На лівому аркбутані Михайлівського Золотоверхого монастиря сьогодні урочисто відкрито меморіальну дошку письменнику, громадському діячеві, Герою України Олесю Терентійовичу Гончару.
Скульптор Руслан Найда праворуч від рельєфного зображення автора «Собору» викарбував такий напис: «Письменник Олесь Гончар, ініціатор відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря, що впродовж віків був духовним центром українства. Олесь Гончар – 1918-1995».
… Українські пісні з динаміків до початку урочистостей привернули увагу багатьох відвідувачів собору. Серед них були й ті, хто мав безпосереднє відношення до церемонії. Зокрема, Перший заступник Голови Київської міської державної адміністрації Олександр Мазурчак, Намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископ Вишгородський Агапіт, ректор Київської православної богословської академії єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній, Голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, Герой України Петро Тронько та його заступник, онук Великого Каменяра Роланд Франко, співголова згаданого фонду, Герой України Іван Драч, Герой України Дмитро Гнатюк, удова письменника Валентина Гончар, директор літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара під Кобеляками (Полтавщина) Тетяна Бондаревська, чиновники, письменники, історики та журналісти.
Єпископи АГАПІТ та ЕПІФАНІЙ звершили чин освячення дошки, підкресливши високу роль Олеся Гончара у поглибленні духовності українського народу через небайдужість до його символів.
Петро ТРОНЬКО нагадав про письменницьку діяльність видатного українця, зокрема, високо оцінив фактографічну глибину його роману «Собор». Розповів, як вони з О. Гончаром боролися за відновлення знесених у 1934-1936 рр. споруд монастиря. Олесь Гончар створив Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини, який по його смерті очолив саме П. Тронько. Президент Л. Кучма наприкінці 1995-го року видав указ, яким визнав відбудову цієї унікальної пам’ятки українського бароко загальнодержавним пріоритетом. Згодом до процесу реставрації долучилися Президент В. Ющенко та Київський міський голова О. Омельченко. На переконання Петра Тимофійовича, чітка й принципова позиція та активні дії Олеся Гончара – не лише щодо Михайлівського Золотоверхого монастиря, а й інших цінних історико-культурних пам’яток – реально поглиблювали незалежність та авторитет України. П. Тронько щиро дякував усім небайдужим, хто долучився до всенародної справи відновлення цієї архітектурної перлини. А своєму побратимові Гончару пророчив безнастанну славу.
Іван ДРАЧ назвав «великими ділами» відновлення монастиря руками й зусиллями своїх сучасників: «Можемо ми!». Запевнив, що немає України без Господа Бога, а Господа Бога – без України. Суть і велич Гончара-подвижника він сформулював як дивовижне поєднання духовності і вміння концентрувати гостру письменницьку увагу на головному. «Наша дорога до Храму і до Олеся Гончара буде вічною», – підсумував поет.
Валентина ГОНЧАР дякувала присутнім і всім людям за пам’ять про свого життєвого друга і зізналася, що зворушена наближенням його мрії – об’єднати українство. Удова письменника презентувала наміснику монастиря Агапітові ікону на згадку про сьогоднішню подію.
Дмитро ГНАТЮК пригадав кінець 40-х минулого століття, коли на місці Собору нічого не було, і початок 90-х. «Як відновлений собор прикрасив Київ! – не стримував емоцій співак. – Коли насідають якісь проблеми, щоразу думаю: а що б сказав на це Олесь Терентійович? що б він сам зробив?». Життєва мудрість письменника, за словами Д. Гнатюка, передавалася всім, хто мав честь працювати з ним пліч-о-пліч.
Письменник Роман ЛУБКІВСЬКИЙ висловив припущення, що встановленням меморіальної дошки процес відновлення Собору дістав своє продовження: «Профіль дорогої всім людини, її погляд і дух може затулити велетенську рану в духовному організмі української нації. Слово «собор» змогло сколихнути народ і втілити мрію про єдність і соборність». Пан Лубківський озвучив факти відновлення храмів по всій Україні і пов’язав це з неспекоєм, породженим Олесем Гончаром.
Тетяна БОНДАРЕВСЬКА нагадала про заклик-просьбу письменника творити добро. Розповіла про очолюваний нею музей на його малій батьківщині в с. Суха Кобеляцького р-ну на Полтавщині, про знищення “за совітів” довколишніх соборів, що боляче краяло серце Олеся Терентійовича. «Він прагнув припинити ті неподобства. Намагався оберігати наші святині – собори, що несуть код української нації». Втіленням його мрій став чин – народження Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини.
Шану Олесю Гончару віддали й інші учасники сьогоднішніх урочистостей.
… Біля барельєфа амбітного ревнителя соборності України виросла показна кучугура квітів. Удова Гончара тихо втирала сльози зворушення, під її руками гордо зиркав у натовп правнук Олеся першокласник Нестор. Густий дзвін Михайлівського Золотоверхого відбив першу по полудні…
І. К.

15–16 червня 2011 р. Національна спілка краєзнавців України здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711–1728 рр.). В її роботі взяли участь провідні українські вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі вишів, учителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська.
Метою цього заходу, який відбувся за підтримки народного депутата України О. Журавка, було відродження історичної пам’яті, привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії, формування національної гідності в молодого покоління. У цьому контексті розглядалися питання, пов’язані з історією козацтва. Щоб цілісно підійти до проблеми дослідження козацького періоду, було вирішено розпочати експедицію з колиски українського козацтва – острова Хортиця, та охопити увагою всі козацькі твердині на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей.
