16 квітня 2013 р. у приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» відбулось засідання бібліотечного клубу «Національні святині».

Тема засідання: «Історія малих міст України: місто Олександрівськ Луганської області»

Захід проведено в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України», який покликаний привернути увагу громадськості до вивчення історії малих міст і містечок, їх культури, архітектурних пам’яток, розвитку регіонального краєзнавства.

У процесі реалізації проекту досліджується і представляється по одному місту з кожної області України. Малі міста багаті на унікальні історичні та архітектурні пам’ятки, і тому збереження цієї спадщини є дуже важливою справою не лише з позицій сьогодення, але й у майбутньому, для прийдешніх поколінь.

 

Місто Олександрівськ (до 1961 року – село Олександрівка) засноване у 1772 році капітаном гусарського полку Олександром Юзбашем і назване на його честь. Олександрівськ є найстаршим населеним пунктом Луганської області. Розташований на правому березі річки Лугань на відстані 8 км від обласного центру м. Луганська. Населення міста складає 9 831 тис. чоловік.

 

Пам’ятки архітектури м. Олександрівська:

Садиба (1772), Свято-Вознесенський собор (1840)

Садибу збудовано в 1772–1779 роках у стилі класицизму як заміську великопанську будівлю. Ім’я автора забудови не відомо. Одночасно був розпланований парк. До складу садибного комплексу входить палац із двома флігелями, об’єднаними відкритою колонадою, службовий комплекс, будинок управителя, чотири флігелі та винний льох. Садибу оточує мур з масивними пілонами брам. Нині територію садибного комплексу поділяє навпіл бульвар, прокладений у ХХ столітті. За час існування забудова неодноразово ремонтувалася, внаслідок чого було змінене первинне внутрішнє планування та опорядження інтер’єрів. На сьогодні палац доволі занедбаний, проте вражає своїми розмірами.

Неподалік від садиби знаходиться Свято-Вознесенський собор, який зведено в 1840 році на місці попередньої дерев’яної церкви (1783). Собор виконаний у стилі класицизму з елементами псевдомосковського і неоготичного стилів. В інтер’єрі збереглися фрагменти розписів та ліплень ХІХ сторіччя. За радянської доби Свято-Вознесенський храм залишався діючим, а після 1937 року чи не єдиним, що приймав православних з усієї Ворошиловградської (нині Луганської) області. Свято-Вознесенський собор є одним з найдавніших храмів Луганської єпархії Української православної церкви.