У перший день листопада в місті над Прутом урочисто відкрили пам’ятник видатному українському письменнику Василеві Стефанику. Його бронзова фігура постала на місці, означеному у травні 2021 року, коли відзначали 150-літній ювілей «володаря дум селянських», каменем, що заклали на площі перед ліцеєм №1ім. В. Стефаника у новоствореному сквері, якому теж присвоєно ім’я геніального новеліста.
Тепер він знову повернувся до колишньої Коломийської гімназії, де в юні роки навчався, де формувався як українець, громадянин, письменник. А 105-ту річницю Листопадового чину пов’язали з цим актом велелюдного пошанівку пам’яті уродженця покутського села Русова не випадково, адже він був і громадсько-політичним діячем і в час наближення поразки Австро-Угорської імперії у Першій світовій війні та її розпаду активно ратував за те, щоб українці використали свій історичний шанс на проголошення власної держави на землях Галичини, Буковини й Закарпаття. Зокрема, Стефаників підпис стоїть під резолюцією, ухваленою на вічі селян Снятинського повіту незадовго до Листопадового чину, яка починалася словами: «Всі Українці Снятинської Землі протестують отсим урочисто і привселюдно проти всяких змагань якого-небудь прилучення Східної Галичини до будучої Польщі, укріпляють свій протест народньою присягою, що ані ніхто із живих Українців повіту, ані ніхто із їх потомків ніколи-преніколи не узнає польської приналежности державної…». Також після проголошення Західно-Української Народної Республіки письменник брав участь у роботі Української національної ради ЗУНР.
Пам’ятник йому освятили єпископ-помічник Коломийської єпархії УГКЦ Петро Голіней та єпископ Коломийський і Косівський ПЦУ Юліан Гатала. Перший заступник голови обласної ради, головний прелат капітули Всеукраїнського товариства «Покуття» Василь Гладій сказав:
– Символічно, що пам’ятник славетному новелістові відкриваємо саме в день річниці Листопадового чину – тоді у Львові відбулася ця вікопомна подія, що передувала проголошенню українцями на західноукраїнських землях своєї національної держави. ЗУНР проіснувала недовго, але її історія стала частиною Української революції й важливим етапом українського державотворення. Василь Стефаник входив до складу делегації, яка в січні 1919 р їздила до Києва і проголосувала за Злуку Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, йому пропонували стати Державним секретарем (міністром) із земельних справ, проте письменник відмовився від високої урядової посади, мотивуючи тим, що він не є фахівцем із цих питань. Так, Стефаник був передовсім неабияким майстром психологічної новели, і сила його особистості, сила впливу його художніх творів на читачів у тому, що ніхто так, як цей письменник, не пізнав настільки глибоко душу покутського селянина. Він розумів селян, бо жив серед них, жив їхніми проблемами і болями.
В. Гладій подарував ліцею ім. В. Стефаника чотиритомну «Енциклопедію Західно-Української Народної Республіки 1918-1923 » та збірку творів письменника, видання яких стало плодом спільних зусиль обласної ради і Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Також для ліцею його директору Мирославові Грабу передали книжки про геніального новеліста, підготовлені науковцями й видані за сприяння ректорату, проректор Сергій Шарин, який очолював прибулу на відкриття пам’ятника делегацію вишу з десяти професорів, та Ольга Слоньовська, професорка кафедри української літератури, авторка однієї із цих книжок. Вони поінформували, що в ПНУ ім. В. Стефаника й далі досліджують творчість і життєвий шлях великого майстра новели, готують нові видання про нього. Професор кафедри політології університету, почесний громадянин м. Коломиї Іван Монолатій згадав, що Коломийську гімназію було відновлено в 1990 р. і він мав честь стати одним із перших її випускників. У часи дитинства Василя Стефаника в цій гімназії викладали предмети польською мовою і не були прихильними до українців. Лише в 1892-му тут відкрили перший український клас, через два роки сюди прийшов навчатися майбутній письменник.
