Архів категорії: Hаціональна спілка краєзнавців України

Невмирущість Качанівки. Попри все

Вирушаючи до цього славного куточка Чернігівщини, науковці й краєзнавці НСКУ менш за все розраховували відкрити для себе щось нове. До палацово-паркової перлини манило природне бажання з’ясувати реальну ситуацію взамін найнеймовірніших – переважно апокаліптичних – чуток. Рухала нами, що тут приховувати, й елементарна порядність: попри славетність Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» новин про нього на веб-сайті Спілки краєзнавців – катма. Що вже казати про ґрунтовніші речі типу журнальних публікацій чи книжкових монографій під егідою НСКУ.
А ще ж цього року заповіднику – 30!
… Хоч багато хто бував тут не раз – годинна міні-екскурсія стала в пригоді. Лагідна пора року й погода дозволили нам максимально комфортно насолодитися як інтер’єрами палацу, так і парковими галявинами й крутосхилами. Очі жадібно вбирали казкові фарби дерев і кущів, відблиски ставків, матовість скульптур, містечок та «руїн» нижнього плато. А на горішньому рівні кожна зала палацового комплексу архітектурних пам’яток кликала залишитися якомога довше. Тим паче, що довкола все було таким позитивним! Ні тобі траншей з «кишками» комунікацій, чим «славилася» Качанівка ще так недавно, ні вбогих стін, піддашків і карнизів… Свіжо і світло! І – явно не з нагоди науково-краєзнавчого «десанту» НСКУ.
Катарсис-катарсисом, але кортіло поспілкуватися. Генеральний директор заповідника Володимир Буренко запросив до обміну враженнями. Зізнався, що був приємно подивований настільки авторитетними гостями, тому благав не обмежуватися компліментами. Двічі просити не мусив.
Експедицію НСКУ очолив заступник Голови Спілки, заслужений працівник культури України Григорій Клепак. До її складу також увійшли заступник Голови НСКУ, перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України, к. і. н. Сергій Попович; відповідальний секретар Спілки, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, к. і. н., доцент Руслана Маньковська; заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, учений і дипломат Роланд Франко; вчений секретар Центру пам’яткознавства НАН України й УТОПіК, кандидат архітектури Богдан Колосок; президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) Микола Яковина; помічник ректора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, доцент, фундатор Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів), заслужений працівник культури України Микола Ходаківський; старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, пам’яткознавець Тетяна Катаргіна; заступник голови правління Чернігівської обласної організації НСКУ, доцент Чернігівського державного технологічного університету, к. і. н. Олександр Крук та члени апарату НСКУ.
Григорій КЛЕПАК зізнався, що народився в цих краях, і лебеді на плесах рідного Старого Бикова йому часто сняться. «Цю красу ми зобов’язані передати наступним поколінням», – дещо пафосно зауважив він, але в голосі «правиці» Голови НСКУ бриніла непідробно-тривожна нотка. Формат науково-краєзнавчих експедицій, започаткований Петром Троньком, – це й вивчення стану пам’яткоохоронної справи, нагадав модератор наради. Збереженість пам’яток національної культурної спадщини передбачає їхній розвиток – аж ніяк не занепад. Григорій Олексійович підкреслив важливість активної просвітницько-пропагандистської роботи щодо таких об’єктів.
Представляючи членів експедиції, пан Клепак згадував і відсутніх, хто не зміг долучитися до «рейду на Качанівку». Серед таких, зокрема, – керівник відділу Представництва Європейського Союзу в Україні Хосе Роман Леон Лора. Із цим єврочиновником, за словами Г. Клепака, у Спілки є спільні задуми, оскільки він опікується давньою архітектурою і може запропонувати цікаві гранти для гідних культурологічних програм. Єврокомісар неодмінно відвідає Качанівку, запевнив заступник П. Тронька.
Він назвав приїзд киян не ревізійною групою, а гуртом симпатиків заповідника. Закликав зізнатися, де Качанівку «лихоманить», у чому може полягати допомога від «центру». Заступник Голови НСКУ, наприклад, бачить покликання заповідника і в його акумулюючій, просвітницькій ролі для інтелігенції різних усюд.
Володимир БУРЕНКО висловив переконання, що будь-яка увага принесе очолюваному ним заповіднику лише користь. Він провів ще й інтерактивну «екскурсію» комплексом, графічно показавши (усе ж таки) позитивну динаміку діяльності «Качанівки». Особливо за останнє десятиліття. Це – стрімке зростання кількості відвідувачів та їхньої «якості» (вже не лише країни СНД, але і Європа та віддаленіші краї). Гендиректор нагадав, що ніде в світі музеї не утримуються виключно державами, і «Качанівка» не виняток. Поодинокі й нечасті фінансові «джерельця» з-за кордону (приватні фонди, індивідуальні внески) суттєво не допомагають. «Виручають» власні кошти, і очолюваний ним заклад старається «підняти гроші з землі». «Рятує оптимізм!», – так пан Буренко сформулював кредо свого колективу. Він висловив переконання, що всі реставраційні роботи тут будуть закінчені протягом найближчих 10 років. «Пророкувати» йому дозволяє те, що вже майже десять років «Качанівка» є єдиним майновим комплексом. Усе це, за словами пана Володимира, дозволить зберегти все, що залишили попередники сьогоднішніх мешканців.
