15–16 червня 2011 р. Національна спілка краєзнавців України здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711–1728 рр.). В її роботі взяли участь провідні українські вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі вишів, учителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська.
Метою цього заходу, який відбувся за підтримки народного депутата України О. Журавка, було відродження історичної пам’яті, привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії, формування національної гідності в молодого покоління. У цьому контексті розглядалися питання, пов’язані з історією козацтва. Щоб цілісно підійти до проблеми дослідження козацького періоду, було вирішено розпочати експедицію з колиски українського козацтва – острова Хортиця, та охопити увагою всі козацькі твердині на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей.
Гостинно зустрів учасників експедиції та долучився безпосередньо до її роботи Національний заповідник «Хортиця». Дало старт цьому важливому заходу засідання, на якому було заслухано виступи відповідального секретаря НСКУ Р. Маньковської, генерального директора Національного заповідника «Хортиця» М. Остапенка, професора Запорізького національного університету В. Мільчева, директора Козацького центру Національного гірничого університету Г. Швидько, доцента Національного гірничого університету Н. Ченцової та інших. Виступаючі порушили низку перспективних питань щодо головних напрямів діяльності з вивчення і збереження об’єктів культурної спадщини. Зокрема – про об’єднання зусиль дослідників історії козацтва задля збирання, вивчення і видання повної джерельної бази, яка стосується козацьких Січей, необхідність глибокого наукового дослідження Олешківської Січі, втілення в життя державної програми «Часи козацькі – Січі Запорозькі» тощо. Згодом усі гості відвідали експозицію Музею історії запорозького козацтва, ознайомилися з історико-культурним комплексом «Запорозька Січ», оглянули унікальні пам’ятки гідроархеології.
Далі шлях експедиції проліг до Кам’янської Січі, яка сьогодні є філією Національного заповідника «Хортиця». Оглянувши її, ми обговорили нагальні проблеми і перспективи дослідження цієї історичної пам’ятки.
Уранці 16 червня програма експедиції продовжилася у м. Цюрупинську. Представники керівництва Херсонської обласної, Цюрупинської районної та міської влади зустрічали нас із хлібом-сіллю. Потім у приміщенні Цюрупинської районної ради продовжилося ближче знайомство, під час якого Р. Маньковська розповіла, що Національна спілка краєзнавців України у своїй діяльності значну увагу приділяє пам’яткоохоронній справі. Краєзнавці України беруть активну участь у підготовці проекту державної ваги – багатотомного видання «Звід пам’яток історії та культури України», проводять серйозну науково-дослідницьку та популяризаторську роботу з питань вивчення історико-культурної спадщини України. Традиційними стали щорічні науково-краєзнавчі експедиції, де науковці та громадськість об’єднуються навколо проблем збереження культурного надбання українського народу. Такі акції відбулися на Полтавщині, Львівщині, Дніпропетровщині, Чернігівщині й мали широкий розголос серед української спільноти.
2011 року виповнюється 300 років перлині степового краю – Олешківській Січі – важливій сторінці в історії України. За поданням громадськості м. Цюрупинська, народного депутата України О. Журавка Верховна Рада України ухвалила постанову №8361 від 12 травня 2011 р. про відзначення 300-річчя заснування Олешківської Січі на державному рівні.
Після знайомства ми вирушили до місця розташування Олешківської Січі, де встановлено символічний пам’ятний знак. Місцевий дослідник В. Бойко, котрий брав участь у розкопках, розповів про археологічні розкопки 1991–1992 рр. та 2004 року, знайдені предмети козацького побуту, залишки будівель і укріплень.
Згодом делегація завітала до Цюрупинського дитячого будинку-інтернату для дітей-інвалідів. Директор цього закладу Т. Княгницька показала різноманітні картини своїх вихованців і одну з них подарувала гостям. У свою чергу від Національної спілки краєзнавців України дитячому будинку було передано книги та DVD-плеєр. Потім гості ознайомилися з містом і побували в місцевому краєзнавчому музеї.
Основною і заразом підсумковою частиною програми експедиції стало засідання «круглого столу» «Олешківській Січі – 300 років: історичні та сучасні інтерпретації» в Цюрупинському центрі культури та дозвілля. Свої думки виголосили представники місцевої влади, історики, краєзнавці, представники козацтва, громадських організацій та ЗМІ. Активну участь в обговоренні взяли В. Плотніков – Цюрупинський міський голова, Р. Маньковська – відповідальний секретар НСКУ, О. Бажан – заступник головного редактора журналу «Краєзнавство», В. Щербак – декан факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», Т. Лисенко – заступник директора з наукової роботи Національного заповідника «Хортиця», С. Сурченко – завідувач філії «Кам’янська Січ», Д. Ніконенко – археолог філії «Кам’янська Січ», Є. Сінкевич – голова Херсонської обласної організації НСКУ, Т. Братченко – директор Херсонського обласного краєзнавчого музею, С. Дяченко – науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею, І. Кочергін – голова Дніпропетровської обласної організації НСКУ, Л. Назаренко – начальник відділу освіти Цюрупинської райдержадміністрації, а також члени Козацької ради, отамани місцевих осередків та інші.
У ході обговорення виступів було запропоновано:
1. Національній спілці краєзнавців України спільно з Національним заповідником «Хортиця» та Інститутом козацтва Інституту історії України НАН України з метою широкої популяризації історії українського козацтва розробити й ініціювати перед вищими органами державної влади України Державну програму «Часи козацькі – Січі Запорозькі», куди включити наукове вивчення та публікацію джерельної бази з проблеми козакознавства, збереження і музеєфікацію пам’яток козацької історії та заходи щодо залучення української громадськості до історичного минулого, пов’язаного з героїчними сторінками козацької доби.