Писав Стефаник про те, що було для нього сокровенним, – про рідну землю і її людей, утверджував своїми творами рідну українську мову. Себто йдеться про ті чинники нашої національної ідентичності, за які ми нині боремось на війні проти московського агресора. З нами ж і Василь Стефаник бореться своїм словом за Україну, він завжди стоятиме в її обороні. Адже колись він разом з іншими письменниками-патріотами будував духовні основи українства. Підкреслювали це, виступаючи на відкритті пам’ятника, письменники Роман Горак зі Львова і Василь Герасим’юк (випускник Коломийської середньої школи №2) зі столиці, обидва Шевченківські лавреати, та Євген Баран і Михайло Косило – голови обласних організацій національних спілок письменників та краєзнавців, стараннями яких підготовлено й видано книжку «Василь Стефаник – наш земляк». Краєзнавці не тільки нашої, а й інших областей теж активно досліджують життєвий і творчий шлях, громадську діяльність і загалом особистість видатного письменника. Народний артист України, скрипаль-віртуоз, завідувач кафедри Київського національного університету культури і мистецтв, очільник столичної «Просвіти» Кирило Стеценко охарактеризував прозаїка, глибоко національного за духом і змістом своїх новел, як гордість українців не лише в локальному й навіть загальноукраїнському вимірах, але і як письменника європейського значення, котрий ішов авангарді художньої літератури наприкінці XIX – у першій третині XX ст.
Запрошені на свято з нагоди відкриття пам’ятника В. Стефанику його правнуки Василь та Олеся і праправнук Остап поділилися з присутніми родинними спогадами про свого прадіда і прапрадіда, щиро дякували усім, хто був причетним до створення і встановлення пам’ятника, яким у Коломиї пошанували вічно живу пам’ять про славного письменника із покутського села Русова.
Щирі слова вдячності цим людям звучали з уст й інших промовців, зокрема очільника Коломийського міськрайонного об’єднання ВУТ «Просвіта ім. Т. Шевченка Василя Глаголюка, який провів немало засідань громадського оргкомітету зі спорудження пам’ятника В. Стефанику, та голови Івано-Франківського міського об’єднання товариства Марії Гуцол. Історія цього пам’ятника по-своєму цікава і промовиста. Його автор – Михайло Дмитрів, уродженець Львівщини, нині житель Київщини, очільник «Просвіти» м. Фастова. Він у 1979 р. створив як свою дипломну роботу скульптуру новеліста з Покуття, яка, попри молодий вік студента Київського художнього інституту, засвідчила його талант і мистецьку зрілість. Проте Михайловій скульптурі тодішня влада не давала ходу, бо він був сином сотенного УПА. Тож Дмитрів у 1981-му своїм коштом виготовив із міді пам’ятник Стефанику, який за домовленістю з керівництвом тамтешнього колгоспу було встановлено в с. Ясеневі Бродівського району Львівської області. Пізніше не одне десятиліття вели мову про встановлення бронзового варіанту пам’ятника авторства М. Дмитріва у Коломиї, але з різних об’єктивних і суб’єктивних причин цю ідею не вдавалося втілити в життя. Аж тепер нарешті замовили митцеві виготовлення для міста над Прутом дещо оновленої копії його скульптури. Пам’ятник створено і встановлено біля будівлі колишньої гімназії, а нині ліцею №1, не за бюджетні кошти – його фундатором став виходець із Коломиї, колишній заступник головного лікаря Львівської обласної лікарні Богдан Гульчій.
Отож Василь Стефаник, чиї твори перекладені більш як двома десятками мов і завдяки якому про покутський край дізналося багато людей у світі, прийшов у бронзі до Коломиї, яка власне розбудила в ньому творчий ген. Тут у гімназії він навчався разом із майбутніми письменниками, членами «Покутської трійці» Лесем Мартовичем та Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). Як наголошували у виступах начальник Коломийської районної військової адміністрації Любомир Глушков, голови міської ТГ – Богдан Станіславський та районної ради – Іван Угрин, відкриття пам’ятника геніальному новелістові із Русова – це довгождана знакова подія для жителів Коломийщини, всього Покуття. Завдяки таким постатям, як Василь Стефаник, будувалася, будується, жила і буде жити Україна.
Яскравою і барвистою компонентою розпочатого закличним голосом трембіти театралізованого свята з нагоди відкриття пам’ятника покутському генію були пісні й мелодії у виконанні аматорів та професіоналів сцени – оркестру народних інструментів «Трембіта» Коломийської філармонії ім. О. Козаренка (його керівник і водночас учитель музичного мистецтва ліцею №1– Михайло Могильняк), зразкового ансамблю «Барва» (керівник – Любов Керничук) цього ліцею, хору «Просвіта» з Городенки. Продемонстрував справжню акторську майстерність керівник народного аматорського фольклорного колективу с. Торговиці Городенківської міської ТГ, член правління Коломийської «Просвіти» й депутат районної ради Іван Липчук, який виступив з інсценізацією уривку Стефаникової новели «Камінний хрест».
За матеріалами Івано-Франківської ОО НСКУ