Черкаська обласна організація

500-РІЧЧЮ ЗАСНУВАННЯ ЧИГИРИНА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Залишити коментар

500-РІЧЧЮ ЗАСНУВАННЯ ЧИГИРИН...

500-річчю заснування міста Чигирин присвятили свою історико-краєзнавчу конференцію юні краєзнавці славного своєю історією Чигиринського краю. Вона відбулася в селі Суботів Чигиринського району 27 квітня 2012 року на базі місцевої загальноосвітньої школи. Такі просвітницько-виховні заходи на батьківщині Богдана Хмельницького вже стали традиційними і цьогорічна конференція вже вп’яте зібрала дослідників минувшини рідного краю.

Відрадно констатувати, що присвячена 500-річному ювілею Чигирина конференція вийшла далеко за рамки учнівської. В ній взяли участь науковці Черкас, національного історико-культурного заповідника ,,Чигирин”, вчителі, а також учні з інших районів Черкащини. Заступник голови Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук, доцент В.М. Лазуренко наголосив, що ця конференція – важлива складова частина багатогранної роботи, яку проводять краєзнавці Черкащини з патріотичного виховання молодого покоління на славних і героїчних традиціях українського народу.

Він вручив грамоти обласної організації НСКУ активістам краєзнавчого руху. Серед нагороджених – наукові співробітники заповідника ,,Чигирин” Н.В Кукса, С.Ф. Павлова, О.І. Чепурний, Я.Л. Діденко, А.І. Перепелиця, Л.О. Шмиголь, В.В. Макарюк, Л.В. Матрос, Н.В. Чигирик, вчитель Чигиринського НВК № 2 О.А. Кравченко, вчителі Суботівської школи – О.І. Мінська, М.І. Шапошник, В.В. Комаренко, О.М. Михайлюта, Л.В. Мішенко, директор Суботівської сільської бібліотеки Є.П. Лазуренко, вчитель Вершацької загальноосвітньої школи Н.М. Шевчук.

500-річна історія Чигирина всебічно була розкрита у доповідях та повідомленнях на пленарному засіданні та в роботі дев’яти тематичних секцій – ,,Чигиринщина на археологічній карті України”, ,,Чигиринщина за козацької доби”, ,,Чигиринщина наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.”, ,,Чигиринська шевченкіана”, ,,Край в радянські часи”, ,,Топоніми чигиринського краю”, ,,Відомі особистості Чигиринщини”, ,,Природні багатства рідного краю”, ,,Сьогодення Чигиринського краю”. Учасники конференції, готуючи свої виступи, використовували не тільки матеріали архівів та наукової літератури, а й спогади своїх земляків.

Традиційно на конференції відбулася презентація краєзнавчих видань. Громадськості були представлені книги кандидата історичних наук, лауреата обласної краєзнавчої премії імені Максимовича методиста обласного відділення МАН УкраїниТ.М. Нераденко,,Археологія Черкащини” та ,,Археологія Чигиринщини”, спецвипуск часопису ,,Пам’ятки України” (№ 5 – 6, 2011 р.), присвяченого НІКЗ ,,Чигирин”. Особливу увагу привернув представлений  старшим науковим співробітником заповідника,,Чигирин” Н.В. Куксою 8-й том серії ,,Український голокост 1932–1933рр. Свідчення тих, хто вижив”,матеріали для якого готували співробітники заповідника та жителі Суботова.

У день конференції в Суботівській школі науковці Національного історико-культурного заповідника,,Чигирин” відкрили дві тематичні виставки: ,,Чигирину – 500 років» та ,,Народна картина ,,Козак Мамай” (з фондів заповідника ,,Чигирин”).   

Матеріали конференції будуть видані окремим збірником. Висловлено також пропозицію надати наступній конференції статус регіональної.

Василь Мельниченко,

кандидат історичних наук, голова правління Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України

Київська міська організація

Презентація Новомиргорода в Києві

Залишити коментар

Презентація Новомиргорода ...

26 квітня 2012 р. в читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту “Історія малих міст України” в форматі бібліотечного клубу “Національні святині” відбулося двадцяте засідання, присвячене м. Новомиргороду Кіровоградської області.

На зустріч прибула делегація на чолі з головою Новомиргородської міської ради Яковом Немировським. Його розповідь була присвячена розвиткові міста від давніх-давен і до наших днів, людям, які тут мешкають. Окрема частина доповіді стосувалася багатого архітектурного спадку Новомиргорода.

Про археологічне минуле краю розповів Леонід Залізняк, український археолог, доктор історичних наук, завідувач відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАНУ, професор Києво-Могилянської академії. Уже сім років тривають археологічні розкопки на околицях Новомиргорода, що підтверджують факти життя на цій території ще за кам’яної доби.