Гостинно зустрів учасників експедиції та долучився безпосередньо до її роботи Національний заповідник «Хортиця». Дало старт цьому важливому заходу засідання, на якому було заслухано виступи відповідального секретаря НСКУ Р. Маньковської, генерального директора Національного заповідника «Хортиця» М. Остапенка, професора Запорізького національного університету В. Мільчева, директора Козацького центру Національного гірничого університету Г. Швидько, доцента Національного гірничого університету Н. Ченцової та інших. Виступаючі порушили низку перспективних питань щодо головних напрямів діяльності з вивчення і збереження об’єктів культурної спадщини. Зокрема – про об’єднання зусиль дослідників історії козацтва задля збирання, вивчення і видання повної джерельної бази, яка стосується козацьких Січей, необхідність глибокого наукового дослідження Олешківської Січі, втілення в життя державної програми «Часи козацькі – Січі Запорозькі» тощо. Згодом усі гості відвідали експозицію Музею історії запорозького козацтва, ознайомилися з історико-культурним комплексом «Запорозька Січ», оглянули унікальні пам’ятки гідроархеології.
Далі шлях експедиції проліг до Кам’янської Січі, яка сьогодні є філією Національного заповідника «Хортиця». Оглянувши її, ми обговорили нагальні проблеми і перспективи дослідження цієї історичної пам’ятки.
Уранці 16 червня програма експедиції продовжилася у м. Цюрупинську. Представники керівництва Херсонської обласної, Цюрупинської районної та міської влади зустрічали нас із хлібом-сіллю. Потім у приміщенні Цюрупинської районної ради продовжилося ближче знайомство, під час якого Р. Маньковська розповіла, що Національна спілка краєзнавців України у своїй діяльності значну увагу приділяє пам’яткоохоронній справі. Краєзнавці України беруть активну участь у підготовці проекту державної ваги – багатотомного видання «Звід пам’яток історії та культури України», проводять серйозну науково-дослідницьку та популяризаторську роботу з питань вивчення історико-культурної спадщини України. Традиційними стали щорічні науково-краєзнавчі експедиції, де науковці та громадськість об’єднуються навколо проблем збереження культурного надбання українського народу. Такі акції відбулися на Полтавщині, Львівщині, Дніпропетровщині, Чернігівщині й мали широкий розголос серед української спільноти.
2011 року виповнюється 300 років перлині степового краю – Олешківській Січі – важливій сторінці в історії України. За поданням громадськості м. Цюрупинська, народного депутата України О. Журавка Верховна Рада України ухвалила постанову №8361 від 12 травня 2011 р. про відзначення 300-річчя заснування Олешківської Січі на державному рівні.
Після знайомства ми вирушили до місця розташування Олешківської Січі, де встановлено символічний пам’ятний знак. Місцевий дослідник В. Бойко, котрий брав участь у розкопках, розповів про археологічні розкопки 1991–1992 рр. та 2004 року, знайдені предмети козацького побуту, залишки будівель і укріплень.
Згодом делегація завітала до Цюрупинського дитячого будинку-інтернату для дітей-інвалідів. Директор цього закладу Т. Княгницька показала різноманітні картини своїх вихованців і одну з них подарувала гостям. У свою чергу від Національної спілки краєзнавців України дитячому будинку було передано книги та DVD-плеєр. Потім гості ознайомилися з містом і побували в місцевому краєзнавчому музеї.
Основною і заразом підсумковою частиною програми експедиції стало засідання «круглого столу» «Олешківській Січі – 300 років: історичні та сучасні інтерпретації» в Цюрупинському центрі культури та дозвілля. Свої думки виголосили представники місцевої влади, історики, краєзнавці, представники козацтва, громадських організацій та ЗМІ. Активну участь в обговоренні взяли В. Плотніков – Цюрупинський міський голова, Р. Маньковська – відповідальний секретар НСКУ, О. Бажан – заступник головного редактора журналу «Краєзнавство», В. Щербак – декан факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», Т. Лисенко – заступник директора з наукової роботи Національного заповідника «Хортиця», С. Сурченко – завідувач філії «Кам’янська Січ», Д. Ніконенко – археолог філії «Кам’янська Січ», Є. Сінкевич – голова Херсонської обласної організації НСКУ, Т. Братченко – директор Херсонського обласного краєзнавчого музею, С. Дяченко – науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею, І. Кочергін – голова Дніпропетровської обласної організації НСКУ, Л. Назаренко – начальник відділу освіти Цюрупинської райдержадміністрації, а також члени Козацької ради, отамани місцевих осередків та інші.
У ході обговорення виступів було запропоновано:
1. Національній спілці краєзнавців України спільно з Національним заповідником «Хортиця» та Інститутом козацтва Інституту історії України НАН України з метою широкої популяризації історії українського козацтва розробити й ініціювати перед вищими органами державної влади України Державну програму «Часи козацькі – Січі Запорозькі», куди включити наукове вивчення та публікацію джерельної бази з проблеми козакознавства, збереження і музеєфікацію пам’яток козацької історії та заходи щодо залучення української громадськості до історичного минулого, пов’язаного з героїчними сторінками козацької доби.
