Історія Національної спілки краєзнавців України

  Український краєзнавчий рух, що веде свій родовід від легендарних літописців часів могутньої Київської Русі, героїчної доби козаччини, недовгої, але знаменної пори Центральної Ради, часів тоталітаризму та епохи національно-демократичного відродження, є вагомою складовою української національної історії, культури та духовності.

Відомі діячі науки, літератури та мистецтва, шанувальники рідної природи та культури в усі часи української історії дбали про ретельне вивчення та дбайливе збереження для майбутніх поколінь історичних, мистецьких, фольклорно-етнографічних надбань, побутово-господарських традицій рідного народу.

Для України краєзнавство завжди було не лише міцним фундаментом історичної пам′яті, ай формою самозахисту. Безпрецедентні гоніння української мови та культури російським царатом, іншими поневолювачами у минулому, загрожували українству знищенням і лише самовіддані зусилля кількох поколінь патріотів підтримували в українському суспільстві цікавість до власної культури, мови, традицій.

Ідея створення інституції, яка б займалася проблемами регіональної історії, виникла у 20-40-х рр. XIX ст.

1843 року у Києві було створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, котру зазвичай називали Археографічною. У її роботі, поряд із видатними науковцями М. Костомаровим, О. Лазаревським, О. Левицьким, М. Максимовичем, В. Іконниковим, брав активну участь і Тарас Шевченко.

Величезне значення для становлення українського краєзнавства мала плідна діяльність „Товариства Нестора-Літописця” при Київському університеті Святого Володимира, Одеського наукового товариства історії та старожитностей, Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині у Житомирі та багатьох інших регіональних об′єднань поціновувачів рідного краю. Розвитку краєзнавства сприяло й проведення Археологічних п′ятнадцяти з′їздів, шість з яких відбулися в Україні.

У роки національно-визвольних змагань українського народу, в умовах Першої світової та громадянської воєн виникали і активно функціонували численні краєзнавчі організації, опираючись на підтримку Центральної Ради, гетьманського уряду, Директорії.

1917 року у Києві розпочав діяльність Центральний комітет охорони пам′яток старовини і мистецтва під головуванням Михайла Грушевського. Того жроку з ініціативи художника Сергія Васильківського у Харкові було засноване товариство „Музей Слобожанщини”. Серед вагомих справ, започаткованих у період Української революції, здійснювалися заходи щодо впорядкування могили Тараса Шевченка у Каневі, створення Національної галереї, Всеукраїнського „Шевченківського” або „Пам′яткового” музею. У надзвичайно складних умовах українська інтелігенція зуміла не лише зберегти, а й реально примножити краєзнавчі традиції, зробити їх вагомим чинником ствердження національної ідеї.

Провідну роль у розвитку й організації краєзнавчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Академія наук. В першому її Статуті, затвердженому гетьманом П. Скоропадським 1918 року, йшлося, що Академія у Києві „ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне і минуле Вкраїни, української землі та народу”.

На початку 20-х рр. плідно працювала низка академічних комісій краєзнавчого профілю: Археологічна, Фольклорно-етнографічна, для складання історико-географічного словника, археологічної карти України, з дослідження Софійського собору та ін. Упродовж 1922-23 рр. при ВУАН було створено Київську, Харківську й Одеську комісії краєзнавства. Одночасно виникали громадські окружні краєзнавчі товариства: 1920 року – Ізюмське та Роменське, 1922 – Волинське та Житомирське, 1923 – Коростенське, Лубенське, Одеське, 1924 – Чернігівське, 1925 – Дніпропетровське, Луганське та Мелітопольське. Діяли і сільські товариства, як приміром у Вільшанці на Харківщині, що налічували 60 членів, згрупованих у етнографічній, геологічній, соціально-економічній, культурно-просвітницькій секціях. Дедалі гостро поставало питання про організаційне об′єднання всього науково-творчого потенціалу дослідників і літописців рідного краю усіх регіонів України, адже гостру потребу в єдиному координуючому органі відчували не тільки дослідники з наукових інституцій, а й подвижники місцевих краєзнавчих формувань.