2. Президії правління НСКУ звернутися до органів місцевої влади м. Цюрупинська щодо сприяння відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини України» (ст. 23, 25, 26-30) у територіальному оформленні історичних меж Олешківської Січі, встановленні охоронних дощок і знаків культурних об’єктів («цитадель», «козацька дорога», «козацькі табори» тощо) в охоронній зоні та внесенні їх до Реєстру культурної спадщини краю.
3. Президії правління НСКУ спільно з керівництвом Національного заповідника «Хортиця» запропонувати Міністерству культури і туризму України та Херсонській обласній державній адміністрації з метою формування цілісного комплексу збережених козацьких Січей і з врахуванням високого наукового потенціалу й використанням багатого дослідницького досвіду фахівців Хортицької та Кам’янської Січей приєднати Олешківську Січ до Національного заповідника «Хортиця» на правах філіалу.
4. Закликати органи місцевої влади м. Цюрупинська проводити археологічні дослідження та музеєфікацію історичної пам’ятки Олешківська Січ виключно силами фахівців у галузі археології та збереження культурної спадщини.
5. Правлінню Херсонської обласної організації НСКУ спільно з органами місцевої влади м. Цюрупинська та Херсонським краєзнавчим музеєм з метою популяризації історії українського козацтва серед туристів регіону розробити план рекреаційних заходів щодо впорядкування історичної місцевості та включення її до туристичних маршрутів області.
6. Порушити питання перед вищими органами влади України щодо перейменування м. Цюрупинська, зокрема, спрощення процедури повернення місту його історичної назви з часів Київської Русі – Олешки.
7. Через засоби масової інформації активно висвітлювати події, пов’язані з дослідженням і збереженням історичних пам’яток українського козацтва.
Завершальним етапом науково-краєзнавчої експедиції стало ознайомлення з експозицією Херсонського обласного краєзнавчого музею, зокрема, присвяченою Кам’янській та Олешківській Січам.
Володимир Дмитрук,
член президії правління НСКУ
Київ-Запоріжжя-Цюрупинськ-Київ
Невмирущість Качанівки. Попри все
Вирушаючи до цього славного куточка Чернігівщини, науковці й краєзнавці НСКУ менш за все розраховували відкрити для себе щось нове. До палацово-паркової перлини манило природне бажання з’ясувати реальну ситуацію взамін найнеймовірніших – переважно апокаліптичних – чуток. Рухала нами, що тут приховувати, й елементарна порядність: попри славетність Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» новин про нього на веб-сайті Спілки краєзнавців – катма. Що вже казати про ґрунтовніші речі типу журнальних публікацій чи книжкових монографій під егідою НСКУ.
А ще ж цього року заповіднику – 30!
… Хоч багато хто бував тут не раз – годинна міні-екскурсія стала в пригоді. Лагідна пора року й погода дозволили нам максимально комфортно насолодитися як інтер’єрами палацу, так і парковими галявинами й крутосхилами. Очі жадібно вбирали казкові фарби дерев і кущів, відблиски ставків, матовість скульптур, містечок та «руїн» нижнього плато. А на горішньому рівні кожна зала палацового комплексу архітектурних пам’яток кликала залишитися якомога довше. Тим паче, що довкола все було таким позитивним! Ні тобі траншей з «кишками» комунікацій, чим «славилася» Качанівка ще так недавно, ні вбогих стін, піддашків і карнизів… Свіжо і світло! І – явно не з нагоди науково-краєзнавчого «десанту» НСКУ.
Катарсис-катарсисом, але кортіло поспілкуватися. Генеральний директор заповідника Володимир Буренко запросив до обміну враженнями. Зізнався, що був приємно подивований настільки авторитетними гостями, тому благав не обмежуватися компліментами. Двічі просити не мусив.
Експедицію НСКУ очолив заступник Голови Спілки, заслужений працівник культури України Григорій Клепак. До її складу також увійшли заступник Голови НСКУ, перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України, к. і. н. Сергій Попович; відповідальний секретар Спілки, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, к. і. н., доцент Руслана Маньковська; заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, учений і дипломат Роланд Франко; вчений секретар Центру пам’яткознавства НАН України й УТОПіК, кандидат архітектури Богдан Колосок; президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина; помічник ректора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, доцент, фундатор Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів), заслужений працівник культури України Микола Ходаківський; старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, пам’яткознавець Тетяна Катаргіна; заступник голови правління Чернігівської обласної організації НСКУ, доцент Чернігівського державного технологічного університету, к. і. н. Олександр Крук та члени апарату НСКУ.
Григорій КЛЕПАК зізнався, що народився в цих краях, і лебеді на плесах рідного Старого Бикова йому часто сняться. «Цю красу ми зобов’язані передати наступним поколінням», – дещо пафосно зауважив він, але в голосі «правиці» Голови НСКУ бриніла непідробно-тривожна нотка. Формат науково-краєзнавчих експедицій, започаткований Петром Троньком, – це й вивчення стану пам’яткоохоронної справи, нагадав модератор наради. Збереженість пам’яток національної культурної спадщини передбачає їхній розвиток – аж ніяк не занепад. Григорій Олексійович підкреслив важливість активної просвітницько-пропагандистської роботи щодо таких об’єктів.