Олександр КРУК самокритично оцінив використання наукового потенціалу членів НСКУ у відновленні чернігівських заповідників. Зізнався, що саме з Качанівкою їхні комунікації доволі слабкі. Тому зупинився на науковій помічі місцевих краєзнавців лише Батурину та Любечу. Лінію ж контактів із Качанівкою назвав просто перспективною. З огляду на ексклюзивність споруд Качанівки («садибних комплексів такої збереженості в Україні більше немає, і в цьому головна принада Качанівки» – цитата з путівника) така неувага обласних краєзнавців до заповідника є принаймні дивною. Тож міркування віце-голови ОО НСКУ про науково-методичні перемоги та проекти на дослідницькому ґрунті Чернігівщини (щодо історичної інформації про тутешніх діячів як краєзнавчої, екскурсії для студентів заповідниками краю та ідеї видати посібник/підручник з історії української культури на місцевому матеріалі тощо) сприймалися як зайва оказія прозвітувати на чужому полі про власну потрібність… «Раціо» у виступі пана Крука вбачалося хіба що в теоретичній можливості для керівника Качанівського заповідника якимось чином адаптувати почуте до своїх реалій.
Микола ЯКОВИНА зізнався, що 15 років тому працював із Качанівкою предметніше, однак за цей час особливих динамічних змін не зауважив. Він назвав Чернігівщину не просто багатою, а надзвичайно багатою – та перебуває в українській трійці лідерів за числом пам’яток нерухомої культурної спадщини під охороною держави. На його переконання, в області немає жодного місця чи топоніму, якимось копилом не пов’язаного з низкою певних історичних подій чи імен. Пан Яковина критично оцінив зусилля краєзнавців регіону щодо подання до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’яток обласного центру: за його словами, попередня номінація була… 20 років тому. Так само жоден зі 170 членів ICOMOS не представляє Чернігівщину. Микола Михайлович висловив надію, що цього року ситуація поліпшиться і за рахунок Качанівки.
Пан Яковина пригадав останнє 10-11-річчя заповідника. На той час заклад залишило, либонь, 7 директорів, атмосфера була нестерпною: коштів на найнеобхідніші реставраційно-консерваційні заходи бракувало. Не було навіть чітких меж «Качанівки»: присадибні ділянки з домоволодіннями окремих громадян дивним чином потрапили до складу заповідника! На початку каденції Л. Кучми пан Яковина звернувся до нього з листом, в якому детально описав унікальність палацово-паркового ансамблю Качанівки. І запропонував – без змін щодо профілю заповідника, його загальної доступності і діяльності музеєфікованих пам’яток створити тут державну резиденцію міжнародного класу. На той час в Україні ще не було аналогів американському Кемп-Девіду чи нинішній «Синьогорі», і аргументи М. Яковини мали бути переконливими: VIP-відпочинок і ділові контакти того ж рівня. Аби лиш інфраструктуру «підтягнути»! «Візитами чина з Кабміну тоді ж і обмежилися. Зосередилися, здається, на реконструкції Палацу «Україна», – гірко констатував автор ідеї «ошляхетнення» Качанівки початку 90-х. Тоді уряд Баварії ще давав грант для Качанівки, а британські ландшафтні архітектори називали заповідник одним із найкращих і найбільших територіально збережених парків світу…
Відтоді керівництво й колектив стабілізувалися. М. Яковина висловив переконання, що Качанівка дочекається внесення до Списку ЮНЕСКО. Вона вже тепер є конкурентоздатним місцем для зібрань якнайрізноманітнішого масштабу.
Сергій ПОПОВИЧ змалював туристичний ресурс Качанівки. На його думку, поширювана інформація про майже 200 тис. місцевих історико-культурних пам’яток реально підтверджується привабливими для туристів лише 5-6 тисячами. Як не крути, меморіальні дошки чи пам’ятники загиблим односельцям переважно не занесені до популярних туристичних маршрутів. А заповідник «Качанівка» – так. Пан Попович, на відміну від попередників, динаміку його розвитку назвав «надзвичайно високою». Тутешнє керівництво й колектив – цього немає в аналогічних місцях – ідуть назустріч навчальним закладам, турагентствам. Так залучається більше відвідувачів, і заповідник отримує стабільніший розвиток. Край славиться «туристичним ареалом» – крім «Качанівки», не бракує приваб і в Тростянці, Сокиринцях, Ічні, Густині. Атмосферу саме «Качанівки» він назвав винятковою. Щиро дякуючи гендиректорові Буренку за постійну самовідданість, запевняв, що з такою політикою тут не бракуватиме туристів.