У листопаді 1923 року професор Харківського інституту народної освіти Дмитро Зеленін висунув ідею проведення Всеукраїнського зібрання краєзнавців. Вона була підтримана й іншими місцевими осередками. На основі пропозицій, що надходили від учасників регіональних з′їздів, нарад, конференцій, краєзнавчих організацій, відомих громадських і наукових діячів, Укрголовнаука Народного комісаріату освіти УСРР розробила „Положення про всеукраїнську нараду по краєзнавству” й утворила Організаційне бюро для її скликання.

26 травня 1925 року в Харкові зібралося 75 представників 22 регіональних краєзнавчих осередків, студентства, господарських, планових, громадських організацій та установ. Серед окреслених ними завдань були також„природничі досліди, вивчення продуктивних сил країни, опора на сільську інтелігенцію, техперсонал у містах, студентів, поширення краєзнавства на широкі кола населення”.

31 травня 1925 року було утворено Український комітет краєзнавства (далі УКК), як постійно діючий орган.

На початку 30-х років в Україні було понад 30 тис. активних краєзнавців. 8 січня 1927 року УКК на своєму засіданні розглянув питання про випуск журналу „Краєзнавство”.

На превеликий жаль, в умовах активного формування тоталітарної системи численні краєзнавчі осередки були розгромлені, випуск журналу й інших краєзнавчих видань припинено, зруйновано величезну кількість унікальних пам′яток історії та культури, знищено музейні експозиції, а найактивніші діячі краєзнавства стали жертвами політичних репресій. Фактично було репресовано увесь український краєзнавчий рух.

У повоєнні роки почали знову створюватися місцеві краєзнавчі осередки. Важливе значення для відродження українського краєзнавчого руху, його наукових, громадських і шкільних форм, мало залучення понад 100 тисяч літописців-дослідників рідного краю до роботи над випуском „Історії міст і сіл Української РСР” у 26 томах. Загальний обсяг цієї титанічної праці, яка започаткувала новий напрям у вітчизняній історіографії та досі не має аналогів у світі, становив 2360 авторських аркушів, у томах вміщено 1340 статей з історіями обласних і районних центрів та інших значних населених пунктів, 8619 статей про всі селища міського типу та центри сільрад, вміщено 9 тисяч ілюстрацій.

Іншим важливим напрямом відродження краєзнавства став громадський рух за увічнення в усіх областях найбільш звитяжних подій, пов′язаних з історією українського козацтва, створення Національного заповідника «Хортиця», Музею народної архітектури та побуту України у селі Пирогові поблизу Києва, Національного історико-етнографічного заповідника „Переяслав” у Київській області ті ін.

У розвитку краєзнавства, його наукових основ велике значення мало створення 1979 року у структурі академічного Інституту історії України відділу історичного краєзнавства, на який серед інших завдань покладалася підготовка „Зводу пам′яток історії та культури”.

На хвилі демократичних перетворень, національного піднесення суспільства 27 березня 1990 року у Києві відбувся І-ий Всеукраїнський краєзнавчий з′їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців  (далі ВСК) – повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. Відповідно до затвердженого з′їздом Статуту, основним завданням діяльності ВСК буловиховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов′язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи та культури.

За останніх 18 років відродження Спілка здійснила цілу низку масштабних заходів, передусім проведено три з′їзди, 12 Всеукраїнських та понад 400 регіональних наукових краєзнавчих конференцій.

За безпосередньої участі активістів Спілки реалізується Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» від 23.01.2001 року № 35/2001, а також розроблена та виконується Державна програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2002 р. № 789, започатковані власні довгострокові краєзнавчі програми.

Членам спілки належить головна участь у краєзнавчих, етнографічних та фольклорних експедиціях, підтримка дієвих зв′язків з усіма бібліотечними установами держави, надання методичної допомоги колекціонерам-аматорам та досвідченим збирачам української старовини.

1993 року ВСК поновила випуск репресованого журналу „Краєзнавство”. У пам′ять про своїх славетних попередників, які стали жертвами тоталітарного режиму, почали видаватися документальні збірники „Репресоване краєзнавство”.

Власні друковані видання мають 17 місцевих осередків Спілки. В усіх областях постійно виходять у світ краєзнавчі монографії, путівники, буклети, довідники. ). З 1990 року головою правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, з 2008 - Національної спілки краєзнавців України був Герой України, академік НАН України Петро Тимофійович Тронько.

