Нещодавно в селищі Макарів, що на Київщині, в затишній літературній світлиці місцевого ліцею відбулася подія, на яку тутешня громадськість чекала кілька років. За ініціативи члена Національної спілки краєзнавців України Діни Нетреби презентували книжку – «лебедину пісню» члена Національної спілки письменників України Петра Сиченка «Вітер з Холодного Яру».
Діна Свиридівна Нетреба керує клубом «Пошук» районного центру дітей та юнацтва ім. Данила Туптала. Вона повернула із небуття сотні забутих імен партизанів-підпільників –радянських і членів ОУН. Діна Свиридівна є упорядником першої і єдиної в районі антології творів письменників краю «Літературна Макарівщина», невтомно досліджує історії сіл. Наша з нею остання спільна робота – «Нариси з історії Ясногородки». Протягом кількох років Діна Свиридівна допомагала мені збирати матеріал про відомих мешканців і гостей села. До книги увійшли п’ять написаних Д. Нетребою нарисів і понад два десятки унікальних історичних світлин, що вона віднайшла в домашніх архівах ясногородців. Саме тут знаходиться садиба Сиченків – осередок громадського, літературного і краєзнавчого життя другої половини ХХ століття. Діна Нетреба – найпалкіший послідовник ідей Петра Сиченка, котра вважає своїм обов’язком берегти пам’ять про видатного сина і полум’яного патріота рідної Макарівщини.
Історичний роман Петра Сиченка «Вітер з Холодного Яру» був завершений ще 1993 року. Він розповідає про події селянсько-козацького повстання на Правобережній Україні 1768 року, що в історії отримало назву Коліївщини. Головним героєм роману є гайдамацький ватажок Андрій Журба. В архівах відомостей про його діяльність збереглося мало. Це дозволило письменнику пов’язати з його особою багато історичних подій, що відбулися на території сучасної Київщини у середині XVIII століття.
«Вітер з Холодного Яру» – остання і найбільша за обсягом частина трилогії про Коліївщину. Перші дві книжки «Ой гук, мати, гук» (1972) і «Ріки виходять з берегів» (1985) Петро Сиченко написав у співавторстві з істориком Віталієм Кулаковським. Кандидатська дисертація В. Кулаковського була присвячена якраз подіям Коліївщини; тому ця тема глибоко досліджена, автори мали значний фактичний і фольклорний матеріал. Як наслідок – усі чоловіки-герої трилогії є реальними історичними особами. Перша книга присвячена діяльності ватажка Івана Бондаренка, друга – Микиті Швачці, а в заключній частині трилогії автор доповнив і узагальнив інформацію, подану у попередніх двох. Тож слушним є твердження читачів про те, що історичний роман «Вітер з Холодного Яру» є вершиною творчості митця.
Сонячного березневого дня 2004 року письменник Петро Сиченко після тривалої хвороби відійшов у кращі світи, так і не дочекавшись виходу в світ свого останнього роману. В липні того ж року в районній газеті «Макарівські вісті» було оприлюднене спільне звернення районного осередку «Молодої Просвіти» та клубу «Пошук» до громадськості із закликом зібрати кошти на видання книги «Вітер з Холодного Яру». На заклик відгукнулася територіальна громада села Новосілки на чолі з сільським головою Наталією Плотніцькою. Петро Сиченко народився в Новосілках 20 листопада 1922 року, і мешканці села вирішили саме в такий шляхетний спосіб вшанувати пам’ять земляка. Восени 2008 року книжка побачила світ, але через низку обставин її презентація відкладалася протягом двох років.
Літературна світлиця за ініціативи районного осередку НСКУ зібрала стількох шанувальників творчості письменника-земляка, що приміщення було переповнене. Погодьтеся, нечасто зустрінеш художній твір, у якому кожна сторінка присвячена з дитинства знайомим селам, де в кожному рядку зустрічається знайоме прізвище. А найголовніше – читача одразу захоплює динамічний сюжет, який непомітно виплітається з візерунків фактів героїчного минулого цього краю. Ліцеїстів, котрі прочитали роман «Вітер з Холодного Яру», переповнювало непідробне почуття патріотизму. Переконаний: саме такими книжками слід виховувати молодь, у них і є справжня душа народу.
Під час презентації я раптом пригадав, як у восьмому класі прочитав повість Петра Сиченка і Віталія Кулаковського «Ой гук, мати, гук». Тоді й почав записувати перші перекази з історії свого села.
Лише тепер розумію, що то було невипадковим: Петро Сиченко природно виховав ціле покоління закоханих у свій край.