Меморіальну композицію відкрито на могилі дружини президента Карпатської України Ірини Петрик-Волошин 14 березня 2014 року, у дні святкування 75-річчя проголошення Карпатської України і 140-річчя від дня народження Августина Волошина, на Замковій горі в Ужгороді.
Ірина Петрик – Волошин (1878 – 1936 рр.) народилася в Ужгороді в сім?ї професора гімназії Івана Петрика і була далеким нащадком славного роду Олександра Духновича. В 1896 році вийшла заміж за о. А. Волошина і стала на все життя його надійним помічником.
У 1921 році вона виступила ініціатором створення «Жіночого Союзу», який у міжвоєнний період організував і провів цілу низку просвітницьких і політичних акцій на Підкарпатській Русі. До прикладу, «Народна кухня «Жіночого Союзу»» упродовж 1932-1933 років організувала понад 300 тисяч безкоштовних обідів для дітей бідняків.
Сім?я Волшина дітей немала, а тому у 1933 році передала свій двоповерховий особняк у центрі м. Ужгорода, на вул. Ракоці (тодішня назва), вартістю близько 300 тисяч чеських крон під будинок – сиротинець. В будинку сімейного типу виховувалися 22 дітей-сиріт, які були також належно забезпечені харчуванням, одягом, навчанням, вихованням і розвитком здібностей і нахилів. Тут існували навіть цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.
13 березня 1936 року Ірина Волошин після двох днів хвороби несподівано померла. Похорон відомої діячки жіночого і благодійного рухів на підкарпатській Русі відбувся в Ужгородському кафедральному соборі. Щире співчуття А. Волошину, серед багатьох інших, висловив і Президент Чехословацької Республіки Томаш Гарріг Масарик.
Як відомо, А. Волошин заповідав поховати його поряд із дружиною, однак місцезнаходження його останків невідоме. Він помер 19 липня 1945 року в лікарні Бутирської в?язниці (Москва) від паралічу серця.
Меморіальна композиція на могилі – білого, світлого кольору. Його автор скульптор В. М. Роман сказав, що було багато ідей, але в основу реалізованого задуму він поставив уяву про І. Петрик-Волошин в тому світлі, в якому вона йшла своєю життєвою дорогою. «Тіло своє прошу поховати біля дружини моєї», – ці добре відомі нині слова із заповіту Августина Івановича Волошина скульптор планував розмістити на хресті, встановленому на його символічній могилі поруч з могилою дружини. Але згодом було прийняте логічне рішення розмістити слова із заповіту А. Волошина на камені, який буде встановлений згодом на символічній могилі.
Зазначимо, що у жовтні 2013 року, під час презентації книги С. М. Аржевітіна «Карпатська Україна: епоха в добі» капсула із землею із рідного села А. Волошина Келечина Міжгірського району була похована на його символічній могилі на Замковій горі в Ужгороді.
Урочисте освячення меморіальної композиції провів єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік.
У відкритті меморіальної композиції на території Закарпатського музею народної архітектури і побуту взяли участь історики, краєзнавці, студенти і школярі, жителі міста. Зокрема, учасниками урочистої події були перший заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації А. А. Сербайло, начальник управління культури облдержадміністрації, член Закарпатської обласної організації НСКУ Ю. Ф. Глеба, науковий співробітник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України М. В. Делеган та ін
Як зазначили вчителі і учні, участь у відкритті пам’ятника стало добрим уроком виховання духовності, доброти і почуттів взаємоповаги, благодійництва.
Нагадаємо, що саме член правління Національної спілки краєзнавців України С. М. Аржевітін був одним з ініціаторів встановлення пам’ятника на могилі дружини А. Волошина і постійно контролював питання. Він, через зволікання, навіть виявив був готовність, за потреби, надати особисті кошти на виготовлення і встановлення пам’ятника І. Петрик-Волошин. Встановлення пам’ятника було також на постійному контролі у голови ЗОО НСКУ.
Голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган
