У Каневі відзначено 25-річчя відтворення першого народного музею Т.Г.Шевченка.
Вперше хата-музей постала ще у 1884 році, коли на могилі Тараса Шевченка встановили чавунний хрест. Упорядкування першого Шевченківського меморіалу здійснювалося за народні кошти. В правій половині хати жив багатолітній доглядач національної святині Іван Ядловський (1846–1933), а в лівій було створено народний музей поета. Коли в 1930-х роках минулого століття почалося будівництво сучасного музею Тараса Шевченка, первісну хатину розібрали.
До 175-ї річниці від дня народження Кобзаря на побажання численних його шанувальників за урядовою постановою «Тарасову світлицю» було відтворено відповідно до архівних матеріалів, розшуканих провідним науковим співробітником Шевченківського національного заповідника, заслуженим працівником культури України Зінаїдою Тарахан-Березою. Кошти на будівництво надало Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, очолюване тоді академіком Петром Троньком — в роки незалежності — голова Національної спілки краєзнавців України.
На урочистості, що проходили в Шевченківському національному заповіднику 18 червня 2016 року у форматі засідання клубу «Тарасова світлиця» (Канів) та клубу «Родина» (Київ) з нагоди 25-річчя з часу відтворення першого народного музею Кобзаря «Тарасова світлиця» та 170-річчя від дня народження довголітнього охоронця Шевченкової могили Івана Ядловського, — прибули колеги з Інституту літератури НАН України, Національного музею Тараса Шевченка, Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Опанаса Саксаганського, Михайла Старицького, голова громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко, родичі Івана Ядловського, учасники толоки 1991 року зі спорудження хатини, науковці, митці, меценати, громадськість.
Усі вони в глибокій шані поклали квіти до могили Тараса Шевченка та могили Івана Ядловського, оглянули нові надходження до «Тарасової світлиці», скуштували запашного чаю з трав за рецептом Ядловського із самоварів ХІХ ст. та пиріжки, що приготували родичі дідуся Івана.
У конференц-залі завідувач науково-дослідного відділу «Історія Шевченкової могили», заслужений працівник культури України, член Національної спілки краєзнавців України Раїса Танана в ілюстрованій слайдами доповіді розповіла про історію відтвореного музею. Науковці музею видатних діячів української культури Роксана Скорульська (завідувач музею Миколи Лисенка) та Катерина Антонова розкрили цікавими штрихами народне розуміння Лисенкового ставлення до Тараса Шевченка, роботу видатного композитора з увічнення пам’яті Кобзаря. До речі, музей ініціював щорічні приїзди сучасної школи імені Миколи Лисенка (Київ) на Тарасову гору.
Слова вдячності за збереження традицій і повернення національного колориту в музей Тараса Шевченка (зокрема, прибрано з вестибюлю камінь — «то був камінь на наші душі»), сподівання на подальше відтворення задумів архітектора музею Василя Кричевського прозвучали у виступі заступника директора Інституту літератури НАНУ Сергія Гальченка.
До ювілею «Тарасової світлиці» вийшло друком видання Раїси Танани «Тут Шевченків дух і пахощі України», презентацію якого здійснила заступник генерального директора з наукової роботи заповідника Світлана Брижицька. Науковці Шевченківського заповідника — члени Національної спілки краєзнавців України Ольга Білокінь та Віта Дзима розкрили теми «Постать Івана Ядловського за матеріалами наукового архіву заповідника» та «З історії могили І.О.Ядловського», а Валентина Авраменко виступила з повідомленням «Тарасова світлиця у виданнях, поезії, образотворчому мистецтві».
Микола Томенко подарував заповіднику портрет Шевченка роботи невідомого художника, поділився планами щодо подальшого впорядкування Тарасової гори, зазначивши, що одним з джерел фінансування наміченого могли б стати кошти від продажу на аукціоні вертодрому біля села Пекарів, лише на утримання якого щороку витрачається кілька мільйонів гривень.
Зворушена побаченим була й гостя із США Олена Тилко Гальчинська, яка саме того дня завітала на Тарасову гору і стала очевидцем традицій національної святині. Сказала, що вона, як і багато українців за кордоном, виростала на Шевченковому слові, співала пісні на музику Миколи Лисенка.
Прозвучали й пропозиції, зокрема, від голови Канівської ради ветеранів, викладача Канівського коледжу культури і мистецтв, колишнього директора заповідника Василя Туліна — порушити клопотання про присвоєння члену НСКУ Раїсі Танані звання «Почесний громадянин Канева», а художниця Галина Морозова представила на розгляд громади думку про встановлення біля «Тарасової світлиці» скульптурного зображення Івана Ядловського.
Окрасою цієї по-родинному теплої зустрічі стали пісні на слова Тараса Шевченка та інших українських авторів у виконанні тріо бандуристок «Червона калина» Національної спілки кобзарів України (Львів) — лауреата премії імені Станіслава Людкевича в галузі музичного мистецтва у складі заслуженої артистки України Ірини Шуст-Назарчук, лауреатів всеукраїнських та міжнародних конкурсів Оксани Рибак та Любові Вальчак (мистецький керівник – заслужена артистка України Марія Сорока).
Генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк подякував усім за участь в урочистостях та запросив на обід за традиціями Івана Ядловського.
Валентина Авраменко.
Фото Юрія Кардаша