Представляючи членів експедиції, пан Клепак згадував і відсутніх, хто не зміг долучитися до «рейду на Качанівку». Серед таких, зокрема, – керівник відділу Представництва Європейського Союзу в Україні Хосе Роман Леон Лора. Із цим єврочиновником, за словами Г. Клепака, у Спілки є спільні задуми, оскільки він опікується давньою архітектурою і може запропонувати цікаві гранти для гідних культурологічних програм. Єврокомісар неодмінно відвідає Качанівку, запевнив заступник П. Тронька.
Він назвав приїзд киян не ревізійною групою, а гуртом симпатиків заповідника. Закликав зізнатися, де Качанівку «лихоманить», у чому може полягати допомога від «центру». Заступник Голови НСКУ, наприклад, бачить покликання заповідника і в його акумулюючій, просвітницькій ролі для інтелігенції різних усюд.
Володимир БУРЕНКО висловив переконання, що будь-яка увага принесе очолюваному ним заповіднику лише користь. Він провів ще й інтерактивну «екскурсію» комплексом, графічно показавши (усе ж таки) позитивну динаміку діяльності «Качанівки». Особливо за останнє десятиліття. Це – стрімке зростання кількості відвідувачів та їхньої «якості» (вже не лише країни СНД, але і Європа та віддаленіші краї). Гендиректор нагадав, що ніде в світі музеї не утримуються виключно державами, і «Качанівка» не виняток. Поодинокі й нечасті фінансові «джерельця» з-за кордону (приватні фонди, індивідуальні внески) суттєво не допомагають. «Виручають» власні кошти, і очолюваний ним заклад старається «підняти гроші з землі». «Рятує оптимізм!», – так пан Буренко сформулював кредо свого колективу. Він висловив переконання, що всі реставраційні роботи тут будуть закінчені протягом найближчих 10 років. «Пророкувати» йому дозволяє те, що вже майже десять років «Качанівка» є єдиним майновим комплексом. Усе це, за словами пана Володимира, дозволить зберегти все, що залишили попередники сьогоднішніх мешканців.
Олександр КРУК самокритично оцінив використання наукового потенціалу членів НСКУ у відновленні чернігівських заповідників. Зізнався, що саме з Качанівкою їхні комунікації доволі слабкі. Тому зупинився на науковій помічі місцевих краєзнавців лише Батурину та Любечу. Лінію ж контактів із Качанівкою назвав просто перспективною. З огляду на ексклюзивність споруд Качанівки («садибних комплексів такої збереженості в Україні більше немає, і в цьому головна принада Качанівки» – цитата з путівника) така неувага обласних краєзнавців до заповідника є принаймні дивною. Тож міркування віце-голови ОО НСКУ про науково-методичні перемоги та проекти на дослідницькому ґрунті Чернігівщини (щодо історичної інформації про тутешніх діячів як краєзнавчої, екскурсії для студентів заповідниками краю та ідеї видати посібник/підручник з історії української культури на місцевому матеріалі тощо) сприймалися як зайва оказія прозвітувати на чужому полі про власну потрібність… «Раціо» у виступі пана Крука вбачалося хіба що в теоретичній можливості для керівника Качанівського заповідника якимось чином адаптувати почуте до своїх реалій.
Микола ЯКОВИНА зізнався, що 15 років тому працював із Качанівкою предметніше, однак за цей час особливих динамічних змін не зауважив. Він назвав Чернігівщину не просто багатою, а надзвичайно багатою – та перебуває в українській трійці лідерів за числом пам’яток нерухомої культурної спадщини під охороною держави. На його переконання, в області немає жодного місця чи топоніму, якимось копилом не пов’язаного з низкою певних історичних подій чи імен. Пан Яковина критично оцінив зусилля краєзнавців регіону щодо подання до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’яток обласного центру: за його словами, попередня номінація була… 20 років тому. Так само жоден зі 170 членів ICOMOS не представляє Чернігівщину. Микола Михайлович висловив надію, що цього року ситуація поліпшиться і за рахунок Качанівки.
Пан Яковина пригадав останнє 10-11-річчя заповідника. На той час заклад залишило, либонь, 7 директорів, атмосфера була нестерпною: коштів на найнеобхідніші реставраційно-консерваційні заходи бракувало. Не було навіть чітких меж «Качанівки»: присадибні ділянки з домоволодіннями окремих громадян дивним чином потрапили до складу заповідника! На початку каденції Л. Кучми пан Яковина звернувся до нього з листом, в якому детально описав унікальність палацово-паркового ансамблю Качанівки. І запропонував – без змін щодо профілю заповідника, його загальної доступності і діяльності музеєфікованих пам’яток створити тут державну резиденцію міжнародного класу. На той час в Україні ще не було аналогів американському Кемп-Девіду чи нинішній «Синьогорі», і аргументи М. Яковини мали бути переконливими: VIP-відпочинок і ділові контакти того ж рівня. Аби лиш інфраструктуру «підтягнути»! «Візитами чина з Кабміну тоді ж і обмежилися. Зосередилися, здається, на реконструкції Палацу «Україна», – гірко констатував автор ідеї «ошляхетнення» Качанівки початку 90-х. Тоді уряд Баварії ще давав грант для Качанівки, а британські ландшафтні архітектори називали заповідник одним із найкращих і найбільших територіально збережених парків світу…
Відтоді керівництво й колектив стабілізувалися. М. Яковина висловив переконання, що Качанівка дочекається внесення до Списку ЮНЕСКО. Вона вже тепер є конкурентоздатним місцем для зібрань якнайрізноманітнішого масштабу.
