Архів категорії: Львівська обласна організація

Згадати все!

табір2Нещодавно розпочався щорічний і вже традиційний міжнародний пошуковий та освітній табір-експедиція, котрий отримав назву «Пам’ять предків – основа майбутнього 2014». Табір триватиме до 24 серпня 2014 року й складатиметься з реставраційної та мандрівної частин. Але цьогорічний формат експедиції дещо різнитиметься від подібних експедицій попередніх років.
Відтак, перший тиждень табору відбувся на території українських етнічних земель, які отримали науково-публіцистичну назву Закерзоння (нині це територія Польщі), де викладачі спільно із студентами кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» проведуть роботи на кількох українських цвинтарях в польському-українському прикордонні. За цей час буде завершено клопітку працю з інвентаризації та паспортизації надгробків, проведено  остаточні роботи з реставрації окремих цвинтарних об’єктів.
А після таборової частини –  на черзі подальша мандрівка етнічними українськими територіями. Цьогоріч буде розширено й географію щодо нових етнографічних зон. Отож патріотична молодь матиме можливість познайомитись з історію та культурою українців-автохтонів Словаччини, а також вперше відвідати Мармарощину та Південну Буковину – етнічні українські землі у північно-східній частині Румунії. Продовжувати читання Згадати все!

Іван Гречко – «Львів’янин року»

Іван Гречко - «Львів’янин р...

З нагоди  757-річчя древнього Львова у міській Ратуші відбулись урочисті збори. Цього року за вагомий особистий внесок у розвиток культурного, духовного та громадського життя Львова почесне звання «Львів’янин року»  цього року надали відомому галицькому колекціонеру, меценату, громадському діячеві, Івану Михайловичу Гречко.

Іван Михайлович  Гречко – відомий галицький колекціонер, меценат, громадський діяч, співорганізатор Інституту колекціонерства українських пам’яток при Науковому Товаристві ім. Тараса Шевченка.

Навчаючись та проживаючи з 1946 року у .Львові, Іван Гречко був активним учасником культурно-національного та духовно-релігійного життя міста. Зокрема, від 60-х років минулого століття він тісно співпрацював з катакомбною УГКЦ, католицькими клубами Польщі, Українським патріаршим світовим об’єднанням, спричинившись до відновлення у 1980-х роках українського католицького академічного товариства «Обнова», брав активну участь у випуску незалежного журналу «Віра батьків», був членом-засновником Клубу української греко-католицької інтелігенції (1991 р.), співголовою оргкомітету з повернення до осідку у Львові предстоятеля УГКЦ кардинала Мирослава-Івана (Любачівського).

А налагодження Іваном Гречком зв’язків з Товариством «Свята Софія» в Римі, організаціями української діаспори Європи, США, Канади спричинило до надходження до Львова численних друкованих видань, що в результаті призвело до створення відділу діаспорної літератури у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці.

З 1987 року Іван Гречко – співорганізатор та учасник численних виставок українського народного мистецтва практично у всіх музеях міста. Його збірка народного мистецтва, зокрема унікальна колекція гуцульських та покутських ікон на склі наповнила ці вернісажі особливим змістом.

Піклуючись про збереження нащадків мистецьких збірок львівських колекціонерів, у 2003 році, Іван Михайлович  став співорганізатором та співзасновником Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка.

В січні 2013 року меценат-патріот безкоштовно передав свою унікальну збірку творів мистецтва, стародруків та інших раритетів Українському Католицькому Університетові, заклавши основи у створення у Львові нового музею – скарбниці українського народного, сакрального та професійного мистецтва.

     «Дякую, що оцінили цей мій маленький внесок у просвітницький розвиток Львова. Буду служити, буду старатися в цьому керунку працювати. Всім вам дякую. Бажаю довгого віку на славу Україні, на славу Львова», – зазначив на церемонії Іван Гречко.

 

Ігор Галущак

Львів

Додаток І

Музей забутого етносу

Самбірський історико-етнографічний музей «Бойківщина» нині належить до числа найстаріших музейних закладів такого типу в Україні. Адже цього року виповнюється 85 років з часу його заснування групою місцевих інтелігентів-українців.

– Хто ж були ці люди, які з таким ентузіазмом і жертовністю взялися за організацію Товариства «Бойківщина» і музею у Самборі? – розповідає Роксоляна Данчин, відома краєзнавиця та незмінний його директор з часу відродження музею в 1991 році, – Це насамперед: Іван Филипчак – педагог, письменник і музеєзнавець, Володимир Гуркевич – адвокат і громадський діяч, Володимир Кобільник – лікар, етнограф, археолог і публіцист, Антін Княжинський – педагог, музеєзнавець і письменник, Михайло Скорик – педагог, публіцист і науковець, і Володимир Кордуба – інженер, картограф, культурно-громадський діяч. А особливо хочу відзначити колишнього громадського діяча Cамбірщини, що у 20-30-х роках вимушено перебував на Закарпатті (тоді Чехословаччина), адвоката Данила Стахуру, котрийй тоді відступив для експозиції музейних збірок увесь перший поверх свого власного будинку, що знаходився в Самборі.