2. Президії правління НСКУ звернутися до органів місцевої влади м. Цюрупинська щодо сприяння відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини України» (ст. 23, 25, 26-30) у територіальному оформленні історичних меж Олешківської Січі, встановленні охоронних дощок і знаків культурних об’єктів («цитадель», «козацька дорога», «козацькі табори» тощо) в охоронній зоні та внесенні їх до Реєстру культурної спадщини краю.
3. Президії правління НСКУ спільно з керівництвом Національного заповідника «Хортиця» запропонувати Міністерству культури і туризму України та Херсонській обласній державній адміністрації з метою формування цілісного комплексу збережених козацьких Січей і з врахуванням високого наукового потенціалу й використанням багатого дослідницького досвіду фахівців Хортицької та Кам’янської Січей приєднати Олешківську Січ до Національного заповідника «Хортиця» на правах філіалу.
4. Закликати органи місцевої влади м. Цюрупинська проводити археологічні дослідження та музеєфікацію історичної пам’ятки Олешківська Січ виключно силами фахівців у галузі археології та збереження культурної спадщини.
5. Правлінню Херсонської обласної організації НСКУ спільно з органами місцевої влади м. Цюрупинська та Херсонським краєзнавчим музеєм з метою популяризації історії українського козацтва серед туристів регіону розробити план рекреаційних заходів щодо впорядкування історичної місцевості та включення її до туристичних маршрутів області.
6. Порушити питання перед вищими органами влади України щодо перейменування м. Цюрупинська, зокрема, спрощення процедури повернення місту його історичної назви з часів Київської Русі – Олешки.
7. Через засоби масової інформації активно висвітлювати події, пов’язані з дослідженням і збереженням історичних пам’яток українського козацтва.
Завершальним етапом науково-краєзнавчої експедиції стало ознайомлення з експозицією Херсонського обласного краєзнавчого музею, зокрема, присвяченою Кам’янській та Олешківській Січам.
Володимир Дмитрук,
член президії правління НСКУ
Київ-Запоріжжя-Цюрупинськ-Київ

Вирушаючи до цього славного куточка Чернігівщини, науковці й краєзнавці НСКУ менш за все розраховували відкрити для себе щось нове. До палацово-паркової перлини манило природне бажання з’ясувати реальну ситуацію взамін найнеймовірніших – переважно апокаліптичних – чуток. Рухала нами, що тут приховувати, й елементарна порядність: попри славетність Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» новин про нього на веб-сайті Спілки краєзнавців – катма. Що вже казати про ґрунтовніші речі типу журнальних публікацій чи книжкових монографій під егідою НСКУ.
А ще ж цього року заповіднику – 30!
… Хоч багато хто бував тут не раз – годинна міні-екскурсія стала в пригоді. Лагідна пора року й погода дозволили нам максимально комфортно насолодитися як інтер’єрами палацу, так і парковими галявинами й крутосхилами. Очі жадібно вбирали казкові фарби дерев і кущів, відблиски ставків, матовість скульптур, містечок та «руїн» нижнього плато. А на горішньому рівні кожна зала палацового комплексу архітектурних пам’яток кликала залишитися якомога довше. Тим паче, що довкола все було таким позитивним! Ні тобі траншей з «кишками» комунікацій, чим «славилася» Качанівка ще так недавно, ні вбогих стін, піддашків і карнизів… Свіжо і світло! І – явно не з нагоди науково-краєзнавчого «десанту» НСКУ.
Катарсис-катарсисом, але кортіло поспілкуватися. Генеральний директор заповідника Володимир Буренко запросив до обміну враженнями. Зізнався, що був приємно подивований настільки авторитетними гостями, тому благав не обмежуватися компліментами. Двічі просити не мусив.
Експедицію НСКУ очолив заступник Голови Спілки, заслужений працівник культури України Григорій Клепак. До її складу також увійшли заступник Голови НСКУ, перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України, к. і. н. Сергій Попович; відповідальний секретар Спілки, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, к. і. н., доцент Руслана Маньковська; заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, учений і дипломат Роланд Франко; вчений секретар Центру пам’яткознавства НАН України й УТОПіК, кандидат архітектури Богдан Колосок; президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина; помічник ректора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, доцент, фундатор Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів), заслужений працівник культури України Микола Ходаківський; старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, пам’яткознавець Тетяна Катаргіна; заступник голови правління Чернігівської обласної організації НСКУ, доцент Чернігівського державного технологічного університету, к. і. н. Олександр Крук та члени апарату НСКУ.
Григорій КЛЕПАК зізнався, що народився в цих краях, і лебеді на плесах рідного Старого Бикова йому часто сняться. «Цю красу ми зобов’язані передати наступним поколінням», – дещо пафосно зауважив він, але в голосі «правиці» Голови НСКУ бриніла непідробно-тривожна нотка. Формат науково-краєзнавчих експедицій, започаткований Петром Троньком, – це й вивчення стану пам’яткоохоронної справи, нагадав модератор наради. Збереженість пам’яток національної культурної спадщини передбачає їхній розвиток – аж ніяк не занепад. Григорій Олексійович підкреслив важливість активної просвітницько-пропагандистської роботи щодо таких об’єктів.