Сергій ПОПОВИЧ змалював туристичний ресурс Качанівки. На його думку, поширювана інформація про майже 200 тис. місцевих історико-культурних пам’яток реально підтверджується привабливими для туристів лише 5-6 тисячами. Як не крути, меморіальні дошки чи пам’ятники загиблим односельцям переважно не занесені до популярних туристичних маршрутів. А заповідник «Качанівка» – так. Пан Попович, на відміну від попередників, динаміку його розвитку назвав «надзвичайно високою». Тутешнє керівництво й колектив – цього немає в аналогічних місцях – ідуть назустріч навчальним закладам, турагентствам. Так залучається більше відвідувачів, і заповідник отримує стабільніший розвиток. Край славиться «туристичним ареалом» – крім «Качанівки», не бракує приваб і в Тростянці, Сокиринцях, Ічні, Густині. Атмосферу саме «Качанівки» він назвав винятковою. Щиро дякуючи гендиректорові Буренку за постійну самовідданість, запевняв, що з такою політикою тут не бракуватиме туристів.
Микола ХОДАКІВСЬКИЙ «щастям» назвав саму збереженість заповідника в «нормальному стані». Вочевидь, натякав на набагато сумнішу долю іншого Національного заповідника – в Пирогові під Києвом, який він мав честь довгий час очолювати. Порадив активізувати науково-пошукову роботу і наповнити експозиції матеріалами селянського побуту: «на палац» напевно працювала сила спростого люду. Крім того, навколо чимало центрів народних ремесел. Тут здавна мешкали сільські майстри, і в «Качанівці» «аж проситься» Дні ремесел. На думку Миколи Степановича, це б заохочувало відвідувачів і (що вже манірничати) наповнювало касу заповідника. Доречно було б це поєднувати і з фольклором. Зауважив він і певні архітектурні «різнобої» – зокрема, «загубленість» бюсту Т. Шевченка за пам’ятником грецькому філософу…
Онук Великого Каменяра Роланд ФРАНКО «заповнив пробіл»: «Тепер казатимете, що Франко в Качанівці таки був!». Він нагадав, що дід одружувався саме тут – у колегії Галагана, але його приїзд на Східну Україну мав амбітнішу мету. «Дружину він міг знайти й на Галичині, а сюди їхав, щоб об’єднатися!», – як про наукову сенсацію, повідомив «непрофесійний краєзнавець» Р. Франко. Він гірко констатував, що спроби штучного розпалювання ворожнечі між сходом і заходом України є й тепер. На думку пана Роланда, святотатством є розділяти красу Галичини і тієї ж Чернігівщини. А марнувати туристичні можливості було б і взагалі нерозумним. «Туризм – то патріотизм, відчуття вроди й потуги свого краю», – поетично підсумував свій виступ онук І. Франка.
Тетяна КАТАРГІНА теж високо оцінила реставраційні темпи в «Качанівці», порадивши «підключати» громадські організації та фонди задля піар-кампаній на користь приваб оновленого заповідника по всій країні. Явно не жартуючи, вона озвучила ідею у Дні «Качанівки» перераховувати одноденний заробіток українців на користь комплексу. Мило докоряла керівництву закладу пані Катаргіна і з приводу відсутності написів під експонатами іноземними мовами. «Правда, ця біда є й у Софії Київській», – поремствувала пам’яткознавець.
Богдан КОЛОСОК тепло згадав про давню співпрацю з НСКУ в особі її Голови Петра Тронька. А роль організації, яку представляв, пов’язав із конкретною пам’яткоохоронною діяльністю. Високо оцінивши зусилля теперішньої адміністрації «Качанівки», пан Колосок висловив надію і щодо кращої долі України. Це гарантуватиме й ліпше майбуття для самого заповідника.
Руслана МАНЬКОВСЬКА зупинилася на започаткованих НСКУ проектах. У плані пам’яткоохоронної роботи згадала збереження сакральної дерев’яної архітектури, популяризацію музейних скарбів, близький ювілей Олешківської Січі. На її переконання, краєзнавці є надзвичайно активною частиною суспільства, на них «тримається» більшість ініціатив і пошукових заходів. Зокрема, і щодо збереження історико-культурної спадщини. Пані Маньковська підкреслила обов’язковість уваги громадських організацій (значить, і НСКУ) до проблем історико-культурних заповідників. Отже, і «Качанівки» – вона може гідно представляти Україну і в очах іноземців. Р. Маньковська підсумувала озвучені пропозиції та побажання, зазначивши, що їх не варто відкладати «на потім».
Наостанок слово взяв Григорій КЛЕПАК. Зізнався, що НСКУ розробляє краєзнавчий інформаційний модуль для розміщення на популярному інтернет-ресурсі Вікіпедія. В цьому контексті важливою йому бачиться і здобута сьогодні інформація про «Качанівку»: «Така «культурна інтервенція» в Європу буде, вочевидь, більш ніж затребуваною». Ще пан Клепак додав, що «вічний краєзнавець» Тронько дуже хотів відвідати із нами Качанівський заповідник. Просив передати Чернігівщині гарячий привіт, бо не раз тут бував – ще заступником Голови Ради Міністрів УРСР та керівником УТОПіК. Дав наказ розповісти про підтримку НСКУ усіх серйозних починань чернігівців. Від імені Героя України П. Тронька Г. Клепак передав заповіднику книги – його власні та про нього. Серед іншого – спогади про непросте життя, яке для багатьох поколінь було і є взірцем. У пригоді науковцям «Качанівки» стануть, вочевидь, і примірники журналу «Краєзнавство», який видає Спілка, для підготовки своїх публікацій. «Тим паче, що тема національних заповідників у часописі ще жодного разу не звучала», – зауважив Григорій Олексійович.