Микола ХОДАКІВСЬКИЙ «щастям» назвав саму збереженість заповідника в «нормальному стані». Вочевидь, натякав на набагато сумнішу долю іншого Національного заповідника – в Пирогові під Києвом, який він мав честь довгий час очолювати. Порадив активізувати науково-пошукову роботу і наповнити експозиції матеріалами селянського побуту: «на палац» напевно працювала сила спростого люду. Крім того, навколо чимало центрів народних ремесел. Тут здавна мешкали сільські майстри, і в «Качанівці» «аж проситься» Дні ремесел. На думку Миколи Степановича, це б заохочувало відвідувачів і (що вже манірничати) наповнювало касу заповідника. Доречно було б це поєднувати і з фольклором. Зауважив він і певні архітектурні «різнобої» – зокрема, «загубленість» бюсту Т. Шевченка за пам’ятником грецькому філософу…
Онук Великого Каменяра Роланд ФРАНКО «заповнив пробіл»: «Тепер казатимете, що Франко в Качанівці таки був!». Він нагадав, що дід одружувався саме тут – у колегії Галагана, але його приїзд на Східну Україну мав амбітнішу мету. «Дружину він міг знайти й на Галичині, а сюди їхав, щоб об’єднатися!», – як про наукову сенсацію, повідомив «непрофесійний краєзнавець» Р. Франко. Він гірко констатував, що спроби штучного розпалювання ворожнечі між сходом і заходом України є й тепер. На думку пана Роланда, святотатством є розділяти красу Галичини і тієї ж Чернігівщини. А марнувати туристичні можливості було б і взагалі нерозумним. «Туризм – то патріотизм, відчуття вроди й потуги свого краю», – поетично підсумував свій виступ онук І. Франка.
Тетяна КАТАРГІНА теж високо оцінила реставраційні темпи в «Качанівці», порадивши «підключати» громадські організації та фонди задля піар-кампаній на користь приваб оновленого заповідника по всій країні. Явно не жартуючи, вона озвучила ідею у Дні «Качанівки» перераховувати одноденний заробіток українців на користь комплексу. Мило докоряла керівництву закладу пані Катаргіна і з приводу відсутності написів під експонатами іноземними мовами. «Правда, ця біда є й у Софії Київській», – поремствувала пам’яткознавець.
Богдан КОЛОСОК тепло згадав про давню співпрацю з НСКУ в особі її Голови Петра Тронька. А роль організації, яку представляв, пов’язав із конкретною пам’яткоохоронною діяльністю. Високо оцінивши зусилля теперішньої адміністрації «Качанівки», пан Колосок висловив надію і щодо кращої долі України. Це гарантуватиме й ліпше майбуття для самого заповідника.
Руслана МАНЬКОВСЬКА зупинилася на започаткованих НСКУ проектах. У плані пам’яткоохоронної роботи згадала збереження сакральної дерев’яної архітектури, популяризацію музейних скарбів, близький ювілей Олешківської Січі. На її переконання, краєзнавці є надзвичайно активною частиною суспільства, на них «тримається» більшість ініціатив і пошукових заходів. Зокрема, і щодо збереження історико-культурної спадщини. Пані Маньковська підкреслила обов’язковість уваги громадських організацій (значить, і НСКУ) до проблем історико-культурних заповідників. Отже, і «Качанівки» – вона може гідно представляти Україну і в очах іноземців. Р. Маньковська підсумувала озвучені пропозиції та побажання, зазначивши, що їх не варто відкладати «на потім».
Наостанок слово взяв Григорій КЛЕПАК. Зізнався, що НСКУ розробляє краєзнавчий інформаційний модуль для розміщення на популярному інтернет-ресурсі Вікіпедія. В цьому контексті важливою йому бачиться і здобута сьогодні інформація про «Качанівку»: «Така «культурна інтервенція» в Європу буде, вочевидь, більш ніж затребуваною». Ще пан Клепак додав, що «вічний краєзнавець» Тронько дуже хотів відвідати із нами Качанівський заповідник. Просив передати Чернігівщині гарячий привіт, бо не раз тут бував – ще заступником Голови Ради Міністрів УРСР та керівником УТОПіК. Дав наказ розповісти про підтримку НСКУ усіх серйозних починань чернігівців. Від імені Героя України П. Тронька Г. Клепак передав заповіднику книги – його власні та про нього. Серед іншого – спогади про непросте життя, яке для багатьох поколінь було і є взірцем. У пригоді науковцям «Качанівки» стануть, вочевидь, і примірники журналу «Краєзнавство», який видає Спілка, для підготовки своїх публікацій. «Тим паче, що тема національних заповідників у часописі ще жодного разу не звучала», – зауважив Григорій Олексійович.
Володимир БУРЕНКО не приховував емоцій, зазначивши, що дуже радий знайомству з краєзнавцями. Подякував і за доброзичливі зауваження. Він підтвердив реальність озвученої гостями ідеї відпрацювань на користь заповідника. Похвалився, що вже друкується путівник по Качанівці кількома іноземними мовами. А ще в планах – зведення пам’ятника меценатові Василю Тарновському-молодшому…
«Приїжджайте до нас частіше!», – запросив куратор «Качанівки», і було видно, що то – не просто ввічливі слова.
Ми пообіцяли.
Вл. інф.

