Експедиція до Полтавщини

У складі експедиції – члени правлінь НСКУ, Полтавської обласної організації Спілки, Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, відомі науковці Національної академії наук України, громадські діячі, працівники Міністерства культури і туризму України, журналісти з Києва та Полтави.

В селищі Опішня члени експедиції оглянули Центр гончарства, приділили увагу вивченню умов та проблем його функціонування, поширенню досвіду збереження народних ремесел, реальним потребам у допомозі на рівні місцевих та центральних органів влади.

У с. Лютенці Гадяцького району важливим було питання вивчення наявних матеріалів, пам’яток історії та архітектури, умов, можливостей та шляхів створення музейного комплексу про знаменитих вихідців села ЗАСЯДЬКА Олександра Дмитровича (видатного інженера-артилериста, генерал-лейтенанта артилерії, конструктора порохових ракет, піонера їх використання у воєнних цілях) та ХРИСТОВОГО Миколи Федоровича (відомого діяча української культури, який очолював відділ мистецтв при Наркомосі, Київський оперний театр, Музей мистецтв ВУАН, репресований у 1938 році та ін.); висвітлення яскравого козацького періоду в історії села, а також визначення характеру термінових робіт по відбудові у селі Свято-Троїцького собору 1670 року забудови.

В рамках науково-дослідної експедиції було організовано круглий стіл за участю членів делегації, активу сільської громади, працівників обласного краєзнавчого музею, представників місцевих органів влади, місцевих та національних засобів масової інформації.

У селі Сухому Кобиляцького району члени експедиції зустрілися з громадським активом села, ознайомилися з організацією роботи та станом утримання меморіального музею-садиби Олеся Гончара, можливістю розширення його експозицій, вирішенням питання про виділення додаткового приміщення.

Пленум правління (2009-06-12)