Пам’ятці архітектури місцевого значення – Златопільській гімназії – присвятив свій виступ голова Новомиргородської районної ради Микола Чепіжак. Він детально зупинився на архітектурних особливостях будівлі, етапах становлення гімназії, згадав видатних людей, які в ній навчалися або працювали, зокрема зі стін навчального закладу вийшов видатний український письменник, державний діяч, голова першого Українського уряду В.К.Винниченко.  Голова райради  розповів присутніми про плани з реставрації гімназії та про ідею створення в її стінах спеціалізованого навчального закладу. Великі надії влада покладає на переведення об’єкту з пам’ятки архітектури місцевого значення до пам’яток загальнодержавного реєстру і сподівається на підтримку науковців у вирішенні цього питання, адже гімназія являє собою архітектурну цінність як один з прикладів естетичного вирішення споруд навчальних закладів кінця ХІХ ст.

Продовжив тему освітянських традицій Новомиргородщини уродженець краю Микола Левшин – професор, кандидат педагогічних наук, завідувач відділу педагогіки і психології вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України, професор кафедри педагогіки і психології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Він згадав імена  славних земляків, які завдяки власному розумові та здібностям досягли значних висот на професійній ниві. Виступаючий просив підтримати ідею створення навчального закладу на базі Златопільської гімназії.

Місто Новомиргород Кіровоградської обл. у виданнях фонду ДНАББ ім. В. Г. Заболотного представив  Дмитро Мироненко, бібліограф І категорії, в. о. зав. відділу бібліографічної та довідково-інформаційної роботи. В обговоренні взяли участь Володимир Сугаков, Анатолій Кривошей, Валерій Сопілка, Маргарита Хохол.

Голова правління Київської міської організації Національної спілки краєзнавців України Олександр Гончаров у своєму виступіповідомив, щов минулому році Національна спілка краєзнавців України з ініціативи КМО НСКУ видала книгу Олександра Тулуба “Київ та його давня давнина у творах народних”. Автору книги, котрий працював у 20 – 30-ті роки в структурах Всеукраїнської академії наук, не вдалося тоді опублікувати зібраний ним фольклорний матеріал. І лише в часи незалежної України науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка – члени НСКУ підготували його до друку.

Увагу присутніх було звернуто на те, що життєвий шлях Олександра Олександровича Тулуба пов’язаний з Кіровоградщиною, з Єлисаветградом,  де він 17 років працював судовим слідчим. У Єлисаветграді О. Тулуб прилучився до громадської діяльності: 1911 р. він взяв активну участь у збиранні коштів на встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві (мав бути поставлений на тому місці, де споруджено пам’ятник княгині Ользі). У Єлисаветграді О.Тулуб потоваришував із членами  Київської “Старої громади” Я.Шульгіним, О.Михалевичем, В.Ястребовим.

З Кіроворгадщиною, а саме Новомиргородом, пов’язаний також життєвий шлях батька О.Тулуба – Олександра Даниловича Тулуба, члена Кирило-Мефодіївського товариства, котрий декілька років (1847 – 1849) працював вчителем повітового дворянського училища в Златополі (у 1959 р. об’єднаний з Новомиргородом). Тут  Олександр Данилович розпочав творчу діяльність, підготувавши історичний нарис “Златопіль”, опублікований спочатку в “Киевских губернских ведомостях” за 1848 р., а потім у “Современнике” (1850).

Біографічні відомості про Тулубів містяться в  передмові до книги одного з її укладачів професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Василя Ульяновського, написаній на матеріалах з архіву О.Тулуба та спогадах Зінаїди Тулуб. О.Гончаров висловив сподівання, що ця книга буде цікавою як для науковців, так і для громадськості Кіровоградщини і подарував комплект книг О.Тулуба представникам  Новомиргорода.

Виступаючий висловив упевненість, що Національна спілка краєзнавців України підтримає ідею створення навчального закладу на базі Златопільської гімназії, переведення об’єкту з пам’ятки архітектури місцевого значення до пам’яток загальнодержавного реєстру, зазначивши зокрема, що  життєвий шлях багатьох видатних людей, які в ній навчалися або працювали, був пов’язаний також з Києвом, вони багато зробили для   блага України.    

Під час засідання слухачі задавали питання виступаючим щодо історичних постатей, які вершили долю краю, місцевих династій, будинку дворянського зібрання, костелу, наявності в місті музеїв тощо.

Двадцяте засідання Бібліотечного клубу вкотре підтвердило необхідність дослідження історії малих міст України, зокрема задля вивчення й збереження пам’яток архітектури, культури, історії.

Олександр Гончаров, Олена Жидецька

Житомирська обласна організація

У Житомирі відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція

Залишити коментар

24 квітня у Житомирському національному агроекологічному університеті відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Культурний простір Житомирщини-Волині ХІХ–ХХ ст.», приурочена до 75-річчя Житомирської області.

Участь у заході взяли понад 60 науковців, краєзнавців, дослідників і письменників із Санкт-Петербургу, Москви, багатьох міст України та Житомирщини.

До організаційного комітету конференції на чолі з заступником голови облдержадміністрації Віктором Балюрком увійшли начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Юрій Градовський, голова обласної організації НСКУ, директор обласного краєзнавчого музею Лариса Грузська, проректор із наукової роботи та інноваційного розвитку Житомирського національного агроекологічного університету Олег Скідан, заступник голови Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Віталій Косенко, кандидат мистецтвознавства, член Національної спілки краєзнавців України Ірина Копоть, заступник директора з наукової роботи Житомирського обласного краєзнавчого музею Наталія Ланчук, голова обласної громадської організації «Руська співдружність» Євген Тіміряєв.

У своєму виступі голова оргкомітету Віктор Балюрко наголосив на важливості проведення подібних конференцій, які розкривають невідомі або мало знані сторінки історії нашого краю. Від імені голови облдержадміністрації Сергія Рижука та голови облради Йосипа Запаловського він подякував університету, який прийняв у себе учасників конференції, краєзнавчому музею й управлінню культури і туризму за організацію.

В рамках конференції у Житомирському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка відбудеться презентація житомирського видання книги російського письменника, доктора культурології, професора Олександра Ласкіна «Дом горит, часы идут». Книга вийшла у світ наприкінці минулого року в Санкт-Петербурзі, а до того друкувалася у періодиці. На початку цього року за ініціативи житомирян її випустили в нашому обласному центрі.

Книга присвячена уродженцю Житомира, студенту Миколі Блінову, який 1905 року у 24-річному віці загинув, захищаючи євреїв під час погрому. «Це єдиний випадок, коли православний християнин відкрито діяв, а не просто, як більшість людей, висловлював співчуття. За це Миколі Блінову в ізраїльському місті відкрили пам’ятник – перший пам’ятник уродженцю України. Він має вигляд постаменту, на якому сидить метелик, що символізує чутливу душу юнака-житомирянина», – розповідає автор книги.

Житомирська обласна організація

«Радісна мисль», осяяна Богом

Залишити коментар

«Радісна мисль», осяяна Бог...

Національна спілка краєзнавців України вже вкотре організовує експедиції країною. Одинадцята присвячена Житомирщині, а саме Радомишлю та його ролі в культурній спадщині України. Ця експедиція, яка відбулася у межах Всеукраїнської науково-практичної конференції “Культурний простір Житомирщини-Волині XIX—XX ст.”, приурочена до 75-річчя Житомирської області. Метою візиту до Радомишлю було відвідання однієї з туристичних перлин Житомирщини — Музею української домашньої ікони Ольги Богомолець.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Фото автора