Зі Святом ПЕРЕМОГИ!

Дорогі ветерани!
Від щирого серця вітаю вас із 66-ою річницею Великої Перемоги!
Кожний рік дається нам нелегко, але тішить, що звитягу 1945-го пам`ятають. І не лише наші з вами діти та внуки. Їм не доводиться пояснювати сенс цього дня в календарі. Вони точно знають, якою ціною далася нам та перемога. Тішить, що знають вони про це не за фільмами “про війнушку” – іноді брехливими і знущальними. Правду розповідали їм ми, сучасники буремних років і учасники кровопролитних змагань. Таке несила забути.
Хочу побажати вам, дорогі, ще довго топтати ряст на нашій дорогоцінній землі. Хай буде злагода, мир і любов в оселях. А рідні нехай не соромляться говорити вам щирі теплі слова поваги і любові. Адже ви їх заслужили.
Зі Святом Перемоги вас, дорогі мої!
З повагою – Петро ТРОНЬКО

Нова біографія Чернігівщини

Нещодавно Товариство «Чернігівське земляцтво» у місті Києві презентувало столичній громадськості унікальне видання – «Сіверські скрижалі» (Краєзнавчий портрет Чернігівщини). Видання, що готувалося протягом трьох років кропіткої краєзнавчої роботи чисельних дослідників рідного краю, вийшло за загальною редакцією незмінного патріота Чернігівщини голови Товариства Віктора ТКАЧЕНКА. Упорядкуванням та редагуванням зібраних матеріалів займався відомий поет, уродженець Сіверщини Леонід ГОРЛАЧ.
Суттєву фінансову підтримку у виданні книги надали відомі земляки-чернігівці Федір ШПИГ, Анатолій ТКАЧЕНКО, Андрій ПІНЧУК, родина ПРОЦЕНКІВ – В’ячеслав, Олег, Тарас та Юрій.
Книга присвячена історії виникнення і розвитку міст і сіл Чернігівської області. Вона розрахована на масового читача, студентів та учнів, учителів середніх шкіл, краєзнавців, організаторів туристичної діяльності.
У довіднику описано населені пункти 22 районів Чернігівщини, міст обласного підпорядкування – Чернігова, Прилук, Ніжина, дані вичерпні характеристики районам.
Видання широко ілюстровано картами, якісними кольоровими фото різних пам’яток історії та культури, архітектури, численних пам’ятників видатним уродженцям та жителям області, чарівних живописних куточків Сіверського краю.
З моменту виходу «Сіверські скрижалі» стали настільною книгою чернігівчан та вихідців з цього краю і вже нині вважаються раритетом у краєзнавчому середовищі.
На презентації книги, яка відбулась у приміщенні Товариства «Чернігівське земляцтво», з розповіддю про свою роботу над томом виступили автори та видавці. Їх палко вітали заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктор ТКАНКО та заступник голови Національної спілки краєзнавців України Григорій КЛЕПАК.
Працю чернігівських краєзнавців високо оцінив голова НСКУ академік НАН України, Герой України Петро ТРОНЬКО. Він передав теплі вітання творцям нової біографії Чернігівщини і закликав їх до подальшої дослідницької співпраці на ниві вітчизняної історії.
Сіверські скрижалі (Краєзнавчий портрет Чернігівщини) / Упоряд. Л.Горлач; Відп. ред. В.В.Ткаченко/ Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві – К.: Дім, сад, город, 2011. – 647 с.
Вл. інф.