Представляючи членів експедиції, пан Клепак згадував і відсутніх, хто не зміг долучитися до «рейду на Качанівку». Серед таких, зокрема, – керівник відділу Представництва Європейського Союзу в Україні Хосе Роман Леон Лора. Із цим єврочиновником, за словами Г. Клепака, у Спілки є спільні задуми, оскільки він опікується давньою архітектурою і може запропонувати цікаві гранти для гідних культурологічних програм. Єврокомісар неодмінно відвідає Качанівку, запевнив заступник П. Тронька.
Він назвав приїзд киян не ревізійною групою, а гуртом симпатиків заповідника. Закликав зізнатися, де Качанівку «лихоманить», у чому може полягати допомога від «центру». Заступник Голови НСКУ, наприклад, бачить покликання заповідника і в його акумулюючій, просвітницькій ролі для інтелігенції різних усюд.
Володимир БУРЕНКО висловив переконання, що будь-яка увага принесе очолюваному ним заповіднику лише користь. Він провів ще й інтерактивну «екскурсію» комплексом, графічно показавши (усе ж таки) позитивну динаміку діяльності «Качанівки». Особливо за останнє десятиліття. Це – стрімке зростання кількості відвідувачів та їхньої «якості» (вже не лише країни СНД, але і Європа та віддаленіші краї). Гендиректор нагадав, що ніде в світі музеї не утримуються виключно державами, і «Качанівка» не виняток. Поодинокі й нечасті фінансові «джерельця» з-за кордону (приватні фонди, індивідуальні внески) суттєво не допомагають. «Виручають» власні кошти, і очолюваний ним заклад старається «підняти гроші з землі». «Рятує оптимізм!», – так пан Буренко сформулював кредо свого колективу. Він висловив переконання, що всі реставраційні роботи тут будуть закінчені протягом найближчих 10 років. «Пророкувати» йому дозволяє те, що вже майже десять років «Качанівка» є єдиним майновим комплексом. Усе це, за словами пана Володимира, дозволить зберегти все, що залишили попередники сьогоднішніх мешканців.
Олександр КРУК самокритично оцінив використання наукового потенціалу членів НСКУ у відновленні чернігівських заповідників. Зізнався, що саме з Качанівкою їхні комунікації доволі слабкі. Тому зупинився на науковій помічі місцевих краєзнавців лише Батурину та Любечу. Лінію ж контактів із Качанівкою назвав просто перспективною. З огляду на ексклюзивність споруд Качанівки («садибних комплексів такої збереженості в Україні більше немає, і в цьому головна принада Качанівки» – цитата з путівника) така неувага обласних краєзнавців до заповідника є принаймні дивною. Тож міркування віце-голови ОО НСКУ про науково-методичні перемоги та проекти на дослідницькому ґрунті Чернігівщини (щодо історичної інформації про тутешніх діячів як краєзнавчої, екскурсії для студентів заповідниками краю та ідеї видати посібник/підручник з історії української культури на місцевому матеріалі тощо) сприймалися як зайва оказія прозвітувати на чужому полі про власну потрібність… «Раціо» у виступі пана Крука вбачалося хіба що в теоретичній можливості для керівника Качанівського заповідника якимось чином адаптувати почуте до своїх реалій.
Микола ЯКОВИНА зізнався, що 15 років тому працював із Качанівкою предметніше, однак за цей час особливих динамічних змін не зауважив. Він назвав Чернігівщину не просто багатою, а надзвичайно багатою – та перебуває в українській трійці лідерів за числом пам’яток нерухомої культурної спадщини під охороною держави. На його переконання, в області немає жодного місця чи топоніму, якимось копилом не пов’язаного з низкою певних історичних подій чи імен. Пан Яковина критично оцінив зусилля краєзнавців регіону щодо подання до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’яток обласного центру: за його словами, попередня номінація була… 20 років тому. Так само жоден зі 170 членів ICOMOS не представляє Чернігівщину. Микола Михайлович висловив надію, що цього року ситуація поліпшиться і за рахунок Качанівки.
Пан Яковина пригадав останнє 10-11-річчя заповідника. На той час заклад залишило, либонь, 7 директорів, атмосфера була нестерпною: коштів на найнеобхідніші реставраційно-консерваційні заходи бракувало. Не було навіть чітких меж «Качанівки»: присадибні ділянки з домоволодіннями окремих громадян дивним чином потрапили до складу заповідника! На початку каденції Л. Кучми пан Яковина звернувся до нього з листом, в якому детально описав унікальність палацово-паркового ансамблю Качанівки. І запропонував – без змін щодо профілю заповідника, його загальної доступності і діяльності музеєфікованих пам’яток створити тут державну резиденцію міжнародного класу. На той час в Україні ще не було аналогів американському Кемп-Девіду чи нинішній «Синьогорі», і аргументи М. Яковини мали бути переконливими: VIP-відпочинок і ділові контакти того ж рівня. Аби лиш інфраструктуру «підтягнути»! «Візитами чина з Кабміну тоді ж і обмежилися. Зосередилися, здається, на реконструкції Палацу «Україна», – гірко констатував автор ідеї «ошляхетнення» Качанівки початку 90-х. Тоді уряд Баварії ще давав грант для Качанівки, а британські ландшафтні архітектори називали заповідник одним із найкращих і найбільших територіально збережених парків світу…
Відтоді керівництво й колектив стабілізувалися. М. Яковина висловив переконання, що Качанівка дочекається внесення до Списку ЮНЕСКО. Вона вже тепер є конкурентоздатним місцем для зібрань якнайрізноманітнішого масштабу.