Радомишлю понад 1500 років. Уперше згадується у писемних джерелах 1150 року як місто, що мало назву Мичеськ, від назви річки Мика, а потім Микгород (до речі, микатись із давньослов’янської означає “жити” або “існувати”). Місто постійно потерпало від набігів кримських татар. 1569 року виникла радісна “мисль” перенести його на правий берег річки Тетерів, тож від радісної мислі й місто було так названо. У джерелах зустрічається з 1569 року назва Радомисль, а з 1936-го й донині — Радомишль. 1612 року архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Платенецький заснував тут першу в Центральній Україні паперову фабрику. Досі папір завозили з Німеччини. Радомишльські папірні виготовляли папір із коноплі, льону, кропиви, додавали туди лушпиння часнику й цибулі. Тому він був грубим, мав жовтувато-сірий колір, а часник і цибуля захищали його від шкідників. 1616 року на радомишльському папері вийшло перше друковане видання Києво-Печерської лаври “Часослов”. Папірня стояла на надійному природному фундаменті — гранітній скелі (15 метрів углиб, пласт граніту тягнеться 7 кілометрів). Вона пропрацювала 80 років і була зруйнована унаслідок козацьких повстань військом Богдана Хмельницького. Ще 100 років після знищення папірні Києво-Печерська лавра друкувала видання на радомишльському папері.
До 1901 року будівля (крім цокольного поверху) стояла зруйнована. 1901 року архітектор Пихоцький збудував на ньому млин у романському стилі. Млин працював на енергії води, а пізніше став електричним і працював до часів незалежності України. 2007 року міська рада виставила будівлю на продаж. Ольга Богомолець шукала приміщення для своєї колекції домашніх образів, тому цей занедбаний район і зруйновану будівлю млина викупила її сім’я. Нині на території папірні унікальний музей домашньої ікони. Навіть не віриться, що п’ять років тут було міське сміттєзвалище… До речі, перед тим, як розпочати реставрацію будівлі, звідси вивезли 60 тонн сміття.
Нас зустріла екскурсовод Оксана Лисак. Вона розповіла, що навколо папірні було засновано поселення, яке мало таку ж назву — Папірня. Спочатку це була окрема територіальна одиниця, а згодом вона увійшла до складу Радомишля.
Перед очима розкинувся насипний острів у формі серця. На ньому стоїть пам’ятник матріархату — скіфська баба (V ст. до нашої ери), яку знайшли на Запоріжжі, коли орали поле. По краю острова розцвітають тюльпани й маки. Тут започаткована нова традиція: молодята, які поєднують долі у замку в обрядовій залі, садять на острові дерева або квіти…
Також на території музею дуже багато оригінальних скульптур Архангела Михаїла, завезених із Західної України (кінець XVIII—початок XIX століття).
Ось ми в музеї. У маленькому куточку під назвою “Соціалістичний реалізм” зібрано знівечені ікони, які постраждали переважно за часів атеїзму. Тут скриня, виготовлена з образів, віконниці, зроблені з ікони Миколи Чудотворця, наскрізь проколотий образ Святої Олександри, образ Богородиці, який побував у вогні, образ Миколи Чудотворця, прострелений кулею. Ці понівечені лики нагадують, що ми втрачаємо свою душу.
Є ікони, на яких один образ накладався на інший. Пані Оксана повідала, чому так відбувалося. Виявляється, є дві версії. Перша — чудесна, коли сильніший і більш намолений образ проступав на слабшому. А інша версія практично-побутова: раніше хімічних реагентів, які б зчищали патину, не пошкоджуючи фарбу, не було. Патину зчищали дрібним піском, тому й зчищалася фарба.
У залі “Душа України” представлено домашні іконостаси Центральної України, написані переважно на початку ХІХ століття і народними, і професійними майстрами. Народні майстри особливо не виписували дрібні деталі, складки одягу й тілобудову святих. Усю свою любов і майстерність вони вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені. Це свідчення того, що українці Бога не боялися, а любили його. За такими іконостасами можна було дізнатися про українську родину майже все: від імен господарів до дат родинних свят. Такі іконостаси займали майже весь периметр української оселі. Кожна українська родина мала свій іконостас.
Іконостаси, написані професійними майстрами в монастирських школах і монастирях, проходили кілька рівнів написання. Учень прописував лише тло і дрібні деталі, підмайстер малював тіла і одяг, а майстер — лики святих. Таке майстрові дозволялося робити через 10—15 років його навчання.
Тут, у музеї, можна побачити і предмети побуту, зокрема українські амфори, сплетені з лози і соломи. Вони були поширені на Поліссі. У них перевозили не лише зерно, а й воду, молоко, вино, пиво. А ось і вулик, на якому написані образи святих Зосима і Саватія, покровителів пасічників, та борть для диких бджіл.
Зала “Регіони України” відображає шлях завдовжки у три століття (ХІХ, ХХ, ХХІ), який пройшли образи, та цілий пласт регіональних особливостей іконопису, адже кожний регіон України малював свого бога таким, яким він його бачив.
Образи на блакитному тлі — з Полтавського регіону. Тло неба і надзвичайно сяючі німби, а малювали їх на дубові. Сильний образ “Неопалима купина”, який захищав від пожеж. Але українці вважали, що було дві пожежі: зовнішня, яка спопеляла все навкруги, а інша — внутрішня, коли людина мала побороти в собі ненависть, жадобу, пристрасть тощо.