уся ТРОНЬКІВСЬКА рать

Задовго до 66-ї річниці Великої Перемоги на адресу апарату НСКУ почали надходити поздоровні телеграми і листи. На сьогодні їх – уже понад сотня. Ми читали щирі слова від учених, керівників наукових та навчальних закладів і урядових структур, колег, але кожен розумів, що їхній головний адресат – Герой України, незмінний Голова НСКУ з 1990 року Петро Тимофійович Тронько.
У 1941-1943 рр. він перебував у Червоній Армії. Брав участь в обороні Києва, Харкова, у визволенні Донбасу. У жовтні 1943 року П. Тронька відкликали з діючої армії. Став він першим секретарем Київських обкому і міськкому ЛКСМУ. Був серед тих, хто в листопаді 1943-го в’їхав у зруйнований Київ. Як комсомольський ватажок взявся Петро Тимофійович за відбудову столиці. І зміг – дівчата помогли. Якось сказав, що – якби мав таку можливість – звів би юнкам на відновленому з руїн Хрещатику пам’ятник із чистого золота.
А згодом став чесним істориком-літописцем боротьби народів СРСР із фашизмом. Уособлював краєзнавчу пошукову роботу, якою б специфічною вона не була за радянської доби. Таким і залишається в пам’яті сучасників. Бо завше має однодумців, як він небайдужих до правдивої історії, котру вони й творили.
… Ми обступили полковника Тронька, і таке мирне оточення йому явно подобалося. Охоплював достоту чудесний щем. Усвідомлювалося: аби не відвага й незмірна любов до волі таких, як наш бойовий шеф, навряд чи ми б стояли в цьому місці в цей час. Лоскотало в горлі і очі зволожувалися… Краєзнавча рать полководця НСКУ залюбки була зі своїм командиром і в ці світлі хвилини.
… А затим Петро Тимофійович відбув до Кабміну.
Зустріч із ветеранами вів Заступник Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України Ю. Авксентьєв. Юрій Анатолійович знаходив для кожного гостя найточніші слова, і були вони дійсно щирими. Колишніх працівників уряду від імені Прем’єра вітав Віце-прем’єр-міністр України Віктор Тихонов. Ще б пак: П. Тронько 17 років – це ще один феномен його життя! – пропрацював заступником голови Ради Міністрів України, і багато хто завдячує його допомозі. Був сьогодні на Грушевського, 12/2 і В. Устименко. Василь Євдокимович – лауреат премії НСКУ імені Дм. Яворницького 2009-го року, і Петрові Тимофійовичу було приємно поспілкуватися з колегою. І говорили не лише про давні дні біди.
Любо, що дякувати істинним українцям ми ще встигаємо при житті.
Ігор Куценко