У роботі пленуму по започаткуванню нового національного проекту взяли участь відомі вчені, громадські і державні діячі, народні депутати, представники Національної академії наук, Інституту історії України та Інституту географії НАНУ, Українського інституту національної пам’яті, Кабінету Міністрів України, Секретаріату Президента України, ряду міністерств: фінансів, економіки, освіти і науки, культури і туризму України, Держтелерадіо, Держкомархіву, вищих навчальних закладів України, засобів масової інформації.
Після виходу у світ останнього 26 тому «Історія міст і сіл Української РСР» – «Кримська область» минуло 25 років. За цей період в нашій країні відбулися величезні зміни. Вісімнадцять років тому Україна стала суверенною, незалежною державою. Відбуваються реформи в галузі економіки, триває величезний процес відродження духовності і історичної пам’яті народу. За останні роки ми є свідками уваги Президента України та Уряду України до культурних надбань, їх охорони, до краєзнавства.
З метою підтримки і розвитку краєзнавчого руху Указом Президента України від 23.01.2001 р. «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху» доручено Кабінету Міністрів України «розробити і затвердити у тримісячний термін Програму розвитку краєзнавчого руху в Україні до 2010 року, визначивши, зокрема, заходи з відзначенням у 2001 р. 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців».
В розпорядженні Президента України від 19.10.2000 р. «Про забезпечення комплексного розвитку малих міст України» Кабінету Міністрів України доручено «забезпечити підготовку за участю Національної Академії наук України дослідження і видання енциклопедичного, багатотомного збірника «Історії міст і сіл» у новій редакції.
На теренах України більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу, яким минуло понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячний ювілей, частина наближається до цієї вікопомної дати. 39 найстародавніших українських міст рішенням Уряду взято під державну охорону. Крім того, в Україні понад 5000 сіл, яким теж понад 300 років. Є села, вік яких становить тисячу та більше років. Саме історичні міста і села були колискою нашої державності, де формувалось козацтво, а їх мешканці ставали активними учасниками боротьби за національне і соціальне визволення, де розвивалася самобутня культура, національні традиції, створювалася неповторна історико-культурна спадщина.
Звичайно, історія для багатьох старовинних міст і сіл не була милосердною. Протягом віків із цілої низки причин багато історико-культурних надбань цих міст і сіл знищено й втрачено назавжди. Лише у ХХ ст. зникло з карти України майже дві тисячі населених пунктів. Одні, як відомо, згоріли в полум’ї громадянської і Другої світової воєн, інші зашилися без мешканців у роки голодомору, примусових депортацій населення із західних і східних областей та Криму. Чимало сіл ліквідовано під час розбудови промислових зон, створення величезних штучних водойм, реалізації хибної «теорії безперспективності багатьох поселень.
Підготовку повного, правдивого, об’єктивного літопису історії міст і сіл України спілка розпочинає не на порожньому місці. В архівах і бібліотеках зберігаються десятки тисяч матеріалів та документів про історію українських міст і сіл, розробки, інструкції, наукові розвідки, які залишені попередниками.
Як відомо, загальний обсяг усіх 26-ти томів становить 2360 обліково-видавничих аркушів. У томах вміщено 1340 нарисів, у тому числі 25 про області, 352 – про міста та 964 – про селища міського типу і села, 8319 довідок про центри селищних і сільських Рад. У всій серії книг опубліковано 9116 ілюстрацій, сотні карт і картосхем.
Видання історії міст і сіл тривало до січня 1974 року, тобто 6,5 років, а весь підготовчий процес – близько двадцяти років. Для такого складного видання це дуже короткий термін. Він був витриманий завдяки тому, що до написання історії міст і сіл залучалися широкі кола громадськості. Ті, хто творив історію, ті й писали її. За підрахунками, на різних етапах написання історії міст і сіл працювали близько 100 тисяч чоловік. Це – автори, члени редакційних колегій та науково-редакційних груп, міських і районних комісій, наукові консультанти і рецензенти, редактори, картографи, збирачі фотоілюстрацій, любителі-краєзнавці, учасники історичних подій, які надавали в розпорядження авторських колективів документи, брали активну участь в обговоренні рукописів, допомагали уточнювати ті чи інші історичні факти.