Увагу привертають фото родин української, російської і польської аристократії, які були придбані в антикварних магазинах. Ці фото, як і образи, стали непотрібні нащадкам і тому вони знайшли свою домівку у цьому залі.
Образи Київського регіону на перший погляд дуже суворі. А суворими вони здаються через колір. Це був величезний вплив Києво-Печерської лаври. Для цього регіону характерні темні кольори німбів: темно-зелений, темно-синій, чорний, це давало додаткове враження для лику святого, який наче виходить наперед. За рахунок цього здається, що святі на нас дивляться ніби з космосу. Тут цікавий образ пророка Іллі, який їде на колісниці, а внизу сидить пророк Сансей. Чому майстер назвав його Сансеєм, невідомо. Мабуть, вплив японської культури…
Для Полісся характерний синьо-зелений колір тла. На цих образах надзвичайно багато рослинності: гілки, дерева, кущі, річки, озера. Тобто все те, що оточувало людей на Поліссі, було втілене в образах. А лики святих — натуральні поліщуки.
Чернігівські образи вирізняються статністю, портретністю і сильним флористичним мотивом. Квітки — від однієї до восьми — це певний язичницький код, який художник вкладав у зображення. На жаль, значення коду залишається поки що невідомим, але деякі науковці пов’язують його з ведами. Цікава легенда, пов’язана з образом “Богородиці-троєручиці”. Іоан Дамаський писав трактат з іконопису. Жив він при царстві халіфа, за наказом якого йому відрубали руку. Він настільки перейнявся цією трагедією, що почав молитися Богородиці і просив дати змогу закінчити трактат. Коли він ліг спати і поклав біля себе праву руку, то вона на ранок дивовижним чином приросла. А коли він закінчив свій трактат, то зі срібла відлив руку і приклав її до образу тієї Богородиці, до якої молився. Відтоді народився сюжет “Богородиця-троєручиця”.
Вплив російських канонів на українські ікони можна побачити в образах Сіверщини. Як відомо, канонічні — безтілесні й беземоційні. Та якщо вдивитися у образи Сіверщини, то лики святих усміхнені, а на блідих обличчях іконописці стали прописувати рум’яна, долучаючи святих до тілесності.
Образи Західної України не схожі на ікони жодного іншого регіону. У гуцульських образах відчувається стрімкість, динамізм, яскравість, багатосюжетність, надзвичайно чітка контурність. Тут немає звичних прописаних світлотіней, які ми звикли бачити на інших образах. Роль світлотіней відігравали чіткі контури. Цікаво й те, що народні майстри в Західній Україні переважно писали на сосні. А перед тим як малювати, дошку натирали часниковою масою. Це дозволяло вберегти її від шкідників, тому образи із Західної України зовсім не пошкоджені й досі пахнуть часником, якщо їх потерти.
Барокові образи, написані в різних регіонах України професійними майстрами (кінець ХІХ століття), вирізняє позолота й чеканка. Такі ікони могли дозволити собі лише заможні українці.
Унікальні образи, написані на склі. Ікони ХХ століття Полтавського регіону дуже схожі на вишивку, хоча насправді намальовані на склі олійною фарбою.
Цікавий гуцульський складень, який із розряду подорожніх або домашніх іконостасів. Подорожнім він ставав тоді, коли гуцул ішов на полонину, а іконостасом — коли повертався додому. Складається з трьох частин, центральний образ завжди залишався цілішим, ніж бокові. Бокові образи складалися з однієї-трьох частин, у кожну був вписаний свій святий.
Ще одна експозиція — вдягнені барокові образи. Українці замовляли лики святих у професійних художників, а вдягали образ, використовуючи клаптики тканини, шкіру, намистинки, фольгу, тасьму тощо. Він мав яскравий і святковий вигляд.
Цікаві ікони, написані темперною фарбою, зокрема два образи Архангела Михаїла. Один із Центральної України войовничий, а інший — із Західної України — тримає ваги в руках, ретельно зважуючи кожну душу і його обличчя при цьому надзвичайно іронічне.
Унікальний експонат XVI століття — придорожній кам’яний образ святого Миколи Чудотворця, до якого навіть можна доторкнутися.
Ікони писали не лише до релігійних сюжетів, а й на події. Так, привертає увагу образ, написаний 1888 року, коли на залізничній дорозі “Крим-Харків” Олександр ІІІ з родиною їхав у Санкт-Петербург і сталася аварія. Потяг зійшов із рейок. Олександр ІІІ тримав на своїх плечах дах вагону, доки його родина і прислуга не вийшли. На чудесне спасіння царської родини і був написаний образ.
Маленька Богородична зала завершує експозицію домашніх ікон. Загалом ми побачили 690 образів (а колекція нараховує 5000). Усі вони були куплені на барахолках або просто даровані. До речі, полотна проходять лише музейну реставрацію, зчищається бруд і патина й закріплюється фарба. Тут зібрано цілий пласт української народної духовності, який міг бути втрачений. А почалася колекція Ольги Богомолець із маленького образу “Святого Устиніана” 15 років тому, коли цю першу іконку пані Ольга купила на барахолці, ледве на неї не наступивши…
Насамкінець екскурсії ми за традицією музею піднялися на вежу, де загадали бажання і вдарили у дзвін. Тож усі мрії обов’язково здійсняться!

