30 березня 2016 року в Державному архіві Кіровоградської області презентували книгу знаного вченого–літературознавця, письменника та краєзнавця Миколи Смоленчука «Скарби Золотого Поля: вибрані краєзнавчі розвідки, есеї та статті». Упорядкував видання Бабенко Олег Олександрович, один з учнів М.Смоленчука, нині — директор Державного архіву Кіровоградської області, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Під обкладинкою книги зібрані і надруковані у періодиці, а також раніше неопубліковані науково–краєзнавчі розвідки кандидата філологічних наук, доцента Миколи Смоленчука (працював свого часу доцентом Кіровоградського та завідувачем кафедри у Луцькому педінститутах) про корифеїв українського театру: Марка Кропивницького, Івана Тобілевича та Марію Заньковецьку, а також письменника Володимира Винниченка.За словами упорядника, книга створена із першоджерел — авторських рукописів: «У статті Миколи Смоленчука вносилися правки, зміни, відповідно до вимог газетного жанру і поза тими подачами залишилося багато фрагментів неопублікованими». Тобто до книги увійшли не передруки газетних шпальт, а оригінальні авторські варіанти, такі як хотів бачити Микола Кузьмович.
Розпочинаючи захід директор архіву, упорядник книги Олег Бабенко наголосив: «Я розглядаю цей захід не просто як презентацію, а як привід згадати Миколу Смоленчука».
Присутні вшанували пам’ять вченого хвилиною мовчання. Після цього гостям представили фрагмент телепередачі за участю Миколи Кузьмовича — це чи не єдиний відеозапис, який дійшов до нас, незважаючи на те, що вчений був автором та учасником близько трьох десятків телепередач краєзнавчої тематики.
«Часто ми не осмислюємо якої величини була людина, поки її не стає», — зазначив Олег Бабенко.
Саме завдяки Миколі Смоленчуку творча постать Марка Кропивницького стала надбанням Кіровоградщини, до того митець «належав», на думку окремих мистецтвознавців та літературознавців, виключно Харківщині та Київщині. Вченому вдалося підняти постать Івана Карпенка–Карого вище міжусобних сварок дослідників корифеїв українського театру, привідкрити таємницю творчої лабораторії драматурга. М.Смоленчук — перший, хто знайшов метричні записи про народження Марка Кропивницького та Володимира Винниченка, встановивши точні місця і дати їх народження, відновивши історичну справедливість у їхньому пошануванні на Батьківщині. Завдяки його зусиллям були створені меморіальні музеї Марка Кропивницького у Бобринці та Кіровограді. Микола Кузьмович був чи не першим у всіх галузях краєзнавства у наших приінгульських степах.

На заході були присутні архівісти, музейні працівники, краєзнавці, вчені, студенти, представники преси, а також учні та друзі Миколи Смоленчука, які поділилися теплими спогадами про свого вчителя та друга. Зокрема, добре слово виголосили проректор Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, доктор філологічних наук, професор Михида Сергій Павлович, який продовжив справу М. Смоленчука як винниченкознавець; головний спеціаліст виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради Світлана Василівна Міхалкова, яка студенткою належала до заснованого Миколою Кузьмовичем гуртка «Корифеєзнавців». Світлана Василівна розповіла про наукову експедицію на «Хутір Надія», яку організував вчений-краєзнавець, згадала про дослідницьке життя свого вчителя, його мудрі повчання та настанови.
Своїми життєвими враженнями і спостереженнями про людину і письменника поділився близький приятель М.Смоленчука, головний редактор «Центрально–Українського видавництва» Станіслав Миколайович Янчуков. До речі, саме він був одним із редакторів презентованої книги. «Для мене вихід книжки — не просто культурна подія, це людськорадісна подія», — поділився Станіслав Миколайович. Його емоційна, чуйна промова не залишила присутніх байдужими. С.Янчуков зазначив: «Смоленчуку були притаманні кращі риси українця, який цінує і береже своє рідне».
Бути українцем не віталося у ті роки, Микола Кузьмович за свої погляди зазнав долі дисидентів. Головний архівіст Державного архіву Кіровоградської області Іван Данилович Петренко поділився з присутніми особливостями «персональної справи», заведеної на М. Смоленчука відповідними партійними органами: «Відлік його особистої драми почався із виклику до обласного управління КДБ, де була проведена виховна співбесіда». У 1971 році стало відомо, що М.Смоленчук читав заборонену книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Того ж року його двічі викликали на партійні збори філологічного факультету педагогічного інституту ім. О. Пушкіна, де працював вчений. Допитувалися чи читав книгу, чи комусь передавав, чи зачитував студентам. М. Смоленчука звинуватили у «антирадянщині» та виключили з партії, у ті буремні роки це означало позбавлення роботи, засобів для прожиття. Жоден колега не виступив на захист Миколи Кузьмовича. Після цього колишні знайомі ставилися до нього як до прокаженого, зустрівши на вулиці, переходили на іншу сторону дороги. Роботи вченого і письменника не брали до друку не тільки у видавництвах, а й у вигляді дописів до газет.
Проте складні життєві випробування не зламали волю Миколи Смоленчука. Вже після поновлення на роботі, він міг йти зі своїми студентами і співати гімн українців у вигнанні «Повій вітре на Вкраїну».
Олег Бабенко наголосив: «Його ламали, а він не гнувся. Якби сьогодні було побільше Смоленчуків у Кіровограді, ми б жили в іншому місті». Чуючи ці слова мимовільно згадуються рядки з поезії геніальної Ліни Костенко:
«При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота».

Микола Кузьмович все своє життя тихо, не виставляючись, не на показ, планомірно й уперто розбудовував в Україні Україну. Після відходу вчителя його справу продовжили учні.
Сьогодні на головному корпусі його рідної Альма Матер (нині — це Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка) красується барельєф на його честь, ім’я Миколи Смоленчука носить аудиторія у цьому ж виші, а віднині й одна з вулиць Кіровограда.

Базака Роман, провідний археограф Державного архіву Кіровоградської області