Сергій ПОПОВИЧ змалював туристичний ресурс Качанівки. На його думку, поширювана інформація про майже 200 тис. місцевих історико-культурних пам’яток реально підтверджується привабливими для туристів лише 5-6 тисячами. Як не крути, меморіальні дошки чи пам’ятники загиблим односельцям переважно не занесені до популярних туристичних маршрутів. А заповідник «Качанівка» – так. Пан Попович, на відміну від попередників, динаміку його розвитку назвав «надзвичайно високою». Тутешнє керівництво й колектив – цього немає в аналогічних місцях – ідуть назустріч навчальним закладам, турагентствам. Так залучається більше відвідувачів, і заповідник отримує стабільніший розвиток. Край славиться «туристичним ареалом» – крім «Качанівки», не бракує приваб і в Тростянці, Сокиринцях, Ічні, Густині. Атмосферу саме «Качанівки» він назвав винятковою. Щиро дякуючи гендиректорові Буренку за постійну самовідданість, запевняв, що з такою політикою тут не бракуватиме туристів.
Микола ХОДАКІВСЬКИЙ «щастям» назвав саму збереженість заповідника в «нормальному стані». Вочевидь, натякав на набагато сумнішу долю іншого Національного заповідника – в Пирогові під Києвом, який він мав честь довгий час очолювати. Порадив активізувати науково-пошукову роботу і наповнити експозиції матеріалами селянського побуту: «на палац» напевно працювала сила спростого люду. Крім того, навколо чимало центрів народних ремесел. Тут здавна мешкали сільські майстри, і в «Качанівці» «аж проситься» Дні ремесел. На думку Миколи Степановича, це б заохочувало відвідувачів і (що вже манірничати) наповнювало касу заповідника. Доречно було б це поєднувати і з фольклором. Зауважив він і певні архітектурні «різнобої» – зокрема, «загубленість» бюсту Т. Шевченка за пам’ятником грецькому філософу…
Онук Великого Каменяра Роланд ФРАНКО «заповнив пробіл»: «Тепер казатимете, що Франко в Качанівці таки був!». Він нагадав, що дід одружувався саме тут – у колегії Галагана, але його приїзд на Східну Україну мав амбітнішу мету. «Дружину він міг знайти й на Галичині, а сюди їхав, щоб об’єднатися!», – як про наукову сенсацію, повідомив «непрофесійний краєзнавець» Р. Франко. Він гірко констатував, що спроби штучного розпалювання ворожнечі між сходом і заходом України є й тепер. На думку пана Роланда, святотатством є розділяти красу Галичини і тієї ж Чернігівщини. А марнувати туристичні можливості було б і взагалі нерозумним. «Туризм – то патріотизм, відчуття вроди й потуги свого краю», – поетично підсумував свій виступ онук І. Франка.
Тетяна КАТАРГІНА теж високо оцінила реставраційні темпи в «Качанівці», порадивши «підключати» громадські організації та фонди задля піар-кампаній на користь приваб оновленого заповідника по всій країні. Явно не жартуючи, вона озвучила ідею у Дні «Качанівки» перераховувати одноденний заробіток українців на користь комплексу. Мило докоряла керівництву закладу пані Катаргіна і з приводу відсутності написів під експонатами іноземними мовами. «Правда, ця біда є й у Софії Київській», – поремствувала пам’яткознавець.
Богдан КОЛОСОК тепло згадав про давню співпрацю з НСКУ в особі її Голови Петра Тронька. А роль організації, яку представляв, пов’язав із конкретною пам’яткоохоронною діяльністю. Високо оцінивши зусилля теперішньої адміністрації «Качанівки», пан Колосок висловив надію і щодо кращої долі України. Це гарантуватиме й ліпше майбуття для самого заповідника.
Руслана МАНЬКОВСЬКА зупинилася на започаткованих НСКУ проектах. У плані пам’яткоохоронної роботи згадала збереження сакральної дерев’яної архітектури, популяризацію музейних скарбів, близький ювілей Олешківської Січі. На її переконання, краєзнавці є надзвичайно активною частиною суспільства, на них «тримається» більшість ініціатив і пошукових заходів. Зокрема, і щодо збереження історико-культурної спадщини. Пані Маньковська підкреслила обов’язковість уваги громадських організацій (значить, і НСКУ) до проблем історико-культурних заповідників. Отже, і «Качанівки» – вона може гідно представляти Україну і в очах іноземців. Р. Маньковська підсумувала озвучені пропозиції та побажання, зазначивши, що їх не варто відкладати «на потім».
Наостанок слово взяв Григорій КЛЕПАК. Зізнався, що НСКУ розробляє краєзнавчий інформаційний модуль для розміщення на популярному інтернет-ресурсі Вікіпедія. В цьому контексті важливою йому бачиться і здобута сьогодні інформація про «Качанівку»: «Така «культурна інтервенція» в Європу буде, вочевидь, більш ніж затребуваною». Ще пан Клепак додав, що «вічний краєзнавець» Тронько дуже хотів відвідати із нами Качанівський заповідник. Просив передати Чернігівщині гарячий привіт, бо не раз тут бував – ще заступником Голови Ради Міністрів УРСР та керівником УТОПіК. Дав наказ розповісти про підтримку НСКУ усіх серйозних починань чернігівців. Від імені Героя України П. Тронька Г. Клепак передав заповіднику книги – його власні та про нього. Серед іншого – спогади про непросте життя, яке для багатьох поколінь було і є взірцем. У пригоді науковцям «Качанівки» стануть, вочевидь, і примірники журналу «Краєзнавство», який видає Спілка, для підготовки своїх публікацій. «Тим паче, що тема національних заповідників у часописі ще жодного разу не звучала», – зауважив Григорій Олексійович.