Джерело: “Слово Просвіти”

Запорізька обласна організація

Спілку краєзнавців на Запоріжжі очолив Максим Остапенко

Залишити коментар

Установчі збори Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України відбулися 16 березня в актовій залі Національного заповідника «Хортиця».

Краєзнавцями затверджений план роботи на 2012 рік. Пріоритетний напрямок у ньому займають заходи зі встановлення в Запоріжжі пам’ятника великому кобзареві до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, який побував як на Хортиці, так і в Вознесенівці.

Також краєзнавці підтримують ідеї проведення в 2012 році заходів, присвячених 1060-річчю з моменту першої письмової згадки про поселення на території сучасного Запоріжжя – на Хортиці і по обох берегах біля Крарійської (Кічкаської) переправи, а також кількох паркових скульптур для увічнення історичних подій на теренах Запорозького краю.

Запланована і реалізація в Запоріжжі проекту зі створення музею індустріального міста. Справа в тому, що аналоги користуються величезним попитом у сучасному світі.

Словом, все це посприяє створенню нових туристичних маршрутів у регіоні.

Необхідно підкреслити, що установчі збори на території Національного заповідника «Хортиця» проходили не випадково. Оскільки надзвичайно багато для розвитку Заповідника в свій час зробив беззмінний керівник спілки протягом останніх десятиліть академік НАН України – Петро Тимофійович Тронько. На жаль, Петро Тимофійович, пішов із життя в 2011 році.

Головою Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України одноголосно обраний Максим Остапенко, генеральний директор Національного заповідника «Хортиця».

Hаціональна спілка краєзнавців України

Круглий стіл на тему: «Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації″ (До 75-річчя «великого терору» в СРСР)»

Залишити коментар

15 березня 2012 року в Інституті історії України НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4; VІ поверх, зал засідань) відбувся круглий стіл на тему: «Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації” (До 75-річчя «великого терору» в СРСР)». Мета круглого столу полягає у виробленні нових підходів, оприлюднені нововиявлених документальних матеріалів, які стосуються природи сталінського режиму, механізму державного терору, специфіки політичних репресій в Українській РСР у 1930-ті роки.
Програму “круглого столу” можна завантажити тут.

Hаціональна спілка краєзнавців України

До 75-річчя «великого терору» в СРСР

Залишити коментар

До 75-річчя «великого терору...

Київ – Україна повинна вшанувати на державному рівні 75-річчя Великого терору 1930-х років. Таку вимогу до Кабінету Міністрів і Верховної Ради висунули українські науковці – учасники конференції «Політичний терор у СРСР», яка в четвер зібрала у Києві істориків, архівістів, краєзнавців із різних областей країни.

Радянський державний терор – складне, трагічне явище в історії України ХХ століття, що потребує подальшого вивчення та осмислення як на державному, так і на науковому рівні, зазначають учасники конференції.

Як наголосив директор Інституту історії Національної академії наук України Валерій Смолій, повернення історичної правди – справа державної ваги, яка має бути деполітизована. До того ж, каже академік, варто опрацьовувати усі механізми державного терору за часів СРСР.

«Слід чимало попрацювати над проблемою впливу історичної пам’яті про репресії радянської доби на покоління – нинішнє та наступні. Не будемо вивчати історію – не зможемо розвиватися далі. Хочу зауважити, що існують і такі теми, як колективізаційні процеси (колективізація), депортації і так далі», – зауважив директор Інституту історії.

Науковці закликають створити повний реєстр об’єктів, які пов’язані з інфраструктурою державного терору в УРСР: в’язниць, управлінь НКВС, табірних комплексів, місць проведення страт і поховань жертв політичних репресій. Не менш важливо збирати усні свідчення українців, чиї родини потрапили під репресивну радянську машину.

Також науковці порушуватимуть питання перед МВС України та його регіональних підрозділів щодо розсекречування архівних документів, які стосуються примусових виселень громадян України у період 1920–1950-х років.

СБУ працює над проектами щодо жертв Великого терору

Як відзначив академік Валерій Смолій, велику допомогу колегам із академічних наукових установ надають працівники галузевих державних архівів Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ України. Так, за результатами такої співпраці видали науково-документальний журнал «З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВС – КДБ», який визнано найкращим профільним виданням у СНД.

Крім цього, СБУ разом з Інститутом досліджень тоталітаризму (Чехія) працює над проектом щодо функціонування державної репресивної машини СРСР, а цього року розпочала спільний проект із німецькими та канадськими науковцями. Про це розповіла експерт галузевого архіву СБУ Світлана Лясковська.

«Робоча назва проекту – «Притягнення виконавців каральних акцій НКВС до відповідальності у 1938-41 роках», – каже вона. – Відомо, що за участь у каральних акціях багато їхніх безпосередніх виконавців притягнуто до відповідальності, репресовано. Тобто, мета цього проекту – змалювати обличчя оцих виконавців, що змушувало людей брати участь у масових (каральних) акціях. Також нашим архівом виконується великий проект – підготовка мартирологу, створення електронної бази даних на репресованих осіб за матеріалами кримінальних справ, котрі зберігаються у системі СБУ».

Ліві – проти!

Науковці з Інституту історії НАН України, представники товариств «Меморіал» та «Просвіта», низки інших громадських організацій, політики з опозиційних фракцій ініціюють відзначення на державному рівні 75-річчя Великого терору. Розгляд відповідної пропозиції блокують комуністи. Їхні союзники з Партії регіонів також не вважають за доцільне відзначати роковини Великого терору.