Володимир БУРЕНКО не приховував емоцій, зазначивши, що дуже радий знайомству з краєзнавцями. Подякував і за доброзичливі зауваження. Він підтвердив реальність озвученої гостями ідеї відпрацювань на користь заповідника. Похвалився, що вже друкується путівник по Качанівці кількома іноземними мовами. А ще в планах – зведення пам’ятника меценатові Василю Тарновському-молодшому…
«Приїжджайте до нас частіше!», – запросив куратор «Качанівки», і було видно, що то – не просто ввічливі слова.
Ми пообіцяли.
Вл. інф.
Зі Святом ПЕРЕМОГИ!
Дорогі ветерани!
Від щирого серця вітаю вас із 66-ою річницею Великої Перемоги!
Кожний рік дається нам нелегко, але тішить, що звитягу 1945-го пам`ятають. І не лише наші з вами діти та внуки. Їм не доводиться пояснювати сенс цього дня в календарі. Вони точно знають, якою ціною далася нам та перемога. Тішить, що знають вони про це не за фільмами “про війнушку” – іноді брехливими і знущальними. Правду розповідали їм ми, сучасники буремних років і учасники кровопролитних змагань. Таке несила забути.
Хочу побажати вам, дорогі, ще довго топтати ряст на нашій дорогоцінній землі. Хай буде злагода, мир і любов в оселях. А рідні нехай не соромляться говорити вам щирі теплі слова поваги і любові. Адже ви їх заслужили.
Зі Святом Перемоги вас, дорогі мої!
З повагою – Петро ТРОНЬКО
Нова біографія Чернігівщини
Нещодавно Товариство «Чернігівське земляцтво» у місті Києві презентувало столичній громадськості унікальне видання – «Сіверські скрижалі» (Краєзнавчий портрет Чернігівщини). Видання, що готувалося протягом трьох років кропіткої краєзнавчої роботи чисельних дослідників рідного краю, вийшло за загальною редакцією незмінного патріота Чернігівщини голови Товариства Віктора ТКАЧЕНКА. Упорядкуванням та редагуванням зібраних матеріалів займався відомий поет, уродженець Сіверщини Леонід ГОРЛАЧ.
Суттєву фінансову підтримку у виданні книги надали відомі земляки-чернігівці Федір ШПИГ, Анатолій ТКАЧЕНКО, Андрій ПІНЧУК, родина ПРОЦЕНКІВ – В’ячеслав, Олег, Тарас та Юрій.
Книга присвячена історії виникнення і розвитку міст і сіл Чернігівської області. Вона розрахована на масового читача, студентів та учнів, учителів середніх шкіл, краєзнавців, організаторів туристичної діяльності.
У довіднику описано населені пункти 22 районів Чернігівщини, міст обласного підпорядкування – Чернігова, Прилук, Ніжина, дані вичерпні характеристики районам.
Видання широко ілюстровано картами, якісними кольоровими фото різних пам’яток історії та культури, архітектури, численних пам’ятників видатним уродженцям та жителям області, чарівних живописних куточків Сіверського краю.
З моменту виходу «Сіверські скрижалі» стали настільною книгою чернігівчан та вихідців з цього краю і вже нині вважаються раритетом у краєзнавчому середовищі.
На презентації книги, яка відбулась у приміщенні Товариства «Чернігівське земляцтво», з розповіддю про свою роботу над томом виступили автори та видавці. Їх палко вітали заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктор ТКАНКО та заступник голови Національної спілки краєзнавців України Григорій КЛЕПАК.
Працю чернігівських краєзнавців високо оцінив голова НСКУ академік НАН України, Герой України Петро ТРОНЬКО. Він передав теплі вітання творцям нової біографії Чернігівщини і закликав їх до подальшої дослідницької співпраці на ниві вітчизняної історії.
Сіверські скрижалі (Краєзнавчий портрет Чернігівщини) / Упоряд. Л.Горлач; Відп. ред. В.В.Ткаченко/ Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві – К.: Дім, сад, город, 2011. – 647 с.
Вл. інф.
уся ТРОНЬКІВСЬКА рать
Задовго до 66-ї річниці Великої Перемоги на адресу апарату НСКУ почали надходити поздоровні телеграми і листи. На сьогодні їх – уже понад сотня. Ми читали щирі слова від учених, керівників наукових та навчальних закладів і урядових структур, колег, але кожен розумів, що їхній головний адресат – Герой України, незмінний Голова НСКУ з 1990 року Петро Тимофійович Тронько.
У 1941-1943 рр. він перебував у Червоній Армії. Брав участь в обороні Києва, Харкова, у визволенні Донбасу. У жовтні 1943 року П. Тронька відкликали з діючої армії. Став він першим секретарем Київських обкому і міськкому ЛКСМУ. Був серед тих, хто в листопаді 1943-го в’їхав у зруйнований Київ. Як комсомольський ватажок взявся Петро Тимофійович за відбудову столиці. І зміг – дівчата помогли. Якось сказав, що – якби мав таку можливість – звів би юнкам на відновленому з руїн Хрещатику пам’ятник із чистого золота.
А згодом став чесним істориком-літописцем боротьби народів СРСР із фашизмом. Уособлював краєзнавчу пошукову роботу, якою б специфічною вона не була за радянської доби. Таким і залишається в пам’яті сучасників. Бо завше має однодумців, як він небайдужих до правдивої історії, котру вони й творили.