Хотілось би особливо підкреслити, що масовість і громадські засади були тими рушійними факторами, які визначили характер цього видання. Водночас, підготовка праці такого масштабу як «Історії міст і сіл Української РСР» була б неможливою без поєднання зусиль багатотисячного колективу ентузіастів із знанням та досвідом кваліфікованих істориків і представників міністерств, відомств і організацій.
Підготовка «Історії міст і сіл УРСР» в 26 томах в той нелегкий час була подвигом науковців і краєзнавців, що створили нерукотворний пам’ятник своєму народові. Історія міс і сіл – найповніший на сьогоднішній день літопис населених пунктів республіки. В ній показано історичний розвиток міст і сіл з найдавніших часів до наших днів у масштабі усієї республіки. Вперше за свою багатовікову історію майже всі міста і переважна більшість селищ міського типу, а також значна кількість сіл одержали свою, так би мовити, наукову біографію.
Але, в цілому, спираючись на кращі традиції історичного краєзнавства, «Історії міст і сіл Української РСР» ґрунтовно узагальнює і розвиває попередні досягнення в цій справі. Водночас вона знаменує собою початок вивчення історії окремих населених пунктів у межах великих регіонів. Ця праця започаткувала новий напрям у вітчизняний історіографії.
Її значення полягає і в тому, що в процесі підготовки видання до першовитоків своєї історії прилучились десятки тисяч аматорів-дослідників, шанувальників минувшини – цьому немає ціни. Вона дала могутній поштовх розвиткові краєзнавчого руху в Україні, сприяла розповсюдженню знань серед населення про рідний край, його історію, традиції, культуру, значно підвищила інтерес до пізнання і вивчення історії народу.
«Історії міст і сіл Української РСР» в 26 томах була високо оцінена політичним керівництвом і Урядом, вона була відзначена в 1976 році Державною премією СРСР в галузі науки.
Такі деякі підсумки і завдання, що стоять перед істориками по підготовці багатомної праці «Історії міст і сіл України». Керуючись методами об’єктивізму та історизму, необхідно створити фундаментальну наукову роботу, яка б з позиції правди, через дослідження і висвітлення історії міст і сіл України, відобразила їх наукову «біографію» від далекої минувшини до сьогодення, всебічно, ґрунтовно показала велику, багатовікову, складну героїчну і трагічну історію багатостраждального, але не скореного українського народу, його величезний внесок у світову цивілізацію. Підготовка і видання багатомної історії міст і сіл повинна дати могутній поштовх у розвитку краєзнавства, його наукових і громадських форм. Неможливо переоцінити її значення для утвердження національної ідеї, забезпеченню культу духовності, повернення нашому народові всіх його кращих якостей і чеснот. Нове видання має бути достойним пам’ятником історії нашого талановитого українського народу.
Які організаційно-методичні завдання підготовки енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України» стоять на повістці дня?
1. У відповідності з листом Міністра освіти і науки України №1/9-367 від 13.06.2007 р., використовуючи досвід Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, де діє Центр краєзнавства, створити у вищих навчальних закладах наукові підрозділи із викладачів, учителів, музейників, архівістів, бібліотекарів, дослідників-краєзнавців обласних осередків Національної спілки краєзнавців України, а також учасників підготовки багатотомного видання «Історія міст і сіл України» 1960-70-х рр. для напрацювання матеріалів та пропозицій до енциклопедичного видання.
2. На сформовані Центри краєзнавства покласти завдання зі створення в районах мережі робочих груп для підготовки обласного тому.
3. Науковим підрозділам організувати роботу зі складання бібліографії, збору та дослідження опублікованої літератури та нових архівних джерел з історії населених пунктів області, пов’язаних із періодами історії, що розкривають події національно-визвольних змагань, політичних репресій, голодомору, які замовчувались в радянські часи.
4. Центрам краєзнавства підготувати Словник існуючих та зниклих населених пунктів України.
5. Президії правління Національної спілки краєзнавців України звернутися до органів державної влади з пропозиціями про створення координаційного наукового центру з питань краєзнавства – Інституту краєзнавства в структурі Національної академії наук України, фінансове та матеріально-технічне забезпечення підготовки енциклопедичного видання.
6. Президії правління Національної спілки краєзнавців України залучити провідних науковців для розробки Методичних рекомендацій з підготовки енциклопедичного видання «Історії міст і сіл України».