Загалом же, на думку пані Роксоляни, й до сьогодні в інформаційному полі України такий найчисельніший карпатський субетнос як бойки є найменш присутнім. Між тим походження етноніму «бойко» й досі залишається однією з найбільших загадок української етимології. Виводили його й від російського слова «бойкий», і діалектної частки «бойє», й від форми звертання до Бога «богойку», й від волоського слова «боєм», що означає віл. А найбільш екзотичною є гіпотеза про походження бойків від кельтського племені боїв, які в VІ ст. опанували територію сучасних Австрії, Чехії та Словаччини. Проте, як би там не було, за підрахунками української діаспори в Північній Америці, перед ІІ світовою війною на території

тодішньої Польщі мешкало близько 1 мільйона бойків. А серед дослідників Карпат бойки мають репутацію «найчистішої» щодо українських рис групи, адже вони не мають ні помітних румунських впливів, як гуцули, ані польських та словацьких, як лемки. Поміж найславетніших бойків першим традиційно називають Івана Франка, уродженця с. Нагуєвичі на Дрогобиччині. Бойківську частку мав і Тарас Шевченко, корені матері котрого – Катерини – сягали Сколівщини. Видатний астроном і медик доби Відродження, ректор Болонського університету Юрій Дрогобич також походив з Бойківщини. Варто згадати й легендарного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного й о. Августина Волошина, президента Карпатської України. А найбагатшим українцем у світі до останнього часу називали громадянина Канади, нині покійного Петра Яцика, народженого в селищі Верхнє Синьовидне на Сколівщині. Проте впродовж всієї історії бойки ніколи не заперечували свого кровного зв’язку зі співвітчизниками на схід від Львова і Перемишля. До ХХ ст. вони ідентифікували себе як русини, а згодом – як українці.

Переломним же етапом у справі досліджень і популяризації своєрідності буття бойків було створення вже згадуваного суспільно-культурного товариства, а згодом і музею у Самборі. Починаючи від 1931 року з ініціативи й за кошти української інтелігенції виходить часопис “Літопис Бойківщини”. В місцеві села вирушають наукові експедиції, які вивчають матеріальну й духовну культуру бойківчан. Поступово поповнювавсяся експонатами й музей. Незабутнім, приміром, був випадок, коли старий газда з-за Турки привіз дерев’яну соху й раваші в дарунок музеєві. А незабаром священик і етнограф Юрій Кміт укладає й Словник бойківської говірки.

На жаль, у зв’язку з повоєнними репресіями на теренах Західної України, які зачепили й сподвижників ″Бойківщини″, доля музею була вирішена в 1954 році жорстоким наказом Міністерства культури УРСР щодо його ліквідації. А багатюща колекція була розпорошена по різним музейним

закладам. Багато раритетів осіли в українських музеях, а деякі речі так і залишилися за кордоном: стародруки – у Санкт-Петербурзі, історичні літописи – у Німеччині. Відродження ж музею співпало з відновленням Незалежної Української держави. Він знов розпочав свою діяльність у 1991 році як філія Львівського Національного музею в колишньому будинку парафіяльної школи, збудованої мешканцями міста ще у 1679 році на старожитніх фундаментах ХVІ ст. Організаційні ж трансформації завершилися в 2001 році, коли музей “Бойківщина” перейшов у підпорядкування управління культури облдержадміністрації як самостійний музей із власним балансом.

Сьогодні тут функціонують три постійно діючі експозиції, серед яких найбільшу увагу привертає виставка «Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківської ноші», в якій представлені дерев’яні предмети бойківського хатнього побуту, жіночий і чоловічий бойківський одяг, зразки вишивок Турківщини, куточок бойківської хати (бамбетель, колиска, скриня, стіл, обрус вишиваний, рушники, свічник), предмети ткацтва (терлиці, осікачки, куделі, веретена, прядки, кросна, ткацькі верстати).

Нині музейне життя налагоджується. На сьогодні, загальна кількість фондових збережень, котрі завдяки самовідданості музейних працівників і безкорисливості пересічних самбірчан вдалося зібрати буквально по крупицям, становить понад 22000 одиниць.