Володимир БУРЕНКО не приховував емоцій, зазначивши, що дуже радий знайомству з краєзнавцями. Подякував і за доброзичливі зауваження. Він підтвердив реальність озвученої гостями ідеї відпрацювань на користь заповідника. Похвалився, що вже друкується путівник по Качанівці кількома іноземними мовами. А ще в планах – зведення пам’ятника меценатові Василю Тарновському-молодшому…
«Приїжджайте до нас частіше!», – запросив куратор «Качанівки», і було видно, що то – не просто ввічливі слова.
Ми пообіцяли.
Вл. інф.

Дорогі ветерани!
Від щирого серця вітаю вас із 66-ою річницею Великої Перемоги!
Кожний рік дається нам нелегко, але тішить, що звитягу 1945-го пам`ятають. І не лише наші з вами діти та внуки. Їм не доводиться пояснювати сенс цього дня в календарі. Вони точно знають, якою ціною далася нам та перемога. Тішить, що знають вони про це не за фільмами “про війнушку” – іноді брехливими і знущальними. Правду розповідали їм ми, сучасники буремних років і учасники кровопролитних змагань. Таке несила забути.
Хочу побажати вам, дорогі, ще довго топтати ряст на нашій дорогоцінній землі. Хай буде злагода, мир і любов в оселях. А рідні нехай не соромляться говорити вам щирі теплі слова поваги і любові. Адже ви їх заслужили.
Зі Святом Перемоги вас, дорогі мої!
З повагою – Петро ТРОНЬКО

Нещодавно Товариство «Чернігівське земляцтво» у місті Києві презентувало столичній громадськості унікальне видання – «Сіверські скрижалі» (Краєзнавчий портрет Чернігівщини). Видання, що готувалося протягом трьох років кропіткої краєзнавчої роботи чисельних дослідників рідного краю, вийшло за загальною редакцією незмінного патріота Чернігівщини голови Товариства Віктора ТКАЧЕНКА. Упорядкуванням та редагуванням зібраних матеріалів займався відомий поет, уродженець Сіверщини Леонід ГОРЛАЧ.
Суттєву фінансову підтримку у виданні книги надали відомі земляки-чернігівці Федір ШПИГ, Анатолій ТКАЧЕНКО, Андрій ПІНЧУК, родина ПРОЦЕНКІВ – В’ячеслав, Олег, Тарас та Юрій.
Книга присвячена історії виникнення і розвитку міст і сіл Чернігівської області. Вона розрахована на масового читача, студентів та учнів, учителів середніх шкіл, краєзнавців, організаторів туристичної діяльності.
У довіднику описано населені пункти 22 районів Чернігівщини, міст обласного підпорядкування – Чернігова, Прилук, Ніжина, дані вичерпні характеристики районам.
Видання широко ілюстровано картами, якісними кольоровими фото різних пам’яток історії та культури, архітектури, численних пам’ятників видатним уродженцям та жителям області, чарівних живописних куточків Сіверського краю.
З моменту виходу «Сіверські скрижалі» стали настільною книгою чернігівчан та вихідців з цього краю і вже нині вважаються раритетом у краєзнавчому середовищі.
На презентації книги, яка відбулась у приміщенні Товариства «Чернігівське земляцтво», з розповіддю про свою роботу над томом виступили автори та видавці. Їх палко вітали заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктор ТКАНКО та заступник голови Національної спілки краєзнавців України Григорій КЛЕПАК.
Працю чернігівських краєзнавців високо оцінив голова НСКУ академік НАН України, Герой України Петро ТРОНЬКО. Він передав теплі вітання творцям нової біографії Чернігівщини і закликав їх до подальшої дослідницької співпраці на ниві вітчизняної історії.
Сіверські скрижалі (Краєзнавчий портрет Чернігівщини) / Упоряд. Л.Горлач; Відп. ред. В.В.Ткаченко/ Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві – К.: Дім, сад, город, 2011. – 647 с.
Вл. інф.

Задовго до 66-ї річниці Великої Перемоги на адресу апарату НСКУ почали надходити поздоровні телеграми і листи. На сьогодні їх – уже понад сотня. Ми читали щирі слова від учених, керівників наукових та навчальних закладів і урядових структур, колег, але кожен розумів, що їхній головний адресат – Герой України, незмінний Голова НСКУ з 1990 року Петро Тимофійович Тронько.
У 1941-1943 рр. він перебував у Червоній Армії. Брав участь в обороні Києва, Харкова, у визволенні Донбасу. У жовтні 1943 року П. Тронька відкликали з діючої армії. Став він першим секретарем Київських обкому і міськкому ЛКСМУ. Був серед тих, хто в листопаді 1943-го в’їхав у зруйнований Київ. Як комсомольський ватажок взявся Петро Тимофійович за відбудову столиці. І зміг – дівчата помогли. Якось сказав, що – якби мав таку можливість – звів би юнкам на відновленому з руїн Хрещатику пам’ятник із чистого золота.