… Ми обступили полковника Тронька, і таке мирне оточення йому явно подобалося. Охоплював достоту чудесний щем. Усвідомлювалося: аби не відвага й незмірна любов до волі таких, як наш бойовий шеф, навряд чи ми б стояли в цьому місці в цей час. Лоскотало в горлі і очі зволожувалися… Краєзнавча рать полководця НСКУ залюбки була зі своїм командиром і в ці світлі хвилини.
… А затим Петро Тимофійович відбув до Кабміну.
Зустріч із ветеранами вів Заступник Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України Ю. Авксентьєв. Юрій Анатолійович знаходив для кожного гостя найточніші слова, і були вони дійсно щирими. Колишніх працівників уряду від імені Прем’єра вітав Віце-прем’єр-міністр України Віктор Тихонов. Ще б пак: П. Тронько 17 років – це ще один феномен його життя! – пропрацював заступником голови Ради Міністрів України, і багато хто завдячує його допомозі. Був сьогодні на Грушевського, 12/2 і В. Устименко. Василь Євдокимович – лауреат премії НСКУ імені Дм. Яворницького 2009-го року, і Петрові Тимофійовичу було приємно поспілкуватися з колегою. І говорили не лише про давні дні біди.
Любо, що дякувати істинним українцям ми ще встигаємо при житті.
Ігор Куценко
УЧИТЕЛІВ КИЇВЩИНОЗНАВСТВА ЗУСТРІЧАЛА ЯСНОГОРОДКА
Задля ліпшого розвитку краєзнавчої роботи в регіоні та виховання у школярів любові до рідної землі вже з 2000-2001 навчального року у Київській області викладається курс “Київщинознавство“.
Основними завданнями освітньої системи області є:
– розширення знань школярів про конкретну адміністративну одиницю (область, район) та населений пункт, де проживає учень;
– формування в учнів уявлення про Київську область і конкретний населений пункт як цілісний об’єкт пізнання;
– виховання в учнів глибокої поваги до своєї малої батьківщини;
– удосконалення практичних і дослідницьких навичок краєзнавчої роботи.
Нещодавно в Ясногородці відбувся методичний семінар з київщинознавства, на який зібралися вчителі цього предмету з усіх навчальних закладів району. Місце зустрічі було обрано невипадково: Ясногородка сьогодні є одним із небагатьох сіл району, яке має власний підручник з цього предмету – книгу „Нариси з історії Ясногородки”, яка об’єднала в собі дослідження трьох поколінь краєзнавців. Цього навчального року на основі матеріалів, вміщених у книзі, розроблено кілька тематичних уроків, а учні школи створили ряд електронних презентацій, що розкривають особливості місцевої історії.
Під час семінару в приміщенні Ясногородського НВО урочисто відкрили світлицю-музей історії села. Ініціювала її створення Любов Миколаївна Шамота – заступник директора з навчально-виховної роботи, депутат Макарівської районної ради, співавтор „Нарисів…” і член Національної спілки краєзнавців України. За підтримки Ясногородської сільської ради (голова – Т. М. Семенова) у мешканців села були зібрані предмети старовини, завдяки чому відтворено інтер’єр сільської хати початку ХХ століття.
Також цього дня до фондів новоствореної світлиці-музею було передано архів першого краєзнавця Ясногородки Леоніда Дмитровича Петрушевського. Серед документів архіву є, зокрема, унікальні: книга вчинення шлюбних обшуків Ясногородською церквою Різдва Пресвятої Богородиці за 1801–1832 роки, зошити з українськими народними піснями, записаними з 1893 по 1902 рік, копії документів, що стосуються функціонування Ясногородської церкви в 1948 – 1959 роках.
Досвід краєзнавчої роботи Ясногородки сьогодні надзвичайно актуальний для Макарівського району, адже більшість сіл досі не мають не тільки окремих книжок із власної історії, а й більш-менш ретельно опрацьованих краєзнавчих матеріалів. Попри це в школах викладають київщинознавство, яке є особливим інтегративним курсом, де поєднуються комплекси історичних, антропологічних, археологічних, природничих, лінгвістичних, етнокультурних знань про малу батьківщину.
По завершенні семінару його учасників привітав місцевий фольклорний колектив „Ясен цвіт”. А всі вчителі київщинознавства отримали в подарунок від ясногородської громади книгу „Нариси з історії Ясногородки”.
Євген БУКЕТ,
відповідальний секретар
Київської обласної організації НСКУ
«Київ та його давня давнина в творах народних»
Національна спілка краєзнавців України за ініціативи Київської міської організації НСКУ видала до Дня Києва книгу О. О. Тулуба «Київ та його давня давнина в творах народних». Упорядники фольклорної збірки – професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. І. Ульяновський та доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. В. Пилипенко.
Унікальність видання в тому, що так уперше систематизовано публікацію фольклорних матеріалів, які репрезентують народну уяву про Київ із найдавніших часів до XVIII ст. включно. Рукопис «Києва…» був підготовлений до друку ще 1929 р., але так і не був виданий. На сьогодні він зберігається в особовому архіві О. Тулуба в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.
Олександр Олександрович Тулуб народився 7 жовтня 1869 р. в Кам’янці-Подільському в родині відомого кирило-мефодіївця Олександра Даниловича Тулуба. Навчався в 2-й Київській гімназії та на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. Під час навчання прослухав майже всі курси історико-філологічного відділення університету. Член Київської молодої громади. Активний учасник національного руху і дописувач (під псевдонімами) до львівської преси про утиски українського національно-культурного життя.
Офіційний збирач пожертв на спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Києві у 1911 році.
