28 травня в державі вперше відзначається Всеукраїнський день краєзнавства. Таке рішення прийняв кілька місяців тому Шостий з’їзд Національної спілки краєзнавців України.

Саме тієї дати далекого 1925 р. у Харкові було створено фактично першу всеукраїнську організацію краєзнавців. Ще суттєвіше, що саме наприкінці травня у школярів закінчуються аудиторні заняття і починаються краєзнавчі екскурсії.

Та чи не є історичне краєзнавство п’ятим колесом до історичного воза? Ні, адже традиційно історія вивчається передусім як історія окремих держав. Але чимало регіонів усередині переважної більшості сучасних держав неодноразово змінювали власну державну приналежність. Тому цю специфіку вивчає уже не країнознавство, а історичне краєзнавство. Воно відзначається не панорамно-оглядовим, а значно більш приземленим поглядом, тяжіє до мікросюжетів (доля окремих людей і пам’яток), має свій інструментарій (так звана усна історія) тощо.

Для закарпатців Закарпаття — це не просто край. Закарпатці чи не найбільш мобільні порівняно з мешканцями інших українських регіонів. На планеті давно вже не лишилося жодного куточка, куди би не ступала нога закарпатця, включаючи Антарктиду і Океанію. Проте закарпатці повертаються вряди-годи додому або хоча би мріють про це. Бо це єдина земля, де почуваєшся абсолютно у своїй тарілці: тут і небо трохи чистіше, і час спливає повільніше, і навіть вода більш мокра.

Історичне краєзнавство в області має глибокі корені, починаючи, щонайменше з найдавніших монастирських бібліотек і архівів, з заснованих владикою А.Бачинським єпархіальних бібліотеки і архіву. Зокрема, у Мукачівському монастирі свого часу зберігалося унікальне Королевське  Євангеліє 1401 р., чиє 410-річчя нещодавно широко відзначалося в області, було здійснено факсимільне видання пам’ятки. Також витоки у  найдавніших (із збережених) місцевих історій за авторством Й.Базиловича і М.Лучкая. Якщо “Історія карпатських русинів” Лучкая перекладена з латини і видана двічі (спершу частково у Пряшеві, потім повністю в Ужгороді), назріває потреба у її третьому виданні, то щодо “Короткого нарису фундації Корятовича” Базиловича таку роботу ще тільки належить здійснити. Наразі перекладено і опубліковано тільки ряд грамот, що містяться у цій праці.

На зламі ХІХ-ХХ ст. в Угорщині видано монографії про цілий ряд комітатів, на які ділилося це королівство, в тому числі про ті, що були на території нинішньої Закарпатської області. Чи не найбільш ґрунтовною серед них стала “Монографія Березького комітату” Т.Легоцького – засновника закарпатської археології і музейної справи. За чеської доби рукописні історії сіл створювалися у більшості сільських шкіл — так звані шкільні хроніки. У роки Другої світової діяло Підкарпатське общество наук, чий спрямованість була переважно краєзнавчою. За радянської доби усе було максимально регламентовано, та все ж не припинилося. Давно слід укласти і видати бібліографії праць найвидатніших краєзнавців того часу: П.Сови, Ю.Качія, десятків інших. Наразі такі бібліографії мають Ф.Потушняк, Я.Штернберг, О.Довганич, В.Пагиря.

За останні чверть століття краєзнавство в області розвивається форсованими темпами. Видано ілюстровані історії або історичні путівники усіх 11 міст і більшості з 19 селищ міського типу, причому література з історії Ужгорода чи Мукачева становить собою цілі невеликі бібліотечки. Крім того, із 577 сіл на сьогодні близько 70 теж мають власну історію, обліковану у вигляді окремої книжки. Три райони (Мукачівський, Тячівський і Міжгірський) мають спеціалізовані довідники, де подано історії усіх їхніх населених пунктів, а також довідки про знатних людей району. Автор цих рядків видав історично-географічний довідник “Райони і населені пункти Закарпаття”.

Видано обласні багатотомники “Книга пам’яті”, “Книга скорботи”, “Реабілітовані історією”, десятки документальних збірників. З’являються книжки з історії різних закладів, особливо навчальних і культурних. Видано кілька енциклопедично-довідкових книг — видатних закарпатців ХХ ст., літератури Закарпаття ХХ ст., педагогічна енциклопедія тощо. Чимало літератури присвячено нашим замкам, церквам, монастирям, зокрема справжній компендіум закарпатських храмів з фотоілюстраціями видав свого часу М.Сирохман. Щодня оновлюється кількадесят сайтів краєзнавчої спрямованості. Назріває питання про створення хрестоматії з історичного краєзнавства Закарпаття.

В області діє близько 200 музеїв, зокрема 7 державних, решта — відомчі, церковні, шкільні, приватні. Зокрема, у структурі Ужгородського національного університету діють музеї зоологічний, археологічний та історії вузу, розглядається питання про створення музею стародруків.

Величезний масив краєзнавчої інформації зберігається у кількасот бібліотеках області — обласній, міських і районних, сільських і шкільних. Окрім книг і підшивок місцевої преси, це унікальні альбоми з фотографічними і рукописними матеріалами, які ще потребують своєї інвентаризації. Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф.Потушняка видає “Календар краєзнавчих пам’ятних дат”.

Найбільш цінні документи зберігаються у розгалуженій системі архівів — обласному, районних і міських, трудових, відомчих. У співпраці з зарубіжними колегами видано ряд архівних довідників — загальний по фондах дорадянської доби обласного архіву, більш деталізовані по окремих  фондах.

Пропаганда краєзнавства здійснюється і в рамках фестивального руху. У більш сприятливі в соціально-економічному плані роки річна кількість фестивалів на Закарпатті досягала і навіть перевалювала за триста. Зараз їх менше, але це той випадок, коли виживають найбільш змістовні і перспективні.

Краєзнавством опікується цілий ряд громадських організацій, творчих спілок, наукових і навчальних інституцій, туристично-екскурсійних структур, не кажучи про численних окремих ентузіастів. Болючим питанням лишається збереження історично-культурних пам’яток. Давно назріла потреба в обліку усього, що реально дійшло до нашого часу, консервації найбільш цінних пам’яток архітектури, а у перспективі — і реставрації їх.

Краєзнавство на Закарпатті живе, бо на нього існує потужний соціальний запит, зумовлений і традиційним локал-патріотизмом, і відродженням туристично-рекреаційної сфери, і просто природною людською допитливістю.

Джерело:
Голос Карпат, 27 травня 2017 р.

Сергій Федака,
член Закарпатської обласної організації НСКУ,
 доктор історичних наук,
професор Ужгородського національного університету