Протягом останніх 15 років краєзнавці України брали найактивнішу участь у підготовці масштабного загальнонаціонального видання – науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією” – про трагічні роки сталінських репресій. В рамках Державної програми „Реабілітовані історією” (Постанова КМУ від 11.09.1992р. № 530) видано 44 книги обсягом 50-60 друкованих аркушів кожна у 23 областях, в яких названо сотні тисяч прізвищ громадян України, котрі стали жертвами політичних репресій радянського тоталітарного режиму, вперше опубліковані унікальні архівні документи, нариси, статті. Зусиллями краєзнавців та вчених-істориків робота над загальнодержавним виданням продовжується і протягом найближчого часу буде завершена. В цілому ж, за попередніми розрахунками, це загальнонаціональне видання складатимуть більше 100 книг.

Члени Спілки ведуть і значну пам′яткоохоронну роботу, розробляють туристично-екскурсійні маршрути, беруть участь у створенні нових і поповненні експозицій існуючих музейних закладів, розвивають шкільне краєзнавство, готують краєзнавчі підручники для шкіл та вузів, допомагають вітчизняному туризму в усіх його формах. За останні роки діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців її членами видано більше 600 науково-дослідницьких, публіцистичних та краєзнавчих книг з історії та культури рідного краю.

В даний час дійсними членами Спілки є 1284 особи, серед яких - 5 Героїв України, 4 академіки та 5 членів-кореспондентів НАН України, 69 докторів та 117 кандидатів наук, велика група працівників музеїв, архівних і бібліотечних установ, закладів культури, засобів масової інформації, авторів численних публікацій і видань з історії та культури України.

Більше 90 членів Спілки за активну участь у краєзнавчому русі, вагомі досягнення у відродженні правдивої української історії і культури відзначені державними нагородами, Грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Велику групу краєзнавців нагороджено загальноукраїнською премією Дмитра Яворницького.

Всеукраїнська спілка краєзнавців в інтересах відродження української історії та духовності, збереження національних традицій, активізації культурного обміну з українською діаспорою ближнього та дальнього зарубіжжя, встановила та зміцнює культурологічні та наукові зв′язки  зі Спілкою дослідників історії Польщі (Польська Республіка ? Варшава, Краків); Українсько-австрійським товариством (Австрія – Відень); культурно-просвітницькою громадськістю Чехії (Чеська Республіка – Прага); Фундацією української спадщини Альберти, Канадським інститутом українських студій при Альбертському університеті, Товариством об′єднаних українців Канади (Канада – Оттава, Альберта); Українським інститутом Гарвардського університету (США); Міжнародною літньою школою молодих істориків країн СНД (Росія – Санкт-Петербург); Міжнародним науковим центром буковинознавства (Чернівці – Німеччина, Румунія, Франція, Австралія, Канада);  Асоціацією військових істориків США (Вашінгтон) та ін.

Серед найбільш пріоритетних завдань Спілки на найближчий час є активне сприяння та допомога Президенту, Уряду України, органам державної влади всіх рівнів, науковим установам, закладам культури та освіти, громадським організаціям у питаннях відродження та захисту історичної, духовної та культурної спадщини українського народу, формуванні патріотичних настроїв у суспільстві.

Силами членів Спілки розпочата підготовча робота щодо створення на основі сучасної української науки багатотомного енциклопедичного видання „Історія міст і сіл України”, ними реалізується ряд власних ініціатив по об′єднанню зусиль усіх національних творчих спілок України у справі відродження, зміцнення, розвитку та популяризації національної культури. Краєзнавці постійно спрямовують українську інтелігенцію на захист і зміцнення української мови, вільний розвиток та збереження культур національних меншин в Україні та української діаспори за кордоном.

З боку Спілки йде відчутна підтримка та сприяння розвитку аматорського краєзнавчого руху. Нею розпочата підготовка багатотомної документально-довідкової серії книг „Краєзнавці України”. Залишається актуальною реалізація Державної програми з краєзнавства та відродження видатних пам′яток історико-архітектурної спадщини України; проводиться значна науково-дослідницька та просвітницька робота.

Предлагаем качественные и красивые двуспальные кровати.Find fast real best hot men at free dating site - LetsFreeDate.comБильярдные столы, купить кий , куплю бильярдный стол;Бильярдный стол, купить кий для бильярда , бильярд в москве;Шпалери, декор , венецианская штукатурка днепропетровск