Працював судовим слідчим у Єлисаветграді, Луцьку, а в 1916-1920 рр. – мировим суддею у Києві. З 1922 р. – науковий співробітник Всеукраїнської академії наук. Репресований у 1937 р. Помер у засланні. Дата смерті невідома.
Автор численних публікацій з історії, літературознавства, ономастики тощо.
«Київ та його давня давнина в творах народних» містить народні оповідання, легенди, казки тощо про Київ як самих киян, так і гостей міста. Збірка складається з передмови упорядників а також авторської передмови Олександра Тулуба та чотирьох розділів: І). Передісторична доба м. Києва. II). Феодально-князівська доба. III). Литовсько-польська доба. ІV). Козацька доба (до кінця XVIII століття).
До книги Олександр Тулуб включив твори своєї племінниці – видатної української письменниці Зінаїди Тулуб, – які раніше не публікувалися.
Фольклорна збірка «Київ та його давня давнина в творах народних» зацікавить фахівців і широкі кола читачів, відкриє для багатьох із них ім’я талановитого вченого, збирача усної народної творчості про стародавній Київ О. Тулуба.
25-ті роковини Чорнобиля – на державних телеканалах України
Держкомтелерадіо провело прес-конференцію «Нові проекти державних телекомпаній, присвячені 25-м роковинам чорнобильської трагедії». Із пресою напередодні гіркого ювілею прийшли поспілкуватися Голова Комітету Юрій Плаксюк, генеральний директор Київської регіональної ТРК Олександр Савенко, режисер, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, автор фільмів «Чорнобиль: два кольори часу», «Чорнобильський час» та нового проекту «Чорнобильський час триває» Леонід Мужук (ТК «Культура»), журналіст-чорнобилець Сергій Комісаров та автор теленарису «Люди і долі» Галина Устенко-Гайдай (обидва – від КРТРК).
Юрій ПЛАКСЮК емоційно пригадав події чвертьстолітньої давності, акцентувавши, передовсім, на тотальній засекреченості їх для ЗМІ. Затим показали ролик із кадрами, які для більшості присутніх журналістів – а їх нині представляє, як не крути, переважно молодь – напевне були одкровенням.
Прес-реліз інформував, що у висвітленні чорнобильської тематики беруть участь усі державні ТРК України. Було подано стислий переказ рубрик та програм, автори яких розповідають про соціальний захист чорнобильців, медичну підтримку інвалідів-чорнобильців, аналізують уроки Чорнобиля. Названо й окремі програми, які вийдуть до Дня пам’яті. У програмах беруть участь – і робитимуть це в майбутньому – самі ліквідатори, переселенці із зони, представники громадськості, медики, фахівці МНС.
На КРТРК 23 квітня Галина УСТЕНКО-ГАЙДАЙ представить власний теленарис, присвячений вертолітникам-ліквідаторам. Ці 27 мужніх чоловіків, за її словами, фактично й створили карту зон радіаційного забруднення, з яких було виселено людей. «А 1992-го держава їм заборонила літати, нарахувавши компенсацію… 5 гривень на рік!», – журналістка ледве стримувала емоції, розповідаючи про гіркі епізоди своєї праці. Не всі з її героїв-ліквідаторів дожили до сьогодні, а їхні гвинтокрили давним-давно покояться в чорнобильських могильниках: «Люди пережили метал!». Пані Галина зізналася, що багато матеріалу залишилося поза межами стрічки, а вона «всім тим живе щодня»…
Її колега по КРТРК Сергій КОМІСАРОВ розповів, як випускав газету про атомників, а затим – ліквідаторів і якою потрібною вона там була. Писали про рядових – яких згодом назвуть героями; про давніші будні, пов’язані з «відлунням Чорнобиля». Він зізнався, що чорнобильські технології порятунку людей і території недавно «даром віддали» приїжджим японцям, аби ті не дозволили гинути людям і ширитися новій ядерній біді далі світом.
Леонід МУЖУК поділився окремими епізодами, пов’язаними зі зйомками своїх стрічок. А від виходу до річниці Чорнобиля нового фільму відхрестився. На його переконання, все ще є чимало нюансів, які не дозволяють благословити нову роботу в світ: «Чорнобильський час не повинен тривати, він має зупинитися». Пан Леонід зазначив, що дотепер «ніхто не має повного уявлення, що слід робити»: замість зведення нового саркофагу пропонують технологічно пришвидшити розпад залишкових радіоактивних речовин. «Не хочу лякати новим фільмом. Потрібна чітка позиція вчених, як чинити далі», – додав автор. Він озвучив і маловідомі факти минулого. Так, фільм «Чорнобиль: два кольори часу» міг бути знищений, оскільки документалісти зафіксували в ньому чимало такого, що швидко притягло гриф «Цілком таємно». Зокрема, і солдатів у зоні не повинно було бути (а вони є в кадрі), і в костюмах «не таких» мали працювати рятувальники, і рівень радіації заборонено було подавати… «А ми не послухалися, і фільм зберігся!».
Олександр САВЕНКО анонсував проведення на їхньому каналі 26-го квітня 12-годинного телемарафону пам’яті. При цьому зазначив, що заклику надсилати кошти не буде: «Раніше були фонди, збиралися серйозні гроші, а тепер… Ми просто чесно розповідатимемо про людей». Крім телемарафону, в ефірі Київської КРДТРК у прямому ефірі програми «Київський форум» відбудеться соціальне «не-ток-шоу» про Чорнобиль і його наслідки для громадян України.