«Не зовсім зрозуміло, що саме ми маємо відзначати? У нас є день жертв політичних репресій, він об’єднав усі ці проблеми, нагадує про ті події, які мали місце в Україні. А якщо ми (часто) будемо відзначати такі не зовсім приємні речі з історії нашого суспільства – це не дуже нас усіх об’єднує!» –  сказав Радіо Свобода народний депутат Вадим Колесніченко.

Богдана Костюк

Джерело: “Радіо Свобода”. Див. також: Вчені закликають владу відзначити 75-ті роковини «Великого терору» 1937 року на державному рівні

Hаціональна спілка краєзнавців України

Презентація Верхньодніпровська у Києві

Залишити коментар

14 березня в приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» відбулось засідання бібліотечного клубу «Національні святині». Тема засідання: «Історія малих міст України: місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області».
Ще в 2008 році під егідою Міністерства розвитку та будівництва України Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою імені В.Г.Заболотного було започатковано соціально-бібліотечний проект «Історія малих міст України», покликаний привернути увагу громадськості до вивчення історії малих міст і містечок, їх культури, архітектурних пам’яток, розвитку регіонального краєзнавства, збереження культурного надбання держави.
В процесі реалізації проекту досліджується і представляється на засіданнях бібліотечного клубу по одному з міст кожної області України.
Дніпропетровську область в цьому році представило на засіданні бібліотечного клубу «Національні святині» місто Верхньодніпровськ.
Делегацію краєзнавців Дніпропетровщини очолили голова Верхньодніпровської районної державної адміністрації М.М.Цебенко та міський голова Верхньодніпровська Г.М.Лебідь. Гостей в столиці гостинно зустріла директор бібліотеки Г.А.Войцехівська.
З великою увагою були заслухані виступи голови райдержадміністрації М.М.Цебенка «Верхньодніпровщина – наша Батьківщина», Верхньодніпровського міського голови Г.М.Лебідя «Верхньодніпровськ – повітовий і районний центр Верхньодніпровщини», директора Верхньодніпровського районного народного історико краєзнавчого музею Н.І.Коновал «Видатні уродженці Верхньодніпровська», краєзнавця, керівника дитячої телестудії «Ракурс» Верхньодніпровського Палацу дитячої та юнацької творчості Г.М.Солдатенко «Краєзнавчі нариси – Верхньодніпровськ в об’єктиві: дитяча телестудія «Ракурс» з переглядом документального фільму «Під звуки вічно молодого вальсу», завідуючої відділом обслуговування Верхньодніпровської центральної районної бібліотеки А.М.Романюхи «Літературно – мистецьке життя краю», народної майстрині О.А.Припольцевої «Вишиванка – моя доля». Порадував присутніх виступ народного вокального тріо «Натхнення» районного Будинку культури (художній керівник Г.В.Міла) з піснями про Верхньодніпровськ.
Виступи представників Верхньодніпровської делегації були ілюстровані багатьма фотоматеріалами, слайдами та наглядними матеріалами. В свою чергу верхньодніпровцям було цікаво послухати виступи столичних науковців, зокрема члена правління Національної спілки краєзнавців України Олега Бажана.
Вл. Інф.