25-ті роковини Чорнобиля – на державних телеканалах України

Держкомтелерадіо провело прес-конференцію «Нові проекти державних телекомпаній, присвячені 25-м роковинам чорнобильської трагедії». Із пресою напередодні гіркого ювілею прийшли поспілкуватися Голова Комітету Юрій Плаксюк, генеральний директор Київської регіональної ТРК Олександр Савенко, режисер, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, автор фільмів «Чорнобиль: два кольори часу», «Чорнобильський час» та нового проекту «Чорнобильський час триває» Леонід Мужук (ТК «Культура»), журналіст-чорнобилець Сергій Комісаров та автор теленарису «Люди і долі» Галина Устенко-Гайдай (обидва – від КРТРК).
Юрій ПЛАКСЮК емоційно пригадав події чвертьстолітньої давності, акцентувавши, передовсім, на тотальній засекреченості їх для ЗМІ. Затим показали ролик із кадрами, які для більшості присутніх журналістів – а їх нині представляє, як не крути, переважно молодь – напевне були одкровенням.
Прес-реліз інформував, що у висвітленні чорнобильської тематики беруть участь усі державні ТРК України. Було подано стислий переказ рубрик та програм, автори яких розповідають про соціальний захист чорнобильців, медичну підтримку інвалідів-чорнобильців, аналізують уроки Чорнобиля. Названо й окремі програми, які вийдуть до Дня пам’яті. У програмах беруть участь – і робитимуть це в майбутньому – самі ліквідатори, переселенці із зони, представники громадськості, медики, фахівці МНС.
На КРТРК 23 квітня Галина УСТЕНКО-ГАЙДАЙ представить власний теленарис, присвячений вертолітникам-ліквідаторам. Ці 27 мужніх чоловіків, за її словами, фактично й створили карту зон радіаційного забруднення, з яких було виселено людей. «А 1992-го держава їм заборонила літати, нарахувавши компенсацію… 5 гривень на рік!», – журналістка ледве стримувала емоції, розповідаючи про гіркі епізоди своєї праці. Не всі з її героїв-ліквідаторів дожили до сьогодні, а їхні гвинтокрили давним-давно покояться в чорнобильських могильниках: «Люди пережили метал!». Пані Галина зізналася, що багато матеріалу залишилося поза межами стрічки, а вона «всім тим живе щодня»…
Її колега по КРТРК Сергій КОМІСАРОВ розповів, як випускав газету про атомників, а затим – ліквідаторів і якою потрібною вона там була. Писали про рядових – яких згодом назвуть героями; про давніші будні, пов’язані з «відлунням Чорнобиля». Він зізнався, що чорнобильські технології порятунку людей і території недавно «даром віддали» приїжджим японцям, аби ті не дозволили гинути людям і ширитися новій ядерній біді далі світом.
Леонід МУЖУК поділився окремими епізодами, пов’язаними зі зйомками своїх стрічок. А від виходу до річниці Чорнобиля нового фільму відхрестився. На його переконання, все ще є чимало нюансів, які не дозволяють благословити нову роботу в світ: «Чорнобильський час не повинен тривати, він має зупинитися». Пан Леонід зазначив, що дотепер «ніхто не має повного уявлення, що слід робити»: замість зведення нового саркофагу пропонують технологічно пришвидшити розпад залишкових радіоактивних речовин. «Не хочу лякати новим фільмом. Потрібна чітка позиція вчених, як чинити далі», – додав автор. Він озвучив і маловідомі факти минулого. Так, фільм «Чорнобиль: два кольори часу» міг бути знищений, оскільки документалісти зафіксували в ньому чимало такого, що швидко притягло гриф «Цілком таємно». Зокрема, і солдатів у зоні не повинно було бути (а вони є в кадрі), і в костюмах «не таких» мали працювати рятувальники, і рівень радіації заборонено було подавати… «А ми не послухалися, і фільм зберігся!».
Олександр САВЕНКО анонсував проведення на їхньому каналі 26-го квітня 12-годинного телемарафону пам’яті. При цьому зазначив, що заклику надсилати кошти не буде: «Раніше були фонди, збиралися серйозні гроші, а тепер… Ми просто чесно розповідатимемо про людей». Крім телемарафону, в ефірі Київської КРДТРК у прямому ефірі програми «Київський форум» відбудеться соціальне «не-ток-шоу» про Чорнобиль і його наслідки для громадян України.
Наприкінці зустрічі пан ПЛАКСЮК припустив, що про річницю Чорнобиля напевно згадають й недержавні студії країни. На них працюють журналісти, котрі теж тоді були там. «Не скажу, що цього дня покажуть 1+1, Інтер, ICTV чи СТБ, – зазначив Голова Держкомтелерадіо. – Їм поставлено завдання давати в ефір більше оптимізму, любові, рекомендовано жити майбутнім…». Він зазначив, що 26 квітня, за ініціативою Держкомтелерадіо, у фойє Національної радіокомпанії буде встановлено пам’ятний знак на честь журналістів-чорнобильців.
А Сергій Комісаров нагадав усім слова університетського «батька» кількох поколінь журналістів Дмитра Прилюка. Той закликав пам’ятати, що журналістика – “храм, в який не можна ходити брудними ногами». Учив говорити правду, якою б гіркою і болючою вона не була.
Присутні сьогодні в Національному прес-центрі телебачення і радіомовлення – із тих, хто так чинив і чинить.
Власна інформація

«Черкащина. Універсальна енциклопедія»

Національна спілка краєзнавців України висунула на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки працю професора, завідувача кафедрою журналістики Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, доктора філософських наук Віктора Олексійовича Жадька «Черкащина. Універсальна енциклопедія».
Автор-упорядник підготував це видання внаслідок десятилітнього збирання матеріалів про край Хмельницького і Шевченка на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу. Енциклопедія дає цілісний образ Черкащини в подіях, інституціях, установах, поняттях тощо й охоплює період від XV до початку XXI століття.
В. Жадько представляє рідний край через його села й міста, річки та історичні пам’ятки, козаків та гайдамаків, героїв-земляків Другої світової війни, відомих особистостей. Досі чимало впорядкованого ним матеріалу не друкувалося, і це робить видання унікальним.
У роботі подано 3525 статей (крім історії кожного села та міста) і 3500 світлин про кожний населений пункт; 187 малюнків (із них – 50 авторства Т. Шевченка). Серед 124 кольорових тематичних вкладок – «Богдан Хмельницький», «Портретна Шевченкіана», «Ватажки», «Козаки», «Природа кожного району» тощо.
Цитовані джерела вказано після кожної статті та в кінці видання. Видання розраховано на фахівців та широке коло читачів.
Висунення на здобуття Державної премії роботи В. Жадька підтримали академік НАН України Іван Дзюба, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Власна інформація

Відкрилась фотодокументальна виставка, присвячена Троньку П.Т. (1 квітня 2011 р.)

