2011 рр. – член спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Донецького національного університету, а у 2004–2018 рр. – член спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
М.І.Бушин – ініціатор багатьох громадських наукових проектів. Микола Іванович – організатор Лисянського краєзнавчого музей, і на громадських засадах був його першим директором. У 2004 р. за власний кошт створив музей відомого педагога Сергія Герасимовича Савранського у Лисянській середній школі №2, яка носить його ім’я. У 2005 р., за ініціативи «Наукової школи з проблем сучасної історії України», створеної М.І. Бушиним в Черкаському державному технологічному університеті, створений Благодійний фонд імені професора Миколи Бушина „Історична спадщина”.
М.І.Бушин – “Людина року – 1998” (за висновками Американського Біографічного інституту), “Науковець року – 2019” (визначений Українською федерацією вчених за міжнародною програмою).
Микола Іванович Бушин – автор і співавтор понад 400 наукових праць. Серед них 36 монографій, 15 навчальних посібників, зокрема з історії України китайською, англійською та німецькою мовами, а також підручників, словників, брошур, і статей. За роки своєї наукової та освітньої діяльності підготував 35 кандидатів наук, серед яких 6 стали докторами історичних наук.