На лівому аркбутані Михайлівського Золотоверхого монастиря сьогодні урочисто відкрито меморіальну дошку письменнику, громадському діячеві, Герою України Олесю Терентійовичу Гончару.
Скульптор Руслан Найда праворуч від рельєфного зображення автора «Собору» викарбував такий напис: «Письменник Олесь Гончар, ініціатор відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря, що впродовж віків був духовним центром українства. Олесь Гончар – 1918-1995».
… Українські пісні з динаміків до початку урочистостей привернули увагу багатьох відвідувачів собору. Серед них були й ті, хто мав безпосереднє відношення до церемонії. Зокрема, Перший заступник Голови Київської міської державної адміністрації Олександр Мазурчак, Намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископ Вишгородський Агапіт, ректор Київської православної богословської академії єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній, Голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, Герой України Петро Тронько та його заступник, онук Великого Каменяра Роланд Франко, співголова згаданого фонду, Герой України Іван Драч, Герой України Дмитро Гнатюк, удова письменника Валентина Гончар, директор літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара під Кобеляками (Полтавщина) Тетяна Бондаревська, чиновники, письменники, історики та журналісти.
Єпископи АГАПІТ та ЕПІФАНІЙ звершили чин освячення дошки, підкресливши високу роль Олеся Гончара у поглибленні духовності українського народу через небайдужість до його символів.
Петро ТРОНЬКО нагадав про письменницьку діяльність видатного українця, зокрема, високо оцінив фактографічну глибину його роману «Собор». Розповів, як вони з О. Гончаром боролися за відновлення знесених у 1934-1936 рр. споруд монастиря. Олесь Гончар створив Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини, який по його смерті очолив саме П. Тронько. Президент Л. Кучма наприкінці 1995-го року видав указ, яким визнав відбудову цієї унікальної пам’ятки українського бароко загальнодержавним пріоритетом. Згодом до процесу реставрації долучилися Президент В. Ющенко та Київський міський голова О. Омельченко. На переконання Петра Тимофійовича, чітка й принципова позиція та активні дії Олеся Гончара – не лише щодо Михайлівського Золотоверхого монастиря, а й інших цінних історико-культурних пам’яток – реально поглиблювали незалежність та авторитет України. П. Тронько щиро дякував усім небайдужим, хто долучився до всенародної справи відновлення цієї архітектурної перлини. А своєму побратимові Гончару пророчив безнастанну славу.
Іван ДРАЧ назвав «великими ділами» відновлення монастиря руками й зусиллями своїх сучасників: «Можемо ми!». Запевнив, що немає України без Господа Бога, а Господа Бога – без України. Суть і велич Гончара-подвижника він сформулював як дивовижне поєднання духовності і вміння концентрувати гостру письменницьку увагу на головному. «Наша дорога до Храму і до Олеся Гончара буде вічною», – підсумував поет.
Валентина ГОНЧАР дякувала присутнім і всім людям за пам’ять про свого життєвого друга і зізналася, що зворушена наближенням його мрії – об’єднати українство. Удова письменника презентувала наміснику монастиря Агапітові ікону на згадку про сьогоднішню подію.
Дмитро ГНАТЮК пригадав кінець 40-х минулого століття, коли на місці Собору нічого не було, і початок 90-х. «Як відновлений собор прикрасив Київ! – не стримував емоцій співак. – Коли насідають якісь проблеми, щоразу думаю: а що б сказав на це Олесь Терентійович? що б він сам зробив?». Життєва мудрість письменника, за словами Д. Гнатюка, передавалася всім, хто мав честь працювати з ним пліч-о-пліч.
Письменник Роман ЛУБКІВСЬКИЙ висловив припущення, що встановленням меморіальної дошки процес відновлення Собору дістав своє продовження: «Профіль дорогої всім людини, її погляд і дух може затулити велетенську рану в духовному організмі української нації. Слово «собор» змогло сколихнути народ і втілити мрію про єдність і соборність». Пан Лубківський озвучив факти відновлення храмів по всій Україні і пов’язав це з неспекоєм, породженим Олесем Гончаром.
Тетяна БОНДАРЕВСЬКА нагадала про заклик-просьбу письменника творити добро. Розповіла про очолюваний нею музей на його малій батьківщині в с. Суха Кобеляцького р-ну на Полтавщині, про знищення “за совітів” довколишніх соборів, що боляче краяло серце Олеся Терентійовича. «Він прагнув припинити ті неподобства. Намагався оберігати наші святині – собори, що несуть код української нації». Втіленням його мрій став чин – народження Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини.
Шану Олесю Гончару віддали й інші учасники сьогоднішніх урочистостей.
… Біля барельєфа амбітного ревнителя соборності України виросла показна кучугура квітів. Удова Гончара тихо втирала сльози зворушення, під її руками гордо зиркав у натовп правнук Олеся першокласник Нестор. Густий дзвін Михайлівського Золотоверхого відбив першу по полудні…
І. К.