1 квітня у Кабінеті Міністрів України відбулось відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої життю та діяльності відомого державного, наукового та громадського діяча, Голови Національної спілки краєзнавців України, завідуючого відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька.
Виставку відкрив Заступник Міністра Кабінету Міністрів України Юрій Авксентьєв. Він зокрема відзначив: «Петро Тимофійович – людина унікальна. Він понад 17 років працював на посаді заступника Голови Ради Міністрів Української РСР. Це, якщо так можна висловитися, – рекорд. Адже за всю історію українських урядів, починаючи від 1917 року, на цій посаді так довго не перебував ніхто, крім Тронька.»
На відкритті виставки з теплим словом виступила колишній заступник Голови Ради міністрів УРСР Марія Орлик, котра поділилася особистими спогадами про урядову та громадську діяльність Петра Тронька.
П.Т.Тронько подякував всім присутнім та побажав плідної праці на благо України.
Присутні відповідальні працівники Кабінету Міністрів України з великим інтересом ознайомилися з матеріалами виставки.
Фоторепортаж з виставки Олега Гончара.

140-річчя від дня народження Лесі Українки (25 лютого 2011 р.)

25 лютого 2011 р. українська громадськість відзначила 140-річчя від дня народження видатної діячки національної культури Лесі Українки. В цей день на малій батьківщині поетеси в Новоград-Волинському, колишньому Звягелі, Житомирської області пройшла Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція «Слово твоє невмируще в віках…».
В її організації і проведенні активну участь брали Житомирський обласний краєзнавчий музей, Національна спілка краєзнавців України, Житомирська обласна організація НСКУ, Житомирська облдержадміністрація, Новоград-Волинська міська рада, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Л.Українки.
Для участі в урочистостях була відряджена делегація Національної спілки краєзнавців України у складі Г.О.Клепака, заступника голови, заслуженого працівника культури України; Р.В.Маньковської, відповідального секретаря НСКУ, кандидата історичних наук та Р.Т. Франка, члена правління НСКУ, кандидата технічних наук, онука І.Я.Франка.
На пленарному засіданні, яке відкрив голова Новоград-Волинської міської ради В.І.Загривий, прозвучали вітання від голови Верховної Ради України, народного депутата України, Героя України В.Литвина, голови Національної спілки краєзнавців України, Героя України, академіка НАН України П.Т.Тронька, австрійсько-української громади у Відні. З науковими доповідями виступили вчені та дослідники з Києва, Житомира. Хмельницького, Львова тощо, в яких висвітлювалися нові аспекти життєпису та творчості Лесі Українки, її вагомий внесок в розвиток української культури та почесне місце в світовій спадщині.

Гостини Маланки в НСКУ

Свято Маланки напередодні старого Нового року краєзнавцям, що на Грушевського, 4, не дали забути не лише колеги з розміщених у цій будівлі академічних інститутів. Із колядками та віншуваннями до нас завітали й молоді хранителі народних звичаїв із Тернопільщини.
Повноформатний вертеп – із «козою», «журавлем», «биком», «гуцулом», «циганом», «попом» із «паном» та «жандармом», міхоношею і навіть «смертю» й «чортом» – заспівав «Щедрий вечiр, добрий вечiр, людям на здоров’я!». Галасливі колядники на чолі з Маланкою (парубком у вбранні дiвчини) нагадали походження свята на честь римлянки Меланії (Маланки). А потім вправно розіграли театралізовану виставу, де кожен із присутніх постарався на повну силу. Ми зачудовано милувалися забутими з дитинства «магічними» діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками, погодившись, що інтермедії галичан виявилися дотепними й оригінальними.