ІV з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців

На ІV з’їзд зібралось понад 300 делегатів та гостей з усіх куточків України, серед яких 5 академіків Національної академії наук України, 69 докторів та 117 кандидатів наук, ректори провідних вузів України, народні депутати, представники усіх гілок влади, вчені-історики, краєзнавці-аматори, музейники, працівники бібілотек, архівів, колекціонери, пам’яткоохоронці, журналісти.
Напередодні, 16 жовтня, Уряд України прийняв доленосну Постанову для членів Всеукраїнської спілки краєзнавців: спілці надано національний статус і відтепер її іменують Національною спілкою краєзнавців України. Вона зайняла, нарешті, чільне місце серед інших національних професійних творчих спілок України – журналістів, письменників, композиторів, художників, скульпторів, кобзарів, народних майстрів та інш.
Краєзнавців і гостей з’їзду урочисто та віртуозно вітав відомий в Україні і світі Національний симфонічний оркестр Національного радіо під керуванням Заслуженого діяча мистецтв України Володимира Шейка, керівники творчих спілок, зарубіжні друзі і шанувальники української історії з Канади, Америки, Польщі, Чехії, Росії, народні депутати, відомі діячі української культури та науки. Надійшли також теплі вітання від Президента України Віктора Ющенка, Прем’єр-Міністра Юлії Тимошенко, Голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка. Вітальну телеграму з Білорусі надіслав Надзвичайний і Повноважний Посол України Ігор Ліховий, котрий тривалий час був членом правління Спілки.
Національна спілка краєзнавців сьогодні об’єднує близько 2 тисяч членів ? вболівальників історії та духовності української нації від всесвітньо відомих учених-істориків до краєзнавців з найвіддаленіших сільських музеїв та понад 30 тисяч дослідників-аматорів рідного краю. Не за гроші, а за совість вони займаються широкою науково-пошуковою та просвітницькою діяльністю, відновленням призабутих імен видатних постатей в українській історії, збереженням пам’яток історії та культури, природоохоронною діяльністю, популяризацією народних традицій і звичаїв, відновлюють та возвеличують патріотичний дух у молодіжному середовищі, допомогають збереженню самобутності культур національних меншин, історично пов’язаних з долею українського народу.
Більш аніж 80-річна історія краєзнавства в Україні огорнута і славою добрих справ і трагічними втратами.
31 травня 1925 року у Харкові було утворено Український комітет краєзнавців при Головнауці. Ці роки стали зоряним часом шанувальників історії рідного краю. На 1 січня 1929 року в Україні діяло 51 краєзнавче товариство і 658 гуртків у 32 округах. Краєзнавчий рух об’єднував 30 тисяч активістів.
Але вже на початку 30-х років увесь цвіт краєзнавства, як і десятки тисяч представників української інтелігенції, офіційною владою були звинувачені у націоналізмі. Краєзнавчі осередки розпустили, їх членів знищили у катівнях НКВС, журнал „Краєзнавство” закрили.
У 70-х роках минулого століття 100-тисячний авторський колектив краєзнавців зумів підготувати понині унікальну і єдину у світі енциклопедію – 26-томне загальнодержавне видання „Історія міст і сіл УРСР”. А зараз з ініціативи спілки краєзнавців створюється документальна історія про трагічні роки сталінізму – загальноукраїнське науково-документальне видання серії книг „Реабілітовані історією”. Вийшло світ 25 томів у 52 книгах майже з всіх областях держави, а їх загальна кількість сягне сотні. У книгах можна знайти не лише ретельне дослідження механізмів репресій радянської доби, оригінальні документи і фото, а й найповніший мартиролог безневинно репресованих співвітчизників.
Краєзнавцями разом з Всеукраїнським фондом відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара взято під опіку та охорону більше 50 пам’яток, що підлягають відновленню згідно з Державною програмою збереження національних святинь.
Членам спілки належить головна участь у краєзнавчих, етнографічних та фольклорних експедиціях, підтримка дієвих зв’язків з усіма бібліотечними установами держави, надання методичної допомоги колекціонерам-аматорам та досвідченим збирачам української старовини.
На сьогоднішній день власні друковані видання мають 17 місцевих осередків Спілки. В усіх областях постійно видаються краєзнавчі монографії, путівники, буклети, різноманітні цікаві довідники, в т.ч. – туристичні.
Члени Спілки розробляють туристично-екскурсійні маршрути, беруть участь у створенні нових і поповненні експозицій існуючих музейних закладів, розвивають шкільне краєзнавство, готують краєзнавчі підручники для шкіл та вузів, допомагають вітчизняному туризму в усіх його формах. Лише за останні роки діяльності Національної спілки краєзнавців України її членами видано більше 600 науково-дослідницьких, публіцистичних та краєзнавчих книг з історії та культури рідного краю, проведено 13 загальноукраїнських та понад 500 регіональних краєзнавчих конференцій.
Спілка краєзнавців в інтересах активізації культурного обміну з українською діаспорою ближнього та дальнього зарубіжжя, встановила та зміцнює культурологічні та наукові зв’язки зі Спілкою дослідників історії Польщі (Польська Республіка ? Варшава, Краків); Українсько-австрійським товариством (Австрія – Відень); культурно-просвітницькою громадськістю Чехії (Чеська Республіка – Прага); Фундацією української спадщини Альберти, Канадським інститутом українських студій при Альбертському університеті, Товариством об’єднаних українців Канади (Оттава); Українським інститутом Гарвардського університету (США); Міжнародною літньою школою молодих істориків країн СНД; Міжнародним науковим центром буковинознавства (Чернівці – Австралія, Канада, Німеччина, Румунія, Франція); Асоціацією військових істориків США (Вашінгтон) та ін.
Серед найбільш пріоритетних завдань Спілки на найближчий час є активне сприяння та допомога Президенту, Уряду, органам державної влади України всіх рівнів, науковим установам, закладам культури та освіти, громадським організаціям у питаннях відродження та захисту історичної, духовної та культурної спадщини українського народу, формуванні патріотичних настроїв у суспільстві.
Понад 100 членів Спілки за активну участь у краєзнавчому русі, вагомі досягнення у відродженні правдивої української історії і культури відзначені державними нагородами, Грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, багатьох міністерств і відомств. Велику групу краєзнавців нагороджено загальноукраїнською премією імені Дмитра Яворницького.
Багатобарвна книжкова виставка краєзнавчої літератури з усієї України, презентація книги спогадів про талановитого українського краєзнавця та історика Юрія Данилюка, презентація фундаментальної книги на вшанування академіка П. Т. Тронька „Що залишимо нащадкам”, український дух, бадьорі пісні у виконанні майстрів вітчизняної естради, що лунали в Українському домі, створили неповторне відчуття національної єдності і справжнього свята на цьому дійсно подієвому і авторитетному форумі України.
Особисто народний депутат Петро Ющенко зробив екскурсію для делегатів з’їзду залами Українського дому, де він розгорнув унікальну виставку портретного живопису „Українці в світі”. Не могли не викликати гордості за рідну землю презентовані тут всесвітньовідомі особистості!
Разом з видатним українцем Героєм України, поетом, академіком, керівником Українського фонду культури Борисом Олійником академік П. Т. Тронько захистив від згубної промислової забудови околиці національної святині – Чернечу гору у Каневі. Разом вони „відвойовували” у Міністерства оборони колишнього СРСР приміщення Києво-Могилянської академії.
П. Тронько, котрий вже 18 років очолює краєзнавчий рух України, був єдиним на Пленумі ЦК КПУ у далеких 60-х роках минулого століття, хто публічно захистив геніального Олеся Гончара і його „Собор”.
Одержимі своєю діяльністю краєзнавці – люди, не багаті коштами, а щедрі духовністю, любов’ю до свого рідного краю, до України. Тому проведення краєзнавчого форуму могло не відбутись без доброчинних пожертвувань самих краєзнавців, дієвої і безкорисливої фінансової допомоги депутата Хмельницької обласної Ради Михайла Немова, відомих своїм патріотизмом та глибокою духовністю в українському політикумі народних депутатів Петра Ющенка та Станіслава Аржевітіна, який сам нещодавно презентував 2-ий том власної історико-краєзнавчої праці ? унікальної багатотомної документальної історії свого рідного села Колочаїв на Закарпатті.
На ІV з’їзді у Києві краєзнавці України обрали нове керівництво Національної спілки, прийняли Звернення до української громадськості.