 

Ігор Галущак

Самбір-Львів

Брідщина – край на межі Галичини й Волині

Бродівський історико-краєзнавчий музей запрошує взяти участь у

VII-ій науково-краєзнавчій конференції

«Брідщина – край на межі Галичини й Волині»,

 присвяченій 70-тій річниці створення української дивізії «Галичина»,

 яка відбудеться  у квітні 2013 року

В давній українській традиції територію сучасного Бродівського району Львівської області називали Брідщиною.

Географічно Брідщина охоплює, окрім Бродівського району, частину Радехівського, Буського  районів Львівської області та Зборівського району Тернопільської області. Брідщина — край, розташований на межі Галичини, Волині. Ця особливість позначилась на його історичному розвитку, культурі, традиціях, характері місцевого населення.

В 2013 р. виповнюється 70 років з часу створення української дивізії «Галичина». Це військове формування у липні 1944 р. взяло участь у відомій битві під Бродами. Цим подіям приурочена VII-а науково-краєзнавча конференція «Брідщина – край на межі Галичини й Волині».

Конференція покликана представити нові наукові дослідження з історії української дивізії «Галичина», військових дій, в яких вона брала участь, подальшої долі вояків у післявоєнний період. Передбачається також розглянути питання історії, міст і сіл Брідщини, культури та природознавства Галицько-Волинського пограниччя.

 

Пропонується наступна тематика досліджень

 I. Українська дивізія «Галичина»:

а) передумови та причини створення і формування дивізії;

б) вишкіл;

в) бій під Бродами 1944 р.;

г) бойові дії (осінь 1944-весна 1945 р.);

ґ) І-ша Українська дивізія УНА;

д) полон;

е) персоналії;

є) діяльність Братств колишніх дивізійників у різних країнах світу;

ж) вшанування пам’яті (меморіали, пам’ятники, музеї, рухомі пам’ятки тощо).

II. Національно-визвольні змагання на теренах краю. Воєнна історія.

III. Краєзнавчі дослідження:

а) суспільно-політичне та економічне життя;

б) видатні постаті краю;

в) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);

г) географія та природа краю.

IV. Музейна справа.

V. Джерелознавство, історіографія.

 

Для участі у конференції необхідно до 1 січня 2013 року надіслати заявку і текст доповіді.

Вимоги до матеріалів

  • Обсяг роботи 6-8 сторінок тексту, набраного в редакторі Word 1997 – 2007. (шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел – 12 кегль, інтервал – 1).
  • Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
  • Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (300 dpi) з підписом до них.
  • Роботи подаються в роздрукованому і електронному вигляді (дискета 3.5, CD-, DVD-диск). Можна надсилати на електронну адресу музею: bikm@ukr.net
  • Роздрукований паперовий варіант доповідей повинен бути підписаний автором з правого боку. Відомості про автора подаються на окремому аркуші (домашня адреса, індекс міста, телефон, місце роботи або навчання, вчене звання, науковий ступінь, посада тощо).
  • Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
  • Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.

 

За довідками звертатись:

Бродівський історико-краєзнавчий музей,

майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600

тел. +38 (03266) 4-21-13,

E-mail: bikm@ukr.net

Skype: museum_brody

Оргкомітет

Дні Маркіяна Шашкевича на Львівщині

Дні Маркіяна Шашкевича на Л...

За участю Львівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України у 2012 р. на Львівщині відбулася низка заходів на відзначення 201-х роковин від дня народження визначного громадсько-культурного діяча, письменника, фундатора унікального угруповання романтиків – “Руської Трійці“ й співвидавця славнозвісного альманаху “Русалка Дністрова” о. Маркіяна Шашкевича.

4 листопада в с. Деревня Жовківського району в храмі Різдва Пресвятої Богородиці відправлено поминальне Богослужіння, а після нього панахиду за Маркіяном Шашкевичем під проводом Єпископа Сокальсько-Жовківського УГКЦ Михаїла Колтуна та отця-пароха УПЦ КП Богдана Горінецького і багатьох священиків обох конфесій, які відспівала славнозвісна Львівська державна академічна чоловіча хорова капела, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка “Дударик” (диригент Дмитро Кацал).

Після цього в приміщенні Народного дому відкрито і освячено новостворений зусиллями ентузіастів при підтримці широкої громадськості Музей Маркіяна Шашкевича. Завершилась урочистість змістовною концертною програмою на слова М. Шашкевича у виконанні “Дударика”.

5 листопада у Львівській духовній семінарії Св. Духа відбулися Шашкевичівські читання “Русалка Дністрова” – маніфест українського відродження”, організовані Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за участю представників наукових і вищих навчальних закладів Львова і Дрогобича – відомих шашкевичезнавців М. Шалати, Л. і М. Ільницьких, В. Гориня, Л. Сеника, М. Легкого, Р. Кирчіва, О. і Є. Нахліків, Б. Якимовича, Г. Корнєєвої, П. Шкраб’юка і автора цих рядків.