А згодом став чесним істориком-літописцем боротьби народів СРСР із фашизмом. Уособлював краєзнавчу пошукову роботу, якою б специфічною вона не була за радянської доби. Таким і залишається в пам’яті сучасників. Бо завше має однодумців, як він небайдужих до правдивої історії, котру вони й творили.
… Ми обступили полковника Тронька, і таке мирне оточення йому явно подобалося. Охоплював достоту чудесний щем. Усвідомлювалося: аби не відвага й незмірна любов до волі таких, як наш бойовий шеф, навряд чи ми б стояли в цьому місці в цей час. Лоскотало в горлі і очі зволожувалися… Краєзнавча рать полководця НСКУ залюбки була зі своїм командиром і в ці світлі хвилини.
… А затим Петро Тимофійович відбув до Кабміну.
Зустріч із ветеранами вів Заступник Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України Ю. Авксентьєв. Юрій Анатолійович знаходив для кожного гостя найточніші слова, і були вони дійсно щирими. Колишніх працівників уряду від імені Прем’єра вітав Віце-прем’єр-міністр України Віктор Тихонов. Ще б пак: П. Тронько 17 років – це ще один феномен його життя! – пропрацював заступником голови Ради Міністрів України, і багато хто завдячує його допомозі. Був сьогодні на Грушевського, 12/2 і В. Устименко. Василь Євдокимович – лауреат премії НСКУ імені Дм. Яворницького 2009-го року, і Петрові Тимофійовичу було приємно поспілкуватися з колегою. І говорили не лише про давні дні біди.
Любо, що дякувати істинним українцям ми ще встигаємо при житті.
Ігор Куценко

Держкомтелерадіо провело прес-конференцію «Нові проекти державних телекомпаній, присвячені 25-м роковинам чорнобильської трагедії». Із пресою напередодні гіркого ювілею прийшли поспілкуватися Голова Комітету Юрій Плаксюк, генеральний директор Київської регіональної ТРК Олександр Савенко, режисер, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, автор фільмів «Чорнобиль: два кольори часу», «Чорнобильський час» та нового проекту «Чорнобильський час триває» Леонід Мужук (ТК «Культура»), журналіст-чорнобилець Сергій Комісаров та автор теленарису «Люди і долі» Галина Устенко-Гайдай (обидва – від КРТРК).
Юрій ПЛАКСЮК емоційно пригадав події чвертьстолітньої давності, акцентувавши, передовсім, на тотальній засекреченості їх для ЗМІ. Затим показали ролик із кадрами, які для більшості присутніх журналістів – а їх нині представляє, як не крути, переважно молодь – напевне були одкровенням.
Прес-реліз інформував, що у висвітленні чорнобильської тематики беруть участь усі державні ТРК України. Було подано стислий переказ рубрик та програм, автори яких розповідають про соціальний захист чорнобильців, медичну підтримку інвалідів-чорнобильців, аналізують уроки Чорнобиля. Названо й окремі програми, які вийдуть до Дня пам’яті. У програмах беруть участь – і робитимуть це в майбутньому – самі ліквідатори, переселенці із зони, представники громадськості, медики, фахівці МНС.
На КРТРК 23 квітня Галина УСТЕНКО-ГАЙДАЙ представить власний теленарис, присвячений вертолітникам-ліквідаторам. Ці 27 мужніх чоловіків, за її словами, фактично й створили карту зон радіаційного забруднення, з яких було виселено людей. «А 1992-го держава їм заборонила літати, нарахувавши компенсацію… 5 гривень на рік!», – журналістка ледве стримувала емоції, розповідаючи про гіркі епізоди своєї праці. Не всі з її героїв-ліквідаторів дожили до сьогодні, а їхні гвинтокрили давним-давно покояться в чорнобильських могильниках: «Люди пережили метал!». Пані Галина зізналася, що багато матеріалу залишилося поза межами стрічки, а вона «всім тим живе щодня»…
Її колега по КРТРК Сергій КОМІСАРОВ розповів, як випускав газету про атомників, а затим – ліквідаторів і якою потрібною вона там була. Писали про рядових – яких згодом назвуть героями; про давніші будні, пов’язані з «відлунням Чорнобиля». Він зізнався, що чорнобильські технології порятунку людей і території недавно «даром віддали» приїжджим японцям, аби ті не дозволили гинути людям і ширитися новій ядерній біді далі світом.
Леонід МУЖУК поділився окремими епізодами, пов’язаними зі зйомками своїх стрічок. А від виходу до річниці Чорнобиля нового фільму відхрестився. На його переконання, все ще є чимало нюансів, які не дозволяють благословити нову роботу в світ: «Чорнобильський час не повинен тривати, він має зупинитися». Пан Леонід зазначив, що дотепер «ніхто не має повного уявлення, що слід робити»: замість зведення нового саркофагу пропонують технологічно пришвидшити розпад залишкових радіоактивних речовин. «Не хочу лякати новим фільмом. Потрібна чітка позиція вчених, як чинити далі», – додав автор. Він озвучив і маловідомі факти минулого. Так, фільм «Чорнобиль: два кольори часу» міг бути знищений, оскільки документалісти зафіксували в ньому чимало такого, що швидко притягло гриф «Цілком таємно». Зокрема, і солдатів у зоні не повинно було бути (а вони є в кадрі), і в костюмах «не таких» мали працювати рятувальники, і рівень радіації заборонено було подавати… «А ми не послухалися, і фільм зберігся!».