Наприкінці зустрічі пан ПЛАКСЮК припустив, що про річницю Чорнобиля напевно згадають й недержавні студії країни. На них працюють журналісти, котрі теж тоді були там. «Не скажу, що цього дня покажуть 1+1, Інтер, ICTV чи СТБ, – зазначив Голова Держкомтелерадіо. – Їм поставлено завдання давати в ефір більше оптимізму, любові, рекомендовано жити майбутнім…». Він зазначив, що 26 квітня, за ініціативою Держкомтелерадіо, у фойє Національної радіокомпанії буде встановлено пам’ятний знак на честь журналістів-чорнобильців.
А Сергій Комісаров нагадав усім слова університетського «батька» кількох поколінь журналістів Дмитра Прилюка. Той закликав пам’ятати, що журналістика – “храм, в який не можна ходити брудними ногами». Учив говорити правду, якою б гіркою і болючою вона не була.
Присутні сьогодні в Національному прес-центрі телебачення і радіомовлення – із тих, хто так чинив і чинить.
Власна інформація
Краєзнавчу конференцію старшокласники Черкащини присвятили 20-річчю незалежності України
У Черкасах відбувся заключний етап обласної краєзнавчої конференції старшокласників ,,Черкащина в історії державності України”, присвяченої 20-річчю незалежності України.
Організатори форуму – обласна організація Національної спілки краєзнавців України, управління освіти і науки, сім’ї та молоді облдержадміністрації, обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників – ще в кінці минулого року ухвалили спільне рішення про його проведення.
Конференція проходила в два етапи. Перший – заочний – включав конкурс учнівських робіт у школах, містах та районах з 1 лютого до 15 березня. А другий – за участю авторів кращих робіт – був підсумковим і відбувся 19 – 20 квітня в обласному центрі.
У змаганні взяли участь юні дослідники рідного краю та їхні наукові керівники з усіх міст і районів області. Під час пленарного засідання голова правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України В. М. Мельниченко, доктор історичних наук, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького А. Ю. Чабан і директор обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Н. М. Чепурна вручили дипломи та подарунки всім учасникам конференції.
Пленарне і секційні засідання проводилися за такими тематичними напрямами: ,,Черкащина – невід’ємна частина Української держави”, ,,Історія краю від найдавніших часів до сьогодення”, ,,Місто (село), в якому я живу: минуле і сьогодення”, ,,Історико-культурна спадщина краю та її пізнавально-виховний потенціал”.
У виступах юних краєзнавців передусім знайшли відображення теми, пов’язані з державотворчими процесами, в епіцентрі яких перебували землі сучасної Черкащини – визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, утворення Української козацької держави в середині ХVІІ століття, події 1917 – 1920 рр. Значна увага була приділена майже 60-річній історії Черкаської області як невід’ємної частини незалежної України, видатним постатям краю й України.
Прикметно, що секційні засідання відбулися в Чигирині. Там учасники конференції не лише провели плідні наукові дискусії з проблем регіональної історії, а й мали змогу ознайомитися з історико-культурною спадщиною гетьманської столиці – важливого центру творення Української держави, відчути свою причетність до її долі.
Конференцією ,,Черкащина в історії державності України” розпочалися заходи обласної організації Національної спілки краєзнавців України з нагоди ювілейної дати в житті Української держави. До 20-річчя її незалежності на Черкащині передбачено презентації краєзнавчої літератури, виступи членів Спілки в засобах масової інформації, зустрічі з громадськістю краю та інші пізнавально-виховні заходи.
Василь Мельниченко,
голова правління
Важливий етап у дослідженні теренів Святошинського району м. Києва
11 квітня 2011 р. у приміщенні Центру позашкільної роботи “Північне сяйво” Святошинської районної держадміністрації відбулося громадське обговорення підготовленого до друку енциклопедичного довідника “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року”.
Автор проекту – Сергій Вакулишин, відомий києвознавець, методист ЦПР, відмінник освіти України, голова Святошинського районного осередку Київської міської організації НСКУ. Джерельною базою довідника є напрацьований автором значний архівний матеріал, періодику, мемуари, спогади місцевих довгожителів. Енциклопедичний довідник висвітлює життя західних околиць міста від середини XIX ст. до часу утворення Ленінградського району і містить понад 130 статей з історії, географії, економіки, культури, літератури тощо.
Статті викладено в алфавітному порядку, в чіткій доступній формі. Значну частину обсягу довідника (56%) присвячено періоду до 1945 року, що, безумовно, збільшує його наукову цінність. 15 статей розкривають “білі плями” києвознавства. Зважаючи на бурхливий розвиток передовсім північних мікрорайонів та вагомий внесок місцевих фахівців у розвиток авіації, машинобудування, кібернетики, 21% обсягу довідника присвячено науково-технічним аспектам.
Поряд з цим належну увагу приділено й південним (борщагівським) мікрорайонам.У громадському обговоренні даного проекту взяли зацікавлену участь краєзнавці, представники освітніх та бібліотечних закладів, громадських організацій столиці. Вони високо оцінили працю С. М. Вакулишина, відзначили позитивні сторони й значення цього проекту, а також висловили деякі побажання при доопрацюванні довідника. Це важливе починання Кабінету краєзнавства ЦПР Святошинської райдержадміністрації може бути гарним прикладом для наслідування краєзнавцями інших районів столиці.
Енциклопедичний довідник “Терени Святошинського адміністративного району Києва до 1973 року” буде корисним державним службовцям, освітянам, студіюючій та шкільній молоді, широкому загалу киян.
Олександр Богдан,
член правління Київської міської організації НСКУ