Доповідачі проаналізували “Русалку Дністрову” як документ подвижницької незалежницько-соборницької місії “Руської Трійці”, неодноразові її перевидання та розповсюдження, інтерпретували твори М. Шашкевича “Веснівка” і “Русланові псалми”, створені ним переклади Короледвірського рукопису, простежили творчу спадщину сучасників і однодумців “Руської Трійці”, інформували про створення в ювілейні роки на Львівщині мережі музеїв М. Шашкевича й репрезентували поетичну Шашкевичіану. Головував на конференції і виступив із заключним словом голова Львівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України в. о. директора Інституту українознавства І. Крип’якевича НАН України М. Литвин. Наприкінці форуму відбулася презентація найновіших видань Шашкевичіани, які передано в дар бібліотеці Духовної семінарії.

6 листопада 2012 р. численні представники громадської Львівщини зібралися біля пам’ятника М. Шашкевичу у Львові. Від Обласної ради народних депутатів і Обласної державної адміністрації, представників наукових і навчальних закладів до пам’ятника покладено квіти. Заслужена академічна капела України “Трембіта” вшанувала пам’ять письменника виконанням пісні на його слова “Веснівка”, кантати “Під небом України” Є. Козака та державного гімну “Ще не вмерла Україна”. Того ж дня члени Шашкевичівської комісії та представники громадськості, краєзнавці поклали квіти до могили письменника на Личаківському цвинтарі у Львові.

Феодосій Стеблій,

заслужений діяч культури України,

кандидат історичних наук,

завідувач відділу нової історії України

Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Сакральна дерев′яна архітектура Львівщини: зникаюче диво

Сакральна ...

7-8 жовтня 2010 року Національна спілка краєзнавців України проведе науково-краєзнавчу експедицію «Світові пам’ятки сакральної архітектури Львівщини: проблеми збереження», аби привернути увагу державних органів та широкої громадськості до реального стану унікальних пам’яток дерев’яної архітектури у західному регіоні України та виробити пропозиції щодо їхнього збереження.

Загострена увага до цієї проблематики має одразу кілька чинників.

Переважна більшість дерев’яних храмів є шедеврами готики, які не мають аналогів у світі. При цьому їхня благородна краса відома лише обмеженому колу фахівців та аматорів цієї справи, залишаючись поза увагою туристів і суспільства загалом. Першим кроком до порятунку дерев’яних храмів має стати подолання інформаційного вакууму довкола них. Науковці прагнуть структуризувати і поширити інформацію щодо цих унікальних пам’яток дерев’яної архітектури, бо наразі увагу туристів і ЗМІ «перетягують» на себе ефектніші, на перший погляд, споруди — фортеці, замки та монастирі. Місцева  влада переважно не усвідомлює, що пам’ятка дерев’яного зодчества є не тягарем, а амбітною архітектурною спорудою. І така принада для туристів,  можливо, — єдина в їхньому населеному пункті.

Біда одна не ходить. Храми умисно зносять через міжконфесійні суперечки. Вони горять, і навмисні підпали не виняток: так замітають сліди після розкрадання церковного майна або «звільняють» місця під нові муровані храми. Дерев’яні храми мокнуть, а їх бездумно обшивають бляхою і пластиком, імітуючи ремонт. Чимало з дерев’яних церков, костьолів та синагог внаслідок таких дій вже втрачено — адже дерево під пластиком гниє.

Є досвід тих, хто ці проблеми реально вирішує. Попри лідерство України за кількістю дерев’яних церков, та ж Словаччина про свої пам’ятки дерев’яної архітектури дбає в особі держави. Тому всі їхні дерев’яні дива добре доглянуті.

Що робити Україні? За державної підтримки не доведеться пробивати бюрократичну стіну. Знайдуться кошти — допоможуть меценати і громадські організації. Оскільки всі дерев’яні церкви в Україні — чинні, вище духовенство всіх конфесій мало б роз’яснювати правила поводження із дерев’яними храмами. Аматорські ремонти слід заборонити. Якщо паства готова оплачувати реставрацію, має бути забезпечена проектна документація і надані фахівці для проведення цих робіт.

До складу науково-краєзнавчої експедиції на Львівщину увійшли члени правління Національної спілки краєзнавців України та Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, члени Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, фахівці з питань охорони культурної спадщини, журналісти.

Програма експедиції, зокрема, передбачає огляд рідкісних пам’яток дерев’яного зодчества у Жовкві, Крехові, Потеличі. А 8 жовтня у Львові пройде засідання «круглого столу», учасники якого за активної участі журналістів планують не лише обговорити зазначені вище проблеми дерев’яної архітектури Львівщини, але й запропонувати шляхи їх вирішення.