Олександр САВЕНКО анонсував проведення на їхньому каналі 26-го квітня 12-годинного телемарафону пам’яті. При цьому зазначив, що заклику надсилати кошти не буде: «Раніше були фонди, збиралися серйозні гроші, а тепер… Ми просто чесно розповідатимемо про людей». Крім телемарафону, в ефірі Київської КРДТРК у прямому ефірі програми «Київський форум» відбудеться соціальне «не-ток-шоу» про Чорнобиль і його наслідки для громадян України.
Наприкінці зустрічі пан ПЛАКСЮК припустив, що про річницю Чорнобиля напевно згадають й недержавні студії країни. На них працюють журналісти, котрі теж тоді були там. «Не скажу, що цього дня покажуть 1+1, Інтер, ICTV чи СТБ, – зазначив Голова Держкомтелерадіо. – Їм поставлено завдання давати в ефір більше оптимізму, любові, рекомендовано жити майбутнім…». Він зазначив, що 26 квітня, за ініціативою Держкомтелерадіо, у фойє Національної радіокомпанії буде встановлено пам’ятний знак на честь журналістів-чорнобильців.
А Сергій Комісаров нагадав усім слова університетського «батька» кількох поколінь журналістів Дмитра Прилюка. Той закликав пам’ятати, що журналістика – “храм, в який не можна ходити брудними ногами». Учив говорити правду, якою б гіркою і болючою вона не була.
Присутні сьогодні в Національному прес-центрі телебачення і радіомовлення – із тих, хто так чинив і чинить.
Власна інформація

Національна спілка краєзнавців України висунула на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки працю професора, завідувача кафедрою журналістики Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, доктора філософських наук Віктора Олексійовича Жадька «Черкащина. Універсальна енциклопедія».
Автор-упорядник підготував це видання внаслідок десятилітнього збирання матеріалів про край Хмельницького і Шевченка на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу. Енциклопедія дає цілісний образ Черкащини в подіях, інституціях, установах, поняттях тощо й охоплює період від XV до початку XXI століття.
В. Жадько представляє рідний край через його села й міста, річки та історичні пам’ятки, козаків та гайдамаків, героїв-земляків Другої світової війни, відомих особистостей. Досі чимало впорядкованого ним матеріалу не друкувалося, і це робить видання унікальним.
У роботі подано 3525 статей (крім історії кожного села та міста) і 3500 світлин про кожний населений пункт; 187 малюнків (із них – 50 авторства Т. Шевченка). Серед 124 кольорових тематичних вкладок – «Богдан Хмельницький», «Портретна Шевченкіана», «Ватажки», «Козаки», «Природа кожного району» тощо.
Цитовані джерела вказано після кожної статті та в кінці видання. Видання розраховано на фахівців та широке коло читачів.
Висунення на здобуття Державної премії роботи В. Жадька підтримали академік НАН України Іван Дзюба, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Власна інформація

1 квітня у Кабінеті Міністрів України відбулось відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої життю та діяльності відомого державного, наукового та громадського діяча, Голови Національної спілки краєзнавців України, завідуючого відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька.
Виставку відкрив Заступник Міністра Кабінету Міністрів України Юрій Авксентьєв. Він зокрема відзначив: «Петро Тимофійович – людина унікальна. Він понад 17 років працював на посаді заступника Голови Ради Міністрів Української РСР. Це, якщо так можна висловитися, – рекорд. Адже за всю історію українських урядів, починаючи від 1917 року, на цій посаді так довго не перебував ніхто, крім Тронька.»
На відкритті виставки з теплим словом виступила колишній заступник Голови Ради міністрів УРСР Марія Орлик, котра поділилася особистими спогадами про урядову та громадську діяльність Петра Тронька.
П.Т.Тронько подякував всім присутнім та побажав плідної праці на благо України.
Присутні відповідальні працівники Кабінету Міністрів України з великим інтересом ознайомилися з матеріалами виставки.
Фоторепортаж з виставки Олега Гончара.

25 лютого 2011 р. українська громадськість відзначила 140-річчя від дня народження видатної діячки національної культури Лесі Українки. В цей день на малій батьківщині поетеси в Новоград-Волинському, колишньому Звягелі, Житомирської області пройшла Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція «Слово твоє невмируще в віках…».
В її організації і проведенні активну участь брали Житомирський обласний краєзнавчий музей, Національна спілка краєзнавців України, Житомирська обласна організація НСКУ, Житомирська облдержадміністрація, Новоград-Волинська міська рада, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Л.Українки.
Для участі в урочистостях була відряджена делегація Національної спілки краєзнавців України у складі Г.О.Клепака, заступника голови, заслуженого працівника культури України; Р.В.Маньковської, відповідального секретаря НСКУ, кандидата історичних наук та Р.Т. Франка, члена правління НСКУ, кандидата технічних наук, онука І.Я.Франка.
На пленарному засіданні, яке відкрив голова Новоград-Волинської міської ради В.І.Загривий, прозвучали вітання від голови Верховної Ради України, народного депутата України, Героя України В.Литвина, голови Національної спілки краєзнавців України, Героя України, академіка НАН України П.Т.Тронька, австрійсько-української громади у Відні. З науковими доповідями виступили вчені та дослідники з Києва, Житомира. Хмельницького, Львова тощо, в яких висвітлювалися нові аспекти життєпису та творчості Лесі Українки, її вагомий внесок в розвиток української культури та почесне місце в світовій спадщині.