Hаціональна спілка краєзнавців України

Президія правління Спілки ухвалила важливі рішення 29 лютого 2012 року

Залишити коментар

29 лютого в залі засідань Інституту історії України НАН України відбулося Перше в новому складі засідання Президії правління Національної спілки краєзнавців України.
Президія розглянула, зокрема, питання про реєстрацію Державною реєстраційною службою України документів НСКУ, про розподіл обов’язків членів Президії правління НСКУ, про штатний розпис апарату Спілки та план використання бюджетних коштів на 2012 рік, про план заходів НСКУ на 2012 рік, про заходи по увічненню пам’яті академіка НАН України П.Т.Тронька.
Рішенням Президії було дещо змінено порядок прийому в члени Національної спілки краєзнавців України. Так, відтепер, згідно із затвердженим на Президії Положенням про порядок прийому в члени НСКУ, прийом до Спілки здійснюється на підставі письмової заяви претендента з рекомендаціями трьох членів Спілки, котрі перебувають у ній не менше 3 років, автобіографії, анкети з переліком основних особистих творчих (наукових) доробків і справ у сфері краєзнавства, трьох кольорових фото (3,5х4,5 см). Автобіографія має містити наступні обов’язкові реквізити: прізвище, ім’я, по-батькові в називному відмінку; дату, місце народження; відомості про навчання; відомості про трудову діяльність; відомості про громадську роботу; короткі відомості про склад сім’ї; дату і підпис. В анкеті прізвище, ім’я і по батькові записуються друкованими літерами.
Вступні документи подаються до первинного осередку Спілки, а в разі його відсутності – до Правління місцевої чи регіональної організації, звідки після позитивного розгляду за поданням голови Правління регіональної організації надсилаються до Президії Правління Спілки.
Рішення про прийняття до Спілки нових членів відтепер ухвалюється лише Президією Правління Спілки. Часом вступу в члени Спілки вважається день засідання Президії Правління, на якому ухвалено відповідне рішення.
На засіданні 29 лютого було розглянуто питання про напрями роботи журналу «Краєзнавство» та затверджено склад його редакційної колегії. Головним редактором призначено Олександра Петровича Реєнта, голову НСКУ, заступника директора Інституту історії України НАН України, член-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, а його першим заступником – Олега Григоровича Бажана – члена Правління НСКУ, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України, кандидата історичних наук.
На заході також було урочисто підписано меморандум про співпрацю між Національною спілкою краєзнавців України та громадською організацією «Вікімедіа Україна», яка є регіональним відділенням Фонду «Вікімедіа», що опікується розвитком Вікіпедії та низки інших вікі-проектів.
Меморандум передбачає взаємодію дослідників рідного краю і редакторів української Вікіпедії у проектах: «Населені пункти України», «Вікіекспедиції», «Вікі любить пам’ятки» та інших. А також проведення вишколів, залучення науковців, музейних працівників та викладачів до редагування статей української Вікіпедії.

Євген Букет, спеціально для nsku.org.ua

Івано-Франківська обласна організація

У Галичі вшанували пам’ять Патріарха Йосипа Сліпого

Залишити коментар

У Галичі вшанували пам’ять...

Одним з центрів християнського релігійного життя у давні часи та добу середньовіччя був славний Галич. Його терени були осідком єпископату та митрополії, тут проживали і працювали діячі церкви, тут було споруджено близько чотирьох десятків храмів. У всі часи – тяжкі і буремні, щасливі і радісні, наші краяни знаходили підтримку у вірі. Тому не випадково, що проголошення Синодом УГКЦ Року Патріарха Йосипа Сліпого знайшло відгук у серцях галичан і спонукало їх прийняти участь у ювілейних пам’ятних заходах. Ініціатором святкувань виступила відома академічна установа – Національний заповідник «Давній Галич».

17 лютого 2012 року у давній галицькій церкві Різдва Христового (опікуном якої був попередник Йосипа Сліпого, львівський митрополит Андрей Шептицький) зібралося духовенство навколишніх сіл, представники галицької громади, співробітники НЗ «Давній Галич». В наміренні Патріарха Й.Сліпого декан Галицький УГКЦ о. Василь Завірач відслужив Святу Літургію та чин панахиди. У слові до парафіян настоятель храму о. Завірач звернув увагу на важливих рисах характеру Патріарха – борця за віру: на любові до свого народу, до своєї церкви та власної держави – і закликав наслідувати його приклад.

Урочистості продовжилися у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич». Відбувалися вони у формі наукових читань. Благословив науковий захід декан Галицький УГКЦ о. Василь Завірач. Гостями читань стали представники духовенства УГКЦ з Львівщини, монахи римо-католицького монастиря у Більшівцях. Присутні мали змогу ознайомитися з доповідями, які висвітлювали життєвий шлях Патріарха, з дослідженнями досі невідомих пам’яток сакрального мистецтва. Прозвучали наступні доповіді: «Отець доктор Сліпий, як ректор Академії» (науковий співробітник Галина Величко), «Нескорений провідник української нації» (директор Музею історії Давнього Галича Тарас Зіньківський), «Зовнішня політика Апостольської столиці у контексті душпастирської діяльності» (заступник генерального директора НЗ «Давній Галич» Семен Побуцький), «Наш Патріарх» (о. Андрій Боднар, Згромадження Селезіян), «Образ Галицької Божої матері з російського крейсера «Паллада»: 1914 – 1930-ті» (член НСКУ, магістр історії Андрій Чемеринський), «Патріарх Йосип Сліпий – ісповідник віри» (генеральний директор НЗ «Давній Галич» Олександр Береговський). Виступи ілюструвалися комп’ютерною презентацією світлин з життя Патріарха.

Підводячи підсумок науковим читанням, генеральний директор НЗ «Давній Галич» Олександр Береговський наголосив на тезах, прийнятих Синодом УГКЦ: «…Патріарх Йосиф є нашим сучасником. У цьому легко переконатися, коли познайомитися з перипетіями його життя чи прочитати його пастирське слово. Своїм баченням майбутнього він на кілька десятиліть випередив свій час, для того щоб бути поруч із нами…».

Чемеринський Андрій. Член НСКУ, магістр історії