Голова НСКУ Петро ТРОНЬКО зізнався, що аж помолодшав років на п’ять, слухаючи щедрувальників і спостерігаючи за їхніми достоту артистичними номерами. Після останньої віншувальної пісні головний краєзнавець країни на правах господаря від усього апарату Спілки щиро подякував молодим людям за принесену в ці стіни радість. Петро Тимофійович, побажавши колядникам здоров’я й достатку, попрохав їх не полишати їхньої благородної справи. Він нагадав, що найціннішим надбанням є міцна пам’ять про минувшину. І зізнався, що й сам у молодості полюбляв ходити з вертепами. «Розповідайте про наші звичаї й обряди, бо це робить людей кращими», – напучував академік молодь. Не забув і про дарунки.
Наприкінці гості попрохали дозволу сфотографуватися з Героєм України на згадку, на що Петро Тронько охоче погодився.
Ми запросили колядників завітати до нас і наступного року, бо вони дійсно сподобалися. Як з’ясувалося у розмові з «чортеням» (речницею Тернопільського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода просвіта» Марією ШАПЛАЙ), хлопці й дівчата з різних вишів Тернополя уже 5 років поспіль радують інших своєю творчістю. Вони наполегливо, своїм коштом подорожують Україною. «Земляків танцями й співами особливо не здивуєш, у нас давні звичаї відомі з дитинства, – зізналася Марічка. – Одного разу об’єднавшись, вирішили розповідати про українські звичаї передовсім там, де про них знають менше, – на півночі, сході й півдні країни. «Ми ідемо з колядою» – з такою програмою молодопросвітяни возять свій вертеп і мають традиційно теплі прийоми.
Вертеп радо приймають передовсім школярі, але й дорослі – судячи з реакції – відкривають у побаченому багато нового. Секрет простий – виграшно продумана драматургія незмінного автора «Вертепу» В. О. РОСОЛОВСЬКОГО та його молодої помічниці О. САВЧУК. Видумувати нічого не доводиться – родичі й старші знайомі акторів діляться здавна відомими їм колядками, щедрівками та іншим обрядовими піснями й танцями.
Щедрувальники були готові розповідати про свої добрі справи ще і ще, але міхоноша вже зазирав до наступних дверей. «Можна щедрувати?» – покотилося лункими коридорами.
Зі Щедрим вечором та старим Новим роком!
Свята тривають.
Власна інформація

«Українці в світі» – парламентські слухання 8 грудня 2010

Парламентські слухання під такою назвою відбулися 8 грудня 2010 року. Їхні учасники, за образним висловом голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Володимира ЯВОРІВСЬКОГО, дослідили «українське дерево над планетою Земля».
Як і передбачалося, слухання не звелися винятково до озвучення життєписів виключно етнічних українців. Ініціатор парламентського обговорення цієї теми Петро ЮЩЕНКО передовсім апелював до «матеріалізованої» його особистими зусиллями галереї з понад трьох тисяч портретів, розміщених в Українському домі. На ній представлено зображення тих, хто, на думку її куратора, «докорінно змінив світову цивілізацію». А це й учені, і космонавти, і міністри, і навіть королі. Насправді ж ухвалені парламентом ще в липні ц.р. слухання передбачили набагато ширше тлумачення поняття «Українці в світі» – як культурологічно-просвітницького проекту.
Заступник Міністра закордонних справ Руслан ДЕМЧЕНКО виголосив доповідь, зупинившись, передовсім, на міжнародному співробітництві України у сферах культури, освіти, діяльності культурно-інформаційних центрів у складі закордонних дипломатичних установ України; вшануванні пам’яті видатних діячів історії та культури України.
Помітний інтерес серед присутніх викликала інформація про задоволення освітніх потреб українців за кордоном; догляд за місцями поховань визначних українців; повернення культурних цінностей; забезпечення захисту прав та інтересів українців за кордоном; співробітництво у сферах спорту, фізкультури та молодіжного руху; інформаційного забезпечення закордонного українства.
Обговорення виявило різне розуміння заявленої теми. Хтось наполягав на виключній ролі в значущості здобутків саме української діаспори, а декому слухання видалися винятково «самопіаром» їхнього ініціатора П. Ющенка.
Одначе переважна більшість виступаючих, розповідаючи про славетних українців у сферах, які вони представляли, наголошувала на непересічному внеску українців у світову культуру, науку, економіку, політику тощо.
Відповідальний секретар НСКУ Руслана МАНЬКОВСЬКА, зокрема, нагадала, що триста років тому ми вже мали одну з найкращих у світі конституцію Пилипа Орлика, Софія Київська була духовною столицею Європи, а донька князя Ярослава Мудрого Анна вчила грамоті французького короля. Спілка краєзнавців підняла із забуття імена піонера світового ракетобудування полтавчанина Олександра Засядька, всесвітньо відомого мистецтвознавця і художника, вихідця з Київщини Степана Яремича та багатьох інших. «Українці в світі» мають стати національним проектом, подібним до ініційованого головою НСКУ Петром ТРОНЬКОМ багатотомного унікального видання «Історія міст і сіл України». Ми повинні взяти під опіку держави і громадськості незліченні місця на землі, де знайшли свій останній притулок славні вихідці з України. І Національна спілка краєзнавців України готова до такої роботи.
На слуханнях було підкреслено й очікуване зростання ролі національно-патріотичного виховання молоді та вироблення нових механізмів його здійснення. Проект «Українці в світі» сприятиме встановленню історичної правди, збереженню й поціновуванню духовної спадщини українського народу та вихідців з України.
Учасники слухань ухвалили рекомендації для Кабінету Міністрів України та профільних міністерств і відомств «з метою зростання історичної свідомості громадян України, формування іміджу України як висококультурної держави». Серед іншого, передбачено розроблення Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України та Державну програму пошуку та повернення архівів видатних особистостей.
Власна інформація